Тризуб

Тризуб — державний герб України, схвалений передпарляментом України, Українською Центральною Радою в Києві, в січні 1918 року.

Тризуб — державний герб України, схвалений передпарляментом України, Українською Центральною Радою в Києві, в січні 1918 року.

Уже тисяча років Україну символізує тризуб, родовий знак русько-українського княжого роду Рюриковичів або — як ще інакше кажемо — герб української династії Рюриковичів.

Найстарший рисунок тризуба археологи відкрили на цеглинах Десятинної Церкви Пресвятої Богородиці в Києві, що про неї буде мова нижче.

У 988 році великий, в розумінні перший між усіма русько-українськими князями, київський князь Володимир Святославич, який помер 15 липня 1015 року, охристив Русь-Україну, а християнську віру проголосив офіційною державною релігією України. За те українська Церква проголосила його святим і назвала «святим і рівноапостольським», а український народ назвав його «великим». Тому то кажемо і пишемо «великий київський князь Святий і Рівноапостольський Володимир Великий».

В роках 989-996 св. Володимир побудував в Києві згадану Десятинну Церкву Пресвятої Богородиці, яка називається тому «Десятинна», бо він на її будову і прикрасу кожного року давав одну десяту своїх великих княжих прибутків. Не дивно, що ця перша, здається, мурована церква на Русі-Україні була багато і по-мистецькому прикрашена. До її будови будівничі ужили цеглин з родовим знаком-гербом князя фундатора.

Тризуби св. Володимира Великого на його монетах, а. Срібна монета з тризубом, б. і в. Тризуби на його інших монетах.

Тризуби св. Володимира Великого на його монетах, а. Срібна монета з тризубом, б. і в. Тризуби на його інших монетах.

Крім тризуба на цеглинах маємо Володимирів тризуб ще на його монетах, грошах, які він чеканив-карбував зі золотої і срібної бляхи. З того часу князі Русі-України прийняли тризуб або його відміну двозуб як їхні герби і карбували їх на своїх грошах та інших предметах, які належали князеві або княжим воїнам.

Тризуби Ярослава Мудрого на його монетах. а. Срібна монета з тризубом, б. Тризуб на підвісці-дармовисі, найденому у Швеції, в. Тризуб на срібній монеті, найденій у Стокгольмі, Швеція.

Тризуби Ярослава Мудрого на його монетах. а. Срібна монета з тризубом, б. Тризуб на підвісці-дармовисі, найденому у Швеції, в. Тризуб на срібній монеті, найденій у Стокгольмі, Швеція.

З геральдики, т. є з науки про герби знаємо, що є старі, давні герби, які мають свою тисячолітню історію і свої традиції, та герби-молодики, без давніх традицій і без особливого історичного минулого. Геральдикам-дослідникам гербів легко «відчитати» значення молодих гербів, бо про них та про їх символічне значення є історичні документи, грамоти, пояснення тощо. Куди трудніше пояснити значення, а часом навіть саму форму-рисунок старовинних гербів, які мають за собою тисячолітню бурхливу історію і свої давні, вікові традиції, а про яких не все збереглися літописні записки, старі грамоти чи навіть припадкові згадки.

До таких старовинних, історичних гербів саме належить родовий знак-герб династії Рюриковичів, сучасний національний герб України — тризуб.

Родовий знак Рюриковичів — тризуб, вирізьблений на сільниці з оленячого рога, найдений біля княжого городища — Воїнь.

Родовий знак Рюриковичів — тризуб, вирізьблений на сільниці з оленячого рога, найдений біля княжого городища — Воїнь.

Сама назва «тризуб» чи «тризубець» постала 160 років тому, на самих початках минулого 19-ого сторіччя. З того часу більше ніж 150 років, багато дослідників різних народів і різних країн вивчали і вивчають первісне символічне значення і первісну форму нашого тризуба. До нинішнього дня вже декілька десятків істориків, археологів, геральдиків, нумізматів-дослідників старших грошей-монет, сфраґістів-дослідників старих печаток, палеографів-дослідників старих написів і письма та інші з ними споріднені вчені-науковці досліджували і досліджують форму і значення тризуба. У висліді їх наукової праці до нині постало більше ніж 30 різних теорій, наукових здогадів про первісну символіку тризуба, про його давнє значення та про його стару форму.

Одна група археологів, нумізматів і сфраґістів твердила, що тризуб походить від трисвічника-трикірія, який символізує св. Трійцю, — Бога-Отця, Бога-Сина то є Ісуса Христа і Бога-Духа, Святого Духа.

Варто пригадати, що трисвічника (і двосвічника) у Східніх Церквах, в тому і в Українських Православній і Католицькій Церквах, уживають владики, то є митрополити, архиєпископи і єпископи під час св. Літургій. Ми нераз бачимо, як вони трисвічником і двосвічником благословлять вірних, учасників Богослужби. Трисвічника уживають також і священики при освяченні води під час Йорданського водосвяття.

В багатьох українських родинах під час Святої Вечері, в навечеря Різдва Христового і Йорданського свята, у трисвічниках світяться свічки.

Трисвічник (у нас називають його популярно також «трійця»), який засвічуємо в наших домах па щедрий вечір перед сватом Богоявлення як символ об'явлення Бога в трьох божих особах. Трисвічником (також і двосвічником) благословлять владики вірних у наших церквах під час архиєрейської Служби Божої. Само до трисвічника також дуже подібний наш тризуб.

Трисвічник (у нас називають його популярно також «трійця»), який засвічуємо в наших домах па щедрий вечір перед сватом Богоявлення як символ об’явлення Бога в трьох божих особах. Трисвічником (також і двосвічником) благословлять владики вірних у наших церквах під час архиєрейської Служби Божої. Само до трисвічника також дуже подібний наш тризуб.

Іншій групі вчених тризуб нагадує корогви, що їх маємо в наших українських церквах. Давно візантійські імператори, цісарі Царгороду (Константинополя) уживали корогвів як знак їх цісарської влади. Імператор Константин Великий (274-337 pp.) казав на своїй корогві нашити хреста, і так імператорську корогву із хрестом і зображеннями святих почали уживати під час Богослужень.

Зразок церковної корогви. Як її обернемо, тоді до неї дуже подібний наш тризуб.

Зразок церковної корогви. Як її обернемо, тоді до неї дуже подібний наш тризуб.

Один археолог писав, що тризуб нагадує вершок пошкодженого візантійського скіпетра (цісарської «булави») царгородських цісарів. До його думки приєднався ще інший вчений-дослідник, який навіть сказав, що цей скіпетр привезла з Царгороду візантійська княжна Анна, жінка київського князя, св. Володимира Великого, як подарунок від її брата, імператора Василя II.

Є багато дослідників, які у тризубі вбачають упрощений (схематичний) рисунок птахи в леті або із розпущеними крилами.

Один геральдик і одночасно нумізмат та археолог німецького походження, що досліджував тризуб на монеті князя Ярослава Мудрого, яку знайдено аж у Швеції (і там вона тепер зберігається в музею у Штокгольмі), казав, що цей тризуб зображує ворона. Але тому що ворон у поганських часах мав бути гербом Данії, науковці були тієї думки, що за часів св. Володимира Великого і Ярослава Мудрого князь-християнин такої великої і могутньої держави, якою тоді була Русь-Україна, не міг уживати на своїх грошах і печатках поганських знаків-символів як свого герба.

Науковці припускали, що тризуб є радше упрощеним рисунком голуба. А знаємо, що Св. Дух часто зображуваний у виді голуба.

Стрілки, спрямовані до зразка тризуба св. Володимира Великого (1), що подібний до сокола в льоті, баченого із низу, вказують на «ніжки» сокола, сховані у пірю тулуба. — Стрілки біля зразка тризуба Ярослава Мудрого (2), що подібний до сокола в льоті, баченого згори, вказують на «очі» цього сокола.

Стрілки, спрямовані до зразка тризуба св. Володимира Великого (1), що подібний до сокола в льоті, баченого із низу, вказують на «ніжки» сокола, сховані у пірю тулуба. — Стрілки біля зразка тризуба Ярослава Мудрого (2), що подібний до сокола в льоті, баченого згори, вказують на «очі» цього сокола.

Ще один шведський науковець, який досліджував інший тризуб Ярослава Мудрого, збережений на прикрасі-підвісці, найденій теж у Швеції, сказав дуже загально, що цей тризуб — це птаха із розпущеними крилами — родовий знак Ярослава Мудрого і що тієї птахи, як свого знаку, уживав св. Володимир Великий.

Дуже цікаво пояснював походження тризуба ще один гурт вчених. Вони говорили, що тризуб постав із дуже складного укладу грецьких літер грецького слова «базилевс», яке в перекладі на українську мову значить «володар».

Є ще більше наукових здогадів про походження тризуба. Хочби згадати теорію про його походження від корабельного якора, від порталю — парадного входу до храму або палати, від шолома княжого воїна і тому подібне.

За однією із теорій наш тризуб виводиться від корабельного якора, який був складовою частиною прапора торговельної фльоти (зліва) і прапора морського міністра (зправа) відновленої в 1918 р. української держави.

За однією із теорій наш тризуб виводиться від корабельного якора, який був складовою частиною прапора торговельної фльоти (зліва) і прапора морського міністра (зправа) відновленої в 1918 р. української держави.

Як бачимо, науковці-дослідники мають не мало труднощів при вивченні і поясненні нашого герба — тризуба. А все таки вони не здаються і далі його досліджують.

От недавно, як ми про те вже згадували, знову в науковому світі виринуло питання постання і значення тризуба. Тим разом вчені пригадали, що у «Слові про похід Ігоря на половців» та в інших поетичних творах (наприклад билини) княжої доби князів і княжичів називають соколами. Тому дехто з них думає, що тризуб, родовий знак наших князів Рюриковичів, зображує сокола. На їх думку, тризуб Ярослава Мудрого нагадує баченого згори сокола в леті. На Ярославових тризубах, найдених у Швеції, дуже виразно бачимо на долішньому «зубі», зверненому вдолину, крапки-колісцята, які дуже живо нагадують очі сокола.

Знову Володимирові тризуби, на думку тих дослідників, зображують упрощений рисунок сокола в леті, баченого здолу. На цьому тризубі «гачки», поміщені вище поперечки, по обидвох боках середнього «зуба» нагадують ніжки сокола, які він під час лету згинає і втягає в піря на його тулубі.

Коли уважно прочитаємо ці розважання вчених-науковців про походження і первісне символічне значення нашого державного герба, то зауважимо, що вони шукали і шукають відповідей на ці питання, то у чомусь гарному, шляхетному, як сокіл, символ юности і краси, то знову у чомусь лицарському, як цей княжий воїн в лицарському шоломі, то в силі, славі, могутності, як ті візантійські цісарі-імператори з корогвами і скіпетрами-«булавами», і вкінці у чомусь божественному, «від Бога даному», як св.Трійця, символізована трисвічником-трикірієм, і Св. Дух, зображений у виді голуба.

Водяник (за нашим старовинним народнім віруванням — водний демон) із своїм знам'ям, подібним до тризуба. Знам’я грецького бога моря (з поганських часів) — Посейдона також дуже подібне до тризуба.

Водяник (за нашим старовинним народнім віруванням — водний демон) із своїм знам’ям, подібним до тризуба. Знам’я грецького бога моря (з поганських часів) — Посейдона також дуже подібне до тризуба.

Ми часто виводимо наш герб від тризуба Посейдона, поганського грецького бога морів і мореплавання. Це, здається, не зовсім правильно. Адже тризуб св. Володимира Великого постав у тому часі, коли Русь-Україна стала християнською державою, а за тодішнім віруванням християнський князь був «Богом вибраний і Богом вінчаний-коронований», і тому ні поганського тризуба Посейдона, ні теж данського поганського ворона такий князь не уживав на своїх монетах і печатках.

Не зважаючи на те, що науковий світ уже 150 років досліджує наш герб, він ще не дав остаточної відповіді на його походження.

Оприлюднено в Без категорії

Український Національний та Державний Герб

Українською національною емблемою є тризуб, який має дуже давню свою історію, традицію й значення. Генезу тризуба на Україні тяжко устійнити.

Відомо є, що в грецькій мітології тризуб був символом могутности та сили над морями, морськими хвилями, що їх богом був Посейдон. Подібну функцію в стародавній римській літологічній історії сповняв бог Нептун. За німецькими джерелами тризуб мав би нагадувати голуба, що злітає з неба, як символ Святого Духа. Французькі дослідники пояснюють тризуб, як знак свободи. Деякі з російських вчених вважають, що тризуб це сполучення двох літер «В» та «О» і є зображенням двох імен славних київських володарів: св. Володимира та св. Ольги.

Дехто інтерпретує тризуб як символ старохристиянської традиційної церкви, або «порталу», тобто головного входу до храму, або як знак влади візантійських цісарів.

В українській мітології (переказ) тризуб був символом «охорони від злого» (Закарпаття, Гуцульщина), «доброї сили», хоробрости, відваги. Тризуби, як пам’ятки староукраїнської культури, збереглися в різних видах досі по всій майже території України, маючи, в залежності від околиць — земель України, своєрідне пояснення чи значення.

Відомий тризуб також і в Скандинавії, Шотландії й Данії (М.А. Таубе), його відкрито на старому варязькому мечі та на нагробній плиті шведського короля св. Еріка, який володів Швецією між роками 1150-1160 та був династично споріднений із Рюриковичами у Київській Державі.

Українські й чужоземні науковці, як: Михайло Грушевський, М. Міллер, М. Андрусяк, чи П. Раулевен, А. А. Ільїн й інші догадуються, що тризуб прийшов в Україну первісно із Візантійської Імперії, через грецькі, тобто візантійські колонії Пантикадей, Ольвію, Херсонес та інші, які находилися в IX-X ст. на північному побережжі Чорного (в ті часи Руського) та Озівського (Сурозького) морів, тобто на сучасному Примор’ї України між гирлом р. Дунаю та гирлом р. Дону. Саме тут, на території Босфорського чи Понтійського царства (122−261), витискано тризуби на місцевих монетах.

Можливо, що тризуб принесли із собою в Україну й скандинавські варяги, які допомогли староукраїнським племенам з’єднатися в один, тоді більш модерний державний організм із династією Рюриковичів, хоч в т.зв. Луговій Могилі біля Олександрівська на Запоріжжі знайдено бронзовий тризуб походження ще з ІІІ−IV століття по Христі.

В Україні, на початку її державного життя, виступав, як родова емблема Рюриковичів, двозуб, що його пізніше замінив тризуб.

Trembitskyj_Volodymyr_Ukrains'kyj_herb_1-5

Першу вістку про тризуб в Київській Державі маємо в болгарськім літописі Манасії із XІV століття. В цьому історичному творі зображено малюнок староукраїнського лицарського відділу князя Святослава Ігоровича Завойовника (957-972), в час його воєнного походу на Візантію, коли він переходив із своїми воїнами через територію Болгарії, облягаючи болгарське місто Доростол 97І року. Дослідники здогадуються, що князі воїни мали списи, із тризубцями в закінченнях.

Trembitskyj_Volodymyr_Ukrains'kyj_herb_6-7

Trembitskyj_Volodymyr_Ukrains'kyj_herb_8-9

Як династичний знак, тризуб став державним гербом в X-ХІІІ століттях. Тоді тризуби з’являються на київських староукраїнських срібних та золотих монетах — гривнях, — князя св. Володимира Великого (980−1015), та його наслідників: князя Святополка Окаянного (1015−1019), Із’яслава І (1054−1078), Ярослава Мудрого (1019−1054), Мстислава І Хороброго Тьмутороканського (987−1036), Святополка ІІ Із’яславича (1093−1113), Великого Князя Володимира Мономаха (1113−1125) та інших. Не можна поминути й факту існування в цьому часі й двозубів за князя Всеволода І (1019−1093), князя Всеволода ІІ (1139−1146) Ольговича.

Були тризуби також на печатках Київської княжої держави, зокрема на печаті при акті договору із греками 944 року за володіння на київському троні князя Ігоря (912−945). Є тризуб і на намогильній плиті французької королеви Анни (1051−1062) — дружини французького короля Генрика І (1008−1061 ) — яка була донькою Ярослава І Мудрого. Можна бачити тризуби й на старих церковних керамічних плитах храму столичного города Києва: Десятиної Церкви (986-995), та в церквах Чернігова, Остера, Володимира Волинського, а теж на стінах княжого замку в Гродні, як рівно ж на тогочасній зброї та на рукописах, та інших предметах — княжих перстенях, поясах, тощо.

Trembitskyj_Volodymyr_Ukrains'kyj_herb_10

Після упадку великокняжої Київської Імперії в половині ХШ ст. (біля 1240), коли татарський хан підкорив собі майже всю центральну територію України, інші території Руси-України — Галицько-Волинські, сформовані в окрему для себе державу на чолі із династією Ростиславичів, після Романовичів, вживали своїх гербових родових знаків аж до початку XIV ст.; згодом виник в Галицько-Волинській Державі новий державний герб — лев, відомий на державних печатях королів Лева (1264−1323) та Андрія (1308−1323), Юрія ІІ (1323−1340) та Володимира Опольського (1372−78). Хоч до Волинсько-Галицької Держави належали були й частини Київської Руси (по р. Дніпро), все ж таки гербом Держави був далі лев, а не тризуб.

Упадок Галицько-Волинської Держави 1349 року та бездержавний період України аж до 1648 p., коли постала зовсім нова формою правління й соціальним виглядом держава, (аж до 1764 p.), державним гербом була постать козака, а не лев та тризуб.

Щойно із конституційною перебудовою Австро-Угорської монархії (в половині XIX століття), коли українці, як і мадяри, чехи, поляки та хорвати, створили 19 квітня 1848 р. своє національне представництво Галицьку «Головну Руську Раду», встановлено національним гербом за історичною традицією галицької державности з XIII- XIV сторіччя золотого лева на синьому полі. Тоді теж прийнято національний синьо-жовтий прапор та національний гимн.

Відродження старої державної емблеми та нав’язання до традиції Велико-Княжої (королівської) доби було великим осягом тогочасної (1848) політичної думки підавстрійських українців під Австрією.

Цей почин галицьких українців мав вплив і на конституційне встановлення державного герба Західно-Української Народної Республіки, як наслідника Галицької Держави ХІІІ−XIV ст. Дня 3 січня 1919 року встановлено та законом оформлено герб цієї Республіки — золотого лева на синьому полі, нав’язуючи до історичних постанов першої галицької політичної репрезентації в Австрійській Монархії 1848 року.

На Центральних і Східніх Українських Землях одначе, уряд Української Народної Республіки, спираючися на основній клясі українського народу — селянстві, вважав необхідним створити національний герб українського народу такий, який символізував би якраз хліборобський найчисленніший стан усього народу.

Одначе, були й прихильники і серед урядових і наукових кіл встановлення герба України за історичною традицією. Для остаточного вирішення цього питання створено при українському уряді спеціяльну геральдичну комісію під головуванням проф. Д. Антоновича для виготовлення проекту національного прапора та герба.

Члени геральдично-прапорної комісії висунули п’ять проектів для майбутнього державного герба України. Перший проєкт давав під розгляд герб Київської Землі й Роду Князів Мономаховичів — Архистратига Михаїла із піднесеним угору мечем перемоги. Другий проєкт пропонував герб Війська Запорозького — козака з мушкетом, як останній герб незалежної Української Держави з доби Козаччини. Третій проєкт був взорований більше на французькому гербі, тобто на синьому полі мала бути зображена декоративно золота літера «У» для офіційної назви країни «Україна», або літери «УНР» для офіційної назви новоповсталої держави «Української Народної Республіки». Четвертий проєкт давав під розгляд блакитний щит із тридцятьма золотими зірками для тридцяти історичних земель України, згідно з новозапроєктованим адміністративним поділом України (за пропозицією М. Грушевського), що був затверджений згодом законом. Останній проєкт нагадував герб З’єднаних Держав Америки.

Останній проєкт проф. М. Грушевського зображав на блакитному полі щита золотий плуг, як «символ творчої мирної праці в новій Україні…»

На тему цих проєктів проф. М. Грушевський написав в листопаді 1917 р. окрему, дискусійного характеру, статтю на сторінках «Народної Волі», висловлюючи свої думки на вище згадані та свій проєкт.

І дійсно, із усіх так би мовити неісторичних проєктів герба, герб проф. М. Грушевського заслуговував ще на найбільшу увагу та мав бути затверджений остаточно весною 1918 року.

Та все ж таки і цей проєкт не був прийнятий остаточно, а це завдяки д-рові І. Іванцеві (членові Геральдичної Комісії при Головній Команді Леґіону УСС 1914−18 pp.), який зимою 1917 року − 1918 року перебував в російськім полоні.

Цей, дізнавшися про проєкт герба із плугом, негайно написав обґрунтованого науково, протестуючого листа, якого переніс через фронтову лінію до Києва в Геральдичну Комісію при Українській Централ. Раді, хорунжий УСС Деркач. Тоді проф. Д. Антоновичеві прийшла ідея запропонувати на державний герб тризуб, як державний історичний герб Київської Держави з-перед 800 літ, доби найбільшої могутности України, в якому то часі в склад Руси-України входили всі українські (руські) землі. Таким чином тризуб став символом соборности України. Вибір тризуба на державний герб був подібним до вибору Головною Руською Радою у Львові 1848 р. за герб Західньої України знамени могутньої Галицько-Волинської Держави ХІІІ – XIV ст.

Прийнятий в грудні 1917 року Українською Центральною Радою державний герб тризуб зайняв своє перше і почесне місце на першому державному банкноті Української Народної Республіки —100 карбованців, виданому 24 грудня 1917 року.

Схвалено тризуб законом вперше фактично аж 18 січня 1918 року, як державну емблему на першому воєнно-морському прапорі Української Народної Республіки. Державний герб зайняв місце на блакитному полі національного прапора, при чому на середньому зубі герба було покладено хрестик, вміщення якого у гербі вимагало українське моряцтво через свою найвищу установу Українську Морську Раду.

Перший закон про український державний герб був проголошений формально 1 березня 1918 року, одначе не подано тоді точного опису цієї ж української державної емблеми. Сталося це щойно 22 березня 1918 року.

Державна емблема — тризуб був вміщений в оливковий вінок, як цього бажав проф. М. Грушевський у своєму проекті вигляду майбутнього державного герба. Оливковий вінок мав символізувати всенаціональне замирення й спокій.

Барви для українського державного герба взято із галицького краєвого герба, схваленого 1848 року.

Як нова державна емблема, тризуб був точно оформлений за вказівками проф. М. Грушевського, українським мистцем проф. В. Кричевським. Після виготовлення герба, його передано до загального державного та народного користування: на державних печатках, українських державних банкнотах, для поштових марок, для одностроїв українських збройних суходільних, морських та повітряних сил, дипломатичної та консулярної служби, виготовлення пашпортів, настінних таблиць. Тризуб уведено в цілу низку українських державних службових прапорів, запроектованих державною Геральдичною Комісією при Міністерстві Морських Справ (літом 1918 p.), зложеною з членів інших міністерств та державних установ.

Згідно з державним законом про воєнно-морський прапор України з 18 липня 1918 року стаття 1284, сказано:

«Національний прапор держави складається з синьої й жовтої горизонтальних смуг, в центрі якого міститься золотий тризуб з хрестом, висота якого становить півтора раза довжини його ширини».

Тризуб, як державний герб, був легалізований, як знамено на державних службових прапорах 18  липня та 17 вересня 1918 року державним законом, за підписом Гетьмана П. Скоропадського.

В законі з 18 липня 1918 року, крім опису українського воєнно-морського прапора, подано ще й опис державного герба, тобто тризуба з хрестиком на верхній частині середнього зуба герба. В законі про прапори дипломатичних представників Української Держави подано знову ж опис герба з хрестиком, як знамени, який мав бути введений у всі українські державні інституції в краю та закордоном.

Після упадку гетьманського уряду, тризуб, як державний герб, був надалі законно признаний новоствореним республіканським урядом України, найперше 3 січня 1919 року (число закону 10/1), за підписом Головного Отамана Військ і Фльоти УНР та Голови Директорії УНР — Симона Петлюри. Законом з 3 січня 1919 року фактично признано дотогочасний закон про герб та прапор, затверджений урядом Гетьмана Павла Скоропадського 17 вересня 1918 року. Державний герб мав далі мати хрестик на середньому зубі емблеми.

Одначе, вдруге проголошений закон про герб, як частину новооформленого воєнно-морського прапора Української Республіки 25 січня 1919 р. під числом закону 79/1, змінив дещо – вигляд герба. Новим законом з 25 січня 1919 року скасовано схвалений закон про прапор та герб з 3 січня 1919 року, таким самим гербом Української Держави став тризуб, але вже без хрестика. Таким чином, привернено старий вид герба України, затверджений законом Української Республіки 22 березня 1918 року. Новий закон про герб з 25 січня 1919 р. був проголошений у «Віснику Державних Законів УНР», у випуску п’ятому 1919 року.

Після проголошення Соборности Української Народної Республіки, тобто злуки Західньої Української Народньої Республіки із УНР 22 січня 1919 року, тризуб став гербом і для Західної Области УНР (Галичини, Буковини й Закарпаття) та був уміщений в краєвий герб Західньої України. Таку композицію тризуба з гербом Галичини (левом) та гербом Київщини (Архистратегом Михаїлом), можна бачити на поштових марках та повістках Західньої Области УНР (Галицької Держави) з 1920 року, (видані у Відні на замовлення тодішнього Галицького Уряду).

Конституційно тризуб був оформлений, як державний герб, у травні 1920 р. Всеукраїнською Національного Радою, згідно з артикулом 5-тим «Устрою Української Держави» та «Конституції Української Народної Республіки» (за редакцією д-ра Ст. Барана та І. Липи). В конституційному тексті сказано: «Державним гербом Української Держави є тризуб золотої барви на синьому тлі».

Другий раз український герб був конституційно оформлений «Правительственною Комісією по виготовленні Конституції Української Держави» 1 жовтня 1920 р. за ред. проф. О. Айхельмана. Згідно з «Проєктом Конституції, основним державним законом Української Народної Республіки» — «державним гербом Української Держави є тризуб золотої барви на синьому полі».

1939 року тризуб, як державний герб увійшов теж в склад державної емблеми новопосталої (15 березня 1939 р.) Карпатської України, яка стала самостійною республікою після розпаду Чехословацької Республіки.

За Конституцією Карпатської України точка 6 з 15 березня 1939 р. після рішення третьої соймової сесії «Державним гербом став дотогочасний краєвий герб: чорний ведмідь на срібному полі в лівій частині герба та чотири сині та золоті (жовті) смуги в правому полі з тризубом св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі» на верхній синій смузі.

Тризуб, як державний герб є донині символом незалежности, соборности й могутности Української нації, є її найвищим державним знаменом та символом української державної ідеї перед зовнішнім світом.

Оприлюднено в Без категорії

Розміри та пропорції щита і фігур

Starodubtsev_Mykola_Rozmiry_ta_proportsii_schyta_9-16Starodubtsev_Mykola_Rozmiry_ta_proportsii_schyta_1-8Важливою частиною кожного герба є його щит, на полі якого зображають гербові фігури. Форми щита у різні часи були різними. Про них сьогодні не говоримо. У деяких країнах приймались ті чи інші щитові форми, які з часом змінювались. Сучасні герби в основному мають два вигляди. Перший є з заокругленими нижніми кутами та із загостренням унизу (т.зв. французький), а другий щит є з повністю заокругленою нижньою частиною (т.зв. іспанський). На практиці ця форма і використовується частіше при створенні українських гербів. Це, звичайно, не виключає можливості вживання й інших форм щита. Але за основу варто прийняти саме цю. Вона може також мати інший вигляд та інші пропорції (мал. 1-6).

Сьогодні створюється багато нових гербів. Але не всі ще можуть правильно намалювати гербовий щит, розміри якого відповідали б правилам геральдики. Раніше вважалося, що відносно форми або розмірів щита взагалі не існує яких-небудь правил. Але практичний герботворчий досвід вироблений на протязі століть, показує, що і тут повинні бути певні рекомендації або правила. З кінця XIX і початку XX століття такі рекомендації все частіше з’являються друком у геральдичних виданнях і беруться до уваги при створенні гербів.

Найголовнішим, з чого починається малювання щита, є його пропорції, чи то співвідношення ширини до довжини (висоти) щита. Взагалі це співвідношення важливої ролі не грає. Воно в різні часи було різним. Тривалий час основною вважалася пропорція щита 8×9. Але з розвитком самої геральдичної науки це співвідношення втратило своє значення. Воно не давало можливості зобразити у гербі разом кілька фігур(наприклад — главу, балку і базу, бо тоді виникала б плутанина з тридільним перетином і тп.). Сучасні геральдисти багатьох країн вважають найбільш доцільним вживати пропорції щита 7×8 (мал.7). Це означає, що висота (довжина) щита становить 8 частин, а ширина його — 7 частин. Отже, щоб намалювати заокруглений щит, беруть прямокутник з пропорціями 7×8 (АБЗЖ) і по його висоті (ВГ) відкладають з «ОГ» проводять дугу «ДГЕ». Вона заокруглює нижню частину щита.

Більшість геральдичних фігур у гербі утворюється від розміру ширини щита. Отже, першою такою фігурою на нашому малюнку є глава, її ширина дорівнює 2/7 від ширини щита (мал.8). Таким же чином зображаються більшість інших геральдичних фігур. Такі розміри вважаються оптимальними. Вони дають змогу зобразити в одному щиті разом главу, балку та базу або два бічники та стовп (мал. 11, 18). Особливі розміри мають вільна частина, кайма та внутрішня кайма. Вільна частина займає місце частіше всього в одному з кутів щита (мал. 19, 20) поза боковою та прямовисною перекладинами прямого хреста і має пропорцію 2,5×3 частини. Відносно кайми у різних джерелах можна зустріти різні розміри (від 2/7 до 1/7 та інші), але більш доцільним вважається розмір кайми в 1/5 від ширини щита (мал.21). Внутрішня кайма (мал.22) має розмір в половину від простої кайми. Усі зменшені геральдичні фігури беруть свої розміри від розмірів названих фігур. Про них буде розповідь у майбутніх публікаціях.

Starodubtsev_Mykola_Rozmiry_ta_proportsii_schyta17-23

Оприлюднено в Без категорії

Правила уживання національно-державного прапора України

Державний прапор України є гербовий, тобто своїми барвами – жовтою та синьою – він символізує найвищу інсигнію (знак) Української держави: її герб – золотий тризуб у блакитному полі щита, знак великого князя кийвського Володимира Святого.

Як символ герба Української держави прапор належить до найвищих державних емблем, тому і прислуговує йому нарівні з державним гербом найвища честь та пошана.

Тому не можна допускатися самим і не можна допускати інших до виявлення зневаги чи якоїсь непошани до державного прапора України.

Потрібно дотримуватись прийнятих у всьому світі наступних правил щодо вживання прапора:

  1. Державний прапор України ні перед ким не опускається вниз. Не можна ним салютувати. Не можна схиляти його перед якоюсь особою чи предметом.
      Подібного роду салют віддається лише військовими знаменами, крайовими прапорами і корогвами та прапорами інституцій, установ і організацій.
  2. Державний прапор при вивішуванні серед інших прапорів, корогов, стягів і т.п. знаків має займати найперше, найпочесніше місце. Він вивішується або найвище за всі інші, або у фронті інших прапорів займає правий геральдичний бік.
  3. На прилюдних зібраннях у помешканнях державний прапор уміщується на естраді (подіумі) з правого боку від промовця; коли ж прапор виставляється з боку аудиторії, то займає правий бік фронтом до естради.
  4. В процесіях державний прапор треба нести попереду всіх інших прапорів, або вправо від них.
  5. Прапор виставляється скрізь лише на держаку.
  6. Поза помешканнями державний прапор підноситься ранком (при сході сонця) і спускається при заході сонця.
  7. Не можна виставляти брудного чи ушкодженого прапора. Якщо він забруднився, зносився чи подерся, його потрібно спалити.
  8. Треба хоронити прапор у нагородці, щоб він не бруднився і не псувався.
  9. Не можна вивішувати прапора у перевернутому вигляді — верхом униз. Символічно це означає сиганл якоїсь великої біди, нещастя, катастрофи.
  10. Не можна допускати, щоб державний прапор при вивішуванні торкався землі, долівки, або волочився по землі.
  11. При несенні прапора не дозволяється держати його скісно або поземо; держак має бути прямовісним.
  12. Не можна уміщувати будь-який предмет, емблему чи подібне на полотнище державного прапора, або під ним.
  13. Не дозволено на полотнище державного прапора нашивати (малювати) чи чіпляти будь-яких літер, монограмів, написів, цифер, гербів (особливо самих гербових фігур без щитів) та всяких інших знаків.
  14. Не прийнято державний прапор прикрашувати бахромою і китицями.
  15. Державний прапор ніколи і ніде не можна вживати в характері будь-яких прикрас чи декорацій. Не можна державним прапором прикрашати сцену, подіум, стелю чи стіни, вікна, двері кімнати або столи, трибуни, завішувати його на рами портретів і образів тощо.
      Замість прапора та його відмін можна вживати в цілях прикраси і декорацій лише кокард, бинд, стрічок, гірлянд та матерій в барвах державного прапора і то лише у випадку державних чи національних свят, при державних офіційних урочистостях тощо.
  16. Державного прапора ні для яких цілей не дозволяється вживати приватним особам. Зокрема не вільно прикрашати ним середини приватних помешкань або верха дому, повозу, авта, вагонів на залізницях, кораблів і човнів на воді.
  17. Не дозволяється вживати державного прапора як прикрасу будь-якого приватного предмета або частини одягу, спортової чи іншої уніформи.
  18. Державногг прапора не можна вживати на ніяких рекламах, оголошеннях, грамотах, заставках і т.п. всяких приватних друках і писаннях.
  19. Не можна вивішувати ніяких реклам й оголошень на держаку державного прапора.
  20. Треба міцно при вивішуванні прикріплювати держак прапора, щоб він не хитався і не відривався.
  21. Прапор, спущений на півдержака, символічно означує жалобу. При піднесенні прапора наполовину треба спочатку підтягти його до верху, а потім поволі опустити його наполовину.
  22. В жалібних процесіях державний прапор несуть згорненим, покритий чорною крепою.
Оприлюднено в Без категорії

Синьо-жовтий чи жовто-блакитний? Міфи про «перевернутий» прапор

Спекуляції довколо необхідності поміняти місцями кольори національного та державного стягу вийшли у стадію апогею. Відомий історик і дослідник геральдики, спираючись на джерела, спростовує найбільш популярні міфи.

У кожного народу є свої священні атрибути, які уособлюють його культуру, традиції, історичну пам’ять. Скажімо, у давні часи в багатьох спільнотах із розвинутим культом предків саме так трактувалися могили дідів-прадідів.

У сучасних умовах подібними атрибутами переважно виступають такі поняття, як національні символи (герб, прапор, гімн), мова, пантеон національних героїв, релігійні вірування.

В Україні, де протягом останніх років не вщухають колотнечі та спекуляції навколо мовних, конфесійних чи меморіальних питань, чи не єдиним об’єднавчим фактором для формування сучасної політичної нації були національні символи.

Національний прапор став в останні роки неодмінним і навіть модним атрибутом державних, політичних і громадських заходів. Одеса, 2011 р.

Національний прапор став в останні роки неодмінним і навіть модним атрибутом державних, політичних і громадських заходів. Одеса, 2011 р.

Жодних протистоянь вони не викликали, а спроби окремих маргіналів робити нападки на герб чи гімн не мали більшого резонансу.

Однак зараз почали ширитися спроби дискредитувати українського прапора та провокаційні ідеї про потребу його «перевернути», а як аргументи використовується цілий «букет» різних вигадок і міфів.

Варто зазначити, що спроби паплюження українського прапора не є новими – вони ще з періоду утвердження цього символу почалися тими силами, які вороже сприймали саму ідею української державності.

Якщо радянська прапаганда полюбляла обмежуватися ярликами про «буржуазність» та «націоналістичність», то різна укранофобська «біла» еміґрація пробувала вигадувати й усілякі псевдоісторичні фальшивки.

Найпопулярніші серед них:

  1. синьо-жовті прапори «зрадник» Мазепа отримав від шведів;
  2. синьо-жовті прапори австрійський цісар дарував галичанам, щоб «одірвати від російської єдності».
Російська білоемігрантська антикомуністична організація НТС - Народно-трудовий союз - намагалась "привласнити" і Тризуб Володимира

Російська білоемігрантська антикомуністична організація НТС – Народно-трудовий союз – намагалась “привласнити” і Тризуб Володимира

Проте ці побрехеньки були вже давно спростовані на підставі історичних джерел. Яке ж було здивування, коли їх повторили 2009 р. на одному з українських телеканалів у програмі з претензією на історичну достовірність, ще й у День національного прапора!

На жаль, авторів цього фільму зовсім не цікавив «пошук істини», а лише сенсаційна імітація таємничості та вигадування проблем там, де їх немає. Та окрім старих фальшивок вони спромоглися понавидумувати й новіші «аргументи».

Протягом останніх 20 років вдалося провести ґрунтовні дослідження історії становлення національних символів, виявити в архівах і музеях багато невідомих раніше матеріалів, спростувати окремі неточності, які появилися через брак доступу до цих матеріалів за радянських часів.

Для нашого дослідження використовувалися передовсім оригінальні архівні документи або їхні публікації, здійснені на належному науковому рівні; сучасні розгляданому періодові часописи та інші видання; мемуарна література, хоча тут бралася до уваги достовірність джерела, час написання споминів і чи був автор безпосереднім учасником описаних подій або чи мав доступ до використаних документів.

Дещо складнішим виглядає залучення кіно- та фотодокументів. З огляду на специфіку передачі синього, блакитного та жовтого кольорів у чорно-білому зображенні, коли, наприклад, блакитна барва виглядає світлішою від жовтої, тому до уваги слід брати додаткові аргументи або проводити порівняльний аналіз з іншими джерелами.

Тож спробуємо з’ясувати чи є підстави для «ревізії» українського національного прапора.

Міф перший: «історичний» або «чи перекидав Скоропадський прапора?»

Формування поняття “національних кольорів” і затвердження національних чи державних прапорів для більшості сучасних держав припадає лише на період ХІХ–ХХ ст. Переважно поява таких символів тісно пов’язана з національно-визвольними рухами. Але основне: немає жодних єдиних правил, за якими формуються національні прапори.

Вибір самих знаків – індивідуальний в кожному окремому випадку – іноді з апеляцією до історичної традиції давніх форм державності, іноді за основу беруться традиції активнішого регіону, в якому ініціювався процес національного відродження, іноді на це впливають певні культурні, політичні, релігійні чи природні особливості.

Утвердження синьо-жовтого кольорового сполучення як українських національних барв у сучасному сенсі однозначно можемо датувати 1848 р. і пов’язувати з українським національним відродженням в Галичині та Буковині.

Засідання Головної Руської Ради у Львові в 1848 році

Засідання Головної Руської Ради у Львові в 1848 році

Поступово це поняття поширюється на закарпатські землі, а з початком масової еміграції українців у кінці ХІХ ст. за океан — і на поселення в Америці. На українських землях, що входили до складу Російської імперії, де українофільський рух вважався царським режимом як ворожий і переслідувався, національні кольори почали утверджуватися лише після революції 1905 р. в середовищі свідоміших верств населення.

Подальша публічна дискусія на цю тему на сторінках львівських і київських часописів у 1911−1912 роках довела історичну традицію синьої та жовтої барв не лише в Галичині, але й на Наддніпрянщині.

Поштівка, випущена в м. Броди в 1902 р.

Поштівка, випущена в м. Броди в 1902 р.

Фактично, ці публікації припинили будь-які дискусії про те, які кольори слід вважати національними для українців, але в них не робилося навіть спроб встановити порядок барв — яка з них верхня, а яка нижня. На практиці досліджені нами кольорові ілюстративні матеріали (листівки, плакати) та різні прапори і стрічки з написами засвідчили, що використовувалися обидва варіанти.

Насправді, нічого дивного в цьому немає. Наприклад, поляки на той час також використовували і біло-червні, і червоно-білі прапори. Лише затвердження 1919 р. біло-червоного прапора на державному рівні остаточно вирішило це питання.

Польська поштівка, Львів, 1904 р. з червоно-білим прапором

Польська поштівка, Львів, 1904 р. з червоно-білим прапором

Справжнім вибухом українського національно-визвольного руху були події після повалення самодержавства в Росії в лютому 1917 р., які й утвердили загальнонаціональний характер символів.

Вже 25 (12 ст. ст.) березня 1917 р. в Петрограді відбулася масова 20-тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді під синьо-жовтими та червоними прапорами.

29 (16 ст. ст.) березня вже в Києві проведено «свято свободи», на якому українські солдати йшли окремою колоною під національними прапорами, а ще через три дні понад 100-тисячна маніфестація стала кульмінацією відродження українського життя в Києві.

У цьому заході 1 квітня (19 березня ст. ст.) «прапорів було більше ніж 320 самих національних та понад десять червоних, робітничих, з українськими написами про міжнародну солідарність робітничої кляси».

Протягом наступних тижнів відбулися маніфестації та інші заходи під українськими прапорами по багатьох інших містах України, зокрема в Харкові, Катеринославі, Чернігові, Полтаві, Сімферополі, Севастополі, Одесі.

Процес українського національного відродження охопив не лише етнічні території, але й регіони центральної Росії, Сибіру, Туркестану, Далекого Сходу та інші землі — скрізь, куди доля завела українських поселенців, репресованих чи військовополонених.

Українська демонстрація у Владивостоку в 1917 р., бачимо і тут синьо-жовті стяги

Українська демонстрація у Владивостоку в 1917 р., бачимо і тут синьо-жовті стяги.

Невіддільним атрибутом цього процесу стало поняття національних кольорів — поєднання синього (або світлосинього, тобто блакитного чи голубого) і жовтого кольорів. Паралельно з цим використовувалися червоні прапори, трактовані як міжнародні символи революційоного руху, та малинові, з якими пов’язувалися легендарні козацькі традиції.

Так, на відкритті першого Українського військового з’їзду 18 (5 ст. ст.) травня 1917 р. на сцені по-за містом для президіума розгорнувся синьо-жовтий прапор з написом «Хай живе національно-територіальна автономія. Депутація з Петрограду».

За юридичними та вексилологічними нормами прапори, які складаються з горизонтальних смуг, називаються в порядку від верхньої до нижньої. Однак у газетних і мемуарних публікаціях, у поетичних творах автори дуже часто називали український прапор довільно (зрештою, в газеті «Народна воля» російський прапор названо чомусь взагалі «синьо-червоно-білим»).

Особливо утруднює вияснення проблеми поширена в Центральній Україні манера називати прапор «жовто-блакитним», тобто у зворотному порядку кольорів знизу вгору, що, зрештою, часто трапляється й у наші дні (хоча сучасний прапор України й визначений чинним законодавством як «синьо-жовтий»).

Так, Михайло Грушевський у своїх споминах про згадану маніфестацію 1 квітня 1917 р. тричі описує прапори як «синьо-жовті», але тут же подає анекдот про двірника, який побачив маніфестантів з «жовто-блакитними» прапорами.

У статті Сергія Єфремова вони вже «блакитно-жовті», а газета «Нова Рада» називає ці прапори «синьо-жовтими».

Натомість Дмитро Дорошенко пише про цю ж маніфестацію (в якій також брав участь):

«Гордо маяли в повітрі жовто-блакитні прапори (колір — символ нашого блакитного неба і золотої пшениці на полях)».

Хоча навряд чи він наводив би таке пояснення кольорів, якщо жовтий колір був би згори.

Фрагмент публікації у самвидавній газеті "Голос Відродження" за 1989 рік - "Чи був відомий блакитно-жовтий прапор у Східній Україні"

Фрагмент публікації у самвидавній газеті «Голос Відродження» за 1989 рік — «Чи був відомий блакитно-жовтий прапор у Східній Україні».

Власне поширенню національних кольорів на Наддніпрянщині значно сприяло саме візуально-асоціативне сприйняття прапора та тлумачення його змісту як «блакитне небо і жовтий лан пшениці».

Така версія дуже добре відповідала українській ментальності та світогляду, дуже легко сприймалася в усіх середовищах. Тому саме такий порядок барв й утвердився.

Характерно, що в київських виданнях не було жодних дискусій щодо порядку кольорів, а лише невелична замітка В. Щавинського про потребу використовувати темніші відтінки — синьо-жовті.

На виданих 1917 р. в Петрограді поштівках авторства О. Литвиненка подано блакитно-жовті прапори.

Поштівка «Герб славного війська Запорозького», Петроград, 1917 р.

Поштівка «Герб славного війська Запорозького», Петроград, 1917 р.

У червні в київському видавництві «Вернигора» видано 100-тисячним накладом брошуру «Катехізис українця», в якому національні барви вказані як «синьо-жовті».

Цікаво, що в кінці року в цьому ж видавництві вийшла поштівка Б.Шіппіха «Згинуть наші воріженьки», на якій був жовто-блакитний прапор.

Поштівка «Гинуть наші воріженьки», Київ, 1917 р.

Поштівка «Гинуть наші воріженьки», Київ, 1917 р.

Натомість на виданому в той же час плакаті «1917» маємо синьо-жовтий.

Плакат, Київ, 1917 р.

Плакат, Київ, 1917 р.

Подібний різнобій 1917 р. є й із прапорами військових підрозділів.

Проте жовтневий переворот у Петрограді та проголошення 20 (7 ст. ст.) листопада 1917 р. Третім універсалом Української Народної Республіки значно прискорили розвиток подій.

Характерно, що це викликало озлобленість у більшовиків, які не мали на той час серйозної підтримки в Києві, й вони спробували вилити свою злість в образному протиставленні прапорів: «Червоний прапор боротьби робітників і селян проти буржуазії замінюється блакітно-жовтим. Відповідальність за це цілковито лягає на Українську соціал-демократичну партію».

Прапор флоту УНР, затверджений 27 (14 ст. ст.) січня 1918 р.

Прапор флоту УНР, затверджений 27 (14 ст. ст.) січня 1918 р.

Перший законодавчий акт, який врегулював нарешті порядок кольорів на прапорі як блакитно-жовтий був здійснений 27 (14 ст. ст.) січня 1918 р. Тоді Центральна Рада на засіданні під головуванням академіка Грушевського затвердила тимчасовий закон про флот УНР, у якому визначалося:

«…2. Прапором української військової фльоти є полотнище о двох — блакитному і жовтому кольорах. В кряжі блакитного кольору історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем в ньому.

3. Прапором Української торговельної фльоти є полотнище о двох — блакитному і жовтому кольорах.»

Новий прапор військового флоту, затверджений П. Скоропадським 16 липня 1918 р.

Новий прапор військового флоту, затверджений П. Скоропадським 16 липня 1918 р.

У деяких публікаціях хибно подавалося, що нібито 22 березня 1918 р. був затверджений якийсь закон про жовто-блакитний прапор. Однак ні в протоколах засідання, ні у звітах про це нічого не згадується, бо таке питання взагалі не порушувалося. Насправді М. Грушевський виніс тоді на на розгляд Малої Ради проекти зображень герба і печатки, виконані Василем Кричевським.

Державні символи УНР в 1918 р. – Великий Герб, Державна печатка, Малий Герб (проекти Василя Кричевського)

Державні символи УНР в 1918 р. — Великий Герб, Державна печатка, Малий Герб (проекти Василя Кричевського).

Натомість можна згадати про відомчі прапори УНР. Так, постановою Ради Народних Міністрів про встановлення знака-емблеми на прапорах пароплавів Міністерства Шляхів від 17 березня 1918 р. визначалося, що «майва уявляє з себе український національний синьо-жовтий прапор…»

Такий же порядок кольорів залишився й за правління Павла Скоропадського.

16 липня 1918 р. гетьман затвердив малюнок нового військового прапора Української держави, оголошений наказом по морському відомству від 18 липня за ч. 192/44 :

«Білий прапор з рівним синім хрестом, який ділить прапор на 4 рівних частини. Ширина хреста 1/11 всієї довжини прапору. Відступивши на 1/8 ширини хреста проходить коло нього такої ж ширини (теж 1/8 ширини хреста) синя смужка, крім тих його боків, які прилягають до крижа.

В крижі ж теж відступивши на 1/8 ширини хреста від його боків міститься національний прапор Держави (складений з блакитної і жовтої горизонтальних смуг), в центрі якого міститься золота печатка Св. Володимира такої ж ширини як хрест і в 1½ раза вища своєї ширини. Прапор шиється з матерії відповідного кольору, а печатка малюється бронзовою фарбою.»

Тож стає зрозумілим, що гетьман Скоропадський, за правління якого залишалися в обігу банкноти з написом «Українська Народна Республіка» та прийнятий Центральною Радою герб, ніяких «переворотів з ніг на голову» для прапора не робив.

Це також пояснює й подальше використання блакитно-жовтого чи синьо-жовтого прапора і за правління Директорії, і в ЗУНР, і в проектах Конституції України 1920 р.

Прапори для Дієвої армії УНР, наказ від 30 липня 1919 р.

Прапори для Дієвої армії УНР, наказ від 30 липня 1919 р.

У листопадi 1918 р. почалася нацiонально-визвольна боротьба на Захiднiй Українi.

1 листопада на львівській ратуші «перший раз від 1849 р. показалися українські фани, перший раз відітхнув український Львів, скинувши з себе пута вікової неволі».

Командні хоругви Галицької армії, наказ від 22 серпня 1919 р.

Командні хоругви Галицької армії, наказ від 22 серпня 1919 р.

На засіданні Національної Ради 13 листопада прийнято Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-угорської монархії, яким проголошено Захiдно-Українську Народну Республiку, а також затверджено її символи:

«Артикул V. Герб і прапор:

Гербом Західно-Української Народної Республики є: золотий лев на синiм полi, обернений у свою праву сторону. Державний прапор є синьо-жовтий. Державна печать має довкола гербу напись: Західно-Українська Народна Республика.»

14 грудня 1918 р. гетьман зрікся влади, а 19 грудня Директорія урочисто в’їхала до Києва й Українську Народну Республіку було відновлено.

Для Армії УНР робилися спроби усталення типових дивізійних прапорів, які мали малинове полотнище, обшите золотою бахромою, у крижі нашивалися або малювалися блакитна й жовта смуги з Тризубом, з одного боку був напис «У.Н.Р.» і назва дивізії, з другого — «За визволення України.»

Як приклад можна навести бойовий прапор 3-ї Залізної стрілецької дивізії армії УНР (малиновий із блакитно-жовтим у крижі), що тепер зберігається у Центральному музеї Збройних Сил України.

Прапор 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, 1919 р.

Прапор 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, 1919 р.

Можна ще згадати виявлені недавно українськими істориками документи про усталення нових військових прапорів. Це й наказ військам Дієвої армії УНР Ч. 323 від 30 липня 1919 р., в якому основою для багатьох прапорів став «національний прапор (дві рівні полоси верхня блакитна і нижня — жовта)»; і наказ Головної команди Війська УНР Ч. 69 від 1 листопада 1921 р. з аналогічним формулюванням; і наказ військам Галицької армії Ч. 126 від 22 серпня 1919 р., де основою командних хоругв був синьо-жовтий прапор.

Синьо-жовтим був Стяг Генерального Штабу головного отамана Симона Петлюри, а новіші дослідження засвідчили, що 1920 р. загони Н. Махна також використовували блакитно-жовті прапори. Такі ж прапори фіксуютья на малюнках авторства Юліана Буцманюка та Леоніда Перфецького, які були учасниками визвольних змагань.

Картина Перфецького «Київ, 31 сепня 1919 р.»

Картина Перфецького «Київ, 31 сепня 1919 р.»

Згадаємо ще два проекти конституцій України.

Перший проект Конституції Української Держави, що був ухвалений Всеукраїнською Національною Радою 9–13 травня 1920 р. в Кам’янці-Подільському, подавав:

«Артикул 5. Державним гербом Української Держави є Тризуб золотої барви на синьому тлі.

Артикул 6. Державними барвами Української Держави є барви синя-жовта»

У другому проекті Основного Державного Закону УНР, опрацьованому 1 жовтня 1920 р. Урядовою комісією по виробленню Конституції Української Держави, зазначалося:

«Артикул 9. Державним гербом Української Держави є Тризуб золотої барви на синьому тлі. Право вживання державного гербу мають виключно державні установи.

Артикул 10. Державними барвами Української Держави є барви синя та жовта.

Артикул 11. Прапор військової фльоти є синій-жовтий з державним гербом золотої барви в лівому розі синьої частини прапора. Прапор торговельної фльоти є синій-жовтий»

Вже згадувалося про специфіку залучення таких джерел як кіно- та фотодокументи, тому можемо показати складність ідентифікації колористики на прикладі фото складання присяги членами Директорії УНР у серпні 1919 р. в Кам’янці на Поділлі.

Присяга членів Директорії, серпень 1919 р., Кам’янець-Подільський (блакитно-жовті прапори, хоча на фото жовтий колір виглядає темнішим)

Присяга членів Директорії, серпень 1919 р., Кам’янець-Подільський (блакитно-жовті прапори, хоча на фото жовтий колір виглядає темнішим)

Прапори на фото мають світлу верхню та темну нижню смуги, однак вони блакитно-жовті. Це підтверджують і спомини учасників цих подій, і офіційні затвердження прапорів цього періоду.

Тож всі юридичні затвердження прапорів УНР, Української держави та ЗУНР протягом 1918-1921 рр. фіксували лише блакитно-жовті або синьо-жовті прапори, в яких жовтою була нижня смуга.

Зрозуміло, що гетьман Скоропадський нічого «не перевертав». Якби він дійсно поміняв порядок кольорів на прапорі, то можна уявити який би резонанс це мало в українських виданнях і навряд чи республіканські війська підняли повстання проти гетьмана під його ж прапором.

Міф другий: «геральдичний» або «чули дзвін…»

На жаль, такі баламутні дискусії розпочалися ще у 1920–1930-х рр. на Західній Україні в умовах польської окупації, а зрештою вилилися у «конфлікт кольорів», політизацію та чвари, які фактично тривали в діаспорі до утвердження національних символів в Україні та надання прапору статусу державного у 1992 р.

Проголошення Акту Соборності українських земель 22 січня 1919 р. Як бачимо, тут прапори - жовто-блакитні

Проголошення Акту Соборності українських земель 22 січня 1919 р. Як бачимо, тут прапори — жовто-блакитні.

Прихильники жовто-блакитного (синього) варіанту постійно апелювали до «правил геральдики», а їхні опоненти — до усталеної протягом 1917–1920 рр. історичної традиції.

Насправді ж геральдика вивчає й регулює норми складання гербів. А прапори створювалися за різними принципами, без якихось жорстких норм, іноді без жодного зв’язку з гербами, що й призвело до появи в середині ХХ ст. окремої спеціальної історичної дисципліни вексилології. Тому говорити про такі «правила геральдики» зовсім безпідставно.

То звідки ж виник цей міф? Очевидно мова йде про масову практику використання під час різних святкувань прапорів, банерів і кокард у міських чи земельних кольорах в Німеччині в ХІХ ст.

З метою впорядкувати цей процес були запропоновані рекомендації створення таких прапорів з різнокольорових горизонтальних смуг, коли для верхньої брали забарвлення фігури з герба, а для нижньої — колір поля щита.

Ці рекомендації з кінця ХІХ ст. частково поширились і на Австро-Угорщину.

Однак треба зазначити, що такі пропозиції залишались у рамках німецької геральдики й ніколи до поняття загальноприйнятих «правил геральдики» не виростали, принаймні подібні правила не застосовувались в інших країнах (достатньо глянути на прапори Португалії, Франції, Італії чи Іспанії), за винятком хіба що окремих сусідніх новоповсталих держав.

Зрештою, не дотримуються їх у сучасної Німеччині та Австрії, де адміністративні землі використовують смугасті прапори складені за різними принципами, іноді всупереч згаданим рекомендаціям.

Наприклад, на гербах Відня, Тіролю та Форарльбергу маємо срібні фігури у червоних полях, натомість у двох перших прапори червоно-білі, а в останнього — біло червоний.

Герб австрійської столиці — м. Відень.

Герб австрійської столиці — м. Відень.

Прапор федеральної землі Тіроль (Австрія)

Прапор федеральної землі Тіроль (Австрія)

Тому апеляція до «правил геральдики» щодо українського прапора є зовсім безпідставною і не відповідає історичній традиції цього символа.

Міф третій: «фен-шуйський» або «вогонь, вода і мідні труби»

Передовсім треба пояснити, що Фен-шуй — це є система китайських вірувань у цілісність всесвіту. Натомість «І-цзин» (або «Книга змін») — це перша з п’яти книг конфуціанського канону (на якому базується китайська натурфілософія) і присвячена ворожінню.

Для тлумачення використовуються магічні символи – триграми та гексаграми.

Для нашої теми немає сенсу детально розглядати інтерпретації магічних гексаграм. По-перше, ні китайські вірування, ні конфуціанство не мають до українських традицій жодного відношення.

По-друге, ні Фен-шуй, ні «І-цзин» не мають жодного стосунку до вексилології та принципів створення прапорів. Скажімо, прапори з трьома горизонтальними смугами, з вертикальними діленнями, з хрестами і т. п. до цих гексаграм — ні приший, ні прилатай.

Зрештою, навіть китайський прапор створений не за Фен-шуєм, а на ідеологічній комуністичній основі.

По-третє, треба бути зовсім наївним, щоб приписувати всі свої негаразди кольорам на прапорі. Це нагадує старий анекдот про те, що СРСР розпався тому, що Ленін у мавзолеї лежав не за Фен-шуєм.

Хоча, коли б у цих вигадках була дещиця правди, то я не маю нічого проти, щоб китайці запровадили собі жовто-блакитний прапор як символ розквіту та гармонії. Та от чомусь вони на це не ведуться…

Що тут можна порадити? Якщо в когось тече вода, то треба звертатись до сантехніка. Якщо горить вогонь — то викликати пожежників. Якщо ж комусь здається, що на прапорі «вода заливає вогонь», то з цим — до психіатра, бо ні вексилологія, ні геральдика до цього відношення не мають.

Міф четвертий: «символ біди» або «про розруху в головах»

Поширенню такої байки сприяв і американський кінофільм «Остання фортеця» (The Last Castle, 2001 р.), у якому головний герой вивісив прапор США догори дригом над тюремним майданом.

Про що ж насправді йже мова?

У США ще 1923 р. було прийнято нормативний акт про застосування національного прапора. У розділі про пошанування прапора один із пунктів подає, що забороняється вивішувати прапор у перевернутому виді, хіба що як сигнал великого лиха і крайньої небезпеки для життя та майна.

Тобто, малося на увазі передовсім таке використання прапора на морі під час якогось піратського нападу.

Але під впливом згаданого фільму почалися спроби вивішування перекинутого прапора США як символа протесту проти політичних рішень влади. Проте пояснювалося, що такі кроки безглузді, оскільки прапор є загальнонаціональним символом, а не уособленням влади. Зрештою, все це стосується лише прапора США, а не інших держав.

Насправді ж серед усіх країн світу лише одна має передбачене своїм законодавством використання перевернутого прапора. Це — Філіппіни.

Прапор Філіппін

Прапор Філіппін.

У цій країні на період війни прапор вживається з перекинутими смугами. Але, перефразовуючи одного «класика», можна твердити, що «Україна — не Філіппіни».

Жодних міжнародних прапорових норм про перекинуті прапори немає. Хто не вірить, то може спробувати поперекидати прапори Франції, Італії, Швеції, Ізраїля чи Японії. Це нічого не дасть, бо ці прапори симетричні відносно центральної горизонтальної осі.

Ну а щодо «символу біди», то тут «розруха не в клозетах, а в головах». І прапор не винен.

Замість підсумку. Жодних підстав — ні історичних, ні геральдичних, ні вексилологічних — для «перевертання» українського прапора немає.

Тому не варто піддаватися на різні провокації. Шануйте національний прапор і не дозволяйте його паплюжити!

Оприлюднено в Без категорії

«Прапор червоно-чорний — це наше знамено…». Яким був стяг УПА?

Ідея цієї публікації народилась під час однієї з численних дискусій у фейсбуці. Яким був прапор, під яким у бій йшли постанські загони? А яким знамено ОУН? І хто правий, адже в спогадах ветеранів є різні інтерпретації?

Поєднання червоного і чорного кольорів у світовій та українській традиції не є рідкісне. Ця стаття, однак, стосується тільки тих випадків, які утвердили в українській традиції червоно-чорну символіку, насамперед прапор, як символіку боротьби за волю України.

При підготовці використано також матеріали, надані Юрком Юзичем, Володимиром В’ятровичем, Тарасом Зенем і Миколою Бігусом.

Українські Січові Стрільці

Великий комтур ЛЗО Іван Цяпка зі стрічкою (чорно-червоною) через плече. Фрагмент фотографії капітули ЛЗО, 25 лютого 1917р.

Великий комтур ЛЗО Іван Цяпка зі стрічкою (чорно-червоною) через плече. Фрагмент фотографії капітули ЛЗО, 25 лютого 1917р.

Після кровопролитних боїв УСС на горі Лисоні їх перевели на відпочинок в околиці Миколаєва над Дністром (села Розвадів, Пісочна та ін.). Тут у листопаді 1916 р. виникло Лицарство Залізної Остроги (ЛЗО) як наслідок «мінорних настроїв» січового стрілецтва.

Відомий поет Роман Купчинський згодом писав, що це було не просто товариство, а орден, який поставив за мету «насталювання характерів і плекання товариської культури». Серед лицарів залізної остроги були Іван Цяпка, Володимир Старосольський, Михайло Гайворонський, Антін Лотоцький, Микола Угрин-Безгрішний, Никифор Гірняк, Лев Лепкий, Іван Іванець та багато інших відомих згодом громадсько-політичних діячів, науковців, поетів, митців, лікарів.

Члени ордену носили на одностроях відзнаку (кокарду) — чорно-червону стяжку із залізною острогою. На зборах зала прибиралася червоним облаштуванням із зображенням чорними острогами.

Великий комтур (керівник) ЛЗО носив чорно-червону стрічку («ленту Закона») через плече та червону кирею (мантію) зі знаками чорних острог.

Інші носили чорні киреї із червоними острогами, вишитими на лівій стороні грудей («де джерело живої крови для існування і любови і для чеснот і для ідей»). Офіційні грамоти перев’язувалися чорно-червоною стрічкою.

Роман Купчинський написав гімн лицарів Залізної Остроги — відому стрілецьку пісню «Не сміє бути в нас страху…». Він також є автором присвяченої Іванові Цяпці поеми «Скоропад» (написана у 1919-1922 рр.), яка містить такі рядки:

Є й верхівець один між ними…
Вперед під’їхав… У руці
Щось, ніби прапор… Ради Бога!
Червоно-чорний… Що? «Острога»?!
Невже ж це лицарі, Стрільці!?
Дивіться ви! Я подивився:
— «Так князю. Ти не помилився,
Червоний вдолі і вгорі.
Я навіть пізнаю здалека,
Що той їздець, то наш Лелека.
«Острога», князю. Лицарі!»

В іншому місці цієї ж поеми Роман Купчинський наводить і пояснення кольорів ордену (закону):

Окличник «Л.З.О.» Ревуха,
Що як гукав — боліли вуха,
Узяв у ліву руку щит,
Залізний, на краях пригнутий,
Стрілецькими майстрами кутий,
Що мав, немов би серця вид.
Довкола мав краски Закону.
Це краску чорну і червону.
Червона: радість, ярий дух,
Готовість жертви і відвага.
А чорна: сталість, ум, повага
І слово сильне, як обух.

Обкладинка книги Миколи Угрина-Безгрішного «Лицарі Залізної Остроги». Рогатин, 1934 р.

Обкладинка книги Миколи Угрина-Безгрішного «Лицарі Залізної Остроги». Рогатин, 1934 р.

Василь Стефаник

Визвольної боротьби торкається новела Василя Стефаника «Сини», написана влітку 1922 р. і вперше опублікована в листопаді того ж року. Вона серйозно вплинула на популяризацію червоно-чорної символіки.

Одне з перевидань новели Стефаника

Одне з перевидань новели Стефаника

Письменник вкладає в уста головного героя такі слова:

Послідній раз прийшов Андрій: він був у мене вчений. «Тату, — каже, — тепер ідемо воювати за Україну». — «За яку Україну?» А він підоймив шаблев груду землі та й каже: «Оце Україна, а тут, — і справив шаблев у груди, — отут її кров; землю нашу ідем від ворога відбирати. Дайте мені, — каже, — білу сорочку, дайте чистої води, аби-м обмивси, та й бувайте здорові». Як та єго шабля блиснула та й мене засліпила. «Сину, — кажу, — та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло; він дужий, най вас обох закопаю у цу нашу землю, аби воріг з цего коріння її не віторгав у свій бік.»

Визначний діяч ОУН Петро Дужий згадував, що саме словами В. Стефаника пояснював йому значення червоно-чорної символіки один із ідеологів українського націоналізму Зенон Коссак. Це було у 1934 р. у львівській в’язниці «Бригідки»:

Геніальне визначення України дав геніальний Василь Стефаник. Україна — це земля, наша родюча, чорна, найбагатший у світі чорнозем, за який проливали кров найкращі сини України. Українська земля — чорного кольору, а кров борців, що йшла «відбирати її від ворога» — червона. А хіба ж поєднання цих кольорів — червоного і чорного — не символічне визначення України — України, що бореться?

Пласт

Після закінчення визвольних змагань ЛЗО не відновило своєї діяльності, але їх естафету перебрали пластуни.

У 1927 р. був створений курінь старших пластунів «Орден Залізної Остроги» (ОЗО), який прийняв як ідеї стрілецького ЛЗО, так і традиції, зокрема червоно-чорну символіку та гімн «Не сміє бути в нас страху…»

Ще раніше, у 1922 р., виник гурток «Лісові чорти», який згодом оформився у найчисельніший і найбільш дієвий старшопластунський курінь. Його барвами (кольорами символіки) були чорний, жовтий (золотий) і червоний.

«Лісові чорти» першою серед частин старших пластунів пошили і посвятили курінний прапор, виготовлений за проектом Степана Луцика. З однієї сторони полотнища (правої) були вишиті назва куреня та пластова символіка, з іншої — на чорному тлі танцюючі в колі червоні чорти із золотими мечами. В центрі кола — переплетені червона літера «Л» та золота «Ч».

Прапор старшопластунського куреня «Лісові чорти», 1929 р.

Прапор старшопластунського куреня «Лісові чорти», 1929 р.

22 січня у Львові відбулося урочисте посвячення прапора.

Поет Богдан Кравців свій виступ завершив словами:

Коли ж ідеться про нашу велику ідею, про нашу найвищу мету — то ми третій курінь старших пластунів «Лісові Чорти». І посвячуючи сьогодні наш чорно-золото-червоний прапор, що гаптували і шили його білі руки наших пластунок — нам згадується буйна, кривава легенда прапора полків Наполеона, цісарських орлів, що за них його ґренадири і вояки гинули до останнього, й наша українська леґенда, що багром червоної калини цвіла в серцях і на шоломах Січового Стрілецтва…

Члени куреня «Лісові чорти», Карпати, 1920-ті рр.

Члени куреня «Лісові чорти», Карпати, 1920-ті рр.

До цієї події Андрій П’ясецький написав вірша «Прапоре наш», який став гімном «Лісових чортів».

Прапоре наш, замай нам в гордій славі!
І золотом і сріблом заблисти,
Шляхи нові, могутні, величаві
Бурхливим полетом нам вказуй ти!
Прапоре наш, зорій нам у неволі
Вогненним сяєвом воскресних днів,
Не дай зламатись нам в тяжкій недолі
І в грудях розпали завзяття й гнів.
Прапоре наш, веди нас в бій побідний
Крізь блиск мечів, і дим, і смерть, і кров,
Аж як воскресне нарід наш свобідний,
Нехай прийме тебе під свій покров.
Прапоре наш! Багато впаде в бою,
Багато згине в тюрмах, засланнях.
Усім їм перед смертю їх страшною
Явися ти в останніх тихих снах.
Прапоре наш! Колючий звій терновий
Сплетемо ми стражданням цим страшним.
Він зміниться тобі в вінок лавровий
Під сонцем волі світло-осяйним!

Але більше прапор «Лісових чортів» знаний з пісні «Гей-гу, гей-га», написана Тарасом-«Чачею» Крушельницьким , ймовірно, того ж 1929 р.

Гей-гу, гей-га! Таке то в нас життя…
Наплечники готові, прощай, моє дівча!
Сьогодні помандруєм, не знаємо самі,
Де завтра заночуєм… Чорти ми лісові!
Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові!
Прапор червоно-чорний — це наше все добро,
Червоне — це кохання, а чорне — пекла дно…
Усі дівчата знають пекельні барви ці,
Забути їх не можуть… Чорти ми лісові!
Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові!
А як прийдеться стати зі зброєю в руках,
Маршалок поведе нас, замає гордо стяг!
І сипнемо сто тисяч у груди сатані,
Люциперові решту! Чорти ми лісові!
Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові!

Польська влада заборонила Пласт 26 вересня 1930 р. Організація пішла в підпілля. «Лісові чорти» та «озони» продовжували працю над вихованням молоді в інших організаційних формах, але вони не давали можливості використовувати символіку, зокрема і прапори.

Курінь «Лісові чорти» відновив діяльність на еміграції після Другої світової війни, де далі використовував червоно-чорні кольори у символіці. Популярною і в Пласті, і в громаді була й пісня «Гей-гу, гей-га».

«Лісовий чорт», відомий економіст Богдан Гаврилишин

«Лісовий чорт», відомий економіст Богдан Гаврилишин.

Червону, чорну і золоту барви використовує заснований 1946 р. курінь «Чота крилатих». Обидва курені зараз існують і активно діють як в Україні, так і в діаспорі.

Прапор сеньйорського куреня «Чота крилатих»

Прапор сеньйорського куреня «Чота крилатих»

Відновлено у 1996 р. в Україні діяльність куреня старших пластунів «Орден Залізної Остроги». Його барви — червона, чорна і срібна (біла). Хустка ОЗО з одного боку червона, з іншого — чорна. В більшості випадків вона носиться чорним нагору і лише під час урочистих заходів — червоним нагору.

Посвячення прапора старшопластунського куреня ОЗО 17 листопада 2008 р.

Посвячення прапора старшопластунського куреня ОЗО 17 листопада 2008 р.

Окрім «Лісових чортів», «Ордену Залізної Остроги» та «Чоти крилатих», червоно-чорні барви самостійно або в поєднанні з іншими кольорами зараз використовують ще ряд сеньйорських, старшопластунських та юнацьких куренів.

Організація Українських Націоналістів

У 1920-1930-х роках ОУН та її попередниця, Українська Військова Організація (УВО), використовували в діяльності національний прапор.

Так, у 1928 р. з нагоди десятої річниці Листопадового Чину націоналісти вивісили над собором св. Юра у Львові національний прапор з літерами «УВО». Згодом відбулося кілька процесів за вивішування синьо-жовтих прапорів із написом «ОУН».

Зрештою, в прийнятому на початку 1930-х рр. гімну ОУН є слова: «Під синьо-жовтим прапором свободи з’єднаєм весь великий нарід свій». Одночасно із гімном була затверджена емблема (відзнака-герб) за проектом Роберта Лісовського — стилізоване зображення тризуба із мечем посередині.

Провід ОУН при цьому повідомляв: «Прийнятий герб ОУН буде вживаний як відзнака для членів ОУН, на прапорі, печатках, фірмових блянкетах, на обкладинці офіційного органу ОУН тощо, отже, всюди там, де йде про офіційний виступ ОУН назовні» . Як правило, тризуб був срібного (білого) кольору.

З’явилася і переробка пісні «Гей-гу, гей-га», де згадано ОУН, лісові чорти замінені на вовків, а червоно-чорний прапор — на жовто-блакитний (блакитно-жовтий):

Гей-гу, гей-га! Таке то в нас життя
Наплечники готові, прощай, моє дівча!
Сьогодні помандруєм, не знаємо самі,
Де завтра заночуєм… Вовки ми лісові!
Гей-гу, гей-га! Вовки ми лісові!
Сірі вовки, без горя і страху
Зубами розідремо, що стане нам на прю
Ненависть нас зродила, а пімста каже жить
Любов до України нам каже побідить.
Гей-гу, гей-га! Нам каже побідить.
Прапор блакитно-жовтий — це наше все добро
Блакитне наше небо і хвилі морських вод.
Тризуб Володимира в золоті жаготить
Пламенний меч Архангела — він завше побідить.
Гей-гу, гей-га! Він завше побідить.
Як впадеш у вовчу яму чи зловишся на дріт
На всі питання ката даєш один одвіт:
До ОУН належу, а вождем був Євген
І слава Україні лунає ген-ген-ген!
Гей-гу, гей-га! Лунає ген-ген-ген!

Розкол привів до появи нової символіки, оскільки з’явилися дві нові організації з однією назвою. Спочатку ОУН, керована Степаном Бандерою, використовувала національний прапор, як жовто-синій (жовто-блакитний), та і синьо-жовтий (блакитно-жовтий) варіанти.

Невдовзі бандерівці під впливом учасників визвольних змагань 1917-1921 рр. з Наддніпрянщини прийняли остаточно синьо-жовтий варіант. Їхні зауваження, ймовірно, спричинили і відмову від зображення тризуба із мечем посередині. Більше про це можна прочитати у спогадах одного з ініціаторів таких змін Віктора Андрієвського.

Для відмінності від організації, очолюваної Андрієм Мельником, та підкреслення своїх ідейно-політичних орієнтирів, Революційний Провід ОУН(б) взявся за розробку нової символіки. Один із його членів Микола Климишин описав процес підготовки:

Едвард Козак. Малюнок Юрка Козака

Едвард Козак. Малюнок Юрка Козака

«В одній з розмов довідався я від мистця Едварда Козака таке: З пропаґандивним відділом ОУН, якого референтом був Ст. Ленкавський, співпрацювали ще крім маляра Едвард Козака малярі: Василь Дядинюк, Роман Сеньків, Михайло Черешньовський і ще кількох, а часом приходив ще театральний мистець Микола Чирський і Лев Лепкий. Звичайно сходилися вони в цукорні о. Дубицького і о. Нарожняка, що навивалася «Полтава».

Одного дня сидів один з малярів із Е. Козаком, чекаючи на інших у «Полтаві», й виявив охоту взяти участь у конкурсі на прапор ОУН, але ще не має ідеї. Е. Козак нашкіцував злегка свій помисл і це подобалося тому маляреві, але сказав, що це не його ідея. Тоді Е. Козак упевнив його, що він не мас претенсій до того, ані не хоче брати участи їв конкурсі й тому, якщо він це гарно оформить, може подавати як свій проект. Він погодився і так зробив.

Той проект принято і він тепер є прапором ОУН з червоно-чорною краскою, які визначають український чорнозем зрошений червоною кров’ю героїв-борців за волю України. Все це робилося в рамах приготувань до Великого Збору, який мав вирішити всі важливі внутрішні й зовнішні справи ОУН, щоб закінчити з тимчасовістю та утвердити правний стан.»

Великодні обкладинки і малюнки Едварда Козака

Революційний провід на пропозицію референта пропаганди Степана Ленкавського схвалив цей проект для затвердження на організаційному з’їзді. ІІ Великий Збір ОУН відбувся у Кракові у березні−на початку квітня 1941 р. Серед його учасників близько двох третин складали колишні пластуни, зокрема і кілька «лісових чортів». Ці делегати добре знали традицію вживання чорного і червоного кольорів і їх значення (Петро Мірчук у невиданому другому томі «Нарису історії ОУН» подавав його лаконічно — «земля і кров»).

Референт пропаганди Революційного Проводу ОУН Степан Ленкавський. Після смерті Степана Бандери — Провідник ОУН(б)

Референт пропаганди Революційного Проводу ОУН Степан Ленкавський. Після смерті Степана Бандери — Провідник ОУН(б)

Очевидно, що ідея використання саме цих кольорів виникла і обговорювала серед членів організації раніше, про що свідчить і наведене вище твердження Петра Дужого.

Резолюції ІІ Великого Збору ОУН були прийняті 4 квітня 1941 р. В них був розділ «Окремі постанови», текст якого був такий:

Зовнішні форми, вживані в Організації, не були до цього часу узгіднені в однородний і в обов’язуючий спосіб. Вводиться в цьому напрямі деякі точніші устійнення й зміни відносно зовнішних символів та організаційного привіту.

Організацію обов’язує тільки загальнонаціональний Тризуб Володимира Великого у формі, введеній Центральною Радою. Касується звичай вживати тризуба з мечем як відзнаки Організації.

ОУН уживає свойого окремого організаційного прапору чорної і червоної краски. Уклад й обов’язуючі пропорції будуть ухвалені окремою комісією.

Організаційний привіт має форму піднесення випростуваної правої руки в право-скіс вище висоти вершка голови. Обов’язуючі слова повного привіту: «Слава Україні» — відповідь — «Героям слава». Допускається скорочення привіту — «Слава» — «Слава».

Обов’язуючі організаційні свята є: Свято Соборности 22-го січня, Свято Героїв Революції дня 23 травня і День Боротьби 31 серпня. Всі інші річниці, обходжені членами Організації, є пам’ятковими днями, що не мають загальнообов’язуючого значення на всіх теренах і для всіх членів.

Відзнака ОУН, 1940-і рр.

Затверджено і нову відзнаку, яка також була виконана в червоно-чорних кольорах.

Організація на чолі із Андрієм Мельником далі використовувала національний прапор із тризубом-мечем. Згодом він видозмінився до золотого (жовтого) тризуба з мечем на синьому полотнищі.

У 1964 р. про це прийнята окрема постанова:

Прапором Організації Українських Націоналістів і її бойових формацій в Україні був блакитний прапор з золотим тризубом з мечем, уміщеним у центрі полотнища. Під цим прапором ОУН та її військова формація — Карпатська Січ — ішли від перемоги до перемоги й від жертви до жертви. У 25-ліття постання Карпатської України П’ятий Великий Збір Українських Націоналістів приймає на вічні часи для ОУН, як її прапор, блакитний прапор з націоналістичним тризубом у центрі.

Прапор ОУН Андрія Мельника

Прапор ОУН Андрія Мельника

Отже, від 1941 р. червоно-чорний прапор та емблему використовувала ОУН під керівництвом Степана Бандери і саме про неї мова йтиме нижче.

В інструкціях для похідних груп «Боротьба й діяльність ОУН під час війни» (травень 1941 р.) передбачено виготовлення національних і організаційних прапорів, тризубів, синьо-жовтих пов’язок, кокард і т.п. Вказано, що після проголошення української державності на всіх видних місцях, насамперед будівлях державних установ, вивішувати тризуби, національні і організаційні прапори.

Досить широко використовувався червоно-чорний прапор (звичайно, поряд із національним) під час святкувань самостійності України у липні 1941 р. Одну із таких урочистостей із вживанням організаційної символіки описав майбутній військовий теоретик УПА і командир старшинської школи «Олені» Степан Фрасуляк-«С. Ф. Хмель».

До питання про ідеологію Організації українських націоналістів

Дисидент Валентин Мороз згадував, що його життєвий шлях визначили побачені червоно-чорний та синьо-жовтний прапори влітку 1941 р. під час проголошення самостійності в його рідному селі Холоневі на Горохівщині.

Влітку–восени 1941 р. червоно-чорний прапор можна було побачити під час масової акції насипання могил борцям за волю України, різних масових урочистостей, наприклад, Свята державності в Рівному (27 липня), на честь Маркіяна Шашкевича на Білій горі (24 серпня), на Лисоні — горі стрілецької слави (31 серпня) та ін.

Яскравим прикладом використання червоно-чорної символіки був похорон крайового провідника Волині і Полісся Володимира Робітницького.

28 серпня 1941 р. вулицями Львова пройшов кількатисячний траурний похід. За повідомленням ОУН, яка організувала цю акцію, домовина «козацьким звичаєм вкрита, замість китайки, прапором організації». Учасники процесії несли 86 вінків та «23 національні та націоналістичні прапори».

Визначний член ОУН Микола Климишин, автор спогадів «В поході до волі»

Визначний член ОУН Микола Климишин, автор спогадів «В поході до волі»

Микола Климишин згадував:

Ось іде маленька групка людей, а над ними український націоналістичний прапор. Я його бачив перший раз, але я пізнав, бо був на одному з засідань Проводу, коли на пропозицію Степана Ленкавського той прапор був ухвалений, як проект прапора для вирішення другого Великого Збору ОУН. Коли та група людей зблизилася, я пізнав членів військового відділу. Прапор ніс поручник Олександр Кузьмінський. Це був похорон Робітницького — провідного члена ОУН.

В цьому величавому похороні складало українське громадянство Львова та околиці свої вінки на могилу всіх тих, що полягли як невідомі герої на полях боїв, в тюрмах, концентраційних лагерах і таємних катівнях усіх окупантів України.

З метою врегулювання використання національної та організаційної символіки крайовий провідник ОУН прийняв спеціальну директиву для членів, симпатиків та прихильників організації:

В іншій директиві крайового проводу ОУН був пункт, за яким в кожній організаційній станиці повинні бути український національний прапор, організаційний прапор, національний герб, вишите організаційне знам’я. Відповідальність за їх виявлення і переховування було покладено на місцевих керівників, а втрату організаційних прапора та емблеми трактувалося як віддачу ворогові бойового прапора під час бою.

Фрагмент спогадів Віктора Андрієвського, опублікованих в офіціозі бандерівської ОУН «Шлях перемоги»

Фрагмент спогадів Віктора Андрієвського, опублікованих в офіціозі бандерівської ОУН «Шлях перемоги»

Кожен член був зобов’язаний знати пояснення національного та організаційного прапорів.

Ось як воно подавалося в підпільних виданнях «Народ в боротьбі. Революційний довідник» (1947 р.), «Початковий вишкіл українського революціонера» (Львів, 1949 р.) та «Український юнак-революціонер іде» (1949 р.):

Прапор українського народу є синьо-жовтого кольору. Синій колір відображає голубе українське небо, а жовтий колір — золоте гаряче українське сонце. Ці кольори віддають ясний, життєрадісний, волелюбний зміст духовости українського народу.

Прапор української національно-визвольної революції є червоно-чорний. Червоний колір означає героїзм, посвяту і бойовість, це символ гарячої червоної української крови, а чорний колір — працьовитість і наполегливість, це символ труду і землі нашого народу.

Червоно-чорний революційний прапор — це символ безупинної героїчної боротьби за українську землю.

З деякими відмінностями подавався опис символіки у збірнику вишкільних (навчальних) матеріалів І ступеня, виданому крайовим осередком пропаганди ОУН Карпатського краю (1950 р.):

Подібно подано пояснення обох прапорів у вишкільному матеріалі «Україна — ім’я — народ — земля» (автор «Василь Сурмач»)

«Кто такие бандеровцы и за что они борются»

Використання прапорів після переходу ОУН в підпілля було обмеженим. Крім урочистостей (святкування, присяги та ін.), їх зображали на повстанських листівках, журналах, брошурах, бофонах.

Серед них слід відзначити ті, автором яких був відомий графік Ніл Хасевич. На зображеннях червоно-чорний прапор легко відрізнити, оскільки в нього чорна смуга внизу і сіра — вгорі (у синьо-жовтого — сіра вгорі та світло-сіра — внизу).

Листівка ОУН

Листівка ОУН

Листівка ОУН, 1949 р.

Листівка ОУН, 1949 р.

Обкладинка брошури ОУН, 1942 р.

Обкладинка брошури ОУН, 1942 р.

Бофон на 25 крб. Дереворит Ніла Хасевича, 1949 р

Бофон на 25 крб. Дереворит Ніла Хасевича, 1949 р

20 років боротьби ОУН за Українську Самостійну Соборну Державу 1929–1949. Дереворит Ніла Хасевича, 1950 р. Червоно-чорні прапори — зліва і справа від числа «20»

20 років боротьби ОУН за Українську Самостійну Соборну Державу 1929–1949. Дереворит Ніла Хасевича, 1950 р. Червоно-чорні прапори — зліва і справа від числа «20»

Варто згадати, що деякі згадувані постанови ІІ Великого Збору за кілька років були змінені. Зокрема, 21 лютого 1943 р. рішенням ІІІ конференції ОУН (на той час із приставкою «самостійників-державників») піднімання правої руки перестало вважатися обов’язковим організаційним вітанням. Про це повідомлено усе членство шляхом публікації в журналі «Ідея і чин».

«Буду революційно-пильним воїном». Військова присяга УПА

Свято боротьби 31 серпня було витіснене Святом Покрови (14 жовтня), яке у 1947 р. рішенням Української Головної Визвольної Ради (УГВР) було визначене як день створення УПА. Членів організації на еміграції про зміну головного свята української армії повідомлено в друкованому органі Закордонних частин ОУН — журналі «Сурма».

Орган ЗЧ ОУН «Сурма»

Орган ЗЧ ОУН «Сурма»

До речі, у 1947 р., під час першого відзначення 14 жовтня як Свята УПА за вказівкою Головного осередку пропаганди ОУН підпільники були зобов’язані розвісити по селах синьо-жовті і червоно-чорні прапори.

Українська Повстанська Армія

УПА не мала якихось власних окремих прапорів. Жодних документів про це не виявлено. В діяльності використовувалася національна (державна) символіка — синьо-жовтий прапор і тризуб.

Відповідно, й популярна в УПА пісня «Гей-гу, гей-га…» співалася у тому варіанті, де фігурують ОУН, вовки та національний прапор. Зокрема, такий текст вміщений у виданому УПА-Північ в 1946 р. співанику «Грими могутня пісне». Відповідна строфа у дещо поправленому вигляді звучала так:

Прапор блакитно-жовтий — це наше все добро —
Блакитне ясне небо і хвилі морських вод.
Тризуб Володимира золотом миготить…
Любов до України нам каже побідить!
Гей-гу, гей-га! Нам каже побідить!

Проте був популярний і варіант, де згадуються ОУН, Степан Бандера, лісові чорти та червоно-чорний прапор:

Гей-гу, гей-га — таке то в нас життя:
Наплечники готові — прощай, моє дівча.
Сьогодні помандруєм — не знаємо самі
Де завтра заночуєм: чорти ми лісові!
Гей-гу, гей-га — чорти ми лісові!
Гей-гу, гей-га.

А як прийдеться стати зі зброєю в руках,
Бандера поведе нас — замає гордо стяг:
І сипнемо сто тисяч у зуби сатані,
А решту люциперу — чорти ми лісові!
Гей-гу, гей-га — чорти ми лісові!
Гей-гу, гей-га.

Як впадеш, стрільче, в пастку чи зловишся на дріт
На всі питання ката даєш один одвіт:
Що до ОУН належав — а вождем був Євген
Щоб слава залунала далеко ген-ген-ген…
Гей-гу, гей-га — далеко ген-ген-ген…
Гей-гу, гей-га.

Прапор червоно-чорний — це наше знамено
Червоне — це кохання, а чорне — пекла дно.
Усі дівчата знають пекельні барви ці —
Забути їх не можуть, чорти ми лісові!
Гей-гу, гей-га — чорти ми лісові!
Гей-гу, гей-га.

Назва “Лісові чорти” повернулася у пісню, очевидно, через популярність пластового варіанту пісні. Також під іменем «Лісові чорти» існували старшинська школа в УПА-Північ (Волинь, 1943 р.) та підстаршинська школа у Воєнній окрузі «Буг» (Львівщина, 1944 р.).

Ще одна пісня, де фігурує і пояснюється червоно-чорний прапор, — «Повстанський стяг наш лопотить». Вона вміщена у збірнику «Повстанський стяг»:

Повстанський стяг наш лопотить,
Червоно-чорний в бій скликає, —
В крові купається земля,
Це Україна воскресає.

Повстанський стягу бойовий
Це кров тебе почервонила,
А рідная свята земля,
Тебе це чорним позначила.

Червоно-чорний стягу наш
Ідем в червоне без вагання,
Щоб нашу Чорну і Святу
Звільнить від ката у повстанні.

Повстанський стяг наш лопотить,
Червоно-чорний в бій скликає, —
В крові купається земля,
Це Україна воскресає.

Червоно-чорний прапор в УПА використовувався не тільки у піснях, але і в реальному житті. Насамперед, це стосується різноманітних урочистих заходів.

Курсант Підстаршинської школи ім. полковника «Коника» Дмитро Грицько-«Цяпка» описав відзначення Свята героїв 1946 р. біля с. Воля-Володзька на Лемківщині:

24 травня поляну освітили смолоскипи і почали сходитись сотні за сотнями і уставлятись в чотирикутник. Вийшла і наша сотня і стала на переді підвищення. На щоглах майоріли прапори — синьо-жовті і революційні УПА червоно-чорні, а на середині був портрет провідника ОУН Є. Коновальця. Капелан Кадило править молебень, співає хор упівський під дерегентурою командира Залізного.

Відтак свято відкриває політвиховник Євген, відчитуючи молитву революціонера: «Україно, свята Мати героїв, зійди до серця мого бурею вітрів кавказьких та шумом карпатських ручаїв, боїв главного завойовника, батька Хмеля, тріумфом і гуком гармат революції, радісним гомоном Софійських дзвонів — нехай душа моя в Тобі відродиться…» — лунали слова молитви.

Опис присяги сотні «Дністер» (Коломийщина), поданий політвиховником Василем Блясецьким-«Теодором», навів письменник Михайло Андрусяк:

Присягу після вишколу молоді стрільці приймали в Нижньому Березові. Засніжений ліс і недалекі скуті морозами гори були свідками того врочистого дійства. Стрій підтягнутих стрільців утворив чотирикутник. Над головами легенько лопотіли на січневому вітерці блакитно-жовтий і червоно-чорний прапори.

Текст присяги проговорював курінний Книш, а стрільці двох сотень дзвінкими молодечими голосами повторювали. Гори відлунювали.

Такі моменти не забуваються ніколи — присяга на вірність Україні і народові українському. Вона палахкотить в серці кожного українського повстанця до самого загину. Коротке слово, як політвиховник, до стрільців мав я, з командирським напуттям звернувся командир сотні.

Сотенний УПА Роман Загоруйко-«Лапайдух» у мемуарах кілька разів згадував використання червоно-чорного прапора (поряд із синьо-жовтим) під час урочистостей в УПА, зокрема, і під час свого навчання в старшинській школі «Олені».

Збереглося кілька фотографій із урочистостями з нагоди присяги, де поряд із синьо-жовтим прапором видно червоно-чорний (на чорно-білих фото він темніший із чорною смугою внизу).

Присягу складає Дмитро Білінчук-«Хмара», приймає Юліан Матвіїв-«Недобитий». Гуцульщина, 1944 р.

Присягу складає Дмитро Білінчук-«Хмара», приймає Юліан Матвіїв-«Недобитий». Гуцульщина, 1944 р.

Присяга УПА. Гуцульщина, 1944 р.

Присяга УПА. Гуцульщина, 1944 р.

Присяга старшинської школи "Олені". Околиці с. Верхня Рожанка Сколівського р-ну Львівської обл., 21 вересня 1944 р.

Присяга старшинської школи «Олені». Околиці с. Верхня Рожанка Сколівського р-ну Львівської обл., 21 вересня 1944 р.

Використовувалася в УПА і емблема (знам’я) ОУН. Відомий теоретик повстанської боротьби Степан Фрасуляк-«С. Ф. Хмель» у праці «Українська партизанка» писав:

Посередині в таборі є алярмова площа, на якій відбуваються збірки відділу. Тому, що на тій площі є все рух і вона найбільше заболочується, повстанці її дилюють або шутрують. Площа вправ у деяких таборах знаходиться ближче або дальше, це зумовлене тереном. Часто недалеко алярмової площі можна стрінути квітники і клюмби у виді тризубів та організаційних знамен.

Всі запропоновані Нілом Хасевичем проекти Хрестів бойової заслуги УПА та Хрестів заслуги УПА передбачали червоно-чорні стяжки. Щоправда їх затверджені варіанти на еміграції були виготовлені з темно-червоним кольором замість червоного.

Проекти хрестів УПА

Хрести УПА

Червоно-чорний прапор можна побачити і на повстанських листівках.

Повстанці у наступі. Дереворит Ніла Хасевича

Повстанці у наступі. Дереворит Ніла Хасевича

Листівка УПА, 1940-і рр.

Листівка УПА, 1940-і рр.

Пояснення червоно-чорного прапора подано в огляді діяльності УПА-Захід за 1944-1945 рр.:

Коли народ в своїй масі, як воно звичайно буває, поки підійметься його до загального повстання, занимає більш пасивну поставу самооборони супроти окупанта, то національно-визвольний, революційний його авангард і рух взагалі несе свій прапор високо серед бурі і туч, розвиненим. Він лопотить на вітрі і як той дороговказ сяє всіми барвами веселки, манить і кличе за собою, вперід.

Задивлені в нього революційні кадри ступають твердою ходою по бездоріжжях революції, від осягу до поразки, від упадку до висот, коби ближче до ідеалу. Наш прапор — це прапор Української Національної Революції.

Багато буйних голів скотилося на тернистому шляху й цей прапор чорний мов чорнозем, перетканий червоним, немов рікою крови. Та він ще міцніше лопотить і чим більші грози, тим більше його чути.

Вживання червоно-чорного прапора не означає, що він був прапором УПА. Жодних документальних підтверджень цьому немає. У відомих випадках використання червоно-чорного прапора він не фігурує самостійно, а поряд із синьо-жовтим. Натомість самостійно національний прапор повстанці вживали значно частіше і відповідно, згадок про це в джерелах (документах, спогадах, піснях та ін.) в десятки, а може й сотні разів більше.

Це чітко свідчить про те, що червоно-чорний прапор був додатковим, другорядним. Але його використання в УПА — не випадковість чи примха окремих членів ОУН. За кілька років від затвердження у 1941 р. він став символом націоналістичного руху і загалом визвольної боротьби («революційної боротьби» чи «української революції», як це подавалося у націоналістичних виданнях).

Заголовок журналу «Молодий Революціонер». Дереворит, за проектом Ніла Хасевича виконав «Мирон», 25 липня 1949 р.

Заголовок журналу «Молодий Революціонер». Дереворит, за проектом Ніла Хасевича виконав «Мирон», 25 липня 1949 р.

Заголовок журналу «За волю нації». Дереворит Ніла Хасевича, 1949 р.

Заголовок журналу «За волю нації». Дереворит Ніла Хасевича, 1949 р.

Хоч ОУН і УПА — дві різні структури, але тісно пов’язані як на ідейно-політичному, так і на організаційному рівнях. Про основні аспекти ролі ОУН в діяльності УПА писав провідний ідеолог визвольної боротьби Осип Дяків-«Горновий» в опублікованій у 1948 р. статті «Вклад ОУН у справу утворення і розбудови УПА».

Виходячи з цього, можна вважати, що червоно-чорний прапор вживався в УПА не стільки як прапор спорідненої організації (ОУН), а ширше, — як прапор українського націоналістичного руху і прапор визвольної революційної боротьби.

Є ще один важливий фактор, який впливає на сучасне розуміння червоно-чорного прапора. Зараз дуже поширеним є ототожнення всіх учасників збройної боротьби ОУН і УПА 1940–1950-х рр. із власне вояками Української Повстанської Армії. Відповідно, до таких зараховують і всіх, хто був у підпіллі ОУН. А їх було не менше, ніж вояків УПА.

Вояки самооборонних кущових відділів (СКВ), охоронних відділів, працівники референтур — господарчої, пропаганди, Служби Безпеки, Українського Червоного Хреста (УЧХ) та ін. — всі вони були членами або симпатиками ОУН. Червоно-чорний прапор — їх організаційний прапор. Зрештою, відділи УПА впродовж 1946–1949 рр. були демобілізовані, і їхні вояки продовжили боротьбу знову ж таки в підпіллі ОУН.

Саме тому сьогоднішнє трактування червоно-чорного прапора як прапора збройної боротьби ОУН і УПА 1940-1950-х років є логічним і виправданим. Але при цьому не треба забувати, що він не був прапором Української Повстанської Армії, а прапором Організації Українських Націоналістів.

Генерал Роман Шухевич — «Тарас Чупринка». Дереворит Ніла Хасевича, 1950 р.

Генерал Роман Шухевич — «Тарас Чупринка». Дереворит Ніла Хасевича, 1950 р.

Вивчення джерельної спадщини національно-визвольної боротьби триває, а тому є надія, що в майбутньому вдасться виявити документи, які регламентували вживання синьо-жовтого та червоно-чорного прапорів в УПА.

На закінчення варто навести останні слова важко пораненого провідника (команданта) запілля Воєнної округи УПА «Богун» Сильвестра Затовканюка-«Пташки» (він загинув у лютому 1944 р.), які переказує «Степан Блакитний» у присвяченому сьомій річниці УПА нарисі «На світанку» (1949 р.):

Гордо і непохитно несіть чорно-червоний прапор Організації, освячений благородною кров’ю світлих постатей наших революціонерів. З ним або до перемоги дойдіть, або, коли потребує боротьба, чесно зложіть свої буйні голови.

Оприлюднено в Без категорії

Герб і національно-державні краски України

Між гутірками, які вестимуть впорядники з новиками, перше місце по гутірці про наше національне імя присвятять впорядники нашим національно-державним відзнакам т. є українському державному гербові і українським державним краскам. Вони зазнайомлюють кождого новика з виглядом наших державних відзнак, пояснять їх походження та значіння, а тоді стануть вони Новикові близші, будуть до нього живо промовляти, стануть йому дорогі.

Звичай вживати гербів є дуже давний. Гербами значили лицарі свої щити, оружжя, уміщували їх на знаменах боєвих частин. Володарі вибивали герби на монетах, грамотах, печатках. Від володарів перейшли герби на народ і відси назва: такий-то чи такий народний герб.

Ми, так як кождий инший народ маємо свій окремий герб, т. є постійний, зложений після приписаних правил знак, який відріжняє нас від других народів, від других держав. Гербом української держави є золотий (жовтий) тризуб на синім щиті. Походить він з часів великокняжої київської держави. Заховався на монетах кн.Володимира Великого. Такий самий знак найдено на відламках цегол в руїнах десятинної церкви. В дещо зміненому виді є він і на монетах Володимирових синів кн.Святополка і Ярослава.

Значіння сего знаку не означили ще певно історики і затоки гербів. Пояснюючи, що може се бути монограм князя Володимира: (Василь) з грецька Базілеус, бо такий був в тих часах звичай, що володарі били на монетах монограми своїх імен і свій титул.

Герб УкраїниТризуб нагадує виглядом горішню часть жезла грецького бога моря Позейдона (Володимир — же був володарем великих просторів суші і моря). Подібний він також до трираменного свічника т. зв. «трійці», якої кожне рамя зазначено подвійною лінією. Нагадує рівнож сидячого на престолі князя. (Два крайні рамена престіл, між ними князь в сидячій поставі).

Лінії в тризубі сплітаються в такий спосіб, що творять немов чотири букви: Ліве рамя — велику печатану букву «В», посередині в низу «О», над ним «Л», праве рамя — букву «Я», — які разом зложені дають слово: «Воля».

Прапор УкраїниКрім гербів має ще кождий народ свої окремі національно-державні краски. Відповідно зіставлені є вони тільки відміною гербу і вживаються часом місто гербу. Своїми державними красками вибирає собі кождий народ ті краски, які виступають в його гербі. Нашими, національно-державними красками є краска жовта-синя (тризуб жовтий (золотий) на синьому щиті).

Для нашої залитої сонцем країни сі краски є найбільше підхожі. Піддала їх нашому народові немов сама українська природа: сонце на синьому небі, позлотистий степ, синє море, й ріки з жовтими очеретами, сині гори. Краски ті з естетичного згляду дуже підходять до себе, є милі для ока. Сполука сих красок згадується в давних піснях. Співається часто про них в козацьких думах. Козаки вкашували свої чайки золото-синіми тканинами. Деякі козацькі хоругви шиті були з ясно-голубого шовку «з позолотистим полем для національного гербу». Слідом сих козацьких хоругв-знамен є т.зв. «прапірц» т. є платки полотна на намогильних хрестах, якими відзначувало давно козацькі могили від селянських. Колись нашивали на прапірцях сині, або жовті пояски матерії.

Сполука жовтої і синьої краски стрічається також на всякого рода старих тканинах, церковних ризах, килимах поясах, плахтах і вишивках. Виступає також на давних мініятурах і заставках до книг, в мальованій різьбі.

Коли краски мають заступати національно-державний герб, мусять бути уложені в відповіднім принятім порядку. Порядок сей залежний від нагляду гербу і не можна його після вподоби змінювати. Краска жовта, як краска властивого гербового тризуба є головною краскою і займає перше місце, краска синя, як краска щита, друге місце. В прапорі, хоругві краска жовта, як головна займає горішнє поле, краска синя долішнє. Те саме уложення має бути заховане на лентах, перевішуваних через плече, априпинаних на груди. Нарам енних опасках і вязаних відзнаках т.зв. кокардах.

В рожах та відзнаках зі стяжки зложених в виді розети, жовта краска постарається або два рази, а синя раз, а тоді жовта краска творить серце, осередок відзнаки, кругом якої біжить синя краска, а також околишок, сам беріг відзнаки, або обі краски виступають по одному разові, — а тоді жовта краска уміщена в осередку, а синя на її обводі.

Памятати ще треба, що сам герб тризуб не може бути уміщений на тлі прапора червоної, зеленої або иншої краски (за виїмком синьої) безпосередньо! Тоді треба його умістити на синьому щиті, а щойно разом з ним можна нашити на прапор будь – якої краски.

Кождий новик знає докладно свої національно-державні відзнаки. Уміє поправно нарисувати герб Соборної України — тризуб — на щиті, та вірно віддати фарбами, чи то нарізкою українську державну хоругов, як під оглядом добору красок та і їх уложення.

Оприлюднено в Без категорії