Ґрунтом, на якому зростає дружба, братерство, є здатність жити серцем, віддавати своє серце людям чи взагалі живим істотам, речам, усьому, що дає радість і красу життя. Дружба проявляється тоді, коли ми відчуваємо потреби іншої людини чи ситуацію рослини, тварини, коли переживаємо чиюсь радість і горе.

Малі діти дружать, тобто віддають своє серце ляльці, котикові, пташці, героям улюбленої книжки. У цьому є зародки прив’язання, віддання, вірности, духової радости. А духова радість — це те шляхетне почуття, яке ми маємо тоді, коли виконаємо «добрий учинок», відмовивши собі у чомусь.

Є люди, які ніколи не належать собі. Це люди-альтруїсти, для яких найбільша радість тоді, коли вони роблять добро іншим, коли корисні для загалу. Проте не всі люди однаково здібні до дружби. Самолюбні вдачі (часто ними є одинаки), призвичаєні до того, що батьки їх адорують, сподіваються подібної уваги до себе і від інших, не віддаючи за це їм ніяких своїх почувань. Такі еґоїсти терплять згодом відчуження, самотність, бо їх не люблять товариші, ніхто не дбає про їх товариство.

Чулість серця, а з тим здібність до дружби, швидко дається відчувати у співдружбі. Юнак чи юначка, які дбають про спокій і радість своїх батьків, виконують свої шкільні, пластові та родинні обов’язки, щоб не смутити старших. Вони мають добрі звички самостійно стелити ліжко, чистити взуття, одяг, прибирати свою кімнату, тобто не перекладають своєї елементарної праці на матір чи бабусю. У школі вони завжди охочі поділитися своїм знанням з іншими, допомогти, а не заздрісно відокремлюватись, щоб, мовляв, хтось не став кращим учнем за них. Думка про добро інших людей змушує приятелів не тільки відмовлятися від особистих користей, слави, а навіть наражати своє життя на небезпеки. Ми знаємо, що винахідники, такі як Чарльз Бест і Фред Бентінґ, що винайшли інсуліну, Рентґен та багато інших наражали своє життя, щоб знайти спосіб, як допомогти людям. Побратимство поміж козаками спонукувало приятеля йти замість друга в неволю, забрати раненого з поля бою серед найбільшої небезпеки. Лікарі, медичні сестри із загрозою для власного життя рятують хворих.

Але не тільки між людьми проявляється дружба. У світі в багатьох містах (Париж, Токіо, Ленінград, Ном на Алясці) стоять пам’ятники собакам. Сенбернар Баррі врятував у Альпах 41 людське життя, їздовий пес Бальт зберіг від смерти американське селище, доставивши ліки мешканцям; десять років із шостої години вечора до останнього потяга собачка Хачіко чекала й розшукувала серед пасажирів на станції свого померлого хазяїна. Собаки здібні бути найвірнішими друзями людини. Тому вже стародавні греки ставили собакам пам’ятники. У Коринті (Греція) стояв пам’ятник собаці за те, що вона сповістила про ворожий напад на місто, побудивши військо.

Дружба — це турбота про іншу людину. У ранньому юнацькому віці зароджується дружба між хлопчиками і дівчатами, їхнє зацікавлення одне одним випливає із духових інтересів із потреби мати повірника думок і переживань. Вони хочуть спільно переживати красу природи, музики, дискутувати проблеми прочитаної книжки, побаченого фільму, радіти здобутими успіхами, сидіти разом при ватрі чи бути учасниками прогулянки. І чим багатше, повніше духове життя цих підлітків, тим тонші, але міцніші нитки їхньої дружби.

Дружба — це велика цінність, на базі якої поступово розвивається і поглиблюється взаємний інтерес до духового багатства, любов людини до людини, а з тим радости від відчування найтонших порухів в душі іншої людини.