Народився він 24 грудня 1876 р. у Новому Бузі, Миколаїв­ської области (Херсонщина), в селянській ро­дині. Там закінчив Сп. Черкасенко народню шко­лу і здобув середню освіту в російській учи­тельській  семінарії.

Спиридон Черкасенко

В 1895 р. займає Сп. Черкасенко посаду учителя на шахтарських селищах Донбасу, де. виступає самовпевнено, точно за вказівками своїх учителів із семінарії і розмову веде “только на літературном язьіке” (тобто по-російсько­му — Редакція). Але тут переконується він, що діти його не розуміють чи не хочуть розуміти. Бачить, що тут є більшість українців, які гово­рять точно такою мовою, якою говорять і там дома у його батьків. Щойно тепер бачить цей глибокий антагонізм між авдиторією семінарії та практичним життям учителя на селі. Настає у житті Сп. Черкасенка період роздумування, період тяжких вагань.

Це вагання нарешті розрішив один щасли­вий випадок. Одного дня зайшов Сп. Черкасен­ко до хати одного із своїх учнів. Коли так роз­дивляється по хаті, нараз впадають йому у вічі дві книги,   що  лежали  на   шафі.  За  дозволом батька свого учня, бере ці книги в руки і пере­глядає їх. Одна була “Кобзар” Тараса Шевчен­ка, а друга — “Збірник поезій” М. Чернявського. Позичив він ці книги додому, де з великим за­цікавленням кілька разів ці книги перечитав і був дуже здивований, що “простою мовою” мож­на творити такі високо мистецькі твори. Та ще більше був здивований тому, що упродовж кіль­кох років ні один з його учителів ні разу не зга­дав імен цих двох великих поетів, що могли на­писати такі оригінально клясичні поезії. Цих двох книг вистачило для того, щоб серце ук­раїнського селянського сина почало знову бити ритмом його народу.

За кілька років після того, переходить Чер­касенко учителювати до Донбасу (Юзівські Рудники), де крім праці у школі він з ентузїязмом студіює українську історію, літературу, фолкльор та культуру взагалі. Він докладно перестудіював твори М. Костомарова, П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, Марка Вовчка та інших українсь­ких письменників та поетів. Черкасенко стає обуреним, що наші вороги сміють твердити, що наша мова не надається до нічого.

Із такими поглядами зосереджує Сп. Черка­сенко круг себе українських селян і робітників та познайомлює їх із славним минулим свого народу та його високою культурою. Ця праця з народом тішила його і люди собі його полю­били. Така праця учителя з народом царським поліцаям не дуже була до вподоби. Напередо­дні революції в 1905 р. переведено у Черкасенка домовий обшук, його арештовано і нарешті звільнено з посади. Але його радо приміщує у своєму театрі Микола Садовський як культур­ного референта та касира.

Із прибуттям до Києва, Черкасенко, крім праці в театрі, стрімголов кидається у вир тодішнього культурного і національного життя. Тут стається він щирим співробітником газети “Рада”, а крім того ще співпрацює в редакціях інших українських журналів, у яких містить свої оповідання, вірші та інші публікації. Само­стійні збірники Черкасенка появляються щойно у 1909 р., а саме — збірник поезій “Хвилини”, а після нього цикл оповідань “На шахті”. Тоді знову його засуджують, але поет уже загарто­ваний революціонер, лицар без страху. По ви­ході із тюрми ще з більшою енергією реагує на кожну подію свіжим враженням, які підписує — П. Стах, Провінціал чи іншим псевдонімом. У цьому часі були написані і його найславніші тво­ри: “Казка старого млина”, “Про що тирса ше­лестіла” та інші. Велику заслугу перед батьківщиною він здобув за створення Т-ва “Україн­ська Школа”, яке під головуванням Софії Русової видавало підручники всіх дисциплін. Сам Черкасенко в рамцях цього Т-ва видав кілька підручників і так само редагував єдиний тоді педагогічний журнал “Світло”.

***

Коли в 1922 р. Спиридон Черкасенко опи­нився в Ужгороді на Закарпаттю, то знову, як колись у Києві, починає свою кар’єру в театрі М. Садовського. Разом з Марійкою Підгірянкою видають тут для шкільної молоді популярні жур­нали: “Пчілку”, “Віночок” та “Наш рідний край”. Ці часописи були на високому культурному рів­ні і відіграли основну ролю в освідомлюванні молоді Карпатської України.

Другим зліва сидить С.Черкасенко. Редакційна колегія газети «Рада» – єдиної щоденної української громадсько-політичної, економічної і літературної газета українською мовою у Надніпрянщині у 1907-1914 роках

Крім того, Сп. Черкасенко ще співробітни­чав у пластових журналах — “Пласт” та “Ват­ра”. До цих журналів він не тільки що написав кілька оповідань та віршів із пластового життя, гле тут він помістив і низку перекладів зі сві­тової скавтової літератури, особливо популя­ризував твори Т. Ернеста-Сітона. Тут він ство­рив і опублікував так добре всім пластунам ві­дому пластову пісню, так званий “Гимн закар­патських пластунів” — “Гей, пластуни! Гей, юнаки!..” Написав і кілька п’єс для пластунів та української молоді взагалі: “Вечірний гість”, “Лісові чари” та інші. Багато творів із пласто­вого життя поміщав і в “Студенському Вістнику” в Празі, в якому пл. сен. Михайло Бажан­ський редагував окрему Пластову Трибуну.

І так уже многранна діяльність Спиридона Черкасенка поширюється ще на дальшу політичну і культурну ділянки.

Роки 1938-39 були особливо для Сп. Черка­сенка роками повних контрастів та життєвої трагедії, що глибоко врились у чутливе серце ук­раїнського лірика і скорочували його і так уже знівечене життя.

Смертельний удар в його серце був вціле­ний  15 березня  1939 р., коли  мадярські гонведи, що пішли тоді на збройний підбій посталої тоді карпато-української держави, закатували тисячі українських героїв, між якими був і єди­ний син Спиридона Черкасенка.

За 10 місяців, після цієї трагічної події, не стало й великого поета. Помер 18 лютого 1940 році  в лікарні у Празі і був похований на православному відділі Ольшанського цвинтаря.

Спиридон Черкасенко був щирий патріот свого народу і до останнього зідхання працював для нього. Був то дійсний муж праці, правди­вий каменяр. Ми збережемо його світлу пам’ять найкраще тим, коли його цінні твори буде­мо читати з такою любов’ю, з якою їх великий поет і письменник писав!