Творіть добрі діла

В тій хвилі, коли починаю писати ці рядки, охоплює мене якесь бажання поломити перо, щоби воно не писало вже більше слів — бо скільки то слів вже написано! А де-ж діла?

Запамятайте собі щоденно одне діло, добре діло — менше про те якого роду, в якій ділянці. Діло що виказало би Вашу вір­ність Богові й Вітчині, любов батьків, послух своїй владі, при­хильність до своїх товаришів(-ок). Щоденно одне добре діло!

Недавно попав мені в руки »записник добрих діл« одного юнака. Я чи­тав і зі зворушенням переживав їх. Дещо з того осталось на завше в моїй памяті. Там було написано;

4. березня: Я дав Юркові моїх пять золотих, щоби він міг піти на прогульку й тому завтра, в неділю, остаю в хаті.

5. березня: Батьки дуже тішили­ся, що я остався в дома, недогадуючись властивої причини. Так вчинив я ра­дість (добре діло) тром людям.

6. березня: Я »зрізав« нині з ла­тини. Можливо на те щоби не ставав надто певним себе. Але як я соромив­ся перед моїм гуртком. Бо-ж непластуни кажуть щораз: »Розуміється, все для Пласту, все на спортовому грищі, все на прогульці, а на виконання шкіль­них обовязків немає часу«. Але від ни­ні починаю пильно вчитися.

7. березня: Прегарно! Нині дістав »дуже добре« з грецької задачі. До цьо­го похвала провідника. Гратулював на­віть Юрко, що з ним я погнівався після прогульки.

8. березня: Я посперечався з мо­їм батьком, бо він не дозволив мені піти на легко-атлєтичні вправи цілого гуртка. А він міг це мені зовсім добе зробити, і може вкінці був би згодив­ся, коли я не говорив так остро, так уперто… Увечорі: Якраз перепросив я батька. Він всетаки є добрим і радо вияснив мені причини своєї заборони та нешляхотність мойого поступовання. Я вповні зрозумів його.

Zakon_Dopomoha_bidnym_ditaym

 

Таке написано в тому записникові, сторінка за сторінкою. Внутрішні зма­гання, готовість до діл, бажання й побіди. Вірте мені, що такий записник Ваших діл, ще дуже добра прозірка власного поступовання. Ясно й не­вмолимо знайдете там написано: Тво­рив я діла? Що за діла? Які саме тре­ба мені творити?

Ще дуже болить, коли згадається про невиконані добрі діла, що їх вже не можна »надробити«, бо…

Як приклад, послухайте цього опо­відання: Пізнаю осінню 1918 (а, яка чудова була та осінь!) їхав я з наших окопів під Львовом до поблизького се­ла. Я був сам. По дорозі відломив зе­лену вітку з розтороченого стрільном дерева. Небаром знайшов те, чого шукав. Кілька хрестів кілька могил. А між ним та могила, той неприкрашений хрест, що на нім виписано: «Зги­нув за Вітчину смертю героя … » Тут лежав Влодко, мій друг, молодий сотник, тут снив свій останній, вічний сон. Тоді відчув я весь тягар слів: Тепер не можуть уже й найкращі ба­жання. Запізно!

Ми оба сиділи на одній шкільній лавці, оба переживали багато разом: Вибух війни, творення власного війська, розвал Австрії, повстання своєї держави, вступлення в ряди рідної армії … Влодко »авансував« на сотника, я тільки на хорунжого. Він палав огнем горощів і радости, я завидував йому. На другий день він вирушив під Одессу. Я оставав у коші. І знов і йшли листи від нього до мене, й від мене до нього. Ми робили прегарні
пляни, обіцювали собі відсвяткувати при нагоді нашу згоду…

Літний вечір. Перша сотня стояла на подвірю перед будинком команди. Крізь чисте вечірнє повітря линув го­лос церковного дзвону. Завтра неділя, завтра й ми вирушаємо на фронт. Нагло трубка почтаря. Прийшла почта.

»Хорунжий Роман….« Один погляд — ага, товстий лист від батьків з Бро­дів.

»Хорунжий Роман….« Цим разом тонкий і рожевий. Люба мала Ганка.

Щераз: «Хорунжий Роман….« Лице отамана було дивно строге, коли да­вав цей третий лист. Я глянув на адресу: Сотник Володимир…. А на другій стороні: Чорна печатка: † за Віт­чину!

І нараз пішло все марне. Свято згоди з Влодиом? В цьому житті вже ні. Я не плакав. Чому? Не годилось. На щастя у вечір пращальний пир. Висо­ко підношу чарку з напитком: »На Твоє, Влодку….« Зазвеніло скло розбитої чарки! «Може послідую за Тобою — небаром Влодку — »

Юнаки! все те нагадалось мені ко­ли стояв я того осінного дня над Його могилою. Це все розказав я Вам не ряди сліз.

Коли я ще пишу, то тільки тому, щоби осягнути одне: Добрі діла творіть Ви, пластуни! Щоденно діла, по­ки ще для нас усіх не є запізно!

 

(Роман де Монте Хрісто „Л. Ч.” за статетю «Taten soilt Ihr tun» в «Der Pfadfinder» зшиток 3 Lenzig 1930)
Молоде життя. – квітень 1930. – Ч. 4 (73). – С. 12-13.

Напишіть відгук