Українця, що приїзджає з Краю на чужину вдаряє ввічі ось який прикрий і сумний факт: українська молодь, що зросла на еміграції, часто говорить між собою чужою мовою. Не хочу тут шукати чиєїсь вини, а тільки ствердити сумну дійсність. Батьки, що працюють поза домом, посилають дітей на день до чужих шкіл і захоронок, де дітвора ввесь час говорить чужою мовою. Коли ж батьки вернуться ввечері з праці, з вигідности самі також говорять з дітьми по чужому. Тому нічого дивного, що такі діти тільки з величезними зусиллями можуть уживати рідної мови. Ці, деколи майже непоборні, труднощі зовсім відбирають їм охоту говорити рідною мовою. Які наслідки цього, кожному відомо.
Тому вимога до батьків: говоріть завжди й всюди з своїми, дітьми тільки українською мовою.
А до пластунів, тих передовиків української дітвори й молоді, заклик:
Памятайте, що в Рідному. Краю тисячі українських дітей, помимо частих заборон і погроз займанців (в школі, урядах і т. д.) наражаючись на великі неприємності, уживають тільки рідної мови.
Пластуни, памятайте, що наша українська мова одна з найкращих на світі. Памятайте, що вона є мовою народу, що покликаний відіграти велику ролю в історії світу.
Тому всюди там, де не мусите говорити по чужому, говоріть тільки по українськи, тимбільше, що ніхто за це не буде вас переслідувати. Будьте горді, коли нею говорите! За вашим прикладом підуть і інші українські діти, що ще до Пласту не належать. В цей спосіб слова Пластового Гимну, в якому співаєте:
«Пласт наша гордість і мрія,
Для Вітчини це наш труд…»
не будуть для вас пустим звуком.