Св. Юрій – опікун Пласту

Від давніх часів різні товариства, суспільні з’єд­нання, лицарські й військові формації вибирали собі за опікуна-патрона якусь святу або історичну постать, до якої відчували особливу пошану. Якщо це була свята особа, тоді просили її також про допомогу і заступниц­тво перед Богом. Коли це якась світла постать з історії, тоді це був доказ, що ідеї, які вона визнавала, або при­кмети її характеру були дороговказом, взором до на­слідування для членів організації чи товариства, що обрали її патроном-опікуном.

Святий Юрій

Ми, українські пластуни, як і багато інших орга­нізацій молоді скавтського типу, обрали своїм патроном св. Юрія, колишнього опікуна всього середньовічного лицарства, бо прикмети його характеру, що присвічу­вали давнім лицарям, є і для нас зразком для насліду­вання. Культ цього великого святого з криштально чистим і стійким характером має в українському народі свою довговічну традицію. Особа нашого опікуна, св. Юрія, об’єднує в собі ідеали, які висловлюють три го­ловні пластові обов’язки супроти Бога, нації, нашого довкілля і нас самих. А тому, що він теж є патроном подібних організацій інших народів, то його світла по­стать єднає нас з різними близькими нам духом орга­нізаціями молоді в світі.

Св. Юрій походив зі шляхетської родини з Кападокії в Малій Азії. Жив він при кінці третього століття після народження Христа. Тоді в Римі панував цісар Діоклеціян, і св. Юрій служив у римському війську, де відзначився великими лицарськими ділами. Однак тому, що Юрій відважно признавався перед поганами до своєї християнської віри і не хотів виректися її за жадні осо­бисті користі чи почесті, — згинув мученичою смертю.

Слава хороброго християнського лицаря, що свідомо і відважно згинув за Христа, розійшлася по цілім тодіш­нім християнськім світі. Церква визнала його святим. Уже в середніх віках лицарі залюбки віддавалися в опі­ку св. Юрія-лицаря, а опісля прийняли його за свого патрона.

Різні лицарські ордени прийняли назву і патро­нат св. Юрія. Також увійшло у звичай, що всіх юнаків, коли вони вступали в лицарський стан, мечем “вибивано”на лицарів в імені св. Юрія. Йому також складали мо­лоді лицарі присягу.

Від самих початків християнства в Україні св. Юрій став патроном українського лицарства, тобто княжих дружинників, а потім одним з опікунів козаків, які у своїх піснях співали «Нам поможе св. Юр», а також ін­ших військових частин недавнього часу, що, крім св. Покрови, почитали св. Юрія як мужнього і безстрашного оборонця правди і добра.

Отак св. Юрій став прообразом лицарства і патро­ном боротьби за найвищий ідеал народу: свободу та символом боротьби проти зла.

Традиції українського лицарства прийняв Пласт, і так, як усі інші українські лицарі, пластуни плекають культ св. Юрія.

Перед очима всіх нас, пластунів, стоїть постать св. Юрія у блискучій зброї на білому коні, коли він довгим списом проколює страшного змія.

А цей змій є в кожному з нас. В кожній людині цей змій проявляється в знеохоті працювати ідейно, коли тре­ба побороти більші труднощі, також у лінивстві та бай­дужості до ідеалів добра і краси.

З цими проявами зла, із цим «змієм» ми як новіт­ні українські лицарі мусимо за прикладом нашого па­трона св. Юрія завжди зводити завзятий бій.

Оприлюднено в Без категорії

Святий Юрій

Про св. Юрія переказала нам християнська старовина оповідання, що він походив із Кападокії в Малій Азії, його батьки були побожні християни і в такому дусі вони виховали свого сина.

Коли він був іще юнаком, згинув за св. віру його батько. Тоді мати, що походила з Палестини, покинула з сином Кападокію і вернулася до своєї батьківщини.

Юрій вибрав собі замолоду вояцький стан. А що був чесний, добре володів зброєю і був гарного вигляду, то мав у війську велике поводження і скоро дослужився високого ступеня військового трибуна, що мав під своєю рукою тисячу вояків. На тому становищі він визначився хоробрістю, і тоді цісар Діоклетіян надав йому ще вищу гідність комита. Було йому тоді 20 років. При всім тім молодий старшина вірно держався Христової віри. Коли в тому часі вмерла його мати, він узяв із собою великий маєток і з тим перенісся до Риму, щоб там на дворі самого цісаря дослужитися ще вищого військового ступеня.

В тому часі перебував цісар у місті Нікомидії. Тут він зібрав був своїх вельмож і дорадників на раду, щоб вирішити, що зробити з християнами: чи дозволити їм вільно визнавати Христову віру чи виступити проти них із новим переслідуванням. Цісарські дорадники знали, з якими задумами носиться цісар, тому дораджували йому переслідування. Останнє рішення мало запасти третього дня.

Коли Юрій прибув на цісарський двір, то дуже засмутився, як побачив, що люди тут погорджують правдивим Богом, а покланяються божкам. У своїй превеликій любові до Христа й ревності за Божу славу він вирішив явно визнати свою віру та стати в обороні правди. Коли ж довідався, що нове переслідування уже так, як постановлене, обдарував волею всіх своїх невільників, майно роздав убогим, а сам почав приготовлятися до духовного бою.

Коли третього дня цісар і його дорадники зійшлися на докінчення своєї наради, став Юрій перед цісарем і всією радою та сміливо промовив в обороні невинно переслідуваних християн. Такий сміливий виступ Юрія наповнив усіх гнівом. Цісар пробував спочатку обітницями й погрозами спонукати Юрія до відступства від Христової віри, а коли Юрій усі ті намови без вагання відкинув, віддали його на жорстокі муки, а вкінці зарубали мечем, 23 квітня 303 року. Його св. мощі забрав його слуга до рідної Палестини, і тут побожні християни з пошаною зложили їх до гробу. За часів Константина Великого християни збудували в Палестині, в місті Лидді (тепер місто Лод в Ізраїлі, яке знаходиться 20 км. на південний захід від Тель-Авіву – ред.), на честь св. Юрія гарну церкву і туди перенесли його св. мощі. На пам’ятку перенесення мощів св. Юрія святкуємо третього листопада обнову храму св. Юрія в Лидді. Між англійцями св. Юрій утішається загальним почитанням. Папа Венедикт XIV проголосив його заступником англійського королівства.

Св. Юрія треба вважати за дійсного католицького мученика, що був замучений за Христову віру в Палестині ще перед Константином Великим, однак оповідання про різні подробиці з його життя мають легендарний характер.

Оприлюднено в Без категорії

Культ Св. Юрія в Україні

Син Святого Володимира, Ярослав Мудрий, здвигнув церкву Св. Юрія у Києві, оснував монастир в честь Св. Юрія. Отак Юрій став прообразом лицарства і патроном боротьби за найвищий ідеал народу — свободу, та символом боротьби проти зла. Храм Святого Юрія в Любовлі розписував сам князь Володимир Василькович, який був обдарованим іконописцем.

Святий Юрій

Символом трагічної епохи після монгольської навали є ікона Святого Юрія з села Станеля (Львівська область), що зберігається в музеї Українського мистецтва у Львові. Нація частково втратила державність — частково, бо спадкоємцем руської держави стало Галицько-Волинське князівство. Українські землі пошматовані сильнішими сусідами. Це увібрано в надзвичайно лаконічному образі — герой і зло зображені сам на сам. Святий Юрій верхи на воронім коні списом протикає змія, уособлення зла. Чрний колір і червоний плащ – трагічне поєднання цих кольорів вказувало на тут трагічну і тривожну добу. постійних нападів татар, наїздів ляхів, угрів, і художник підсвідомо передав ту тривогу.

Розквіт держави завжди йшов синхронно з розвитком мистецтва. Як різниться Георгій Станельський, датований XIVстоліттям, від Георгія Воїна, виготовленого в XVI! Останній до сьогодні зберігається в Санкт-Петербурзі. Георгій Воїн на білому коні, переважає радісна, мажорна гама кольорів. І кінь виступає, як на параді під фанфари! Провіщає тріумф добра над злом, правди над несправедливістю.

Наші предки вірили, що до Юрія земля спить, а хто буде працювати на полі, того чекає неастя. На Юрія випікали хрести і кидали на воду, «щоб дощ у пору йшов і щоб не було граду». У багатьох селах квітами обсипали у це свято своїх рідних , тому що то був символ очищення і захисту душі від усього злого. Згідно з народними прикметами, у цей день вперше починає співати соловейко та вперше кує зозуля. Якщо в сім’ї була злагода і любов, то на Юрія люди робили один одному подарунки. А ще дівчата молились, щоб святий допоміг привернути увагу коханого хлопця. На березі річки розводили багаття і перестрибували через вогонь, щоб підкреслити свою спритність.

Прикарпатський мольфар Михайло Нечай, на запитання журналістів однієї київської газети про майбутнє України ствердив наступне – «Вона буде проголошена на увесь світ 6 травня, на самого Юрія Побіденного…»

Оприлюднено в Без категорії

У свято патрона лицарства

У мріях людства велика творча сила, у змаганню до ідеалу, навіть в самій думці про Ідеал в вже поча­ток його здійснення. Озарена легендами постать св. Юрія в символом відвічної мрії культурного людства про ідеальне лицарство, в змаганням до ідеалу люди­ни сильної, завзятої, відважної, готової до боротьби, на смерть і житті зі злобою світа а при сьому благородної, великодушної, чистої ділами і думками, свя­тої. Мрія про такого ідеального лицаря пронизує безчисленну кількість найріжнороднійших казок, переказів і оповідань, повістей ріжних народів, ріжнях країв, ріжнм часів. Мрія майже така давня як само люд­ство. Вона в ріжних добах культури являлася в ріжних постатях. Св. Юрій, се символ христіянської ідеї лицарства. Поганська сила і неустрашима відвага, получилися в особі сього лицаря з христіянською по­корою, самопожертвованням і святістю. Таким хотілоби новітнє людство бачити лицаря, воїна, жовніра. Хотілоби бачити — не се „людство”, що кровожадно ви­дирав одно одному всі засоби до життя, щоби загар­бати все добро для себе, щоби по трупах і могилах в безмежній зарозумілости двигнути понад всіх і вся своє самохвальне «я», тільки се людство, якого дух покищо хвилює десь в глибинах життя і немов ся жев­ріюча лява, просвітлює то тут то там і шукав нагоди, щоби покриваючу її кригу проломити, добутися на верх і поплисти широкою чистою струєю у майбутнє цілого буття. Ся глибока, підсвідома, в глибинах душ пиричаєна благородність прочував і знав, що вона тіль­ки побідою у важкім бою може сповнити своє призна­чення: видобути на верх правду, добро і красу й опа­нувати ними майбутність людства. Тому й постать, в який вона з черги на очах людства появилася, се не закаптуреннй монах, який втікав зі своєю святістю боязко перед зіпсуттям світа, а узброений панциром, щитом і списою лицар на буйнім коні в завзятій, самопевній боротьбі зі змієм.

Такою ідея добра від часів перших правдивих христіянських лицарів досі — до часу появи новітніх лицарів пластунів. Пласт перейняв патрона, символ, а разом ідею й обовязки сього давного, правдивого лицарства. Пласт перейняв також свідомість сього, що для благородності! духа муситься промостити дорогу в людство рішаючою боротьбою зі злом. Тому й слід пластунам дивитися на стать патрона усього пласто­вого уладу як на свого провідника, який сам силь­ний, узброєний і святий іде перший у бій зі злющим змієм і взивав усіх, — в кого в душі якась молодеча лицарська мрія, якесь бажання побіди добра, благородности, справедливости, краси, — до боротьби з усім, що злобне, дике, нелюдяне, гидке — у власнім єстві і в окруженню.

Пластунам треба в сей зазив невмірущнх ідей вслухатися й у зяву будуччини, вимріяну найкрасшими духами людства вдивитися — крізь гамір розбишацтва і жертвенної крови. Треба скріпити й узброїти і тіло і духа і всісти на доброго коня юнацького за­палу, щоби вибилися змієві понад голову, і треба нав­читися добре, ділити списою, щоби, коли прийдеться зі змієм зустрітися — нє схибити.

В день 6. мая 1925 р.

Оприлюднено в Без категорії

Юрій Змієборець [Вірш]

Давно колись здригнулася земля,
І застогнали, затремтіли сині гори:
На Божий мир страшна змия
Посунула із темного ізвору.

Жахнувся світ і впала німа тиша,
В очах потвори – дика каламуть,
І чорна паща – вогнем смерті дише
– Невже творіння Бога пропадуть?

Та Бог почув благання молитов,
Послав на землю лицаря святого:
Ворожу силу Юрій Змієборець поборов –
Поцілив списом щезника лихого.

І нині перед образом старим,
Де лицар юний злого змія побиває,
Шепочемо: о Юрію, дай сили тим,
Що України волю здобувають!

Святий Юрій

Оприлюднено в Без категорії

Святий Юрій [Вірш]

Переклад Богдана Кравціва, ЛЧ
(із збірки “Речі й образи”, Нюрберг, 1947)

Цілу ніч, не встаючи з колін,
кликала його, молила тьмяно
дівчина чуйна: “Он – змій – поглянь но,
і не знаю, чом чатує він”.

Ось він зринув з досвіду і мли
На буланім, в панцері ясному,
та й узрів, як в захваті сумному
очі дівчини знялись

вгору, в світлість зброї й зір.
І помчав він осяйний з нестями
край країн з піднятими руками
вниз – у небезпеки вир.

Лицар грізний, але ж даний їй.
Склала ж руки на колінцях стоя,
щоб він в бою тім її відстояв:
бо ж не знала що загине змій

з рук того, кого вона призвала
чистим серцем з божеської слави.
В лютім бою поруч з ним стояли –
наче вежі – молитви її.

Святий Юрій

Оприлюднено в Без категорії

Святий Юрій [Пісня]

Слова Лесі Храпливої,  музика Оксани Тарнавської.

Розгорілась ватра – мерехтить ясна,
Розцвіла багата новакам весна.
Новакам лунає казка при вогні
– Їде лицар гаєм, їде на коні.

Їде лицар гєм, а навпроти змій:
– Гей, де ти блукаєш, лицарю ясний?
Правди кинь шукати, послужи мені.
В мене є палати в морі аж на дні.

В мене самоцвіти, сяють, мов вогні,
Правді кинь служити: послужи мені.
Вийняв лицар стріли, меч двосічний взяв,
Змія в серце вцілив – лютий змій сконав.

Їде лицар гаєм, де квітки дрібні.
Новакам лунає казка при вогні.

Svyatyj_Yurij_Noty_do_pisni_Hraplyvoi

Оприлюднено в Без категорії