Як розуміти «практичне пластування»?

Маркусь ВолодимирЗайняте діяльністю суто ідейної матури сучасне наше пластунство поминає справи буденного життя, вважаючи їх за другорядні, бо безідейні. Не зовсім зрозуміле, бо ж молодь (звичайно, як молодь), любить пробувати своїх сил, прямуючи до такого рода «виших ідеалів», «ad astra». А «хліб насушчий» це для неї квестія мінімального значіння, але розуміється, лиш доти, доки він «автоматично»  находиться під рукою. А міжиншим нехтування оцієї  «нищої» частини пл. діяльності дає себе фатально відчути у всіх пл. установах почавши від преси, а скінчивши на кубічних і гурткових касах (які є повні лише теоретично а фактично віють реальною порожнечею).

І загнавшися далеко на ідейні височини пл. роботи  пластунство стає інколи перед маленькою перешкодою: брак гроша, цей фатальний «карлик» задержує увесь молодечий розмах, ломить за одним помахом юнацьку енерґію або спинює нераз на довгі періоди молодь в її прямуваннях.

Цікаво буде поглянути, як пластунство радить собі у такій «сліпій вулиці». Бож пластун (цеж кождий знає) вміє порадити собі у всякій біді. Отже в такому випадкові примінюється незвичайно примітивної акції, щось у раді тимчасової помочі у наглих випадках. Бож може найбільш примітивним антідотум є витрясання діравих инколи кишень пластунів, накладання надзвичайних т.зв. «одноразових датків» (які в дійсности не є одноразові, а заходять досить частенько). Такі складки є можливі і добрі лиш до певної міри і до певної висоти; доки пластун сам зі своїх власних ощадностей може покрити ці вкладки, доти все гаразд; коли одначе складки ці перевисшують скупенькі коштами пластуна, від цієї хвилі стають для пластуна моральнім шкідником.

Оригінальний рукопис Володимира Маркуся.

Оригінальний рукопис Володимира Маркуся.

Що треба нам гроша, це добре відома справа. Кождий рух мусить мати конкретні форми й основи. Для вдержання і зміцнення цих форм потрібно нам своїх фінансів. Звідкиж добудемо гріш? Хто нам його дасть? Відповідь ясна: ми самі! Ми добудемо для себе потрібний гріш не з батьківських рук (бож це йде в розріз із почуттями своєї власної сили і віри в себе) не з жебрання у суспільності (цеж не згідне із основами нашої ідеольоґії) але запрацюємо його власніми силами. Не одинока дорога гідна учасника пл. Руху, Руху, що повинен бути самовистарчальний. Вмісто отже зобовязувати пластуна до складання готового гроша дайте йому нагоду по пластовому заробити цей гріш. Тоді навчите його не лише цінити працю, але теж навчите його віри  у себе самого, у свою життэздатність. Ця ділянка пластової діяльности в цілі гори переростає суху теорію пластування у роді матеріялу до пл. іспитів. Нехай пластун покажеться суспільности не лише на «нараді», але теж при твердій і мозольній праці. Бо зовсім правильно в очах суспільности пластування це не тверда школа життя, а розривка і забава.

Добре роблять ті пл. провідники, що щораз більшу увагу звертають на вишкіл молоді у практичному напрямкові. Наш вроджений наклін до абстракційної діяльности і нехтування реального життя, повинно у пл. роботі знайти протистояння, бо лиш тоді життя є повне і здорове, коли є в ньому боротьба за існування. Прямування до абсолютної реалізації наших життєвих ідей повинно ціхувати всіх пластунів.

Наука праці не знайшла ще собі права горожанства в діяльности пласту. Як примір, візьміть хоч би іспити вмілостей! Нащо, питаюся, здає пластун іспит вмілості? Знаючи добре цю справу ви певно знайдете зараз відповідь впрочім зовсім не підхлібну. В кожньому випадку іспит вмілості не є доказом здатності пластуна до праці (самостійної і відвічальної праці) у певному напрямкові, а радше є середником добуття виших чинів у пластовій ієрархії, проявом виключно амбіції, а не середником праці, на який в життю можна числити. Бо знаю пластунів (більше число) що мають по 15 пл. іспитів вмілостей, які набули в протягу не цілих 2 літ. Питаюся, чи на протязі так скупенького часу людина може добре опанувати 15 вмілостей? Чи може з повним спокоєм сказати про кожню з них: «Я її знаю так, як пластун повинен знати»?

Поверховність і ділетантизм вкрався між нас. Любуємося в зірках, у відзнаках, кутасиках, щораз то нових одностроях у множествах нашивок вмілостей на рукаві, полишаючи і руйнуючи сим саму суть наших ідеалів. Не будьмо простаками! Не на відзнаку і посвідку звертаймо увагу, а на докладне вивчення даного ремесла; бож треба зрозуміти, що це має вартість трівалу й очевидну. Не можемож вважати самої форми річи за її зміст і суть.

Пласт є до певної міри відвічальний за вчинки тих, яких він виховав. Маємо дати суспільності тип громадянина-працівника, вповні відвічального за свої діла. І що варта людина, яка не потрафить щось добре зробити? Який з неї буде громадянин? Не лиш отже ходить тут про матеріальний зиск, який може плинути з цієї ділянки пл. роботи, але ходить о щось ще важнющого, ходить о моральне значіння пластової роботи.

Навчімось розуміти цей енергетичний імператив: кожна задана праця ясно домагається він нас: «зроби добре», «докінчи». Хто це розуміє, тому не потрібно ніяких припоручень, для того таки часто не люблене слово «обовязок» тратить гіркий присмак. Така і лише така праця приносить радість і вдовілля душі, дає нам внутрішню гармонію, зміцнює віру в наші ідеали.

Оприлюднено в Без категорії

Пластовий заробіток — основа економічного виховання в Пласті

З усієї безлічі пластової бібліографії вдалось відшукати лише одну статтю, скоріше замітку, яка відноситься до даної теми. Це стаття Дмитра Попадинця «Пестрого Дятла», вихованця Станіславського Пласту і організатора юнацького пластового куреня в Надвірній, під назвою «Пластовий заробіток», що була опублікована в журналі «Пластовий Шлях» ще у 1972 році. В ній автор стверджує: «Одним із… незмінних виховних принципів у Пласті повинна бути справа пластового заробітку. Її можна розцінювати із усіх сторін і точок зору та по-різному інтерпретувати під кутом доброго діла, самодіяння та самовистачальности й самозарадности…. пластовий заробіток, у виховному аспекті, має велике і корисне значення». Розглянемо ж детальніше дане питання.

Пластові витрати – основний стимул пластового заробітку

Багато хто ввжає, що вкладка сплачується лише з метою дисциплінування пластунів чи для підтвердження свого членства в організації. Насправді, регулярні (щомісячний) і разові (під потребу) членські внески пластуна, як і спеціальні заробіткові заходи, мають цілком іншу ціль – вони покривають першочергові фінансові потреби пластової діяльності одиниці, гуртка, куреня. Вкладка – це надзвичайно важливий спосіб самовиховання і самозабезпечення пластової діяльності, вона є однією з головних виховних методик (форм) в Пласті.

Навіть, новацтво має свою членську вкладку заробити! З цього приводу Тоня Горохович висловилась чітко: «слід постійно наломлювати новаків до цього, що вкладку вони мають самостійно придбати, а не брати з маминої торбинки. Бо тоді мама платить вкладку, а не новак… треба впоювати новацтву поняття, що найбільш буде корисною вкладка тоді, коли новак на неї заробить самостійно».

Якщо задуматись, спробувати систематизувати витрати, які здійснює кожен пластун від моменту вступу до організації, то загальна сума виявиться «несподівано» високою. То ж які витрати пластун повинен покривати із власного (пластового) заробітку:

1. Придбання пластового однострою і виряду, літератури тощо (все це від мандрівних черевиків, наплічника та спального мішка до звичайного компаса справжній пластун має придбати за власні, а не батьківські чи позичені кошти). Однострій і виряд потрібен, однак його потрібно заробити… Що то за пластун, який ходить в однострої придбаному за мамині (батькові) кошти?

2. Таборова вкладка (в 1920-х роках в табір могли поїхати лише учасники, причому вкладку вони могли сплатити виключно коштами, які самостійно заробили; щодо останнього була окрема вимога проби). Скільки юнацьких куренів проводять табори за самостійно зароблені кошти впродовж року? Звідки сучасні пластуни сплачують таборову вкладу, зокрема на крайові табори? Може пора встановити вимогу, для початку для учасників крайових таборів, що до таборової вкладки має долучатись пояснення з вказанням джерела коштів?

3. Придбання майна для гуртка і куреня, домівки (гурткова хоруговка і курінний прапор, казани, хоруговки до сиґналізації, піонірський та спортивний виряд, аптечка, човни, каюки, видання до бібліотечки тощо). Оплата проїзду та інших спільних дрібничкових витрат (наприклад квитки до музею) під час гурткових і курінних екскурсій, прогулянок і мандрівок, в тому числі за кордон. Сюди слід відносити і кошти для оплати витрат на домівку.

Значення спільного майна в економічному вихованні пластунів влучно охарактеризував вихованець стрийського Пласту, довголітній курінний «Червоної Калини» Ярослав Рак «Мортек»: «члени Пластового Гуртка мусять зрозуміти, що без власного майна-виряду вони не є Пластовим Гуртком, а тільки припадковим і маловартісним збором одиниць, які не здібні до сталого збірного зусилля, до спільної будови… Майно Гуртків і Куреня мусить бути у заряді окремих осіб, але всі члени повинні мати його перед очима, тішитися і піклуватися ним…. майно Гуртків і Куренів, що його треба мати у докладній евіденції та відчитності і передавати у порядку черговим діловодам. В цей спосіб молодь зможе виробити у собі дбайливість про громадське добро та почуття відповідальности за нього».

4. Загально пластові збірки (станичні і крайові). В 1920-х, наприклад, коли зародилась ініціатива з будови «Пластовий дому» у Львові, пластуни і куреня декларували обіцяну суму а опісля активно збирали-заробляли. Так само було з побудовою таборових осель.  На жаль, сучасний Пласт має ще один привід для збірок – для лікування тяжко хворих пластунів.

«Питання придбання фондів  для збірноти – писав Я.Рак – дорогою спільного зусилля є преважним усуцільнюючим засобом, який рівно масно виробляє ініціятпву, вмілість реального плянування, організування розподілу зайнять, відповідальності одного за всіх і всіх за одного. Починаючи від членського внеску аж до найскладнішого пластового заробітку, та від книги писаря аж до шатра і човна, чи стінної газетки, — все це мусить бути обговорене і ухвалене цілим Гуртком, а далі Куренем. Фінансові засоби мусять бути теж ними самими роздобуті».

Ощадність — найлегший заробіток

«Найлекший спосіб заробітку — писав автор фундаментальної праці «Пластовий гурток» Євген-Юлій Пеленський — це ощадність. Змалку вчіться видавати менше грошей ніж заробляєте. Заощаджені гроші складайте в пластових кооперативах. Коли бажаєте щось мати, то перше складайте собі рати, а потім цю річ купуйте, навпаки дуже виїмково або ніколи».

Ощадність завжди була однією з головних вимог пластових проб-іспитів. У першому більшому пластовому посібнику «Життя в Пласті» (1921 рік) Дрот писав: «Щоби щадити, мусиш уміти заробити. Хто дістає гроші даром, цей звичайно не вміє оцінити вартости гроша, не вміє найти міри у видаванню його і очевидна не може як слід обчислятися з своїм доходом… Треба отже вміти бути ощадним не будучи скупим». І далі, пояснюючи точку «Ощадність» до проби, Основоположник Пласту твердить: «Не думай, що ти вповні відповів вимогам II пл, іспиту, коли заробив і заощадив тільки те, що ставимо яко вимогу при іспиті. Змістом цеї вимоги іспиту є зрозуміння і виконання ощадності. Мусиш отже заробляти собі тілько грошей, щоби ти за них міг собі купити чи позичати які добрї книжки…  а лише те, що ти мавби видати на непотрібні річи (як инші видають на тютюн, на пиво, горівку, на багато цукерків і т. л.) відложи собі як ощадність».

Навіть, старші пластуни, які в 1920-х роках здавали  другу чи третю пробу (якщо з різних причин не здали її в юнацтві) активно практикували вищеописану форму і зміст пластового заробітку. Наприклад, старший пластун Степан Бандера, до своєї Третьої Проби долучив Посвідку (датовану  28 травня 1928 року) наступного змісту: «Остсим посвідчуємо під словом чести що Бандера Степан, розвідчик II  к[уреня] Ст[арших] Пл[астунів] ім[ені] Ів[ана] Богуна в Стрию за заощаджені гроши купив собі однострій та мандоліну». Документ підписали ст.пл.розв. Ярославом Падохом та ст.пл.розв. Осипом Грицаком.

Пластовий провід не лише словом, але й ділом підримував ощадність пластунів. Відразу після свого виникнення у 1924 році Верховна Пластова Команда (ВПК) звернулась із закликом до пластових частин надсилати свої заощадження у центральний пластовий фонд. Але надходження коштів було незначним. Тому у грудні 1928 року ВПК створила Пластову щадницю (фактично – Пластовий Банк) при кооперативі «Пласт» (про кооперативу буде мова далі). Веденням її займався курінь старших пластунів «Орден Залізної Остроги». При окремих частинах створювались її «збірниці». Відтак в 1929 році акція ощадності досягла досить великого розмаху. Станом на 1 лютого щадниця вже мала 263 індивідуальних та колективних вкладників, а сума внесків становила 1,3 тис. злотих.

Для надання нового імпульсу щадниці у жовтні 1929 року було організовано пластове Свято ощадності під гаслами «В ощадності наша сила», «Працюй і щади». Захід включав бесіди та виклади з даної теми. І хоча надходження до щадниці зменшилися, вони набули сталого характеру і ставали одним із головних джерел поповнення бюджету Пласту. На жаль, заборона Пласту не дозволила розвинутись цій цікавій ініціативі. Однак збереглась вичерпна Інструкція про організацію акції ощадності серед української пластової молоді, яку, при бажанні, можна взяти за основу для продовження перерваної традиції.

Натомість пластунам Закарпаття «Підкарпатський банк» запропонував іншу цікаву та ефективну форму ощадності. Він видав кожному ужгородському пластунові по ощадній книжці (сучасний аналог – пластикова кредитна кртака) з однією чеською кроною, але скористатись нею можна було тоді, коли внески досягали 20 ч.к. Такий підхід великою мірою активізував заробітки та ощадність пластунів міста.

Цікаво, що і серед новаків пластова система виховання гостро рекомендує плекати ощадність. З цього приводу Тоня Горохович висловила наступну думку: «Якже самостійно новакові придбати… гроші? Заощадити! Коштом кіна, цукорків чи інших видатків, на які батьки дають гроші. Правда –– тут батьки дають також гроші. Та хоч воно так і є, але всежтаки новак уже, відмовляючи собі приємноеті за них, немов би заробляє сам на вкладку». Докладніше цю тему розкрив Омельян Грималяк в статті «Ощадність та її розуміння у вихованні новацтва» (Вогонь Орлиної Ради. – Ч. 12. – 1955. – С. 10-12).

В діаспорі Я.Рак розглядав дане питання ширше: «Ощадність пластунів треба трактувати передусім, як ощадність індивідуальну, хоч саму акцію треба включити до діяльности Гуртка. Ця акція не може приносити безпосередньої користи для Гуртка, але ведена пляново і цілеспрямовано крім плекання властивостей вдачі, може теж багато улекшити працю Гуртків. Ощадність ведена через цілий рік дасть підставовий капітал для виїзду до табору, на прогулянку чи стрічу і заощадить у гарячому моменті багато клопотів щадникові, його батькам і друзям у Гуртку». Більше про ощадність в юнацькому віці можна почитати в статті Романа Мицика «Велика чеснота є ощадність»  (Молоде Життя. – 1946. – Ч. 1. – С. 7-8).

Пластові вмілості – основна форма пластового заробітку

Важливо розуміти, що в 1920 роках (і, теоретично, за посібником «Життя в Пласті» 1961 року) вмілості, які тоді називались «почесними іспитами», можна було зголошуватись лише після досягнення ступення розвідника Дрот писав, що завдяки їм: «можеш мати змогу кождої хвилі заробити собі на життя, зн. станеш вільним, від обставин незалежним, а для суспільности пожиточним чоловікомВчися отже вмілостей вимаганих при почесних іспитах, бо вони може позволять тобі відкрити в собі окрему схильність а щонайменше позволять тобі добре розумітися на якімсь практичнім званню, до якого своїм добрим приміром вспієш може заохотити других і причинитися до сього, що не один пожертвує свою працю промислови й торговлі України».

Цікаво, що на думку Дрота: «предметом почесного іспиту може бути всьо, що представляє практичну вартість в життю». Тому «не можна приміром здавати почесного іспиту зі збирання почтових значків або із гри в теніса».

Відзначимо, що ВПК в перші повоєнні роки активно намагалась впланути на здобуття пластових вмілостею юнацтвом шляхом створення гуртків спеціалістів по юнацьких куренях. Верховний Отаман Северин Левицького на 2-му повоєнному Пластовому З’їзді, що проходив 22 грудня 1925 р., констатував – в краю діяли щонайменше 14 спеціалізованих (фактично – економічних) гуртків. Найбільшою популярністю користувались:

  • переплетничий (2, 5, 15, 17, 18, 24, 28 курені);
  • швецький (2, 7, 12, 13, 17, 28 курені);
  • крамнчний, кооператив (2, 13, 20, 7, 46 курені)
  • столярський або різбярський (15, 17, 24, 25, 32 курені);
  • світлильний (1, 2, 8, 16, 18 курені; відзначимо, що згодом створений субреферат світлин у ВПК діяв саме в складі економічної рефренетури);

Меншою популярністю користувались такі гуртки: ощадня, позичкова каса (7, 46); виробу пасти (1, 32); фризієрня і чепурня (18, 28); комітет будови пластового дому (3); молочарський і щіткарі (5); кошикарський (37); килимарський (44).

Нижче наведемо приклади кількох практичних навиків, які були підставою здобуття в Пласті відповідних іспитів вмілостей або прямим результатом їхнього здобуття:

  • переплетництво (оправа книг, за існуючими даними, була найпопулярнішою вмілістю в Пласті 1920-х років і давала прибуток принаймні яворівським, стрийським, тернопільським, самбірським та косівським пластунам; останні відкрилу цілу майстерню з двома верстатами; самбірські пластуни з куреня Д.Вітовського так і писали в своєму звіті в 1928 році: «в ціли придбання фондів для Куріня існує переплетення в якій управляється власні і чужі книжки»);
  • шиття (шевська робітня існувала в стрийському коші; очевидно на її досвіді Ю.Пеленський закликав юнацтво: «хай ваш гурток шиє однострої для членів куреня, хай виробляє пластовий виряд, як наплечники, хустини, відзнаки»; цікаво, що шаблон економічного звіту юнацького куреня в 1920-х роках передбачав питальник про потребу шатер і чи елементів однострою, але й матерію з якої, очевидно, юнацтво самостійно могло пошити ці вироби);
  • городництво (з весни 1928 року у багатьох пластових осередках почав поширюватись рух, коли для пластового заробітку в оренду бралась земля і засівалась яриною та засаджувалась городиною; так крім матеріальних прибутків пластунам ще й зараховувалась відповідна вмілість);
  • килимарство (практикували косівські пластуни, які в листопаді 1923 року під проводом свого опікуна заснували першу у Пласті ткацько-килимарську робітню; килимарська пластова робітня діяла також в Стрию);
  • фризієрство (тобто перукарство; дана вмілість теж була доволі популярною; пластуни самбірсьокго куреня Д.Вітовського, наприклад, заощаджували кошти тим, що в курені існувала «фризієрня виключно для пл.»);
  • бжолярство (власна пасіка з чотирьох вуликів, що поставла весною 1925 року стала особливою гордістю косівських пластунів, однак взимку, коли опікун куреня перебував у тюрмі, бджоли замерзли; справа налагодилась після проведення теоретичного курсу з пасічництва і згодом пасіка вже давала сталий прибуток)
  • різьбарство (в 1924 році пластова різьбярня була вілкрита в Косові).

Пластунів постійно заохочували працювати над отримання нових вмілостей. Яскравим прикладом цьому є посібник для провідників гуртків під назвою «Пластовий гурток» (Львів, 1930) де вихованець стрийського Пласту Ю.Пеленський подавав наступні приклади:

  • кошикарство («Гарні коробки, виплітані з тонкого пруття чи соломи, меблі, зокрема підставки-столики на вазонки мають широкий збут»);
  • столярство («виробляйте нпр. столики на квіти чи під альбоми. Роботи не багато, а коли виконання є старанне, напевно добре заробите… Гарні рямки, деревляні різьблені чи інші все принесуть вам неодин гріш, якщо тільки виконані зі смаком.»);
  • забавкарство («Для дітей виливайте з олова українських стрільців або ліпіть їх намальованих з паперу на окремо вирізані дощечки; творіть своїми руками механічні, дотепні забавки»).

Колективні форми пластового заробітку

Таких варіантів є безліч. Для прикладу наведемо лише деякі:

  • допомога батькам, рідним, сусідам, організаціям та іншим у господарстві, підприємстві, імпрезі (наприклад, в обслуговуванні гардеробів) тощо (з цього приводу Дрот писав, що можна виконати: «в дома потрібну річ, за яку требаби й так заплатити. Ось, пр. направити зіпсований дзвінок, залютувати діру в бляшанім горнятку і т. п. Очевидно такі роботи вимагають вмілости і справности, але саме пластун повинен нею визначитися»);
  • технічні роботи (в 1920-х роках львівські гуртки пакували насіння, цинамону та перець для «Центросоюзу»; цікаво, що, навіть, старші пластуни Загону «Червоної Калини» не гребували пластовим заробітком, який отримували від пакування цинамону для «Народної Торгівлі»; вже в діаспорі пропонувались роботи з вкладання святкових листівок у конверти, пакування святкових подарунків);
  • збирання овочів, лікарських рослин, ягід та грибів, горіхів, старого паперу і кольорових металів (до речі, саме збирання і пакування лікарських рослин для українських кооперативів об’єднаних у «Центросоюзі» в 1925 році призвело до створення підприємства із символічною назвою «Пласт» про яке мова ще буде далі; заготівельна пластова робітня діяла в Стрию);
  • господарські роботи (миття підлоги, прибирання і ремонт приміщень, відкидання снігу, зрошування трави та городів, миття автомобілів, малювання парканів, праця на фермах підчас жнив; пластуни, особливо під час мандрівок, часто підробляли допомагаючи горянам у господарстві);
  • сфера послуг (організація і утримання ковзанки зимою, продавання холодних напоїв в гарячі дні літа, продаж квітів з нагоди свят, роздавання реклямових летючок, рознесення рекламних видань, доставка замовлень з крамниць; догляд за малими дітьми на дворі чи в хаті);
  • пропаганда (вертеп, коляда, віншування; вечорниці, наприклад, рогатинський курінь ім. П.Орлика в 1930 пластовому році провів три вечорниці, в тому числі до дня Св. Миколає і заробив 144 злотих; видання часописів, святкових карток, невеликих накладів книжечок з різних ділянок пластування тощо, але треба пам’ятати, що ці матеріли перед тиражуванням потрібно дати на перегляд і рецензування відповідній особі);
  • навчання інших  (цікаво, що про цю форму заробітку Дрот в розділі «Ощадність» посібника «Життя в Пласті» так прямо і писав: «Багато у вас заробляє собі лекціями»).

Важливо розуміти, що заробіток має бути цілеспрямованим. Ю.Пеленський радив завчасно продумати хоч б два-три можливі у місцевих обставинах способи (можливості) заробітку. Зокрема він пропонував в першу чергу вивчати такі пластові вмілості, які могли б принести хосен (практичну користь). З ним погоджується Я.Рак: «Очевидно, що кожний пластовий заробіток і спосіб його зорганізування мусить бути докладно розпланований». А Д.Попадинець, ніби доповнюючи, радив підбирати кілька окремих проєктів та включати їх у свій план праці на рік.

Навіть, для новацтва планування є обов’язковим елементом: «Треба спільно на сходинах з новаками планувати буджет рою – пише Тоня Горохович – та пильнувати його виконання продовж року.  Треба заохочувати новаків укладати їх індивідуальні бюджети, наломлювати їх до інтелігентного та відповідального господарення своїми грошина. А все це можна вчити новаків при нагоді їх практичного співучасництва у плануванні роєвого бюджету та при його реалізуванні».

Підприємництво – вища форма пластового заробітку

Пластуни 1920-х років активно проводили різного роду «імпрези й виступи» для здобуття т.зв. пластового заробітку. Були й такі, що у 1923-1925 рр. під час мандрівок пробували міняти у місцевих мешканців тютюн на продукти, що ВПК змушена була суворо заборонити.

Ю.Пеленський, стверджував – потрібно мати трохи купецького хисту, щоб вироблені предмети добре продати. Він, зокрема, рекомендував давати їх на реалізацію до якогось магазину або під час показового виступу відповідної пластової частини організувати продаж цих предметів гостям під час так званого «пластового базару» або «фантової» лотареї.

Цікавим проектом Верховної Пластовї Команди стала «Перша обласна виставка», що відбулась у межах організованого Пластом Свята праці. Досягнення пластового виробництва та промислів (вироби з дерева та глини, ручні та верстатні, з малярства, щіткарства тощо) щільно розставили у двох кімнатах УКТОДОМ площею 100 кв.м. Усе це доповнювалось численними світлинами. Згодом відбувались такі ж, але дещо менші пластові виставки. Окрім засвідчення постійне зростання майстерності та вдосконалення пластового виробництва вони збільшували й пластові заробітки, оскільки вся продукція продавалась через крамниці.

У 1925 році інженер Андрій Сербин, який вважався великим спецалістом пластової економічної справи, створив кооперативу «Пласт». Кооператив розвинувся з невеликої установи яка займалася постачанням різного спорядження для пластування та табірництва. Спершу це була невелика установа, яка мобілізувала пластунів, як вище згадувалось, на збір та пакування лікарських рослини. Потім пластуни організували власне виробництво мухолапок, а також дріжджового і ванільного порошку за німецьким рецептом та почали випускати пасту для взуття. Все це було дещо примітивним, але давало чималі прибутки. Взагалі, плани були широкі, проте їх реалізації перешкоджали брак коштів, а також відсутність власного приміщення (основна діяльність довший час здійснювалась в львівській пластовій домівці – Бляхарська, 11) і крамниці. Цікаво, що дана кооператива «Пласт» продовжувала успішно діяти у в умовах польської окупації, навіть, після переходу пластового руху в підпілля. Докладніше про цю установу, зокрема про її заснування і розвиток, а також діяльність після заборони Пласту поляками,  можна дізнатись із статтей «Дещо з діяльности кооп. «Пласт»» та «Ювилей Пласту» (1936).

Батьки і економічне виховання

Яскравий образ нерозуміння батьками основних підстав економічного виховання їхніх дітей  описала Тоня Горохович на прикладі новацтва: «Батьки дають дітям багато грошей на їх витрати. Можна обсервувати часто нашу дітвору підчас імпрез, в подорожі, на вулиці, або й підчас сходин. У них в руках постійно як не морожене, так «лизаки», як не картопля так пляшка з соломкою, чи цукорки, чи будь-що інше з маси тих всіх приманчивих для дітей «лакоминок», що їх повно в нашому довкіллі. Витрачання грошей на всі ті обильні «присмаки» шкідливе подвійно: і для здоров’я і для цілости виховання». Більш докладно дана тема розкрита в статті Наді Кулинич «Діти й гроші» (Вогонь Орлиної Ради. – Ч. 12. –1955. – С. 14-16).

З цього ж приводу Д.Попадинець писав: «Труднощів можна сподіватись від деяких батьків пластової молоді, бо через їхню любов до своїх дітей вони можуть виявити готовність самі оплатити потрібні суми замість того, щоб їхні діти зайнялись справою пластового заробітку, або відкинути цю ідею, як неактуальну чи звільнити від неї своїх дітей. У такім випадку треба батьків переконати, що крім наглядної користи пластового заробітку для їхніх дітей, ми, виховники, виробляємо в пластунів рису зарадности й цілеспрямованости і цим в них плекаємо почуття обов’язку, самопомочі та помочі ближньому».

Тут можна зарадити лише кличем Ю.Пеленського: «Заробляйте – не витягайте руки по дар кинений вам з ласки». Його потрібно пропагувати передуміс серед новацтва і юнацтва, але також і серед їхніх батьків, як основоположний принцип в системі економічного виховання Пласту.

Пластовий заробіток, як добре діло

Вже в 1920-х роках спостерігались і певні негативні явища нездорового захоплення прибутками пластових заробітків. Як наслідок цього суто пластова праця часто відсувалась на другий план. Яскраво дану проблеми висвітлила Т.Горохович у виховній роботі з новацтвом: «Буває, що новаки заробкують (розносять часописи, розвозять товари зо склепів, збирають м’ячики на грищах і т.д.) і нераз бажання заробітку зростав до тієї міри, що вони втрачають охоту прибувати на сходини. А трапляється й таке, що коли новак заробляє у батьків, привикає до того, що за кожну свою роботу дома викагає заплати. І це є дуже важливий момент, що його повинен правильно розуміти виховник та спільно з батьками новака, вміло проводити підчас виховного процесу». Однак в 1920-х роках, як стверджує Б.Савчук, пластунів ніколи не опановував споживацький дух і їм була властива добродійність.

З другого боку, серед пластунів зажди є багато таких, хто походить із забезпечених родин і не потребує додаткових ресурсів. Саме для них Дрот у посібнику «Життя в Пласті» писав: «Коли твої родичі так маючі, що ти не потребуєш заробляти на удержання, то саме задля Пласту мусиш подбати про нагоду до зарібку».  Д.Попадинець, проблему, озвучену Дротом, насвітлював так: «зуміймо заставити себе пожертвувати часом, працею і, навіть, грошем на користь тих, доля яких є відмінною від нашої, які, не дивлячись на їхні, більші за наші зусилля, не можуть задовольнити своїх найнеобхідніших життєвих потреб і які будуть дуже приємно вражені нашою поміччю…. Такою дією ми матимемо золоту нагоду виявити нашу дружність та дійсне співчуття тим, які терплять, які потребують допомоги. Вони напевне будуть нам вдячні за нашу братерську поміч та дадуть нам признання за те, що ми прямуємо широким пластовим шляхом до Добра і Краси». 

Вихованка рівненського Пласту Тоня Горохович розглянуда дане питання у статті «Господарське виховання у новацтві»: «Господарське виховання не може бути само в собі ціллю. Воно, хоч як важливе, але мусить бути підпорядковане основним напрямним пластового виховання, що зводиться до Трьох Головних Обов’язків. Пам’ятаймо, що пластовий виховник дбає не тільки про те, аби новаки навчилися заробляти й щадити гроші, але, щоб вміли радо ті гроші дати на добру ціль, щоб вміли інтеліґентно ними господарити. Зматеріялізований світ, серед якого живемо, крив в собі багато небезпек, що підточують основи всякого морального виховання» Тому з ощаджуванням та заробкуванням в новацтві треба бути уважним, не перетягати струну».

Особиста ініціатива – головний результат економічного виховання в Пласті

Передусім потрібно зауважити, що найкращою формою заробітку для дітей новацького віку все ж треба вважати спільну працю, що супроводжується веселістю та ентузіазмом, за яку потім приходить винагорода, що підбадьорює та заохочує. І, навпаки, особисті невдачі дуже негативно відбиваються на дітях новацького віку.

Пластовий заробіток в юнацькому віці може бути ініційованим і практикованим не тільки гуртками і куренями, але й індивідуально. В 1930 році скавтмайстер А.Сербин в статті «Значення економічної ділянки у виховній акції Пласту» закликав: «належало б впровадити деякі зміни у виучуванні пластових вмілостей. В підшукуванні їх треба би звернути увагу в першу чергу на ті, що наказували б стало дивитись на вислід, що будили б індивідуальну ініціятиву, що навчали б чогось нового — пожиточного. Одначе Пласт не навчає — він тільки будить цікавість — інтерес, і тому, запізнаючи молодь з якою-небудь фаховою роботою, не можна вдоволятись тільки примітивними формами. В кожній економічній праці, на ріллі, в промислі чи торгівлі пластун повинен бачити приманливі можливости й то в таких розмірах, що примушувало б його до дальшої праці, до безупинного поступу». Вже в діаспорі, Ярслав Рак з цього приводу писав: «Пластовий заробіток має на меті крім придбання фондів виробити у пластунів зарадність, самостійність і пошану до праці. Ініціятива і помисловість юнацтва має тут необмежені можливості».

Під цим оглядом слід відмітити ініціативу косівського пластуна С.Місяця, що заслужив визнання не тільки в Пласті, але й серед української громадськості. Він мешкав у селі Химчині за 10 км від Косова і, довідавшись із часопису “Сільський господар” про техніку розведення шовкопрядів, сам змайстрував верстат і взявся за працю. Незабаром він отримав чималий прибуток і став відомим на всю округу.

Велику ініціятиву у пластовому заробітку виявив і старший пластун (!) Степан Бандера, який як кількалітній скарбник Загону «Червона Калани», виробляв за допомогою членів Загону, що жили у Львові, невеличкі срібні пластові відзнаки, які мали великий попит й приносили чималий прибуток. Очевидно, що при його участі, як курінного скарбника, Загін купив невеликий кінопроекційний апарат й демонстрував короткометражові фільми для ширшої публіки за відповідну оплату.

Використані матеріали:

  • Горохович Тоня. Господарське виховання у новацтві // Вогонь Орлиної Ради. – 1955. – Ч. 12. – С.5-9.
  • Пестрий Дятел. Пластовий заробіток // Пластовий Шлях. – 1972. – Ч. 2(33). – С. 50-51.
  • Пеленський Юрій Євген. Пластовий Гурток. – Львів, 1930. – С. 29-31.
  • Економічні чвертьрічні звіти юнацьких куренів 1920-х років, що зберігаються в архіві групи дослідження історії Пласту «На сліді».
  • Рак Ярослав. За господарське самоврядування і самостійність пластового юнацтва // Молоде Життя. – 1952.– Ч. 4-5 (107-108). – С. 15-16.
  • Савчук Борис. Український Пласт 1911-1939. – Івано-Франківськ, 1996. – С. 146-148.
  • Сербин Андрій. Значення економічної ділянки у виховній акції Пласту // Пластовий Шлях. – 1930. – Ч. 1. – С. 7
  • Тисовський Олександр. Життя в Пласті. – Львів, 1921. – C. 92-93.

Про економічне виховання в Косові

1924 рік…Недавно заложив я пластову килимарню. Поки що один верстат. Маю думку, що якби мати фонди, то можна б її поширити й плекати рідний промисел. При тім вишколити своїх робітників, щоб не йшли до жидів. А якщо польська влада напосілася б на Пласт, то в робітні з учнів можна його вести без перешкод. Як це діло піде, побачимо пізніше.

Дня 5 жовтня ми відновили в нас “Сходини пластових умілостей”. Сестрички вишивають, комбінують вправи, забави, а братчики майструють дещо, й так поволі стягаємо до домівки деякі знаряддя, серпанки на вікна, скатерті на столи і т. п. Надто цим гуртується молодь і заохочується її до дальшої праці. Успіхи значні.

Увели ми у програми точку “риболовства”. Це відбувалося так: усі, переважно старші пластуни й пластунки, приносять деякі речі-дрібнички як “рибу”. Наліплюється на них карточки, значиться числами, накривається шатром, і новаки та прихильники “ловлять” рибу вудкою. Це приносить хосен – як моральний, так і матеріяльний.

1925 рік. Дня 1 лютого ми заснували пластову різьбарню. Столярський верстат позичили, декотрі знаряддя закупили і почали майструвати. Сподіваємось згодом придбати цим деякі фонди.

У четвер 13 березня ми заснували пластову переплетню. Причиною були великі кошти оправи книжок. Тепер маємо плян наперед оправити свої книжки, на них набрати практики, а відтак оправляти другим і цим заробляти на видатки. Взагалі мусимо витворити якесь джерело доходів, а то без грошей неможлива праця. Від батьків нема що сподіватись допомоги, на вистави нема що й надіятися, тож треба здобувати іншим способом.

Сходини, як і взагалі діяльність куреня, переходять менш-більш за таким пляном: У [ві]втірки переводимо читання “Чеснотою і правдою”, окремо братчики й сестрички. Це відкриває очі на життя, відвертає від деморалізації. У середу – робітка для менших; беруть вишивання, латання і т. п. Переважно прихильниці і новачки. Переводить с. М. Библюківна. Четвергами – робітка для старших; сестрички – вишивання і переплетництво, братчики – столярство, різьбарство. Праця триває 2 – 4 години. У п’ятниці звечора сходини менших до 7-ї години, відтак старших до 9-ї години. В суботи – рисунки й спів. У неділі і свята – сходини; гурткові, спільні, пластових умілостей, гутірки, забави, “риболовство” і т. п. Вечором випозичання книжок із книгозбірні, при чому буває і гутірка. Незадовго сподіваємося дістати від Товариства “Просвіта” книжок на місячні сплати, за яких 300 злотих. От тоді читатимемо.

Стан куреня. Членів у курені є 21, в тому 12 по I пластовій пробі. Пластова переплетня оправила вже сім книжок для Пласту. Маємо власне приладдя, хоч дуже примітивне, але власної роботи. Належать 4 сестрички.

У пластовій різьбарні зайняті 4 братчики. Багато ще не зроблено, призбируємо знаряддя. Але підготова до праці йде. Столярський верстат випозичено.

Пластовий музей придбав декілька експонатів старовини (хрестики, гроші), які відсилається до ВПК.

Домівку прикрашено ще двома вишитими рушниками власної роботи. Робимо рамки для портрету патрона М. Павлика й на “Членську грамоту” куреня у “Просвіті”.

До пластової книгозбірні придбано 87 томів книжок, які взяв я у “Просвіті” на виплату. Усіх томів маємо вже більше 300. За місяць випозичено до читання 61 том. Прибутку за визичення було 7.95 злотих. Маємо плян утворити згодом, як покращає грошева справа в курені, загальну книгозбірню і для непластунів, щоб наші громадяни не читали сміття чужих видань. Але одному чоловікові годі все нараз зробити. А поміч із молодих сестричок і братчиків лише підростає. Ще треба додати, що все це стараємося робити власними силами, бо старші нічим не помагають. Надто ще щомісяця шлемо пластові заробітки на “Рідну Школу”, фонд ім. [Степана] Тисовського, часописи й ін.

А 15 червня ми вислали речі до Львова на пластову виставку. Це були ножі, ручки й інші речі дерев’яні, різблені прибори до писання, вишивані рушники, гурткові хоруговки і т. п. Найцікавішим був модель килимкарського верстату, випалений у гуцульські взори із зачатим килимком. А все це власної роботи.

За посереднім нашим старанням набув наш улад 1/4 морґа поля у селі Голови й у селі Перехресне. До цього якби так трошки фондів, то можна б вибудувати будинки й було б де переводити літо, ширити відтам пластову ідею.

Звіт за 1923- січень 1926. Грошевий оборот: приходів було понад 300.000.000 марок і коло 900 злотих. Розходи рівняються приходам, бо всі гроші повертаються на закупне приладів, ремісничого знаряддя, на сплату книжок, оплату домівки та ін. Головну рубрику у приходах становить щорічна коляда й поміч з Америки. Решту придбано із членських внесків і фізичної праці членів Пласту. Ні батьки, ані інші громадяни нічим не допомагають. За саму домівку платимо 5 долярів місячно.

Майно куреня: столярський верстат з частинним знаряддям, 3 шатра, два спіжеві казани, линва 18 м, курінна аптечка, переплетничий верстат, шафи на книжки, стіл, столики, хідники, заслони на вікна, скатерть, 7 портретів й інша обстановка домівки (майже все власної роботи), санки на 5 осіб, лещата, копаний м’яч, матеріял до столярні.

Переплетня оправила біля 60 томів. Приходу від чужих ще нема через брак потрібного знаряддя.

Столярня і різьбарня вислала кільканадцять виробів на пластову виставку до Львова. Правильну працю спиняє недостача знаряддя.

Майже всі вичислені дані не є точні через брак всіх записок, які поліція забрала. Одначе нічого не перебільшено, хіба що зменшено.

Наш “Комітет будови Пластового дому у Львові” збирає щомісячні пластові заробітки, старі гроші, поштові значки і т. п. та відсилає до Головного комітету. Самих значків зібрано 1500 шт., ніклевих монет 200 шт., між тим половину дуже старинних.

Для журналу “Молоде Життя” придбали ми 25 передплатників із-поза Пласту. Це є доказ більшого спопуляризування пластової ідеї. Як будуть фонди, будемо видавати свою курінну газетку.

У вихованні клав я вагу на вироблення сильного характеру та загально-національного освідомлення. Треба признати, що успіхи є. І чужі зауважують добре виховання. Але поза клич Сили, Краси, Обережности і Бистроти не виходжу. Примір: щоби й у мові бути красному, ми рішили платити по 1 сотикові за кожну граматичну чи ортографічну помилку, а по 10 сотиків за вживання чужих слів. Гроші ці йшли на “Рідну Школу”. Тепер уже не робимо помилок.

Про першу пластову зустріч

У 1924 р. обрано його [Е.Кульчицького] до Верховної Пластової Команди у Львові. На цьому пості стає він інспіратором і організатором Клюбу Старших Пластунів, очолює його. Клюб цей згодом перетворився в Улад Старших Пластунів. У 1924 році Ґена організує мандрівний табір старшого пластунства й юнацтва на Говерлю. Табор закінчився зустріччю на Писаному Камені. Комендантом його був Сірий Лев, опікункою пластунок учит. Ольга Мриц, а бунчужним Євген Кульчицький.

Дня 11 липня перед вечором загостили до нас знайомі пластові гості. Окрім знайомих, були декотрі нові, м. ін. Станиславівські. Провадив т. Калужний і професор [Іван] Чепига. Зараз ми знайшли для них приміщення: пластуни таки в домівці, пластунки поодиноко в хатах. У нас уже все приготовано в дорогу.

Ранком 12 липня вирушили ми на зустріч. Дощ ллє як з відра. Але настрій у всіх бадьорий. Співаємо. Всіх нас є около 30. Батьки наших пластунок (-ів) вже й не боронили так, як минулого року. Потроху привикли, а потроху погодилися, що так мусить бути. Бо ж як інші здалека йдуть, то видно, що це обов’язок. Саме опівдні ми на Писаному Камені. Тут застаємо торішніх знайомих – між іншими Верховного отамана професора Северина Левицького, брата [Івана] Сидорова й сестру Р[остислава]. Демчуківну. Радо вітаємося з усіма. Визначають нам місце на шатра. Отаборюємося. Інші ще сходяться. Усіх може є до 200.

Помітний поступ від минулого року – хоч би у виряді. Торік крилися попід скали, смереки, а тепер верх укритий шатрами. І ми вже у пластових одностроях, лише без шапок і капелюхів. Але на другий рік і це буде…

Переживань під час зустрічі не описую. Усе пройшло дуже гарно. Вправи, ватри, гутірки, забави і т. п. Повік усе залишиться у пам’яті тих, які були там і все бачили. А хто не був, хай вступає до Пласту, справується, то побачить.

Опівдні 14 липня повертаємось домів. Усе братство розходиться з долів у гори, з гір на доли й на всі сторони. З нами вертаються давні знайомі з професором Северином Левицьким на чолі. Дуже цим радуємося. На вечір ми дома. Гостей любих гостимо чим хата багата. Не так, як бажалося б, та зате щиросердечно.

Біля полудня 16 липня наші гості відходять. Як ми не просили, щоб залишилися хоч до неділі, – нічого не помогло. З жалем прощаємо всіх, зате з надією, що побачимось за рік знову. Відпроваджуємо. А домівка наша така раптом сумна стала. Всі ми зійшлися, нічого не говоримо та лише згадуємо все.

Раптом до домівки впадають два жандарми й списують протокол: хто був, чого, чи знаємо всіх, чому не зголосили їх і т. п. Відразу записують на кару. Таке-то: як не обухом ударю, то хоч капелюхом… Але мені вдалося позбутись тої кари (а погань цілий час бачила наших гостей, але не було відваги чіпати).

Відтак ми довідалися, що й тих пластунів, які пішли з професором Левицьким на Заболотів (інші пішли на Коломию), жандарми в Заболотові арештували, держали до півночі на поліції, відтак під наглядом відправили на залізницю.

Все ж таки як би не було, а відвідини в Косові пластових гуртків з інших місцевостей скріпили морально наше становище перед противниками. Якщо б так у Коломиї добре розвивався хлоп’ячий курінь, ми могли б частіше відвідувати один другого, щоб вбитися ворогам у тямку.

Оприлюднено в Без категорії

Тризуб

Тризуб — державний герб України, схвалений передпарляментом України, Українською Центральною Радою в Києві, в січні 1918 року.

Тризуб — державний герб України, схвалений передпарляментом України, Українською Центральною Радою в Києві, в січні 1918 року.

Уже тисяча років Україну символізує тризуб, родовий знак русько-українського княжого роду Рюриковичів або — як ще інакше кажемо — герб української династії Рюриковичів.

Найстарший рисунок тризуба археологи відкрили на цеглинах Десятинної Церкви Пресвятої Богородиці в Києві, що про неї буде мова нижче.

У 988 році великий, в розумінні перший між усіма русько-українськими князями, київський князь Володимир Святославич, який помер 15 липня 1015 року, охристив Русь-Україну, а християнську віру проголосив офіційною державною релігією України. За те українська Церква проголосила його святим і назвала «святим і рівноапостольським», а український народ назвав його «великим». Тому то кажемо і пишемо «великий київський князь Святий і Рівноапостольський Володимир Великий».

В роках 989-996 св. Володимир побудував в Києві згадану Десятинну Церкву Пресвятої Богородиці, яка називається тому «Десятинна», бо він на її будову і прикрасу кожного року давав одну десяту своїх великих княжих прибутків. Не дивно, що ця перша, здається, мурована церква на Русі-Україні була багато і по-мистецькому прикрашена. До її будови будівничі ужили цеглин з родовим знаком-гербом князя фундатора.

Тризуби св. Володимира Великого на його монетах, а. Срібна монета з тризубом, б. і в. Тризуби на його інших монетах.

Тризуби св. Володимира Великого на його монетах, а. Срібна монета з тризубом, б. і в. Тризуби на його інших монетах.

Крім тризуба на цеглинах маємо Володимирів тризуб ще на його монетах, грошах, які він чеканив-карбував зі золотої і срібної бляхи. З того часу князі Русі-України прийняли тризуб або його відміну двозуб як їхні герби і карбували їх на своїх грошах та інших предметах, які належали князеві або княжим воїнам.

Тризуби Ярослава Мудрого на його монетах. а. Срібна монета з тризубом, б. Тризуб на підвісці-дармовисі, найденому у Швеції, в. Тризуб на срібній монеті, найденій у Стокгольмі, Швеція.

Тризуби Ярослава Мудрого на його монетах. а. Срібна монета з тризубом, б. Тризуб на підвісці-дармовисі, найденому у Швеції, в. Тризуб на срібній монеті, найденій у Стокгольмі, Швеція.

З геральдики, т. є з науки про герби знаємо, що є старі, давні герби, які мають свою тисячолітню історію і свої традиції, та герби-молодики, без давніх традицій і без особливого історичного минулого. Геральдикам-дослідникам гербів легко «відчитати» значення молодих гербів, бо про них та про їх символічне значення є історичні документи, грамоти, пояснення тощо. Куди трудніше пояснити значення, а часом навіть саму форму-рисунок старовинних гербів, які мають за собою тисячолітню бурхливу історію і свої давні, вікові традиції, а про яких не все збереглися літописні записки, старі грамоти чи навіть припадкові згадки.

До таких старовинних, історичних гербів саме належить родовий знак-герб династії Рюриковичів, сучасний національний герб України — тризуб.

Родовий знак Рюриковичів — тризуб, вирізьблений на сільниці з оленячого рога, найдений біля княжого городища — Воїнь.

Родовий знак Рюриковичів — тризуб, вирізьблений на сільниці з оленячого рога, найдений біля княжого городища — Воїнь.

Сама назва «тризуб» чи «тризубець» постала 160 років тому, на самих початках минулого 19-ого сторіччя. З того часу більше ніж 150 років, багато дослідників різних народів і різних країн вивчали і вивчають первісне символічне значення і первісну форму нашого тризуба. До нинішнього дня вже декілька десятків істориків, археологів, геральдиків, нумізматів-дослідників старших грошей-монет, сфраґістів-дослідників старих печаток, палеографів-дослідників старих написів і письма та інші з ними споріднені вчені-науковці досліджували і досліджують форму і значення тризуба. У висліді їх наукової праці до нині постало більше ніж 30 різних теорій, наукових здогадів про первісну символіку тризуба, про його давнє значення та про його стару форму.

Одна група археологів, нумізматів і сфраґістів твердила, що тризуб походить від трисвічника-трикірія, який символізує св. Трійцю, — Бога-Отця, Бога-Сина то є Ісуса Христа і Бога-Духа, Святого Духа.

Варто пригадати, що трисвічника (і двосвічника) у Східніх Церквах, в тому і в Українських Православній і Католицькій Церквах, уживають владики, то є митрополити, архиєпископи і єпископи під час св. Літургій. Ми нераз бачимо, як вони трисвічником і двосвічником благословлять вірних, учасників Богослужби. Трисвічника уживають також і священики при освяченні води під час Йорданського водосвяття.

В багатьох українських родинах під час Святої Вечері, в навечеря Різдва Христового і Йорданського свята, у трисвічниках світяться свічки.

Трисвічник (у нас називають його популярно також «трійця»), який засвічуємо в наших домах па щедрий вечір перед сватом Богоявлення як символ об'явлення Бога в трьох божих особах. Трисвічником (також і двосвічником) благословлять владики вірних у наших церквах під час архиєрейської Служби Божої. Само до трисвічника також дуже подібний наш тризуб.

Трисвічник (у нас називають його популярно також «трійця»), який засвічуємо в наших домах па щедрий вечір перед сватом Богоявлення як символ об’явлення Бога в трьох божих особах. Трисвічником (також і двосвічником) благословлять владики вірних у наших церквах під час архиєрейської Служби Божої. Само до трисвічника також дуже подібний наш тризуб.

Іншій групі вчених тризуб нагадує корогви, що їх маємо в наших українських церквах. Давно візантійські імператори, цісарі Царгороду (Константинополя) уживали корогвів як знак їх цісарської влади. Імператор Константин Великий (274-337 pp.) казав на своїй корогві нашити хреста, і так імператорську корогву із хрестом і зображеннями святих почали уживати під час Богослужень.

Зразок церковної корогви. Як її обернемо, тоді до неї дуже подібний наш тризуб.

Зразок церковної корогви. Як її обернемо, тоді до неї дуже подібний наш тризуб.

Один археолог писав, що тризуб нагадує вершок пошкодженого візантійського скіпетра (цісарської «булави») царгородських цісарів. До його думки приєднався ще інший вчений-дослідник, який навіть сказав, що цей скіпетр привезла з Царгороду візантійська княжна Анна, жінка київського князя, св. Володимира Великого, як подарунок від її брата, імператора Василя II.

Є багато дослідників, які у тризубі вбачають упрощений (схематичний) рисунок птахи в леті або із розпущеними крилами.

Один геральдик і одночасно нумізмат та археолог німецького походження, що досліджував тризуб на монеті князя Ярослава Мудрого, яку знайдено аж у Швеції (і там вона тепер зберігається в музею у Штокгольмі), казав, що цей тризуб зображує ворона. Але тому що ворон у поганських часах мав бути гербом Данії, науковці були тієї думки, що за часів св. Володимира Великого і Ярослава Мудрого князь-християнин такої великої і могутньої держави, якою тоді була Русь-Україна, не міг уживати на своїх грошах і печатках поганських знаків-символів як свого герба.

Науковці припускали, що тризуб є радше упрощеним рисунком голуба. А знаємо, що Св. Дух часто зображуваний у виді голуба.

Стрілки, спрямовані до зразка тризуба св. Володимира Великого (1), що подібний до сокола в льоті, баченого із низу, вказують на «ніжки» сокола, сховані у пірю тулуба. — Стрілки біля зразка тризуба Ярослава Мудрого (2), що подібний до сокола в льоті, баченого згори, вказують на «очі» цього сокола.

Стрілки, спрямовані до зразка тризуба св. Володимира Великого (1), що подібний до сокола в льоті, баченого із низу, вказують на «ніжки» сокола, сховані у пірю тулуба. — Стрілки біля зразка тризуба Ярослава Мудрого (2), що подібний до сокола в льоті, баченого згори, вказують на «очі» цього сокола.

Ще один шведський науковець, який досліджував інший тризуб Ярослава Мудрого, збережений на прикрасі-підвісці, найденій теж у Швеції, сказав дуже загально, що цей тризуб — це птаха із розпущеними крилами — родовий знак Ярослава Мудрого і що тієї птахи, як свого знаку, уживав св. Володимир Великий.

Дуже цікаво пояснював походження тризуба ще один гурт вчених. Вони говорили, що тризуб постав із дуже складного укладу грецьких літер грецького слова «базилевс», яке в перекладі на українську мову значить «володар».

Є ще більше наукових здогадів про походження тризуба. Хочби згадати теорію про його походження від корабельного якора, від порталю — парадного входу до храму або палати, від шолома княжого воїна і тому подібне.

За однією із теорій наш тризуб виводиться від корабельного якора, який був складовою частиною прапора торговельної фльоти (зліва) і прапора морського міністра (зправа) відновленої в 1918 р. української держави.

За однією із теорій наш тризуб виводиться від корабельного якора, який був складовою частиною прапора торговельної фльоти (зліва) і прапора морського міністра (зправа) відновленої в 1918 р. української держави.

Як бачимо, науковці-дослідники мають не мало труднощів при вивченні і поясненні нашого герба — тризуба. А все таки вони не здаються і далі його досліджують.

От недавно, як ми про те вже згадували, знову в науковому світі виринуло питання постання і значення тризуба. Тим разом вчені пригадали, що у «Слові про похід Ігоря на половців» та в інших поетичних творах (наприклад билини) княжої доби князів і княжичів називають соколами. Тому дехто з них думає, що тризуб, родовий знак наших князів Рюриковичів, зображує сокола. На їх думку, тризуб Ярослава Мудрого нагадує баченого згори сокола в леті. На Ярославових тризубах, найдених у Швеції, дуже виразно бачимо на долішньому «зубі», зверненому вдолину, крапки-колісцята, які дуже живо нагадують очі сокола.

Знову Володимирові тризуби, на думку тих дослідників, зображують упрощений рисунок сокола в леті, баченого здолу. На цьому тризубі «гачки», поміщені вище поперечки, по обидвох боках середнього «зуба» нагадують ніжки сокола, які він під час лету згинає і втягає в піря на його тулубі.

Коли уважно прочитаємо ці розважання вчених-науковців про походження і первісне символічне значення нашого державного герба, то зауважимо, що вони шукали і шукають відповідей на ці питання, то у чомусь гарному, шляхетному, як сокіл, символ юности і краси, то знову у чомусь лицарському, як цей княжий воїн в лицарському шоломі, то в силі, славі, могутності, як ті візантійські цісарі-імператори з корогвами і скіпетрами-«булавами», і вкінці у чомусь божественному, «від Бога даному», як св.Трійця, символізована трисвічником-трикірієм, і Св. Дух, зображений у виді голуба.

Водяник (за нашим старовинним народнім віруванням — водний демон) із своїм знам'ям, подібним до тризуба. Знам’я грецького бога моря (з поганських часів) — Посейдона також дуже подібне до тризуба.

Водяник (за нашим старовинним народнім віруванням — водний демон) із своїм знам’ям, подібним до тризуба. Знам’я грецького бога моря (з поганських часів) — Посейдона також дуже подібне до тризуба.

Ми часто виводимо наш герб від тризуба Посейдона, поганського грецького бога морів і мореплавання. Це, здається, не зовсім правильно. Адже тризуб св. Володимира Великого постав у тому часі, коли Русь-Україна стала християнською державою, а за тодішнім віруванням християнський князь був «Богом вибраний і Богом вінчаний-коронований», і тому ні поганського тризуба Посейдона, ні теж данського поганського ворона такий князь не уживав на своїх монетах і печатках.

Не зважаючи на те, що науковий світ уже 150 років досліджує наш герб, він ще не дав остаточної відповіді на його походження.

Оприлюднено в Без категорії

Скавтський закон

Союз Брітанських Скавтів.

1. Честі скавта треба довіряти.

Коли скавт каже «На мою честь воно є так», то це значить, що воно так є, саме так, немов би він зложив найбільш святкову присягу.

Подібно, коли скавтський провідник скаже скавтові «Я довіряю твоїй честі, що ти це зробиш», то скавт зобов’язаний виконати наказ по своїй найкращій змозі і не дати себе нічим відвести від такого виконання.

Якщо б скавт мав сплямити свою честь, говорячи неправду, або не виконуючи точно наказу, як це доручено зробити йому на його честь, можна від нього домагатися, щоб віддав скавтську відзнаку і більш ніколи її не носив. Від нього можна теж зажадати, щоб перестав бути скавтом.

2. Скавт вірний королеві, своїй батьківщині, своїм скавтським провідникам, своїм батькам; своїм службодавцям і своїм підлеглим.

Він мусить стояти при них у добру чи злу годину, проти кожного, хто є їхнім ворогом або хто тільки погано про них говорить.

3.  Обов’язок скавта — бути корисним і помагати іншим.

І він має виконувати передусім свій обов’язок, навіть хочби для того він мав зректися своєї власної приємности, вигоди, чи безпеки. Коли важко рішити, котру з двох речей виконати, він повинен спитати сам себе: «Що є моїм обов’язком?» тобто «Що корисніше для інших?» — і саме те зробити. Він мусить бути готовим у кожну пору рятувати життя чи допомогти раненим. І він мусить старатися робити все, що в його силі, щоб зробити щодня комусь хоч один добрий вчинок.

4. Скавт — приятель усіх і брат кожного іншого скавта без різниці його клясової приналежности.

І так, коли скавт зустріне іншого скавта, хоча б навіть чужого, він має до нього заговорити й допомогти йому як тільки може, чи у виконуванні обов’язку, що той його саме виконує, чи даючи йому поживу або, по змозі, щонебудь інше, чого він міг би потребувати. Скавт ніколи не є СНОБОМ – Снобом, є той, хто погорджує іншим тому, що він бідніший, або, будучи бідним, дивиться кривим оком на іншого, бо він багатий. Скавт приймає іншу людину такою, якою вона є, і поводиться найкраще з нею. «Кіма» прозвали «Малим приятелем цілого світу», і це — ім’я, на яке повинен заслужити собі кожний скавт.

5. Скавт лицарський.

Значить він ввічливий для всіх, — зокрема для жінок і дітей, для старих, інвалідів, калік і т. п. І тому не годиться брати ніякої нагороди за свою поміч чи лицарськість.

6. Скавт — приятель тварин.

Він повинен хоронити їх, поскільки це можливо, від страждання та не вбивати без потреби ніякої тварини, бо вона одно з Божих творінь. Вбивати тварини для поживи і тварин-шкідників — дозволене.

7. Скавт слухняний без застереження наказам своїх батьків, гурткового чи скавтмастра.

Навіть, коли він одержить наказ, який йому не до вподоби, має повестися як вояк чи моряк, має поступити так, як поступив би супроти свого капітана дружини копаного м’яча, — він мусить його всетаки виконати, бо це його обов’язок; виконавши обов’язок, він може прийти і висловити будьякі завваження проти нього, але він мусить виконати наказ негайно. Це — дисципліна.

8. Скавт посміхається і посвистує серед усіх труднощів.

Коли скавт отримає наказ, має його виконати радо й охоче, а не повільно, немовби йшов на шибеницю.

Скавти ніколи не нарікають на труднощі, не жаліються один на одного, ані не воркочуть, коли їх виведуть з рівноваги, але посвистують і з усмішкою беруться дальше за діло.

Коли ти саме спізниш поїзд або коли тобі хтось наступить на твій «улюблений» нагніток, тим не сказано, що скавт має такі речі, як нагнітки, — або серед інших докучливих обставин ти повинен себе негайно змусити до усміху і засвистати тоді якусь пісеньку, а почуватимеш себе добре.

9. Скавт ощадний.

Значить він щадить кожний можливий сотик і вкладає його до банку, щоб мати гроші на удержання себе, коли лишиться без праці, і таким способом не стати тягарем для інших або, щоб мати гроші для інших, коли б вони того потребували.

10. Скавт чистий у думці, слові й ділі.

Значить він дивиться з погордою на нерозумних молодиків, що говорять негарні речі, і не піддасться спокусі самому говорити, думати чи робити щонебудь гидке.

Скавт чистий, ясної думки й мужній.

Скавтський закон

Організація Американський Скавтів

1. Скавт гідний довір’я. Честі скавта треба довір’яти. Якщо б він мав сплямити свою честь, говорячи неправду, обманюючи або не виконуючи точно даного доручення, коли це довірено йому на його честь, то можна вимагати від нього звороту його скавтської відзнаки.

2. Скавт вірний. Він вірний усім, кому належиться вірність: своєму скавтському провідникові, своєму домові й батькам та рідному краєві.

3. Скавт готовий помагати. Він мусить бути готовим повсякчасно рятувати життя людям у біді, помагати раненим і брати участь у домашніх обов’язках. Він мусить щодня виконати для когонебудь хоч один добрий вчинок.

4. Скавт приятельський. Він — приятель усіх і брат кожного іншого скавта.

5. Скавт лицарський. Він ввічливий для всіх, зокрема для жінок, дітей, старих, слабих і безпомічних. За свою поміч чи лицарськість він не сміє брати заплати.

6. Скавт добрий (ласкавий). Він — приятель тварин. Він не заб’є ані не зробить без потреби кривди ніякому живому створінню, але, навпаки, старатиметься хоронити та берегти кожне життя, що не приносить шкоди.

7. Скавт слухняний. Він слухняний своїм батькам, скавтмастрові, гуртковому і кожній іншій належно встановленій владі.

8. Скавт життєрадісний. Скавт всміхається, коли тільки може. Слухає наказів скоро й радо. Ніколи не тікає від обов’язків і не нарікає на труднощі.

9. Скавт ощадний. Він не нищить свавільно майна. Працює щиро, не марнує нічого й використовує якнайкраще кожну свою нагоду. Він щадить свій гріш так, щоб сам міг платити свої витрати, щоб бути щедрим для тих, що в потребі, і помічним у слушних випадках. Він може працювати за заплату, але ніколи не бере грошей за свою ввічливість або добрий вчинок.

10. Скавт сміливий. Він має відвагу дивитися ввічі небезпеці, не зважаючи на страх, і стояти за правду проти підлесливости друзів або глуму і погроз ворогів; невдача не ломить його.

11. Скавт чистий. Він зберігає чистоту тіла і думки, стоїть за чистоту в: розмові, чесну боротьбу, чисті звичаї та пристає з чистою громадою.

12. Скавт побожний. Він повний пошани до Бога. Він ревний у своїх релігійних обов’язках і шанує переконання інших у справах звичаїв і релігії.

Оприлюднено в Без категорії

Український Національний та Державний Герб

Українською національною емблемою є тризуб, який має дуже давню свою історію, традицію й значення. Генезу тризуба на Україні тяжко устійнити.

Відомо є, що в грецькій мітології тризуб був символом могутности та сили над морями, морськими хвилями, що їх богом був Посейдон. Подібну функцію в стародавній римській літологічній історії сповняв бог Нептун. За німецькими джерелами тризуб мав би нагадувати голуба, що злітає з неба, як символ Святого Духа. Французькі дослідники пояснюють тризуб, як знак свободи. Деякі з російських вчених вважають, що тризуб це сполучення двох літер «В» та «О» і є зображенням двох імен славних київських володарів: св. Володимира та св. Ольги.

Дехто інтерпретує тризуб як символ старохристиянської традиційної церкви, або «порталу», тобто головного входу до храму, або як знак влади візантійських цісарів.

В українській мітології (переказ) тризуб був символом «охорони від злого» (Закарпаття, Гуцульщина), «доброї сили», хоробрости, відваги. Тризуби, як пам’ятки староукраїнської культури, збереглися в різних видах досі по всій майже території України, маючи, в залежності від околиць — земель України, своєрідне пояснення чи значення.

Відомий тризуб також і в Скандинавії, Шотландії й Данії (М.А. Таубе), його відкрито на старому варязькому мечі та на нагробній плиті шведського короля св. Еріка, який володів Швецією між роками 1150-1160 та був династично споріднений із Рюриковичами у Київській Державі.

Українські й чужоземні науковці, як: Михайло Грушевський, М. Міллер, М. Андрусяк, чи П. Раулевен, А. А. Ільїн й інші догадуються, що тризуб прийшов в Україну первісно із Візантійської Імперії, через грецькі, тобто візантійські колонії Пантикадей, Ольвію, Херсонес та інші, які находилися в IX-X ст. на північному побережжі Чорного (в ті часи Руського) та Озівського (Сурозького) морів, тобто на сучасному Примор’ї України між гирлом р. Дунаю та гирлом р. Дону. Саме тут, на території Босфорського чи Понтійського царства (122−261), витискано тризуби на місцевих монетах.

Можливо, що тризуб принесли із собою в Україну й скандинавські варяги, які допомогли староукраїнським племенам з’єднатися в один, тоді більш модерний державний організм із династією Рюриковичів, хоч в т.зв. Луговій Могилі біля Олександрівська на Запоріжжі знайдено бронзовий тризуб походження ще з ІІІ−IV століття по Христі.

В Україні, на початку її державного життя, виступав, як родова емблема Рюриковичів, двозуб, що його пізніше замінив тризуб.

Trembitskyj_Volodymyr_Ukrains'kyj_herb_1-5

Першу вістку про тризуб в Київській Державі маємо в болгарськім літописі Манасії із XІV століття. В цьому історичному творі зображено малюнок староукраїнського лицарського відділу князя Святослава Ігоровича Завойовника (957-972), в час його воєнного походу на Візантію, коли він переходив із своїми воїнами через територію Болгарії, облягаючи болгарське місто Доростол 97І року. Дослідники здогадуються, що князі воїни мали списи, із тризубцями в закінченнях.

Trembitskyj_Volodymyr_Ukrains'kyj_herb_6-7

Trembitskyj_Volodymyr_Ukrains'kyj_herb_8-9

Як династичний знак, тризуб став державним гербом в X-ХІІІ століттях. Тоді тризуби з’являються на київських староукраїнських срібних та золотих монетах — гривнях, — князя св. Володимира Великого (980−1015), та його наслідників: князя Святополка Окаянного (1015−1019), Із’яслава І (1054−1078), Ярослава Мудрого (1019−1054), Мстислава І Хороброго Тьмутороканського (987−1036), Святополка ІІ Із’яславича (1093−1113), Великого Князя Володимира Мономаха (1113−1125) та інших. Не можна поминути й факту існування в цьому часі й двозубів за князя Всеволода І (1019−1093), князя Всеволода ІІ (1139−1146) Ольговича.

Були тризуби також на печатках Київської княжої держави, зокрема на печаті при акті договору із греками 944 року за володіння на київському троні князя Ігоря (912−945). Є тризуб і на намогильній плиті французької королеви Анни (1051−1062) — дружини французького короля Генрика І (1008−1061 ) — яка була донькою Ярослава І Мудрого. Можна бачити тризуби й на старих церковних керамічних плитах храму столичного города Києва: Десятиної Церкви (986-995), та в церквах Чернігова, Остера, Володимира Волинського, а теж на стінах княжого замку в Гродні, як рівно ж на тогочасній зброї та на рукописах, та інших предметах — княжих перстенях, поясах, тощо.

Trembitskyj_Volodymyr_Ukrains'kyj_herb_10

Після упадку великокняжої Київської Імперії в половині ХШ ст. (біля 1240), коли татарський хан підкорив собі майже всю центральну територію України, інші території Руси-України — Галицько-Волинські, сформовані в окрему для себе державу на чолі із династією Ростиславичів, після Романовичів, вживали своїх гербових родових знаків аж до початку XIV ст.; згодом виник в Галицько-Волинській Державі новий державний герб — лев, відомий на державних печатях королів Лева (1264−1323) та Андрія (1308−1323), Юрія ІІ (1323−1340) та Володимира Опольського (1372−78). Хоч до Волинсько-Галицької Держави належали були й частини Київської Руси (по р. Дніпро), все ж таки гербом Держави був далі лев, а не тризуб.

Упадок Галицько-Волинської Держави 1349 року та бездержавний період України аж до 1648 p., коли постала зовсім нова формою правління й соціальним виглядом держава, (аж до 1764 p.), державним гербом була постать козака, а не лев та тризуб.

Щойно із конституційною перебудовою Австро-Угорської монархії (в половині XIX століття), коли українці, як і мадяри, чехи, поляки та хорвати, створили 19 квітня 1848 р. своє національне представництво Галицьку «Головну Руську Раду», встановлено національним гербом за історичною традицією галицької державности з XIII- XIV сторіччя золотого лева на синьому полі. Тоді теж прийнято національний синьо-жовтий прапор та національний гимн.

Відродження старої державної емблеми та нав’язання до традиції Велико-Княжої (королівської) доби було великим осягом тогочасної (1848) політичної думки підавстрійських українців під Австрією.

Цей почин галицьких українців мав вплив і на конституційне встановлення державного герба Західно-Української Народної Республіки, як наслідника Галицької Держави ХІІІ−XIV ст. Дня 3 січня 1919 року встановлено та законом оформлено герб цієї Республіки — золотого лева на синьому полі, нав’язуючи до історичних постанов першої галицької політичної репрезентації в Австрійській Монархії 1848 року.

На Центральних і Східніх Українських Землях одначе, уряд Української Народної Республіки, спираючися на основній клясі українського народу — селянстві, вважав необхідним створити національний герб українського народу такий, який символізував би якраз хліборобський найчисленніший стан усього народу.

Одначе, були й прихильники і серед урядових і наукових кіл встановлення герба України за історичною традицією. Для остаточного вирішення цього питання створено при українському уряді спеціяльну геральдичну комісію під головуванням проф. Д. Антоновича для виготовлення проекту національного прапора та герба.

Члени геральдично-прапорної комісії висунули п’ять проектів для майбутнього державного герба України. Перший проєкт давав під розгляд герб Київської Землі й Роду Князів Мономаховичів — Архистратига Михаїла із піднесеним угору мечем перемоги. Другий проєкт пропонував герб Війська Запорозького — козака з мушкетом, як останній герб незалежної Української Держави з доби Козаччини. Третій проєкт був взорований більше на французькому гербі, тобто на синьому полі мала бути зображена декоративно золота літера «У» для офіційної назви країни «Україна», або літери «УНР» для офіційної назви новоповсталої держави «Української Народної Республіки». Четвертий проєкт давав під розгляд блакитний щит із тридцятьма золотими зірками для тридцяти історичних земель України, згідно з новозапроєктованим адміністративним поділом України (за пропозицією М. Грушевського), що був затверджений згодом законом. Останній проєкт нагадував герб З’єднаних Держав Америки.

Останній проєкт проф. М. Грушевського зображав на блакитному полі щита золотий плуг, як «символ творчої мирної праці в новій Україні…»

На тему цих проєктів проф. М. Грушевський написав в листопаді 1917 р. окрему, дискусійного характеру, статтю на сторінках «Народної Волі», висловлюючи свої думки на вище згадані та свій проєкт.

І дійсно, із усіх так би мовити неісторичних проєктів герба, герб проф. М. Грушевського заслуговував ще на найбільшу увагу та мав бути затверджений остаточно весною 1918 року.

Та все ж таки і цей проєкт не був прийнятий остаточно, а це завдяки д-рові І. Іванцеві (членові Геральдичної Комісії при Головній Команді Леґіону УСС 1914−18 pp.), який зимою 1917 року − 1918 року перебував в російськім полоні.

Цей, дізнавшися про проєкт герба із плугом, негайно написав обґрунтованого науково, протестуючого листа, якого переніс через фронтову лінію до Києва в Геральдичну Комісію при Українській Централ. Раді, хорунжий УСС Деркач. Тоді проф. Д. Антоновичеві прийшла ідея запропонувати на державний герб тризуб, як державний історичний герб Київської Держави з-перед 800 літ, доби найбільшої могутности України, в якому то часі в склад Руси-України входили всі українські (руські) землі. Таким чином тризуб став символом соборности України. Вибір тризуба на державний герб був подібним до вибору Головною Руською Радою у Львові 1848 р. за герб Західньої України знамени могутньої Галицько-Волинської Держави ХІІІ – XIV ст.

Прийнятий в грудні 1917 року Українською Центральною Радою державний герб тризуб зайняв своє перше і почесне місце на першому державному банкноті Української Народної Республіки —100 карбованців, виданому 24 грудня 1917 року.

Схвалено тризуб законом вперше фактично аж 18 січня 1918 року, як державну емблему на першому воєнно-морському прапорі Української Народної Республіки. Державний герб зайняв місце на блакитному полі національного прапора, при чому на середньому зубі герба було покладено хрестик, вміщення якого у гербі вимагало українське моряцтво через свою найвищу установу Українську Морську Раду.

Перший закон про український державний герб був проголошений формально 1 березня 1918 року, одначе не подано тоді точного опису цієї ж української державної емблеми. Сталося це щойно 22 березня 1918 року.

Державна емблема — тризуб був вміщений в оливковий вінок, як цього бажав проф. М. Грушевський у своєму проекті вигляду майбутнього державного герба. Оливковий вінок мав символізувати всенаціональне замирення й спокій.

Барви для українського державного герба взято із галицького краєвого герба, схваленого 1848 року.

Як нова державна емблема, тризуб був точно оформлений за вказівками проф. М. Грушевського, українським мистцем проф. В. Кричевським. Після виготовлення герба, його передано до загального державного та народного користування: на державних печатках, українських державних банкнотах, для поштових марок, для одностроїв українських збройних суходільних, морських та повітряних сил, дипломатичної та консулярної служби, виготовлення пашпортів, настінних таблиць. Тризуб уведено в цілу низку українських державних службових прапорів, запроектованих державною Геральдичною Комісією при Міністерстві Морських Справ (літом 1918 p.), зложеною з членів інших міністерств та державних установ.

Згідно з державним законом про воєнно-морський прапор України з 18 липня 1918 року стаття 1284, сказано:

«Національний прапор держави складається з синьої й жовтої горизонтальних смуг, в центрі якого міститься золотий тризуб з хрестом, висота якого становить півтора раза довжини його ширини».

Тризуб, як державний герб, був легалізований, як знамено на державних службових прапорах 18  липня та 17 вересня 1918 року державним законом, за підписом Гетьмана П. Скоропадського.

В законі з 18 липня 1918 року, крім опису українського воєнно-морського прапора, подано ще й опис державного герба, тобто тризуба з хрестиком на верхній частині середнього зуба герба. В законі про прапори дипломатичних представників Української Держави подано знову ж опис герба з хрестиком, як знамени, який мав бути введений у всі українські державні інституції в краю та закордоном.

Після упадку гетьманського уряду, тризуб, як державний герб, був надалі законно признаний новоствореним республіканським урядом України, найперше 3 січня 1919 року (число закону 10/1), за підписом Головного Отамана Військ і Фльоти УНР та Голови Директорії УНР — Симона Петлюри. Законом з 3 січня 1919 року фактично признано дотогочасний закон про герб та прапор, затверджений урядом Гетьмана Павла Скоропадського 17 вересня 1918 року. Державний герб мав далі мати хрестик на середньому зубі емблеми.

Одначе, вдруге проголошений закон про герб, як частину новооформленого воєнно-морського прапора Української Республіки 25 січня 1919 р. під числом закону 79/1, змінив дещо – вигляд герба. Новим законом з 25 січня 1919 року скасовано схвалений закон про прапор та герб з 3 січня 1919 року, таким самим гербом Української Держави став тризуб, але вже без хрестика. Таким чином, привернено старий вид герба України, затверджений законом Української Республіки 22 березня 1918 року. Новий закон про герб з 25 січня 1919 р. був проголошений у «Віснику Державних Законів УНР», у випуску п’ятому 1919 року.

Після проголошення Соборности Української Народної Республіки, тобто злуки Західньої Української Народньої Республіки із УНР 22 січня 1919 року, тризуб став гербом і для Західної Области УНР (Галичини, Буковини й Закарпаття) та був уміщений в краєвий герб Західньої України. Таку композицію тризуба з гербом Галичини (левом) та гербом Київщини (Архистратегом Михаїлом), можна бачити на поштових марках та повістках Західньої Области УНР (Галицької Держави) з 1920 року, (видані у Відні на замовлення тодішнього Галицького Уряду).

Конституційно тризуб був оформлений, як державний герб, у травні 1920 р. Всеукраїнською Національного Радою, згідно з артикулом 5-тим «Устрою Української Держави» та «Конституції Української Народної Республіки» (за редакцією д-ра Ст. Барана та І. Липи). В конституційному тексті сказано: «Державним гербом Української Держави є тризуб золотої барви на синьому тлі».

Другий раз український герб був конституційно оформлений «Правительственною Комісією по виготовленні Конституції Української Держави» 1 жовтня 1920 р. за ред. проф. О. Айхельмана. Згідно з «Проєктом Конституції, основним державним законом Української Народної Республіки» — «державним гербом Української Держави є тризуб золотої барви на синьому полі».

1939 року тризуб, як державний герб увійшов теж в склад державної емблеми новопосталої (15 березня 1939 р.) Карпатської України, яка стала самостійною республікою після розпаду Чехословацької Республіки.

За Конституцією Карпатської України точка 6 з 15 березня 1939 р. після рішення третьої соймової сесії «Державним гербом став дотогочасний краєвий герб: чорний ведмідь на срібному полі в лівій частині герба та чотири сині та золоті (жовті) смуги в правому полі з тризубом св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі» на верхній синій смузі.

Тризуб, як державний герб є донині символом незалежности, соборности й могутности Української нації, є її найвищим державним знаменом та символом української державної ідеї перед зовнішнім світом.

Оприлюднено в Без категорії

Розвій пластової ідеології

«Думайте наперед, як можете помогти своїй імперії». — Бейден-Пауел.

Це було стимулом Бейден-Пауела, коли він творив орден модернього лицарства під назвою „Скавтінґ”. Скавтінґ повстав в добі, коли анґлійська корона сліпила своїм блеском увесь світ. Коли сонце не заходило в тій імперії. І якщо генерал Байден-Пауел вічно повторяв: „Вітчина на першім місці — я сам на другім” — то не тяжко догадатись про основне завдання тих лєґіонів, які він створив. Вони мали своєю відданістю закріпити здобуті границі і задержати той стан в посіданню шляхом навязання якнайтісніших приятельських відносин зі сусідніми країнами та витворенням братерського співжиття з підданими. Бо „патріот, що направду хоче помогти свойому краєві, мусить ширше брати патріотизм ніж той, що тільки свій край величає. В теперішніх часах добробут і спокій краю не залежить виключно тільки від його орґанізації в нутрі власних границь, але від його відносин з іншими краями і сусідами”.. Так розумів патріотизм творець світового скавтінґу. І це є основна мета засновання скавтінґу. Він – основоположник світового руху молоді — вибирає всю есенцію зі законів середньовічного лицарства, бере ті перші і найвищі закони про обов’язки супроти Батьківщини — синів сходячого сонця-самураїв — і творить живі та сильні духом закони людини 20 ст.

Михайло Сорока

Михайло Сорока

Для нашого суспільства в ту добу — дух цеї орґанізації був майже незрозумілий. На овидах нашої країни зоріли тоді ідеї, що своєю широчиною і незрозумілістю задурманювали уми. Це була доба, де на ввипередки спішили служити якомусь абстрактному — всесвітньому братерству, в той час, як пошматована Батьківщина лежала „при битій дорозі”. Але тоді не розуміли, що до всесвітньої родини йдеться через повний розвиток і абсолютну незалежність своєї нації, тому також, перебираючи таку наскрізь життєву ідею скавтування на наш ґрунт, — мимохіть мусіли пристосовувати до наших специфічних обставин. Ця ідея служби для людства і тут відіграла свою ролю. У нас тоді не числилися з тим, що хто не сповнив елементарного обовязку супроти себе не має права віддавати себе на послуги іншим. „Людяність, людство не є абстрактія. Нема людства без народів, нема понад народами, тому чинна любов до свого народу є запорукою людяности” сказав президент Т. Ґ. Масарик до пластунів підчас І. словянського Джемборі.

Але не можна було чекати аж доки не дозріє наше суспільство до зрозуміння тих ідей. І коли закони стають незмінними, то їх інтерпретація міняється в залежности від доби і людей, які живуть серед даних обставин. Так і в нас: пластові закони остали і до нині ті самі, а нашою метою є: розслідити, як з бігом часу й підчас діяння у нас пластової ідеї змінялась постепенно інтерпретація пластових законів та поглядів на завдання Пласту.

Вже в самих початках на завдання Пласту дивилися ріжно.

Михайло Сорока на засланні

Михайло Сорока на засланні

Тоді були слідні три напрямки. Один з орґанізаторів, І. Чмола, розумів Пласт, як військово-підготовчі відділи. „Гуртки пластові вчилися під проводом І. Чмоли стріляти з кріса й револьвера, сиґналізувати, стежити й робити далекі військові марші з вправами”.). П. Франко звертав більшу увагу на фізичне виховання а д-р О. Тисовський прикладав найбільшу увагу на виховання міцних характерів; він і дав орґанізаційну схему Пластові, опрацьовуючи перший підручник „Пласт”, що вийшов 1913 р. В законі найбільшу увагу звертається на виховання характерів, бо „Пласт має на ціли зорґанізувати молодіж, яка свідомо змагає до скріплення народнього організму через виховання себе”). Д-р О. Тисовський пристосовує наш пластовий закон до наших обставин та укладає його так, щоби виправити нашу вдачу. Вводить цілком нові точки, яких і в анґлійському законі нема, як: точний, совісний, пильний, справедливий. Під точкою „братерський і приятельський” розуміє, що „пластун уважає себе братом усіх інших законних пластунів, помагає другим. Такою помочю з окрема треба пластунові вважати кожду працю для добра, розвитку й скріплення власного народу, очевидно без сліпої ненависти до інших народів”. Дальше читаємо: тобі не вільно бути засліпленим ворогом іншого народу… але культуру і добрі прикмети в інших народів, ти як пластун-піонір культури мусиш шанувати, зберігати й попирати”.

Такого пояснення правдоподібно вимагав дух часу. Але д-р О. Тисовський заявляє, що „пластунами можуть стати лиш молодці, що рвуться до лету заким ї крила підросли”). І це є та многомовна замітка, що оправдує пізніші зміни в інтерпретації пластових законів.

Назрівали події, що сколихнули основами цілого світу. Народи виступали до перегонів. „Молодці, що рвалися до лету” тягнули за собою увесь загал. „Пластові гуртки, відповідно ведені з ясно означеною ціллю, відбиратимуть самостійній Україні характер утопії фрази… Це буде одним кроком вперед до реалізації. Вага і значіння Пласту в тім саме, що він буде школою жовнірів України”) писалося в пресі української молоді. Бо ж „молодіж є немов зеркалом в якім відбиваються всі течії, що ворушать загал; вона переживає всі події інтензивніше, як решта суспільности. Вона заанґажовується — все одно, чи се корисно, чи некорисно для неї — в життя дня. От і тепер молодіж відчула, в яку сторону покотиться колесо історії, вона пізнала, які наші найближчі завдання. Ця хвиля виявила ясно, що ми мусимо зорганізувати в найкоротшому часі нашу мілітарну силу. Коли ми не хочемо дати себе поховати живцем, коли не хочемо остати вічними рабами, так ми мусимо виявити свою силу, показати, що ми зуміємо ту силу відповідно використати. Це зрозуміла, а радше відчула молодіж і її одиниці з поміж неї почали орґанізувати пластові гуртки, думаючи в той спосіб приготовити будучих жовнірів а ще більше провідників, скажім старшин. Люди, що виходили б з тих гуртків, мали зорганізувати нашу національну армію, стати її провідниками”). Аж дивно стає, що вже в 1913 р. так відважно а рівночасно так правильно дивились на завдання Пласту.

Треба не забувати, що то були часи, коли наше суспільство з погордою відносилось до всякої мілітаризації. Це ще більше підчеркує значіння цеї статті. „Під звуки завзятих зусиль боротьби” українські пластуни складають Україні обіти на вірність. Майже всі голосяться до української армії. „Молодших прийшлося відправити, бо ще були майже діти” — пише М. Заклинський. Про чортківських пише так: „Чортківські пластуни перевели тоді з гарним вислідом маневри в повіті, а на здвизі викликали захоплення серед учасників — збудувавши миттю на площі вправ шатра”). Пластуни пішли в бій, щоб сповнити свій найвищий обов’язок. В боротьбі за державність падали і вкривали своїми могилами степи України. І в тій же боротьбі виковувались нові люди, нові громадяни – державники. Перетоплювались ті хиткі ще колись і боязливі характери на сталеві, виступали тоді з пожарищ боротьби не раби, а вільні, нескуті душею молодці з гордо піднесеним чолом. Та встоятись не було сили”… Упав скровавлений Велит на згарищах руїни. В народі запанувала зневіра.

На руїнах програної відновлюється пластова орґанізація. Це є доба масового повоєнного вступу в ряди пластунів. Тоді Пласт поширився на цілу Західну Україну. Поволи гояться рани національного орґанізму.

Михайло Сорока в пластовому капелюсі

Михайло Сорока в пластовому капелюсі

В повоєнних виданнях бачимо вже, що національна сторінка підчеркується спеціяльно. На всіх землях рівнобіжно заявляються про єдність думки. О. Яремченко пише виразно: „Галицькі провідники Пласту, котрий прийняв свою назву од Кубанців, мають усе памятати, що здобутки їхньої праці знайдуть приложення не лише біля Карпат а й на самому сході України. Тому в своїх виданнях вони мусять уникати слів незрозумілих поза Галичиною і зєднати життя пласту ниткою історичної традиції з піонерською діяльністю кубанських прадідів”.

І на Закарпаттю, де національна свідомість не мала змоги виступити так виразно, як на інших землях, є виразно зазначено у II. точці пл. закону, що „пластун вірний син своєї вітчини і гідний син свого народу”

В підручнику „Життя в Пласті” ще 1921 р. було сказано, що „Основною прикметою характеру пластуна є почуття особистої і народньої чести”, що „з нас сподіється Пласт і цілий україпський нарід дістати нових — провідників народніх мас, що відживають після предовгої недолі до життя, до могучости, до слави”. Але і це на довго не могло вистарчати ні задовольнити. З низів домагаються радикалізації у поглядах на національне виховання в пластових законах. Наступають масово та атакують пластові закони. Майже у всіх пластових виданнях дуже гостро домагаються зміни пл. законів. Пишуть прямо: „Пласт повинен бути сторожем відвічного святого вогню, що палає в грудях нації… чуєте багато балаканини про братерскість, приятелькість і т. п. а за те брак найважнішої точки про вірність Батьківщині”. Той же автор пропонує, щоб бодай точно переложити анґлійський закон, як це зробили у Самборі ще в 1913 p., де прийнято закон з 10 точок. Друга точка закона виглядала так: „Пластун є вірний своїй Батьківщині і не вагається навіть життя положити за неї”. Автор пише далі, що „ми хочемо нашій пластовій орґанізації надати якийсь інтернаціональний характер – тепер, коли нація корчиться під чужим пястуком — інтернаціональний характер!” Заявляє: „Ми хочемо привчитися до совісного сповнювання обовязків, хочемо винищити між нами самолюбство, а всі свої сили віддати своєму краєви”.

І ця доба має рішаюче значіння на різьблення пластової думки — творення духових прикмет. Цей час можемо вважати ренесансом нашої державницької думки, відродженням традиції і сили, це є доба „відновлення найвищих ідеалів — правди, добра та краси в життю нації”. Це доба під звуком вічного невдоволення — здобутим: її визнавці вбачають радість лише в безнастанному вдосконаленні, в нестримних бажаннях розросту. Ця филя несла на своїх хребтах юнаків, що настирливо голосяться до слова. Настає період, коли провід перебирають ті, що виховувались в Пласті. Це є ті, що на очах їх творилась держава, це ті, що бачили, як на вежі Льва — города маяв злото-блакитний прапор. Тому в них інші потреби і стремління. Це є період переоцінки цінностей.

На ту добу припадає також творення нових формацій старшого пластунства, їх з’їздів, резолюцій, кристалізації пл. ідеольоґії. Пласт стає своєрідною школою державницько-національних стремлінь. Тоді і люди з поза Пласту почали добачати, що філософія життя відбивається у світогляді Пласту, який ставляє понад все „тріюмф перемоги над небезпекою”, для якого щастя не є тільки пасивне, але, який його здобуває”. Той-же сам автор звертається дальше до пластунів: „Ви є ті, що кохаєте вітер, простір і поля. Що кидаєте „тут” для „там”, що ідете вдалину. Памятайте, що не лиш вам, але й нації бракує простору, свіжого вітру, який розвіяв би моральну задуху. „Мій край перед усім” — се девіза здорових націй світа, їх святий національний еґоїзм і одна з перших девіз вашої організації”. Так, це є від тепер перший наш пластовий девіз!

Пласт, як орґанізація молоді, що перетворюється в скорому часі в рух молоді, розгортається у всій широчині.

На з’їздах Укр. Уладу Старших Пластунів (УУСП) видвигають, що „В Пласті повинно звернутися більше уваги на національне виховання. Без нього пластуни, хоч посідатимуть інші пластові прикмети, не принесуть для нації бажаних користей. Тоді інші, що в тому напрямі виховані, переберуть всю ініціятиву в свої руки і попрямують вперід на зустріч злотому сонці Батьківщини, а пластуни лишуться позаду і будуть хиба других в їх прямуванні доганяти”.

І Пласт не міг погодитися на підрядну ролю. Якщо хотів вести перед, мусів обхопити своїм змістом всі вимоги життя, мусів сам бути життям.

Пластуни вдачно полємізують зі всіма закидами, що летять на Пласт. Вони бистро вирішують питання про „Службу Пласту для народу і людства”, як найрішучіше відкидають усякі пацифістичні, інтернаціональні додатки до Пласту. „Хочби вони походили й від самого Бейдена-Пауела, бо це тільки зверхна обгортка, з якою до лиця тільки такій світовій владарці, як Анґлія, яка у неї зовсім не закриває собою суті – природньої експанзії, гону вперед до опанування світа”. Врешті ясно ставлять і справу нашої участи у Інтернаціональному Скавтовому Союзі та наших офіційних виступів на Джемборі. Дрот так розуміє подібні наші участи: „Добудь приятелю суверенну державу (бачиш „суверенну” т. зн. таку, з якою ми мусимо говорити все безпосередньо) тоді назвем тебе народом, приймем тебе в гостину і приїдемо до тебе в гості. І (це в нас чорне на білім!), говоритимем тільки з тобою, з паном, а ніколи з твоєю челяддю, бо челядь вдоволена чи невдоволена, послушна чи не послушна, це твоя приватна річ, а ми скавти джентильмени в приватні справи не мішаємося, в сальоні про службу не говоримо, від неї взагалі держимося здалека, осторонь, пощо нам клопотів, неприємностей”. Отже ми те не доросли, бо „службу людству становить дальший по патріотизмі степень служби… служити і працювати для людства можуть і повинні тільки ті, що забезпечили вже свою власну вітчину. Хтож цього не вчинив, не повинен свої сили тратити на дальший степень служби. Це згідне з цілим світоглядом Бі-Пі (Анґлійське скорочення імені Бейден Пауеля). Що більше, як би Бі-Пі знав серед як догідних обставин ми своєї вітчини не забезпечили, то повинен би сказати: „Панове, Вас до ІСС не приймемо, бо Ви, чи Ваші батьки не вміли, чи не хотіли служити своїй Вітчині, а се Пласт накладає як найважніший обовязок. — То й не можете служити людству. Як ви до свого прим. табору не приймаєте прихильників, але вимагаєте вже певного знання і вмілостей, так і ми Вас не можемо приняти до Інтер. Скавтового табору, бо не маєте потрібного цензусу”. Так тверезо почали дивитися українські пластуни на міжнародне братерство. І так Пласт випливає на чисті води. В нас вже нема нічого незрозумілого, щоби вносило роздвоєння в пластову ідеольоґію. Перше і найважніше завдання — віддати всі свої сили і здібності на створення „суверенної і соборної Держави — не як скінченості— тільки, як засобу доладніше й бистріше, знаходити розвоєві дороги”

В пласт. підручниках пл. закони починають розуміти троха інакше, чим перед десяткою літ. Те, що 7. точка пл. закону (після д-р О. Тисовського) каже, що український пластун „є братерський і приятельський” — розуміють, що „в першу чергу супроти усіх українців, в дальшу чергу супроти усіх тих народів, які у відношенню до українського народу є справедливими і не бажають нашого”. Тут вже є ясне виелємінування займанців українських земель. „Пласт є улад молоді для патріотичного всестороннього виховання. Згуртовані в пл. Уладі пластуни виховують самі себе всесторонньо на добрих укр. громадян, на силу великого 45 мільйонового українського народу і майбутньої Української Держави” 16). Вимоги до ІІІ. пл. проби йдуть ще дальше, стараються „щоби виховати… в напрямі розбудови Україн. Пласт. Уладу: для добра й потуги майбутньої Української Держави”. А пластуни скоби мають сповнити „наш обовязок на становищі, на якому не поставилоб нас життя, як слідує карним воякам, по нашим силам і знанню як найліпше — до останнього віддиху віддані Великій Справі”.

Так ми прийшли до періоду, коли Укр. Пласт. Улад: стає на одиноко правильний шлях та на з’їзді УУСП 18 — 19 грудня 1926 р. виносить слідуючі резолюції, які 18-19 лютня 1927р. були затверджені Верховною Пластовою Командою у Львові та доповнені дальшими з’їздами УУСП:

І.

1. Український Пластовий Улад є новітня лицарська організація для переведення в життя пл. ідеалів правди, добра та краси а першим її завданям є служити ідеалам Української Нації. Найвищим ідеалом Укр. Нації уважаємо створення закріплення самостійної, суверенної, соборної Укр. Держави.

2. УПУ гуртує в собі молодь, яка всі набуті чесноти пл. закону й усі теоретичні та практичні вмілости вихісновує для осягнення найвищого ідеалу Укр. Нації. Працюючи над здійсненням національних і пл. ідеалів Пласт поширяє їх серед свойого громадянства і розбудовує в цьому напрямі його активність, а саме: а) частини УПУ вносять в громадянство молодече завзяття і порив до реалізації державницьких хотінь та потребу знищення всяких орієнтацій на посторонні сили як проказу на національному орґанізмі а на їх місце вносять орґанізацію власних сил; б) у своїй громадянсько-політичній праці частини УПУ відкидають зайву чутливість а руководяться на рівні — кріпкою волею та твердим розумом.

3. Частини УПУ визнають загально людські ідеали, що обосновуються на християнській етиці, хоч вповні можливим до здійснення вважають їх щойно в своїй незалежній суверенній Державі. Боротьбу за свої ідеали вважають за тверду конечність, але ведуть її після засади пл. етики, що спирається на трьох сущих обов’язках пластових.

4. УПУ є організація національна, апартінна, тому його члени можуть бути членами лиш тих політичних груп, які стоять на становищі найвищого ідеалу Укр. Нації та які до здійснення своїх програм уживають метод згідних з основами пл. етики.

ІІ.

1. Апартійність УУСП УПУ, а зокрема УУСП є як цілість орґанізацією апартійною. Приналежність до політичних партій поодиноких членів УУСП є нормована Ідеольоґією УУСП.

2. Ціли УПУ і ціли УУСП.

УПУ має за завдання виховати юнака на громадянина шляхом виховання його характеру, волі та інтелєкту зі спіціяльним узглядненням національного виховання. Засобами до осягнення намічених цілей ювляються всі методи пластового виховання оперті на пластовому законі.

Ціли УУСП випливають з цілей УПУ. УУСП має дати провідників до виховання юнацтва у всіх можливих і доступних ділянках, як рівнож провідників у громадянськім житті. Зокрема УУСП має завершити виховання своїх членів і доповнити його в ділянці суспільно-національній. УУСП має зберегти традицію з часів визвольних змагань. В кінці УУСП має дбати про товариське співжиття своїх членів. Намічені ціли осягає УУСП шляхом діяльности в товариствах, в легальних виявах.

3. УУСП визнає, що найважнішим шляхом здобуття української державности є революційна боротьба. Визнаючи її найважнішим чинником сильні характери — УУСП впливає на її вигляд через виховання в своїх кадрах членів.

4. Форми організаційні. Куріні УУСП задержують дотеперішню зовнішню форму своєї орґанізації. Внутрішня орґанізація побудована на взорах Курінів юнацьких.

УП Молодь ідучи шляхом лицарської традиції державнотворчого будівництва України, що своєю світлістю вела Українську Націю продовж довгих віків до могутности і пановання, обєднує і виховує українську молодь згуртовану в УПУ по думці слідуючих національних основ:

Нація постає шляхом сціплення в нероздільну історичну спільність суспільно-культурних, реліґійних і політичних потреб і хотінь живучих, померших і тих що прийдуть.

Основною клітиною національного орґанізму є сімя, оперта на етичних основах християнської реліґії. Члени сімї кермуються у всіх своїх працях найглибшими національними почуваннями для величі і могутности Нації та відчувають відповідальність за її майбутню і минулу долю в обличні грядучи поколінь.

Член Нації стає корисним для її розвою і могутности, коли стремить до найвищого розвою своїх моральних і духових цінностей, а тим і своєї нації, та у випадку національної війни затяжної чи імманентної зуміє скласти їх враз зі своєю вільністю і життям на жертівнику активної боротьби за могутність Нації.

Мірою живучости і могутности Нації є її діюча воля керувати своїми суспільними, культурними, реліґійними і політичними справами та осягнувши свою державну незалежність — керувати історією людства на рівні з іншими державними націями.

—X—

В архіві Союзу Українських Пластунів Еміґрантів п. ч. 132-16 в обіжнику ВПК, що вийшов від Секретаріяту п. ч. 173-16, стоїть: „Резолюції після затвердження їх Верховною Пластовою Командою мають для нас Силу закона”.

Союз Українських Пластунів Еміґрантів, по розвязанні УПУ в краю, перебирає весь тягар зовнішнього представництва та репрезентації Українського Пластового Уладу. На свому 4-ому зїзді змінив Український пластовий Закон на взір англійського, і 2. точка звучить так: „Пластун вірний син своєї Батьківщини й гідний син свого народу”, та схвалив пл. Присягу в новій редакції. Текст такий: „Присягаю на свою честь, що: 1. Любитиму свою Батьківщину, свій нарід і в кожному часі їм буду служити. 2. Душею і тілом буду завжди готов помагати ближньому. 3. Буду поводитися згідно з Пластовим законом”.

Від самих початків свого існовання аж до нині Союз Українських Пластунів Еміґрантів провадить свою працю по лінії ідеольоґії Укр. Пласт. Уладу, вважаючи її одиноко правильною.

Оприлюднено в Без категорії

Пластові поздоровленя

Пластовий Привіт

Пластунки і пластуни!

Вітайтеся між собою нашим гарним і змістовним привітом: Скоб (будь сильним, красним, обережним і бистрим). Не здоровіть себе іншими привітами. При подаваню руки – вітайтеся лише лівою рукою. Називайте друг друга на «ти», без різниці літ, школи, міста, чи то Пластунка каже до Пластуна, чи навпаки.

Провідників Ваших називайте братами, напр.:  брат окружний звітод., брат провідник, сестра інструкторка і т.д.

Братя провідники також повинні додержоватися тих правил.

Най буде у нас одна родина и один пластовий щирий і простий звичай поздоровленя.

Оприлюднено в Без категорії

Кого мож назвати найдавнійшим руським пластуном?

В попереднім числі часопису «Пластун» появилася интересна загадка на тему: «Кого мож назвати найдавнійшим руським пластуном?» яка мене зацікавила и тому пару словами відповім на цю тему.

В нашім найдавнійшім літописі описуєся малого хлопця, котрий виратував Київ. Короткий зміст цего уступа є слідуючий:

В Х-ім віці підчас пановання Святослава напали на Київ Печеніги. Святослав був в Болгарії, а в Київі була єго мамка Ольга з внуками. Печеніги облягли Київ, а в Київі зачали люде голодувати. На другій стороні Дніпра находилася одна часть руського війська, але з Київа не міг ніхто вийти, щоби покликати то військо на поміч.

Аж ось найшовся між Київлянами один хлопець (отрок), котрий рішився перейти через військо Печенігів и переправитися через Дніпро, щоби покликати поміч. Сей хлопець переодягнувся по печеніжському, узяв водила и переходячи поміж Печенігами питався що хвилі по печеніжськи, чи не бачили його коня? Йому відповідали що ні и він ишов питаючи далі. Так дійшов до Дніпра, скочив в воду и зачав плисти на другий бік. Зобачивши те, зачали Печеніги його переслідувати, но не вдіяли йому нічого. Щасливо дістався він до своих и переповів їм, що конечно мусять освободити Київ. Ті другого дня рано, напали на Печенігів и прогнали їх. Так причинився малий хлопець до освободженя Київа від ворогів.

1005159-im_003

Сего малого «отрока» й можемо назвати першим руським пластуном. Правда, пласту не знали ще в десятому віці на Руси, але діло того малого хлопця було в нинішному розумінні – пластове.

Підчас великої небезпеки, що грозила його отчині, рішаєся він скоро переправитися на другу сторону и тим захоронити милу отчину?!  Чи вже це не пригадує одважний характер пластуна? Свій плян виконує він, добре обдумавши. Щоб його добре виконати, він вже мусів уміти говорити по печеніжськи тай мусів уміти добре пливти, коли важився переплисти Дніпро Коло Київа. Чи й це не пригадує нам доброго пластуна? (Наука чужих мов и спорт). Є він и гідним сином своєї отчини и вірним сином свого народу, бо за цей нарід и за свою отчину, він готов и життя віддати!

На жаль, не знаємо имени того, котрого можемо назвати першим руським пластуном, але його діло не згине в нашій памяти!

Оприлюднено в Без категорії

Розміри та пропорції щита і фігур

Starodubtsev_Mykola_Rozmiry_ta_proportsii_schyta_9-16Starodubtsev_Mykola_Rozmiry_ta_proportsii_schyta_1-8Важливою частиною кожного герба є його щит, на полі якого зображають гербові фігури. Форми щита у різні часи були різними. Про них сьогодні не говоримо. У деяких країнах приймались ті чи інші щитові форми, які з часом змінювались. Сучасні герби в основному мають два вигляди. Перший є з заокругленими нижніми кутами та із загостренням унизу (т.зв. французький), а другий щит є з повністю заокругленою нижньою частиною (т.зв. іспанський). На практиці ця форма і використовується частіше при створенні українських гербів. Це, звичайно, не виключає можливості вживання й інших форм щита. Але за основу варто прийняти саме цю. Вона може також мати інший вигляд та інші пропорції (мал. 1-6).

Сьогодні створюється багато нових гербів. Але не всі ще можуть правильно намалювати гербовий щит, розміри якого відповідали б правилам геральдики. Раніше вважалося, що відносно форми або розмірів щита взагалі не існує яких-небудь правил. Але практичний герботворчий досвід вироблений на протязі століть, показує, що і тут повинні бути певні рекомендації або правила. З кінця XIX і початку XX століття такі рекомендації все частіше з’являються друком у геральдичних виданнях і беруться до уваги при створенні гербів.

Найголовнішим, з чого починається малювання щита, є його пропорції, чи то співвідношення ширини до довжини (висоти) щита. Взагалі це співвідношення важливої ролі не грає. Воно в різні часи було різним. Тривалий час основною вважалася пропорція щита 8×9. Але з розвитком самої геральдичної науки це співвідношення втратило своє значення. Воно не давало можливості зобразити у гербі разом кілька фігур(наприклад — главу, балку і базу, бо тоді виникала б плутанина з тридільним перетином і тп.). Сучасні геральдисти багатьох країн вважають найбільш доцільним вживати пропорції щита 7×8 (мал.7). Це означає, що висота (довжина) щита становить 8 частин, а ширина його — 7 частин. Отже, щоб намалювати заокруглений щит, беруть прямокутник з пропорціями 7×8 (АБЗЖ) і по його висоті (ВГ) відкладають з «ОГ» проводять дугу «ДГЕ». Вона заокруглює нижню частину щита.

Більшість геральдичних фігур у гербі утворюється від розміру ширини щита. Отже, першою такою фігурою на нашому малюнку є глава, її ширина дорівнює 2/7 від ширини щита (мал.8). Таким же чином зображаються більшість інших геральдичних фігур. Такі розміри вважаються оптимальними. Вони дають змогу зобразити в одному щиті разом главу, балку та базу або два бічники та стовп (мал. 11, 18). Особливі розміри мають вільна частина, кайма та внутрішня кайма. Вільна частина займає місце частіше всього в одному з кутів щита (мал. 19, 20) поза боковою та прямовисною перекладинами прямого хреста і має пропорцію 2,5×3 частини. Відносно кайми у різних джерелах можна зустріти різні розміри (від 2/7 до 1/7 та інші), але більш доцільним вважається розмір кайми в 1/5 від ширини щита (мал.21). Внутрішня кайма (мал.22) має розмір в половину від простої кайми. Усі зменшені геральдичні фігури беруть свої розміри від розмірів названих фігур. Про них буде розповідь у майбутніх публікаціях.

Starodubtsev_Mykola_Rozmiry_ta_proportsii_schyta17-23

Оприлюднено в Без категорії

Бі-Пі про радість життя

Zakon_Dbae_pro_plavannya

«Добрий громадянин то одинокий фундамент на якім можна збудувати й удержати в могутності державу» — пише польський пластун — публіцист Ґлясс.

Доброго в цілому значінню того слова, громадянина треба виховувати від молодости. Таку роботу сповняє Пласт.

Пластове виховання ділиться на чотири частини:

  1. Вироблення характеру.
  2. Здоровля й фізичний розвиток.
  3. Ремесла й інші вміння.
  4. Служба батьківщині й ближнім.

А ділиться так тому, що головними ціхами, які складаються на доброго громадянина є саме, як їх вичислює Бейден Пауел, в книжці »Вказівки для скавтмастрів«:

  1. Характер.
  2. Фізичне здоровля.
  3. Ремесло для добуття життєвої карієри.
  4. Служба батьківщині й ближнім.

Головним тут є характер. Підчеркує те сам Б. П. »Цілий Скавтінґ є практично скермований на виховання характеру, який є головною передумовою, щоби стати добрим громадянином — каже він.

На характер складається богато чинників. Вони, ті чинники, після таблиці уложено Б. П. є слідуючі;

1. Честь. 2. Почуття чести (особиста гідність). 3. Рівновага духа. 4. Альтруїзм. 5. Віра у власні сили. 6. Інтеліґенція. 7. Радість життя. Почуття гумору. 8. Енерґія.

На цьому місці хочу торкнутися кількох (не усіх) чинників моральних і умових, які складаються на характер а в першій мірі тієї, що його Бі-Пі назвав «Радістю життя«.

«Хочемо вчити наших хлопців не тільки як здобувати засоби до життя але й як жити» — це значить як тішитися життям — писав в англійській пластовій газеті Sam Harrison.

Пласт вчить молодих людей, як вони повинні розуміти життя, як принимати його приємности й прикрости успіхи й невдачі, одним словом Пласт старається молоду людину відповідно наставити до всіх життєвих проявів.

26_Pchilky_Orlykiada_2002

Бі-Пі радить завжди «Уважати життя за гру а світ за грище». Те саме повторює він сливе у всіх своїх творах, а головно в однім якого й назва «Мандрівка до успіху, книжка про спорт життя для молодих людей» — говорить те саме. В тім спортовім розумінні життя всі життєві труднощі й противенства, всі невдачі й неприємности являються тільки спортовими перешкодами, що є не на те, щоби опоганювати людське життя, але навпаки, щоби їх поборювати й радуватися з перемог над ними. Життя обридло би — пише з згаданій книжці Бі-Пі — якби ціле було цукром; сіль є гірка коли брати її саму, але коли вживаємо її в страві додає смаку мясови. Труднощі є сіллю життя.

І коли хто навчиться так трактувати життя, не оминатиме трудів і невигод і не почуватиметься нещасливим, коли вони його стрінуть у житті, але противно шукатиме за ними, визиватиме їх до змагання й шукатиме й знаходитиме найвище вдовілля й щастя в побіді над ними.

Теж і пластові закони, які подають ідеал Пластуна і які обовязують усіх, що є членами великої пластової родини, підкреслють те:

Анґлійський пластовий закон в 8 точці каже:
«Пластун (Скавт) є завше усміхнений і насвистує при всяких труднощах».

Український пласт. закон в 14. точці повторяє: «Пластун є все доброї гадки й веселий».

Польський пласт. закон в 8. точці звучить: «Пластун (гарцеж) є завжди погідний».

Усі ті три точки закону ріжниж пластових уладів говорять, хоч ріжними словами, те саме. В Бейден-Пауелівських гутірках можемо знайти й пояснення до тієї точки закону. Саме: коли пластун одержить приказ має виконати його весело й охотно, а не зволікаючи й з виглядом засудження. Пластун ніколи не нарікає на труднощі ані не жаліється на другого, ані не кидає проклонів, коли йому щось невдасться, але іде посвистуючи із усміхом на лиці.

Коли спізнишся на поїзд, або наступить тобі хтось на «улюблену нагнітку» — то не значить що кождий пластун мусить мати щось такого, як нагнітки, — або в ріжних інших прикрих хвилях — засвищи пісоньку, а відразу все буде добре.

Варта тут, так мимоходом, зазначити, що в анґлійських пластунів є звичай, що пластунові, який не здолає запанувати над своїм подразненням вливають шклянку холодної води в рукав.

Богато людей, а часто й самі пластуни не хотять вірити в те, що мала усмішка й погідне життєве наставления перемінюють т. зв. «величі нещастя» в звичайні перепони, які по поконанні їх приносять ще й вдовілля. Сам Бі-Пі пише, що люде часто сміються з пластового закона, який каже, що коли хлопець є в клопоті, небезпеці або має прикрість повинен примусити себе до усмішки, а сейчас зміниться його погляд на світі!.. А мимо того я — пише Бі-Пі — не знаю нікого хто не погодивбися з тією засадою, коли її раз на собі випробував.

»Великим добром, що плине з панування над собою, є вміння відігнати свої думки від котрогонебудь неприємного предмету й думати про щось приємне й радісне. «I той погідний настрій, що його здобувається, по рецепті Бі-Пі через перестерігання двох засад »не брати річей занадто поважно« і »робити, що можна найліпшого» — має велику вартість для одиниці а часто ще більшу для цілого загалу. Бо такі одиниці, звичайно люде на визначних становищах, впливають своїм поведенням на загал, на окруження, перетворюють його й творять здібнішими до поконування всяких труднощів і до творення великих діл. Бі-Пі пише, що вождові, який відзначається таким пониманиям життя й який уміє в найгіршім положенню сміятися, вже за те саме належиться платня, бо його сміх потрафить заразити його підвладних навіть в обличу смерти й спонукати іх до геройських діл. — Цей погляд на світ творця пластового руху є спільним поглядом усіх пластунів світа. І ми, українські пластуни поступаємо чи пак намагаємося поступати згідно з вказівками Бі Пі й згідно з нашим пл. законом. Ми стараємося хоч трохи наблизитися до нашого ідеалу пластуна, який витворили собі на основі пл. обіту й закона.

І тяжко приходиться переродитися нам, кількасотлітним рабам, які звикли бачити у всім найгірше, які звикли, навіть у білому добачати чорне, які врешті жили й умірали без надії на краще майбутнє із покорою й резиґнацією принимали удари судьби. Тяжко переродитися нам на людей, які уважають життєві труднощі за перешкоди в спортовім змаганні, які поконати муситься й які поконується з усмішкою на устах і з вірою в серці в певний успіх. Тяжко — але конечно! Бо коли не зуміємо переродитися — ніколи не будемо дійсними пластунами, ніколи синами вільної Батьківщини.

У нашім прямуванню до перероблення нашої психіки, психіки східного раба на психіку свободолюбного західного європейця чи анґльо американця в великій помочі можуть нам стати наші перші пластуни, козаки-запорожці.

Хто ж з нас не захоплювався і не захоплюється їхньою життерадістю й веселістю? Хто не подивляє їхнього стоїчного споксю в найтящих хвилинах життя? Чиж думи й перекази козацькі не наводять сотки примірів на те? Чию душу не очарував собою славутній наш Байда Вишневецький, козак з Запорожа, який почеплений на гак ребром не піддався судьбі й не дав себе перемогчи нелюдському терпінню, але цілком спокійно виспівував козацькі пісні й насміхався з турецького султана, а врешті намагався його убити.

Хто з нас з правдивим захопленням не читав про славного козарлюгу — Тараса Бульбу, який серед жорстоких, лютих мук поводився начеб то нічого й не сталося, сміявся й кпив собі з ворогів що катували його.

Хто з нас не памягає отамана Івана Підкову, гетьмана Полуботка й тих других що їм й числа не має і хто не гордиться їхньою твердістю на труди й небезпеки, які зустрічали завжди з усміхнутим лицем.

В кого вкінці не випростовувалася спина й чию грудь не роспирали радість і гордість, коли бачили в кіні, на фільмі »Козаки« старого козарлюгу, який серед катувань сміявся й насміхався з катів і преспокійно балакав із сином, гідним свойого батька й вчителя.

І коли ми пишемо й говоримо про те, що українські пластуни богато дечого перейняли, чи може повинні переняти від козаків, то мені здається, першим, що ми повинні від них брати є ця саме риса характеру, те погідне наставлення життєве, яке каже змагатися з перегонами не з нехіттю й ненавистю до праці раба, але з охотою й радісним сподіванням на побіду. Бі-Пі каже: «так найліпші робітники, як і найщасливіші уважають свою працю за рід ігри; чим тяща гра, тим більше радісною вена, та гра, стається». І дальше: «промощуючи собі шлях через життя знайдеш радість життя, коли завжди будеш мати перед собою щораз то новий навал фахової праці або любих тобі занять, який треба буде (кажучи по спортовому) “взяти”».

Чиж не помічаємо тієї радості життя у козаків? Чиж далекі їхні походи й тяжкі бої з наїздниками в обороні свободи й віри — їхній обовязок, не трактували вони як ігру? Ігру веселу і радісну? Чиж не гуділо чмелями січове лицарство, коли задовго приходилося їм сидіти дома без діла? Чиж вістку про похід, повний великих трудів і надію на бої, з котрих часто що третій вертав, не витали вони серед радості великої й втіхи непогамованої? І це власне є те, що нас пластунів найбільше повинно звязувати з давними нашими попередниками-козаками.

І ще одну пластову черту характеру хочу підчеркнуги в козаків. Вона в великій мірі випливає з попередньої. Це є охота до життя, охота радіти кожною теперішною хвилькою життєвих приємностей, охота, як каже поет, »ловити летючу мить життя« і випивати з неї все що солодке, приємне. Лише сир відкладуваний добрий, та не життя й не щастя. Їх треба використовувати все коли тільки можна. Бі-Пі так пише про те в згадуваній вже книжці п. з. «Мандрівка до щастя».

»3бірай сіно коли світить сонце; не надійся на те, що воно пізніше світитиме знову; можуть хмари надтягнути і може почати падати дощ« і дальше:

»Богато людей уважає свою працю за нещастя, а навіть щоденний свій хід до (варстату) праці й назад уважає за муку. Щоденно зітхають за святами, як за хвилею, коли будуть могти направду вжити приємности. Одначе дуже часто, коли прийдуть свята, падає дощ або дістається флюксії й довго ожидана прогулька бере в лоб«.

Натомість правдою є, що не належить відкладати щастя до якихсь будучих днів, але через цілий час тішитися життям. Можна вмерти завтра, а тоді буде вже запізно втягати в груди свіже повітря, глядіти на свіже листя й тішитися співом птичок. Мудрий чоловік не ставляє на невиразне небо в темній будуччині; здає собі справу, що може тепер тут на землі створити власне небо. Пташка в руці то є річ, за яку треба старатися, тим більше, що то не перешкоджує, але радше помагає, зловити дві інші на корчі). Ця радісна охота ловити летючу мить життя була, як і звісно, у наших козаків і це теж треба нам, їхнім нащадкам, старатися собі присвоїти. А присвоїти собі ці ціхи треба конечно щоби могти стати правдивими пластунами, а дальше вольними громадянами у власній державі. Конечно треба, бо як каже Донцов »без духової регенерації не остоїться нація серед бурі життя,« бо як каже поляк Станіслав Щепановскі: «нині знаємо що передше мусить наступити суспільне переродження, витворення нового не зреалізованого ще досі типу людей сміливих і геройських — заки для Вітчини засвитає ліпша доля».

Оприлюднено в Без категорії