Бі-Пі про радість життя

Zakon_Dbae_pro_plavannya

«Добрий громадянин то одинокий фундамент на якім можна збудувати й удержати в могутності державу» — пише польський пластун — публіцист Ґлясс.

Доброго в цілому значінню того слова, громадянина треба виховувати від молодости. Таку роботу сповняє Пласт.

Пластове виховання ділиться на чотири частини:

  1. Вироблення характеру.
  2. Здоровля й фізичний розвиток.
  3. Ремесла й інші вміння.
  4. Служба батьківщині й ближнім.

А ділиться так тому, що головними ціхами, які складаються на доброго громадянина є саме, як їх вичислює Бейден Пауел, в книжці »Вказівки для скавтмастрів«:

  1. Характер.
  2. Фізичне здоровля.
  3. Ремесло для добуття життєвої карієри.
  4. Служба батьківщині й ближнім.

Головним тут є характер. Підчеркує те сам Б. П. »Цілий Скавтінґ є практично скермований на виховання характеру, який є головною передумовою, щоби стати добрим громадянином — каже він.

На характер складається богато чинників. Вони, ті чинники, після таблиці уложено Б. П. є слідуючі;

1. Честь. 2. Почуття чести (особиста гідність). 3. Рівновага духа. 4. Альтруїзм. 5. Віра у власні сили. 6. Інтеліґенція. 7. Радість життя. Почуття гумору. 8. Енерґія.

На цьому місці хочу торкнутися кількох (не усіх) чинників моральних і умових, які складаються на характер а в першій мірі тієї, що його Бі-Пі назвав «Радістю життя«.

«Хочемо вчити наших хлопців не тільки як здобувати засоби до життя але й як жити» — це значить як тішитися життям — писав в англійській пластовій газеті Sam Harrison.

Пласт вчить молодих людей, як вони повинні розуміти життя, як принимати його приємности й прикрости успіхи й невдачі, одним словом Пласт старається молоду людину відповідно наставити до всіх життєвих проявів.

26_Pchilky_Orlykiada_2002

Бі-Пі радить завжди «Уважати життя за гру а світ за грище». Те саме повторює він сливе у всіх своїх творах, а головно в однім якого й назва «Мандрівка до успіху, книжка про спорт життя для молодих людей» — говорить те саме. В тім спортовім розумінні життя всі життєві труднощі й противенства, всі невдачі й неприємности являються тільки спортовими перешкодами, що є не на те, щоби опоганювати людське життя, але навпаки, щоби їх поборювати й радуватися з перемог над ними. Життя обридло би — пише з згаданій книжці Бі-Пі — якби ціле було цукром; сіль є гірка коли брати її саму, але коли вживаємо її в страві додає смаку мясови. Труднощі є сіллю життя.

І коли хто навчиться так трактувати життя, не оминатиме трудів і невигод і не почуватиметься нещасливим, коли вони його стрінуть у житті, але противно шукатиме за ними, визиватиме їх до змагання й шукатиме й знаходитиме найвище вдовілля й щастя в побіді над ними.

Теж і пластові закони, які подають ідеал Пластуна і які обовязують усіх, що є членами великої пластової родини, підкреслють те:

Анґлійський пластовий закон в 8 точці каже:
«Пластун (Скавт) є завше усміхнений і насвистує при всяких труднощах».

Український пласт. закон в 14. точці повторяє: «Пластун є все доброї гадки й веселий».

Польський пласт. закон в 8. точці звучить: «Пластун (гарцеж) є завжди погідний».

Усі ті три точки закону ріжниж пластових уладів говорять, хоч ріжними словами, те саме. В Бейден-Пауелівських гутірках можемо знайти й пояснення до тієї точки закону. Саме: коли пластун одержить приказ має виконати його весело й охотно, а не зволікаючи й з виглядом засудження. Пластун ніколи не нарікає на труднощі ані не жаліється на другого, ані не кидає проклонів, коли йому щось невдасться, але іде посвистуючи із усміхом на лиці.

Коли спізнишся на поїзд, або наступить тобі хтось на «улюблену нагнітку» — то не значить що кождий пластун мусить мати щось такого, як нагнітки, — або в ріжних інших прикрих хвилях — засвищи пісоньку, а відразу все буде добре.

Варта тут, так мимоходом, зазначити, що в анґлійських пластунів є звичай, що пластунові, який не здолає запанувати над своїм подразненням вливають шклянку холодної води в рукав.

Богато людей, а часто й самі пластуни не хотять вірити в те, що мала усмішка й погідне життєве наставления перемінюють т. зв. «величі нещастя» в звичайні перепони, які по поконанні їх приносять ще й вдовілля. Сам Бі-Пі пише, що люде часто сміються з пластового закона, який каже, що коли хлопець є в клопоті, небезпеці або має прикрість повинен примусити себе до усмішки, а сейчас зміниться його погляд на світі!.. А мимо того я — пише Бі-Пі — не знаю нікого хто не погодивбися з тією засадою, коли її раз на собі випробував.

»Великим добром, що плине з панування над собою, є вміння відігнати свої думки від котрогонебудь неприємного предмету й думати про щось приємне й радісне. «I той погідний настрій, що його здобувається, по рецепті Бі-Пі через перестерігання двох засад »не брати річей занадто поважно« і »робити, що можна найліпшого» — має велику вартість для одиниці а часто ще більшу для цілого загалу. Бо такі одиниці, звичайно люде на визначних становищах, впливають своїм поведенням на загал, на окруження, перетворюють його й творять здібнішими до поконування всяких труднощів і до творення великих діл. Бі-Пі пише, що вождові, який відзначається таким пониманиям життя й який уміє в найгіршім положенню сміятися, вже за те саме належиться платня, бо його сміх потрафить заразити його підвладних навіть в обличу смерти й спонукати іх до геройських діл. — Цей погляд на світ творця пластового руху є спільним поглядом усіх пластунів світа. І ми, українські пластуни поступаємо чи пак намагаємося поступати згідно з вказівками Бі Пі й згідно з нашим пл. законом. Ми стараємося хоч трохи наблизитися до нашого ідеалу пластуна, який витворили собі на основі пл. обіту й закона.

І тяжко приходиться переродитися нам, кількасотлітним рабам, які звикли бачити у всім найгірше, які звикли, навіть у білому добачати чорне, які врешті жили й умірали без надії на краще майбутнє із покорою й резиґнацією принимали удари судьби. Тяжко переродитися нам на людей, які уважають життєві труднощі за перешкоди в спортовім змаганні, які поконати муситься й які поконується з усмішкою на устах і з вірою в серці в певний успіх. Тяжко — але конечно! Бо коли не зуміємо переродитися — ніколи не будемо дійсними пластунами, ніколи синами вільної Батьківщини.

У нашім прямуванню до перероблення нашої психіки, психіки східного раба на психіку свободолюбного західного європейця чи анґльо американця в великій помочі можуть нам стати наші перші пластуни, козаки-запорожці.

Хто ж з нас не захоплювався і не захоплюється їхньою життерадістю й веселістю? Хто не подивляє їхнього стоїчного споксю в найтящих хвилинах життя? Чиж думи й перекази козацькі не наводять сотки примірів на те? Чию душу не очарував собою славутній наш Байда Вишневецький, козак з Запорожа, який почеплений на гак ребром не піддався судьбі й не дав себе перемогчи нелюдському терпінню, але цілком спокійно виспівував козацькі пісні й насміхався з турецького султана, а врешті намагався його убити.

Хто з нас з правдивим захопленням не читав про славного козарлюгу — Тараса Бульбу, який серед жорстоких, лютих мук поводився начеб то нічого й не сталося, сміявся й кпив собі з ворогів що катували його.

Хто з нас не памягає отамана Івана Підкову, гетьмана Полуботка й тих других що їм й числа не має і хто не гордиться їхньою твердістю на труди й небезпеки, які зустрічали завжди з усміхнутим лицем.

В кого вкінці не випростовувалася спина й чию грудь не роспирали радість і гордість, коли бачили в кіні, на фільмі »Козаки« старого козарлюгу, який серед катувань сміявся й насміхався з катів і преспокійно балакав із сином, гідним свойого батька й вчителя.

І коли ми пишемо й говоримо про те, що українські пластуни богато дечого перейняли, чи може повинні переняти від козаків, то мені здається, першим, що ми повинні від них брати є ця саме риса характеру, те погідне наставлення життєве, яке каже змагатися з перегонами не з нехіттю й ненавистю до праці раба, але з охотою й радісним сподіванням на побіду. Бі-Пі каже: «так найліпші робітники, як і найщасливіші уважають свою працю за рід ігри; чим тяща гра, тим більше радісною вена, та гра, стається». І дальше: «промощуючи собі шлях через життя знайдеш радість життя, коли завжди будеш мати перед собою щораз то новий навал фахової праці або любих тобі занять, який треба буде (кажучи по спортовому) “взяти”».

Чиж не помічаємо тієї радості життя у козаків? Чиж далекі їхні походи й тяжкі бої з наїздниками в обороні свободи й віри — їхній обовязок, не трактували вони як ігру? Ігру веселу і радісну? Чиж не гуділо чмелями січове лицарство, коли задовго приходилося їм сидіти дома без діла? Чиж вістку про похід, повний великих трудів і надію на бої, з котрих часто що третій вертав, не витали вони серед радості великої й втіхи непогамованої? І це власне є те, що нас пластунів найбільше повинно звязувати з давними нашими попередниками-козаками.

І ще одну пластову черту характеру хочу підчеркнуги в козаків. Вона в великій мірі випливає з попередньої. Це є охота до життя, охота радіти кожною теперішною хвилькою життєвих приємностей, охота, як каже поет, »ловити летючу мить життя« і випивати з неї все що солодке, приємне. Лише сир відкладуваний добрий, та не життя й не щастя. Їх треба використовувати все коли тільки можна. Бі-Пі так пише про те в згадуваній вже книжці п. з. «Мандрівка до щастя».

»3бірай сіно коли світить сонце; не надійся на те, що воно пізніше світитиме знову; можуть хмари надтягнути і може почати падати дощ« і дальше:

»Богато людей уважає свою працю за нещастя, а навіть щоденний свій хід до (варстату) праці й назад уважає за муку. Щоденно зітхають за святами, як за хвилею, коли будуть могти направду вжити приємности. Одначе дуже часто, коли прийдуть свята, падає дощ або дістається флюксії й довго ожидана прогулька бере в лоб«.

Натомість правдою є, що не належить відкладати щастя до якихсь будучих днів, але через цілий час тішитися життям. Можна вмерти завтра, а тоді буде вже запізно втягати в груди свіже повітря, глядіти на свіже листя й тішитися співом птичок. Мудрий чоловік не ставляє на невиразне небо в темній будуччині; здає собі справу, що може тепер тут на землі створити власне небо. Пташка в руці то є річ, за яку треба старатися, тим більше, що то не перешкоджує, але радше помагає, зловити дві інші на корчі1). Ця радісна охота ловити летючу мить життя була, як і звісно, у наших козаків і це теж треба нам, їхнім нащадкам, старатися собі присвоїти. А присвоїти собі ці ціхи треба конечно щоби могти стати правдивими пластунами, а дальше вольними громадянами у власній державі. Конечно треба, бо як каже Донцов »без духової регенерації не остоїться нація серед бурі життя,« бо як каже поляк Станіслав Щепановскі: «нині знаємо що передше мусить наступити суспільне переродження, витворення нового не зреалізованого ще досі типу людей сміливих і геройських — заки для Вітчини засвитає ліпша доля».

Молоде життя. – тревень-червень 1930. – Ч. 5-6 (74-75). – С. 15-19.
  1. Тут зразу кидається у вічі своєрідне ставлення Бі-Пауеля до реліґії. Він є наскрізь реліґійний, але його ідеалом не є аскет. Позагробове щастя не треба осягати через аскезу, але навпаки через якнайщасливійше життя на землі, а воно, то земне життя, допоможе осягнути позагробове.

  2. Пластові вісті. – I-II.1935. – Ч. 1-2 (35-36). – С. 2-3.

Напишіть відгук