Як розуміти «практичне пластування»?

Маркусь ВолодимирЗайняте діяльністю суто ідейної матури сучасне наше пластунство поминає справи буденного життя, вважаючи їх за другорядні, бо безідейні. Не зовсім зрозуміле, бо ж молодь (звичайно, як молодь), любить пробувати своїх сил, прямуючи до такого рода «виших ідеалів», «ad astra». А «хліб насушчий» це для неї квестія мінімального значіння, але розуміється, лиш доти, доки він «автоматично»  находиться під рукою. А міжиншим нехтування оцієї  «нищої» частини пл. діяльності дає себе фатально відчути у всіх пл. установах почавши від преси, а скінчивши на кубічних і гурткових касах (які є повні лише теоретично а фактично віють реальною порожнечею).

І загнавшися далеко на ідейні височини пл. роботи  пластунство стає інколи перед маленькою перешкодою: брак гроша, цей фатальний «карлик» задержує увесь молодечий розмах, ломить за одним помахом юнацьку енерґію або спинює нераз на довгі періоди молодь в її прямуваннях.

Цікаво буде поглянути, як пластунство радить собі у такій «сліпій вулиці». Бож пластун (цеж кождий знає) вміє порадити собі у всякій біді. Отже в такому випадкові примінюється незвичайно примітивної акції, щось у раді тимчасової помочі у наглих випадках. Бож може найбільш примітивним антідотум є витрясання діравих инколи кишень пластунів, накладання надзвичайних т.зв. «одноразових датків» (які в дійсности не є одноразові, а заходять досить частенько). Такі складки є можливі і добрі лиш до певної міри і до певної висоти; доки пластун сам зі своїх власних ощадностей може покрити ці вкладки, доти все гаразд; коли одначе складки ці перевисшують скупенькі коштами пластуна, від цієї хвилі стають для пластуна моральнім шкідником.

Оригінальний рукопис Володимира Маркуся.

Оригінальний рукопис Володимира Маркуся.

Що треба нам гроша, це добре відома справа. Кождий рух мусить мати конкретні форми й основи. Для вдержання і зміцнення цих форм потрібно нам своїх фінансів. Звідкиж добудемо гріш? Хто нам його дасть? Відповідь ясна: ми самі! Ми добудемо для себе потрібний гріш не з батьківських рук (бож це йде в розріз із почуттями своєї власної сили і віри в себе) не з жебрання у суспільності (цеж не згідне із основами нашої ідеольоґії) але запрацюємо його власніми силами. Не одинока дорога гідна учасника пл. Руху, Руху, що повинен бути самовистарчальний. Вмісто отже зобовязувати пластуна до складання готового гроша дайте йому нагоду по пластовому заробити цей гріш. Тоді навчите його не лише цінити працю, але теж навчите його віри  у себе самого, у свою життэздатність. Ця ділянка пластової діяльности в цілі гори переростає суху теорію пластування у роді матеріялу до пл. іспитів. Нехай пластун покажеться суспільности не лише на «нараді», але теж при твердій і мозольній праці. Бо зовсім правильно в очах суспільности пластування це не тверда школа життя, а розривка і забава.

Добре роблять ті пл. провідники, що щораз більшу увагу звертають на вишкіл молоді у практичному напрямкові. Наш вроджений наклін до абстракційної діяльности і нехтування реального життя, повинно у пл. роботі знайти протистояння, бо лиш тоді життя є повне і здорове, коли є в ньому боротьба за існування. Прямування до абсолютної реалізації наших життєвих ідей повинно ціхувати всіх пластунів.

Наука праці не знайшла ще собі права горожанства в діяльности пласту. Як примір, візьміть хоч би іспити вмілостей! Нащо, питаюся, здає пластун іспит вмілості? Знаючи добре цю справу ви певно знайдете зараз відповідь впрочім зовсім не підхлібну. В кожньому випадку іспит вмілості не є доказом здатності пластуна до праці (самостійної і відвічальної праці) у певному напрямкові, а радше є середником добуття виших чинів у пластовій ієрархії, проявом виключно амбіції, а не середником праці, на який в життю можна числити. Бо знаю пластунів (більше число) що мають по 15 пл. іспитів вмілостей, які набули в протягу не цілих 2 літ. Питаюся, чи на протязі так скупенького часу людина може добре опанувати 15 вмілостей? Чи може з повним спокоєм сказати про кожню з них: «Я її знаю так, як пластун повинен знати»?

Поверховність і ділетантизм вкрався між нас. Любуємося в зірках, у відзнаках, кутасиках, щораз то нових одностроях у множествах нашивок вмілостей на рукаві, полишаючи і руйнуючи сим саму суть наших ідеалів. Не будьмо простаками! Не на відзнаку і посвідку звертаймо увагу, а на докладне вивчення даного ремесла; бож треба зрозуміти, що це має вартість трівалу й очевидну. Не можемож вважати самої форми річи за її зміст і суть.

Пласт є до певної міри відвічальний за вчинки тих, яких він виховав. Маємо дати суспільності тип громадянина-працівника, вповні відвічального за свої діла. І що варта людина, яка не потрафить щось добре зробити? Який з неї буде громадянин? Не лиш отже ходить тут про матеріальний зиск, який може плинути з цієї ділянки пл. роботи, але ходить о щось ще важнющого, ходить о моральне значіння пластової роботи.

Навчімось розуміти цей енергетичний імператив: кожна задана праця ясно домагається він нас: «зроби добре», «докінчи». Хто це розуміє, тому не потрібно ніяких припоручень, для того таки часто не люблене слово «обовязок» тратить гіркий присмак. Така і лише така праця приносить радість і вдовілля душі, дає нам внутрішню гармонію, зміцнює віру в наші ідеали.

ЦДІАЛ. – Ф. 410. – Оп. 1. – Спр. 12. – Арк. 1-6.

Напишіть відгук