Більшість людей іде в храм, бо бажає душею звернутися до Бога, бо шукає тут притулку від бур земних, усвідомлює свій гріх і бажає його позбутися. Тому до відвідання храму треба себе готувати: по дорозі до церкви читати молитву. У храм слід направлятися з добром у серці, не маючи ні на кого зла і простивши ворогів своїх.
Переступаючи поріг храму, пам’ятайте про те, що входите у Дім Божий, і розмови, сміх, шум тут недоречні. Ввійшовши у церкву, потрібно зупинитися біля дверей, тричі поклонитися до землі, а у свята, коли в церкві багато людей, сотворити поясний поклін. При цьому вимовляються молитви: «Боже, милостивим будь мені, грішному», «Боже, очисти мене грішного і помилуй мене», «Сотворюй мене, Господи, прости мене».
За кожною з цих лаконічних молитов йде поклін.
У храмі ми перш за все бачимо вівтар, розміщений на підвищенні. Тут знаходиться і найсвятіше місце — святий престол. Так зветься чотирикутний стіл, особливим чином освячений. Предмети на престолі — священні, і доторкатися до престолу, цілувати його можуть тільки священнослужителі. Ввійшовши в храм, прийнято прикладатися до ікони, яка лежить на аналої посередині Церкви. За бажанням можна ставити свічки перед тим чи іншим образом — це наша мала жертва Церкві. Під час служби в православних храмах стоять, але для хворих і старих робиться виняток.
Приймаючи благословення єпископа чи священика, ми приймаємо благословення Церкви.
Звичай цілувати руку єпископа (чи священика) нагадує нам про те, що ця рука тримала Святу Чашу.
Існує правило приходити до Літургії натщесерце, навіть якщо ми в цей день не причащаємось. Коли запізнюємося на службу чи йдемо задовго до її закінчення, то цим проявляємо неповагу до таїнства. Під час Богослужіння по храму не ходять і не йдуть з нього без крайньої необхідності.
Це — такий гріх, про який треба повідомляти священику на сповіді.
У Церкві треба не забувати про тих, хто стоїть поруч — не заважати їм, якщо тісно, пропускати вперед дітей, стариків. Коли бачите, що хтось порушує порядок у храмі, ліпше утриматися від зауважень. Пояснити людині недоречність поведінки можна після служби.
У Церкві здавна існував звичай, коли людина ставила свічку — символ нашого молитвенного благоговіння перед Господом. Свічки, як відомо, ставлять за упокій і за здравіє. Перші Прийнято ставити перед розп’яттям або на окремому столику, який називається панахидним, інші — перед будь-якою іконою. Перш, ніж поставити свічку, треба перехреститися і сотворити поклін.
І, напевно, усім відомо, що чоловіки знаходяться в храмі без головного убору, а жінки — з покритою головою. Однак для жінок це правило не носить характеру строгого обов’язку і в наші дні його не завжди дотримуються.