Не раз може трапитися, що для проведення якоїсь вправи або для складення докладного звіту з певного терену чи пройденої дороги треба Тобі накреслити нарис мапи або польовий шкіц.

Він повинен бути точний, ясний і доцільний, тобто містити тільки те, що в даному разі потрібне.

Щоб добре накреслити такий нарис, потрібне Тобі деяке приладдя, а саме:

1. Тонка дощечка розміром піваркуша або цілого аркуша паперу, клямри для притримування паперу. Можна для цього теж ужити креслярських кнопок (“шпанівок”).
2. Компас по змозі з приладом, щоб можна його прикріпити до дощечки. Ставимо його так, щоб пряма північ-південь була рівнобіжна до прямовисного берега дощечки.
3. Коротка лінійка з дрібною поділкою.
4. Декілька аркушів паперу, гумка до витирання, м’який олівець, по змозі циркуль і кутомір.

Рисунок починаємо від устійнення поділки, яку подаємо в числах (наприклад, 1:1000) і врисовуємо її внизу нарису. Існують такі головні способи рисування польових шкіців:

ШКІЦ “НА ОКО” (З ОДНОЇ ТОЧКИ СПОСТЕРІГАННЯ)

Папір, на якому готуємось рисувати шкіц, складаємо тричі через середину і так творимо вісім ліній, що променисто розходяться з одної точки. Ця точка пересічі буде наше становище.

Кладемо папір на дощечку, орієнтуємо її горішнім берегом до півночі і починаємо шкіцування. Націлюємось у терен через кожну лінію та врисовуємо на -папір ті предмети, які лежать в напрямі її продовження або побіч нього, оцінюючи віддаль до цих предметів “на око”.

Таким способом дістаємо швидкий, побіжний нарис терену.

ШКІЦ З ДВОХ СТАНОВИЩ

За підставу нарису приймаємо якусь пряму лінію в теремі: стежку, дорогу, паркан, рів тощо. Відмірюємо кроками віддаль між вибраними двома точками спостерігання на обох кінцях цієї лінії. Орієнтуємо нашу шкіцову дощечку і врисовуємо на ній цю нашу підставу нарису в поділці, в якій рисуємо шкіц, і вписуємо її довжину.

Тоді йдемо на одне зі становищ, орієнтуємо дощечку та націлюємо на предмети в терені, які хочемо мати на рисунку, прикладаючи на папір лінійку. Напрям кожного бажаного предмету врисовуємо на шкіц без точного означення його віддалі. Тоді переходимо на друге становище і, знову зорієнтувавши дощечку, націлюємо на ті самі предмети. Точка пересічі напрямних ліній на один і той самий предмет дасть нам його положення і віддаль у поділці, в якій врисована підстава шкіцу. Доповнюючи шкіц способом “на око” та відповідним описом, маємо вже докладніший плян спостеріганого відтинку терену.

ШКІЦ ЗА ЗРАЗКОМ МІРНИКІВ

Фахові мірники, що виконують докладні поміри і пляни, вживають звичайно такого способу:

Витичують довільну пряму лінію (а в потребі трикутник чи многокутник), що творить підставу поміру.

Тоді до кожного пункту чи предмету, який має бути врисований у плян, проводять прямовисну лінію (під кутом 90°) до цієї підстави. Віддаль від початку підстави до точки пересічі її з прямовисною і віддаль даного пункту від підстави по прямовисній означають точно його положення.

Мірники виконують такі поміри дуже докладно, вживаючи відповідних приладів для мірення, визначування прямих кутів тощо. Ми можемо, виконуючи такий шкіц, міряти віддалі кроками, а прямий кут визначати “на око”.

ШКІЦ ПІД ЧАС ПОХОДУ

Щоб не відмірювати віддалі кроками, треба устійнити швидкість ходи і знати, яку віддаль проходимо впродовж однієї чи більше хвилин. Нарис подробиць терену, що їх зустрічаємо по дорозі, робимо “на око”; зміни напряму означуємо напрямними кутами.

НАРИС ДОРОГИ З МАПИ

У потребі перешкіцовуємо з мапи все потрібне для того, щоб дійти на місце призначення, міряючи напрямні кути за допомогою кутоміра. Це потрібне особливо тоді, коли маємо частково або в цілості йти навпростець від одного до другого характеристичного пункту в терені. При марші за напрямними кутами, зміряними на мапі, треба завжди пам’ятати про магнетичне відхилення і враховувати його, устійнюючи напрям у терені.

ОЦІНКА ВІДДАЛІ “НА ОКО”

Дуже потрібне при шкіцуванні терену добре оцінювання “на око” віддалей. Для цього потрібні вправа і досвід. Треба пам’ятати, що залежно- від умов ми деколи оцінюємо віддаль замалу, а деколи завелику.

“Заблизько” бачимо предмети:

• по дощі або у вологі дні, коли в повітрі багато водяної пари;
• освітлені предмети на темному тлі;
• на тлі одностайної барви, наприклад, лану збіжжя, води, піску;
• предмети на схилі гори, тим більше, чим -вище міститься предмет;
• у дощ або сніговію предмети видаються більшими;
• коли маємо за собою сонце.

“Задалеко” здаються нам предмети:

• у сухі дні, під час довготривалої погоди;
• смерком або якщо предмети є в тіні, наприклад, у лісі, в мрячні, понурі дні;
• якщо колір предмету зливається зі своїм довкіллям;
• коли дивимось напроти сонця;
• якщо спостерігаємо лежачи або навколішки.

Добрий спосіб оцінювати не надто далекі віддалі за допомогою власної руки. Робимо це ось як:

• Випрямивши руку, дивимось на даний предмет через вершок вказівного пальця правим (або лівим) оком.
• Зберігаючи в цьому положенні руку і пальця, приплющуємо праве (ліве) око і дивимось в тому ж напрямі другим оком.

• Бачимо, що палець вказує тепер не на предмет, до якого оцінюємо віддаль, але на точку віддалену від нього трохи вліво (або вправо).
• Тому, що віддаль поперечну до лінії нашого зору (А) легше нам оцінити, оцінюємо її та множимо на 10. Вислід дасть нам приблизну віддаль даного предмету.

Правильність цього рахунку легко довести на основі подібносте трикутників, бо віддаль від наших очей до кінця нашої випрямленої руки звичайно вдесятеро більша, ніж віддаль наших очей одне від одного (а).