Життя серед природи

Найкращим плем’ям Південної Африки були зулуси. Всі зулуси-чоловіки були добрими войовниками й добрими пластунами, бо ще хлопцями вивчали пластування.

Як хлопчина доходить літ, коли має стати войовником, його роздягають догола і розмальовують від стіп до голови білою фарбою. Йому дають щит для охорони й “есіґей” – малий спис, щоб міг ним убивати звірів чи ворогів, і так проганяють його у пущу.

Всякий, хто побачить юнака ще білого від фарби, повинен переслідувати й убити його. А щоб біла фарба зійшла з тіла, потрібно щонайменше місяць, – фарби нічим не змиєш!

Так хлопець мусить цілий місяць критися в джунглях і жити як уміє.

У зулусів поміж хлопцем і зрілим чоловіком є ще Юм-Фен (молодий джура), молодий войовник і Рінґ-Коп - ветеран

У зулусів поміж хлопцем і зрілим чоловіком є ще Юм-Фен (молодий джура), молодий войовник і Рінґ-Коп – ветеран

Він мусить іти за слідом оленя і підповзти досить близько, щоб убити його списом і так роздобути для себе поживу й одежу. Він мусить, потираючи два поліна, розкласти вогонь, щоб зварити собі страву. Він мусить уважати, щоб вогонь занадто не димів, бо це звернуло б увагу стеж, які слідкують за ним, щоб його переслідувати.

Він мусить вміти перебігати великі відстані, спинатись на дерева і перепливати річки, щоб уникнути своїх переслідувачів. Він мусить бути хоробрим і стати проти лева чи іншого дикого звіра, що напав би на нього.

Він мусить знати, які рослини можна їсти, а які із них отруйні. Він мусить збудувати собі добре укриту колибу для помешкання.

Куди б він не йшов, він мусить уважати, щоб не залишити по собі слідів, за якими можна було б його вислідити.

Цілий місяць він мусить так жити, хоч у пекучу спеку, хоч у холод і дощ.

А коли, нарешті, зникне й остання біла пляма на ньому, тоді він може повернутися до своєї оселі. Його вітають з великими радощами і дозволяють сісти між молодих войовників племен. Він довів, що вміє собі давати раду.

Для новака є зразком пластун-юнак, для пластуна-юнака - старший пластун

Для новака є зразком пластун-юнак, для пластуна-юнака – старший пластун

В Південній Америці хлопці племен яґан далеко в холодних дощових околицях Патагонії мусять також пройти пробу сміливості, поки одержать право вважати себе мужами. Проба в тому, що хлопець вбиває собі глибоко в стегно вістря списа і, не зважаючи на біль, цілий час усміхається.

Це жорстока проба, але вона доводить, що ці дикуни добре розуміють, що хлопцям треба конче вишколюватися в мужності, щоб вони не стали слабодухими гульвісами, які до мужніх діл вміють тільки приглядатись.

І давні британські хлопці мусили пройти подібний вишкіл, поки їх почали вважати мужами.

Якщо кожен хлопець зусильно попрацює над своїм пластовим вишколом, то він укінці буде мати право назвати себе пластуном і мужем; він побачить тоді, що йому не буде важко дати собі раду.

ВИШКІЛ ДЛЯ ЖИТТЯ В ПУЩІ

Старий, понад вісімдесятлітній канадський розвідник і мисливець Біл Гемілтон написав колись книжку під заголовком: “Шістдесят років у степах”, в якій описує небезпеки пригодницького життя давніх піонерів:

“Мене часто питали, – пише Гемілтон, – навіщо ми виставляли себе на такі небезпеки? Моя відповідь була завжди одна й та сама: в житті пластуна серед природи є якийсь чар – раз попадаєш під його силу, то більше тобі не визволитись від нього. Покажіть мені людину, що зросла посеред великих див природи: вона плекає правдомовність, незалежність і самодовір’я. Вона має шляхетні пориви. Вона щира до своїх друзів і вірна прапорові своєї батьківщини”.

Я в усьому погоджуюся з тим, що сказав цей старий розвідник. Щодалі, я бачу, що ті, хто приходять від самих кордонів цивілізації, з того життя, яке називаємо грубим і диким, – належать до найшляхетніших і найбільш лицарських представників своєї раси, особливо перед жінками і немічними. Життя серед природи зробило їх “джентльменами”, тобто шляхетними людьми.

“Грайся завзято – працюй завзято!”

Теодор Рузвельт, президент США (1901-1909), також любив життя серед природи. Вертаючися з ловів у Східній Африці, він зробив перегляд англійських пластунів у Лондоні і висловив своє велике захоплення ними. Він писав:

“Я вірю в ігри серед природи і ніяк не можу сказати, що це суворі ігри тому, що учасники таких ігор можуть вряди-годи зранитись. Я не люблю перебільшеної вразливості, що немов завиває юнака в бавовну. Людина природи мусить завжди виявитись кращою у життєвому змаганні: якщо граєшся, грайся завзято; коли працюєш, працюй завзято. Але не дозволь, щоб твоя гра і спорт перешкоджали тобі у науці”.

Я знав старого колоніста, який після Південноафриканської війни казав, що не може там жити з британцями: коли вони прийдуть туди, то поводяться дуже “нерозумно”, вони страшенно безрадні в степах Південної Африки, не вміють дати собі ради, ні влаштуватись вигідно в таборі, ні вбити дичину для поживи, ні зварити її, в пущі вони завжди збивались з дороги. Деякі з них, додавав він, більш-менш після шістьох місяців навчились зовсім добре влаштовуватись (якщо взагалі так довго залишилися при житті, бо багато з них загинуло).

Навчись давати собі раду.

Нікуди правди діти, люди, які виросли в цивілізованій країні, не вміють дати собі ради в степах чи в пралісах. Внаслідок того вони, попавши в пущу, цілком там безпомічні й зазнають чимало труднощів і прикрощів; а того не було б, якщо б вони ще хлопцями навчились давати собі раду в таборі. А так вони – цілковиті новаки-“жовтодзюби”.

Вишколений лісовик знає життя в лісах. Він знає тисячі різних способів, щоб вигідно влаштуватись

Вишколений лісовик знає життя в лісах. Він знає тисячі різних способів, щоб вигідно влаштуватись

Вони ніколи не запалювали вогню і не варили собі їжі, все те робили за них інші. Коли вони вдома потребували води, їм досить було відкрити кран; тому вони й зовсім не знали, як серед пустелі знайти воду; вони не знали, що воду можна відшукати по траві, чи по кущах, аж поки не покажуться ознаки вологості. Коли вони вдома збились з дороги або не знали, котра година, могли когось про те спитати. Вони завжди мали дім, де могли схоронитись, і ліжко, де могли лягти. їм самим ніколи не доводилось те все майструвати, або лагодити свої черевики чи одіж.

Ось чому жовтодзюб не раз гірко плаче в таборі. Але життя в таборі для пластуна, що знає своє діло – це проста справа. Він знає тисячі способів, як вигідно влаштуватись і, опісля, повернувшись до цивілізації, він насолоджується цим усім ще більше, бо бачить великий контраст.

Але навіть тут, у місті, він дасть собі швидше раду, ніж звичайна людина, що ніколи насправді не вчилася дбати про свої потреби. Людина, що мусила прикласти рук до всякої праці, як це робить пластун у таборі, побачить, повернувшись до цивілізації, що їй набагато легше знайти працю, бо вона може виконати все, що їй тільки скажуть.

ДОСЛІДНИЦЬКІ ПОХОДИ

Гарний вид пластової праці можуть виконати пластуни, влаштовуючи хоч гуртками, хоч парами дослідницькі походи, немов давні блудні лицарі, що йшли на прощу по краю, щоб знайти людей, що потребують допомоги, і їм допомогти. Це можна зробити однаково добре і на колесах, і пішки.

У такій мандрівці пластуни ніколи не повинні, по змозі, спати під дахом. У погідну ніч вони повинні спати під голим небом, де б вони не були. В погану погоду попросити дозволу спати на сіні, на оборозі чи в клуні. (…)

Мета твоїх походів.

Твоя мандрівка завжди повинна мати якусь визначену мету. Коли ви творите гурток міських хлопців, то вирушите на природу з думкою прослідити якесь особливе місце, напр., якусь гору або відоме озеро чи може якийсь старовинний замок, побоїще або морське побережжя. Ви можете теж бути в мандрівці, щоб приєднатись до якогось більшого табору.

Коли ж ви творите гурток сільський, ви можете вибратись до великого міста з думкою оглянути його будівлі, його зоологічні парки, цирки, музеї тощо.

Ви мусите, очевидно, виконувати ваш щоденний добрий вчинок, коли тільки трапиться вам нагода, зокрема ви повинні робити добрі вчинки селянам чи іншим людям, що дозволили вам, напр., користуватись їх клунею чи полем, і так віддячитись за їхню ввічливість.

МАНДРУВАННЯ ПО ГОРАХ

Мандрування по горах – це чудовий спорт у багатьох частинах світу. Знайти дорогу й вигідно влаштуватися в горах – це на практиці випробовує все ваше пластове вміння.

Спинаючись по горах, ви постійно міняєте свій напрям, бо ви йдете то вгору, то знов униз заглибини гірського узбіччя і тратите з очей орієнтаційні пункти, що ними звичайно керуєтесь. Ви мусите триматися свого напрямку, орієнтуючися за сонцем і компасом, постійно вгадуючи, де знаходиться напрям вашої мандрівки.

На кожному кроці можуть вас застати мряки і тумани, що можуть збити з пантелику й тих, які знають кожну п’ядь тієї околиці.

Досвідчений пластун робить ось такі шкіци з своїх походів у нотатнику чи в своєму щоденнику

Досвідчений пластун робить ось такі шкіци з своїх походів у нотатнику чи в своєму щоденнику

Як я заблукав у горах.

Такий досвід здобув я одного року в Шотландії, коли я в товаристві одного верховинця, що знав околицю, заблукав у тумані. Думаючи, що він знає дорогу, я цілковито покладався на його провід.

Але пройшовши шматок дороги, я мусив звернути йому увагу, що вітер раптом змінив напрямок. Коли ми вирушили, вітер віяв з лівого боку, а тепер сильно бив у праву щоку. Все ж таки, здавалось, це його нітрохи не стурбувало, і він вів мене далі.

Раптом я запримітив, що вітер дув нам у плечі так, що виходило, що або вітер, або гори, або ми самі мандрували навколо і знаходились знов майже на тому самому місці, звідки ми вийшли.

Уживання линв для спинання.

Пластуни, що спинаються по горах, повинні навчитися зв’язувати себе разом линвами, як це роблять альпіністи на льодовиках.

На стрімких узбіччях пластова палиця часто пригодиться для підтримання рівноваги

На стрімких узбіччях пластова палиця часто пригодиться для підтримання рівноваги

Зв’язані разом повинні бути віддалені один від одного яких чотирнадцять стіп. Линва повинна бути прикріплена кругом стану петлею, вузол має бути на лівому боці. На вузол треба біля чотирьох з половиною стіп линви; на кінцях линви це має бути рятівничий вузол, а посередині – для середнього – вузол “менгарнес”.

Кожен має стримуватися в ході так, щоб линва між ним і його попередником була постійно натягнена. Коли один впаде чи посковзнеться, всі інші цілим своїм тягарем перехиляються в другий бік, поки він знов не стане на ноги. (…)

НІЧНІ ПОХОДИ

Пластуни мусять – і вночі і вдень – вміти знайти свій шлях. Але якщо вони не будуть у тому вправлятися частенько, вони дуже легко вночі заблукають. Віддалі вночі здаються більшими, а орієнтаційні знаки важко побачити. Також звичайно робиш більше галасу вночі, ніж удень, коли ненавмисне наступаєш на сухе галуззя чи штовхаєш ногою каміння.

Коли ти вночі стежиш за ворогом, мусиш більше довіряти своїм вухам, аніж очам. Ніс теж допоможе тобі, бо пластун вміє також упізнавати речі нюхом. Хто не порушив курінням свого нюху, частенько занюхає ворога на великій віддалі. Я сам багато разів випробував.

Під час нічної стежі пластуни тримаються один до одного ближче, ніж удень, а в дуже темних місцях, напр., у лісі, вони йдуть гусаком, тримаючись рукою кінця палиці найближчого пластуна.

Коли йдеш сам-один у темноті, пластова палиця стає тобі дуже в пригоді; вона допомагає віднайти дорогу й усувати галуззя з-під ніг.

Йдучи вночі подалі один від одного, пластуни підтримують зв’язок між собою тим, що перекликаються вряди-годи голосом свого гурткового звіряти.

Кожен пластун мусить знати, як орієнтуватися по зорях.

Пластування для хлопців. – Івано-Франківськ, 1999. – С. 51-62.

Напишіть відгук