Дружнє життя в гуртку і між гуртками

Коли Ти проживеш зі своїми друзями в пластовому гуртку час юнацького пластування до першої, а далі до другої проби, тоді побачиш, що Ви всі так себе вза­ємно пізнаєте, зживетеся і подружите між собою, що будете творити немов одну суцільну одиницю.

Кожний з Вас ‘буде немов складовою частиною тієї цілосте, однаково потрібного і рівнорядною з іншими.

Це буде можна зразу пізнати, коли випадково ко­гось із друзів не буде між Вами. Коли гурток “зігра­ний”, тоді зараз відчуєте брак цього товариша. Коли його відсутносте не помічається, тоді це знак, що гурток такої цілосте ще не творить, або що цей юнак чомусь з гуртком не зумів зжитися.

Horunzhyj_z_pochtotom_v_bihu

 

Немає між нами ріжниці.

Цілком ясно, що в пластовому гуртку не може бути — і як правило ніколи немає — ріжниці між друзями з тої причини, що батьки того чи іншого багатіші чи бідніші, або тому, що вони займають інше суспільне становище.

Кожний український юнак має вільний вступ до Пласту. Кожний у Пласті здобуває собі добре ім’я і зна­чення сам своїм ставленням до обов’язків і поведін­кою з друзями, своїм пластовим знанням і досвідом, без уваги на те, чи його батько є якимсь визначним гро­мадянином, чи менш відомою людиною, чи він працює в якомусь уряді, чи за ремісничим або фабричним вар- статом.    ‘

Прибрані прізвища.

У Пласті завівся звичай, що друзі в гуртку надають собі взаємно якісь дотепні, але не злобні чи ‘непристой­ні, прізвища — т. зв. “псевда”, як це бувало в нашого січового лицарства на Запоріжжі.

Ось один із перших козацьких провідників, князь Вишневецький, став на Запоріжжі “козаком Байдою”. Так постало багато інших прізвищ, відомих нам з істо­рії, як Підкова, Сагайдачний, Палій, Небаба та ін., а їх носії покрили їх невмирущою лицарською славою.

Навіть про гетьмана Богдана Хмельницького спі­вають у пісні як про “Хмеля”, а славні полководці, як Кривоніс, Нечай, Богун та інші, теж по батьках інакше колись називались.

Такі прибрані прізвища ще більше зближають Вас між собою. Кожне з них постає в житті Вашого гурт­ка, при зайняттях чи на мандрівках. Кожне нагадує якусь подію або підкреслює дотепним способом вдачу і особливі прикмети того чи іншого юнака. Вони вво­дять у пластове життя гуртка родинне тепло.

Всі зацікавлені у спільній праці.

Ознакою тот, що гурток творить ціпку одиницю, є те, що коли гурток візьметься за якесь діло, то всі його члени в тому зацікавлені й зайняті.

Кожну працю, яку гурток має виконати, повинні Ви так між себе поділити, щоб кожний з Вас мав ви­значену одну частину роботи, а ніколи не сидів отак без діла. Звичайно, при тому треба брати до уваги силу й спромогу кожного друга. Такий поділ праці можна вправляти, будуючи шатро чи якесь інше табо­рове спорудження, порядкуючи домівку чи місце та­борування, у підготові якоїсь складнішої гри, при май­струванні якої потрібної речі тощо. Навіть програми сходин складаються з точок приготованих і виконува­них поодинокими членами гуртка, щоб сходини робили враження спільної праці і щоб не було між Вами бай­дужих глядачів чи слухачів.

Коли один приготовив якусь гутірку чи доповідь або ставить якийсь внесок чи плян праці гуртка, то інші повинні виявити зацікавлення, забираючи голос у ди­скусії.

Завжди пам’ятайте, що байдужі люди, які, як ка­же народне ‘прислів’я, говорять “моя хата скраю…”, це галапаси суспільства: користають з праці й думок ін­ших, але самі не хочуть ‘нічим спричинитися до спільного діла.

Змагання між гуртками.

Гуртки, як суцільні пластові одиниці, живуть у дружніх стосунках між собою на терені даного пла­стового осередку, а то й поза ним. Час від часу улашто­вують якусь спільну гру, змагання, зустрічі, а то й спільні мандрівки чи табори. Часом для випробування якогось пляну можете застерегти собі тайну сходин. Можна позичити для проведення якогось діла кількох членів, якщо Ви так домовились між собою. З пласто­вими гуртками з інших місцевостей може гурток нав’я­зати листування, переводити якісь змагання чи підго­товляти зустріч.

У кожних змаганнях, тож і у взаєминах між гурт­ками може бути свого роду “гуртковий патріотизм” — тобто старання, щоб саме Ваш гурток здобув найкращі осяги. Навіть деяка (не злобна!- заздрість — це природ­на людська річ. Але при тому не вільно гурткові керу­ватися якоюсь нехіттю до іншого гуртка або- якимись непластовими способами псувати його пляни, обнижу- вати вартість його задумів, іншими словами — робити т. зв. “шкідливу конкуренцію” тому гурткові. Тобі ж уже відомо, що наша “Велика Гра” є завжди чесною грою.

Гурткам вільно себе взаємно наслідувати й випе­реджувати в доброму, бо чим більше добрих гуртків, тим кращий наш Пластовий Юнацький Улад, тим біль­ша почесть для кожного з Вас належати до нього.

У співвідношенні гуртків буде Вам завжди помічним зв’язковий як досвідчений пластовий старшина, який зацікавлений у гармонійному співжитті гуртків його куреня й усіх юнаків.

Оприлюднено в Без категорії

Пластун братерський і доброзичливий

Ґрунтом, на якому зростає дружба, братерство, є здатність жити серцем, віддавати своє серце людям чи взагалі живим істотам, речам, усьому, що дає радість і красу життя. Дружба проявляється тоді, коли ми відчуваємо потреби іншої людини чи ситуацію рослини, тварини, коли переживаємо чиюсь радість і горе.

Малі діти дружать, тобто віддають своє серце ляльці, котикові, пташці, героям улюбленої книжки. У цьому є зародки прив’язання, віддання, вірности, духової радости. А духова радість — це те шляхетне почуття, яке ми маємо тоді, коли виконаємо «добрий учинок», відмовивши собі у чомусь.

1937_Praha_2_Lviv_kolektsiya_Dytyuka_IvanaЄ люди, які ніколи не належать собі. Це люди-альтруїсти, для яких найбільша радість тоді, коли вони роблять добро іншим, коли корисні для загалу. Проте не всі люди однаково здібні до дружби. Самолюбні вдачі (часто ними є одинаки), призвичаєні до того, що батьки їх адорують, сподіваються подібної уваги до себе і від інших, не віддаючи за це їм ніяких своїх почувань. Такі еґоїсти терплять згодом відчуження, самотність, бо їх не люблять товариші, ніхто не дбає про їх товариство.

Чулість серця, а з тим здібність до дружби, швидко дається відчувати у співдружбі. Юнак чи юначка, які дбають про спокій і радість своїх батьків, виконують свої шкільні, пластові та родинні обов’язки, щоб не смутити старших. Вони мають добрі звички самостійно стелити ліжко, чистити взуття, одяг, прибирати свою кімнату, тобто не перекладають своєї елементарної праці на матір чи бабусю. У школі вони завжди охочі поділитися своїм знанням з іншими, допомогти, а не заздрісно відокремлюватись, щоб, мовляв, хтось не став кращим учнем за них. Думка про добро інших людей змушує приятелів не тільки відмовлятися від особистих користей, слави, а навіть наражати своє життя на небезпеки. Ми знаємо, що винахідники, такі як Чарльз Бест і Фред Бентінґ, що винайшли інсуліну, Рентґен та багато інших наражали своє життя, щоб знайти спосіб, як допомогти людям. Побратимство поміж козаками спонукувало приятеля йти замість друга в неволю, забрати раненого з поля бою серед найбільшої небезпеки. Лікарі, медичні сестри із загрозою для власного життя рятують хворих.

Але не тільки між людьми проявляється дружба. У світі в багатьох містах (Париж, Токіо, Ленінград, Ном на Алясці) стоять пам’ятники собакам. Сенбернар Баррі врятував у Альпах 41 людське життя, їздовий пес Бальт зберіг від смерти американське селище, доставивши ліки мешканцям; десять років із шостої години вечора до останнього потяга собачка Хачіко чекала й розшукувала серед пасажирів на станції свого померлого хазяїна. Собаки здібні бути найвірнішими друзями людини. Тому вже стародавні греки ставили собакам пам’ятники. У Коринті (Греція) стояв пам’ятник собаці за те, що вона сповістила про ворожий напад на місто, побудивши військо.

Дружба — це турбота про іншу людину. У ранньому юнацькому віці зароджується дружба між хлопчиками і дівчатами, їхнє зацікавлення одне одним випливає із духових інтересів із потреби мати повірника думок і переживань. Вони хочуть спільно переживати красу природи, музики, дискутувати проблеми прочитаної книжки, побаченого фільму, радіти здобутими успіхами, сидіти разом при ватрі чи бути учасниками прогулянки. І чим багатше, повніше духове життя цих підлітків, тим тонші, але міцніші нитки їхньої дружби.

Дружба — це велика цінність, на базі якої поступово розвивається і поглиблюється взаємний інтерес до духового багатства, любов людини до людини, а з тим радости від відчування найтонших порухів в душі іншої людини.

Оприлюднено в Без категорії

Побратимство

В таборі всі учасники(ці) творять один — обєднаний і тісно з собою зжитий гурт. Кожний для своїх співучасників(ць) є другом-побратнмом — а це побратимство повинен закріпити впродовж табору: — щирим відношенням друг до друга, дружною поміччю і порадою, братерською любовю та веселою усмішкою, погідним настроєм.

Члени команди, булави, поучники, хоч старші — але вони не повинні дати відчути своєї вищости, своєї влади — там де цього не заходить потреба. Вони повинні знати своє місце. Приміром і працею вони сплетуть між юнацтвом перше звено побратимства, вони — навчуть молодих юнаків(чок) посвячуватися в імя дружби.

В таборі немає неправди і брехні, підхлібства, заздрости, ворожнечі, немає вислугуванняся друзями — усі рівні, усі друзі, один – другому брат.

InstruktazhЮнак завжди веселий і тому в таборі завжди весело. Напевно між юнацтвом знайдуться такі, що зуміють цю веселість вдержати, важне, щоб її вдержували і в хвилях перемучення, по важкій мандрівці, по фізичній праці.

Молодь має велику здібність підмічати різні смішні та комічні сторінки і завжди уміє ними побавитися та пожартувати.

Співжиття дає багато різних мотивів (охрещення юнака, що перший раз перебуває на таборі, таборовий часопис, знимки комічних ситуацій, карикатури, комічні пісні і т. д.).

Команда дбає однак, щоб жарти не виходили поза межі чемности та вважає, щоб молодь не використовувала їх для поганих цілей. Не допускати до висміювання тих, що мимо своєї доброї волі не можуть зразу приліпитися до таборових занять та звичаїв. Забаву треба завжди перервати в місці — де вона починає перебирати міру.

1. Таборовий часопис. До веселого життя в таборі завжди причинюється добре редагований таборовий часопис. Редакція таборового часопису повинна складатися з самих учасників (дозволити щоби участь в редаґуванні часопису приймав цілий табор). В часописі більше уваги присвятити веселому житті табору. Найкраще видаватитакий часопис під неділю.

2. Спів. Усе життя табору — йде при співі. При праці, на мандрівці, перед і по вправах, перед і по їжі, при кожній нагоді — юнацтво додає собі охоти до праці гарною піснею.

Коли йде про офіціяльні пісні табору — то команда повинна призадуматись над тим. Треба визначити кілька пісень (і то маршових) і добре їх вивчити та дбати, щоб таборовики ці пісні при кожній нагоді співали.

Нема табору, щоб не мав своєї питомої пісні. Пісні при варті — повинні бути зокрема добре підготовані.

3. Національні танки. Завівся в наших таборах звичай вчити національних танків. При кожній нагоді, цілими годинами, витрачають час на навчання національних танків. Можна при веселій ватрі загуляти аркана, чи другий національний танок — але не слід з табору робити школи танків, бо він втрачає тоді свій питомий характер. Неможна допустити, щоб у таборі панував дух танця, замість мандрівництва і твердого життя. Тому в ніякому разі не слід у програму занять уміщувати навчання танків.

4. Звязок з молоддю. Коли в найближчій околиці є курені молоді — слід ввійти з ними в звязок, зацікавитися їхною працею, запрошувати їх до змагань, уладити одну спільну мандрівку в полученні з тереновими грами, втягнути їх на таборову площу (спортову) до заправ за здобуття „В. Ф. С.”, запрошувати їх до участи в таборовому святі.

Однак це співжиття не повинно ані на мент перешкодити в переведенні наміченої програми — в ніякому разі змінити намічений порядок дня. Не можна допустити, щоб члени сусідніх куренів швендалися по таборі — заглядали у всі кутки. Їх треба вважати за гостей, призначити для них хвилину часу, показати, пояснити, погостити і вибачитися браком часу.

5. Звязок зі світом. Не забувайте про тих, що не могли поїхати до табору. Посилайте їм листівки (власного таборового виробу) з поздоровленнями.

Не забувайте і за пресу, пишіть спомини з таборового життя, пишіть спомини з мандрівок — та через команду висилайте до преси, — докажіть світові, що живете.

6. Таборовий альбом і хроніка.

Команда повинна подбати вже в перших днях табору про заложення хроніки табору і альбому. Хроніку табору веде виховник, однак і кожний учасник за дозволом команди може вписати там свої спомини і вражіння з табору (відповідно виправлені). Знимки вміщується в таборовому альбомі а плівки переховує команда.

7. Відвідини місцевого громадянства. Коли табор як слід сповняє свої завдання, напевно викличе це вдоволення місцевих громадян — і свідоміші з них забажають відвідати табор. Прийміть їх щиро, покажіть свою працю, звеселіть їх своїм молодечим усміхом. Передовсім не забувайте за село, бо воно вас потребує. Запросіть активніших громадян села звидіти табор.

Скрізь шукайте приятелів і прихильників, — сткрізь розсівайте веселий усміх і погідний настрій навіть у важких всенародніх хвилинах. Держіть чоло високо — щоб народ бачив, що юнацтво це його надія, на яку він вповні може покластися.

Але перш за все внутрі табору творіть — один, обєднаний гурт, творіть братерство духа, звязуйте що раз то сильніще вузли побратимства — бо цього жадає від Вас національний обовязок теперішньої хвилі.

Оприлюднено в Без категорії

Дружність

Тучак Антін

Тучак Антін

Хто з нас уже був у бою, той знає, що означає дружні наступ вперед, коли ніхто не остається позаду. Такий наступ завжди кінчається успіхом. Удар усіх сил в один час, в одну! секунду рідко коли ворог витримує, навіть тоді, коли має перевагу. Вже саме дружнє “Слава” параліжує його нерви, і він тратить панування над собою. Найдосвідніші вояки твер­дять, що дружній, бравурний наступ грізніший для ворога, ніж найуспішніший вогонь, бо він підриває його морально! Автім, ми самі це добре знаємо з практики.Одначе нема нічого гіршого, як у бою підчас наступу є боягузи, що, по-тваринному тремтячи за своє мізерне життя, ховаються за плечі своїх друзів. Якщо таких боягузів є більше, то купка відважних, хоч і піде уперед на ворожі позиції, буде все ж таки замала, щоб здобути перемогу. Мало того, ворог очевидно матиме змогу невеличку групу легко знищити. Де в бою немає дружности, там немає не тільки перемоги, але й можливосте порятунку.

Перед боєм звичайно говорили українські князі до своїх дружинників: “Вдармо дружньо, братці!” Ці слова були кли­чем до бою. І мов залізна лава, рушали лицарі вперед, роз­биваючи все по дорозі, несучи на вістрях своїх мечів ворогам смерть, а собі перемогу.

Та й у козаків був звичай — того, хто відставав, або втік із поля бою чи залишив товаришів у біді, без допомоги — карати смертю. Пошану до свого друга, кожночасну взаємну допомогу, смерть за свого друга, побратимство — козаки цінили, як найвищі лицарські чесноти. Без тих чеснот ніхто не міг назвати себе козаком. І всі ці чесноти жили в щоденному житті так само, як і в бою. Це були основи цупкости і сили козацького війська, яке не боялося і найбільшої армії тодішніх держав. Це були засади лицарського ордену, який творили козаки.

І ми взяли ці чесноти в основу свого життя й організації Української Повстанчої Армії, і вони стануть джерелом потуж -ности нашої армії. Вони створять міцну дружність в нашому вояцькому житті й боротьбі, що і є запорукою нашої перемоги.

Ось один, дуже яскравий приклад…

Оприлюднено в Без категорії