Залежно від умов і потреб вибираємо найбільш пригожий спосіб переправи.

Через глибоку, а не надто широку річку, коли над її берегом ростуть дерева, легко переправитись, зру­буючи надбережне дерево так, щоб воно упало впоперек річки. Обрубуючи гілки, влаштовуючи поруччя (з де­ рева або линви), додаючи в потребі ще один зрубаний стовбур, творимо кладку способом давніх піонерів чи лісовиків.

Таку кладку, одначе, можемо прокласти тільки там, це дозволено рубати дерева.

Коли можемо користуватися довгою драбиною, то­ді кладемо її у пригожому місці впоперек ріки так, щоб щаблі стояли прямовисно і творили основу для кладки.

При драбині ставимо жердки, що сягають дна річ­ки, а до них прив’язуємо линви як поруччя. На три­кутних опорах, прив’язаних до драбини і жердок, кладе­мо “поміст” із пригожого матеріялу. Якщо є дві дра­бини, кладка вийде зручніша і міцніша.

Цікавого способу переправи через глибокі канали вживають голландські скавти. Вони користуються при тому “ножицями”, як для ставлення щогли. їх ставлять на середині річки чи каналу, міцно прив’язують сідало і дві довгі линви. “Ножиці” нахиляють в один бік, юнак сідає на поперечку і тримається за жердку обома ру­ками. Тепер з протилежного берега інші натягають лин­ву, і юнак немов “перескакує” на другий бік. Друга линва забезпечує його від удару об землю на другому боці переправи.

Місток з “козлів” будуємо, коли річка неглибока, а зате ширша і має рівне, тверде дно.

“Козли” можемо легко зробити з пластових па­лиць або, в разі потреби, з довших і грубших жердок, які зв’язуємо линвами, вживаючи правильних пластових вузлів.

Такі “козли” ставимо у відступах, на які дозволяє нам довжина і якість матеріялу, що його вживаємо на

поміст, звичайно не більше ніж 3-5 кроків. До них при­в’язуємо перекутні жердки для скріплення стабільности (стійкосте) цілого містка. Прив’язуючи до “ніг” козла додаткові жердки, можемо забезпечити місток одним або й двома линвовими поруччями.

Над неширокими річками зі стрімкими спадистими берегами “козли” можна ставити в похилій позиції і ро­бити містки у формі дахових в’язань.

Кожний піонір повинен знати свої точні особисті виміри – ось так детально (подаю пересічні чоловічі виміри):

Кінцевий суглоб вказівного пальця або великого пальця – 1 цаль

Віддаль між розтягненими великим і вказівним пальцями – 8 цалів

Віддаль між розтягненими великим пальцем і мізинцем – 9 цалів

Від зап’ястка до ліктя (це теж довжина твоєї стопи) – 10 цалів

Від ліктя до кінця вказівного пальця (т. зв. “лікоть”) – 17 цалів

Від середини колінного “яблука” до землі 18 цалів.

Розтягнені рамена, від кінця до кінця пальців, – т. зв. “сажень” – відповідають майже твоїй висоті.

Пульс б’є біля 75 разів на хвилину. Кожний удар трохи коротший за секунду.

Крок: крок має біля 2 і 1/2 стопи, більш-менш 120 кроків дорівнює 100 ярдам. При швидкій ході кроки коротші, ніж при повільній.

При швидкій ході перейдеш милю (англійську) в 16 хвилин, тобто приблизно 4 милі за годину.

Оцінка віддалі

Кожний пластун мусить вміти оцінювати віддаль від цаля до милі і більше.

Якщо пам’ятаєш докладно свої виміри, вони тобі дуже допоможуть при мірянні предметів. Також корисно зробити засічку на палиці, що відповідають одному цалеві, шістьом цалям, стопі, ярдові. їх можеш виміряти мірничою стяжкою, поки почнеш уживати палиці. Оцінку віддалі під час мандрівки зробиш на підставі часу тривання мандрівки та її швидкості. Припустім, що йдеш зі швидкістю чотирьох миль на годину. Якщо ти мандрував півтори години – то знаєш, що пройшов біля шести миль.

Віддаль можна оцінювати також звуком. Якщо бачиш гармату, що десь далеко стріляє, і порахуєш секунди, що пройдуть від зблиску, аж поки не почуєш звуку, – можеш сказати, як далеко від тебе ця гармата. Звук іде зі швидкістю 365 ярдів на секунду (стільки ярдів, скільки днів у році).

Перевір на основі власних спостережень:

На 50 ярдів можна ясно розрізнити уста й очі особи. На 100 ярдів очі виглядають як крапки. На 200 ярдів можна ще відрізнити ґудзики і подробиці одягу. На 300 ярдів можна ще бачити обличчя. На 400 ярдів видно рух ніг. На 500 ярдів колір одягу.

При більших віддалях знайди собі в уяві половину віддалі до того предмета. Оціни віддаль того пункту від тебе і помнож це число на два – одержиш віддаль до того предмета. Інший спосіб: відгадай найбільшу віддаль, на яку той предмет може від тебе знаходитись, а опісля найкоротшу, яка може бути – і поділи.

Предмети здаються ближчими, ніж вони насправді є: за ясного світла, що падає на предмет, або коли дивитись понад воду чи сніг, коли дивитись вгору чи вниз. Предмети здаються дальшими: в тіні, коли дивитися через глибоку долину, коли тло того самого кольору, коли спостерігач лежить чи стоїть навколішках, коли над землею мигтить гаряче повітря.

Віддаль через річку

Щоб оцінити віддаль через річку, вибери собі якийсь предмет “X”, напр. дерево чи скалу, на протилежному березі навпроти твого табору “А” (дивись рисунок).

Витичивши трикутники, як показано на малюнку, можеш дізнатися про ширину річки з великою точністю

Йди під прямим кутом до напряму А-Х уздовж берега, скажімо, 90 ярдів. Перейшовши 60 ярдів, постав там палицю чи камінь, як точку “В”. Дійшовши до точки “С”, 30 ярдів від точки “В” і 90 ярдів від точки “А”, повернись знов під прямим кутом і йди від річки, рахуючи кроки, аж поки не побачиш своєї палиці й дерева на протилежному березі річки в одній лінії. Число кроків, що ти пройшов від берега річки, тобто віддаль C-D, дорівнюватиме половині віддалі А-Х.

Оцінка висоти

Пластун мусить також уміти оцінювати висоту від кількох цалів до трьох тисяч стіп і більше. Він повинен уміти оцінити висоту тину, глибину рова, висоту підмурування, дому, дерева, вежі, горбка чи гори. Це легка справа, коли ти багато в тому вправлявся, але з книжки дуже тяжко того навчитися.

Щоб знайти висоту якогось предмета, як дерево чи дім, відійди від нього на одинадцять стіп чи ярдів або іншої довільної міри, і постав там іншого пластуна, щоб тримав палицю.

За допомогою пластової палиці, якщо ти позначив її цалевою поділкою, можеш визначити висоту дерева

Тепер іди ще на віддаль одної, тобою вибраної міри, отже разом на віддаль 12 одиниць тої міри від предмета. В тому місці приложи око до землі й подивись на вершок дерева. Другий пластун посуває свою руку по палиці вгору чи вниз, аж поки твоє око, його рука і вершок дерева не будуть в одній лінії. Відміряй в цалях віддаль руки пластуна від землі на палиці: кількість тих цалів відповідатиме висоті предмета в стопах. Ти можеш ужити довільної одиниці міри, щоб тільки було відношення одинадцять до одного, тоді цалі на палиці відповідатимуть стопам висоти предмета.

(Примітка перекладача: Бо одна стопа має 12 цалів).

Вага й кількість

Ти повинен також уміти оцінювати вагу – листа, що важить одну унцію, фунт риби чи картоплі, або мішок висівок, а також правдоподібну вагу чоловіка за його зовнішнім виглядом. Того можна теж навчитися тільки практичними вправами.

Вчись також оцінювати кількість; скажи, раз тільки кинувши оком, скільки приблизно людей в якійсь групі, в автобусі або й у великім натовпі, скільки овець у череді, фігур на таці тощо. Вправлятися в тому можеш постійно сам – на вулиці й серед поля.

Щогли можуть бути одноцілі, тобто з одного дов­гого, тонкого стовбура, звичайно з ялиці чи смереки, або складені з кількох коротких дрючків, навіть з пластових палиць.

У першому випадку Тобі треба:

1. устійнити, яка заввишки має бути щогла;
2. за дозволом, зрубати відповідне дерево;
3. приготовити прилад для вішання прапорів;
4. закопати щоглу на вибраному місці.

Якщо до цієї роботи приділено один гурток, тоді працю можеш поділити між двома групами. Одна копає яму і приготовляє прилад для вішання прапорів, а з другою йдеш у ліс заготовляти матеріял. Довжину ба­жаного дерева треба знати заздалегідь, щоб щогла і по­вішений на ній прапор творили з довкіллям гармонійну цілість. Нашвидку зрубане дерево часто може вже на місці виявитися невідповідним для вжитку.

Під час заготовлювання дерева на щоглу друга група викопала вже яму, приготовила прилад для ві­шання прапора, а в потребі теж “ножиці”, щоб ставити щоглу.

“Ножиці” це два відповідної довжини прямі дрючки, зв’язані линвою приблизно на віддалі двох кроків від їх тонших кінців.

Встромивши товщий кінець щогли в яму, підпи­раємо і підносимо її “ножицями” і допоміжними линва­ми до потрібної позиції. Поставлену прямовисно щоглу обсипаємо викопаною землею, утрамбовуючи її з усіх боків дрючками. Тобі як керманичеві треба добре вва­жати, щоб щогла стояла прямовисно не тільки, коли на неї дивитись спереду, але теж з усіх боків.

Складані щогли з круглих жердок, різаних лат або пластових палиць можемо зробити з трьох або і чоти­рьох частин (“поверхів”). По­чинаючи знизу, першу части­ну творять три зв’язані разом жердки, другу дві, а третю і четверту поодинокі жердки, лати чи палиці. Найнижчу ча­стину вкопуємо неглибоко в землю, а цілу щоглу тримаємо в прямовисній позиції линва­ми, які прив’язуємо до міцно вбитих у землю кілків. Таку щоглу можна поставити навіть у закритому приміщенні (за­лі), прикріплюючи линви до долівки.

Коли хочеш зрубати дерево для якоїсь корисної цілі, насамперед дістань дозвіл на це.

Поки почнеш рубати дерево, усунь насамперед усі галузки, що можуть попасти під сокиру і так змінити напрям її удару; усунь також усяке зілля чи кущики, що за них можеш зачепитися в критичну хвилину. Переконайся, чи глядачі досить далеко від тебе.

Щоб зрубати дерево, вирубай спершу глибокий заруб з того боку, на який дерево, за твоїм бажанням, повинно впасти. Опісля рубай з протилежного боку, щоб дерево повалити. Розплануй собі працю так, щоб дерево впало на вільне місце поміж деревами та щоб воно не зависало на їх галуззі.

Починаючи свій перший заруб чи “карб”, як його називають, зазначи два знаки: горішній на віддалі товщини дерева від другого. Опісля рубай напереміну, спочатку горизонтально на долішньому знаку, опісля похило збоку вниз на другому знаку і вибий кусень дерева поміж ними. Продовжуй цю працю, аж поки не дістанешся до середини дерева.

Щоб зрубати дерево – зроби два заруби, нижчий з того боку, куди дерево нахилилось. В тому напрямі воно впаде

Тепер почни з другого боку дерева і зроби тут заруб яких три цалі понад рівнем нижчого знаку першого зарубу.

Вирубуй більші шматки дерева, а не купу дрібних трісок, бо з того кожний, хто сюди прийде, побачить, що працю виконував жовтодзюб. Уся справа в тому, щоб добре керувати своїми ударами.

А коли дерево падає, уважай на долішній кінець. Він часто зіскакує назад з пня. Ніколи не стій прямо за ним. Не одного жовтодзюба це убило. Коли пень тріщить і дерево починає валитися, поступи вперед у напрямі його падіння та одночасно і від зрубаного кінця.

Обчищення й обробіток дерева

Коли дерево лежить уже на землі, його треба обчистити, тобто обтяти галуззя і гілки, залишаючи чистий стовбур. Цю працю починаємо від грубшого кінця і йдемо в напрямі до вершка. Обтинай кожну галузку знизу по змозі при самому стовбурі.

Опісля розтинаємо стовбур упоперек на частини. Це називається “обробка”. Рубай стовбур з одного боку до середини; ширина зарубу нехай буде наполовину менша, як товщина стовбура. Опісля оберни стовбур і рубай з другого боку зовсім подібно, аж поки стовбур не розпадеться.

Лісовик мусить добре вміти орудувати сокирою. Щоб стати добрим рубачем, ти мусиш, по-перше, знати, як це робиться, а по-друге, мусиш мати багато практики в цьому ділі.

Тільки поганий робітник нарікає на знаряддя; тому поки почнеш працювати, переконайся, чи твоє знаряддя в порядку.

Придбай собі сокиру, що її обух важить близько трьох фунтів. Уважай, щоб її держало чи топорище було зовсім просте і творило одну лінію з обухом і вістрям. Щоб у тому переконатися, подивись уздовж топорища, звернувши край обуха вниз. Якщо вістря не стоїть правильно до топорища, то ніколи не рубатимеш точно.

Гострення сокири

Опісля зверни увагу, чи твоя сокира гостра – справді гостра, а не тільки з добрим вістрям. Навіть трохи тупа сокира не годиться для зрубування дерев, як тупий ніж не годиться для стругування олівця. Навчись гострити сокиру на бруску, поки живеш у цивілізованій країні, де можна дістати брусок і де є люди, що можуть тобі це показати.

Коли ми в Індії йшли “колоти свиней” (тобто полювати на диких кабанів зі списом), ми переконалися в тому, що треба мати списи гострі, як бритва. Щоразу, як забивали дикого кабана, ми підгострювали вістря наших списів знову, щоб були готові до нової боротьби. Ми не могли тягати з собою брусків, але носили малий гострий терпуг (напильник), що ним могли підгострити вістря.

Том забув нагострити сокиру.
На дереві покалічив ледве кору.

Не один старий лісовик носить такий терпуг з собою, щоб мати гостру сокиру. Про тих людей є прислів’я: “Свій останній долар можеш позичити приятелеві, але ніколи не позичай йому своєї сокири, хіба що знаєш, що він – добрий рубач і не затупить її”.

Шануй свою сокиру

Тільки нерозумний, проходжуючись, вимахує сокирою, калічить дерева, рубає коріння і галуззя на землі, і нищить таким чином цінні дерева та водночас кожним ударом об землю і каміння затуплює свою сокиру! А коли втомиться, кидає сокиру на землю і залишає її на будь-якому місці, не думаючи про те, що на неї в темноті може хтось наступити і покалічитися.

Якщо хочеш залишити десь сокиру, вбий її в дерев’яну колоду і нехай вона так стоїть, поки не будеш її потребувати знов, або зроби для неї з кусня дерева особливе покриття чи вложи її в шкіряну піхву.

Уживання сокири

Уживаючи сокири, жовтодзюб звичайно намагається приховати погане ціляння особливою силою ударів. Коли до нього приглядається досвідчений робітник, усміхається сам до себе, бо йому пригадується біль у крижах, коли й він перший раз рубав.

Не вкладай силу в удар, тільки дбайливо ціляй, щоб удар попав точно туди, де ти бажаєш. Розмах і вага сокири зроблять решту. Рубай похило збоку, не прямо вниз.

Піоніри – це люди, що йдуть попереду, щоб у джунглях чи деінде промостити шлях для тих, що йдуть за ними.

Під час моєї служби на західному побережжі Африки я був комендантом великого відділу тубільних розвідників. Як усі розвідники, так і ми намагалися усяким способом бути корисними нашій головній армії, що йшла за нами. Ми не тільки стежили за ворогом і його рухами, але й робили все, що тільки могли, щоб поправити шлях для нашої армії, бо була тільки вузька стежка крізь густі джунглі й багна. Так то ми були водночас пластунами-піонірами. Під час нашого походу ми побудували, зв’язуючи докупи палі, яких двісті мостів над річками.

Але коли я вперше доручив тим розвідникам робити цю важливу роботу, з’ясувалося, що з тисячі людей велика частина не знала, як орудувати сокирою, щоб зрубати деревину; за винятком одної чоти – яких шістдесят людей – ніхто не вмів навіть поганеньких вузлів.

Рятування життя за допомогою вузлів. Перед тим, як прибув до Канади, сталася на Ніаґарських водоспадах жахлива трагедія.

Було це в половині зими. Троє людей, чоловік з жінкою і хлопцем сімнадцяти років, переходили по льодовому помості бурхливу річку понижче водоспадів. Раптом лід почав тріщати й ламатися. Чоловік з жінкою опинилися на одній, а хлопець на другій кризі, які й почали віддалятися від головного масиву льоду.

Вся річка навколо них була покрита такими ж кригами, що терли й ударяли одна в одну. Доля трьох людей залежала від ласки течії, що рухалася поволі, але крок за кроком і невблаганно наближала їх до небезпечних порогів, що були яку милю нижче.

Люди на берегах бачили їх небезпечне становище: зібралися тисячі, але ніхто не знав, як їм допомогти. Плисти було неможливо. Не можна було теж рятувати їх човном.

Так пливли нещасні з годину. Річка занесла їх під два мости, що перемощували річку саме перед порогами.

З мостів, 160 стіп понад водою, люди спустили нещасним линви.

Хлопцеві пощастило схопити линву, і його почали витягати вгору. Але коли бідолаха був уже в половині дороги, йому не стало сил довше триматися. Він упав у льодовий струмінь, і його більше не побачили.

Чоловік на другій кризі схопив линву і пробував обв’язати нею жінку, щоб принаймні її врятувати. Але течія тепер швидко несла їх. Його руки заціпеніли, і йому не пощастило зав’язати линви; вона виковзнула з його рук.

Кілька хвилин пізніше обоє, чоловік і жінка, закінчили свої муки, зникнувши під водою у вирах порогів.

А що ти був би зробив? Легко бути розумним після нещастя, та проте цей випадок викликає багато думок. Що ти зробив би, коли б був на місці нещастя?

Один з наших канадійських виховників оповідав мені, що він безпосередньо після цього нещастя чув у поїзді розмову подорожніх про цей випадок. Вони не знали, що він має щось спільне із пластунами, і один з них сказав:

“Я певний, що коли б там був хтось із пластунів, то був би вигадав якийсь спосіб, щоб урятувати нещасних”.

Люди часто думають: “Для чого вчитися такої простої справи, як в’язати вузли?” А в тому випадку можна було врятувати життя трьом людям, якщо б ті, що спускали линви, знали, як це робиться.

Щоб кінець линви не торочився, треба його обмотати. Приложити вздовж линви нитку, зложену в петлю. Тепер обмотай линву довшим кінцем нитки (“В”) аж до 1/4 цаля від кінця линви. Звої стягай міцно й укладай їх тісно одні біля одних. Тепер просили кінець “В” через петлю і тягни сильно за кінець “А”, але не торгай, щоб не перервати. Так затягнеш кінець “В” під звої (вистачить десь до середини). Вистаючі кінці гарно обітни.

На линвах, що їх спускали з мосту, повинна була бути зав’язана петля або й дві, щоб нещасні жертви могли їх вложити на себе або принаймні могли вложити в них руку чи ноги. Тим часом на линвах не було ніяких петель, і ці люди, що не вміли зав’язати рятівничого вузла або якоїсь іншої петлі, не могли врятуватися.

Корисні вузли. Кожний пластун повинен уміти в’язати вузли.

Здається, що зав’язати вузол – проста річ; але ж цю просту річ можна зробити і правильно і кепсько, а пластун повинен знати, як це правильно робиться. Від правильного зав’язування вузла може залежати життя.

Правильно зав’язаний вузол тоді, коли він витримає всякий натяг і коли його легко можеш розв’язати, як тільки того захочеш.

Поганий вузол під сильним натягом висмикнеться або так затягнеться, що його годі розв’язати.

Найкраще навчишся в’язати вузли, коли знайдеш товариша, що тобі це покаже. Ти мусиш багато вправлятись, щоб не забути того, чого навчився. Вживай для того кусні линви чи грубого мотуза, а не замотані відрізки мотузка чи шнурівки!

Щоб кінці линви не обстріпувалися і не торочилися, треба їх обмотати. Робимо це так, що кінець линви обмотуємо багато разів тонким мотузком і так закінчуємо, щоб кінців того мотузка не було видно. Для того маємо кілька різних способів; рисунок показує легкий і найкращий спосіб.

Сплітання з’єднує дві линви. Розплети трохи кінці линв; зложи їх разом, щоб перехрещувалися. Переплітай мотузки: все понад найближчий і попід дальший у напрямі назад від кінця линв. Те саме зроби з мотузками другої линви.

“Очко” – це постійна петля на кінці линви.
Розплети кінець линви і зроби очко відповідної величини. Вплітай поодинокі мотузки кінця линви за чергою попід мотузки, що на них вони лежать, в напрямі від кінця линви. Дальше роби так, як у заплітанні назад. Повтори тричі

В Африці ми не мали з собою линв, і тому вживали сильних пнучих рослин і тонкої лози або довгих гнучких тичок, що їх ми робили ще гнучкішими й в’юнкішими, сукаючи їх раз у раз руками, притримуючи другий кінець під ногою. Верба й ліщина дає добрі прути для в’язання. На них важко в’язати всі вузли, як на линві, зате можна звичайно зробити теслярську ключку (“тімбер гіч”).

ГУРТКОВІ ВПРАВИ В ПІОНІРСТВІ

Вправляй в’язання вузлів на час, влаштовуючи змагання пластунів парами. Тих, що програли, єднай знов у пари, нехай вони далі змагаються, поки не знайдеш того, хто найповільніше в’яже вузли. Таким чином (можеш його застосувати і в інших ділянках пластування!) найслабший дістане найбільше вправи, а змагання, щоб не бути найгіршим, так само завзяте, як коли б ішлося про перше місце чи нагороду.

Таким “двигуном” можна порушати й тяжкі колоди чи інші тяжкі предмети

Дуже цікаві змагання у в’язанні вузлів у темноті. Гуртковий гасить світло на кілька секунд, назвавши вузол, що його треба зав’язати. Замість гасити світло, можна змагунам зав’язати очі.

Просту дарабу можеш зробити з “ковбасок” – тобто з непромокальних покривал, наповнивши їх соломою чи сухим листям. Прив’яжи їх до скелету з пластових палиць

“Пощо пластуни так пильно вивчають в’язання ву­злів?” — спитає Тебе хтось та ще й підсміхнеться. Але для Тебе буде це доказом, що він зовсім недосвідчений у мандрівці і «є знає, яке велике значення має вміння добре зав’язати вузол. Линва й вузол це приладдя, якого вживають люди від найдавніших часів на ловах, на вій­ні, в будівництві, промислі, моряцтві, риболовлі, спорті, альпіністці (при сходженні на високі гори), — взагалі при всяких нагодах на суші і на воді. Всюди великою мірою успіх залежав і досі залежить від того, чи добра була линва або шнурок та чи правильно був зав’язаний вузол. Та не тільки успіх, але й людське життя часто залежить від цього. Ось недавно відбулася така тра­гічна подія:

На великій замерзлій ріці ковзалося на провесні кілька молодих хлопців та дівчат. Раптом почав тріска­ти лід. Рвучка вода почала бистро нести криги долі рі­кою. Молоді спортовці, перескакуючи з криги на кригу, швидко подалися на берег. Тільки двоє з них, що були в той час на середині ріки і деякий час вагалися, що їм робити — залишились на кризі. Декілька миль нижче були на ріці пороги, що розбивали кригу на кусники. Негайно заалярмована пожежна сторожа почала рятун­кову дію. На близькому мості уставлено ряд людей з опущеними понад воду линвами. Треба було вхопити линву і швидко обв’язати довкола себе. На жаль, не­щасні молоді люди не вміли зав’язати вузла. Один не встиг цього зробити в час, коли крига плила під мо­стом, а другий невдало зав’язав вузла і — підтягнений ДО’ половини висоти — впав у воду. Обидва згинули на очах сотень глядачів.

Для нас, пластунів, що вибираємось на мандрівку, вузли мають особливе значення. Нам треба вміти обхо­дитись без цвяхів, шруб, клямер і подібних залізних, тяжких для транспорту, матеріялів, а все так» добре збудувати місток, шатро, стіл чи крісло. Линва — наш засіб сполуки частин, вузол мусить заступити нам вся­кі цвяхи і т. ін. Тому вміння в’язати хоч найважливіші вузли — це вимога вже до проби “Скобиного крила”. Навчитися цієї вмілости можемо в домівці, ще поки ви­беремося в мандрівку.

Нижче подаємо описи й рисунки найбільш уживаних вузлів. Та поки почнеш їх в’язати, пам’ятай про такі ознаки доброго вузла:

1. Раз зав’язаний вузол буде тримати, поки Ти його сам не розв’яжеш або поки линва не урветься.
2. Легко можна його зав’язати й розв’язати.

Запам’ятати правильне і швидке в’язання вузла можна тільки постійною вправою. Тож коли Ти вже познайомишся добре з самим способом в’язання, пробуй в’язати його в темноті (з зав’язаними очима) тощо. Линва не має ні голови, ні ніг. Але для кращого опису вузлів уяви собі, що кожна линва складається з трьох частин: двох кінців і часто “нерухомої” середини. Де­які вузли в’яжемо двома кінцями (пластовий, ткацький, лікарський), деякі одним і серединою (напр., рятівничий) а інші тільки серединою (напр., скорот), не вживаючи кінців.

1) Звичайний або пластовий вузол. Дуже часто вжи­ваний тому, що легко в’яжеться, сильно держить і мож­на його швидко розв’язати. Але його треба в’язати уважно, бо можна легко помилитись і зав’язати т. зв. “баб­ський” вузол, який або сковзується і не тримає, або затягнеться так, що треба розтинати шнур. Тому за­пам’ятай, що в пластовім вузлі кінці сходяться рівно­біжно з “нерухомою” серединою.

В’яжи ось так: Поклади лівий кінець на правий і обкрути його (А), тоді зведи кінці разом і кінець, що перше був на верху, постав ще раз наверх і обкрути (Б). Завжди пам’ятай, котрий кінець кладеш наверх, щоб за другим в’язанням покласти його знову наверх. Вузол буде “бабський”, якщо Ти покладеш його за другим ра­зом наспід другого кінця. Третій рисунок (В) показує вузол готовий до затягнення.

2) Лікарський — різниться від звичайного тим, що за першим разом обкручуєш його двічі на те, щоб вузол не розвільнився, поки зав’яжеш другу ключку. Ча­сами можна і другу ключку подвоїти. Прикмета цього вузла дуже цінна при хірургічних операціях, і від цього походить його назва. Він теж дуже добрий для зв’язу­вання двох кінців гуми.

3) Ткацький вузол добре надається для зв’язування линв, шнурків (чи ниток) неоднакової грубости.

В’яжи ось так: 3 лівого кінця линви зроби петлю, а правий кінець проведи через петлю і навкруг петлі, а тоді попід той же правий кінець. Спробуй придумати інший спосіб!

4) Рибальський вузол добрий для в’язання мо­крих, ковзьких та нерівної грубости линв. Також вжи­вають його до зв’язування рибальської жилки.

Кінець одного шнурка обв’язуєш на другім шнурку раз, немов на жердці. Те саме робиш другим кінцем, обв’язуючи перший шнурок. Коли оба шнурки розтя­гнеш, то вони не розлучаться, бо вузол зійдеться з ву­злом.

5) Зашморг — хоча сам по собі не є вузлом, але є під ставовим кроком у в’язанні багатьох вузлів.

Оцей простий зашморг може витримати сильне на­тягнення, головно, коли на кінці зав’яжемо звичайного гудза.

6) Подвійний зашморг — це ніщо інше, як піонір- ський вузол довкола нерухомої середини линви.

Можна вживати для прив’язування човма, а також коня чи іншої тварини до паля тощо.

7) Піонірський вузол (або вісімковий) — один з найбільше вживаних. Є одним з початкових або закін­чуючих вузлів у поперечних в’язаннях, тобто коли маємо злучити дві жердки, що доторкаються під прямим кутом. Залежно від умов, в’яжемо цей вузол двома спо­собами:

а) Прив’яжи линву до жердки, яка має один кі­нець вільний. Тоді заклади одну петлю і натягни лин­ву, а потім заклади ще одну таку саму петлю. Обі ці петлі повинні бути заложені одна при одній.

б) В’яжемо довкола поперечки (жердки), що має закриті оба кінці, або довкола високого паля чи дерева.

Обводимо линву довкола поперечки, схрещуємо її і обводимо ще раз, при чому перетягаємо кінець попід наше друге “обведення”.

8) Теслярський зашморг — це теж один з важли­віших вузлів. Він держить міцно, і його можна скоро зав’язати. Однак при скручуванні линви уважай, щоб Тобі сама линва не розкрутилась. Вживаючи його при волоченні дерева, треба додати ще звичайний зашморг близько кінця, за який тягнемо, надаючи цим добрий напрям.

9) Моряцький вузол — знаменитий вузол, щоб прикріпити линву до легкого якора чи якогось прямокутного каменя. Також можна його вживати для при­кріплення гойдалки.

В’яжи так: Обведи двічі довкола коліщатка, каменя чи гілки, потім обведи кінець линви понад “нерухомою” линвою, а тоді через петлі (як на рисунку) і закінчи подвійним зашморгом.

10) Рятівнича петля дуже зручна, коли треба при­в’язати себе чи когось другого до линви, щоб витягти людину вгору з провалля чи перебороти якусь особливо тяжку теренову перешкоду. Цей вузол не сковзнеться і не розв’яжеться навіть під найбільшою напругою. Існує декілька відмін і способів в’язання цього вузла. Най­простіший з них такий:

У справжній потребі Ти будеш орудувати тільки серединою і одним кінцем линви. Тому, вправляючи, прив’яжи один кінець до чогось, найкраще вгорі, щоб вона звисла. Тоді обведи линву довкола себе (зліва по­за себе), так щоб кінець був у Твоїй правій руці. Не випускаючи його, зроби з “середини” линви звичайну петлю і придержуй її долонею і палюхом лівої руки. Тоді пере сили правий кінець линви через цю петлю, по­під головну линву і, звертаючи кінець униз, знову через петлю, затягни вузол, достосовуючи розмір “сідла” до своєї особи. Раз зав’язаний рятівничий вузол не стя­гнеться ні не розв’яжеться.

Його треба вправляти так часто, щоб Ти міг його зав’язати дуже швидко, в темряві і без надуми.

11) Звичайна ключка. Цей вузол потрібний при інших вузлах, а самого вживаємо для вигідного несення зв’язаних клунків, для сильного, сталого заеішення лин­ви на гак чи сук на дереві тощо.

Складаєш линву вдвоє і близько складеного кінця робиш звичайного ґудза.

12) Мандрівницький (туристичний) вузол. Вжива­ється його, коли треба по линві дістатися вниз зі скелі, дерева, даху тощо.

У половині довгої линви робиш звичайну ключку, потім на одному кінці линви близько ключки робиш петлю, пересилюєш через ключку та закладаєш її на гак, вистаючий камінь чи гілку і по тім самім кінці спу­скаєшся вниз. А за другий кінець легко стягнеш цілу линву вниз.

13) Затягаюча ключка — вживається як тимчасо­вий вузол, який можна скоро розв’язати. Ніколи не за­лишай його незабезпеченого, бо якийсь звірок може його розв’язати через просте потягнення кінця. Тому завжди через ключки встроми кусок патика і затягни так, щоб він не випав.

Затягаючу ключку з тонкого шнурка вживається теж при купецькому вузлі.

14) Скорот. Коли зайде потреба натягнути линву, а вона задовга, тоді вживаємо такого вузла:

Складаєш середину линви (непотрібну Тобі части­ну) втроє. На обох подвійних кінцях так складеної линви закладаєш петлю, зроблену з головної линви, як на ри­сунку, і натягаєш линву, щоб кінці скороту не вихо­пилися.

Скорот можна забезпечити, вкладаючи короткі ку­ски дерева в кожний кінець скороту.

15) Купецький вузол — вживаємо для обв’язуван­ня клунків, коробок тощо. Скільки посилок розпадається на пошті тому, що хоч було дуже багато шнурка довко­ла пачки, та вузол розв’язався чи зісунувся.

Коли починаєш обв’язувати пакунок, то починай купецьким вузлом. Цей простий вузол легко зав’язати, роблячи затягаючу ключку на “нерухомій ” частині шнурка та закінчуючи його вісімковим вузлом.

16) Поперечне в’язання — вживаємо, коли дві жерд­ки схрещуються під (прямим) кутом і одна доторкає другу. Починай це в’язання піонірським вузлом (або те­слярським) на вертикальній жердці зараз під горизон­ тальною. Після натягнення піонірського, візьми звисаючий вільний кінець і скрути його з “нерухомою” частиною линви так, щоб він не звисав. Опісля починай перетягати шнур перед горизонтальною жердкою і догори. Тоді поза вертикальну жердку, перед горизонтальну вниз і знов поза вертикальну, саме понад першим піонірським вузлом.

Повтори так чотири рази, кладучи шнур назовні попереднього обведення на горизонтальній жердці та внутрі попереднього обведення на вертикальній. Закін­чи знову піонірським на горизонтальній. Тоді поклепай це в’язання патиком, щоб воно краще затягнулось.

Цілий час в’язання кожне обведення мусить бути сильно натягнене та придержуване одне близько другого.

Добрі прикмети в’язання — його прецизність і ту­гість. Навіть у великому поспіху кожний вузол треба в’язати дбайливо й уважно.

17) Закінчення линви. Нова линва вже по кількох днях починає торочитися. Вона не має вже гарного, рів­но закінченого кінця, а виглядає, як кінець розпелеханої дівочої коси. Зарадити цьому легко: треба линву закін­чити, обмотати її.

До обмотування вживаємо тонкого, сильного шнурка. Його можна зробити з розплетеного кусника линви. Закінчення линви можеш виконати так:

а) Приложи здовж линви шнурок складений в петлю.

б) Починай обмотувати линву у віддалі 1/4” (6 мм) від її кінця. Звої стягай міцно й укладай їх тісно один при одному. Ширина закінчення линви, повинна бути рівна її товщині Тепер перетягни кінець шнурка через петлю.

в) Тягни сильно за кінець шнурка (А). Другою рукою притримуй другий кінець (Б) і вважай, щоб його не урвати. Затягни кінець Б під звої приблизно до середини закінчення. Вистаючі кінці гарно обітни.