Чесна гра (Fair play)

В часі першої світової війни зустрівся одного разу ж повітрі славний німецький літун Ріхтгофен з англійським противником. Змісця розпочався бій, один одного почав обстрілювати скорострілом. Нараз англієць запримітив, що противник перестав стріля­ти, бо з якоїсь причини затявся скоростріл. А літак Ріхтгофена був загально знаний, отож англієць зняв, з ким має діло. Побачивши, що Ріхтгоіен став безборонний, – він завернув свого літака й відлетів. Лі­тун перервав наступ у тому моменті, коли спостеріг, що противник не має рівних з ним шансів. Це є – чесна гра.

Подібних прикладів маємо багато з часів середновіччя. Тоді боротьба велася здебільшого в фор­мі двобою на шаблі. Коли трапилося одному з войовників, що йому в часі бою зломилася шабля, против­ник відкладав і свою шаблю. – Це є чесна гра.

keep-calm-and-fair-play-1

Наш лицарський князь Святослав завжди пові­домляв: «Іду на вас», – коли вирушав проти когось війною. А під Ґрунвальдом, де зустрілись Герман­ські хрестоносці зі слав’янською коаліцією, обидві лави рушили до бою щойно після того, як трубачі дали знак до наступу. І це є чесна гра. (Варта пригадати при цій нагоді, що побіду виріши­ли “руські полки” – з Галичини, Волині й Поділля і військовий геній Витовта!).

Правила чесної гри мали створити умовини жит­тя і боротьби – гідні людини, мали навіть у боротьбі дати змогу борцеві – бути людиною. Вони давали всім партнерам боротьби – рівні шанси, значить рів­ні права на виграну, хоронили їх перед підступом, несподіваним заскоченням і всяким обманом.

Друга, світова війна внесла в боротьбу зовсім інші методи. Вони довели до того, що людина стала почуватися, немов звірина серед дикого степу, цько­вана і тровлена з усіх сторін найбільш дикими за­собами боротьби. Тепер людина ні хвилини не чуєть­ся певною, ніколи не знає, коли й звідки вдарить на неї ворог. Життя у таких умовинах стає нестерпним.

Дух, з якого зродились оці методи, на жаль, не минув і нашої країни. Під його впливом і в українському житті завелись методи протилежні правилам чесної гри. Як довго шаліла війна, – гук гармат і вибухи бомб заглушували здоровий голос протесту проти вродження у наше життя тих “модерних” методів боротьби, які перемінювали людську спільноту – в стадо вовків.

Війна скінчилася, а ми опинилися на вигнанні. Але вовчі методи у нас не перевелися. Та тут вони показались подвійно небезпечними й ще більш злочинними, ніж це було в краю, умовини життя на еміґрації – такі важкі й повні небезпек для нас, – як національної спільноти, – що тільки тоді зможемо не датись їм і зберегти себе, як окремішню національну групу, – коли будемо всі разом, як одна ве­лика сім’я, як спільнота тісно спаяна, під кожним оглядом солідарна, з високо-етичним рівнем життя. А кромі того наші люди зіпхані в великих масах по та­борах – а таборовий побут ще більше степенує ці не­безпеки. Щоб можна було по-людському жити в таких людських муравлищах, якими є табори, мусять у всіх людських взаєминах, – так у приват­ному, як і громадському житті, – запанувати методи чесної гри.

І оце щораз голосніше чути з усіх усюдів про­тест проти вовчих прийомів. Щораз загальнішою стаз туга за людськими умовинами життя – і боротьби. А разом з тим щораз рішучіше лунає категорична вимо­га чесної гри в усьому громадському житті, а в гро­мадській боротьбі зокрема.

Сьогодні кожному ясно, що наш рятунок тільки в тому, якщо потрапимо зорганізуватись у рямках одної цупко зв’язаної спільноти, яка буде жити од­нією думкою, одним змаганням і однією надією. І ясно дальше, що такої спільноти  вовчими прийомами  ми не створимо, – тіль­ки одиноко   методами чесної гри.

Тими методами чесної гри став сильним англій­ський нарід; вони стали підставою англійської ім­перії. Тими методами швейцарці розбудували також і свій добробут – у гористому, убогому краю, і під­несли його на найвищий рівень в Европі. Подібно й у шведів. Бо тут і там – методи чесної гри стали пе­редумовою для здійснення національної солідарности. А ця знов уможливила влаштувати життя, якого їм мо­же позаздрити кожний інший нарід.

Щоб наглядно показати, що значить чесна гра, уявіть собі м’ячеві змагання, але такі, де гра ве­деться без правил, де кожний грач грає, як сам захоче, грає “дико” і вовчими методами змагає до ці­лі. Десь, пригадую, – така гра вже була. Вона, оче­видно, не дійшла до кінця, а вислідом було, – що кількох грачів знесли з грища з поломаними ногами, один мав зломане ребро, кілька, інших мали теж по­важні ушкодження. А кілько було перепалок, сварок, рукопашних розправ – поміж глядачами! Змагання покінчилося одним великим скандалом!

А тепер уявіть собі, що все життя народу – це одно велике змагання на величезному грищі. Які бу­дуть висліди, коли змагання відбувається   дикими методами вовчої гри? Кожний іде до своєї цілі, – як уміє і може:  один – по трупах своїх противників, другий – пістолем промощує собі шлях, інший знов – кулаками й широкими ліктями, цей – воює брехнею та обманом, той – скликає найбільших злочинців проти свого суперника, ще інший – кличе чужинців на, поміч твоїй власних братів, а тамтой – доносами та зрадою купує собі протекцію у ворогів народу!  Ото було б позорище! Аж страшно подумати, що таке  видовище мав би дати український нарід на еміграції!

А це могло б легко статися, якщо загаді грома­дянства бездільно приглядатимесь, як паношаться у нашому житті вовчі прийоми. І коли сьогодні вимога чесної гри стає неначе гаслом оздоровлення, – то ми схильні добачати в тому пробудження інстинкту са­мозбереження народу.

Чесна гра – це школа громадської постави. Діточа ігра й спорт – є підставою державницького ви­ховання – якраз завдяки тому, – що вони дають пер­шу заправу в методах чесної гри.

В Англії ігра й спорт належать до головних та найвизначніших засобів виховання державних мужів. Бо спорт не тільки гартує тіло й розвиває фізичні сили, але дає крім того речі без порівняння вартніші: формує громадянина, дисциплінує його духа, заставляє його шанувати правила гри – й тимсамим – вже в молодечому віці – привчає майбутнього грома­дянина – респектувати закони. А що найцінніше: за­правляє його в чистих і чесних методах гри – а роз­виває в ньому погорду до нешляхетних і нелицарських засобів поступовання.

Тільки в атмосфері чесної гри міг скристалізуватись той тип, що є гордістю англійської раси й, рівночасно її силою: англійський джентельмен. Бо це тип людини, що панує над кожним своїм рухом і кож­ним порухом свого почування, – а тому вміє панува­ти й над другими!

А пригадаймо собі, яким благословенством була чесна гра для старинньої Геллади. Неодин раз призадумувались дослідники над її таємницею: звідки та­кий високий підйом всього життя, звідки така буйна творчість, що досягнула висот, яких й досі людство не перевищило? – Розв’язка загадки в тому, що старинний грек сприймав усе життя, як аґон-змаг ігру. Життя для нього – це змаг за найкращий осяг, а змаг-агон можливий тільки в атмосфері чесної гри, яка дає кожному рівні шанси дійти до цілі. Коли одного разу на олімпійських ігрищах одному бігунові зсунулась перев’язка з бедер, то всі інші учасники змагу дістали наказ скинути свої перев’язки, шоб усі мали рівні шанси в бігу до мети. Сприймання ці­лого життя як змаг-аґон і методи чесної гри випов­нили все життя такою динамікою, що це дало змогу гелленському генієві досягти божеських висот творчости. Чесна гра.між філософами – дала  Плятона й Аристотеля, між драматургами – Айсхіля і Софокля, між мистцяии – Філія і Праксітеля, між реторамй Демостена й плеяду софістів, між  політиками – ці­лий ряд мужів великого формату.

Одною з хворіб нашого національного організму є отягання нашого життєвого рівня вниз. А еміґраційний побут ще більше сприяє тому спиханню на дно. Замало серед нас амбіцій підносити народний стиль вгору, ушляхетнювати методи людських взаємин і, як треба, – громадської боротьби. Бо боротьба – є одним з проявів життя, вона є стимулом поступу та культури. Але боротьба внутрі одного громадянства тільки тоді є будуючим чинником, коли вона ведеть­ся методами чесної гри. В іншому випадкові бороть­ба зроджує зародки  розкладу  й  руїни. Ушляхетнення методів нашого громадського жит­тя – це передумова української сили на чужині.

В тому відношенні Пластовий Улад має сповнити історичне   завдання. Вже ідеоло­гічні підстави нашого руху зобов’язують пластунів до активности в тому напрямі.  Пластова організація дає найвідповідніше середовище для плекання та здійснювання у практичному житті – методів чесної гри. Пластові провідники мусять придумати таку сис­тему пластового виховання, щоб вщіпити пластунам відразу до тих вовчих прийомів, що розпаношуються у нашому емігрантському середовищі. З пластових ря­дів мусить залунати рішучий голос протесту проти звироднілих методів громадського життя і політичної боротьби.

Молоде Життя. – 1946. – Ч. 4. – С. 56-57.

Напишіть відгук