До І. світової війни — а радше до 1918 р. — вживалося в Галичині як національного українського гербу на синьому полі давнього княжого жовтого лева, що пнеться на скелю. Проф. Боберський як член Бойової Управи Українських Січових Стрільців відчував, що цей герб не прийметься на Наддніпрянській Україні — а також, що тамошній київський св.Михайло не може стати всеукраїнським знаком. Тому на спілку з різними мистцями продумував комбінацію чи радше споєння цих двох гербів у якусь одну цілість. З цих змагань вийшла з мистецького боку гарно продумана постать лицаря св. Михайла зі щитом, на якому видніє галицький лев. Але ледве, чи цей проект удостоївся б був загального признання. Цю проблему прекрасно і дуже просто розв’язала Центральна Рада за порадою проф. Михайла Грушевського, приймаючи тризуб Володимира Великого за державний, а тим самим за всеукраїнський герб з давньою традицією.
В Пласті був, очевидно, свій знак лілея — як інтернаціональна відзнака цього уладу. Але кожна національність намагалася до цього знамени додати щось своєрідне, по чому можна б було відразу пізнати, до якого народу належить скавт, що носить таку відзнаку. Те саме питання виникло й перед Пластом. Тому в 1920 р. проголошено конкурс на українську пластову відзнаку. Пластуни подали кілька проектів — але ні один не вдоволив д-ра Тисовського. Тому з цим ділом він звернувся до мене, як до колишнього рисівника-графіка.
По короткій застанові мені блиснула думка, що коли лілея й тризуб складаються з трьох головних частин, то чому не можна б їх якось зв’язати. Залежало мені ще тільки на тому, щоб ні лілея як уладова відзнака, ні тризуб як державно-національний герб нічого не втратили на своїм самостійнім значенні при їх зв’язуванні. Але й спільне теж було важливе: що один і другий символ мусять якось суцільно відображати змагання пластунів до національних і пластових висот — хоч видимо двома окремими духовими шляхами. Отже ці окремі ідеї треба було якось як рівнорядні споїти. Ідучи за цими думками, я спробував переплести разом ці два знаки — залишаючи за кожним з них їх окремий самостійний авторитет. Тоді мене ще непокоїла думка, що може не годиться «надуживати» національного гербу навіть для найкращої мети. Але захоплення, з яким д-р Тисовський прийняв мій проект, опісля 30-річна традиція цього знамени в Пласті успокоїли мене, що я незле підійшов до зафіксовання української пластової ідеї в одному знаку.
Малюнок першої пластової відзнаки із віньєтки перших чисел «Молодого Життя» 1921 року
Рисунок я виконав 4 січня 1921 р. — а вже 5 січня вранці, на кошових сходинах пластунів у музеї Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові, я міг пред’явити голові Верховної Пластової Ради мій рисунок тризуба−лілеї, виконаний на тлі ромба. Непомірно радію, що теперішній пластовий провід затвердив як українську пластову відзнаку тризуб з лілеєю саме в такому струнчастому виді, як я був спершу нарисував. Бо після виконання в металі перші пластові відзнаки в 1921 р. вийшли дуже погано, якісь принижені, розпливчасті, в рисунку замазані. Теперішні відзнаки віддзеркалюють чітко переплетення двох окремих струнких гербів так, як це вірно за моїм рисунком було подано на віньєтах перших чисел «Молодого Життя» в 1921 р.
Металева відзнака, яка використовувалась пластунами у 1920-х роках