Чому компас вказує на північ?

У більшості пластових таборів ставлять дивні „енігми”, значиться клясичні питання, які видаються цілком прості, але на які мало людей має правильні відповіді, чи взагалі, рідко хто колись застановляється над такими запитами. А це справді шкода, бо це лиш показує наскільки ми часто принимаемо за самозрозуміле факти чи феномени, які в дійсності мають складні принципи та закони, що ними керують.

Цьогорічна Лісова Школа теж кинула у пластовий світ таке дивне питання: що, властиво, спричинює магнетичний полюс кругом землі? Ми усі мали змогу експериментувати із компасом, і напевно нераз переконалися, із більшим чи меншим успіхом (особливо меншим підчас лисячого бігу!), що його стрілка завжди вказує на північ. Але чому вона завжди вперто туди повертається? Учасники ЛІІГ89 дуже швидко відповіли: „Та очевидно тому, що на півночі є магнетичний полюс”. Нажаль така відповідь не задоволила булаву ЛШ, і одного вечора, коли табір (крім завзятих героїв у ,,білому шатрі”) поринув у тихий сон, а булава куняла у штабі, виринуло це питання: що спричиняє магнетичний полюс кругом землі? Це дещо ,,збило з пантелику” команданта, Павла Небесного, бо ж він, як і булавний Славко Ґалуґа, інженер, і ще до того інженер електрики. Довго думали, і в таку пізню пору вискакували різні гіпотези (деякі з них були дійсно дивні і ще більше неймовірні.)

Найпростіша відповідь була така: на північнім полюсі є великі поклади заліза, і вони спричиняють магнетичне притягання компасових стрілок з цілої земської кулі. Гм, цікава гіпотеза. Значиться, коли магнетичне поле є досить сильне, щоби спрямовувати компаси десь в Аргентині, то такий сильний магнетичний полюс прямо би зривав компаси з руки пластунів північної Канади. Дальше: магнетичне притягання повинно би тоді бути спрямоване векторіяльно просто в напрям покладів заліза, значиться в Аргентині чи Австралії компасові стрілки повинні би бути спрямовані вниз, до землі, прямо в лінії крізь землю в сторону північних покладів заліза. Проте пластуни з Аргентини мене запевнювали, що так не є, і що стрілки їхних компасів лежать поз- емо, а не стирчать якось вниз. Отже, щось тут не грає з тими покладами заліза.

Щоби забити останний цвях у трумну цеї гіпотези, наведу ще один факт. Ми усі знаємо, що магнетичний полюс „мандрує” по півночі кулі земської, і ефект цього феномену ми бачимо у зміні магнетичного відхилення з року на рік. Іншими словами, в додаток до магнетичного відхилення, топографічні карти теж нам вказують наскільки це магнетичне відхилення міняється кожного року (збільшується чи зменшується відносно правдивої півночі, залежно від нашого положення на кулі земській.) Отже з того виходить, що магнетичний полюс міняє своє положення там на вершку ґльобуса!

А хто його пересуває? Наші пластуни-комедіянти зараз же запропонують, що це якесь плем’я ескімосів кожного року викопує зпід снігу ці поклади заліза, ладує їх на саночки запряжені у кілька пар псів, та перевозить цей супер-магнет в інше місце на півночі, і тоді його знову закопує у сніг аж до наступного року. Гм, справді, вже трохи надто смішно стає.

І закінчилася Лісова Школа, і роз’їхалися усі додому, і далі ніхто не мав відповіді на це питання. Проте Славко Ґалуга недавно надіслав мені листа: ,,Маю відповідь на славне питання ЛШ 89! Прочитай собі”, і разом з листом була залучена фотокопія із якоїсь книжки фізики. Ось і пояснення.

Геомагнетизм — це наука про магнетичний полюс землі, чи взагалі будь якого космічного тіла. Ґеомагнетичний полюс складається із двох частин; перша частина є внутрішня (спричинене внутрішнім складом самої кулі земської), і є вдесятеро разів сильніша від другої частини, зовнішньої (спричиненої елєктромагнетичним струмом іоносфери.) Перша частина, внутрішня, є спричинена різницею в обороті земної шкаралупи (поверхні) в порівнанні до розтопленого, рідкого нутра планети. Ага! Ось і відповідь. Значиться, розтоплене ядро планети обертається дещо відмінно від поверхні землі, і це спричинює елєктромагнетичний полюс, який спрямовує компаси в одну сторону. Тому, що обі фази, плинне ядро і застигла шкаралупа, є динамічні у своїй поведінці, отже це спричинює мандрування північного полюса, а це виявляється у формі змін магнетичного відхилення.

В додаток до цього, соняшні заворушення, виявлені соняшними плямами, мають вплив на силу магнетичного полюса землі, і можуть навіть спричинити тимчасову зміну у напрямі позитивного і негативного напряму полюса. І дійсно, в історії нашої землі були зміни у напрямі півночі, значиться північ („позитивна” сторона полюса) обмінювалася із півднем („негативною” стороною полюса.) Гм, цікаво би було щойно тоді побачити висліди лисячого бігу коли раптом компас би вказував північ там, де повинен бути південь. Згадаймо теж, що ці тимчасові зміни в напрямі магнетичного полюса є спричинені раптовим надлетом соняшних протонів та електронів у зовнішну земну атмосферу. Подібне бомбардування земної іоносфери спричиняє „північне сяйво”, коли атоми кисню (О2), водня (Н2) і азоту (N2) є зекситовані обстрілом цих електромагнетичних частинок.

Отже наступний раз коли ви загубитеся на лисячому бігу, або на мандрівці зайдете за компасом не туди, куди треба було, пам’ятайте, що все зможете зіпхати вину на тимчасове раптове вивернення магнетичного полюса. Коли докладно вияснете виховникові сам принцип магнетичного полюса, включно із іоносферою, протонами, північним сяйвом та азотом, вірте мені, не будете мати жодної кари. Навпаки, напевно одержите псевдо „таборового Айнштайна”, і принаймні порядне признання, якщо не відзначення, у таборовому звіті.

А для тих, що шукають нової еніґми, ось запит: чи треба намочувати шнури у воді перед тим, що будете в’язати в’язання на піонерські споруди? Вказівка для розв’язки: чи шнурок корчиться чи напухає коли є мокрий, і що станеться коли він висохне?

Юнак. – Ч. 1 (300). – Січень 1990.– С. 17-18.

Напишіть відгук