Тучак Антін

Хто з нас уже був у бою, той знає, що означає дружні наступ вперед, коли ніхто не остається позаду. Такий наступ завжди кінчається успіхом. Удар усіх сил в один час, в одну! секунду рідко коли ворог витримує, навіть тоді, коли має перевагу. Вже саме дружнє “Слава” параліжує його нерви, і він тратить панування над собою. Найдосвідніші вояки твер­дять, що дружній, бравурний наступ грізніший для ворога, ніж найуспішніший вогонь, бо він підриває його морально! Автім, ми самі це добре знаємо з практики.Одначе нема нічого гіршого, як у бою підчас наступу є боягузи, що, по-тваринному тремтячи за своє мізерне життя, ховаються за плечі своїх друзів. Якщо таких боягузів є більше, то купка відважних, хоч і піде уперед на ворожі позиції, буде все ж таки замала, щоб здобути перемогу. Мало того, ворог очевидно матиме змогу невеличку групу легко знищити. Де в бою немає дружности, там немає не тільки перемоги, але й можливосте порятунку.

Перед боєм звичайно говорили українські князі до своїх дружинників: “Вдармо дружньо, братці!” Ці слова були кли­чем до бою. І мов залізна лава, рушали лицарі вперед, роз­биваючи все по дорозі, несучи на вістрях своїх мечів ворогам смерть, а собі перемогу.

Та й у козаків був звичай — того, хто відставав, або втік із поля бою чи залишив товаришів у біді, без допомоги — карати смертю. Пошану до свого друга, кожночасну взаємну допомогу, смерть за свого друга, побратимство — козаки цінили, як найвищі лицарські чесноти. Без тих чеснот ніхто не міг назвати себе козаком. І всі ці чесноти жили в щоденному житті так само, як і в бою. Це були основи цупкости і сили козацького війська, яке не боялося і найбільшої армії тодішніх держав. Це були засади лицарського ордену, який творили козаки.

І ми взяли ці чесноти в основу свого життя й організації Української Повстанчої Армії, і вони стануть джерелом потуж -ности нашої армії. Вони створять міцну дружність в нашому вояцькому житті й боротьбі, що і є запорукою нашої перемоги.

Ось один, дуже яскравий приклад…