Бейден Пауел залишав скавтовій молоді свій заповіт:

“Я вірю, що Бог нас на цей світ посилає, люби ми були щасливі і тішилися життям. Але це щастя не приходить з багацтвом, з успіхом у карієрі і не полягає в пустому самовдоволенні. Один із кроків до щастя є здоров’я і сила фізична, вони дадуть вам, юнакам, можливість бути корисними, а як станете мужами — будете могли користуватися повним життям.”

Леся Українка розпучливими словами пише про утрачене здоров’я: “Ох, борці, як би ви знали, що то є безсилі руки! Шо то є — лежати тихо, мов сумний розбиток долі і на ласку здатись бурі та чужій сназі і волі.”

Життя у місті, серед Фабричних димів, затьмареного неба, сірих мурів і брудних вулиць, ніяк не пособляють здоров’ю людини. Тому повинні ми використовувати всі можливості, щоби вийти у простір і чисту, незайману природу. а наше тіло фізично скріплювати при допомозі проруху і спорту.

Можливості до цього дає школа, але передовсім заняття в Пласті, через мандрівки і табори. Пластові заняття пов’язують фізичне і духове здоров’я в одну гармонійну цілість, про що пригадують нам дві точки пластового Закону: “Пластун дбає про своє здоров’я” і “Пластун любить красу і природу”.

Від віків людина стремить до фізичної і духової досконалості: в програму олімпійських ігрищ в старинній Греції, входили не тільки спортові змагання в швидкості, зручності і силі, але також мистецькі пописи в поезії і музиці.

Дух людини наставлений на це, щоби подивляти гарне, шляхетне і досконале.

Молодь вихована в модерній цивілізації, головно по містах щораз більше цю природну духовість затрачує. Занечищене, задимлене повітря, сірі, незугарні мури хмаро-сягів, брудні завулки — забивають у душі людини почуття краси і любов до Людини, перетворюють її на непривітне і байдуже сотворіння.

Пласт старається вирвати вас з цього нелюдського середовища і дає вам змогу в гурті ваших друзів розвивати в собі ті забуті прикмети. Через спортові заняття, ігри та мандрівки ви скріплюєте тіло, воно стає кращим і здоровішим. Здоров’я дає життєрадісність і вдоволення з життя.

Ви не мусите затроювати вашого тіла штучними середниками: куренням, алькоголем, наркотиками, щоби осягнути вдоволення і відпружєння. Штучні середники ніколи не зроблять вас щасливими. Їх дія короткотривала і нищить клітини вашого мозгу та послаблюють тіло. Ваш настрій повинен випливати з позитивного наставлення до світа, що вас окружає. “У кого серце добром налите” — він не потребує себе і других обманювати неприродними засобами.

Вдоволення і радість ви повинні черпати з життя в природі.

Ба, навіть і в місті можна знайти багато гарного і цікавого, як схочете за цим пошукати. Життя в природі пластуни назвали “лісовою школою”. В ній ви вчитеся пізнавати багатий і незвичайний світ, що вам недоступний в місті.

Ви вперше маєте нагоду зустрічати сходяче сонце, вдивлятися в багацтво форм перепливаючих по небі хмаринок, стаєте віч на віч з грозою-бурею.

До вас приходять в гості лісові звірята, босоніж відчуваєте холод роси на траві, з почуттям розкоші скачете в холодну воду гірського озера, ваші спрагнені.уста насолоджуються соком дикої малини.

І ви відчуваєте у собі дивну зміну — ви стаєте ліпші, сильніші, починаєте цікавитися речами новими, гарними, чистими і незайманими людською безсердечною рукою.

Не одному з вас не хочеться повертатися до міста, бо підсвідомо відчуваєте тут близкість вашого Творця. Ваше тіло в природі кріпшає, м’язи тужіють, спина випростовується, а проста, невибаглива страва ліпше смакує як міські ласощі.

Тому гартуйте тіло і ушляхотнюйте духа. Шукайте за красою і добром. Для вас світ все відкритий. Втікайте “зі сірих мурів міст” — “у мандри”, “на ясні зорі тихі води”, “до гір, що синіють на обріїв крузі”, як це співаєте в пластових піснях.

В оглядах українського спорту, що появляються тепер, зустрічаємо сторінки, присвячені історії спорту в давні часи. Але ці огляди мають звичайно характер дуже загальний, — найчастіше автори тільки здогадуються, що в княжі, чи козацькі часи ці чи ті спортові вправи були поширені, — докладних і ясних указок та відомостей знаходимо мало. В дійсності різні тілесні вправи, які тепер називаємо спортом, у минулому були широко відомі, про них є докладні згадки а то й описи в історичних джерелах. Тут подаємо дещо про давній український спорт.

Спортові змагання. В літописах і інших давніх пам’ятниках є звістки про те, що деколи відбувалися змагання з парадами: вони звалися ігрищами. «Сходилися на грища, на танки й на всі бісовські пісні», оповідає літописець про звичаї слов’янських племен. Для таких змагань служили окремі витоптані майдани, що теж звалися ігрищами: «грища втолочені, й людей велика сила, що починають пхати один одного», нарікає якийсь проповідник. На означення народних сходин у княжі часи вживали також назви вулиця й павечерниця.

Стародавні ігрища відбувалися по селах, мабуть, і в пізніші століття, бо їх згадує в XVII ст. в «Енеїді» Котляревський:

Еней наш роздоброхотився,
Ігрища вздумав завести…

Коли б переглянути описи народних забав, вулиць, вечерниць, — то там знайшлися б, може, докладніші описи давніх спортових змагань або хоч спомини про них.

Дужання. Дужання був дуже поширений спорт у княжі часи. Мало воно тоді назву борби (=борні). Вже на перших сторінках літопису є оповідання про Кожем’яку, молодого силача, що рвав руками шкіру, затримав у бігу вола й вирвав йому з боку шкіру з м’ясом. Літопис описує його дужання з печенізьким велетнем: «розмірили місце між обома військами й пустили одного на одного; вони схопилися сильно, він притиснув Печеніжина в руки до смерти й кинув ним об землю».

Як силач уславився і тмутороканський князь Мстислав, син Володимира Великого. Він 1022 р. в дужаннях переборов Редедю, князя Касогів (Черкесів), що накликав його до дужань: «Не зброєю биймося, а борнею».

З пізніших часів маємо тільки звістки про силачів. Славний був силою своєю козацький гетьман Іван Підкова (+1578), він і дістав своє прізвище від того, що ламав у руках підкови. Литовський маршалок Весоловський у XVII в. був відомий з того, що затримував вози в бігу, — хапав їх за задні колеса; на ловах раз перебив списом зубра, що мав ударити на великого князя Жиґмонта Авґуста. Берестейський воєводич Евстахій Тишкевич на ловах, зустрівшись із ведмедем, роздратував звіря, а як він ставав на задні ноги, — рубав йому голову. Шляхтич Масловецький, мабуть із Холмщини, п’ять ліскових горіхів на столі товк — чолом.

Про силу Запорожців оповідали дуже багато. Два оповідання подає Куліш у «Записках о Южной Руси»:

Раз Запорожці були в посольстві у Польщі. А під той час неприятель прислав Ляхам лук: «Як не натягнете», каже, «сього лука, то становіться на баталію». От Ляхи пробували, — ніхто не натягне. А один Запорожець: «Ось, дайте», каже, «сюди!» Узяв, так і натягнув лук. «Дайте ж», каже, «тепер штабу заліза». Та взяв та кругом шиї тому послові обгорнув тай завернув і так як от сніп завертаєш, що перевесло скрутиш, так він ту штабу завернув. «Коли одвернете», каже, «ви сю штабу, то ми на баталію з вами станем».

Бокс. «Бій на кулаки» був, здається, поширений на Україні від дуже давніх часів. Описує його в «Енеїді» Котляревський.

Еней наш роздоброхотався,
Ігрища вздумав завести,
І п’яний зараз розкричався,
Щоб перебійців привести.

Ігрища — це народні змагання. Перебійці — народні змагуни, що билися на-кулаки, і Котляревський описує появу такого силача:

Аж ось прийшов і перебієць
Убраний так, як компанієць,
І звався молодець Дарес;
На кулаки став викликати
І перебійця визивати,
Кричав, опарений мов пес:
«Гей, хто зі мною вийде битись
Покоштувати стусанів ?
Мазкою (кров’ю – І.К.) хоче хто умитись?
Кому не жаль своїх зубів?
А нуте, нуте, йдіте швидче,
Сюди на кулаки лиш ближче!
Я бебехів вам насаджу,
На очі вставлю окуляри,
Сюди, поганці, бакаляри (вчителі – І.К.), —
Я всякому лоб розміжжу!»

Перебіець довгий час викликував противника, аж нарешті знайшовся відважний:

Прийшов  Ентел  перед  Дареса,
Сказав йому на сміх: «Гай, гай!
Ховайсь,  проклята неотеса (неотесаний, валило, вайлуватий – І.К.),
Зарання  відсіль утікай!
Я роздавлю  тебе,  як жабу,
Зітру, зімну, мороз як бабу,
Що тут і зуби не зітнеш.
Тебе диявол не пізнає,
З кістками чорт тебе злигає, —
Уже від мене не влизнеш!»
На  землю  шапку положивши,
По локоть руки засукав
І цупко кулаки стуливши,
Дареса битись визивав,
Із  серця (з пересердя, зі злости – І.К.)  скреготав  зубами,
Об землю тупотав ногами
І на Дареса налізав …

Опис тих визовів на змагання, хоч місцями й переборщений, віддає, мабуть, вірно ті лайки, якими обкидали один одного противники, заки прийшло до борні. Як видко з натяків поета, перебійці бували найбільше з козаків, чи з компанійців, чи з чорноморців. Принагідно згадує Котляревський імена таких народних героїв, напр., Кочубейський Тарас, що визначався високим ростом, якийсь Полкан і под.

Про таких «борців» згадує і Шевченко у своїй поемі «Титарівна». І в ній оповідається про те, як то за «гетьманщини святої» ходили борці по селах «з громади кпили, хлопців били, верховодили в селі» — і викликали на борню:

«Препогане,
Мерзене,    мерзле    парубоцтво!
Ходіте  биться,  чи  бороться!
Бо  я  —  борець!»

Кид ратищем. Найстарша зброя слов’ян був спис — дрючок із загостреним кінцем. У княжі часи стрічаємо різні роди й назви списів: сулиця, короткий спис — кидати здалека; рогтиця, теж коротка, можна було носити її за поясом; рогатина, — з гаком, щоб тягнути; оскіп, мабуть, подібний до рогатини; найбільше поширене було коп’я, з залізним наконечником на дерев’яному дрючку, що звався «оскепище».

Кидання коп’ям було знаком, яким починали бій. Так, напр., 946 року читаємо в літописі про бій з деревлянами: «Зійшлися обидва війська до бою, і Святослав сунув копієм на деревлян, і коп’я полетіло між вухами коня й ударило в ноги коневі, бо він був — дитина. І сказали Свинельд і Аскольд: князь уже почав, потягніть, дружино за князем!» Таких оповідань у літописі більше, напр., 1149 про князя Андрія, 1255 р. про Льва.

В козацькі часи списи й ратища були досить поширені, особливо на Запоріжжі. Була навіть приповідка: «козакові без ратища, як дівчині без намиста». У наддніпрянських музеях збереглися зразки козацьких ратищ. Вони з тонкого й легкого дерева, яких 3½ метра завдовжки, на горішньому кінці — залізний наконечник, на долішньому — дві дірки на ремінну петлю, яку вбирали на ногу. На одній картині маємо змальованого запорожця на коні з ратищем у лівій руці.

Шерм. Галицький літопис згадує про лицарські вправи, що для них терішній наш спорт уживає назви «шерм» — це борня мечами. Тоді називали це — ігра. Так князь Василько, брат Данила, розпочав ігру з якимсь угорським боярином: «обнажив меч свій, іграючи на слугу королевого, а той ухопив щит, іграючи». Як видно з опису, лицарі ставали один проти одного пішо, з мечами і щитами. Під мурами Ярослава 1245 р. князь Ростислав зустрічався кінно з угрином Воршем: «і як він зустрівся з Воршем, упав під ним кінь, і він розбив собі плече».

Ці лицарські грища поширилися в нас підо впливом західнього лицарства, головно підо впливом угрів. Вже 1150 р. під Києвом «угри іграли на конях і на скоках(?), — велика була їх сила; кияни ж дивувалися числу угрів і зручності їх і коням їх».

В козацькі часи шаблю вважали за «чесну зброю», в піснях називали її «сестрицею», «ненькою рідненькою», «панночкою молоденькою»:

«Ой, панночка наша шаблюка!
З бусурменом зустрічалась,
Не раз, не два цілувалась!»

Боротьба на шаблі була, здається, поширена, але описів такого шермування покищо ми не найшли.

Стріляння з лука. Лук слов’яни перейняли, мабуть, від народів степових. У печенігів, торків, половців головна зброя був — лук зі стрілами. Воєвода Святослава Хороброго Притич дає печенізькому князеві зброю, щит і меч, а той віддячується йому шаблею та стрілами. Пізніше лук поширився загально, так що в війську були окремі відділи «стрільців», озброєних у луки. Тоді стріляння з лука належало, очевидячки, до головних лицарських вправ. На жаль, у літописах нема про це прямих згадок.

Пізніше, в середньовічних містах стріляння з лука пильнували міщани. У Львові, напр., такі вправи відбувалися на Стрілецькій площі. Було теж окреме стрілецьке «Куркове братство», назва від «курка», тобто півня, когута, що був на прапорі братства. Стріляння з лука маємо змальоване на давніх образках. Польський історик XVI в. Стрийський хвалить зручність українців в орудуванні луками: «заки поляк раз кушу (уліпшений лук) ліваком натягнув, уже русин один стрілами з лука кількадесятьох добре поранив».

У запорізькому війську спершу луки були більше поширені, ніж рушниці. Папський посол Руджєрі 1565 р. каже, що козаки «однаково добре стріляють із лука, що й Татари, а як із мусу утікають, обстрілюють стрілами ворога, що їх здоганяє». Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний дістав своє прізвище певно від того, що був добрий лучник. Тоді, коли вже мало хто стріляв із лука, коли «вогняна» зброя загально поширилася, на Запоріжжі все ще вживали луків: віцеадмірал Корнелій Крюйс 1699 р. писав, що запорожці вживають луків і дуже гарно з них стріляють. Михайло Ханенко у своїм деннику XVIII в. згадує в кількох місцях, що з товаришами стріляв із лука, — видно, такі вправи були поширені між козацькою старшиною на Гетьманщині.

Лещетарство. Лещетарство справа в нас дуже давня — вже майже чотириста років його знали. В описі Сарматії Александра Гваніні 1578 р. читаємо: «Русини на нартах дуже скоро поверх снігу бігають; а ті нарти є дерев’яні, довгі, залізом підкладені зі споду, на 2 або 3 лікті здовж; закладають їх на ноги, замість ходаків і, підпираючися довгими костурами, загостреними на кінці, дуже скоро все біжать». На Волині і в північній Галичині цей спорт був, кажуть, поширений іще в XIX віці.

Грінченко у «Словарі української мови» знає народне слово «нарти» й пояснює його, що це, мовляв, «кістяні совгунці із ребер тварин».

Совгарство. Совгарство було, здається, в нас здавна поширене, бо на означення його вживають різних слів: ховзатися, совгатися, ковзатися, сковзатися, ховзанка, совганка, совгалка, ковзалка, сковзалка; народня назва на совги це скобзун.

Ein kranker Mann –

– Ein armer Mann.

Bist du gesund,

So denk’ darani

Нім. нар. пословиця.

Пластовий закон у своїх 14 заповідях нормує життя членів пластової організації та вкладає на них певні обов`язки, що їх може дійсно виповнити лишень такий пластун (-нка), в яких гармонізуються оба елементи людського єства, а саме – духова й фізична сила. Пластун – позбавлений одного із згаданих елементів – не може як слід відповісти пластовому законови, а тим самим не може бути бодай зближеним до того ідеалу взірцевого члена пластового Уладу.

Стремління довести до повної гармонії обох вище згаданих чинників в людині – не пластова вигадка. Воно таке старе, як старий людський рід, а докладніше кристалізується в клясичних народів та займає своєю актуальністю найкращі уми тодішніх мислителів. Ідеал фізичного та морального совершенства людини добачували старинні Греки в слові “χαλοχάγαυω”, а колишні завойовники майже цілого світа. Римляни, уняли сей ідеал у приповідку: “Mens sana in corpore sano”.

Доказувати правдивість змісту отсеї приповідки являється злишнім.

Пригляньмося першій її частині. Вправді може стрінутися із закидом, – що мовляв – в нинішніх часах, часах стремління до спеціялізації у всіх напрямах, ідеал совершенства людини дещо змінений і перехиляється більше в сторону духової сили, але на сей закид маємо відповідь приклонників другого табору, які думають якраз противно. В сім случаю спеціялізація не має місця, а “media via optima” – являється найкращим з усього виходом.

Коли хочемо бачити в пластуні одиницю, що не лише теоритично, але й в практиці заслугувалаб на сю почесну назву, то належить нам вказати пластовій молоді, на неоспориму та цінну вартість для неї фізичного виховання, заохотити її до інтенсивної праці над собою в тім напрямі та остеречи її перед лихими та погубними наслідками занедбання сеї справи. Отсе й ціль нашої статті.

Людина являється цікавим та скомпільованим механізмом. В ньому лучаться найріжнородніші фізичні та психічні чинники, що залежать від себе та відповідають собі взаїмно. Тому й розвій фізичних сил людини потягає за собою, згл. впливає на розвиток духових, а саме: волі, енергії, відваги і т. д. Розуміється, що самовиховання пластунів повинно бути так поведене, щоби в ніякому разі жаден з двох вище згаданих чинників не потерпів в користь другого. Брак одного з них дається сильно відчувати на кождому кроці в пізнійшому життю людини.

Коли, отже пластун так поведе своє життя, що підчас здолання собі духових скарбів, підчас вишколювання та ублагороднювання своєї душі, незабуде посвятити певного часу і для свого організму, то певно здобуде собі за молодих літ такий засіб знання і таку скількість фізичних сил, що зможе під кождим зглядом стати колись пожиточним членом своєї суспільності та відповісти тим тяжким завданням, обовязкам і тягарам, що на нього вкладе непевна будуччина.

Коли, отже пластун буде вповні фізично здоровим, а принимаємо, що в парі з тим і його інтеллєкт стоятиме на відповідній висоті розвою, то тоді аж він зможе дійсно відповісти пластовому законови, а саме тим його точкам, що вимагають від пластуна певної фізичної сили і справності.

Чиж пластун може “додержати раз даного слова мимо найтяжших перепон” (І. точка пл. зак.), коли він не буде в силі усунути загаданих перепон? Як пластун може “виконати кожде діло, якого добровільно піднявся, найліпше по своїм силам” (ІІ. т.), коли у нього тих сил недостачає? Пластун не зможе “додержати точно речинця розпочаття або покінчення якогось діла” (т. ІІІ), коли він буде невільником своєї фізичної немочі. Як пластун може “працювати для добра, розвитку й скріплення власного народа” (т. VII), коли він не може попрацювати над скріпленням своїх власних сил? Фізично немічний пластун не відповідність як слід VIIІ. т. пл. закону, а саме не зможе “оборонитися в небеспеці”, бо тут треба певної фізичної сили і справности. “Працювати для особистого й з а г а л ь н о г о добра” (т. ІХ) може лише фізично здоровий пластун. “Не опустити нагоди навчитися або довідатися чого небудь” (т. ХІ) буде в стані лише той пластун, що йому не буде стояти на перешкоді брак енергії, сили й витревалости.

Фізичне виховання має так богато додатних прикмет для кождої одиниці, а тим більше для членів пластового уладу, що вичислити їх всіх булоб годі. Життя людини – се боротьба. Побідно виходить з неї той, хто кромі духових цінностей посідає безумовно також певну скількість фізичної сили. До орудування теоретичним знанням та приноровленням того знання в боротьбі з природою, конечною річею являється і фізична енергія, як орган виконуючий.

Богато приклонників фізичного виховання ставлять його навіть вище, чим розвій інтелекту. Вони доказують се такими незбитими доказами, що годі під ними не поставити свого підпису. Їх твердження прибирають з кождим днем ще більшого значіння, а саме тому, що людство зближається поволи до епохи, в якій фізична праця стає вартніщою й поплатніщою, чим праця духова, а се потягає за собою певні зміни в суспільнім устрою в користь одиниць фізично сильніших. Се рівнож одна з важних причин, чому пластун, як взірцевий член суспільности повинен дбати й плекати своє тіло, не занедбуючи, розуміється, при тім і праці над розвоєм свого ума.

Коли народ здобув свій найвищий ідеал, свою державність і скріпив її як слід перед зовнішніми ворогами, то тоді лишається йому культурна праця в напрямі поліпшування державного організму, більше при помочі духової культури, чим при помочі фізичних сил. Та у народу, який находиться ще лишень на шляху до свої ціли, що до її осягнення мусить в многих случаях йти пробоєм та усувати зі шляху тяжкі перешкоди, фізична сила має більше значіння чим духова, бо “Die Zukunft wird schlieblich dem Volke gehoren, dab sich korperlich am widerstandsfahigsten und damit am wehrfahigsten halt” – каже один німецький полководець-патріот. Отсі слова рівнож не мають остати для пластуна без значіння.

Фізичне вихованнє має для пластуна (-нки) – як взагалі для кождого чоловіка – дуже велике значіннє, бо при його помочі узброюється він в молодому віці в такі прикмети фізичної та моральної вартости, що при їх помочі запевнює собі побіду в тяжкій, життєвій боротьбі.

В першій мірі потребує фізичного виховання молодий організм, що находиться ще в стадії розвитку. Дуже богато пластунів – недооцінюючи отсеї сторони самовиховання – несвідомо кривдить себе дуже, а суспільности приносить необчислимі шкоди, що збільшує й так вже значне число – в наслідок воєнних дій – фізичних калік.

Життє – се рух, боротьба.

Рух потрібний для людського організму на рівні з поживою й напитком.

В наслідок недостачі руху, організм підупадає, виніжується й слабне. Брак руху відчувають всі функції людського організму на рівні з мязами, а лихі наслідки появляються вже в дуже короткому часі. Лінивіннє травлення, (брак апетиту), ослабленнє живчика (слабший обіг крови), звільнення віддиху, ослаблення волі, відраза до всякого фізичного й умового напруження, а в слід за тим нахил до всяких хоріб – отсе невмолимі наслідки недостачі фізичного виховання молоді.

Чим довше організм позбавлений руху, тим менше його бажає. Отсе явище дуже грізне головно для молоді, що змушена в наслідок умової праці більшу часть свойого молодечого життя пересиджувати в школі й дома над книжкою.

Щоби сьому протиділати та бодай в части запобічи вичисленим лихим наслідкам фізичного квієнтизму, повинна пластова молодь посвятити більше уваги й часу на фізичне самовихованнє, на руханку.

Рух являється для здоровля людського організму одним з найважливіших чинників. Рух навіть в замкненій кімнаті більше приносить хісна чоловікови, чим спочинок (роз. не сон).

При помочи руханки (систематично уживаної) можна довести до того, що слабий, хирлявий, немічний організм робиться кріпким, відпорним, здоровим. Відповідними вправами можна довести до побільшення грудної клітки, до зміцнення серця, а вслід за тим до правильного обігу крови, нормального ділання жолудка, кишок, а в дальшім наслідку до нормального функціонування цілого нервного систему. Одним словом при помочи руханки можна стати вповні здоровим. Розуміється, що тут і інші чинники – як відповідна пожива, достаточний відпочинок, гігієнічне мешканнє і т.п. – відіграють чималу ролю.

Пластун не має бути силачем, але повинен і мусить бути здоровим, коли хоче бути примірним членом пластового Уладу.

До осягнення, згл. закріплення свойого здоровля кождий пластун (-ка) повинен систематично посвячувати щодня бодай 20 хвилин часу на руханку і то сейчас по пробудженню і безпосередньо перед самим спаннєм.

Кромі сего на кождому кроці повинен тямити, що кожду вільну хвилину від обовязкового заняття повинен перебути на вільнім воздусі і то не безчинно. Сим способом змусить цілу внутрішню машинерію жвавіше праювати і тим самим осягнути кращий результат для свойого здоровля.

При систематичній руханці пластун повинен пам’ятати, що лишень така руханка принесе йому користь, що рівномірно діятиме на всі части його організму.

До осягнення сеї ціли найкраще надається т. зв. синтетична руханка, що в першій мірі ділає на зміцнення внутрішніх органів, а саме легких та серця, жолудка й кишок. Пр. біг або скок вже в короткім часі спричиняє скорійший віддих, підвисшеннє температури тіла, жвавійше круження крови, скорійше травлення та прискореннє переміни матерії. Отсю систему руханки поручається в першій мірі слабшим пластунам (-кам). Коли вони при її помочі, по певнім протязі часу, осягнуть гарні висліди, то опісля можуть користуватися т. зв. аналітичною методою руханки, що в першій мірі має за завдання виробленнє сили, згл. усовершеннє певних частий людського організму.

На той вік, в якім находиться пластун (-ка), відповіднійший перший метод руханки, бо він причиняється до одномірного розвою цілого організму, та причиняється до вдержання в ньому цілковитої рівноваги й гармонії.

Хоч пластовий Улад має в основі своїх приписів руханку та старається при єї помочи зробити своїх членів фізично сильними, то однак дорогою спільних прогульок та принагідними вправами тяжко осягнути бажані висліди. Тут кождий пластун (-ка) мусить ще сам про себе дбати та після певного з гори уложеного пляну і в певних відступах часу відбувати руханкові вправи після синтетичної методи.

Вже в недовгім часі правильної праці в тім напрямі можна буде завважати добрі висліди: сильну волю, енергію, здержливість, віру в себе самого, відпорність, загартованнє; прикмети, що характеризують людий сильних, характерних.

Коли пластун (-ка) при помочи руханки попри инші прикмети зуміє ще придбати й відвагу, то буде в силі вже від молодости поборювати всякі небезпеки та заправлюватися до життєвої боротьби.

Про лихі й погубні наслідки занедбання фізичного самовиховання для пластуна (-ки) нехай говорять живі приміри хворих калік, що стаються тягарем суспільності, а нещастєм і горем найблищого окруження.

Пл. (-ки)! Посвятіть для свойого здоровля лишень 20 хвилин денно на руханку, а будете сильними і здоровими, зможете вповні відповісти вимогам пластовим законів, а в пізнійшому життю станете пожиточними членами й провідниками свойого обездоленого народу.

Чи запримітили ви цю чудову переміну вашого самопочуття і настрою, коли ранком, як ви ще сонні й трохи ліниві, ви відбули ранній прорух і закінчили його купеллю чи миттям цілого тіла холодною водою?

Тоді здорова людина почуває себе так, неначе би «наново на світ народилась», як каже народна пословиця. Світ виглядає кращим, радісним, хочеться співати і жити веселим, молодим, творчим життям.

Так благодійно впливає на усіх прорух — розбудження до життя усіх клітин нашого тіла — і вода та свіже повітря, ці Божі дари, без яких людина взагалі не могла б жити.

«Плекатиму силу і тіла і ума», — сказано в нашому Пластовому Обіті, а 12-та точка Пластового Закону зобов’язує нас дбати про своє здоров’я.

Тож і не диво, що у програмі кожного пластового табору маємо щоденний ранній прорух і спортові заняття, бо вони дуже корисно впливають на наше здоров’я і розбудову цілого нашого організму та скріплюють відпорність (імунітет — ред.) на всякі недуги. Вони дають основу до доброго самопочування, енерґії та охоти до повноцінного життя.

Але два чи три тижні життя серед життєдайної природи скоро минає, табір кінчається, ми роз’їжджаємося до різних місць нашого поселення і часто занедбуємо щоденний прорух чи то з лінивства, чи з браку сильної волі зі шкодою для нас самих.

Дві години, призначені на щотижневі гурткові сходини, — це закороткий час, щоб ми могли у ньому вмістити прорух, так як у таборі, і закінчити його купеллю чи змиванням тіла холодною водою. Звичайно не маємо до цього теж і відповідного приміщення і потрібних улаштувань. Про це мусимо дбати кожний зосібна.

Але все-таки, якщо це тільки можливе, треба вставити прорух як окрему точку в програмі сходин гуртка на те, щоб:

• себе взаємно перевіряти, чи кожний з гуртка вправляє прорух вдома або в школі,
• зробити показ нових цікавих вправ (дивись «Життя в Пласті», с. 273—279),
• якщо час і умовини на те дозволяють, таки провести прорух чи заграти у відбиванку, хоч би й по сходинах.

Досі ми говорили про основні правила гігієни, тобто про необхідні пригожі умови для природного розвитку тіла й ума та для збереження здоров’я молодої людини. Але впродовж нашого пластування нам, пластунам, треба ще розумно наше здоров’я плекати, розвивати, посилювати розбудову цілого нашого організму відповідно до наших природних даних та до нашого віку. Це ми робимо без великого труду, а навпаки, з приємністю, при допомозі щоденного проруху і вправляючи різні гри та спорти.

Прорух і спорт особливо важливі для нас тепер, коли вигідні умови життя розлінивлюють нас, бо дають якнайменше нагод до руху. Автобус та авто завезуть нас у кожне потрібне нам місце, і ходити доводиться недалеко. У школі перебуваємо, сидячи довгі години, вдома сидимо у м’яких сзотелях, а різні більш чи менш автоматичні улаштування великою мірою виручають нас у фізичній праці і потрібному русі.

Електричні елеватори, а то й рухомі сходи виносять нас на кожний поверх, а навіть до кіна можемо в’їхати автом і, не виходячи з нього, відсидіти цілу програму на м’якому сидженні. Усі ті винаходи, які приносить зі собою теперішній розвиток цивілізації, не сприяють розбудові нашого тіла, і якщо ми цього собі не усвідомимо, не “передбачимо наслідків з причин” і будемо ними користуватись аж до перебільшення, то виростемо на безпомічних, слабких тілом, нефоремних людей. Якби колись ми опинилися у тяжких життьових умовах, де всі ті вигоди були б недоступні, то взагалі невідомо, чи ми могли б перебути, а то й пережити такий вийнятковий час.

Щоб до цього не допустити, а навпаки, наш організм розбудувати і зробити його відпорним на труди й невигоди, кожний розумний юнак повинен ввести щоденний прорух у звичай як точку в загальному порядку дня.

Прорух це відповідний добір рухових вправ, які, виконувані згідно з приписом впродовж довшого часу, збільшують сили наших м’язів, суглобів і цілого організму і поправляють будову цілого тіла, надають йому елястичности та зручности. Прорухом можеш збільшити поємність грудної клітки, зміцнити серце й легені. Вправи проруху збільшують і працездатність людини, а також завдяки їм кращає наше самопочуття, ми стаємо більш життєрадісними й веселішими. Вони виробляють теж і силу нашої волі і так скріплюють наш характер.

Є багато родів проруху, які ведуть до тої самої цілі: виплекати здоровий дух у здоровому тілі. Основною і вихідною для всіх є т. зв. шведська метода проруху.

Уже від 12-го року життя Ти повинен жертвувати щоденно небагато, бо всього 15 хвилин часу, на прорух. Ці 15 хвилин повинні бути розділені поміж 5 основних груп вправ: ніг, рук, карку, кадовба і віддиху. Крім цього, хвилину треба призначити на обмивання цілого тіла водою.

Щоденний прорух виконуємо тільки в коротких спортових штанцях на вільному повітрі чи при відкритому вікні, або взимі в добре провітреній кімнаті, а згодом також при відкритому вікні.

Треба Тобі знати, що людина віддихає не тільки легенями, але також і порами (щілинками) у шкірі цілого тіла. Тому, вправляючи без одягу, Ти даєш до них доступ свіжому повітрю. Крім цього, Ти стаєш більш відпорним на зміни температури.

Вправляти треба спочатку не заскоро, але з часом, по одному чи двох роках вправ, можна скорість вправ збільшити так, щоб при кінці проруху наша шкіра була легко волога (не мокра) від поту. Після проруху змиваємо ціле тіло водою. Зразу не дуже холодною, щоб не простудитись, але зчасом можна її температуру обнизити і дійти до того, що не пошкодить Тобі натертись і снігом. Витираєш тіло до суха шорстким рушником, швидко одягаєшся і йдеш негайно до звичайних зайнять дня. Змивання холодною водою посилює доплив крови до шкіри, відсвіжує її і робить гладкою та елястичною. Крім цього, це засіб, щоб стати відпорним на простуду.

Щоденний прорух це підстава до інших більш досконалих родів гімнастичних вправ іншими методами, наприклад — на приладах, та до різних гор і спортів.

Маємо різні спортові гри (два вогні, відбиванка, бейзбол, пориванка, футбол, ручний і водний м’ячі, теніс і т. п.). Спорт поділяється на окрему групу легкої атлетики (скоки, біги, мет диском, стусан кулею і ін.), а далі дужамня, підношення тягарів, лещетарство, ковзарство, плавання, веслування, шерм (змагання шаблею чи шпагою), стріляння до цілі і т. п.

Деякі з них можемо вправляти тільки влітку, інші взимі, а деякі, як ось плавання — один з найздоровіших спортів — можемо вправляти ввесь рік, бо критих басейнів доволі.

Завдання спортових гор і спортів подібні до завдання проруху, але вони дають більше нагоди для вироблення сильної волі і завзяття у змаганні до перемоги.

Ми, пластуни, повинні змагати насамперед до того, щоб кожна гра, у якій нам доводиться брати участь, відбулася справді по-пластовому, мала прикмети справжньої чесної гри. У правильно веденій грі ми можемо виробляти в чесному змаганні всі пластові прикмети: сильно змагати до перемоги, до краси у стилю цілої гри обережно, але бистро використовувати пригожі хвилини, гідно прийняти поразку, по-лицарськи й благородно ставитись до переможеного, справедливо признавати успіх противника, хоч би це було в нашу некористь, зберігати рівновагу духа в критичних хвилинах, по-дружньому, ввічливо, весело ставитись до всіх змагунів, завжди бути доброї гадки й вірити в перемогу — це все якби вибране з нашого закону. Саме так виглядає справжня чесна гра.

Пластуни осуджують у грі кожну спробу обману противника, крутійство, неправду, грубу, брутальну поведінку, бо це не тільки протилежне пластовим законам, але й правилам кожного спорту і кожного спортового змагу.

У молодому віці Ти повинен пізнати різні спортові гри і спорти, щоб тоді, коли будеш переходити до старшого пластунства, Ти міг вибрати собі ділянку, яка Твоїм прикметам найбільше підходить, і, не занедбуючи загального тіловиховання, присвячувати їй особливу увагу.

При кожному спорті Ти мусиш слухатись порад досвідчених провідників, бо коли правильно і помірковано стосованими вправами Ти можеш свій організм розбудувати й надати йому великої сили й краси, то необачно перевтомлюючи серце й інші органи, можеш його зруйнувати. Тому порада й допомога того, хто має довголітній досвід, це для Тебе справа дуже великої ваги.

У кожному випадку пам’ятай, що для нас, пластунів, спорт не є якоюсь ціллю самою для себе, а засобом для осягнення нашої вищої мети, про що говорить наш обіт: “плекатиму силу і тіла, і духа, щоб нарід мій вольним, могутнім зростав”…

ЩО ТРЕБА РОБИТИ, ЩОБ РОЗВИНУТИ ПЛАСТОВІ ЗДІБНОСТІ?

а) Треба швидко й докладно помічати одночасно можливо велику кількість різних предметів і подій, щоб здобути в цьому велику вмілість.

б) Добачити і запам’ятати зв’язки поміченого предмету чи події з довкіллям і навчитися робити з того правильні висновки про те, що попередило подію чи наступає після неї.

в) Давати собі власними силами раду в різних умовах, не нарушуючи пластового розуміння добра й краси, яких пластун завжди обов’язаний дотримуватись.

г) Виконувати впевнено й розумно всі приписи пластового закону.

г) Дотримуватись основних правил гігієни і дбати про правильну розбудову цілого тіла.

Ранній прорух слід вести у швидкому темпі. Коли погода гарна — таборовики новинні вправляти тільки в штанцях та капцях аби босо. Взагалі треба дбати про загартування таборовиків(чок) так, щоб вони і в холодніші дні могли оправляти в штанцях. Після проруху дати кілька хвилин відпочинку. Програму проруху слід опанувати впродовж 4—5 разів. Складніші вправи можна розложити на поодинокі елементи і в цей спосіб їх засвоїти а опісля злучити. У засвоєнні програми проруху, можна пізніше вставляти вправи в дужанні чи джію-джітсу.

Рівно ж замість заподаних забав можна уладжувати інші забави. Звертати увагу на докладне виконування вправ.

В першу чергу кожний поучник тіловиховання мусить сам добре засвоїти собі матеріял.

Окремо слід переробити руханку та можливі конкуренції — вимоги до „В. Ф. С.”

ПРОГРАМИ ПРОРУХУ

Для юнацтва від літ 14—15.

І. Прорух:

1. Збірка,
2. Руханкова кольона, викид рамен від грудей боком — якнайбільше назад,
3. Засаднича постава. Звороти голови вправо, вліво, вперед та назад.
4. Круження кадовба при малому розкроці,
5. Малий розкрок. Схрещення рук згорнених у кулаки і вимет скосом угору,
6. Оба ряди стоять до себе плечима. Руки підносять угору, хапаються руками і себе взаїмно підносять. (Підноситься свойого сусіда на плечах),
7. Глибокий присід, руки сперті об землю під колінами. На раз — викинути ноги взад, на два — присід,
8. Турецький сід. Рукі зігнені в ліктях. Долоні на грудях. Вимахи рамен боком взад з рівночасним скрутом кавдоба та голови в сторону вимаху рук,
9. Розкрок. Руки на карк склоки кадовба вправо та вліво – на переміну,
10. Легкий розкрок. Згин кадовба, руки звисають свобідно. Свобідні вимахи рук вправо та вліво з рівночасним скрутом кадовба,
11. Постава — струнко, спочинь, вправо—вліво обернись.
12. Повільний хід, марш зо співом і розхід.

II. Прорух:

1. Збірка,
2. Хід з піднесенням високо колін,
3. Хід на пальцях і на пятах,
4. Малий розкрок. Склони кадовба вправо та вліво, противне рамя подане горою, друга рука на бедрі,
5. Круження головою,
6. Сісти на землю, ноги разом випрямлені, на раз — руками досягнути пальців ніг, на два — руки вгору,
7. Підскоки на місці на одній нозі,
8. Забава: два ряди стоять перед лінією, першим з одного і другого ряду подається палку. На даний знак перші добігають до назначеного місця чи знаку, та вертаючись передають палку своїм наступникам, які виконують те саме. Ряд, що найскорше виконав своє завдання — виграє,
9. Повторення засадничих постав впоряду,
10. Збірки в різних формах (лава, трилава, триряд і т. д)
11. Марш зо співом і розхід.

III. Прорух:

1. Збірка,
2. Біг — 100 м.,
3. Глибокі віддихи,
4. Круження головою,
5. Кружання рук при малому розкроці,
6. Клякнути, права (ліва) нога вбік. Руки сплетені на карку, згини кадовба вбік,
7. Згин якнайдальше взад,
8. Права (ліва) нога вбік, згини кадовба,
9. Забава: Два ряди перед назначеною лінією. Ряд в широкому розкроці — тримається разом, останній передістається попід ноги, прибігає до мети і знова стає на чолі ряду,
10. Повільний хід,
11. Впоряд, повторення і вивчення маршу та зворотів у ньому. Відчислювання і точне виконування наказу „стій”,
12. Марш зо співом і розхід.

Для юнацтва від літ 16—18.

І. Прорух:

1. Збірка,
2. Хід: три кроки на пальцях, три на стопах,
3. Хід із замахом рамен до заду,
4. Малий розкрок, в похиленій поставі, ноги випрямлені, рухи „боксові”,
5. Скрут кадовба вперед, назад, вліво, вправо,
6. Скрут голови,
7. Підскоки, за третім разом з розкроком та вбік піднесеними руками,
8. Положитися грудьми до землі; — руки і ноги випрямлені підносимо разом можливо найдальше до гори,
9. Постава лежача лицем догори. Руки випрямлені вздовж кадовба, замахом підносимо випрямлені ноги і поторкаємо землі за головою,
10. Глибокий присід і заячі підскоки,
11. В лежачій поставі „їзда ровером”,
12. Забава: дві лави звертаються до себе лицем, руки схрещені на грудях, в підскоках на одній нозі кожний старається вибити легкими поштовхами другого з рівноваги,
13. Стати на пальці, — руки на бедра, повільний перехід до глибокого присіду і поворот,
14. Впоряд (струнко, спочинь, звороти на місці),
15. Марш зо співам і розхід.

II. Прорух:

1. Збірка,
2. Хід, що третій крок вимах ноги, вгору, — нога випрямлена,
3. Хід довшими кроками
4. Постава похилена, руки затиснені в пястуки, на приказ викидати руки боком взад, — при чому тіло випробовується,
5. Засаднича постава, звороти голови.
6. Постава – поземе піднесення рамен, замах рамен дозаду з рівночасним легким присідом (на пальцях). Вимах рамен вгору, вперед з рівночасним підскоком, — зіскок на пальцях до присіду, рамена вділ, кндовб випростований,
7. Опертися на руках, ноги випростовані викинути взад, ліве рамя кинути вгору, — кадовб звернути в ту саму сторону,
8. Один лягає на землю лицем догори, ноги в колінах зігнені, стопи спочивають на землі. Другий підходить до лежачого, руки опирає на колінах, лежачий підпирає руками рамена вправляючого, а той підносить ноги догори,
9. Впоряд, повторення. Збірка в різних лавах,
10. Марш зо співом і розхід.

III. Прорух:

1. Збірка,
2. Біг, хід з вимахами рук та випадами,
3. Хід, вимахи ніг,
4. Круження голови,
5. Круженля кадовба, руки на бедрах, малий розкрок,
6. Хід на місці з піднесенням ніг,
7. Дволава до себе плечима, руки вверх, зловитися руками, — один другого підносить на плечах,
8. Один лягає, другий підносить його за карк у випрямленій поставі,
9. Глибокий присід, викид ніг на зміну вправо і вліво,
10. Опертися на руках, ноги випростовані, на руках підноситися то опадати,
11. Положитись навзнак: „ровер”,
12. Легкі підскоки,
13. Свобідний марш,
14. Впоряд, — повторення, марші, „стій”, звороти в марші, відчислювання,
15. Марш зо співом і розхід.