Різдвяна гостя (хвойні дерева)

Різдвяна гостя, зелена ялинка, завітала до нас у ці дні. Вона принесла із собою до нашої хати цілющі пахощі живиці, що наповнюють наші груди і від­свіжують утомлену думку.

Коли у Свят-Вечір уся наша родина збереться біля столу і за старим українським звичаєм буде згадувати тих членів родини, які неприсутні, які да­леко або відійшли назавжди, самітньо стоятиме ялинка і теж, мабуть, згадуватиме свій рідний ліс і своїх близьких.

Ялина

Вона має кого згадати.

Насамперед згадає вона старого-престарого дідуся, що має ім’я ТИС. Росте він у наших Карпатах, у нетрях, подалі від людського ока.

Небезпечний цей дідуган! Шпильки (чатини) його дуже отруйливі: від них гинуть тварини, коли їх поїдять. Отруйне також його насіння, заховане у червону, м’ясисту оболонку. З його гілок у старі часи войовничі римляни та галли виготовляли собі отруй­ні списи.

Колись, тисів в Україні було багато. Уславились вони доброю, міцною деревиною, і люди почали безоглядно їх нищити. А молоді тисові дерева ростуть дуже повільно. От, і не стало у нас тисових лісів.

Сьогодні стоять лише поодинокі дерева на скелях і кручах, лише сарни прудконогі часом відвідують їх, ховаючись під густими вітами, або могутні орли перепочивають на їхніх верховіттях.

Сумно позирають тиси навколо і думу думають, їм є про що подумати, бо вік їх був такий довгий, довгий… Відомі тиси, що мають по три тисячі років життя.

Згадає ялиця і найближчу свою сестру — СМЕ­РЕКУ. Також струнка, також тягнеться вгору до синього неба. Ці дві сестри — наче близнята, і сьогодні їх наче близнят плутають одну з одною, і досі помиляються, кого як звати: де ялиця, а д/е сме­река. Однак, ще за давніх часів їх розрізняли і дали різні імена.

Ялиця має гранчасті, загострені шпильки і шишки, що звисають з гілок уділ. На весні ці шишки відриваються і падають на землю.

Стрункі смереки мають пласкаті шпильки з дво­ма, часто ясними, борозенками зі споду і вищерблені на вершку. Шишки їхні стремлять угору, неначе свіч­ки на свічнику і ніколи не відпадають цілими, а роз­сипаються на окремі лусочки.

До цієї родини ще входять три сосни. Одну з них, СОСНУ ЗВИЧАЙНУ, Ви бачили скрізь. Це вона творить цілі бори на півночі України, де розкинулись піскові простори: понад Дніпром понад Десною. Її можна бачити на будівлях, на волі у вигляді дров. Напевно щось із устаткування у ваших хатах зробле­но із цієї сосни. Тому її називають ,,звичайною”

Сосна звичайна

Місцями в Карпатах трапляється СОСНА — КЕДРИНА. Шпильки у неї зібрані по п’ять в одному пучечку, і це відрізняє її від сосни звичайної, яка має по дві з’єднані до купи шпильки. Шишки у неї великі і зернята такі добрі, бо мають багато смачної олії. Люблять їх люди, люблять їх птахи-кедрівки.

І третя сосна — СОСНА КАРЛОВАТА або ЖЕРЕП. Вона вкриває схили Карпат — там повище, під самими верхами, де вже кінчається ліс. Це нічого, що її гілки такі малі і покручені, що сама вона не підноситься вгору, а плазує по землі і каміннях. Життя її таке важке. І вона хоч плазує, але не зда­ється. Мужньо бореться із холодом, з вітрами, що викручують її віти, зі снігом, що засипає її, зі злива­ми, що заливають її. Важко у таких умовинах, але жереп росте і не піддається хвилевим недогодам, що викликають удари життя. І буває, що вщухнуть вітри, розвіються хмари і засяє сонце над ним, як сяє воно і над тими, кому у теплій долині легше

Останній, кого мусить згадати ялина, — це її брат, ЯЛІВЕЦЬ. Недоростком вийшов він у родині — ніколи не буває високим. Частіше — це кущ, а не дерево. Він поширений по всій Україні.  Має гарну деревину. Його плоди у вигляді синіх ягід мають різноманітне застосування: для ліків, виготовлення алкогольних напоїв тощо.

Ялівець

Ось, і ціла найближча родина нашої ялинки. В Україні вона налічує саме цих сім різновидів, а в ці­лому світі знають їх аж 400. Але родина ця дуже старовинна і дуже відмінна від інших родин у рослинному світі. Така відмінна, що ботаніки називають її не окремою родиною, а навіть цілою окремою клясою т. зв. „шпилькових”. Властивими для шпилькових дерев є „шпильки”, що заступають собою зелені листки інших дерев. Ці шпильки живлять ростини повітрям, дихають і випаровують воду, як і зелені листки. Але мають невелику поверхню і міцну шкірку, а тому можуть лишатися на зиму.

Кожна „шпилька” дише і працює упродовж кількох років (у ялини до 12 років), потім старіє і відпадає. Тимчасом безпереривно відростають мо­лоді, які заступають місце відпалих. Тому дерева із цієї кляси стоять завжди зелені.

Вийнятком є лише одна МОДРИНА, яку штучно розводять в Україні по окремих лісництвах, парках та садах. Її коротенькі шпильки, зібрані по 30 до 40 у пучечки, відпадають щоосени, коли падає листя з дерев.

Модрина

Треба пам’ятати і про другу особливість шпилькових дерев. Усі вони, за вийнятком тису, утворюють живицю, що насичує всі частини рости­ни, зокрема деревину, надаючи їй витривалости.

З дерев, де живиці багато, її можна здобувати і вживати для виготовлення різних речовин, потрібних у щоденному житті як мила, ліків тощо.

Тис, смерека, сосна та ялівець — усі залишились у лісі — там, де народились і зросли. Гордо три­мають вони свої зелені корони серед безлистих дерев і снігових просторів.

Одній лише ялиці випало на долю віддавати своє життя, щоб давати радість іншим.

Юнак. – 1 (273). – Січень 1987. – С. 11-12.

Напишіть відгук