Переклад Богдана Кравціва, ЛЧ
(із збірки “Речі й образи”, Нюрберг, 1947)

Цілу ніч, не встаючи з колін,
кликала його, молила тьмяно
дівчина чуйна: “Он – змій – поглянь но,
і не знаю, чом чатує він”.

Ось він зринув з досвіду і мли
На буланім, в панцері ясному,
та й узрів, як в захваті сумному
очі дівчини знялись

вгору, в світлість зброї й зір.
І помчав він осяйний з нестями
край країн з піднятими руками
вниз – у небезпеки вир.

Лицар грізний, але ж даний їй.
Склала ж руки на колінцях стоя,
щоб він в бою тім її відстояв:
бо ж не знала що загине змій

з рук того, кого вона призвала
чистим серцем з божеської слави.
В лютім бою поруч з ним стояли –
наче вежі – молитви її.