Ніякої не буде з нас користи для Пласту, коли ми не будемо здорові. Не тільки для Пласту, але й для нас самих не буде ніякої користи ні з нас, ні з нашого життя. Нездорова людина постійно займається своєю недугою, їй нема радости з життя, вона завжди огірчена, невдо- волена. Нам, пластунам, треба хотіти- й уміти бути здоровими, нам треба навчитися розумно плекати своє здоров’я. Розумно, бо бувають люди, які знову ні про що інше не думають, нічим іншим не займаються, лише страхом про своє здоров’я. Це теж хворі люди. Кожне перебільшення це до деякої міри хвороба. Щось інше знати й дотримуватись найважливіших основ гігієни; це об’ємиста наука, але дещо з неї, може, знайоме, добре пригадати, щоб потім не було запізно й щоб ми не потерпіли шкоди, якої пізніше не вдасться вже вповні направити. Наслідки негігієнічного життя бувають дуже дошкульні для людини й для загалу. Здорова людина має в собі завжди багато енергії для поборювання різних життєвих труднощів, має багато захоплення життям, охоту до діяльносте. Нерухливі, повільні, ліниві, безідейні люди, несхильні веселитися, гратися, це здебільша нездорові, а то й виразно хворі люди. їм ледве вистачає сил для виконування необхідних життєвих чинностей, але нема їх на жертвування іншим трохи своїх сил або на виконання якогось труду “так собі”, хоч би для розваги, для “спорту”. Правда, і таке буває, що хтось слабосильний жертвенно уділяє свою силу іншим на користь. Така людина, одначе, через слабе здоров’я скоро вичерпується, не на довго вистане цієї сили в неї.

Ми всі повинні плекати своє цінне здоров’я, щоб якнайдовше використати свій талант, свої здібності для добра загалу. Силу тіла треба плекати, розвивати, щоб не зменшувалася, а росла разом з людиною. Здоров’я є передумовою для нашої діяльности в Пласті. Ось тут деякі основні правила гігієни, про які не вільно нам забувати:

• Не пересипляймо найгарніших і найздоровіших ранішніх годин дня.
• Коли встанемо з ліжка, виганяймо останки оспалости руханкою.
• Вичісуймо волосся чистим гребенем і щіткою.
• Миймося холодною водою без поспіху, дбайливо, чисто, окремо руки милом, окремо чистою водою обличчя й шию. Тверда (неварена) вода шкодить волоссю.
• Миймо чистою щіткою зуби вранці й перед сном.
• Робім усе впродовж дня з добрим розрахунком часу, без зайвого поспіху, спокійно. Поспіх і неспокій висилюють нерви.
• Їжмо в окреслених годинах без поспіху і в доброму, веселому настрої.
• Їжмо частіше, зате небагато.

ДОГОДЖУЙМО БІЛЬШЕ ЗДОРОВ’Ю, НІЖ СМАКОВІ

Пам’ятаймо, що чим вибагливіші страви, тим вони менше здорові, а то й шкідливі, а чим ближчі до природи, тим здоровіші. За книжкою: «Ella Thea Smith Exploring Biology» подаємо вказівки щодо щоденної їжі:

1. Щонайменше 1/2 літри молока денно;
2. денно 2 помаранчі або грейпфрут, або 2 яблука, або 2 помідори чи сік з них (це по змозі перед сніданням чи обідом);
3. щодня, крім картоплі, дві різні городини, по змозі сирі, а одна з них листкова (морква і салата);
4. денно одне яйце або щонайменше 3-4 яєць на тиждень;
5. до кожної їжі грубозернистий, разовий сільський хліб або мучна страва (цілозерниста, наприклад: каша, вівсяні платки і т. п.);
6. раз на деніь кусень м’яса, або риба, або сир, або фасоля чи горох; 8 цукор (сирий, меляса) кращий, ніж інші солодощі, до смаку (небагато).

Загалом гігієністи захвалюють ось такі речі: молоко (якщо справжня кава, то хіба з молоком, краще обходитися без кави), відвари зел, мед, пшеничні прозябці, рижові платки, разова мука пшенична й житня, разовий хліб, масло, варення (мармеляда) з різних ягід і овочів, яблука, виноград, банани, грушки, гриби, негладжений риж, йогурт чи кисле молоко, коров’ячий сир, печінка, мозок.

Їжмо з апетитом і не захланно, але й не марудно, достатню кількість, але не до переситу. Жуймо добре.

При їжі не читаймо й не працюймо умово, не дратуймо себе нічим, гомонім легко й весело, не говорім про негарні речі.

Не збриджуймо себе до їжі пригляданням, нюханням і т. п. Якщо страва погано приладжена, краще її не їсти.

Дбаймо при їжі про апетитність, тобто чистий стіл, чисту посуду, чисте й гарне накриття, чисті руки. Не берім у руки й не кладім на стіл нечистих предметів (клунків, книжок, грошей, листів тощо).

Під час їжі, замість води, пиймо радше овочеві соки, але не надто холодні. Також не перестуджуймо шлунка дуже холодними стравами.

Не менше години-двох по їжі не купаймось, ні не робім проруху чи тяжкої праці. Це відтягає кров до працюючих членів тіла, тому утруднює травлення.

Дбаймо про здоровий шлунок і кишки та про їх правильні чинності. При будь-яких болях у шлунку чи кишках найкраще стриматись від тяжкостравної їжі хоч на 3-4 години і пити теплі течі. Потім повернутись до звичайної їжі. Але якби болі, не зважаючи на дієту, не поступались, тоді треба обов’язково вдатися до лікаря, щоб не допустити до тяжких захворінь або, при існуючій недузі, скористатися з його негайної допомоги.

Не виконуймо без конечної потреби надто довго того самого зайняття (наприклад: читання, забави, науки). Поділім собі чинності й уложім собі їх по змозі різнорідно. Зате кожне зайняття виконуймо енергійно, без зайвого гайнування часу.

Щодня подбаймо за рух на свіжому повітрі, не зважаючи, чи дощ, чи погода, по змозі, але в міру на сонці. Літньою порою призвичаюймо наше тіло ступнево до жаркого сонця. Але в кожному випадку, довше перебуваючи під його діянням, мусимо покрити голову білою хустиною, капелюхом чи іншим накриттям.

Змиваймося або купаймося часто цілі, головно ноги. Змиваймо ноги в міру потреби теплою водою, а якщо вони пріють, то з додатком дезинфекційного засобу.

Голову змиваймо що два тижні теплою водою з милом і споліскуймо старанно чистою водою.

Не пиймо алькогольних напитків і не вживаймо ніколи тютюну в жадній формі. Хто переконував би нас про якусь користь з пиття алькоголю чи курення тютюну, то скажім йому, що про ці ніби користі з нерозумних налогів мудрі люди вже перестали розмовляти.

Без уваги на безсумнівну шкідливість вживання всяких наркотиків, пластуни спостерігають довкола себе багато людей, що попали у неволю різних налогів. Переважно ці люди хотіли б потім позбутися свого налогу курення чи пиття, та нема в них стільки сили, щоб це зробити. Тож, передбачаючи наслідки з причин, пластуни не думають наражувати себе на подібну долю. Вони ж бо хочуть плекати силу “і тіла, і духа”, як сказано в обі- ті. Яка ж користь із сили, що в неволі?

Усім відомо, що навіть чай і чорна кава та інші напитки, що мають у своєму складі т. зв. “нешкідливі” наркотики, уживані надміру, погано впливають на здоров’я людини.

Про недуги не говорім без конечної потреби, хіба що хочемо помогти комусь прийти до здоров’я доброю порадою. Зате думаймо й говорім про здоров’я, про те, що йому служить, і берім собі приклад зі здорових, спокійних і розумних людей. Приглядаймося залюбки сильним, здоровим і гарним речам, перебуваючи серед природи: горам, скелям, велетням деревам, рікам, потокам, водоспадам тощо.

Шукаймо завжди цікавого і вартісного товариства. Не даймо ніколи підмовляти себе до пустих, безмістових, виснажливих, нездорових або некультурних розваг. Не наїдаймося перед сном. Засипляймо непізно з погідними, спокійними думками.

Усім відомо, що Пласт є організацією, в якій її членам не вільно уживати алькогольних напитків, ні, курити. Таке домагання ставить один з основних пластових законів. Загал пластунів та його ідейні провідники з малими дуже виїмками придержуються сього.

Яке займає пластова організація становище до протиалькогольного руху?

Становище яке займає досі пластова організація за деякими виїмками – пасивне. Значить, пластуни самі не пють, не курять, стараються може близше освідомитися з алькогольним питанням і на сьому кінчиться уся їх робота. – Та й освідомлення не дуже то й велике, бо кине тільки пластову організацію, дивись — поводиться в життю так та й піде втертими шляхами, начеб ніколи не належав до Пласту. Якеж становище повинна заняти пластова Організація і Пластуни до алькогольного питання?

В сій справі хочу кинути кілька думок. Пластуни з пасивного становища, яке займали досі в алькогольному і нікотинному питанню, повинні заняти активне. Тільки самим не пити, за мало. Треба і се повинно стати одним з важних обовязків пластуна, протиалькогольну ідею поширювати серед свойого окруження, в дома, в школі, серед громадянства, на селі, в читальні. Для приміру наведу започатковану працю пластунів в Рогатині. Ще в 1924 р. гурток “Тур” дав ініціятиву до організовання в рогатинській гімназії Протиалькогольного Кружка. Першими його членами були майже самі пластуни і пластунки обох Курінів. Помалу до протиалькогольного Кружка почали вступати ученики і учениці гімназії. В третому році свойого істновання числив уже Протиалькогольний Кружок звиж 200 членів і став найповажнійшою орґаніаціею молоді. Минулого року наросла вже думка вийти поза межі Гімназії і поширити протиалькогольний і протинікотинний рух між укр. молодю середних шкіл в межах Польщі. Для успішного поширення створився тимчасовий центр а саме Союз протиалькогольних кружків в Рогатині, який приступив до видавання протиалькогольного орґану „Ми молоді”, що скоро поширився. Союз випрацював реґулямін для орґаніґації кружків, членські легітимації, членські відзнаки. А треба признати, що в усій протиалькогольній акції, від початку до тепер визначну і домінуючу ролю вели пластуни і на дальше взялися її вести.

Які завдання повинні поставити собі пластові відділи?

Активно працювати в протиалькогольному русі серед гімназійної молоді, організуючи протиалькогольні кружки, Перші пластуни можуть в гімназії дати ініціятиву, бо вониж не пють і не курять. В протиалькогольному кружку теоретично самі обізнаються з сим рухом, збільшають число членів і потраплять сим рухом захопити инших і вкладками піддержуть матеріяльно Кружок, приготовлятися до борби з алькоголізмом поза гімназією. Через активну працю в кружку, в якому будуть працювати, виконають один з важних громадських обовязків.

Та й для самої пластової організації зроблять велику прислугу. Знана усім річ, що найбільше перепон для збільшення числа пластунів се саме курення і пиття. 1922 р. до пласту в Рогатині вписалося 150 учеників. Колиж почали ставити острійші домагання і вимагати від пластунів, щоб не курили, то за якийсь час в Пласті остало всего 35 пластунів.

— Протиалькогольний і — нікотинний кружок мати буде на меті приготовляти нових членів до Пласту а Пласт не буде вже мати клопоту з сею язвою між молодю. Буде діставати вже освідомлених членів.

Годі вже уважати Пласт за звичайну забаву. Серіозно берімся до праці!

Заккнчуючи, кличу ще раз до Вас: „Станьте в вже раз правдивими пл. провідниками, що відвічають перед цілим укр. народом і його історією!

Початий зацікавлення спортом і спортовою програмою почалися в Галичині в державних українських гімназіях, а головно в Перемишлі, біля 1912 року, де почав існувати спортовий гурток «Сянова Чайка». Провідниками цього руху (за ініціятивою проф. І. Боберського) були проф. Любович, котрий започаткував і був душею «Сянової Чайки», проф. Т. Поліха, один із засновників Пласту (в Перемишлі – ред.), проф. Богдан Вахнянин, а згодом проф. В. Бачинський.

У шкільному будинку в Перемишлі була велика спортова заля, де учні вправляли руханку, а на поляні вправлялися у футболі. Крім одної години на тиждень для всіх учнів, члени «Сянової Чайки» збиралися на залі багато частіше, де уживали реки, поручки і коні до перескакування, або на поляні, де кидали диском або ратищем. У суботи, під проводом австрійських старшин, відходили на стрільницю, де відбувалося стріляння гострими кулями. Кожного року під час зими члени «Сянової Чайки» перепроваджували спортові покази на сцені театральної залі в Народньому Домі у Перемишлі. У часі зими, разом з учнями гімназії, гурток займався зимовими спортами, головно «санкуванням». Славні були санкові з’їзди на Липовиці, Угорськім Тракті, Високому Замку, Баштівці і Цибулянці повз Дівочий Інститут.

Із першою світовою війною «Сянова Чайка» перестала бути активною і аж у 1920 році дочекалася відродження. Сім років пізніше «Сянова Чайка» занепала, але вже тоді спорт зріс у популярності, і в дальших кількох роках започатковано різні спортові гуртки, як от «Беркут» (легкоатлетика), «Сокіл», «Спартанка» (жіночий гурток при гімназії), «Весела Громада» (при семінарі), «СКУТ» у Львові (жіноча дружина кошівки), «Сян» і «Україна» (дружини копаного м’яча). Теоретичні і практичні вправи у грах кошівки і відбиванки при гуртку «Спартанок» провадила Цьопа Паліїв, а підставові засади легкоатлетики в «Беркуті» викладав І. Волинець.

Високе місце у Спортовім Союзі (з осідком у Львові) — куди належали всі спортові гурткі — займав «Беркут», котрий начисляв близько 80 членів. Цей гурток займався: відбиванкою, кошівкою, легкоатлетикою (біги, скоки, куля, ратище), копаням м’ячем, водними спортами (плавання, перегони човнами), лещатарством, і на вітьмав свою власну оркестру. Охота, зацікавлення та ентузіязм були дуже великі, але часом заходила проблема транспорту і спортового виряду. Траплялося не раз, що молодий спортовець чи спортовка мусіли відмовити собі не одну приємність, щоб відкласти гроші на виряд і на подорож до іншого міста, де відбувалися змагання.

Роковою атракцією спортового світу в Галичині були «Запорозькі Ігрища», котрі відбувалися на площі Сокола-Батька у Львові або в Перемишлі. Крім гуртків «Беркута» з Перемишля і «Сокола» зі Львова в ігрищах брали участь 8 до 10 гуртків, у котрих була репрезентація Станиславова і Стрия.

З рядів змагунок дуже часто перші місця належали до Ольги Секели, Марійки Гусар («Беркут») і Орисі Кобзяр та Наталки (Матки) Нижанківської («Сокіл» — Львів).

Поміж змагунами були передовими Роман Шухевич (пізніше ген. Тарас Чупринка), Ю. Гнатейко, Круль, Р. Рак у Львові, а в Перемишлі: Т. Козак, М. Романець, І. Медвідь і Семенюк усі Беркутовці і Володимир Кобзяр зі Львова, визначний грач футбольної дружини «Україна» у Львові, що з часом здобув світову славу як найкращий грач Карпатської України у футбольних змаганнях з Угорщиною за світову чашу. В. Кобзяр живе тепер у Гантері, США.

На жаль, українські спортовці і гуртки через політичні причини були обмежені в подорожах, не змагалися із чужинцями і ніколи не виїздили за кордон. Спорт у Східній Україні сто-сунково стояв вище як у Галичині, але влаштувати крайові змагання було неможливо. Саме з тих причин спортові ігрища були тільки внутрішні і завершення наших спортовців ніколи не бачили світової слави ані визнання.

Здавалося б, що ця точка пластового закону така самозрозуміла, кожному ясна, що переконувати про конечність дбайливости про неї у щоденному житті нема потреби. Проте, як часто ми занедбуємо правила гігієни, свідомо нищимо своє здоров’я, забуваючи, що здоров’я — це найбільше багатство. І нема такої ціни, що її не заплатила б хвора людина за поворот до здоров’я.

Люди часто хворіють, бо глядітись не вміють.

Є велика література про плекання здоров’я. Дбає про здоров’я і держава, організуючи цілу систему допомоги людям у цій справі. У Пласті ж гасло “У здоровому тілі — здорова душа” — це його підвалини. Але ні Пласт, ні держава, ні піклування батьків не поможуть, якщо самі не житимемо гігієнічно та не дбатимемо про гарт і тугість свого тіла й душі.

Упорядкований спосіб життя, т. зв. режим дня, правильне харчування, щоденний прорух, спорт на свіжому повітрі — все це спричинюється до засвоєння корисних навичок, скріплює нашу волю та здоров’я, сприяє життєрадісному підходові до життя.

Не думаймо, що така дрібна звичка, як миття рук за кожним поворотом до хати, зокремо перед їжею, миття зубів і принайменше рук, лиця та ніг перед спанням, правильне харчування — це маловажні справи. Вони, коли їх послідовно зберігаємо кожного дня, стають нашою “другою натурою”, сторожами нашого здоров’я. Вони не тільки оберігають нас перед недугами, але й зміцнюють нашу відпорність, волю, уможливлюють нашу спроможність нести тягарі життя. Воля ж це неабиякий скарб. Скільки то людей не можуть себе змусити присісти до книжки, здобути освіту, відмовити собі приємности, тоді, коли мають виконати певні обов’язки.

Скільки наших знайомих через брак цих звичок живуть “паталахами”, нездарами, що не вміють ні правильно сісти (вони завжди зігнені, неохайні!) ані побігти, ні скочити, бо бракує їм заправи й відваги. Вони вже в юнацькому віці поведінкою і виглядом старі, бо нема у них молодечої готовости до руху, справности тіла й життєрадісного сприймання життя.

Уважаю зайвим тут згадувати про те, переконувати Вас, Подруги і Друзі, про злочинність супроти самого себе, батьків, Пласту, нашого народу й держави, в якій живете, гріхом супроти Бога те, що хтось з молодих нищить своє здоров’я, фізичне й психічне, нікотиною, алькоголем, наркотиками, бо таке юнацтво “Юнака” не читає. Воно в Пласті припадкове й надовго не залишається. Уважаю великою глупотою також і те, що дівчата, щоб бути стрункими, вибирають собі дієти — трошки солодкого, багато кави та папіросів, чи взагалі заморювання себе голодом якийсь час на те, щоб потім кидатися на їжу й від того хворіти.

Пластун сміється життю назустріч

А це можливе тоді, коли він здоровий, сильний, коли поміркований, любить фізичні вправи, рух, змагання; вправляє туристику, плавання, ігри й зайняття в природі, — словом коли готовий на найвище зусиля тіла і волі, щоб бути успішним, осягнути мету. Хай це буде кожного дня мала перемога над своїм лінивством у щоденному прорусі, наприклад. Це — самодисципліна, переживання радости успіху. А що вже казати про перемогу над своїми пристрастями, виконування обов’язку, що вимагає особливого зусилля і посвяти?.. Тоді, справді світ перед Вами відкритий. А в ньому ж стільки можливостей для здорових, сильних тілом і духом!

Бейден Пауел залишав скавтовій молоді свій заповіт:

“Я вірю, що Бог нас на цей світ посилає, люби ми були щасливі і тішилися життям. Але це щастя не приходить з багацтвом, з успіхом у карієрі і не полягає в пустому самовдоволенні. Один із кроків до щастя є здоров’я і сила фізична, вони дадуть вам, юнакам, можливість бути корисними, а як станете мужами — будете могли користуватися повним життям.”

Леся Українка розпучливими словами пише про утрачене здоров’я: “Ох, борці, як би ви знали, що то є безсилі руки! Шо то є — лежати тихо, мов сумний розбиток долі і на ласку здатись бурі та чужій сназі і волі.”

Життя у місті, серед Фабричних димів, затьмареного неба, сірих мурів і брудних вулиць, ніяк не пособляють здоров’ю людини. Тому повинні ми використовувати всі можливості, щоби вийти у простір і чисту, незайману природу. а наше тіло фізично скріплювати при допомозі проруху і спорту.

Можливості до цього дає школа, але передовсім заняття в Пласті, через мандрівки і табори. Пластові заняття пов’язують фізичне і духове здоров’я в одну гармонійну цілість, про що пригадують нам дві точки пластового Закону: “Пластун дбає про своє здоров’я” і “Пластун любить красу і природу”.

Від віків людина стремить до фізичної і духової досконалості: в програму олімпійських ігрищ в старинній Греції, входили не тільки спортові змагання в швидкості, зручності і силі, але також мистецькі пописи в поезії і музиці.

Дух людини наставлений на це, щоби подивляти гарне, шляхетне і досконале.

Молодь вихована в модерній цивілізації, головно по містах щораз більше цю природну духовість затрачує. Занечищене, задимлене повітря, сірі, незугарні мури хмаро-сягів, брудні завулки — забивають у душі людини почуття краси і любов до Людини, перетворюють її на непривітне і байдуже сотворіння.

Пласт старається вирвати вас з цього нелюдського середовища і дає вам змогу в гурті ваших друзів розвивати в собі ті забуті прикмети. Через спортові заняття, ігри та мандрівки ви скріплюєте тіло, воно стає кращим і здоровішим. Здоров’я дає життєрадісність і вдоволення з життя.

Ви не мусите затроювати вашого тіла штучними середниками: куренням, алькоголем, наркотиками, щоби осягнути вдоволення і відпружєння. Штучні середники ніколи не зроблять вас щасливими. Їх дія короткотривала і нищить клітини вашого мозгу та послаблюють тіло. Ваш настрій повинен випливати з позитивного наставлення до світа, що вас окружає. “У кого серце добром налите” — він не потребує себе і других обманювати неприродними засобами.

Вдоволення і радість ви повинні черпати з життя в природі.

Ба, навіть і в місті можна знайти багато гарного і цікавого, як схочете за цим пошукати. Життя в природі пластуни назвали “лісовою школою”. В ній ви вчитеся пізнавати багатий і незвичайний світ, що вам недоступний в місті.

Ви вперше маєте нагоду зустрічати сходяче сонце, вдивлятися в багацтво форм перепливаючих по небі хмаринок, стаєте віч на віч з грозою-бурею.

До вас приходять в гості лісові звірята, босоніж відчуваєте холод роси на траві, з почуттям розкоші скачете в холодну воду гірського озера, ваші спрагнені.уста насолоджуються соком дикої малини.

І ви відчуваєте у собі дивну зміну — ви стаєте ліпші, сильніші, починаєте цікавитися речами новими, гарними, чистими і незайманими людською безсердечною рукою.

Не одному з вас не хочеться повертатися до міста, бо підсвідомо відчуваєте тут близкість вашого Творця. Ваше тіло в природі кріпшає, м’язи тужіють, спина випростовується, а проста, невибаглива страва ліпше смакує як міські ласощі.

Тому гартуйте тіло і ушляхотнюйте духа. Шукайте за красою і добром. Для вас світ все відкритий. Втікайте “зі сірих мурів міст” — “у мандри”, “на ясні зорі тихі води”, “до гір, що синіють на обріїв крузі”, як це співаєте в пластових піснях.

В оглядах українського спорту, що появляються тепер, зустрічаємо сторінки, присвячені історії спорту в давні часи. Але ці огляди мають звичайно характер дуже загальний, — найчастіше автори тільки здогадуються, що в княжі, чи козацькі часи ці чи ті спортові вправи були поширені, — докладних і ясних указок та відомостей знаходимо мало. В дійсності різні тілесні вправи, які тепер називаємо спортом, у минулому були широко відомі, про них є докладні згадки а то й описи в історичних джерелах. Тут подаємо дещо про давній український спорт.

Спортові змагання. В літописах і інших давніх пам’ятниках є звістки про те, що деколи відбувалися змагання з парадами: вони звалися ігрищами. «Сходилися на грища, на танки й на всі бісовські пісні», оповідає літописець про звичаї слов’янських племен. Для таких змагань служили окремі витоптані майдани, що теж звалися ігрищами: «грища втолочені, й людей велика сила, що починають пхати один одного», нарікає якийсь проповідник. На означення народних сходин у княжі часи вживали також назви вулиця й павечерниця.

Стародавні ігрища відбувалися по селах, мабуть, і в пізніші століття, бо їх згадує в XVII ст. в «Енеїді» Котляревський:

Еней наш роздоброхотився,
Ігрища вздумав завести…

Коли б переглянути описи народних забав, вулиць, вечерниць, — то там знайшлися б, може, докладніші описи давніх спортових змагань або хоч спомини про них.

Дужання. Дужання був дуже поширений спорт у княжі часи. Мало воно тоді назву борби (=борні). Вже на перших сторінках літопису є оповідання про Кожем’яку, молодого силача, що рвав руками шкіру, затримав у бігу вола й вирвав йому з боку шкіру з м’ясом. Літопис описує його дужання з печенізьким велетнем: «розмірили місце між обома військами й пустили одного на одного; вони схопилися сильно, він притиснув Печеніжина в руки до смерти й кинув ним об землю».

Як силач уславився і тмутороканський князь Мстислав, син Володимира Великого. Він 1022 р. в дужаннях переборов Редедю, князя Касогів (Черкесів), що накликав його до дужань: «Не зброєю биймося, а борнею».

З пізніших часів маємо тільки звістки про силачів. Славний був силою своєю козацький гетьман Іван Підкова (+1578), він і дістав своє прізвище від того, що ламав у руках підкови. Литовський маршалок Весоловський у XVII в. був відомий з того, що затримував вози в бігу, — хапав їх за задні колеса; на ловах раз перебив списом зубра, що мав ударити на великого князя Жиґмонта Авґуста. Берестейський воєводич Евстахій Тишкевич на ловах, зустрівшись із ведмедем, роздратував звіря, а як він ставав на задні ноги, — рубав йому голову. Шляхтич Масловецький, мабуть із Холмщини, п’ять ліскових горіхів на столі товк — чолом.

Про силу Запорожців оповідали дуже багато. Два оповідання подає Куліш у «Записках о Южной Руси»:

Раз Запорожці були в посольстві у Польщі. А під той час неприятель прислав Ляхам лук: «Як не натягнете», каже, «сього лука, то становіться на баталію». От Ляхи пробували, — ніхто не натягне. А один Запорожець: «Ось, дайте», каже, «сюди!» Узяв, так і натягнув лук. «Дайте ж», каже, «тепер штабу заліза». Та взяв та кругом шиї тому послові обгорнув тай завернув і так як от сніп завертаєш, що перевесло скрутиш, так він ту штабу завернув. «Коли одвернете», каже, «ви сю штабу, то ми на баталію з вами станем».

Бокс. «Бій на кулаки» був, здається, поширений на Україні від дуже давніх часів. Описує його в «Енеїді» Котляревський.

Еней наш роздоброхотався,
Ігрища вздумав завести,
І п’яний зараз розкричався,
Щоб перебійців привести.

Ігрища — це народні змагання. Перебійці — народні змагуни, що билися на-кулаки, і Котляревський описує появу такого силача:

Аж ось прийшов і перебієць
Убраний так, як компанієць,
І звався молодець Дарес;
На кулаки став викликати
І перебійця визивати,
Кричав, опарений мов пес:
«Гей, хто зі мною вийде битись
Покоштувати стусанів ?
Мазкою (кров’ю – І.К.) хоче хто умитись?
Кому не жаль своїх зубів?
А нуте, нуте, йдіте швидче,
Сюди на кулаки лиш ближче!
Я бебехів вам насаджу,
На очі вставлю окуляри,
Сюди, поганці, бакаляри (вчителі – І.К.), —
Я всякому лоб розміжжу!»

Перебіець довгий час викликував противника, аж нарешті знайшовся відважний:

Прийшов  Ентел  перед  Дареса,
Сказав йому на сміх: «Гай, гай!
Ховайсь,  проклята неотеса (неотесаний, валило, вайлуватий – І.К.),
Зарання  відсіль утікай!
Я роздавлю  тебе,  як жабу,
Зітру, зімну, мороз як бабу,
Що тут і зуби не зітнеш.
Тебе диявол не пізнає,
З кістками чорт тебе злигає, —
Уже від мене не влизнеш!»
На  землю  шапку положивши,
По локоть руки засукав
І цупко кулаки стуливши,
Дареса битись визивав,
Із  серця (з пересердя, зі злости – І.К.)  скреготав  зубами,
Об землю тупотав ногами
І на Дареса налізав …

Опис тих визовів на змагання, хоч місцями й переборщений, віддає, мабуть, вірно ті лайки, якими обкидали один одного противники, заки прийшло до борні. Як видко з натяків поета, перебійці бували найбільше з козаків, чи з компанійців, чи з чорноморців. Принагідно згадує Котляревський імена таких народних героїв, напр., Кочубейський Тарас, що визначався високим ростом, якийсь Полкан і под.

Про таких «борців» згадує і Шевченко у своїй поемі «Титарівна». І в ній оповідається про те, як то за «гетьманщини святої» ходили борці по селах «з громади кпили, хлопців били, верховодили в селі» — і викликали на борню:

«Препогане,
Мерзене,    мерзле    парубоцтво!
Ходіте  биться,  чи  бороться!
Бо  я  —  борець!»

Кид ратищем. Найстарша зброя слов’ян був спис — дрючок із загостреним кінцем. У княжі часи стрічаємо різні роди й назви списів: сулиця, короткий спис — кидати здалека; рогтиця, теж коротка, можна було носити її за поясом; рогатина, — з гаком, щоб тягнути; оскіп, мабуть, подібний до рогатини; найбільше поширене було коп’я, з залізним наконечником на дерев’яному дрючку, що звався «оскепище».

Кидання коп’ям було знаком, яким починали бій. Так, напр., 946 року читаємо в літописі про бій з деревлянами: «Зійшлися обидва війська до бою, і Святослав сунув копієм на деревлян, і коп’я полетіло між вухами коня й ударило в ноги коневі, бо він був — дитина. І сказали Свинельд і Аскольд: князь уже почав, потягніть, дружино за князем!» Таких оповідань у літописі більше, напр., 1149 про князя Андрія, 1255 р. про Льва.

В козацькі часи списи й ратища були досить поширені, особливо на Запоріжжі. Була навіть приповідка: «козакові без ратища, як дівчині без намиста». У наддніпрянських музеях збереглися зразки козацьких ратищ. Вони з тонкого й легкого дерева, яких 3½ метра завдовжки, на горішньому кінці — залізний наконечник, на долішньому — дві дірки на ремінну петлю, яку вбирали на ногу. На одній картині маємо змальованого запорожця на коні з ратищем у лівій руці.

Шерм. Галицький літопис згадує про лицарські вправи, що для них терішній наш спорт уживає назви «шерм» — це борня мечами. Тоді називали це — ігра. Так князь Василько, брат Данила, розпочав ігру з якимсь угорським боярином: «обнажив меч свій, іграючи на слугу королевого, а той ухопив щит, іграючи». Як видно з опису, лицарі ставали один проти одного пішо, з мечами і щитами. Під мурами Ярослава 1245 р. князь Ростислав зустрічався кінно з угрином Воршем: «і як він зустрівся з Воршем, упав під ним кінь, і він розбив собі плече».

Ці лицарські грища поширилися в нас підо впливом західнього лицарства, головно підо впливом угрів. Вже 1150 р. під Києвом «угри іграли на конях і на скоках(?), — велика була їх сила; кияни ж дивувалися числу угрів і зручності їх і коням їх».

В козацькі часи шаблю вважали за «чесну зброю», в піснях називали її «сестрицею», «ненькою рідненькою», «панночкою молоденькою»:

«Ой, панночка наша шаблюка!
З бусурменом зустрічалась,
Не раз, не два цілувалась!»

Боротьба на шаблі була, здається, поширена, але описів такого шермування покищо ми не найшли.

Стріляння з лука. Лук слов’яни перейняли, мабуть, від народів степових. У печенігів, торків, половців головна зброя був — лук зі стрілами. Воєвода Святослава Хороброго Притич дає печенізькому князеві зброю, щит і меч, а той віддячується йому шаблею та стрілами. Пізніше лук поширився загально, так що в війську були окремі відділи «стрільців», озброєних у луки. Тоді стріляння з лука належало, очевидячки, до головних лицарських вправ. На жаль, у літописах нема про це прямих згадок.

Пізніше, в середньовічних містах стріляння з лука пильнували міщани. У Львові, напр., такі вправи відбувалися на Стрілецькій площі. Було теж окреме стрілецьке «Куркове братство», назва від «курка», тобто півня, когута, що був на прапорі братства. Стріляння з лука маємо змальоване на давніх образках. Польський історик XVI в. Стрийський хвалить зручність українців в орудуванні луками: «заки поляк раз кушу (уліпшений лук) ліваком натягнув, уже русин один стрілами з лука кількадесятьох добре поранив».

У запорізькому війську спершу луки були більше поширені, ніж рушниці. Папський посол Руджєрі 1565 р. каже, що козаки «однаково добре стріляють із лука, що й Татари, а як із мусу утікають, обстрілюють стрілами ворога, що їх здоганяє». Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний дістав своє прізвище певно від того, що був добрий лучник. Тоді, коли вже мало хто стріляв із лука, коли «вогняна» зброя загально поширилася, на Запоріжжі все ще вживали луків: віцеадмірал Корнелій Крюйс 1699 р. писав, що запорожці вживають луків і дуже гарно з них стріляють. Михайло Ханенко у своїм деннику XVIII в. згадує в кількох місцях, що з товаришами стріляв із лука, — видно, такі вправи були поширені між козацькою старшиною на Гетьманщині.

Лещетарство. Лещетарство справа в нас дуже давня — вже майже чотириста років його знали. В описі Сарматії Александра Гваніні 1578 р. читаємо: «Русини на нартах дуже скоро поверх снігу бігають; а ті нарти є дерев’яні, довгі, залізом підкладені зі споду, на 2 або 3 лікті здовж; закладають їх на ноги, замість ходаків і, підпираючися довгими костурами, загостреними на кінці, дуже скоро все біжать». На Волині і в північній Галичині цей спорт був, кажуть, поширений іще в XIX віці.

Грінченко у «Словарі української мови» знає народне слово «нарти» й пояснює його, що це, мовляв, «кістяні совгунці із ребер тварин».

Совгарство. Совгарство було, здається, в нас здавна поширене, бо на означення його вживають різних слів: ховзатися, совгатися, ковзатися, сковзатися, ховзанка, совганка, совгалка, ковзалка, сковзалка; народня назва на совги це скобзун.

Ein kranker Mann –

– Ein armer Mann.

Bist du gesund,

So denk’ darani

Нім. нар. пословиця.

Пластовий закон у своїх 14 заповідях нормує життя членів пластової організації та вкладає на них певні обов`язки, що їх може дійсно виповнити лишень такий пластун (-нка), в яких гармонізуються оба елементи людського єства, а саме – духова й фізична сила. Пластун – позбавлений одного із згаданих елементів – не може як слід відповісти пластовому законови, а тим самим не може бути бодай зближеним до того ідеалу взірцевого члена пластового Уладу.

Стремління довести до повної гармонії обох вище згаданих чинників в людині – не пластова вигадка. Воно таке старе, як старий людський рід, а докладніше кристалізується в клясичних народів та займає своєю актуальністю найкращі уми тодішніх мислителів. Ідеал фізичного та морального совершенства людини добачували старинні Греки в слові “χαλοχάγαυω”, а колишні завойовники майже цілого світа. Римляни, уняли сей ідеал у приповідку: “Mens sana in corpore sano”.

Доказувати правдивість змісту отсеї приповідки являється злишнім.

Пригляньмося першій її частині. Вправді може стрінутися із закидом, – що мовляв – в нинішніх часах, часах стремління до спеціялізації у всіх напрямах, ідеал совершенства людини дещо змінений і перехиляється більше в сторону духової сили, але на сей закид маємо відповідь приклонників другого табору, які думають якраз противно. В сім случаю спеціялізація не має місця, а “media via optima” – являється найкращим з усього виходом.

Коли хочемо бачити в пластуні одиницю, що не лише теоритично, але й в практиці заслугувалаб на сю почесну назву, то належить нам вказати пластовій молоді, на неоспориму та цінну вартість для неї фізичного виховання, заохотити її до інтенсивної праці над собою в тім напрямі та остеречи її перед лихими та погубними наслідками занедбання сеї справи. Отсе й ціль нашої статті.

Людина являється цікавим та скомпільованим механізмом. В ньому лучаться найріжнородніші фізичні та психічні чинники, що залежать від себе та відповідають собі взаїмно. Тому й розвій фізичних сил людини потягає за собою, згл. впливає на розвиток духових, а саме: волі, енергії, відваги і т. д. Розуміється, що самовиховання пластунів повинно бути так поведене, щоби в ніякому разі жаден з двох вище згаданих чинників не потерпів в користь другого. Брак одного з них дається сильно відчувати на кождому кроці в пізнійшому життю людини.

Коли, отже пластун так поведе своє життя, що підчас здолання собі духових скарбів, підчас вишколювання та ублагороднювання своєї душі, незабуде посвятити певного часу і для свого організму, то певно здобуде собі за молодих літ такий засіб знання і таку скількість фізичних сил, що зможе під кождим зглядом стати колись пожиточним членом своєї суспільності та відповісти тим тяжким завданням, обовязкам і тягарам, що на нього вкладе непевна будуччина.

Коли, отже пластун буде вповні фізично здоровим, а принимаємо, що в парі з тим і його інтеллєкт стоятиме на відповідній висоті розвою, то тоді аж він зможе дійсно відповісти пластовому законови, а саме тим його точкам, що вимагають від пластуна певної фізичної сили і справності.

Чиж пластун може “додержати раз даного слова мимо найтяжших перепон” (І. точка пл. зак.), коли він не буде в силі усунути загаданих перепон? Як пластун може “виконати кожде діло, якого добровільно піднявся, найліпше по своїм силам” (ІІ. т.), коли у нього тих сил недостачає? Пластун не зможе “додержати точно речинця розпочаття або покінчення якогось діла” (т. ІІІ), коли він буде невільником своєї фізичної немочі. Як пластун може “працювати для добра, розвитку й скріплення власного народа” (т. VII), коли він не може попрацювати над скріпленням своїх власних сил? Фізично немічний пластун не відповідність як слід VIIІ. т. пл. закону, а саме не зможе “оборонитися в небеспеці”, бо тут треба певної фізичної сили і справности. “Працювати для особистого й з а г а л ь н о г о добра” (т. ІХ) може лише фізично здоровий пластун. “Не опустити нагоди навчитися або довідатися чого небудь” (т. ХІ) буде в стані лише той пластун, що йому не буде стояти на перешкоді брак енергії, сили й витревалости.

Фізичне виховання має так богато додатних прикмет для кождої одиниці, а тим більше для членів пластового уладу, що вичислити їх всіх булоб годі. Життя людини – се боротьба. Побідно виходить з неї той, хто кромі духових цінностей посідає безумовно також певну скількість фізичної сили. До орудування теоретичним знанням та приноровленням того знання в боротьбі з природою, конечною річею являється і фізична енергія, як орган виконуючий.

Богато приклонників фізичного виховання ставлять його навіть вище, чим розвій інтелекту. Вони доказують се такими незбитими доказами, що годі під ними не поставити свого підпису. Їх твердження прибирають з кождим днем ще більшого значіння, а саме тому, що людство зближається поволи до епохи, в якій фізична праця стає вартніщою й поплатніщою, чим праця духова, а се потягає за собою певні зміни в суспільнім устрою в користь одиниць фізично сильніших. Се рівнож одна з важних причин, чому пластун, як взірцевий член суспільности повинен дбати й плекати своє тіло, не занедбуючи, розуміється, при тім і праці над розвоєм свого ума.

Коли народ здобув свій найвищий ідеал, свою державність і скріпив її як слід перед зовнішніми ворогами, то тоді лишається йому культурна праця в напрямі поліпшування державного організму, більше при помочі духової культури, чим при помочі фізичних сил. Та у народу, який находиться ще лишень на шляху до свої ціли, що до її осягнення мусить в многих случаях йти пробоєм та усувати зі шляху тяжкі перешкоди, фізична сила має більше значіння чим духова, бо “Die Zukunft wird schlieblich dem Volke gehoren, dab sich korperlich am widerstandsfahigsten und damit am wehrfahigsten halt” – каже один німецький полководець-патріот. Отсі слова рівнож не мають остати для пластуна без значіння.

Фізичне вихованнє має для пластуна (-нки) – як взагалі для кождого чоловіка – дуже велике значіннє, бо при його помочі узброюється він в молодому віці в такі прикмети фізичної та моральної вартости, що при їх помочі запевнює собі побіду в тяжкій, життєвій боротьбі.

В першій мірі потребує фізичного виховання молодий організм, що находиться ще в стадії розвитку. Дуже богато пластунів – недооцінюючи отсеї сторони самовиховання – несвідомо кривдить себе дуже, а суспільности приносить необчислимі шкоди, що збільшує й так вже значне число – в наслідок воєнних дій – фізичних калік.

Життє – се рух, боротьба.

Рух потрібний для людського організму на рівні з поживою й напитком.

В наслідок недостачі руху, організм підупадає, виніжується й слабне. Брак руху відчувають всі функції людського організму на рівні з мязами, а лихі наслідки появляються вже в дуже короткому часі. Лінивіннє травлення, (брак апетиту), ослабленнє живчика (слабший обіг крови), звільнення віддиху, ослаблення волі, відраза до всякого фізичного й умового напруження, а в слід за тим нахил до всяких хоріб – отсе невмолимі наслідки недостачі фізичного виховання молоді.

Чим довше організм позбавлений руху, тим менше його бажає. Отсе явище дуже грізне головно для молоді, що змушена в наслідок умової праці більшу часть свойого молодечого життя пересиджувати в школі й дома над книжкою.

Щоби сьому протиділати та бодай в части запобічи вичисленим лихим наслідкам фізичного квієнтизму, повинна пластова молодь посвятити більше уваги й часу на фізичне самовихованнє, на руханку.

Рух являється для здоровля людського організму одним з найважливіших чинників. Рух навіть в замкненій кімнаті більше приносить хісна чоловікови, чим спочинок (роз. не сон).

При помочи руханки (систематично уживаної) можна довести до того, що слабий, хирлявий, немічний організм робиться кріпким, відпорним, здоровим. Відповідними вправами можна довести до побільшення грудної клітки, до зміцнення серця, а вслід за тим до правильного обігу крови, нормального ділання жолудка, кишок, а в дальшім наслідку до нормального функціонування цілого нервного систему. Одним словом при помочи руханки можна стати вповні здоровим. Розуміється, що тут і інші чинники – як відповідна пожива, достаточний відпочинок, гігієнічне мешканнє і т.п. – відіграють чималу ролю.

Пластун не має бути силачем, але повинен і мусить бути здоровим, коли хоче бути примірним членом пластового Уладу.

До осягнення, згл. закріплення свойого здоровля кождий пластун (-ка) повинен систематично посвячувати щодня бодай 20 хвилин часу на руханку і то сейчас по пробудженню і безпосередньо перед самим спаннєм.

Кромі сего на кождому кроці повинен тямити, що кожду вільну хвилину від обовязкового заняття повинен перебути на вільнім воздусі і то не безчинно. Сим способом змусить цілу внутрішню машинерію жвавіше праювати і тим самим осягнути кращий результат для свойого здоровля.

При систематичній руханці пластун повинен пам’ятати, що лишень така руханка принесе йому користь, що рівномірно діятиме на всі части його організму.

До осягнення сеї ціли найкраще надається т. зв. синтетична руханка, що в першій мірі ділає на зміцнення внутрішніх органів, а саме легких та серця, жолудка й кишок. Пр. біг або скок вже в короткім часі спричиняє скорійший віддих, підвисшеннє температури тіла, жвавійше круження крови, скорійше травлення та прискореннє переміни матерії. Отсю систему руханки поручається в першій мірі слабшим пластунам (-кам). Коли вони при її помочі, по певнім протязі часу, осягнуть гарні висліди, то опісля можуть користуватися т. зв. аналітичною методою руханки, що в першій мірі має за завдання виробленнє сили, згл. усовершеннє певних частий людського організму.

На той вік, в якім находиться пластун (-ка), відповіднійший перший метод руханки, бо він причиняється до одномірного розвою цілого організму, та причиняється до вдержання в ньому цілковитої рівноваги й гармонії.

Хоч пластовий Улад має в основі своїх приписів руханку та старається при єї помочи зробити своїх членів фізично сильними, то однак дорогою спільних прогульок та принагідними вправами тяжко осягнути бажані висліди. Тут кождий пластун (-ка) мусить ще сам про себе дбати та після певного з гори уложеного пляну і в певних відступах часу відбувати руханкові вправи після синтетичної методи.

Вже в недовгім часі правильної праці в тім напрямі можна буде завважати добрі висліди: сильну волю, енергію, здержливість, віру в себе самого, відпорність, загартованнє; прикмети, що характеризують людий сильних, характерних.

Коли пластун (-ка) при помочи руханки попри инші прикмети зуміє ще придбати й відвагу, то буде в силі вже від молодости поборювати всякі небезпеки та заправлюватися до життєвої боротьби.

Про лихі й погубні наслідки занедбання фізичного самовиховання для пластуна (-ки) нехай говорять живі приміри хворих калік, що стаються тягарем суспільності, а нещастєм і горем найблищого окруження.

Пл. (-ки)! Посвятіть для свойого здоровля лишень 20 хвилин денно на руханку, а будете сильними і здоровими, зможете вповні відповісти вимогам пластовим законів, а в пізнійшому життю станете пожиточними членами й провідниками свойого обездоленого народу.