Знання не лише дерев, а загалам рослин, належить, сказати б, до питомих умілостей пластуна помічати швид­ко довкілля. Людина без здатности помічати дуже пога­но відрізняє дерева, а про зела то нема що й говорити. В неї дуб “дуже подібний” до ясеня, а береза до кашта­на. Це тому, що така людина ні дуба, ні ясеня, ні бере­зи, ні каштана не знає, отже, вони їй власне цим одні до одних подібні. Не годилось би пластунові не вміти від­різняти родів дерев у лісі, у тому лісі, в якому він, пла­стун, почуває себе в своєму середовищі. Не йдеться так про саму назву, бо її легко вивчити, але він мусить без­помилково помічати ріжниці між деревами у вигляді лист­ків, галузок, пуп’янків, кори, квітів, овочів, насіння, а то й загального вигляду деревини. Адже пластун не вчиться того з книжки, наче віршика напам’ять. Він має це завжди перед очима, він має це кожної хвилини про­сто в своїх руках. Йому це треба знати, бо не раз до­ведеться завдяки тому знанню пізнати дорогу, якою йшов або має йти. Завдяки тому знанню він визнається в місцевості, в її вологості, в її корисних чи некорисних для себе прикметах. Він же заздалегідь знає, що в та­кому й такому лісі росте, що можна в ньому найти по­трібне чи корисне, а що може бути некорисне чи навіть небезпечне. Пластун знає, що потрібне й придатне йому можна зробити і з якої деревини чи з якої її частини. Одначе, чи то лише про дерева йдеться? Адже пласту­нові треба знати, з яких кущів чи зел можна їсти овочі, листки, квіти, як їх до їжі приготувати, якими росли­нами можна лікуватися, а знову ж які рослини небезпеч­ні, отруйні чи спричиняють якісь недуги. Можна смія­тися із середневічних ворожбитів чи ворожок, але на­справді, то власне ‘пластун повинен бути таким новітнім ворожбитом і під час своїх виправ лісами, полями, лу­гами назбирати досвіду про вартість, значення й безліч цікавих подробиць із життя рослин, досвіду, що йому позавидують певно ті, які хоч і ходять по світі, але мало, а насправді нічого про цей цікавий світ не знають. Ви­мога проби знати яких там декілька дерев — це лише натяк, що досвідченому пластунові треба знати ліс і все, що цей ліс творить. А ті, що собою той ліс творять, де­рева, зела, тварини, ‘повинні знати теж його, того пла­стуна, їхнього приятеля, перш за все тому, що він ні лісові самому, ні ‘його мешканцям кривди не зробить, бо вони його добрі знайомі. Треба, отже, пластунові розві­дувачеві, а далі й скобові щораз більше знайомитися з тими мовчазними, а проте важливими для всіх нашими співмешканцями, що їх звемо рослинами. Не можливо нам у цьому підручникові дати Тобі вичерпний науковий матеріял для засвоєння потрібного знання. Тобі треба до­бути його, особливо цікавлячись тією ділянкою шкільної науки, і при кожній нагоді перебування серед природи доповнювати його на практичних прикладах і живих зразках. Ти і Твої друзі з гуртка можете під час мандрі­вок збирати зразки листків, кори, насіння, прикрашува­ти гарно оформленими шматками різного дерева Вашу домівку, виготовляти природознавчі гурткові альбоми тощо. Все ж таки, хоч би тільки для доказу, що кожне дерево має своєрідний вигляд, та для зображення, які великі бувають між ними ріжниці, даємо ілюстрації-сильветки найбільш відомих мешканців наших лісів, форми їх листків тощо.

Вони і близькі їх свояки ростуть в українському кліматі або в інших країнах світу, де клімат не дуже від нашого відрізняється.

Такі ж цікаві й корисні для пластуна й інші, менші розмірами мешканці лісу. З гнучкої ліщини можна зро­бити лук чи палицю. Лісковими горіхами в осінню пору можна й поживитись. Кущі малини й ожини ваблять до себе смаковитими ягодами у літній час. Але якби дове­лося проходити ними навпростець, не обійшлось би без подертої одежі чи покривавлених колін, бо колючки в них гострі й тверді.

Суниці й чорниці (“афини”, “борівки”) не раз до­повняють “меню” мандрівників як добірний десерт, але досвідчений пластун добре вміє відрізняти їх від “вов­чих ягід” і інших неїстивних чи навіть отруйних пород. Гриби, як боровики, маслюки, рижики чи підпеньки, теж добра й поживна страва. Але подібні виглядом, а навіть смаком їхні близькі свояки можуть недосвідчених ман­дрівників отруїти. Тому чим краще пластун-маддрівник визнається серед рослин, кущів і дерев, тим легше, пев­ніше й безпечніше минає йому час, тим більше він чу­ється на мандрівці, навіть у невідомій околиці, як “у себе вдома” або серед своїх добрих знайомих.

При нагоді нашої застанови над корисним знанням дерев і рослин годиться ще відзначити, що вони відограють немалу ролю в поезії та піснях кожного народу. Це особливо можна сказати про українську народню пісню і твори наших поетів.

У кожному співанику українських народніх пісень Ти найдеш пісні, у яких згадується про. зеленого дуба, про явора над водою, про червону калину, про ліщину, про тополю, березу, вербу і багато інших.

Про ці дерева Ти найдеш згадки і в творах Шевчен­ка, Франка, Лесі Українки та інших славнозвісних укра­їнських поетів.

Те ж саме можна сказати й про інші рослини, осо­бливо квіти. Співаємо в піснях про барвінок, зелену руту, сині волошки, фіялки, бузок, айстри та про інші квіти, що століттями прикрашують українські села, поля й лі­си.

Ці дерева й квіти стали складовою частиною укра­їнського краєвиду, зрослися з побутом і культурою на­роду і тому творять разом з ним і його землею одне ціле. З особливо великою любов’ю оспівана калина з її .червоними китицями ягідок та червоний польовий мак.

“Червона калина”, “маків цвіт” і жовтий цвіт со­няшника стали символами української землі. їх уважа­ють рослинними емблемами України.

Наші поселенці занесли рідні квітки, рослини й де­рева у різні країни світу. Де тільки клімат на це.дозво­ляє, вони плекають різні породи вишень, черешень, яб­лунь та інших овочевих дерев, городи прикрашують со­няшниками, мальвами, пахучою м’ятою, гвоздиками, бар­вінком і іншими милими квітками та рослинами.

По них часто можна пізнати, де живе наш народ: як на рідній землі, так і в далекому Сибірі, Канаді, США і інших країнах поселення.

Тож годиться нам, пластунам, (пізнати всі ці оспі­вані народньою поезією — і тому українські — дере­ва й рослини.