Патрон куреня УПЮ

Як Тобі вже відомо, патроном усього українського Пласту є св. Юрій (дивись стор. 114). Але і кожний пла­стовий курінь, що складається з кількох гуртків, виби­рає собі свого патрона. На першій курінній раді, що рішає оснування куреня, схвалюємо на внесок одного з членів більшістю голосів, кого хотіли б ми мати па­троном нашого куреня. Звичайно буває це якась визнач­на постать з минулого України, вдачею і ділами близь­ка ідеям Пласту. Але може ним бути також менше ві­дома людина, не вписана на сторінки історії, все ж таки гідна бути патроном пластового куреня. Буває в житті чимало людей з криштальними, зразковими характера­ми, що працю всього свого життя посвячують своїм ближнім, своїй рідній спільноті. їх звуть героями будня. Нам годиться славити їхнє ім’я, а їх чесне життя ста­вити як приклад гідний наслідування.

Серед нашого народу було в безперервному, довго­вічному змаганні за волю безліч героїв, що, виконуючи свої обов’язки перед нацією, віддали найвищу жертву: жертву свого життя. Між ними було чимало пластунів.

1949_Yablons'koho_var

Усі вони заслуговують на те, щоб їх ім’я виписати зо­лотими буквами на нашому стягу, щоб приклад їх по­святи і стійкости у боротьбі зі злом завжди світив нам у нашій самовиховній праці.

Не можемо приймати за патрона особу, хоч би й дуже визначну, але ще живу. Наш вибір затверджує крайовий комендант пластунів.

Життєпис нашого патрона, списаний приступно і ядерно на основі історичних джерел і підручників або зізнань очевидців, вивчаємо всі дуже докладно. Нам треба вміти з пам’яті, в кожний час, пояснити, чому наш курінь носить ім’я цієї славної людини, виписане на нашому курінному стягу. Цю нашу готовість мусим-о довести вже при перевірці першої пластової проби.

Оприлюднено в Без категорії

Св. Юрій – опікун Пласту

Від давніх часів різні товариства, суспільні з’єд­нання, лицарські й військові формації вибирали собі за опікуна-патрона якусь святу або історичну постать, до якої відчували особливу пошану. Якщо це була свята особа, тоді просили її також про допомогу і заступниц­тво перед Богом. Коли це якась світла постать з історії, тоді це був доказ, що ідеї, які вона визнавала, або при­кмети її характеру були дороговказом, взором до на­слідування для членів організації чи товариства, що обрали її патроном-опікуном.

Святий Юрій

Ми, українські пластуни, як і багато інших орга­нізацій молоді скавтського типу, обрали своїм патроном св. Юрія, колишнього опікуна всього середньовічного лицарства, бо прикмети його характеру, що присвічу­вали давнім лицарям, є і для нас зразком для насліду­вання. Культ цього великого святого з криштально чистим і стійким характером має в українському народі свою довговічну традицію. Особа нашого опікуна, св. Юрія, об’єднує в собі ідеали, які висловлюють три го­ловні пластові обов’язки супроти Бога, нації, нашого довкілля і нас самих. А тому, що він теж є патроном подібних організацій інших народів, то його світла по­стать єднає нас з різними близькими нам духом орга­нізаціями молоді в світі.

Св. Юрій походив зі шляхетської родини з Кападокії в Малій Азії. Жив він при кінці третього століття після народження Христа. Тоді в Римі панував цісар Діоклеціян, і св. Юрій служив у римському війську, де відзначився великими лицарськими ділами. Однак тому, що Юрій відважно признавався перед поганами до своєї християнської віри і не хотів виректися її за жадні осо­бисті користі чи почесті, — згинув мученичою смертю.

Слава хороброго християнського лицаря, що свідомо і відважно згинув за Христа, розійшлася по цілім тодіш­нім християнськім світі. Церква визнала його святим. Уже в середніх віках лицарі залюбки віддавалися в опі­ку св. Юрія-лицаря, а опісля прийняли його за свого патрона.

Різні лицарські ордени прийняли назву і патро­нат св. Юрія. Також увійшло у звичай, що всіх юнаків, коли вони вступали в лицарський стан, мечем “вибивано”на лицарів в імені св. Юрія. Йому також складали мо­лоді лицарі присягу.

Від самих початків християнства в Україні св. Юрій став патроном українського лицарства, тобто княжих дружинників, а потім одним з опікунів козаків, які у своїх піснях співали «Нам поможе св. Юр», а також ін­ших військових частин недавнього часу, що, крім св. Покрови, почитали св. Юрія як мужнього і безстрашного оборонця правди і добра.

Отак св. Юрій став прообразом лицарства і патро­ном боротьби за найвищий ідеал народу: свободу та символом боротьби проти зла.

Традиції українського лицарства прийняв Пласт, і так, як усі інші українські лицарі, пластуни плекають культ св. Юрія.

Перед очима всіх нас, пластунів, стоїть постать св. Юрія у блискучій зброї на білому коні, коли він довгим списом проколює страшного змія.

А цей змій є в кожному з нас. В кожній людині цей змій проявляється в знеохоті працювати ідейно, коли тре­ба побороти більші труднощі, також у лінивстві та бай­дужості до ідеалів добра і краси.

З цими проявами зла, із цим «змієм» ми як новіт­ні українські лицарі мусимо за прикладом нашого па­трона св. Юрія завжди зводити завзятий бій.

Оприлюднено в Без категорії

Українська пластова відзнака

До І. світової війни — а радше до 1918 р. — вживалося в Галичині як національного українського гербу на синьому полі давнього княжого жовтого лева, що пнеться на скелю. Проф. Боберський як член Бойової Управи Українських Січових Стрільців відчував, що цей герб не прийметься на Наддніпрянській Україні — а також, що тамошній київський св.Михайло не може стати всеукраїнським знаком. Тому на спілку з різними мистцями продумував комбінацію чи радше споєння цих двох гербів у якусь одну цілість. З цих змагань вийшла з мистецького боку гарно продумана постать лицаря св. Михайла зі щитом, на якому видніє галицький лев. Але ледве, чи цей проект удостоївся б був загального признання. Цю проблему прекрасно і дуже просто розв’язала Центральна Рада за порадою проф. Михайла Грушевського, приймаючи тризуб Володимира Великого за державний, а тим самим за всеукраїнський герб з давньою традицією.

В Пласті був, очевидно, свій знак лілея — як інтернаціональна відзнака цього уладу. Але кожна національність намагалася до цього знамени додати щось своєрідне, по чому можна б було відразу пізнати, до якого народу належить скавт, що носить таку відзнаку. Те саме питання виникло й перед Пластом. Тому в 1920 р. проголошено конкурс на українську пластову відзнаку. Пластуни подали кілька проектів — але ні один не вдоволив д-ра Тисовського. Тому з цим ділом він звернувся до мене, як до колишнього рисівника-графіка.

По короткій застанові мені блиснула думка, що коли лілея й тризуб складаються з трьох головних частин, то чому не можна б їх якось зв’язати. Залежало мені ще тільки на тому, щоб ні лілея як уладова відзнака, ні тризуб як державно-національний герб нічого не втратили на своїм самостійнім значенні при їх зв’язуванні. Але й спільне теж було важливе: що один і другий символ мусять якось суцільно відображати змагання пластунів до національних і пластових висот — хоч видимо двома окремими духовими шляхами. Отже ці окремі ідеї треба було якось як рівнорядні споїти. Ідучи за цими думками, я спробував переплести разом ці два знаки — залишаючи за кожним з них їх окремий самостійний авторитет. Тоді мене ще непокоїла думка, що може не годиться «надуживати» національного гербу навіть для найкращої мети. Але захоплення, з яким д-р Тисовський прийняв мій проект, опісля 30-річна традиція цього знамени в Пласті успокоїли мене, що я незле підійшов до зафіксовання української пластової ідеї в одному знаку.

Малюнок першої пластової відзнаки із віньєтки перших чисел «Молодого Життя» 1921 року

Малюнок першої пластової відзнаки із віньєтки перших чисел «Молодого Життя» 1921 року

Рисунок я виконав 4 січня 1921 р. — а вже 5 січня вранці, на кошових сходинах пластунів у музеї Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові, я міг пред’явити голові Верховної Пластової Ради мій рисунок тризуба−лілеї, виконаний на тлі ромба. Непомірно радію, що теперішній пластовий провід затвердив як українську пластову відзнаку тризуб з лілеєю саме в такому струнчастому виді, як я був спершу нарисував. Бо після виконання в металі перші пластові відзнаки в 1921 р. вийшли дуже погано, якісь принижені, розпливчасті, в рисунку замазані. Теперішні відзнаки віддзеркалюють чітко переплетення двох окремих струнких гербів так, як це вірно за моїм рисунком було подано на віньєтах перших чисел «Молодого Життя» в 1921 р.

Металева відзнака, яка використовувалась пластунами у 1920-х роках

Металева відзнака, яка використовувалась пластунами у 1920-х роках

Оприлюднено в Без категорії

Як розуміти пластовий гімн?

Пластовий славень — це наша урочиста пісня, що загріває дух, додає віри й завзяття поборювати труднощі, які намагаються припинити розгін пластунів на дорозі до великої цілі. Тут є дві частини різного походення, але згідні змістом.

У першій частині співаємо про те, якими ми намагаємося бути і яка наша ціль: працювати в Пласті для України так, що виросло з нас нове громадянство, яке живучи в дусі Пласту, запевнить краще майбутнє українському народові.

Друга частина до половини є віршем Івана Франка п.н. «В дорогу», але дещо зміненим, щоб знайшла в ньому вислів ідея Пласту.

Іван Франко бачить у цілій природі лад, ба навіть такі буйні сили, як сонце і вітер, у своєму безупинному русі «знають свій шлях». За їхнім прикладом люди, що люблять мандрувати й уважають себе «дітьми сонця» й братами вітру (тут ми наче додаємо: як ось ми, пластуни), повинні теж братись до діла й знати, куди їм треба йти в житті. До нашої «цілі життя» веде нас найкраще Пласт. Музику до пластового гимну склав композитор Ярослав Ярославенко.

Цвіт України і краса,
Скобів орлиний ми рід,
Любимо сонце, рух, життя,
Любимо волю і світ.

Пласт — наша гордість і мрія.
Любій Отчизні — наш труд,
Буйний в нім порив, надія,
В Пласті росте новий люд.

Браття, пора нам станути в ряд,
Стяг пластовий підійняти,
Славу Вкраїні придбать.

Сонце по небі колує,
Знають і хмари свій шлях,
Вітер невпинно мандрує
По України полях.

Ми ж сонця ясного діти,
Вольного вітру брати.
Мали б в безділлі змарніти,
Цілі життя не знайти?!

Браття, пора нам станути в ряд,
Стяг пластовий підійняти,
Славу Вкраїні придбать.

Оприлюднено в Без категорії

СКОБ!

Сильно, красно, обережно, бистро! – вітаємо себе ми, українські пластуни, нашим символічним кличем «Скоб!».

1.

Сильно, Друзі! Сила, ба­чите, була б у нас, у народі, бо нас багато, багато, — якби одність. Кожний май свою гадку, бо­рони її, коли чесна, переконуй інших, але не барикадуй нею доро­ги до одности. Коли твоя думка добра, то вона однаково остоїться, переможе, якщо буде народ, одність, сила. Але ж тям: Важли­ва лиш думка твоя, не ти сам. Ти сам не є ніякою силою, ні деся­ток вас, ні сотня, ні тисяча оди­ниць, підмовлених тобою для тво­єї чи їхньої матеріяльної користи. Твоя думка мусить знайтися в їх­ніх душах, мусить стати не твоєю думкою, а їхньою прикметою їх­ньої душі. Тоді ви є силою. Ваша розумна щира одність є силою.

2.

Краса була б у нас, Друзі, якби пошана її. Пошана нашої ча­рівної мови, — мови, що сама в пісню складається. Наша мова, не калічена чужинецькими добавка­ми для вигоди злінивілого мозку, не споганювана байдужною неохайністю несумлінних писарів, мова наших мистців слова нашого незабутнього генія, зберігана в її кристальній чистоті. Якби дбайли­вість, добра воля, відповідаль­ність. А наш народний одяг, а наше народне мистецтво, наші звичаї, наш обряд, а наше — о, є в нас тієї красй багато. Ще лиш краса б у відношенні лю­дини до людини, будь вона й ін­шої, але теж чесної думки. Красою ж можна ворога перемогти.

3.

А обережно. Обережно — не боязко, лиш — не без уваги, не без надуми, не без проглянення, що потому, що далі, який кінець. Не щобудь, і не будь-як, і не для цікавости або пока­зу себе, не надто вперто і не го­ловою в мур, щоб, мовляв, моя бу­ла верхом. І не без загублення розумної цілі. Пластова прикмета — насторожені змисли й ум. Озна­ка наполоханої тварини — біг на­осліп, хочби і в загладу.

4.

А бистро, Друзі! Не гая­тись, не відкладати, не спізнюва­тися, бо ми в багатьох справах спізнені. З Пластом, Богу дякувати, – ні; ми не спізнилися. Ми бистро пішли й ідемо вперед. Що не легко нам тепер у сві­ті , – не Пласту вина, тільки ба­гато, багато інших спізнень. Оста­немося надалі напереді. Помиля­тися — людська річ, але помилки бистро направляти — пластова річ. Ідеального порядку відразу не збудуємо, але не гаймося буду­вати бистро, як найліпше біль­шість із нас думає. Вся цивіліза­ція росте направками, а скільки, подумайте, довершили. Зате куль­тура, як самі знаєте, спізняється; ще люди не погодилися, кого називати культурним, а кого – ди­куном… Отже, будуймо, напра­вляймо і бистро далі вперед.

SKOB_Avanhard_kvadratnyj

Оприлюднено в Без категорії

Пластова присяга – дороговказ життя

Дорогі подруги і друзі! Перед вами пластова відзнака, три листки лілеї, переплетені тризубом. Це символ Українського Пласту, символ живучої пластової ідеї. Три листки лілеї символізують три головні обов’язки пластуна: обов’язок перед Богом і Україною, обов’язок перед іншими, обов’язок перед собою. Ці обов’язки становлять основу нашого щоденного життя. Вони поєднані в Пластовій Присязі. Я пригадаю вам їх. При кожному обов’язку хай душа ваша стрепенеться, хай кожний з вас хвилину призадумається над значенням складених вами приречень.

Присягаюсь своєю честю, що буду вірний Богові й Україні. Це наш основний обов’язок перед Творцем світу й перед нашою Батьківщиною.

Присягаюсь своєю честю, що буду помагати іншим. Уважливість до інших с основою співжиття у нашому довкіллі. Поміч іншим – це наріжний камінь пластування.

Присягаюсь своєю честю, що буду жити за пластовим законом. Це обов’язок плекання нашого характеру згідно з пластовим законом. Коли зберігатимемо його, будемо тілом сильні, духом розвинені і морально здорові.

Ми бачимо виразно нашу життьову дорогу перед собою, ми бачимо виразно всі перешкоди на шляху й оминаємо їх. Три Головні Обов’язки Пластуна – це наші дороговкази на ціле життя.

Та ми не завсіди зберігаємо вірність цим ідеям. Ми перестали жити за пластовим законом. Ми забули наш обов’язок перед собою. Без цієї свічки наш пластовий шлях вже не такий виразний. Ми забули про наш обов’язок перед іншими. Ми забули про наш обов’язок перед Богом і Україною. Тепер ми загубили зовсім наш шлях. Ми не маємо напряму. Ми не маємо дороговказів. Ми що крок натрапляємо на перешкоди. Довкруги нас темрява. Ми попали в зневіру. Ми повні жаху. Ми шукаємо дороги… В тьмі кромішній стараємось її віднайти…

Ми пригадуємо собі  Бога, ми молимось. Ми пригадуємо собі нашу Батьківщину. Ми віднайшли наш напрям. Та наш шлях ще темний і дуже невиразний. Ми пригадуємо собі наш обов’язок помагати іншим. Наш шлях стає яснішим, хоч він ще не дуже виразний. Ми починаємо жити за пластовим законом. Ми віднаходимо себе вповні і наш пластовий шлях ясно розгорнувся перед нами. Наш шлях: наші обов’язки перед Богом і Україною, наші обов’язки перед іншими, наші обов’язки перед собою.

Плекайте, друзі, ці пластові ідеали в кожну хвилину свого життя, будьте вірними їм завжди і всюди. Своїм прикладом, знанням і вірою перещеплюйте їх в душі української пластової молоді, що її ви зобов’язалися виховувати, та створіть з неї вартісне покоління українського народу.

На залі учасники починають співати Пластовий Обіт, спочатку декількох, пісня набирає сили і при її закінченні засвічується світла.

prom_12

Оприлюднено в Без категорії

Конспект історії Українського Пласту

I. Роки 1911-1921

Українські землі і стан національної свідомості їх населення на початку XX століття: а) в Росії, б) в Австрії, в) в Мадярщині.

Пласт 1911-14 років у вахлярі інших організацій, таких як Січі, Соколи, — насвітлити пов’язаність Пласту із Січовим Стрілецтвом: персональні пов’язання й організаційно-діяльностеві.

Відгук скавтінґу на українських землях.

Пошуки за найбільш підхожим для нас типом скавтської організації. Змаг між ідеями Петра Франка, Олександра Тисовського, Івана Чмоли.

“Українізація” скавтінґу — приноровлення скавтських ідей і метод до українських потреб: назовництво — герб — організаційні форми — зміст діяльности (роля співосновників Пласту: Івана Боберського, Мирона Федусевича).

Перші пластові частини по галицьких школах:

  1. орагнізація і організатори — переважно вчителі (намагання створити організаційний центр у Львові — конференція пластових провідників з краю);
  2. діяльність: в засаді — наслідування чужих скавтських організацій, зокрема польської; на ділі — залежно від інтеліґенції і виховних кваліфікацій поодиноких провідників-виховників;
  3. на підставі повищого визначити загальний характер перших пластових організаційних клітин: прим., “щось в роді надобов’язкової шкільної руханки, спорту, мандрівництва, з додатком військових вправ”, — чи “свідоме гуртування української молоді для виконання патріотичних національних завдань у бурхливі 1911-14 роки”, чи сполучення одного з другим.

Пласт і УСС — пластуни в Леґіоні УСС.

Пласт на Сокільському Здвизі у Львові в червні 1914 р.

Пластуни і Пласт у визвольних змаганнях 1914-1921:

  1. пластуни і пластунки в рядах УСС;
  2. перша пластова Присяга 1915 р.
  3. Пласт у Листопадовому зриві 1918 р. (Пластова Сотня УСС).
  4. пластуни в УГАрмії.

Пласт у Східній Україні.

II. Роки 1921-1930

Відновлення Пласту

“Пробудження” після невдачі визвольних змагань. Тиск польської окупаційної адміністрації.

Спонтанне відродження пластових частин по школах Галичини.

Становище польської адміністрації до Пласту:

  1. непевне міжнародне становище Галичини до р. 1923, а опісля міжнародні зобов’язання Польщі щодо автономії для західних українських земель;
  2. напіввизнання існування і дії Пласту як секції УКТОДІ;
  3. постійна відмова затвердити власні статути Пласту без пов’язання з польським скавтінґом;
  4. у висліді: Пласт ніколи не був дозволений, а лиш до якогось часу толерований; по школах — ремісничий Пласт — Село-Пласт;
  5. переслідування польською адміністрацією пластової молоді і її провідників (Сокаль, Золочів, Коломия, Косів, Волинь).

Пластовий провід: а) головний — ВПРада, потім ВПК; б) “окружні проводи”; в) місцеві — опікуни частин, потім зв’язкові, а врешті — “кошові команди”.

Організація

В засаді гурткова система.

Пластові частини по школах: зразу великі “полки” замінені в 1924 р. на менші “курені”.

Після розросту Пласту в одній місцевості — кошові команди.

Пластові частини підлягали безпосередньо ВПРаді, потім ВПКоманді. Роля “окружних команд” чи “окружних зв’язкових” ніколи не була важливою.

Розріст Пласту: первісний “Український Пластовий Улад”, що був виключно організацією юнацтва, розрісся з часом до:

  1. УСП (почесні пластуни);
  2. УПН (підготова до Пласту)
  3. УПС (Сеньйорат)

Це коли мова про вікові групи, а до:

  1. ремісничого Пласту,
  2. Село-Пласту — коли мова про суспільні групи.

Діяльність

Самовиховна діяльність гуртковою системою за “Життям в Пласті”.

Пластові проби (спершу “іспити”).

Іспити вмілостей (спершу “почесні іспити”).

Прогулянки-мандрівки.

КУЛЬТ ГЕРОЇВ — вся діяльність побудована на традиції недавніх визвольних змагань (“пл. рік” починався 1.11 і кінчився 31.10. — піклування стрілецькими могилами, зеленосвяточні походи).

Зовнішні виступи: пописи, вправи.

Участь у релігійних і національних торжествах: Йордан, академії тощо.

Пластові табори: а) в горах — Підлюте, Остодір, Сокіл, Голови, Перехресне; б) на “рівнинах” — Старява, Горигляди; в) “водні” табори — (гл. “водний Пласт”); г) табори в Карпатській Україні — гляди Пласт на Закарпатті.

Пластові зустрічі (із моєї статті про Зустрічі в Одноднівці в 60-ліття Пласту).

Змаг добути гідне місце для Пласту в Українській Громаді закінчено успішно в 1925-26 рр. У висліді цього намагання різних середовищ підпорядкувати собі Пласт:

  1. радянофільське середовище;
  2. католицький клир;
  3. ОУН.

Господарсько-фінансові справи Пласту:

  1. пластова домівка у Львові, домівки по “школах”-осередках;
  2. фонд будови пластового дому у Львові;
  3. кооператива “Пласт”;
  4. “пакування товарів” для Народної Торгівлі;
  5. власні площі під табори: Сокіл, Перехресне, Голови (де ще?)

Пласт у Карпатській Україні

Матеріяли Леоніда Бачинського.

Праці Шерегія, Вайди, Папа, Комаринського.

Пласт на Буковині.

Пласт на Волині.

Пласт в інших країнах — Союз Українських Пластунів Еміґрантів В ЧСР. В Німеччині. В Польщі (табори полонених: Каліш, Тарнів). У Франції. У Юґославії. В Єгипті. В Італії. В Данціґу.

Водний Пласт. Ремісничий Пласт. Селянський Пласт.

III. Роки 1930-1945

А. Пласт у підпіллі

Заборона Пласту на Волині 1928 р., в Галичині 16.9.1930. Арешти і процеси: Дрогобич (Остап Левицький, Іваненко); Станиславів, Яворів і ін.

“Ліквідаційна комісія”.

“Пластовий Центр”.

Передача Головного Пластового Проводу до Праги — СУПЕ.

Діяльність під чужими, іншими владами:

  1. Комісія виховний осель і мандрівок молоді;
  2. доріст “Рідної Школи”;
  3. літні табори: Сокіл, Остодір (інші?).

Видавництво “Вогні” (“На сліді”?).

Кооператива “Пласт”.

Б. Друга світова війна

Пласт під час большевицької окупації.

Пласт під німецькою окупацією: ВСУМ.

Вихід з рідної землі.

В. Віднова Пласту поза Україною

Стан вихідців безпосередньо після війни: непевність майбутнього, брак комунікації.

Перший Загальний Пластовий З’їзд 5.10.1945 у Карльсфельді.

Другий Загальний Пластовий З’їзд 28.4.1946 у Карльсфельді.

Третій Загальний Пластовий З’їзд 15-17.3.1947 у Реґенсбурзі.

Тимчасова стабілізація житлових умов еміґрації по таборах, організований за національністю, — масове поширення Пласту по таборах — організація і діяльність; зустріч із різнонаціональними скавтськими з’єднаннями, зв’язок з Міжнародним Скавтським Бюром.

Зустріч з різнонаціональними скавтськими групами.

Пласт і Міжнародне Скавтське Бюро.

Діяльність:

  1. встановлення правил пластової діяльности в нових умовах — Інструкції Команди СУПЕ;
  2. пластові вишкільні курси;
  3. пластові табори;
  4. зустрічі, зокрема Ювілейні, в Авґсбурґу і Міттенвальді;
  5. пластове видавництво “Молоде Життя”;
  6. кооператива “Пласт” у Байройті;
  7. віднова Пластового Сеньйорату;
  8. пластова преса.

Пласт в  Австрії. Пласт у бритійській окупаційній зоні. Пласт у французькій окупаційній зоні.

Підготова до виїзду в заморські країни:

  1. Пластовий Конґрес Перший в Ашафенбурзі;
  2. Четвертий Пластовий З’їзд у Цуфенгавзені.

Напрямні щодо організації Пласту в нових країнах поселення:

  1. Правильник ГПСтаршини про своїх зв’язкових до нових країн;
  2. Правильник устрою і дії нових крайових пластових організацій.

Уповноважені ГПС на ЗСА, Канаду, Австралію, Арґентину, Бразилію, Венесуелю, Францію, Тунезію, Велику Британію і т.д.

Творення нових крайових пластових організацій.

Покликання “діючої ГПСтаршини” в ЗСА.

Перенесення осідку ГПСтаршини до ЗСА (Дітройт) 1952.

Підготова 5 Загального З’їзду Союзу Українських Пластунів.

5 З’їзд СУП — 1 Збори КУПО 1-3.1.1954.

Чергові Збори КУПО 2-6, організаційні проблеми.

Пластовий Конґрес Другий.

Проблеми Пласту в світі:

  1. втримання ідентичности української молоді в чужих середовищах;
  2. “модернізація” пластових виховних засобів;
  3. Пласт і Скавтінґ;
  4. Пласт і політичні середовища;
  5. Пласт і Українська Громада;
  6. Пласт і інші молодечі організації.
Оприлюднено в Без категорії

Святий Юрій

Про св. Юрія переказала нам християнська старовина оповідання, що він походив із Кападокії в Малій Азії, його батьки були побожні християни і в такому дусі вони виховали свого сина.

Коли він був іще юнаком, згинув за св. віру його батько. Тоді мати, що походила з Палестини, покинула з сином Кападокію і вернулася до своєї батьківщини.

Юрій вибрав собі замолоду вояцький стан. А що був чесний, добре володів зброєю і був гарного вигляду, то мав у війську велике поводження і скоро дослужився високого ступеня військового трибуна, що мав під своєю рукою тисячу вояків. На тому становищі він визначився хоробрістю, і тоді цісар Діоклетіян надав йому ще вищу гідність комита. Було йому тоді 20 років. При всім тім молодий старшина вірно держався Христової віри. Коли в тому часі вмерла його мати, він узяв із собою великий маєток і з тим перенісся до Риму, щоб там на дворі самого цісаря дослужитися ще вищого військового ступеня.

В тому часі перебував цісар у місті Нікомидії. Тут він зібрав був своїх вельмож і дорадників на раду, щоб вирішити, що зробити з християнами: чи дозволити їм вільно визнавати Христову віру чи виступити проти них із новим переслідуванням. Цісарські дорадники знали, з якими задумами носиться цісар, тому дораджували йому переслідування. Останнє рішення мало запасти третього дня.

Коли Юрій прибув на цісарський двір, то дуже засмутився, як побачив, що люди тут погорджують правдивим Богом, а покланяються божкам. У своїй превеликій любові до Христа й ревності за Божу славу він вирішив явно визнати свою віру та стати в обороні правди. Коли ж довідався, що нове переслідування уже так, як постановлене, обдарував волею всіх своїх невільників, майно роздав убогим, а сам почав приготовлятися до духовного бою.

Коли третього дня цісар і його дорадники зійшлися на докінчення своєї наради, став Юрій перед цісарем і всією радою та сміливо промовив в обороні невинно переслідуваних християн. Такий сміливий виступ Юрія наповнив усіх гнівом. Цісар пробував спочатку обітницями й погрозами спонукати Юрія до відступства від Христової віри, а коли Юрій усі ті намови без вагання відкинув, віддали його на жорстокі муки, а вкінці зарубали мечем, 23 квітня 303 року. Його св. мощі забрав його слуга до рідної Палестини, і тут побожні християни з пошаною зложили їх до гробу. За часів Константина Великого християни збудували в Палестині, в місті Лидді (тепер місто Лод в Ізраїлі, яке знаходиться 20 км. на південний захід від Тель-Авіву – ред.), на честь св. Юрія гарну церкву і туди перенесли його св. мощі. На пам’ятку перенесення мощів св. Юрія святкуємо третього листопада обнову храму св. Юрія в Лидді. Між англійцями св. Юрій утішається загальним почитанням. Папа Венедикт XIV проголосив його заступником англійського королівства.

Св. Юрія треба вважати за дійсного католицького мученика, що був замучений за Христову віру в Палестині ще перед Константином Великим, однак оповідання про різні подробиці з його життя мають легендарний характер.

Оприлюднено в Без категорії

Пластові прикмети у Гетьмана Богдана Хмельницького

Про нашого найбільшого національного Героя пише польський історик Др. Людвик Кубаля:

«Був це чоловік під кождим зглядом надзвичайної міри – перерастав людей високо даровитих до цьої степени, що входив в не збагнуті области.

…Умів укрити свої наміри, в ріщаючих хвилях не вагався; – всюди могуча воля і залізна рука.

Ця його рішучість получена з вродженою бистротою, виробленою і випробуваною в важних спробах і надзвичайних пригодах життя, позволяла йому в найбільших злиднях зберечи спокій ума і свобідне володіння розумом. Не тратив ціли з очий і не було такого тяжкого положіння, з якого не зумівби видобутися з пожитком для себе.

1938_Masyutyn_z_Paruzhu

«Rebus in ardnis audax et providaus» говорено про нього в Польщі.

…Непевність внутрішнього дня і небезпеки, які його зі всюди окружали, були джерелом його гідної подиву енергії і бистроти; відси чуйність, зручність в доборі людей і вибір за кожної зміни умовин, відси ці можливі відрухи, скільки разів вітрив нещирість і зраду. В безнастанній боротьбі між життям і смертю не знав відпочинку і півсередників, не вагався, не відволікав: під впливом самоохоронного інстинкту ішов дорогою найслабшого опору туди, відки бачив найбільший хосен і безпеку. Загальне русло обставин не підривало його, не вивертало, не несло колодою ані не лишало корінякою на мілині, – бо воно сягало йому ледви по коліни.

Оприлюднено в Без категорії

Мирон Федусевич

Fedusevych_Myron_1966_Plast_v_Avstralii'

Мирон Федусевич

Славіст, україніст, літературознавець, музикознавець, професор української мови й літератури в Академічній гімназії (Головній). Народився 24 березня 1891 р. в м. Стрию в Галичині в родині священика, професора державної гімназії й громадського діяча. Народну школу кінчав у Стрию в 1897-1901, середню освіту набував у польській гімназії в Стрию (перших шість кляс) і закінчував її в Академічній гімназії у Львові, де здавав іспит зрілости в 1909 р. Рівночасно вчився й музики (теорії й історії музики й гри на фортепіяні) в приватній музичній школі в Стрию і в Вишій музичній школі ім. Лисенка у Львові.

Після гімназії вчився у Львівському університеті і студіював клясичну філологію з археологією, філософію й славістику. Потім ще поглиблював студії славістики й археології в Карловому університеті в Празі та в Віденському університеті, зокрема славістику й педагогію.

Після всіх вимаганих формальностей почав учительську практику в Академічній гімназії в 1915 р. і працював там, на Головній, аж до 1944 р., коли перейшов на емеритуру і переїхав до Відня. Після війни переїхав до Баварії, жив якийсь час в переселенському таборі в Карльсфельді б. Мюнхену, потім у Таборі “Орлик” у Берхтесґадені, в переходових таборах Фельдафінг і Функказерне, а в липні 1952 р. емігрував до Австралії й поселився в Сиднею. Там і прожив решту свого життя і помер 2 грудня 1962 р. на 71-му році життя.

М.Федусевич на пластовому таборі «Сокіл» в карпатах, 1920-ті роки

М.Федусевич на пластовому таборі «Сокіл» в карпатах, 1920-ті роки

Оприлюднено в Без категорії