Гутірка

Найтрудніша для впорядника точка в програмі – це гутірка. І тому заки застановитись над її переведенням, треба здати собі справу з того, що це слово означає. У відміну від „доповіді” або „відчиту”, які ми нераз чуємо на більших імпрезах, академіях, з’їздах, які вимагають основного опрацювання та можуть тривати годину чи більше, характер гутірки визначає саме походження цього слова від „гуторити”. Себто це має бути наперед обдумана, на окреслену тему переведена, цікава і недовга (10-15 хвилин) розмова, яку веде впорядник, але всі можуть, а навіть повинні брати в ній участь, навіть із спільним висновком як її закінченням.

Признаю, це не легка справа, особливо для молодої людини, бо вимагає досвіду й т.зв. „рутини”. Але направду це вдячний труд для кожного впорядника і впорядниці таку вмілість (інтересно провадити розмову) у собі розвивати, без огляду на свої природні – більші чи менші – дані. З досвіду тверджу вповні свідомо, що можна у цьому зробити великий, несподіваний для себе самого поступ, а вміння цікаво вести розмову придасться кожному в різних життьових умовах і спричиняється до життьового успіху. Така нагода саме трапляється кожному з виховників та виховниць.

Zahalne_Zhyttya_v_Plasti

Передумова: знання того, що хочемо заторкнути у гутірці. Звичайно недописує нам пам’ять, і хоч приготуємо зміст і знаємо його, забуваємо сказати в даному моменті те, що хотіли. Тому треба приготовити принаймні на початку нашого „тренінґу” диспозицію на невеличкому шматку паперу, себто виписати головні точки гутірки.

В ніякому випадку не повинні ми в юнацькому гуртку робити „відчити” – себто відчитувати приготований текст, чи то оригінальний, чи з книжки, бо це вже не буде гутірка. Можна одначе в гутірку вставити якийсь короткий „цитат” з відповідної книжки, чи статті.

Сама техніка читання, без уваги на інтересний зміст, може молоді перш за все нагадувати школу, від якої врешті решт, хоч на пластових сходинах хоче відпочити, і призводить до логічних висновків, що „це не є ніяка штука”, чим обнижує в очах молоді „вартість” впорядника, якого хотіла б бачити первовзором і досконалістю, а вкінці – „нудить” самою монотонністю, яка часто при читанні буває.

Гутірка – справжня гутірка – це питомий ПЛАСТОВИЙ засіб, щоб молодь втягати в розмову, розвивати здатність висловлювати свою думку, призвичаювати до відважного виступу, а крім цього вона дає молоді почуття перебування у „своїм” товаристві і свобідної, але гідної поведінки між друзями, а не в школі, чи на доповіді, де треба мовчки й пасивно вислухати все до кінця. Але основне завдання гутірки це виробляти у молоді погляд на різні цікаві для неї справи і проблеми, ступнєво розбудовувати і скріплювати її світогляд на основі ідейних заложень Пласту.

Новацькі виховники мають до деякої міри (бо розказування казок – це теж не абияке „мистецтво”) полегшену справу, з огляду на широку дитячо-казкову літературу, а ще й тому, що казки звичайно писані в формі легкої розповіді.

Але юнацький виховник або виховниця мусить черпати матеріяли нераз з поважних джерел – і тоді приходиться їм самим обдумувати інтересну форму гутірки. І тут „поле до попису”, бо на жаль, якийсь шабльон, якийсь „стандарт” у формі гутірки годі запроваджувати. Кожний має своє „я” – свій власний ориґінальний підхід і спосіб, і так повинно бути. Для прикладу можливих форм ведення гутірки подаємо при кінці цього видання гри гутірки на різні теми.

Теми гутірок обумовлені станом пластового знання й ступенів членів гуртка їхньою підготовкою до дальшої проби та рамовим пляном діяльности коша і станиці. Для їхнього устійнення і підготови впорядник за допомогою зв’язкового складає собі плян праці гуртка на 3 чи більше місяців – так, щоб до часу передбаченої перевірки пластової проби члени гуртка мали змогу обзнайомитися з матеріялом, поданим у вимогах проби, одночасно беручи до уваги передбачений рамовий плян діяльности, чи якісь інші найважніші справи і проблеми дня.

Сходини юнацького гуртка. Видання Головного Реферату Вишколу, 1957.
  1. Юнак, – ч. 4/22. – квітень 1965

Напишіть відгук