Українська Молодь мусить врешті усвідомити собі, що є дійсно будуччиною своєї Нації. Мусить зрозуміти, що саме вона має, і то може вже в найблищих днях, — перебрати на себе весь тягар преважних завдань: не тільки загоїти всі рани на національному орґанізмі — по болючих минулих невдачах та часах «руїни», але й вивести свою Націю на шлях величі і могутности.
Але, як-що ми не позбудемося наших особистих старих національних хиб та недостач, то і майбутнє не буде нічим різнитися від сумного минулого та ще може сумнішого сьогодня.
Тільки ґрунтовне перевиховання нас всіх може бути запорукою, що виконаємо яке лід наші завдання, хотяй би були не знати як трудні та важкі.
Українська Нація живе в таких умовинах, що орґанізування виховної праці у потрібному нам напрямі — майже неможливе. Школа не виконує згаданих завдань, бо є під впливом ворожих нам чинників. Одинока орґанізація поза-шкільного виховання, що цілковито відповідала нашим національним потребам — Український Пластовий Улад — не має можливості провадити свою працю. Для Української Молоді остає тільки один шлях: самовиховна праця, що опирається на ідеольоґії Українського Пласту та користується його виробленими методами та засобами.
Одинока тепер українська пластова орґанізація — Союз Українських Пластунів Еміґрантів (СУПЕ) — докладає всіх зусиль, щоби задержати живою традицію Українського Пласту, щоби дати можливість і найширшим кругам Української Молоді — черпати з тої правдивої скарбниці — для користи власної і своєї Нації.
Закликаємо всіх, кому не байдуже наше майбутнє, — стати поруч з нами до праці та помогти нам зробити доступним пластове виховання, а де це натрапляє на перешкоди, то уможливити пластове самовиховання — для всієї Української Молоді, як молодшої, так і старшої.
Рівнож і старших громадян закликаємо до пластової праці, — бо байдужі призначені на загибіль!
В Празі, дня 15. листопаду 1936.
(При нагоді 25-літнього Ювілею Українського Пласту.)