«Вмілості Уладу Пластунів Юнаків і Пластунок Юначок» — пластовий правильник, посібник, який вміщує вимоги до знань і вмінь пластунів у різних ділянках життя, так званих «вмілостей». Пластові вмілості — невід’ємна частина виховної програми Пласту для юнацтва віком 12-18 років. Опанування пластових вмілостей сприяє творчій і суспільній самореалізації молоді, її професійній орієнтації, формуванню повновартісних громадян нашої країни.

Для чого вмілості в програмі УПЮ? «Не лише знати самому, а й при потребі прислужитися іншим своїми знаннями та вміннями» є одним з принципів пластування. З метою плекання цієї риси в юнацтві до програми УПЮ введено пластові вмілості. Вмілості дають пластунам і пластункам нагоду здобути теоретичні та практичні знання у певних ділянках. З часом це може стати улюбленим заняттям чи початком життєвої професії. Деякі практичні вмілості накладають на юнацтво відповідальність і обов’язок допомагати іншим. Група мистецьких вмілостей дає змогу розкрити і розвинути свої таланти та виявити їх серед свого оточення. Спортивні вмілості сприяють тіловихованню, а вмілості спеціального зацікавлення дають змогу відкрити для себе щось нове, випробувати свою волю. Здобуття вмілостей не лише збільшує коло зацікавлень юнацтва, а й допомагає ставати зараднішими, кориснішими, повновартісними людьми, цікавими для оточуючих, а тим самим кращими громадянами своєї держави.

Скільки вмілостей? Кількість вмілостей неможливо визначити точно, бо скільки існує людей, стільки є особистих захоплень і зацікавлень, які потребують додаткових знань та вмінь. Кожне з них можна оформити як пластову вмілість. У цій книжечці вказані вимоги вже затверджених вмілостей. Але кожен пластун юнак чи пластунка юначка, екзаменатори чи виховники можуть внести пропозиції до змін вже існуючих чи подати проект на створення нової вмілості, додаючи відзнаки. Булава УПЮ в Україні, після розгляду та затвердження МРСК нових вмілостей або змін вже існуючих, проголошує відповідні інформації у пластових виданнях, передаючи вмілість до використання всім юнакам та юначкам Краю.

Як поділені вмілості УПЮ? Вмілості, окрім поділу на тематичні групи, пристосовані до трьох проб, з тим, що деякі з них мають кілька ступенів із зростанням рівня складності відповідно до віку юнацтва. При зарахуванні вимог у пластових пробах беруться до уваги лише вмілості, призначені в пробі, яку складає юнак чи юначка. І це означає, що юнацтво може здобуваги вмілості «легші» чи «важчі», але зобов’язане пройти необхідну кількість відповідних до своєї проби.

Хто може зголошуватись до здобуття пластової вмілості? До здобуття пластової вмілості можуть братися всі юнаки та юначки, якщо вони мають достатню підготовку та умови. Але слід пам’ятати, що підготовка чи перевірка вмілості у жодному випадку не повинна перешкоджати здобуттю пластових ступенів — осягненню відповідних проб. З уваги на потребу вищого рівня безпеки, пластового вироблення та фізичних можливостей кандидатів деякі вмілості призначені для юнацтва, що закінчило 15 років життя. Інколи можна робити винятки з цього правила, але за умови, що забезпечене виконання всіх необхідних передумов, окрім віку.

Як осягати пластову вмілість? У порозумінні зі своїм впорядником юнак чи юначка вибирає відповідну до віку пластову вмілість, заповнює зголошення і передає його до курінного чи таборового проводу. Зв’язкові чи коменданти таборів передають зголошення відповідному інструкторові-екзаменатору, який готує та перевіряє знання і вміння юнака чи юначки з вибраної вмілості.

Хто може проводити перевірку пластової вмілості? Інструктором пластової вмілості може бути:

• а) пластун-скоб, пластунка-вірлиця, які здобули цю вмілість та поширюють своє знання з даної ділянки;
• б) член УСП і УПС або непластун, який має фахову освіту або довголітній досвід у цій ділянці.

Процедура призначення екзаменатора. Екзаменатора вмілості підшукує зв’язковий/-ва куреня або комендант табору (комендант табору може запросити екзаменатора тільки на час тривання табору). Обов’язком зв’язкового/-ої куреня УПЮ чи коменданта табору є подбати, щоб кандидат на екзаменатора був достатньо кваліфікований та виповнив «Заяву екзаменатора». «Заяву екзаменатора» виповнює і підписує кожен кандидат на екзаменатора, незалежно від того, пластун він чи непластун. Ці заяви зв’язковий/-а зберігає в архіві куреня, а комендант передає копію разом з посвідкою про осягнення вмілості на руки курінному проводу.

Обов’язки екзаменатора вмілості

1. Заповнити і підписати «Заяву екзаменатора» та передати її зв’язковому чи зв’язковій, комендантові табору.
2. Зібрати зголошених до вмілості юнаків/-чок, пояснити їм точно всі вимоги та спосіб проведення перевірки вмілості.
3. Пояснити чи навчити (практично) основних елементів даної вмілості та допомогти вказівками, порадами в розшуках додаткових інформацій або у вправах засвоєння матеріалу вмілості.
4. Офіційно перевірити знання зголошених юнаків/-чок згідно з вимогами вмілостей УПЮ. Перевірка вмілості відбувається в основному в формі демонстрації, а не усно, бо «виконання, а не говорення» є головною засадою перевірки вмілості.
5. Виповнити й підписати посвідку здобутої вмілості для тих юнаків та юначок, що успішно відповіли її вимогам. Готову посвідку передати зв’язковому/-ій куреня чи комендантові табору для підпису. Факт здобуття пластової вмілості проголошується на таборовій збірці та реєструється в курінній картотеці. Формальне вручення посвідок виконує зв’язковий/-а на найближчих курінних сходинах або на таборі, якщо він курінний.

Як виглядає відзнака вмілості і де її носити? Згідно з приписами про відзнаки у Пласті:

• а) відзнака округла; розмір — 30 мм;
• б) тло щитика синє, символ малиновий;
• в) обведення щитика шириною 3 мм, малинової барви;
• г) вигляд символу нормований вимогами пластових вмілостей;
• ґ) спосіб виконання — гаптування;
• д) носити: 75 мм під відзнакою гуртка або 25 мм під відзнакою або відзнаками вишколів, потверджених ГПБулавою.

Скільки можна носити відзнаку вмілості? Юнак/-чка може носити відзнаку юнацької вмілості так довго, як довго він/вона є в УПЮ.

Нові вмілості. У цей правильник включено нові або змістовно оновлені вмілості, які проходять апробацію на практиці. Під заголовком таких вмілостей зазначено: «нова вмілість». Пластунам, які здобувають такі вмілості, потрібно переслати копію посвідки здобутої вмілості разом із своїми заувагами до неї у виховний відділ КПС на адресу крайової канцелярії Пласту НСОУ: Львів 79000, Головна пошта а/с 65, Пласт НСОУ, «вмілості УПЮ».

Деякі нові вмілості, ще не мають затвердженої відзначки. Можливо, у вас будуть ідеї щодо нових оригінальніших відзначок для існуючих вмілостей. Чекаємо на Ваші проекти.

Коли Ти осягнув ступінь пластуна розвідувача, мо­жеш і повинен зголошуватися до почесних іспитів умілостей. Вони почесні тому, що не обов’язкові, а що біль­ше Ти їх склав, то більша Тобі честь доброго пластуна. Мета тих Іспитів – придбати Пластоні добрих знавців різного роду, до яких у потребі можна було б зверта­тися про допомогу, від яких інші пластуни можуть на­вчитися чогось практичного, яких згодом можна було б іменувати інструкторами чи екзамінаторами при пл.істових пробах тощо. Твоя власна користь з такого іспиту га­ка, що, крім вдоволення, що його дає кожне знання, маєш змогу н потпсбі тяпобити собі ня ппожиток. зна-чить,   стаєш   незалежною   від   умов,   самовистачальною і для громадянства корисною людиною. Твоїм почесним обов’язком повинно бути самому пізнавати й серед на­шого   народу   ширити   розуміння   вартосте   практичних зайняттів.  Ті зайняття  здебільшого дають основу  про­мислові  й  торгівлі,  тобто  тому,   що   спричиняється  до матеріяльного  збагачення  народу  і навіть до  здобуття самостійности.  Адже  без  промислу і торгівлі,  без  гро­шових  засобів,  без   економічного  значення  в   світі  — нація   не   має   змоги   розвивати   духової   культури,   бо наука й мистецтво — ці важливі й потрібні речі, — дуже дорого  коштують.  Щоправда,  в  них виявляється душа й  здібності  нації,  одначе   відомо,  що  вони вимагають великого вкладу не лише розумової праці,  але й гро­шей на  будову шкіл, університетів,  академій, робітень, театрів, концертових заль тощо. Отже нація — очевид­но,  у своїй державі — потребує  багато  грошей,  щоб повнотою  виявити   свою  духову  культуру.   Алеж  поки здійсниться  мрія нашого  народу збудувати  власну  не­залежну державу,  мусимо не тільки зберегти  себе  са­мих як націю, а ще й з усіх сил розвивати ту культуру, що її нам пощастило зберегти. Це теж не піде без гро­шових засобів, не піде без того, щоб ми самі з наших прибутків жертвували на розбудову нашого національ­ного добра. Тому треба конче підтримувати рідний про­мисел  і   торгівлю   й   поширювати   розуміння   значення практичних знаннів. Погано, коли народ складається з самих учених чи мистців, бо це веде до занепаду його природних сил. Хто не має визначних наукових чи ми­стецьких здібностей, не повинен цього стидатися, а тим більше, коли в нього є талант до ручних робіт або прак­тичний  хист до  купецтва.  Навпаки,  він  повинен  самовпевнено працювати в тому напрямі, щоб удосконалити знання  в  ділянці   своїх  зацікавлень,  щоб  стати  в  ній фахівцем. Саме такий зможе при тих почесних іспитах умілостей, сказати б, знайти себе, пізнати свій хист.

Але теж той, хто має здібності до розумової праці, що до неї є окремі пластові іспити вмілостей, не пови­нен вдовольнятися однобічним розвитком своїх природних сил. Він повинен цікавитися й розумітися на зай­няттях іншого роду, в цьому випадку на зайняттях, які вимагають ручної вправности, практичного знання, фі­зичної сили. Різнорідність зайняттів, побіч основного знання однієї ділянки, важлива теж для здоров’я, для відпруження, відпочинку нервів і відпочинку частин ор­ганізму, втомлених одним і тим же зайняттям. Не за­недбаймо змоги пізнати докладно одну ділянку знан­ня, хто з нас яку собі вибрав, як майбутній фах, але не замикаймося надто щільно тільки в одній ділянці (спеціяльності) і не робім себе залежними від одного роду умов, у яких можна це зайняття виконувати. Забезпеч­мо собі змогу виконувати вміло ще теж якесь інше зай­няття. Буває, що змінені умови не дозволять робити те, в чому хто з нас фахівець. Фахівцям розумової праці завжди загрожує найбільша небезпека, якщо всяке прак­тичне зайняття їм зовсім чуже. Як же, наприклад, дасть собі раду в житті навіть дуже вчений знавець мови, ко­ли доля кине його кудись, де нема потрібних йому бібліотек, де не потребують мовознавців чи, може, до­сить їх мають на місці, а де зате потребують механіків, радіотехніків, рільників, годівельників худоби, огородників тощо.

Вчімося, отже, вмілостей, що їх вимагають при пластових почесних іспитах, бо вони, може, нам дадуть змогу відкрити в собі талант, дадуть змогу добре озна­йомитись з якимсь практичним знанням, дозволять не-одному з нас заохотити своїм добрим прикладом інших і таким способом спричиняться до того, що неодин по­жертвує свій талант і свою працю розвиткові промислу чи торгівлі України.

Нема змоги тут перераховувати всі іспити вмілостей, бо їх так багато, як багато на світі різних корисних і потрібних зайняттів. Загально можна сказати, що об’єк­том пластового іспиту вмілости може бути все, що яв­ляє собою практичну вартість у житті. Не можна за таке зайняття вважати, наприклад, збирання різних осо­бливих речей або деякі роди спорту (дивись правильник), не зважаючи на те, що такими зайняттями чи спортом тежможна заробляти чимало грошей, якщо хтось зробить їх своїм фахом і має до цього визначний хист.

Різними способами проводимо пластові іспити вмілостей, залежно від умілости. Важливе, щоб кандидат так опанував відповідну вмілість теоретично й прак­тично, щоб була певність, що в разі потреби він добре з нею впорається. Можна, отже, часом вимагати посвідку про складений з успіхом іспит у даній фаховій школі, або домагатися, щоб кандидат подав якусь річ власної роботи з даної ділянки, виконану при вірогідних свідках, або можна вимагати, щоб кандидат виконав без по­милки роботу з ділянки якоїсь вмілости в присутності пластової старшини. Можна теж попросити якогось фа­хівця з цієї ділянки, щоб переконався про виконання вимог іспиту й видав відповідну посвідку.

Вимоги пластових іспитів умілости подані в окре­мому правильнику Головної Пластової Булави.

Успішний іспит з даної ділянки вмілостей дає право носити устійнену відзнаку, подану в цьому ж правильнику, яку носимо на правому рукаві пластової сорочки.

Коли Ти осягнув ступінь пластуна розвідувача, мо­жеш і повинен зголошуватися до почесних іспитів умілостей. Вони почесні тому, що не обов’язкові, а що біль­ше Ти їх склав, то більша Тобі честь доброго пластуна. Мета тих Іспитів – придбати Пластоні добрих знавців різного роду, до яких у потребі можна було б зверта­тися про допомогу, від яких інші пластуни можуть на­вчитися чогось практичного, яких згодом можна було б іменувати інструкторами чи екзамінаторами при пл.істових пробах тощо. Твоя власна користь з такого іспиту га­ка, що, крім вдоволення, що його дає кожне знання, маєш змогу н потпсбі тяпобити собі ня ппожиток. зна-чить,   стаєш   незалежною   від   умов,   самовистачальною і для громадянства корисною людиною. Твоїм почесним обов’язком повинно бути самому пізнавати й серед на­шого   народу   ширити   розуміння   вартосте   практичних зайняттів.  Ті зайняття  здебільшого дають основу  про­мислові  й  торгівлі,  тобто  тому,   що   спричиняється  до матеріяльного  збагачення  народу  і навіть до  здобуття самостійности.  Адже  без  промислу і торгівлі,  без  гро­шових  засобів,  без   економічного  значення  в   світі  — нація   не   має   змоги   розвивати   духової   культури,   бо наука й мистецтво — ці важливі й потрібні речі, — дуже дорого  коштують.  Щоправда,  в  них виявляється душа й  здібності  нації,  одначе   відомо,  що  вони вимагають великого вкладу не лише розумової праці,  але й гро­шей на  будову шкіл, університетів,  академій, робітень, театрів, концертових заль тощо. Отже нація — очевид­но,  у своїй державі — потребує  багато  грошей,  щоб повнотою  виявити   свою  духову  культуру.   Алеж  поки здійсниться  мрія нашого  народу збудувати  власну  не­залежну державу,  мусимо не тільки зберегти  себе  са­мих як націю, а ще й з усіх сил розвивати ту культуру, що її нам пощастило зберегти. Це теж не піде без гро­шових засобів, не піде без того, щоб ми самі з наших прибутків жертвували на розбудову нашого національ­ного добра. Тому треба конче підтримувати рідний про­мисел  і   торгівлю   й   поширювати   розуміння   значення практичних знаннів. Погано, коли народ складається з самих учених чи мистців, бо це веде до занепаду його природних сил. Хто не має визначних наукових чи ми­стецьких здібностей, не повинен цього стидатися, а тим більше, коли в нього є талант до ручних робіт або прак­тичний  хист до  купецтва.  Навпаки,  він  повинен  самовпевнено працювати в тому напрямі, щоб удосконалити знання  в  ділянці   своїх  зацікавлень,  щоб  стати  в  ній фахівцем. Саме такий зможе при тих почесних іспитах умілостей, сказати б, знайти себе, пізнати свій хист.

Пласт недвозначно обіймає всі важливі для пластуна вмілості, які він може вивчати, якщо в Пласті або поза Пластом найде до цього нагоду під умілим проводом, зберігаючи завжди пластову обережність, виминаючи небезпеки для життя, здоров’я тощо. Вказником є завжди і всюди Пластовий Закон і весь пластовий устав. Пластун не повинен ніколи забувати, що навіть найцікавіша для нього вмілість не є ціллю Пласту, лиш маленькою частиною завдань і цілі Пласту (Тисовський О. З юних літ Українського Пластового Уладу// Пластовий шлях. – 1954. – Ч.7. – С.30-49)

Але теж той, хто має здібності до розумової праці, що до неї є окремі пластові іспити вмілостей, не пови­нен вдовольнятися однобічним розвитком своїх природних сил. Він повинен цікавитися й розумітися на зай­няттях іншого роду, в цьому випадку на зайняттях, які вимагають ручної вправности, практичного знання, фі­зичної сили. Різнорідність зайняттів, побіч основного знання однієї ділянки, важлива теж для здоров’я, для відпруження, відпочинку нервів і відпочинку частин ор­ганізму, втомлених одним і тим же зайняттям. Не за­недбаймо змоги пізнати докладно одну ділянку знан­ня, хто з нас яку собі вибрав, як майбутній фах, але не замикаймося надто щільно тільки в одній ділянці (спеціяльності) і не робім себе залежними від одного роду умов, у яких можна це зайняття виконувати. Забезпеч­мо собі змогу виконувати вміло ще теж якесь інше зай­няття. Буває, що змінені умови не дозволять робити те, в чому хто з нас фахівець. Фахівцям розумової праці завжди загрожує найбільша небезпека, якщо всяке прак­тичне зайняття їм зовсім чуже. Як же, наприклад, дасть собі раду в житті навіть дуже вчений знавець мови, ко­ли доля кине його кудись, де нема потрібних йому бібліотек, де не потребують мовознавців чи, може, до­сить їх мають на місці, а де зате потребують механіків, радіотехніків, рільників, годівельників худоби, огородників тощо.

Вчімося, отже, вмілостей, що їх вимагають при пластових почесних іспитах, бо вони, може, нам дадуть змогу відкрити в собі талант, дадуть змогу добре озна­йомитись з якимсь практичним знанням, дозволять не-одному з нас заохотити своїм добрим прикладом інших і таким способом спричиняться до того, що неодин по­жертвує свій талант і свою працю розвиткові промислу чи торгівлі України.

Нема змоги тут перераховувати всі іспити вмілостей, бо їх так багато, як багато на світі різних корисних і потрібних зайняттів. Загально можна сказати, що об’єк­том пластового іспиту вмілости може бути все, що яв­ляє собою практичну вартість у житті. Не можна за таке зайняття вважати, наприклад, збирання різних осо­бливих речей або деякі роди спорту (дивись правильник), не зважаючи на те, що такими зайняттями чи спортом тежможна заробляти чимало грошей, якщо хтось зробить їх своїм фахом і має до цього визначний хист.

Різними способами проводимо пластові іспити вмілостей, залежно від умілости. Важливе, щоб кандидат так опанував відповідну вмілість теоретично й прак­тично, щоб була певність, що в разі потреби він добре з нею впорається. Можна, отже, часом вимагати посвідку про складений з успіхом іспит у даній фаховій школі, або домагатися, щоб кандидат подав якусь річ власної роботи з даної ділянки, виконану при вірогідних свідках, або можна вимагати, щоб кандидат виконав без по­милки роботу з ділянки якоїсь вмілости в присутності пластової старшини. Можна теж попросити якогось фа­хівця з цієї ділянки, щоб переконався про виконання вимог іспиту й видав відповідну посвідку.

Вимоги пластових іспитів умілости подані в окре­мому правильнику Головної Пластової Булави.

Успішний іспит з даної ділянки вмілостей дає право носити устійнену відзнаку, подану в цьому ж правильнику, яку носимо на правому рукаві пластової сорочки.

Юнаки і юначки носять відзнаки фізичної вправности, призначені для їхніх вікових груп.

Вікова група 13-14 років.

1. Відзнака прямокутна, широка на 7/8 інча – 22 мм і висока на 5/8 інча – 16 мм.
2. Тло відзнаки зелене (703).
3. Обведення: срібле, 1 мм широке.
4. Символ срібної барви, як на рисунку.
5. Спосіб виконання: витиск у металі, або емаль на металі.
6. Носити: на паточці правої грудної кишені з лівого кінця.

Вікова група 15-16 років. Відзнака як повище з тією різницею, що тло відзнаки синє (809), а символ і обведення золоте.

Вікова група 17-18 років. Відзнака, як вище, лиш тло відзнаки малинове (816), а символ і обведення золоте.

Відзнака фізичної вправности в УСП і УПС. Старші пластуни і Сеніори носять віднаки фізичної вправности приписані до свого віку.

Мистецьке оформлення відзнаки здійснив пл. сен. Богдан Титла, ЧК

Життя в природі та спорт, це важливий засіб у вихованні пластової молоді. Тіловиховання-спорт, під почачку існування нашої організації, був цінним виховним засобом, і тому в наших рядах були численні визначні атлети-змагуни в Україні та на еміграції.

50 років тому, з приїздом на нові місця поселення в ЗСА, ми продовжували спортоиу традицію в наших пластових заняттях. В цей час спортова діяльність обмежувалась підготовкою на Свято Юрія і ЮМПЗ. Згодом, мені доручено, пластовим проводом, поширити та оформити спортову ділянку в краю. Я радо прийняв цей заклик, бо спорт завжди грав велику ролю в мойому житті. Я призначив станичних і таборових референтів спорту. В 1969 р. я вперше запропонував пластову Відзнаку Фізичної Вправ­ності (ВФВ). Вимоги осягів ВФВ були основані на індивідуальних осягах юнацтва під час Свят Юрія та Ювілейних Міжкрайових Пластових Зустрічей. Мистецьке оформлення відзнаки виготовив мистець Богдан Титла, ЧК. Відзнака зразу стала дуже популярною серед юнацтва. Вимоги були виготовлені теж для УСП та УПС. По році цю відзнаку прийняли інші краї. Перевірку вимог ВФВ проводили по вишкільних таборах та Станицях, а опісля і в деяких спеціялізаційних таборах. В 1974 році відбувся перший “Спортивно-Викільний” табір, створений Загоном “Червона Калина”, при допомозі членів інших куренів. До тепер відбулося 17 таких таборів, останній в 1993 році. Відбувалися теж турніри відбнванки, в яких змагалися Станиці та курені. З оживленням тіловиховної праці по Станицях, зросли теж спортові програми Свят Юрія та ЮМПЗустрічей.

Наше юнацтво та старше пластунство брало участь у громадських імпрезах, як напр. Мазепинськии Здвиг — 1959 р., Українські Спортові Ігрища Молоді у 80-90-их роках, організовані Українською Спортовою Централею Америки і Канади і часто були першунами. Пластові команди також здобували чемпіонати на Плавацьких Першенстнах, на “Союзівці” сеніори та старші пластуни були в проводі цих змагань.

В часі назначування Ювілею 50-ліття Пласту в ЗСА, в моїй пам’яті є багато спогадів з часу моєї праці и КПС (5 років голови КПС і 8 років голови КПР), а головно важливими та приємними є спомини про мої перші роки на пості Діловода Тіловиховання. Тяжко в цих декількох реченнях описати діяльність та жертвенну. і посвятою, працю всіх друзів, з якими я мав честь та задоволення співпрацю­вати в крайовому проводі, по Станицях і таборах, та всі вони залишаться зі мною назавжди.

Індіани завжди вміли дуже спритно поводитися з вогнем. Вони вживали чотирьох родів вогнища. Ватра Ради всередині “Ті-Пі” – це обрядовий рід вогню. Ватра Приязні – трохи більша за першу – може зігріти кожного в оселі. Сигнальну Ватру будували для висилання димових знаків. Куховарська ватра – це дуже малий вогник з жевріючою червоногарячою гранню. Пластуни вживають таких самих родів вогню.

Очищення місця. Перш ніж запалити вогонь, згадай про те, що робить в такому випадку кожний лісовик; він усуває навколо всю траву, сухе листя, папороть, верес, щоб перешкодити вогневі перекинутися на траву чи кущі, що довкола нього. Не одну велику лісову пожежу спричинили молоді жовтодзюби, бавлячися з вогнем, що їм здавався таборовою ватрою. Там, де є небезпека, що може загорітися трава, тримай напоготові галуззя чи старі мішки, щоб задушити вогонь.

Пластуни завжди повинні бути на сторожі, щоб відразу могти загасити лісову пожежу, що в будь-який час може випадково знятися; це буде їхнім “добрим вчинком” перед власником лісу чи людьми, що їх стада і збіжжя можуть бути в небезпеці.

Приготування вогню. Вчитися запалювати ватру з того, що “хтось чув, як хтось казав” – ні на що не придасться. Єдиний спосіб – вважати на подані тут вказівки – і опісля самому практично вчитися готувати й запалювати вогонь.

В книжці п. н. “Два малі дикуни” подано такі віршовані вказівки, як приготувати вогонь:

“Насамперед звій сухої з берези кори,
Далі м’які сухенькі галузки клади,
А накінець смеречини, щоб котел кипів,
Щоб ти собі біля ватри, як вдома сидів”.

“Пальником” з сухого дерева легше запалити вогонь

Пам’ятай, що звичайна хиба початківця – це його спроба зробити великий вогонь. Ніколи не побачиш лісовика, щоб таке робив; він уживає для свого вогню якнайменшу кількість палива. Насамперед назбирай палива. Зелене свіжостяте дерево нікуди не годиться, так само й сушняк, що довго лежав на землі. Проси дозволу обламувати сухе галуззя з дерев.

Все, що потребуєш – це один сірник, коли так збудуєш вогонь

Коли приготовляєш вогонь, поклади кілька полін плоско наспід, особливо тоді, коли ґрунт вогкий. На них поклади підпалку, тобто дрібні тріски, хмиз чи інший матеріал, що легко займається від сірника. На тому збудуй стіжок з тонких гілок чи трісок з сухого дерева так, щоб спирались одні на одних й на підпалку. Це називаємо “ядром ватри”.

Добре ядро зробимо легко, розколовши дерево на кілька полінець чи трісок, як на рисунку. Це називаємо “запальником”. Коли його покладемо сторч, розколеним кінцем униз, тоді він швидко займеться ясним полум’ям.

На ядро кладемо кілька грубших трісок, щоб зробити більший вогонь.

Як запалювати вогонь. Це все запали, підклавши сірник під підпалку.

Коли дерево вже справді загорілось, приложи грубшого пруття, а далі полін.

Жовтодзюб, запаливши вогонь, гасить сірник і відкидає його на землю. Лісовик же, перш ніж сірник відкинути, переламає його наполовину. Чому? Коли сірник ще зовсім не згас і ще тліє, впече його в руку і так зверне на себе увагу.

ТОМ-ЖОВТОДЗЮБ Ч. 6.
Щоб запалити вогонь – він все приготував, як видно.
Та радости в нього з того ні трішки не видно.

Різні роди вогнищ. При куховарському вогні важлива річ, щоб мати багато червоногарячого жару. Три великі поліна умістіть на землі у формі зірки, як спиці в колесі, щоб середні кінці були спрямовані в вогонь. Такий вогонь ніколи не погасне, бо коли поліна надгорять, досить їх підсунути досередини, щоб витворилась свіжа грань. Вогонь, добутий таким способом, дає дуже мало полум’я і диму.

Коли хочеш, щоб вогонь горів ясним полум’ям цілу ніч, щоб світив або грів, зроби зірчастий вогонь; одне поліно повинно бути таке довге, щоб сягало аж до твоєї руки; тоді можеш його час від часу підсунути досередини, причому не треба тобі вставати.

“Зірчастий вогонь” творять поліна, зложені як шпиці в колесі

Щоб вогонь тлів цілу ніч, прикрий його купою попелу. Вранці легко роздуєш жар, і вогонь буде готовий для вжитку.

Ось як у Північній Америці роблять вогонь для огрівання шатра:

Вбий у землю два сильні палі, на відстані коло чотирьох стіп один від одного, обидва легко нахилені назад. Зрубай молоду деревину з пнем, яких шість цалів завтовшки; розріж його на частини, чотири стопи завдовжки. Поклади три чи більше таких полін одне на одне, спираючи їх на вбиті в землю палі. Цей “рефлектор” творитиме задню стінку ватри. Тепер поклади два короткі поліна по боках вогню, і третє впоперек них так, щоб закрило вогонь спереду. Всередині цього квадрата збудуй стіжковату ватру; вона даватиме багато тепла. Зрозуміло, квадрат треба збудувати в напрямі проти вітру.

Вогонь з “заслоною” уживають у Північній Америці, щоб огрівати шатро, особливо коли таборують взимі

Гасіння вогню. Пластун дуже уважає на вогонь. Скориставшися вогнем, він не відійде з того місця, поки його добре не загасить. Вогонь треба гасити водою й землею і треба його добре затоптати, щоб не залишилася жодна іскра, що могла б пізніше спричинити пожежу. Вкінці кладемо на вогнище кусник дернини, що його ми викопали там перед запалюванням вогню, щоб ані сліду не було по вогнищі.

У таборі здадуться щипці до вогню. їх можна зробити з букового чи іншого жилавого кийка, в чотири стопи завдовжки й цаль завгрубшки. Вистружи його всередині більш-менш до половини; вложи цю середню частину в гарячий жар на кілька хвилин і опісля зігни кийок, аж поки обидва кінці зійдуться. Тоді стесуєш внутрішню частину кінців, щоб краще хапали, і маєш готові щипці.

Виріж середину кийка, поки його зігнеш на щипці для вогню

Як зробити вогонь без сірників. Що ти зробиш, коли тобі треба розпалити вогонь і не маєш сірників?

Зулуський хлопець поборює цю трудність так: він вишукує кусень твердого прутика і вертить ним дірку в м’якому дереві. Внаслідок дуже швидкого свердлування йому вдається розжарити дерево, яке опісля запалює суху траву чи лико з кори дерева, а ними він уже розпалює вогонь.

З Південної Африки до Австралії – далеченька дорога, тисячі миль через океан. А проте, коли приїдеш до Австралії, побачиш, що тубільці мають тут багато подібних звичок і багато таких самих хитрих вигадок, як їх вживають дикуни Південної Африки.

Австралійський хлопчина запалює вогонь свердлуванням палички в м’якому дереві

Червоношкірі індіани Північної Америки мають теж свій спосіб розпалювати вогонь, і їхнім способом дуже часто користуються пластуни.

Щоб розпалити вогонь, хлопець бере веретено з твердого дерева, тримає його сторч однією рукою, охороняючи собі долоню куснем дерева чи каменем, і прудко крутить ним за допомогою лука, обкрутивши веретено тятивою.

Кінець веретена крутиться на дощині з м’якого дерева, що її хлопець притримує ногою.

Ямка, зроблена веретеном, сполучена з малим зарізом збоку дощинки, щоб жар з-під веретена міг впасти в цей малий отвір і запалити губку, що її там хлопець примістив.

Так то хлопець, що раз навчився цього способу робити вогонь і знає, який рід дерева для цього вжити (бо не кожне дерево годиться), може йти в ліси без коробки сірників і все ж таки може загрітися чи зварити собі їжу, коли тільки захоче, запалюючи вогонь лісівницьким способом.

Тубільці на Борнео роблять вогонь, потираючи дерево гнучким прутом

Червоношкірі індіани й пластуни вживають луку й свердла, щоб запалити вогонь