Пластуни, шануйте рідну мову!

Українця, що приїзджає з Краю на чужину вдаряє ввічі ось який прикрий і сумний факт: українська молодь, що зросла на еміграції, ча­сто говорить між собою чужою мо­вою. Не хочу тут шукати чиєїсь ви­ни, а тільки ствердити сумну дій­сність. Батьки, що працюють поза домом, посилають дітей на день до чужих шкіл і захоронок, де дітвора ввесь час говорить чужою мовою. Коли ж батьки вернуться ввечері з праці, з вигідности самі також го­ворять з дітьми по чужому. Тому нічого дивного, що такі діти тільки з величезними зусиллями можуть уживати рідної мови. Ці, деколи майже непоборні, труднощі зовсім відбирають їм охоту говорити рід­ною мовою. Які наслідки цього, кожному відомо.

Тому вимога до батьків: говоріть завжди й всюди з своїми, дітьми тіль­ки українською мовою.

А до пластунів, тих передовиків української дітвори й молоді, за­клик:

Памятайте, що в Рідному. Краю ти­сячі українських дітей, помимо частих заборон і погроз займанців (в школі, урядах і т. д.) наражаючись на великі неприємності, уживають тільки рідної мови.

Пластуни, памятайте, що наша українська мова одна з найкращих на світі. Памятайте, що вона є мо­вою народу, що покликаний відігра­ти велику ролю в історії світу.

Тому всюди там, де не мусите го­ворити по чужому, говоріть тільки по українськи, тимбільше, що ніхто за це не буде вас переслідувати. Будьте горді, коли нею говорите! За вашим прикладом підуть і інші українські діти, що ще до Пласту не належать. В цей спосіб слова Пла­стового Гимну, в якому співаєте:

«Пласт наша гордість і мрія,
Для Вітчини це наш труд…»

не будуть для вас пустим звуком.

Ватра. Рік. I. Париж, січень 1939. Число 1. – С. 6

Напишіть відгук