Як правильно носити сучасне зимове взуття ЗСУ? 18 правил, які повинен знати кожен військовий!

Надходить багато інформації, що військові не знають, як правильно носити сучасне мембранне зимове взуття, яке їм видають на складах військових частин. Причому, це стосується не тільки рядового складу, а й командного. Перші неприємні відгуки стали надходити в період проведення військового параду в 2015 році, коли командири за три дні до самого параду взули бійців і муштрували їх по кілька годин на день в НЕ разношенім взутті і без спеціальних шкарпеток. Як наслідок, потертості і мозолі. З настанням холодів почали надходити скарги на те, що взуття холодне, парке і т.п., при тому, що військові не дотримуються ряду важливих правил носіння такого взуття.

Повний огляд черевик можна переглянути за посиланням, а нижче залишаю правила носіння зимових мембранних черевик ЗСУ ТМ Талан і будь-якого іншого зимового взуття з мембраною:

  1. Взуття має бути на розмір більшим від фактичного розміру ноги.
  2. Під час пересування використовуються водопоглаинаючі устілки, які йдуть в комплекті. Після заміни устілки обов’язково сушаться.
  3. У статиці (непересування) більш ніж 15 хвилин використовуються устілки зі штучним хутром (друга пара устілок), які йдуть в комплекті. Після заміни устілки обов’язково сушаться.
  4. Будь-які устілки слід сушити при кожному зручному випадку.
  5. Взуття провітрюється без устілок при кожному зручному випадку. На тривалому відпочинку – просушується, якщо є можливість.
  6. Шкарпетки повинні бути зимовими трекінгові з довгим паголенком. Якщо немає штатних трекінгових шкарпеток ЗСУ, рекомендую вітчизняну ТМ «Трекінг» з бюджетною лінійкою трекінгових шкарпеток. Борт шкарпеток повинен на 3 см і більше виступати над берцями чобіт. Чим довша шкарпетка, тим крашче. При цьому, шкарпетки повинні вдягатися завжди поверх термобілизни.
  7. Для більш інтенсивного виведення вологи від стоп при тривалому активному пересуванні або в приміщенні, манжету борту шкарпеток можна натягувати на берці, вивертаючи навиворіт.
  8. При екстремально сильному морозі, якщо дозволяє об’єм взуття, довгі шкарпетки можна натягнути другим шаром на ступню, вивертаючи навиворіт. Таким чином досягається ефект подвійних шкарпеток. Найбільш практично цей спосіб використовувати в пасивній діяльності.
  9. Додатково можна вдягати тонкі термошкарпетки під трекінгові зимові, щоб нога в будь-якій обстановці залишалася сухою.
  10. Одягати взуття необхідно тільки в сухих і чистих шкарпетках, бажано прогрітих до кімнатної температури.
  11. На складних маршрутах і при пересуванні з вантажем шнурівку щільно зашнуровують. Таким чином щільно фіксується голіностоп.
  12. На простих маршрутах, при повсякденній діяльності та відпочинку шнурівку можна послаблювати. У такому положенні циркуляція кровопостачання нижньої кінцівки не порушується. Якщо в приміщенні жарко, дивись пункт 7.
  13. Для ефективної роботи мембрани чобіт їх слід утримувати в чистоті.
  14. Для довговічності шкіри чобіт потрібно очищати від бруду, періодично змащувати кремом і раз на два тижні наносити гідрофобну рідину, яка йде в комплекті.
  15. Штанини брюк повинні носитися поверх чобіт, а не заправлятися всередину. Тим самим не порушується кровопостачання нижніх кінцівок. Штанини або манжети, стягнуті внизу, додатково не дозволяють холодному повітрю і снігу потрапляти всередину через верх взуття.
  16. Якщо з якої-небудь причини перед одяганням черевиків всередині виявиться вода, а можливостей висушити взуття немає, завдяки мембрані, сушити взуття на сильному морозі можна за допомогою активної діяльності, до повного виведення вологи назовні через мембрану. При цьому шкарпетки під час взування повинні бути сухими, а вода або сніг попередньо витрусити зсередини чобіт.
  17. Сушити взуття можна як на повітрі (сушарці) і біля обігрівального обладнання, так і біля багаття на безпечній відстані. Виробник мембрани заявляє, що швидше за оплавиться кордура і шкіра, ніж зіпсується мембрана.
  18. Найтриваліший час комфортного перебування у взутті досягається за допомогою утеплення всього організму, вживання гарячих напоїв і калорійної їжі. Алкоголь виключається, так як він розширює судини, що, в кінцевому підсумку, призводить до переохолодження всього організму і ніг зокрема.

Якщо знехтувати хоча б одним з 18 правил, не буде можливості досягти оптимального комфорту ніг в польових умовах, тому, перед тим як скаржитися на взуття, потрібно, перш за все, проаналізувати свої дії щодо досягнення результату, адже за своє здоров’я кожен військовослужбовець несе індивідуальну відповідальність і перекладати її на виробників не коректно і не професійно.

© Игорь Молодан

Оприлюднено в Без категорії

Знання погоди

Кожен пластун – особливо коли йде таборувати – повинен вміти з відповідних знаків визначити погоду та розуміти барометр. Він повинен запам’ятати ось такі вказівки:

Червоне небо ввечері – буде погода на другий день.
Червоне небо ранком – буде дощ.
Жовтий захід сонця – буде вітер.
Блідожовтий захід сонця означає дощ.
Роса й мряка раннім панком – буде гарна погода.
Низький захід сонця (бо чистий обрій) – гарна погода.
Високий захід сонця (бо сонце криється за хмари високо над обрієм) – буде вітер.
М’які контури хмар – гарна погода.
Гострі контури хмар – вітер.
Скручені чи порозривані хмари – сильний вітер.
Коли перед дощем віють вітри – швидко буде погода, коли вітри віють по дощі – буде навпаки.

Мандрівництво під сонцем

Оприлюднено в Без категорії

Життя серед природи

Найкращим плем’ям Південної Африки були зулуси. Всі зулуси-чоловіки були добрими войовниками й добрими пластунами, бо ще хлопцями вивчали пластування.

Як хлопчина доходить літ, коли має стати войовником, його роздягають догола і розмальовують від стіп до голови білою фарбою. Йому дають щит для охорони й “есіґей” – малий спис, щоб міг ним убивати звірів чи ворогів, і так проганяють його у пущу.

Всякий, хто побачить юнака ще білого від фарби, повинен переслідувати й убити його. А щоб біла фарба зійшла з тіла, потрібно щонайменше місяць, – фарби нічим не змиєш!

Так хлопець мусить цілий місяць критися в джунглях і жити як уміє.

У зулусів поміж хлопцем і зрілим чоловіком є ще Юм-Фен (молодий джура), молодий войовник і Рінґ-Коп - ветеран

У зулусів поміж хлопцем і зрілим чоловіком є ще Юм-Фен (молодий джура), молодий войовник і Рінґ-Коп – ветеран

Він мусить іти за слідом оленя і підповзти досить близько, щоб убити його списом і так роздобути для себе поживу й одежу. Він мусить, потираючи два поліна, розкласти вогонь, щоб зварити собі страву. Він мусить уважати, щоб вогонь занадто не димів, бо це звернуло б увагу стеж, які слідкують за ним, щоб його переслідувати.

Він мусить вміти перебігати великі відстані, спинатись на дерева і перепливати річки, щоб уникнути своїх переслідувачів. Він мусить бути хоробрим і стати проти лева чи іншого дикого звіра, що напав би на нього.

Він мусить знати, які рослини можна їсти, а які із них отруйні. Він мусить збудувати собі добре укриту колибу для помешкання.

Куди б він не йшов, він мусить уважати, щоб не залишити по собі слідів, за якими можна було б його вислідити.

Цілий місяць він мусить так жити, хоч у пекучу спеку, хоч у холод і дощ.

А коли, нарешті, зникне й остання біла пляма на ньому, тоді він може повернутися до своєї оселі. Його вітають з великими радощами і дозволяють сісти між молодих войовників племен. Він довів, що вміє собі давати раду.

Для новака є зразком пластун-юнак, для пластуна-юнака - старший пластун

Для новака є зразком пластун-юнак, для пластуна-юнака – старший пластун

В Південній Америці хлопці племен яґан далеко в холодних дощових околицях Патагонії мусять також пройти пробу сміливості, поки одержать право вважати себе мужами. Проба в тому, що хлопець вбиває собі глибоко в стегно вістря списа і, не зважаючи на біль, цілий час усміхається.

Це жорстока проба, але вона доводить, що ці дикуни добре розуміють, що хлопцям треба конче вишколюватися в мужності, щоб вони не стали слабодухими гульвісами, які до мужніх діл вміють тільки приглядатись.

І давні британські хлопці мусили пройти подібний вишкіл, поки їх почали вважати мужами.

Якщо кожен хлопець зусильно попрацює над своїм пластовим вишколом, то він укінці буде мати право назвати себе пластуном і мужем; він побачить тоді, що йому не буде важко дати собі раду.

ВИШКІЛ ДЛЯ ЖИТТЯ В ПУЩІ

Старий, понад вісімдесятлітній канадський розвідник і мисливець Біл Гемілтон написав колись книжку під заголовком: “Шістдесят років у степах”, в якій описує небезпеки пригодницького життя давніх піонерів:

“Мене часто питали, – пише Гемілтон, – навіщо ми виставляли себе на такі небезпеки? Моя відповідь була завжди одна й та сама: в житті пластуна серед природи є якийсь чар – раз попадаєш під його силу, то більше тобі не визволитись від нього. Покажіть мені людину, що зросла посеред великих див природи: вона плекає правдомовність, незалежність і самодовір’я. Вона має шляхетні пориви. Вона щира до своїх друзів і вірна прапорові своєї батьківщини”.

Я в усьому погоджуюся з тим, що сказав цей старий розвідник. Щодалі, я бачу, що ті, хто приходять від самих кордонів цивілізації, з того життя, яке називаємо грубим і диким, – належать до найшляхетніших і найбільш лицарських представників своєї раси, особливо перед жінками і немічними. Життя серед природи зробило їх “джентльменами”, тобто шляхетними людьми.

“Грайся завзято – працюй завзято!”

Теодор Рузвельт, президент США (1901-1909), також любив життя серед природи. Вертаючися з ловів у Східній Африці, він зробив перегляд англійських пластунів у Лондоні і висловив своє велике захоплення ними. Він писав:

“Я вірю в ігри серед природи і ніяк не можу сказати, що це суворі ігри тому, що учасники таких ігор можуть вряди-годи зранитись. Я не люблю перебільшеної вразливості, що немов завиває юнака в бавовну. Людина природи мусить завжди виявитись кращою у життєвому змаганні: якщо граєшся, грайся завзято; коли працюєш, працюй завзято. Але не дозволь, щоб твоя гра і спорт перешкоджали тобі у науці”.

Я знав старого колоніста, який після Південноафриканської війни казав, що не може там жити з британцями: коли вони прийдуть туди, то поводяться дуже “нерозумно”, вони страшенно безрадні в степах Південної Африки, не вміють дати собі ради, ні влаштуватись вигідно в таборі, ні вбити дичину для поживи, ні зварити її, в пущі вони завжди збивались з дороги. Деякі з них, додавав він, більш-менш після шістьох місяців навчились зовсім добре влаштовуватись (якщо взагалі так довго залишилися при житті, бо багато з них загинуло).

Навчись давати собі раду.

Нікуди правди діти, люди, які виросли в цивілізованій країні, не вміють дати собі ради в степах чи в пралісах. Внаслідок того вони, попавши в пущу, цілком там безпомічні й зазнають чимало труднощів і прикрощів; а того не було б, якщо б вони ще хлопцями навчились давати собі раду в таборі. А так вони – цілковиті новаки-“жовтодзюби”.

Вишколений лісовик знає життя в лісах. Він знає тисячі різних способів, щоб вигідно влаштуватись

Вишколений лісовик знає життя в лісах. Він знає тисячі різних способів, щоб вигідно влаштуватись

Вони ніколи не запалювали вогню і не варили собі їжі, все те робили за них інші. Коли вони вдома потребували води, їм досить було відкрити кран; тому вони й зовсім не знали, як серед пустелі знайти воду; вони не знали, що воду можна відшукати по траві, чи по кущах, аж поки не покажуться ознаки вологості. Коли вони вдома збились з дороги або не знали, котра година, могли когось про те спитати. Вони завжди мали дім, де могли схоронитись, і ліжко, де могли лягти. їм самим ніколи не доводилось те все майструвати, або лагодити свої черевики чи одіж.

Ось чому жовтодзюб не раз гірко плаче в таборі. Але життя в таборі для пластуна, що знає своє діло – це проста справа. Він знає тисячі способів, як вигідно влаштуватись і, опісля, повернувшись до цивілізації, він насолоджується цим усім ще більше, бо бачить великий контраст.

Але навіть тут, у місті, він дасть собі швидше раду, ніж звичайна людина, що ніколи насправді не вчилася дбати про свої потреби. Людина, що мусила прикласти рук до всякої праці, як це робить пластун у таборі, побачить, повернувшись до цивілізації, що їй набагато легше знайти працю, бо вона може виконати все, що їй тільки скажуть.

ДОСЛІДНИЦЬКІ ПОХОДИ

Гарний вид пластової праці можуть виконати пластуни, влаштовуючи хоч гуртками, хоч парами дослідницькі походи, немов давні блудні лицарі, що йшли на прощу по краю, щоб знайти людей, що потребують допомоги, і їм допомогти. Це можна зробити однаково добре і на колесах, і пішки.

У такій мандрівці пластуни ніколи не повинні, по змозі, спати під дахом. У погідну ніч вони повинні спати під голим небом, де б вони не були. В погану погоду попросити дозволу спати на сіні, на оборозі чи в клуні. (…)

Мета твоїх походів.

Твоя мандрівка завжди повинна мати якусь визначену мету. Коли ви творите гурток міських хлопців, то вирушите на природу з думкою прослідити якесь особливе місце, напр., якусь гору або відоме озеро чи може якийсь старовинний замок, побоїще або морське побережжя. Ви можете теж бути в мандрівці, щоб приєднатись до якогось більшого табору.

Коли ж ви творите гурток сільський, ви можете вибратись до великого міста з думкою оглянути його будівлі, його зоологічні парки, цирки, музеї тощо.

Ви мусите, очевидно, виконувати ваш щоденний добрий вчинок, коли тільки трапиться вам нагода, зокрема ви повинні робити добрі вчинки селянам чи іншим людям, що дозволили вам, напр., користуватись їх клунею чи полем, і так віддячитись за їхню ввічливість.

МАНДРУВАННЯ ПО ГОРАХ

Мандрування по горах – це чудовий спорт у багатьох частинах світу. Знайти дорогу й вигідно влаштуватися в горах – це на практиці випробовує все ваше пластове вміння.

Спинаючись по горах, ви постійно міняєте свій напрям, бо ви йдете то вгору, то знов униз заглибини гірського узбіччя і тратите з очей орієнтаційні пункти, що ними звичайно керуєтесь. Ви мусите триматися свого напрямку, орієнтуючися за сонцем і компасом, постійно вгадуючи, де знаходиться напрям вашої мандрівки.

На кожному кроці можуть вас застати мряки і тумани, що можуть збити з пантелику й тих, які знають кожну п’ядь тієї околиці.

Досвідчений пластун робить ось такі шкіци з своїх походів у нотатнику чи в своєму щоденнику

Досвідчений пластун робить ось такі шкіци з своїх походів у нотатнику чи в своєму щоденнику

Як я заблукав у горах.

Такий досвід здобув я одного року в Шотландії, коли я в товаристві одного верховинця, що знав околицю, заблукав у тумані. Думаючи, що він знає дорогу, я цілковито покладався на його провід.

Але пройшовши шматок дороги, я мусив звернути йому увагу, що вітер раптом змінив напрямок. Коли ми вирушили, вітер віяв з лівого боку, а тепер сильно бив у праву щоку. Все ж таки, здавалось, це його нітрохи не стурбувало, і він вів мене далі.

Раптом я запримітив, що вітер дув нам у плечі так, що виходило, що або вітер, або гори, або ми самі мандрували навколо і знаходились знов майже на тому самому місці, звідки ми вийшли.

Уживання линв для спинання.

Пластуни, що спинаються по горах, повинні навчитися зв’язувати себе разом линвами, як це роблять альпіністи на льодовиках.

На стрімких узбіччях пластова палиця часто пригодиться для підтримання рівноваги

На стрімких узбіччях пластова палиця часто пригодиться для підтримання рівноваги

Зв’язані разом повинні бути віддалені один від одного яких чотирнадцять стіп. Линва повинна бути прикріплена кругом стану петлею, вузол має бути на лівому боці. На вузол треба біля чотирьох з половиною стіп линви; на кінцях линви це має бути рятівничий вузол, а посередині – для середнього – вузол “менгарнес”.

Кожен має стримуватися в ході так, щоб линва між ним і його попередником була постійно натягнена. Коли один впаде чи посковзнеться, всі інші цілим своїм тягарем перехиляються в другий бік, поки він знов не стане на ноги. (…)

НІЧНІ ПОХОДИ

Пластуни мусять – і вночі і вдень – вміти знайти свій шлях. Але якщо вони не будуть у тому вправлятися частенько, вони дуже легко вночі заблукають. Віддалі вночі здаються більшими, а орієнтаційні знаки важко побачити. Також звичайно робиш більше галасу вночі, ніж удень, коли ненавмисне наступаєш на сухе галуззя чи штовхаєш ногою каміння.

Коли ти вночі стежиш за ворогом, мусиш більше довіряти своїм вухам, аніж очам. Ніс теж допоможе тобі, бо пластун вміє також упізнавати речі нюхом. Хто не порушив курінням свого нюху, частенько занюхає ворога на великій віддалі. Я сам багато разів випробував.

Під час нічної стежі пластуни тримаються один до одного ближче, ніж удень, а в дуже темних місцях, напр., у лісі, вони йдуть гусаком, тримаючись рукою кінця палиці найближчого пластуна.

Коли йдеш сам-один у темноті, пластова палиця стає тобі дуже в пригоді; вона допомагає віднайти дорогу й усувати галуззя з-під ніг.

Йдучи вночі подалі один від одного, пластуни підтримують зв’язок між собою тим, що перекликаються вряди-годи голосом свого гурткового звіряти.

Кожен пластун мусить знати, як орієнтуватися по зорях.

Оприлюднено в Без категорії

Гіґієна мандрівки

Передовсім завжди мусимо достосувати трасу і темпо мандрівки до віку і вироблення учасників. Для дорослих юнаків повинно бути пересічно 10 кг. (20 фунтів), для дівчат 7 до 10 кг (14 до 20 фунтів). Маршувати гуртками, свобідно, з більшими відступами. Йти по змозі зі замкненими устами, віддихаючи носом. Говорити мало, а співати тільки в теплій порі, якщо немає пороху або сильного вітру, як теж не йдучи догори. Води пити якнайменше і лині по відпочинку. Воду пити малими ковтками і не надто зимну, зігрітим взагалі не пити!

В дорогу ніколи не вирушати натще й дотримувати правильні години харчування.

На випадок захворіння когось із учасників негайно зарядити відпочинок.

Купатись вільно тільки після відпочинку. В часі довшого відпочинку можна вимити ноги, але перед дальшим маршем треба їх добре витерти, не іти з мокрими ногами.

Мандрівництво

В часі спеки не іти! Голову накривати, коли йдемо в сонці. Одяг наш повинен бути легкий і вільний, відповідний до пори року. В часі відпочинку, особливо на верху, вдягнути на себе куртку. Коли змокнемо, то по приході на місце нічлігу скинути всі мокрі речі та висушити їх. Коли не маємо нічого сухого до перебрання, то краще влізти у мішок до спання, чим сидіти в мокрому. Передусім скинути мокрі черевики і висушити їх не надто близько вогню, випхавши їх сіном або папером. Не спати в речах, що в них ми ішли, але перебратись у довгі теплі штани, светер чи хоч би купелевий одяг. Ніколи не спати в черевиках; можемо спати в скарпетках, але не тих, що ми в них ішли.

Дуже важною в гіґієна ніг. Добрі, розходжені черевики часто рішають про успіх мандрівки. Скарпетки повинні бути вовняні, не латані, щоб не гнітили. Коли все ж зробиться міхур, тоді перетяти його випаленим в огні ножиком, витерти дезинфекуючим засобом (окиснена вода, алькоголь, йодина тощо), засипати дерматолем і заліпити плястром.

Оприлюднено в Без категорії

Деякі загальні вказівки для подорожей по Українських Карпатах

Карпатські гори в межах Львівської, Закарпатської та Івано-Франківської областей України тягнуться хребтами в загальному напрямку з північного заходу на південний схід. Між окремими паралельними хребтами знаходяться поздовжні долини, часом досить широкі (наприклад, долина річки Стрий на відрізку між Туркою і Синєвидним). Поздовжні гірські хребти в деяких місцях перерізаються поперечними долинами, створеними дією головних карпатських рік, таких як Опір, Свіча, Лімниця, обидві Бистриці, Прут і Черемош у верхній течії. В місцях перетину гірських хребтів цими ріками поперечні долини вузькі, дуже мальовничі (наприклад, пролом Пруту вище Яремча), круті, і їх напрямок часто змінюється, проте зберігається загальна тенденція — з південного заходу на північний схід.

Населені пункти в гірських районах згаданих областей розміщені, здебільшого, в долинах рік та їх приток, туди ведуть теж головні комунікаційні шляхи. Ці поселення служать вихідними, початковими пунктами пішохідних туристичних маршрутів.

Метою пішохідного туристичного походу в Карпатах найчастіше є вихід на ту або іншу вершину, з якої відкриваються далекі горизонти, прекрасні краєвиди. При організуванні такого походу одним з першочергових завдань є вибір маршруту, тобто шляху виходу на задану вершину і спуску з неї.

Нижче подаються деякі загальні вказівки щодо вирішення цього завдання. Початкова і кінцева частина маршруту часто проходить шляхами, придатними для автомобільного, руху. Якщо ця частина доволі велика (4 км і більше) і не представляє туристичного інтересу, то бажано провести її автотранспортом, що дасть економію сил і часу. Пішохідна частина туристичного походу починається тоді з місця, де ми сходимо з автомобільної дороги і веде по дорогах і стежках різного призначення і різної якості, а деколи і по бездоріжжі. Серед доріг і стежок, якими користуємося в туристичних походах, можна відрізнити:

1. Дороги, прокладені долинами, вздовж річок і потоків, приток головних карпатських рік. Деякі з них непогані, використовуються для місцевого зв’язку між населеними пунктами, розміщеними в долинах цих річок, а також для комунікації між поселеннями, які знаходяться в системах річок, розділених внутрішніми водорозділами. В таких випадках дорога, проведена долиною однієї річки, поступово піднімається на водорозділ в його найнижчому місці, після чого знову спускається вниз в долину другої річки. Інші дороги цього виду значно гірші, по суті є тупикові — в своїй кінцевій частині вони перетворюються на стежки, які, в кращому випадку, виводять на сідла хребтів.

2. Дороги і стежки, які з’єднують головні долини з хребтами гір, і далі проходять вздовж цих хребтів. Такі дороги використовуються для комунікації населених пунктів з розміщеними вище верхньої межі лісу лугами і полонинами. Починаються такі дороги чи стежки, звичайно, біля устя притоку до більшої річки, піднімаються стрімко догори по лінії хребта (часом серпантином) аж до верхньої межі лісу і звідти ведуть на хребет. На хребті, як правило, завжди є дорога чи стежка, яка часом проходить повз окремі вершини (траверзує їх). Дороги хребтом розгалужуються в місцях приєднання бокових хребтів, а також спускаються .в долини навколишніх річок.

3. Лісогосподарські тракторні дороги, спеціально прокладені до місць лісорозробок, призначені для лісозаготівельних робіт. Найчастіше ці дороги тупикові, в нижній частині деколи непогані, але ведуть вони майже завжди тільки до зрубів.

4. Мисливські стежки, так звані “райтштоки”. Вони прокладені на узбіччях гір і хребтів, майже завжди горизонтально, або у вигляді серпантину, на висоті декілька сотень метрів нижче верхньої межі лісу. Ці стежки призначені для полювань. Серед комунікаційних шляхів у Карпатах треба згадати ще так звані плаї, тобто призначені для людей або кінного транспорту стежки, які споконвіків з’єднують через ліси і гори населені пункти з полонинами та між собою. Хоча стан і якість таких плаїв часто дуже погані, проте завжди ведуть вони до мети найкоротше і найвигідніше. Зокрема, вони служать для весняного вигону худоби на полонини (“полонинський хід”), перегону овець на нові пасовища, для зв’язку полонинських господарств з населеними пунктами і т. і. Довжина їх нерідко сягає десятків кілометрів. На відміну від інших стежок, плаї не змінюють свого положення, вони стабільні і надійні, тому мають широке застосування в пішохідному туризмі. Прикладами таких плаїв можуть бути: плай від Маковиці над Яремчем через Рокети до Лисини Космацької і далі; плай від Жаб’я через Красний Луг, Костричу на полонину Маришевську; плай Лопушанка з Лазещини під Петрос і на полонину Гарманеську та інші.

Спинання в гори

Стрийські пластуни мандрують Карпатами. Оповідання про цю та інші мандрівки читай у гумористичній книзі Б,Чехута Б.Чехута «Рідними Плаями».

Стежок, прокладених спеціально для потреб пішохідного туризму, в Карпатах практично немає. В туристичних походах використовують дороги і стежки, передусім, двох перших видів, а нерідко в кінцевій частині біля вершини переходять у бездоріжжя. Вибираючи трасу пішохідного походу, найчастіше віддають перевагу дорогам і стежкам, які ведуть хребтами гір. В такому випадку, на початку траси часто зустрічається доволі стрімкий підйом через ліс на хребет, а відтак починається мандрівка по частково або повністю відкритих теренах, що дає можливість спостерігати широкі навколишні краєвиди. Але при цьому часто доводиться йти “з верха на верх”, тобто проходити по черзі окремі вершини і сідла між ними. Правда, сідла між вершинами поздовжніх хребтів звичайно неглибокі, але сідла, якими з’єднані “між собою паралельні хребти”, бувають досить глибокі; різниця висоти між таким сідлом і сусідніми хребтами може досягти сотень метрів. Ще одна незручність маршрутів, прокладених хребтами гір — це обмеженість, або і повна відсутність джерел питної води. Траса маршруту, прокладена долинами річок, порівнюючи з трасою хребтами або узбіччям, звичайно, є коротшою. Нахил її досить рівномірний, немає чергувань підйомів і спусків, вода завжди близько. Але, по суті, це всі переваги такої траси.

Похід вздовж річок позбавлений видів, тому нецікавий. Часто потрібно переходити через річку, не завжди для цього є кладка чи мости к й, приходиться будувати примітивні переправи або переправлятися вбрід, що істотно знижує темп походу. Стрімкий підйом на сідло в кінці долин річок, як правило, важчий, ніж початковий підйом на хребет в маршрутах хребтами. Дороги вздовж річок затінені і тому завжди болотисті. Мисливські стежки деколи можуть бути корисними для туристів, хоча вони теж не дають видимості і часом дуже петляють. Стан їх, при відсутності консервації, не завжди задовільний, зустрічаються сильно заболочені місця і завали, які приходиться обходити.

Тракторні лісовозні дороги найменше зручні для пішохідного туризму. В мокру погоду вони сильно заболочені, тому деколи просто непрохідні. Найгірше те, що вони часто ведуть в “нікуди”. Закінчуються в незручних місцях, звідки треба вибиратися бездоріжжям. Бездоріжжя в туристичному поході, особливо в терені покритому лісом або заростями жерепу, завжди небажане. Проте інколи частину маршруту приходиться долати саме бездоріжжям, оскільки іншої можливості просто немає. Так буває, наприклад, на останніх метрах підйому на вершини. Ходіння бездоріжжям по трав’янистих хребтах вище верхньої межі лісу не є особливо важким. Значно важче здобувати вершини, покриті кам’яними розсипами, т. зв. цекотами. Такі вершини, наприклад, зустрічаються в Ґорґанах. Якщо така вершина покрита додатково ще заростями жерепу — вона практично непрохідна. Вибір маршруту залежить, в першу чергу, від заданої мети походу (наприклад, вихід на вершину, відвідування пам’ятного місця і т. д.), а також від виділеного для цього часу. У випадку одноденних походів (т. зв. походів вихідного дня) маємо в своєму розпорядженні від 8 до 12 годин, залежно від пори року, не враховуючи затрат часу на транспорт.

Реальний час для пішохідної частини маршруту визначається призначенням і станом траси, складом учасників походу, їх віком та фізичною підготовкою), порою року, погодою. Розрахувати цей час можна тільки орієнтовно, виходячи із середньої швидкості руху, яка дорівнює для рівнинної частини траси 4-5 км/год, для підйомів — 1-2 км/год, для спусків — 2-4 км/год. Чим більший нахил і гірший стан траси, тим менша швидкість руху. До цього ще треба додати час на відпочинок, а також деякий резерв, разом не менше 1/4-1/3 загального часу самого походу.

Кількість учасників одноденних походів, в принципі, необмежена, проте бажано, щоб вона не перевищувала 20-25 осіб. В поході учасники йдуть один за одним. Похід веде керівник, безпосередньо за ним йдуть найслабші, замикає похід назначений керівником один з найбільш досвідчених туристів.

Харчування в одноденних походах, звичайно, індивідуальне, тобто учасники використовують принесений з собою “сухий пайок”. Пити воду під час походу не рекомендується, спрагу непогано гасить насолоджений чай, можна гарячий. Вживати спиртні напої в поході і під час відпочинку категорично забороняється. Орґанізація дво- і багатоденних походів вимагає додаткового вирішення двох важливих проблем. Це — забезпечення нічлігів та теплого харчування. Труднощі їх задовільного вирішення зростають при збільшенні кількості учасників походу. Тому для таких походів бажана невелика кількість учасників — не більше 5-6, оптимально — 3-4.

Відносно ночівлі. Деяку незалежність у виборі місця ночівлі дає наявність в групі відповідних наметів. Вибір місця під намет, його встановлення і правильне функціонування вимагає відповідних знань і навичок. Проте не завжди є можливість використати для ночівлі: власний намет. Зокрема, на території державних заповідників ночівля під наметами взагалі забороняється. По-друге, ночівля під наметом, встановленим в дощову погоду на мокрій землі, не тільки зв’язана з незручностями для його мешканців, але також створює загрозу їхньому здоров’ю. В таких випадках можна було б допустити тільки використання наметів з надувним дном, які малодоступні для більшості туристів. Тому ночівлю під наметами, незважаючи на їх романтику, доцільно рекомендувати тільки у випадках, коли немає інших можливостей і при умові стабільності гарної погоди. Інші можливості — це ночівля на турбазах, в готелях, або в селянських хатах та їх допоміжних приміщеннях. Зокрема, досить зручною є ночівля на сіні оборогів, які на Гуцульщині мають бокові стіни з дощок. В критичній ситуації приходиться проситися на нічліг в розкинуті по полонинах і зрубах колиби чи гуртожитки лісорубів.

В багатоденних походах щонайменше раз на добу треба забезпечити повноцінне харчування з, теплою стравою. Це вирішується просто, якщо траса маршруту прокладена через населені пункти, в яких є загальнодоступні їдальні. Оскільки так не завжди буває, приходиться куховарити самим. Для цього потрібно носити з собою відповідний запас харчів (каші, м’ясні консерви, чай, цукор), казанок та інший кухонний інвентар, сокиру для заготівлі палива, тощо. Розпалення вогню в мокру погоду дуже полегшує таблетка т. зв. сухого спирту. Одяг туриста, учасника походів в Карпатах, повинен враховувати можливі зміни погоди. Тому і для одноденних походів треба мати з собою теплий светер, штурмовку або плівку від дощу, шапочку на голову (від сонця і дощу), запасні грубі шкарпетки і т. п. Очевидно, кожний турист має свій наплечник. Взуття найбільш відповідне на карпатські стежки — це туристичні черевики з підошвою типу “вібрам”, кеди менше зручні. В багатоденних походах приходиться носити додатково намет, опальники, спортивний одяг, взуття на зміну, тощо. Все це повинно бути так складене, щоб в поході руки були вільні. Більш детальні відомості про спорядження, потрібне туристам, можна знайти в різних довідниках по туризму.

Оприлюднено в Без категорії

Виряд гуртка на мандрівку з нічлігом

Перш за все для нічлігу потребуємо шатра. Є багато різних родів шатер. Кожний з них має свої добрі прикмети чи недоліки. Продуценти придумують різні поліпшення й удогіднення для мандрівника, а ті, не раз не надто потрібні, дрібниці підносять ціну шатер і… заробіток фабрикантів. Якщо йдеться про мандрівку, то для нас найважливіші такі прикмети доброго шатра:

  1. Щоб було з тривкого і справді непромокального матеріялу.
  2. Щоб легко і швидко можна було його поставити.
  3. Щоб вага його була невелика, а коли воно на більше осіб, щоб можна було розділити шатро на частини і поділити вагу між кількох членів мандрівки.
  4. Щоб воно не мало невигідних і тяжких додаткових частин, дрючків тощо, без яких годі було б обійтися.

Купуючи шатра за заощаджені гуртком гроші, добре їх розгляньмо та перевірмо, користаючи з поради якогось досвідченого мандрівника, чи вони цим вимогам відповідають.

Перед мандрівкою заздалегідь подумаймо, хто з юнаків належить до того чи іншого шатра, і відповідно розділім вагу, включаючи теж деяку кількість доброго мотузка, готові кілки тощо.

Гурткова аптечка. Якщо мова про гурткову аптечку, то вага її невелика. Її  несе або сам провідник мандрівки, або доручає комусь найбільш досвідченому в подаванні першої допомоги. Гурткова аптечка це щільно замкнена металева а/бо пластикова коробка, у якій містимо найконеч ніші прилади і ліки в невеликій кількості. Там повинні бути:

  1. Стерильні бинти різної величини для заліплювання малих ран.
  2. Декілька бандажів.
  3. Таблетки для дезинфекції води.
  4. Дезинфекційний середник на рани.
  5. Середник для припинення болю, для дезинфекції горла тощо.
  6. Малі ножички і пінцетка, декілька англійських шпильок і т. п.

Піонерський виряд на мандрівку це приладдя, потрібне для будови шатра і кухні, санітарник споруджень тощо. Беремо з собою:

  1. 1-2 пластові сокирки.
  2. 2-3 польові лопатки.
  3. 1-2 піонерські тонкі линви, кусень доброго м’якого дроту.
  4. Ліхтар для свічки чи оливи, або сильніший електричний ліхтарик із запасною батерією, щоб його можна було вішати.
  5. Брусок (камінець) для гострення ножів і сокирок.
  6. Сокирки й лопатки мусять мати шкіряні футляри, щоб їх можна було почепити до пояса та вигідно й безпечно носити.

Кухонний виряд і харчі залежно від кількости учасників. У кожному разі нам потрібні:

  1. Два казани, один на чай, другий на страву, з дужками, щоб можна було вішати над вогнем.
  2. Невелика дерев’яна вареха.
  3. Ополоник для набирання страви.
  4. Пластикове складане відерце носити воду.
  5. Кухонний ніж (його може в потребі заступити пластовий).

На цілий час мандрівки складаємо “меню”, підраховуючи, скільки треба взяти харчів на всі страви. При тому, щоб заощадити на вазі, беремо до уваги в першу чергу т. зв. сухі харчі, як чай, цукор, хліб, крупи, макарони, горох, сушена городина тощо. Було б нерозумно і не по-пластовому брати з собою готові харчі в консервах, наприклад, готові юшки, варену квасолю, готовий ґуляш. Ми ж хочемо давати собі раду самі, готуючись до такого часу, коли готових страв і іншого комфорту не буде. Крім того, готові харчі мають у собі більше ніж 50% води, яку нерозумно носити весь час з собою.

Це не виключає, одначе, консервів з товщем чи деякої кількости м’яса у формі сухої ковбаси, сушеної риби тощо. На кожну мандрівку один з нас бере на себе обов’язки інтенданта, тобто заготовника, що дбає про купівлю та має список посуду й потрібних харчів.

У порозумінні з провідником він розділяє їх між членами, щоб носили під час мандрівки.

Інший виряд. Інший потрібний виряд, наприклад, водний чи копаний м’яч, лук і стріли, сурма чи гітара, беремо в міру того, яка наша програма і потреба, та приділяємо кожну річ одному, звичайно добровольцеві, під опіку на весь час мандрівки.

Справедливий розподіл виряду, дружнє взаємне ставлення, готовість допомогти чи виручити один одного в несенні якоїсь речі, згідливість у співпраці для добра гуртка під час мандрівки — це доказ Вашого пластового вироблення. Без нього годі добути вищий пластовий ступінь розвідувача, з успіхом відбути пробу “Скобиного хвату”.

Оприлюднено в Без категорії

Ідемо у мандрівку!

Мандрівництво — це частина змісту і форми фізичної культури і виховання. Коли говоримо про фізичне виховання, маємо найчастіше на думці руханку і різного роду спорти, а забуваємо про велике значення туристики у фізичному вихованні.

Мандрівництво дуже різнородне у своїх цілях, змісті і формах. Ціллю мандрівки можемо ставити собі — пізнання краю (мандрівка краєзнавча), пропаґанду різних ділянок (пропаґандивна), вишкіл у різних вмілостях (картографія, поземеллєзнавство, піонірка і т.п.), скріплює вона теж фізично, а зокрема нашу нервову систему. Мандрівка лучить у собі звичайно кілька завдань, але для корисного пере ведення мандрівки треба точно усвідомити собі її ціль і послідовно її переводити. Отже бачимо, що засяг мандрівництва дуже великий. Своїм змістом сягає аж у духове життя, як форму використовує фізичний рух, що його виконуємо природними і штучними засобами — мандрівництво піше, колесом, мотоциклом, автом.

Ми зацікавлені у пішому мандрівництві, бо воно з найбільш природне, має величезний вплив на здоров’я і розвій організму, а перш за все має велике виховне значіння. Через співжиття і співпрацю та спільне поборювання трудів у збірних мандрівках — усуспільнюється одиниця. Воно пособляє теж формуванню характеру. Витворюючи щораз то нові ситуації, вставляючи мандрівника у щораз то нові для нього обставини, заскакуючи несподіванками — учить скорої орієнтації, зарадности, самостійности, пристосування до нових, тяжчих умовин життя, виробляє відвагу, опанування нервів, витривалість і відпорність на невигоди, — значить зміцнює і духово, і фізично. При тім є доброю формою виладування молодечої енерґії і заспокоєння змислу цікавости та здобування чогось нового.

Та щоб добре мандрувати і осягнути якнайкращі висліди, треба вміти мандрувати. Тож постараємося все точно обговорити.

Мандрівництво до висот

ОРГАНІЗАЦІЯ МАНДРІВКИ

Залежно від часу тривання маємо:

  1. Короткі прогулянки, кілька годин до півдня, мають характер пластових сходин з практичними вправами у природі. Вони звертають меншу увагу на фізичне вироблення (коротка траса!), але більшу на заправу у практичних вмілостях. Вони вимагають точної програми, подібно як пластові сходини.
  2. Прогулянки, мандрівки однодневні є найлегші. Їх можна трактувати як заправу до мандрівництва. Вони вже мають дати фізичну витривалість, тому траса їх вже довша. Однак і вони мають частину часу (1 — 2 — 4 год.) присвятити для практичного вишколу (точна програма прогулянки).
  3. Кілька, 2-З-дневні мандрівки з нічлігами в природі, вимагають вже правильної мандрівницької підготовки і пляну. Їх організуємо звичайно відповідно до довжини траси. Нічліги в горах дають змогу зжитися з горами, пізнати життя в них і перейти цікавіші партії, не повторяючи знову тих самих доріг. Конечність точної внутрішньої організації та доброї підготовки дає багато виховних моментів.
  4. Мандрівні табори тривають 10 днів до 4 тижнів, мають точно означене завдання, учасники творять сильно спаяну цілість — як у постійних таборах — і мають точно зорганізоване внутрішнє життя. Вони можуть мати постійне місце побуту т. зв. випадову базу, куди що 2-3 дні вертаємося для кращого відпочинку. Такі табори вправді дають більшу вигоду і не вимагають такого вкладу енерґії, як постійна, тягла мандрівка, зате примушують повторяти ті самі шляхи і забирають час на улаштування сеї бази. Все ж вони дуже добрі для початківців. Постійні мандрівні табори вимагають — і виробляють — більше витривалости, але і дозволяють проходити все новими і цікавими трасами.

З огляду на ступінь трудности терену маємо мандрівки:

  1. підгірські, у хвилястому підгір’ї, 400 до 1000 м. (135 до 335 стіп) висоти, вони є переходом між низовим і гірським мандрівництвом. Вони завжди доступні і для молоді нижче 15 років.
  2. у середніх горах, у нас в Україні бескидського типу — Бескид, Ґорґани, Чорногора, тут в Америці гори Адірондак, Зелені гори, Білі гори, Димлячі гори. Вони доступні молоді вище 15 років і вимагають вже фізичного вироблення і підготови меншими мандрівками.
  3. у скелистих горах, типу Альп, у нас деякі верхи Ґорґанів і Чорногори, в Америці Скелисті гори, вимагають вдряпування, “альпіністики” зі своєю особливою технікою, заправою та вишколом.
  4. зимові мандрівки. Ступінь їхньої трудности залежить від кожноразових обставин і снігових умовин. Всі вони вимагають особливої технічної підготови.

З огляду на число учасників маємо:

  1. збірні мандрівки, що мають спільну ціль, спільну внутрішню організацію і залежність від одного проводу.
  2. індивідуальні, вони звичайно малочисельні, не творять окремої цілости, організаційно неспаяні.

Пластові мандрівки є все збірними мандрівками.

ПІДГОТОВА МАНДРІВКИ

Повну користь може дати лиш мандрівка правильно і бездоганно підготована і переведена і то під оглядом організації, програми, господарки і здоровних умов. Треба не тільки все докладно уложити, але і багато передбачити. Цілу підготову мандрівки переводить підготовча комісія під проводом провідника мандрівки. Поодинокі члени комісії мають точно означені функції: технічний референт підготовляє технічну сторінку, господарський господарську і т.п.

Визначення траси мандрівки робимо на підставі карти і провідників по даній околиці. Загальний плян робимо при помочі орієнтаційних карт (більше мірило, т. зв. генеральні карти), подрібний на підставі точних, “спеціялок” (менше мірило, прим. 1/75.000, 1/100.000 цм або 1/62.500 інчів). Вибір тури залежить від ціли мандрівки — краєзнавча веде місцями, цікавими під краєзнавчим оглядом., коли для тренування, то вибираємо особливо тяжкі партії і т.п. Вибираючи шлях, треба взяти до уваги теж можливості нічлігу, в схоронищі чи в шатрах. Теж мусимо тямити розшукати місця, де можемо доповнити свої харчові припаси. Довжину і тяжкість траси мусимо все достосувати до найслабших учасників.

Розклад мандрівки в часі. Щодо часу — треба мандрівку поділити на етапи, в яких маємо виконати поставлені собі завдання, як теж відповідно до можливостей нічлігів. Довжину дороги, що припадає на кожний день, мусимо дуже точно обчислити, беручи до уваги як віддаль так і різницю висоти. Деколи беремо до уваги теж і покриття поземелля та ґрунт. Покриття лісисте, високопенне, без густого підшиття корисне для мандрівки; густе підшиття, без добрих доріг утруднює хід, так теж поля, покриті засівами. Твердий, скелистий ґрунт найкращий для ходу; пісковий тяжкий, лиш по дощі трохи кращий; чорноземний добрий у погоду, розмокає в дощ і ліпиться до черевиків.

Обчислення дороги робимо на основі точної карти, “спеціялки”, можемо теж помагати собі інформаціями із провідників, чи і вже на самій мандрівці контролювати із числами віддалей, поданими на дороговказах. Коли ідемо на мандрівку дуже великою групою (краще сего не робити!), тоді час, потрібний на дорогу, треба помножити через 1 ½, бо велика група тяжче посувається. Пересічно призначуємо для менш витренованих 15-20-25 км на день (10-12-15 миль).Для більш виспортованих до 30 км (біля 20 миль), а при плоских маршах навіть до 40 км на день, якщо наступного дня не підемо більше як 25 км. Різниці висоти не повинні бути більші чим 1.200 м (біля 3.600 стіп) на день, пересічно біля 500 до 1.000 м (біля 1.500 до 3.000 стіп).

Час, потрібний для відбуття даної дороги, обраховуємо, беручи до уваги віддаль і піднесення терену. При плоских маршах 4 км на годину (біля 2 1/2 милі), легко похилою дорогою або стежкою 3 км на годину (біля 2 милі) при виходженні на гору і 4 до 5 км на годину при сходженні (2 1/2 до 3 милі). На стрімких узбіччях 200 до 300 м на годину при виходженні на гору (200 до 300 ярдів) та 400 м на годину при сходженні (біля 400 ярдів). При вилаженні чи злаженні із скали рахуємо не більш чим 200 м на годину (200 ярдів).

Час денного маршу при кількадневних чи й довших мандрівках встановляємо на 5-7-10 годин. На однодневних маршах для заправи може бути і більше. Відпочинки сюди не вчислені.

Розложення маршу під час дня. Година вимаршу повинна бути вчасна, 6 або 7 година ранку, при однодневних маршах навіть 5 год. Це залежить теж від способу ночування. Коли ночуємо в схоронищі, то збирання не вимагає скільки часу, і тоді можна вийти вчасніше. Коли ж звивати маємо табір, то виходимо не раніш 7 год. Вчасний вимарш забезпечує перед заскоченням ніччю в дорозі і дозволяє використати для ходу саме найдогідніший час. Ранні години холодні, в полуднє спека.Виходимо пізніше лиш тоді, коли денна траса коротка або коли попереднього дня через зблудження чи інші перешкоди нічний відпочинок був дуже запізнений і короткий. Марш закінчуємо відповідно до нічлігу — коли у схоронищі, то 1 годину, коли під шатрами то 2 год. перед сумерком. Коли ж вертаємося домів і останній етап дороги добре відомий учасникам та веде доброю дорогою, то можемо прийти і по заході сонця. При тяжкому поземеллі краще планувати нічліг о годину раніше.

Відпочинки. На 3 години маршу треба нам рахувати 1 годину відпочинку; полудневий відпочинок повинен тривати найменш 2-3 години. При зимових мандрівках треба брати до уваги особливі умовини: 1) день дуже короткий, ніч довга і небезпечна, бо можна перемерзнути; 2) величезна різниця між часом виходу і з’їзду (прим. 3 год. виходу і 15 хвилин з’їзду); 3) залежність скорости від роду снігу; 4) залежність відпочинків для їди від зимна; коли великий мороз, то не можна ставати, а тим менше їсти; 5) небезпека лявін, отже певні партії можна переходити тільки вчасним ранком, а не в полудне. Треба теж підмітити відповідні схоронища по дорозі на випадок сніговії чи нещасливого випадку.

Вибір учасників. Є два способи підбирати учасників мандрівки: а) або складається плян мандрівки і підбирається відповідних учасників, б) або є гурт людей і для нього підбирається туру і програму залежно від зацікавлень, віку, фізичної спроможности, справности. Другий спосіб частіший. Учасники повинні бути якнайбільш вирівняні під кожним оглядом. Число учасників підгірських мандрівок в конечності може доходити навіть до 30 осіб. Гірські мандрівки мусять бути малочисельні, не більш чим 20 осіб, високогірські найбільш 10 осіб. При більшій кількости учасників ведення мандрівки дуже тяжке, виховні вартости малі, бо зжиття учасниікв та злиття в одну спаяну цілість утруднене, безпосередній вплив провідника маліє, технічні труднощі більші. Як передумови участи у мандрівці мусять бути по дані згори: 1) лікарське свідоцтво, 2) заява підпорядкування провідникові, як теж правильникові мандрівки, 3) відповідний виряд, 4) дозвіл батьків.

ВНУТРІШЄ ЖИТТЯ МАНДРІВКИ

Для успіху мандрівки вирішні у великій мірі — настрій і відносини, що панують міх учасниками.

Щоби внутрішнє життя мандрівки діяло виховно, мусимо надати йому певних форм. На відповідне оформлення життя мандрівників впливає відповідна постава провідника, устійнення правильника, добрий розподіл функцій, розклад дня, атмосфера цілої мандрівки.

Провідник. Від його духових прикмет, вдачі, практичного знання — залежить великою мірою успіх мандрівки. Він повинен мати почуття відповідальности, рішучість, опанування, вміння наказувати, здібність скорої орієнтації і рішення, навіть у найгіршій ситуації, завжди має бути доброї думки та повний гумору, добрий товариш та виховник. Він мусить мати великий гірський досвід, опанувати техніку ходження по горах і бути фізично сильним, щоби у потребі помагати слабшим.

Обов’язки провідника:

  1. Він відповідає за життя і здоров’я учасників, тому має повну екзекутиву у всіх справах і йому належиться безоглядна слухняність. Він мусить виробити таку сильну дисципліну, щоб у випадку небезпеки він був певний слухняности усіх учасників.
  2. Він керує життям і організацією мандрівки. Вже в підготовчих працях — визначує трасу у розподіляє її в часі. Визначує правильник мандрівки і умови участи. Визначує склад особистого і спільного технічного виряду. Розділяє функції. У часі мандрівки — веде її, значить вказує дорогу та керує при допомозі технічного референта технічною сторінкою мандрівки. Отже: визначує час вимаршу, відпочинків і нічлігів, надає темпо маршеві, видає накази й заборони, назначує справедливий поділ виряду та харчових засобів.
  3. Вишколює та виховує мандрівників відповідними вказівками, поясненнями, наукою практики мандрівницького життя.
  4. Оборонює учасників та опікується слабшими.
  5. Не сміє покинути учасника в горах самого, не може покинути мандрівки, — хіба що йде рятувати когось, але тоді не сміє одночасно наражувати інших учасників; у небезпечних місцях займає найтяжче становище, помагає учасникам у переправі і сходить останній з цього місця.
  6. Має повний технічний виряд (компас, карти, електричну лямпку, аптечку тощо).

В горах з орлом

Технічний референт, у нас звичайно бунчужний, під проводом провідника (команданта) і на його доручення керує технікою мандрівки, значить — припильновує час вимаршу, відпочинків, нічлігів; підшукує місця нічлігів, слідкує за дотримуванням правильника і виконуванням наказів провідника; у всіх технічних справах виручує провідника. У марші йде завжди на кінці, тому мусить бути фізично сильним.

Господар вже перед мандрівкою укладає харчевий плян, дбає про закупи; в часі мандрівки веде господарку мандрівки. Він приготовляє сам (або на його доручення один із учасників) харчування; дбає про доповнення харчових засобів по дорозі, веде касу тощо.

Лікар дуже побажаний при довшій чи численнішій мандрівці, особливо в околиці, значно віддаленій від осередків, де можна дістати лікарську опіку.

Хронікар веде книгу наказів, членську книгу та хроніку мандрівки, куди записує вражіння, трасу програму, всі пригоди та додає рисунки, світлини тощо.

Краєзнавець дає пояснення про природу, історію, культурні пам’ятки, фольклор, господарське життя тощо околиці, куди йде мандрівка.

Інструктори використовують призначений час на теоретичний і практичний вишкіл учасників мандрівки.

Дижурні. На численніших мандрівках визначуємо денну службу з учасників. Один дижурний до помочі бунчужному і 1 до 2 дижурні до помочі господареві, щоб варити, роздавати їжу, мити казани тощо.

ПРАВИЛЬНИК МАНДРІВКИ

  1. Кожний учасник обов’язаний безоглядно слухатися правильникові мандрівки і провідникові.
  2. Не вільно без дозволу провідника віддалюватися з лінії маршу чи місця відпочинку.
  3. Пити й їсти тільки в час, на це призначений; не говорити під час маршу про спрагу, голод чи інші недомагання, щоби не деморалізувати інших.
  4. Купатися тільки за дозволом провідника.
  5. Точно являтися на звіт і до вимаршу.
  6. Дотримувати загальних правил доброго мандрівника: а) мандрівник нічого по дорозі не нищить, не зриває квітів, не страшить тварин, не нищить дерев, засівів; б) є тихий — не галасує у схоронищах, придержується назначеної нічної тиші в таборі; в) шанує красу природи, не смітить, а місце постою залишає таким, як його найшов, закопуючи всі відпадки, гасячи вогнище і зарівнюючи рівчаки від шатер тощо. Не виписує на пам’ятку свого прізвища на деревах, скелях, стінах схоронищ. Не заколочує тиші природи непотрібними криками. Мандрівник іде в світ, щоб його пізнати, тому є тихий і ввічливий.
  7. Мандрівник є добрим товаришем, другом, дбає про добре співжиття із усіми учасниками мандрівки, старається про справедливий поділ баґажу, помагає слабшим, радо голоситься добровільно до виконання спільних обов’язків.

Гурток іде

РОЗКЛАД ДНЯ

Устійнений на цілий час мандрівки, однак, відповідно до умовин, може часом підпадати деяким змінам.

4.30                    встає дижурний і кухонний

5.00 – 5.45          вставання, руханка, миття

5.45 – 6.00          молитва, звіт

6.00 – 6.15          снідання

6.15 – 7.00          звивання табору

7.00 – 11.00        марш (евент. 9 — 9.15 друге снідання)

11.00 – 14.00      обід, пообідній відпочинок

14.00 – 18.00      марш (евент. до год.17, коли скоро темніє)

18.00 – 20.30      приготування нічлігу, вечеря, молитва

20.30                  нічна тиша

Коли нічліг у схоронищі, можна марш продовжити до 19-ої год. Що 4 до 5 днів всуваємо день, вільний від маршу, або що 2 до З дні 1/2 дня вільного. Цей вільний час використовуємо для пластового вишколу, відвідин цікавих об’єктів, прання і направи виряду або й відпочинку.

НІЧЛІГИ

  1. Під шатрами: дозволяють на велику свободу рухів, бо можна розтаборитися коли і де хочемо.
  2. В загосподарованих схоронищах буває дуже вигідно, не треба теж тоді носити мішків до спання. Зате невигідне те, що муси мо достосовувати тури до розміщення схоронищ. Зв’язане те також із доволі великими додатковими коштами.
  3. Незагосподаровані схоронища, колиби (“лін-ту”), де прича вистелена чатинням і перед колибою збудоване вогнище, і все трохи сухого дерева (треба і нам його залишити другим, що прийдуть після нас). Хоч трохи зимні ніччю, то дуже зручні для нічлігу і звичайно добре розміщені вздовж значених доріг туристичних.
  4. На дворі при вогнищі можна спати лиш у погоду, і то лиш виїмково. В дощ краще ніч переходити. В зимі ночувати можна лиш у загосподарованих схоронищах.
Оприлюднено в Без категорії

Пластовий хід

Подбай про ноги і взуття. Найважливіше “знаряддя” у мандрівника — це його власні ноги: Найкращий мандрівник-пішоход нічого не вдіє, коли це знаряддя в нього не в порядку.

Тож поки підеш хоч би й на одноденну мандрівку, подбай завчасу про їхній добрий стан: помий їх та пообтинай нігті, стинаючи рівно (не заокруглено).

Дивись, в якому стані Твоє взуття. Чи не пірветься в дорозі, чи не тісні Твої черевики або чи не натискають ноги. Підошва повинна бути досить груба й гнучка. Не вибирайся на мандрівку в кімнатних, тонких, ані в нових, незаходжених черевиках. Вони напевно не видержать ходу або натруть Тобі ноги.

Найкращі шкарпетки — вовняні. Дивись, щоб були цілі та приставали до ноги. Перед мандрівкою добре намастити стопи несоленим жиром (товщем). Це забезпечує перед творенням пухирів. В час довгої мандрівки треба кожного ранку ноги свіжо намастити.

Піхурі на ногах

Гуцульська хода. А тепер в дорогу! Відразу пізнати, який з Тебе мандрівник. Коли Ти досвідчений пішоходець, то підеш поволі легким, вільним і досить довгим кроком. Без утоми пройдеш так довший час. Ось так ходять по карпатських полонинах наші гуцульські легіні. Хода їх рівна й легка, здається — пливуть по заквітчаних полонинах. Недосвідчений юнак, що почне свій хід дрібним, гострим кроком, залишиться незабаром далеко позаду.

П’ять кілометрів, або 3 1/3 милі на годину, це саме добра пересічна швидкість пластового ходу. Коли Ти поспішаєш, то найкраще, бігти “пластовим бігом”.

Приблизно що пів години (відпічни не довше як п’ять хвилин. Найкраще покластись (але не на холодну, вогку землю, особливо коли Ти впрів) так, щоб ноги були вище тіла і в розкроді (стопи дальше одна від одної).

Пити чи не пити. Справжні мандрівники-пішоходи ніколи не їдять солодощів ідучи. Це викликує спрагу. Теж недобре пити зчаста воду з польової пляшки: ще більше пити захочеться. А коли мова про пиття води, то не пий ніколи води з криниці чи джерельця, доки не впевнишся, що вона пригожа для пиття й нешкідлива для здоров’я. Про це скажуть Тобі близькі мешканці, якщо Ти не надто далеко від осель. Непевну воду треба завжди прочистити хемічним засобом, вбиваючи заразливі мікроби, або заварити на вогні так, щоб прокипіла не менше п’яти хвилин. В аптеці можна дістати таблетки, яких уживають для очищування води.

Оприлюднено в Без категорії

Пластова поведінка в природі

На мандрівці буває особливо багато нагод набирати різних пластових прикмет: і з пластового гасла, і з закону.

Та найважливіше, щоб ми виявляли наше приязне відношення до цілої природи, до всіх тварин, дерев,, рослин — бож до них ми вибираємось немов у гостину.

Ми радіємо, дивлячись, як вона, оця наша гостинна мати-природа живе, росте, розвивається. Ми цікаві поглянути зблизька на те життя, часом щасливе й гарне, часом тверде й суворе. Але ми завжди з приязню і доброзичливістю ставимось До всього живого, що стрінемо на нашій дорозі.

Ось ростуть буйно рослини, кущі, дерева. Коли випала нам дорога пройти почерез чи мимо них, не будемо, без потреби б’ючи палицею, ламати їм гілля, для забави і без цілі нищити, молоді деревця чи обдирати кору.

Ось молодий заєць або білка пробігли край нашої стежки. Чи ж лицює нам, як гостям природи, ганятися за нею або й камінцем кидати? Підглянути її, куди, за чим вона пішла, як зручно, бистро вона скаче із гілки на гілку — це друга справа. Це цікаво й корисно.

Або проходимо попри муравлище. Дуже цікаво спостерігати цю зорганізовану спільноту, де кожний знає свій обов’язок і його з усіх своїх сил виконує. Чи могли б ми, як дикі напасники, без потреби й думки розвалювати їх тяжкою працею збудоване селище-твердиню ?

Ось пташки весело стрибають і немов нас своїм щебетом ввічливо вітають у своєму місці поселення. Чи могли б ми, як це робить багато безсумлінних “спортовців”, вживати їх за ціль для нашого стріляння із малокалібрової зброї або з луків? Або чи могли б ми грабувати їхні домівки-гнізда?

Ми ніколи цього не зробимо, бо ми пластуни — приятелі природи. Ми можемо згідно з законами природи вполювати звірину чи зловити рибу, але тільки тоді, коли це нам потрібне до життя як пожива. Але, як правило, не робимо цього “для спорту”, для нашої “забави”, бо це незгідне з нашим пластовим сумлінням, з сьомою точкою нашого пластового закону.

Проходячи попри людські оселі, поводимося теж, як лицює гостям. Шануючи приватну власність господарів, вважаємо на Їхні розпорядки чи письмові вказівки і поводимось так, щоб з наших поступків не могла виникнути будь-яка шкода.

Це завжди маємо на увазі, а особливо тоді, коли господарів иемає дома. Ось ідемо доріжкою й читаємо вказівку, що проходити сюди дозволено, але ворота, що відгороджують терен, «а якому пасеться худоба, треба за собою завжди зачиняти. Або зустрічаємо напис, що в тому терені ніколи не вільно палити вогню. Це все розпорядки господарів терену, на якому ми находимось, їх мусимо точно дотримуватись.

Такою поведінкою з’єднуємо собі, а вслід за цим усім пластунам, прихильність населення, ширимо добре ім’я цілому Пластові. Коли на другий раз будемо проходити цими сторонам», будуть нас люди радо вітати й завжди добрим словом згадувати.

Життя в Пласті

Оприлюднено в Без категорії