Пластова поведінка в природі

На мандрівці буває особливо багато нагод набирати різних пластових прикмет: і з пластового гасла, і з закону.

Та найважливіше, щоб ми виявляли наше приязне відношення до цілої природи, до всіх тварин, дерев,, рослин — бож до них ми вибираємось немов у гостину.

Ми радіємо, дивлячись, як вона, оця наша гостинна мати-природа живе, росте, розвивається. Ми цікаві поглянути зблизька на те життя, часом щасливе й гарне, часом тверде й суворе. Але ми завжди з приязню і доброзичливістю ставимось До всього живого, що стрінемо на нашій дорозі.

Ось ростуть буйно рослини, кущі, дерева. Коли випала нам дорога пройти почерез чи мимо них, не будемо, без потреби б’ючи палицею, ламати їм гілля, для забави і без цілі нищити, молоді деревця чи обдирати кору.

Ось молодий заєць або білка пробігли край нашої стежки. Чи ж лицює нам, як гостям природи, ганятися за нею або й камінцем кидати? Підглянути її, куди, за чим вона пішла, як зручно, бистро вона скаче із гілки на гілку — це друга справа. Це цікаво й корисно.

Або проходимо попри муравлище. Дуже цікаво спостерігати цю зорганізовану спільноту, де кожний знає свій обов’язок і його з усіх своїх сил виконує. Чи могли б ми, як дикі напасники, без потреби й думки розвалювати їх тяжкою працею збудоване селище-твердиню ?

Ось пташки весело стрибають і немов нас своїм щебетом ввічливо вітають у своєму місці поселення. Чи могли б ми, як це робить багато безсумлінних “спортовців”, вживати їх за ціль для нашого стріляння із малокалібрової зброї або з луків? Або чи могли б ми грабувати їхні домівки-гнізда?

Ми ніколи цього не зробимо, бо ми пластуни — приятелі природи. Ми можемо згідно з законами природи вполювати звірину чи зловити рибу, але тільки тоді, коли це нам потрібне до життя як пожива. Але, як правило, не робимо цього “для спорту”, для нашої “забави”, бо це незгідне з нашим пластовим сумлінням, з сьомою точкою нашого пластового закону.

Проходячи попри людські оселі, поводимося теж, як лицює гостям. Шануючи приватну власність господарів, вважаємо на Їхні розпорядки чи письмові вказівки і поводимось так, щоб з наших поступків не могла виникнути будь-яка шкода.

Це завжди маємо на увазі, а особливо тоді, коли господарів иемає дома. Ось ідемо доріжкою й читаємо вказівку, що проходити сюди дозволено, але ворота, що відгороджують терен, «а якому пасеться худоба, треба за собою завжди зачиняти. Або зустрічаємо напис, що в тому терені ніколи не вільно палити вогню. Це все розпорядки господарів терену, на якому ми находимось, їх мусимо точно дотримуватись.

Такою поведінкою з’єднуємо собі, а вслід за цим усім пластунам, прихильність населення, ширимо добре ім’я цілому Пластові. Коли на другий раз будемо проходити цими сторонам», будуть нас люди радо вітати й завжди добрим словом згадувати.

Життя в Пласті