Надходить багато інформації, що військові не знають, як правильно носити сучасне мембранне зимове взуття, яке їм видають на складах військових частин. Причому, це стосується не тільки рядового складу, а й командного. Перші неприємні відгуки стали надходити в період проведення військового параду в 2015 році, коли командири за три дні до самого параду взули бійців і муштрували їх по кілька годин на день в НЕ разношенім взутті і без спеціальних шкарпеток. Як наслідок, потертості і мозолі. З настанням холодів почали надходити скарги на те, що взуття холодне, парке і т.п., при тому, що військові не дотримуються ряду важливих правил носіння такого взуття.

Повний огляд черевик можна переглянути за посиланням, а нижче залишаю правила носіння зимових мембранних черевик ЗСУ ТМ Талан і будь-якого іншого зимового взуття з мембраною:

1. Взуття має бути на розмір більшим від фактичного розміру ноги.
2. Під час пересування використовуються водопоглаинаючі устілки, які йдуть в комплекті. Після заміни устілки обов’язково сушаться.
3. У статиці (непересування) більш ніж 15 хвилин використовуються устілки зі штучним хутром (друга пара устілок), які йдуть в комплекті. Після заміни устілки обов’язково сушаться.
4. Будь-які устілки слід сушити при кожному зручному випадку.
5. Взуття провітрюється без устілок при кожному зручному випадку. На тривалому відпочинку – просушується, якщо є можливість.
6. Шкарпетки повинні бути зимовими трекінгові з довгим паголенком. Якщо немає штатних трекінгових шкарпеток ЗСУ, рекомендую вітчизняну ТМ «Трекінг» з бюджетною лінійкою трекінгових шкарпеток. Борт шкарпеток повинен на 3 см і більше виступати над берцями чобіт. Чим довша шкарпетка, тим крашче. При цьому, шкарпетки повинні вдягатися завжди поверх термобілизни.
   
7. Для більш інтенсивного виведення вологи від стоп при тривалому активному пересуванні або в приміщенні, манжету борту шкарпеток можна натягувати на берці, вивертаючи навиворіт.
8. При екстремально сильному морозі, якщо дозволяє об’єм взуття, довгі шкарпетки можна натягнути другим шаром на ступню, вивертаючи навиворіт. Таким чином досягається ефект подвійних шкарпеток. Найбільш практично цей спосіб використовувати в пасивній діяльності.
   
9. Додатково можна вдягати тонкі термошкарпетки під трекінгові зимові, щоб нога в будь-якій обстановці залишалася сухою.
10. Одягати взуття необхідно тільки в сухих і чистих шкарпетках, бажано прогрітих до кімнатної температури.
11. На складних маршрутах і при пересуванні з вантажем шнурівку щільно зашнуровують. Таким чином щільно фіксується голіностоп.
12. На простих маршрутах, при повсякденній діяльності та відпочинку шнурівку можна послаблювати. У такому положенні циркуляція кровопостачання нижньої кінцівки не порушується. Якщо в приміщенні жарко, дивись пункт 7.
13. Для ефективної роботи мембрани чобіт їх слід утримувати в чистоті.
14. Для довговічності шкіри чобіт потрібно очищати від бруду, періодично змащувати кремом і раз на два тижні наносити гідрофобну рідину, яка йде в комплекті.
15. Штанини брюк повинні носитися поверх чобіт, а не заправлятися всередину. Тим самим не порушується кровопостачання нижніх кінцівок. Штанини або манжети, стягнуті внизу, додатково не дозволяють холодному повітрю і снігу потрапляти всередину через верх взуття.
    
16. Якщо з якої-небудь причини перед одяганням черевиків всередині виявиться вода, а можливостей висушити взуття немає, завдяки мембрані, сушити взуття на сильному морозі можна за допомогою активної діяльності, до повного виведення вологи назовні через мембрану. При цьому шкарпетки під час взування повинні бути сухими, а вода або сніг попередньо витрусити зсередини чобіт.
17. Сушити взуття можна як на повітрі (сушарці) і біля обігрівального обладнання, так і біля багаття на безпечній відстані. Виробник мембрани заявляє, що швидше за оплавиться кордура і шкіра, ніж зіпсується мембрана.
    
18. Найтриваліший час комфортного перебування у взутті досягається за допомогою утеплення всього організму, вживання гарячих напоїв і калорійної їжі. Алкоголь виключається, так як він розширює судини, що, в кінцевому підсумку, призводить до переохолодження всього організму і ніг зокрема.

Якщо знехтувати хоча б одним з 18 правил, не буде можливості досягти оптимального комфорту ніг в польових умовах, тому, перед тим як скаржитися на взуття, потрібно, перш за все, проаналізувати свої дії щодо досягнення результату, адже за своє здоров’я кожен військовослужбовець несе індивідуальну відповідальність і перекладати її на виробників не коректно і не професійно.

© Игорь Молодан

Українці розсипалися по широкому світі частинно ще перед Першою світовою війною, а відтак після Другої світової війни, як переселенці з таборів Ді-Пі (переселених осіб), чи з таборів праці.

Карта розміщення українців у світі 1920 р.

Найбільше скупченою масою поселилися українці в США і Канаді.

США — Перші українці приїхали на північно-американський континент у 17-ому сторіччі. В другій половині 19-го стол. приїхала тут велика маса заробіткової еміграції, що тяжко працювала на життя в копальнях, фабриках та на інших роботах. Для опіки і охорони цих робітників створено українські забезпеченеві товариства, з яких перший був Український Народний Союз у 1894 р., а з ним повстав український часопис «Свобода». Відтак повстали ще три українські забезпеченеві товариства, а також жіночі та інші. До 1914 р. приїхало до США 500,000 українців. Після Другої світової війни приїхало 85,000 переселенців, в більшості інтелігенції і з тим широко розвинулося культурне, наукове і організаційне життя, суботні українські школи, парохіяльні цілоденні школи, молодечі організації Пласт, СУМ, і ОДУМ, численна преса, хори і.т.д. Тут існує Наукове Товариство ім. Шевченка, Українська Вільна Академія Наук, Філія Українського Католицького Університету. Ук-раїнська Католицька Церква нараховує 250,000 вірних із 210 парохіями, Митрополитом та чотирома єпископами, Українська Автокефальна Православна Церква 15.000 вірних з Митрополитом та великим культурним осідком в Бавнд Бруку, де існує також великий український цвинтар. Тепер нараховується українців в США понад 1 мільйон.

Від 1973 року створений Український Гарвардський Інститут.

Канада — тут українці творять третю щодо числа національну групу після англійців і французів і їх начислюють тепер біля 590.000. Перша хвиля емігрантів для праці на рілі та викорчування лісів у західних провінціях Альберти та Манітоби приплила у 1880 році, друга в роках 1910-1918, а третя з більшою частиною інтелігенції після Другої світової війни і ця частина поселилася на сході, особливо в провінції Онтаріо. Із-за чисельного стану українці в Канаді мають найбільші політичні права та своїх репрезентантів в канадському уряді, на постах губернаторів, посадників міст і.т. п. До недавного часу тут була дуже активна комуністична українська організація, яка ввесь час тримала зв’язки з СССР. Широко розвинуте українське життя має культурні, наукові та освітні організації, в провінціях Альберти та Манітоби вчать українську мову в школах, а крім того існують цілоденні українські школи як і суботні. Виходить ряд часописів, існують знамениті хори, танцювальні групи. Більшість українці – це члени УКЦеркви, яких начислюють 186,000 із 4 єпископами, Митрополитом і біля 300 священиками. Друга щодо кількости є Українська греко-православна церква із 116,000 вірними із Митрополитом і 4 єпископами. 27% українців в Канаді належить до різних протестанських релігій. Існують молодіжні організації: Пласт, СУМ, МУН, і ОДУМ. Незвичайно активна є велика організація професіоналістів.

Австралія — тут українці поселилися в більшій кількості щойно після Другої світової війни і їх начислюють 34,000. Вони приїхали молодою робочою силою, що відтак розвинулася в сильну групу із численними професіоналістами. Розбудовано суботні українські школи, громадське життя, літературне, повстали хори, танцювальні групи, жіночі та молодечі організації. Усі належать або до УКЦ або УАПЦ. Видають українську пресу. З молодечих організацій найсильніший Пласт і СУМ. В сусідній Новій Зеляндії живе біля 500 українців, також поселенці після Другої світової війни

Південна Америка:

Аргентина — тут еміграція перейшла різні етапи, перший із них приїзд заробіткової еміграції був до 1914 р., коли прибуло 50,000 осіб, між двома війнами ще яких 6,000, а після Другої світової війни 8,000 нових емігрантів із таборів Німеччини і Австрії. Але відтак прийшов відплив, коли 5,000 повернулося до СССР, а 3,000, а то і більше, до США і Канади. Найбільше скупчення українців в Міссіонес ,Чако, і столиці Буенос Айрес. В більшості працюють на ріллі, а життя зосереджується біля церков. УКЦ має біля 110,000 вірних, єпископа і 22 священиків та монаші чини. УАПЦ начисляє 50,000 вірних. Існує активне товариство «Просвіта» і «Відродження» і вони організують українські школи, хори, танцювальні групи, видають часописи. З молодечих організацій є Пласт, СУМ. Тепер нараховується усіх українців біля 200,000.

Бразилія — тут живе приблизно 153,000 українців майже усі вони хлібороби, скупчені в провінції Парана. Українське життя зосереджується біля церков. Особливо УКЦ, яка тут сильна: 85% це католики. Існує український інтернат для молоді, школи провадять монахині-катехитки і сестри Служебниці та оо. Василіяни. Українські поселенці дуже бідні, здані на допомогу із США і Канади. Громадське життя провадить Хліборобсько-Освітний Союз.

Парагвай — має ок. 8,000 українських поселенців, які займаються сільською господаркою. Тут більшість православних, католиків лише 30%. Осередком громадського життя — «Провіта» із своїми філіями.

Уругвай — начислює біля 8,000 українців з того 50% живе в столиці країни. Існують товариства «Просвіти» і «Відродження».

Венесуели — 1,500 українців, більшість з них працює в індустрії або по професіях в столиці країни — Каракасі. Життя зорганізоване в «Українській громаді» та при церквах. 

Європа:

Великобританія — більшість українців переїхала тут після Другої світової війни і є їх ок. 30,000. Найбільше скупчення в Манчестері. 80% є католиками. Працює ряд організацій, є суботні школи, молодечі організації, жіночі хори, танцювальні групи, Т-во Комбатантів. З молодечих найсильніший СУМ, на другому місці Пласт.

Німеччина — перша еміграція заробіткова приплила після Першої світової війни. Після Другої світової війни тут було скупчення 200,000 переміщених осіб, з яких 126,000 переселилося до інших країн в роках 1947-1954. Залишилося постійно жити 20,000, більшість працює в індустрії. В перші роки після Другої світової війни тут процвітало буйне громадське життя у таборах Ді-Пі.

Повстали українські школи початкові та середні, театри, хори, різні організації культурні та наукові, відновлено Наукове Товариство ім. Шевченка і Українську Вільну Академію Наук. Виходили численні часописи, тижневики і місячники.

Тепер життя українськ  найкраще розвивається в Мюнхені. Там діє Український Вільний Університет, інтернат «Рідна Школа», існують діточі садки, суботні школи. Життя українське зосереджується біля УКЦ і УАПІД, які мають свої церкви в Мюнхені та своїх окремих єпископів та священиків. Громадське життя репрезентує Центральне Представництво Української Еміграції.

Франція — тут живе тепер 25-30,000 українців. Частина з них це політичні емігранти після Першої світової війни, а після Другої тут залишилася велика кількість насильно вивезених на роботи молодих людей і утікачів із совєтської армії. Українське життя централізується по великих містах, особливо в столиці Париж. Тут бібліотека ім. Симона Петлюри, а поблизу Парижа центр НТШ — Сарсель де від 1952 року група науковців  працює над Енциклопедією Українознавства. Існують курси українознавства, суботні школи, літні табори для української молоді. УКЦ має в Парижі свого єпископа і ок. 17,000 вірних. УАПЦ має свого адміністратора і 2 церкви. Активні є молодеча організація СУМ і гуртки Пласту.

Бельгія — тут після Другої світової війни поселилася більша кількість українців з таборів Ді-Пі, ок. 10,000, але пізніше виїхали до заморських країн. Тепер ок. 4,000 працюють в промислі і торгівлі. Українське життя зосереджується в Брукселі та Лювені, де українці студіюють на університеті.

Голляндія — не має тепер більше як 500 українців, але відома зі свого славного Візантійського Хору під проводом проф. М. Антоновича, якого всі члени голляндці. Щорічно до Роттердаму приїздять великі групи українців з різних частин Европи на гріб пол. Євгена Коновальця, що загинув там в 1938 р.

Австрія — гуртує українців найбільше у столиці Відні, де від 1775 р. є УКЦ св. Варвари. Усіх українців ок. 5,000. Культурне і громадське життя розвивається у Відні. Відомий хор церкви св. Варвари, активне Українське Філателістичне Товариство. Існує Координаційна Рада Українських Організацій Австрії, яка занимається приїжджими зі Східної Європи.

Італія — Українське життя зосереджується в Римі, де є осідок Українського Католицького Університету, осідок Кардинала УКЦ, мала і велика семинарія. Мала семинарія — одинока середня укр. школа в Європі. Є інтернат для студентів.

Польща — тепер там ок. 150,000 українців більшість переселені із Лемківщини, Зах. України, Волині і Полісся після Другої світової війни. 50% католики. Існує Українське Суспільно-Культурне Товариство, яке видає свій тижневик «Наше слово».

У Варшаві є катедра українознавства при університеті. В Кошаліні є українська школа та інтернат. Там відбуваються також фестивалі хорів та танців.

Румунія — Українців 100-150,000. Пануюча релігія православна. Після Другої світової війни прийшла там інтензивна румунізація, школи колись українські перейшли на румунську мову. Просвітянську працю виконують священики. Життьовий стандарт низький, більшість українців занимається сільським господарством.

Югославія — Українці скупчені найбільше коло Нового Саду у Войдодіні, всіх разом ок. 50,000, в тому багато переселенців з Пряшівщини. Культурне життя розвивається добре, по селах є українські школи, друкують підручники. Літом відбуваються з’їзди, відомий є фестиваль «Червона Ружа». Велике поселення в Руській Керстурі, де є Дім Культури. Є монастирі оо. Василіян та інших католицьких чинів. Є єпископ УКЦ.

Тризуб — державний герб України, схвалений передпарляментом України, Українською Центральною Радою в Києві, в січні 1918 року.

Уже тисяча років Україну символізує тризуб, родовий знак русько-українського княжого роду Рюриковичів або — як ще інакше кажемо — герб української династії Рюриковичів.

Найстарший рисунок тризуба археологи відкрили на цеглинах Десятинної Церкви Пресвятої Богородиці в Києві, що про неї буде мова нижче.

У 988 році великий, в розумінні перший між усіма русько-українськими князями, київський князь Володимир Святославич, який помер 15 липня 1015 року, охристив Русь-Україну, а християнську віру проголосив офіційною державною релігією України. За те українська Церква проголосила його святим і назвала «святим і рівноапостольським», а український народ назвав його «великим». Тому то кажемо і пишемо «великий київський князь Святий і Рівноапостольський Володимир Великий».

В роках 989-996 св. Володимир побудував в Києві згадану Десятинну Церкву Пресвятої Богородиці, яка називається тому «Десятинна», бо він на її будову і прикрасу кожного року давав одну десяту своїх великих княжих прибутків. Не дивно, що ця перша, здається, мурована церква на Русі-Україні була багато і по-мистецькому прикрашена. До її будови будівничі ужили цеглин з родовим знаком-гербом князя фундатора.

Тризуби св. Володимира Великого на його монетах, а. Срібна монета з тризубом, б. і в. Тризуби на його інших монетах.

Крім тризуба на цеглинах маємо Володимирів тризуб ще на його монетах, грошах, які він чеканив-карбував зі золотої і срібної бляхи. З того часу князі Русі-України прийняли тризуб або його відміну двозуб як їхні герби і карбували їх на своїх грошах та інших предметах, які належали князеві або княжим воїнам.

Тризуби Ярослава Мудрого на його монетах. а. Срібна монета з тризубом, б. Тризуб на підвісці-дармовисі, найденому у Швеції, в. Тризуб на срібній монеті, найденій у Стокгольмі, Швеція.

З геральдики, т. є з науки про герби знаємо, що є старі, давні герби, які мають свою тисячолітню історію і свої традиції, та герби-молодики, без давніх традицій і без особливого історичного минулого. Геральдикам-дослідникам гербів легко «відчитати» значення молодих гербів, бо про них та про їх символічне значення є історичні документи, грамоти, пояснення тощо. Куди трудніше пояснити значення, а часом навіть саму форму-рисунок старовинних гербів, які мають за собою тисячолітню бурхливу історію і свої давні, вікові традиції, а про яких не все збереглися літописні записки, старі грамоти чи навіть припадкові згадки.

До таких старовинних, історичних гербів саме належить родовий знак-герб династії Рюриковичів, сучасний національний герб України — тризуб.

Родовий знак Рюриковичів — тризуб, вирізьблений на сільниці з оленячого рога, найдений біля княжого городища — Воїнь.

Сама назва «тризуб» чи «тризубець» постала 160 років тому, на самих початках минулого 19-ого сторіччя. З того часу більше ніж 150 років, багато дослідників різних народів і різних країн вивчали і вивчають первісне символічне значення і первісну форму нашого тризуба. До нинішнього дня вже декілька десятків істориків, археологів, геральдиків, нумізматів-дослідників старших грошей-монет, сфраґістів-дослідників старих печаток, палеографів-дослідників старих написів і письма та інші з ними споріднені вчені-науковці досліджували і досліджують форму і значення тризуба. У висліді їх наукової праці до нині постало більше ніж 30 різних теорій, наукових здогадів про первісну символіку тризуба, про його давнє значення та про його стару форму.

Одна група археологів, нумізматів і сфраґістів твердила, що тризуб походить від трисвічника-трикірія, який символізує св. Трійцю, — Бога-Отця, Бога-Сина то є Ісуса Христа і Бога-Духа, Святого Духа.

Варто пригадати, що трисвічника (і двосвічника) у Східніх Церквах, в тому і в Українських Православній і Католицькій Церквах, уживають владики, то є митрополити, архиєпископи і єпископи під час св. Літургій. Ми нераз бачимо, як вони трисвічником і двосвічником благословлять вірних, учасників Богослужби. Трисвічника уживають також і священики при освяченні води під час Йорданського водосвяття.

В багатьох українських родинах під час Святої Вечері, в навечеря Різдва Христового і Йорданського свята, у трисвічниках світяться свічки.

Трисвічник (у нас називають його популярно також «трійця»), який засвічуємо в наших домах па щедрий вечір перед сватом Богоявлення як символ об’явлення Бога в трьох божих особах. Трисвічником (також і двосвічником) благословлять владики вірних у наших церквах під час архиєрейської Служби Божої. Само до трисвічника також дуже подібний наш тризуб.

Іншій групі вчених тризуб нагадує корогви, що їх маємо в наших українських церквах. Давно візантійські імператори, цісарі Царгороду (Константинополя) уживали корогвів як знак їх цісарської влади. Імператор Константин Великий (274-337 pp.) казав на своїй корогві нашити хреста, і так імператорську корогву із хрестом і зображеннями святих почали уживати під час Богослужень.

Зразок церковної корогви. Як її обернемо, тоді до неї дуже подібний наш тризуб.

Один археолог писав, що тризуб нагадує вершок пошкодженого візантійського скіпетра (цісарської «булави») царгородських цісарів. До його думки приєднався ще інший вчений-дослідник, який навіть сказав, що цей скіпетр привезла з Царгороду візантійська княжна Анна, жінка київського князя, св. Володимира Великого, як подарунок від її брата, імператора Василя II.

Є багато дослідників, які у тризубі вбачають упрощений (схематичний) рисунок птахи в леті або із розпущеними крилами.

Один геральдик і одночасно нумізмат та археолог німецького походження, що досліджував тризуб на монеті князя Ярослава Мудрого, яку знайдено аж у Швеції (і там вона тепер зберігається в музею у Штокгольмі), казав, що цей тризуб зображує ворона. Але тому що ворон у поганських часах мав бути гербом Данії, науковці були тієї думки, що за часів св. Володимира Великого і Ярослава Мудрого князь-християнин такої великої і могутньої держави, якою тоді була Русь-Україна, не міг уживати на своїх грошах і печатках поганських знаків-символів як свого герба.

Науковці припускали, що тризуб є радше упрощеним рисунком голуба. А знаємо, що Св. Дух часто зображуваний у виді голуба.

Стрілки, спрямовані до зразка тризуба св. Володимира Великого (1), що подібний до сокола в льоті, баченого із низу, вказують на «ніжки» сокола, сховані у пірю тулуба. — Стрілки біля зразка тризуба Ярослава Мудрого (2), що подібний до сокола в льоті, баченого згори, вказують на «очі» цього сокола.

Ще один шведський науковець, який досліджував інший тризуб Ярослава Мудрого, збережений на прикрасі-підвісці, найденій теж у Швеції, сказав дуже загально, що цей тризуб — це птаха із розпущеними крилами — родовий знак Ярослава Мудрого і що тієї птахи, як свого знаку, уживав св. Володимир Великий.

Дуже цікаво пояснював походження тризуба ще один гурт вчених. Вони говорили, що тризуб постав із дуже складного укладу грецьких літер грецького слова «базилевс», яке в перекладі на українську мову значить «володар».

Є ще більше наукових здогадів про походження тризуба. Хочби згадати теорію про його походження від корабельного якора, від порталю — парадного входу до храму або палати, від шолома княжого воїна і тому подібне.

За однією із теорій наш тризуб виводиться від корабельного якора, який був складовою частиною прапора торговельної фльоти (зліва) і прапора морського міністра (зправа) відновленої в 1918 р. української держави.

Як бачимо, науковці-дослідники мають не мало труднощів при вивченні і поясненні нашого герба — тризуба. А все таки вони не здаються і далі його досліджують.

От недавно, як ми про те вже згадували, знову в науковому світі виринуло питання постання і значення тризуба. Тим разом вчені пригадали, що у «Слові про похід Ігоря на половців» та в інших поетичних творах (наприклад билини) княжої доби князів і княжичів називають соколами. Тому дехто з них думає, що тризуб, родовий знак наших князів Рюриковичів, зображує сокола. На їх думку, тризуб Ярослава Мудрого нагадує баченого згори сокола в леті. На Ярославових тризубах, найдених у Швеції, дуже виразно бачимо на долішньому «зубі», зверненому вдолину, крапки-колісцята, які дуже живо нагадують очі сокола.

Знову Володимирові тризуби, на думку тих дослідників, зображують упрощений рисунок сокола в леті, баченого здолу. На цьому тризубі «гачки», поміщені вище поперечки, по обидвох боках середнього «зуба» нагадують ніжки сокола, які він під час лету згинає і втягає в піря на його тулубі.

Коли уважно прочитаємо ці розважання вчених-науковців про походження і первісне символічне значення нашого державного герба, то зауважимо, що вони шукали і шукають відповідей на ці питання, то у чомусь гарному, шляхетному, як сокіл, символ юности і краси, то знову у чомусь лицарському, як цей княжий воїн в лицарському шоломі, то в силі, славі, могутності, як ті візантійські цісарі-імператори з корогвами і скіпетрами-«булавами», і вкінці у чомусь божественному, «від Бога даному», як св.Трійця, символізована трисвічником-трикірієм, і Св. Дух, зображений у виді голуба.

Водяник (за нашим старовинним народнім віруванням — водний демон) із своїм знам’ям, подібним до тризуба. Знам’я грецького бога моря (з поганських часів) — Посейдона також дуже подібне до тризуба.

Ми часто виводимо наш герб від тризуба Посейдона, поганського грецького бога морів і мореплавання. Це, здається, не зовсім правильно. Адже тризуб св. Володимира Великого постав у тому часі, коли Русь-Україна стала християнською державою, а за тодішнім віруванням християнський князь був «Богом вибраний і Богом вінчаний-коронований», і тому ні поганського тризуба Посейдона, ні теж данського поганського ворона такий князь не уживав на своїх монетах і печатках.

Не зважаючи на те, що науковий світ уже 150 років досліджує наш герб, він ще не дав остаточної відповіді на його походження.

Від давніх часів різні товариства, суспільні з’єд­нання, лицарські й військові формації вибирали собі за опікуна-патрона якусь святу або історичну постать, до якої відчували особливу пошану. Якщо це була свята особа, тоді просили її також про допомогу і заступниц­тво перед Богом. Коли це якась світла постать з історії, тоді це був доказ, що ідеї, які вона визнавала, або при­кмети її характеру були дороговказом, взором до на­слідування для членів організації чи товариства, що обрали її патроном-опікуном.

Ми, українські пластуни, як і багато інших орга­нізацій молоді скавтського типу, обрали своїм патроном св. Юрія, колишнього опікуна всього середньовічного лицарства, бо прикмети його характеру, що присвічу­вали давнім лицарям, є і для нас зразком для насліду­вання. Культ цього великого святого з криштально чистим і стійким характером має в українському народі свою довговічну традицію. Особа нашого опікуна, св. Юрія, об’єднує в собі ідеали, які висловлюють три го­ловні пластові обов’язки супроти Бога, нації, нашого довкілля і нас самих. А тому, що він теж є патроном подібних організацій інших народів, то його світла по­стать єднає нас з різними близькими нам духом орга­нізаціями молоді в світі.

Св. Юрій походив зі шляхетської родини з Кападокії в Малій Азії. Жив він при кінці третього століття після народження Христа. Тоді в Римі панував цісар Діоклеціян, і св. Юрій служив у римському війську, де відзначився великими лицарськими ділами. Однак тому, що Юрій відважно признавався перед поганами до своєї християнської віри і не хотів виректися її за жадні осо­бисті користі чи почесті, — згинув мученичою смертю.

Слава хороброго християнського лицаря, що свідомо і відважно згинув за Христа, розійшлася по цілім тодіш­нім християнськім світі. Церква визнала його святим. Уже в середніх віках лицарі залюбки віддавалися в опі­ку св. Юрія-лицаря, а опісля прийняли його за свого патрона.

Різні лицарські ордени прийняли назву і патро­нат св. Юрія. Також увійшло у звичай, що всіх юнаків, коли вони вступали в лицарський стан, мечем “вибивано”на лицарів в імені св. Юрія. Йому також складали мо­лоді лицарі присягу.

Від самих початків християнства в Україні св. Юрій став патроном українського лицарства, тобто княжих дружинників, а потім одним з опікунів козаків, які у своїх піснях співали «Нам поможе св. Юр», а також ін­ших військових частин недавнього часу, що, крім св. Покрови, почитали св. Юрія як мужнього і безстрашного оборонця правди і добра.

Отак св. Юрій став прообразом лицарства і патро­ном боротьби за найвищий ідеал народу: свободу та символом боротьби проти зла.

Традиції українського лицарства прийняв Пласт, і так, як усі інші українські лицарі, пластуни плекають культ св. Юрія.

Перед очима всіх нас, пластунів, стоїть постать св. Юрія у блискучій зброї на білому коні, коли він довгим списом проколює страшного змія.

А цей змій є в кожному з нас. В кожній людині цей змій проявляється в знеохоті працювати ідейно, коли тре­ба побороти більші труднощі, також у лінивстві та бай­дужості до ідеалів добра і краси.

З цими проявами зла, із цим «змієм» ми як новіт­ні українські лицарі мусимо за прикладом нашого па­трона св. Юрія завжди зводити завзятий бій.

Гocпoдь oбдapив нaш нapoд oднoю з нaйкpaщиx тa нaйбaгaтiшиx тepитopiй нa зeмнoмy гльoбi. У тиcячoлiтнiй icтopiї нaшoгo нapoдy зaпиcaнo дyжe cвiтлi чacи дepжaвнoгo життя й poзвиткy, нaпpиклaд, зa княжиx чaciв, кoли кoжнa кpaїнa тoдiшньoгo кyльтypнoгo cвiтy ввaжaлa чecтю мaти пpиязнi зв’язки з Укpaїнoю. Бyли тeж чacи pyїни, зaнeпaдy й нeвoлi. Цe гoлoвнo тoмy, щo piзнi нapoди чи їx тoдiшнi вoлoдapi бyли лaci нa нaшy плoдючy зeмлю тa її бaгaтcтвa й кpacy. Бyлo бaгaтo вини тeж i caмиx нac, yкpaїнцiв, дeякиx нaшиx пpoвiдниx мyжiв i зaгaлy, щo нe зaвжди викaзyвaв дoбpy вoлю згiдливo, opгaнiзoвaнo виcтyпaти в oбopoнi piднoї зeмлi. He зaвжди cтaвили вoни зaгaльнe дoбpo нaцiї пoнaд ocoбиcтi чи гpyпoвi iнтepecи.

Ta бeз yвaги нa чиcлeннi нeщacтя І дoвгi чacи нeвoлi нaш нapoд нe лишe нe зaгинyв, нe poзпливcя в мopi чyжиx нapoдiв, aлe вce нaнoвo змaгaє дo вiльнoгo життя, чecнo й мyжньo збepiгaючи cвoю нaцioнaльнy oкpeмiшнicть i cвoю кyльтypy.

У нac бyли cлaвнi дepжaвнi мyжi i пoлкoвoдцi, cвiтoвoї cлaви apxиєpeї, yчeнi, пиcьмeнники, пoeти, в нac poзвинyлocя пpeкpacнe нapoднє миcтeцтвo й мyзикa, якими мoгли б пoxвaлитиcь нaйкyльтypнiшi нapoдн cвiтy.

Нам тpeбa дoбpe пiзнaти piзнi дiлянки з yкpaїнoзнaвcтвa чи тo в шкoлi, чи читaючи книжки, жypнaли тoщo. Аж тoдi ми пepeкoнaємocь, щo мoжeмo бyти гopдими з пpинaлeжнocти дo тaкoгo тaлaнoвитoгo, чecнoгo, кyльтypнoгo й бaгaтoгo нapoдy.

Треба нaм знaти, щo yкpaїнcький нapoд вpic i зaкopeнивcя y cвoю piднy зeмлю, нeмoв кpeмeзний дyб, тaк щo жaднa сила нe мoжe їx oднe вiд oднoгo вiдipвaтн.

A тi пoceлeнці, щo пo вoлi чи пo нeвoлi з нeї пepeceлилиcь i живyть y pізниx cтopoнax cвiтy, цe нeнaчe шиpoкe гiлля вeликoгo дepeвa. Вони твopять iз мaтipнiм пнeм oднy вeликy cпiльнoтy, бo вci вoни мaють cпiльнe кopiння oднiєї piднoї кpoви й кyльтypи, щo зpocлa нa пpaдiднiй зeмлi.

Ворожі нapoди, щo xoтiли й щe дoci xoчyть, щoб yкpaїнcький нapoд зaгинyв, зaтpaтив cвoю нaцioнaльнy oкpeмiшнicть, пoшиpювaли й дaлi пoшиpюють piзнi нeпpaвдивi вicтi пpo нaшy icтopiю, пpивлacнюють coбi piзнi здoбyтки yкpaїнcькoї кyльтypи, oклeвeчyють нaшиx cлaвниx i чecниx пpoвiдниx мyжiв тoщo.

Цi вicтi в чac нaшoгo зaнeпaдy й нeмoчi дicтaлиcь i вкopeнилиcь y джepeлa cвiтoвoї нayки, eнциклoпeдiї, нayкoвi твopи чyжиx yчeниx, щo лeгкoвipнo пpийняли їx зa пpaвдивi.

Треба щe вeликoї, cyмлiннoї й тepпeливoї тa дoвгoї пpaцi нaшиx yчeниx i нac ycix, щoб цi нeпpaвдивi вiдoмocтi cпpaвити, пepeкoнaти cвiт пpo cлyшнicть нaшиx твepджeнь i злy вoлю клeвeтникiв.

Особливу poлю й oбoв’язoк нaклaдaє дoля нa тиx укpaїнцiв, щo живyть пoзa мeжaми piднoї зeмлi; вoни мaють змoгy зycтpiчaтиcя з чyжинцями, мaють дocтyп дo нayкoвиx ycтaнoв i бiблioтeк y вiльнoмy cвiтi, бo xoч бaгaтo вчeниx i визнaчниx людeй yжe пepeкoнaлиcя пpo cлyшнicть нaшoї cпpaви, тo щe зaгaл чyжинцiв чacтo виявляє пoвнy нecвiдoмicть пpo нac i нaш нapoд.

Тому тpeбa, щoб тi yкpaїнцi дoклaднo пiзнaли piзнi дiлянки yкpaїнoзнaвcтвa, бo тiльки тoдi змoжyть викoнaти цeй oбoв’язoк. A дo цьoгo пoтpiбнo їм лишe cвідoмocти cвoгo зaвдaння i дoбpoї вoлi. Зaкoни вiльнoгo зaxiдньoгo cвiтy дaють їм пoвнy cвoбoдy любити i збepiгaтн piднy кyльтypy, бyти вipними cинaми cвoєї cпiльнoти, бoж цe не пepeшкoджaє їм нi в чoмy бyти дoбpими гpoмaдянaми, a нaвiть визнaчними мyжaми дepжaв, y якиx живyть.

Збipним зycиллям yciєї нaшoї нaцiї і нa piднiй зeмлi, i пoзa її мeжaми ми вкiнцi здoбyдeмo Укpaїнi пpaвo вceбiчнoгo poзвoю й вiльнoгo життя, тaк щoб вoнa зaйнялa гiднe мicцe мiж нapoдaми cвiтy. Xoч якi ми щe мoлoдi, тo ми мycимo пoмoгти в цьoмy, чим тiльки мoжeмo.

У Божому Законі було: Люби ближнього свого; лицарство Середньовіччя присягало помагати слабшим. Але наша доба майже забула ці шляхетні гасла. Тільки Церква вчить далі, мрійники проповідують любов ближнього, десь сестри милосердя помагають хворим по лікарнях, може брат братові або друг другові стає десь у допомогу. А в щоденному житті людей запанувала тільки думка про себе самого, може, ще тільки про своїх найближчих. Егоїзм став гаслом практичного життя.

І ось Скавтовий Рух, що сягнув до Божих і лицарських законів, поставив між Головні Обов’язки: помагати другим. Він виповів війну егоїзмові, а в поле проти нього повів альтруїзм. Він вірить, що зближить світ до кращого завтра, до стану миру й доброї волі між людьми, коли навчить нове покоління спочувати другим, розуміти їх і помагати їм та поширяти природне хотіння щастя теж на ближніх. Бі-Пі ще в свому заповіті пригадував юнакам, що суттєвим шляхом до щастя є вміння давати щастя іншим.

Взагалі — помагати другим — це головне окреслення відношення пластуна до свого людського окруження. Воно зобов’язує пластуна, але заразом зобов’язує других бути такими самими. Воно здібне творити доброзичливий настрій між людьми, той, що від нього стільки доброго залежить на світі. В ньому пробивається і ним підсилюється віра в людину: цю другу, крім себе. Кажуть, у найгіршій людині знайдемо декілька відсотків добра. І ось поміч такій людині — а пластун поможе кожній — це відклик до отого зеренця добра, шляхетности. А поміч, доброзичливість і серце для тих, що їх доля зневірила в світ і людей — це захитання тієї зневіри, це доказ, що існує добро в людях. Пластуни готові дати цей доказ.

В гаслі помагати другим криється теж основна вимога для пластуна: бути корисним членом суспільности, в якій живе він і з якою зв’язаний.

Як завжди, Пластовий Закон розуміє поміч ближньому зовсім практично; він же кличе не тільки «любити», а й «помагати», тобто вимагає чину, а не тільки серця. Пластовий Закон, як вказівка поведінки, дає ближчі основи. Там знайдемо: «пластун є справедливий, чемний, братерський і приятельський, корисний…», а це все — відношення до других.

Вкінці — клич альтруїзму та корисности має свій практичний вислів у пластовій ідеї щоденного доброго діла. Ця ідея становить заразом ціль і є методою. Пластунові кажуть сповнити щодня добре діло: вузол на пластовій хустині пригадує символічно цей обов’язок. Не треба необхідно, щоб було це велике діло; але треба, щоб плило з доброї волі пластуна, щоб принесло комусь чи чомусь, людині, чи тварині, чи рослині, вдома, в школі, на вулиці… — якусь користь, і щоб для нього приніс пластун якусь жертву: хвилину часу, чи зусилля, чи річ. Нехай це буде для кожного пластуна дрібниця, але подумаймо: тільки мільйон пластунів і щоденно мільйон добрих діл на світі, а потому тижні, місяці, літа; або — скільки їх в житті одного пластуна! Скільки доброго, корисного, скільки дрібної вдячности, усміху й віри в добрість людини! Це — як ідея.

Але вона й метода, бо своєю правильністю і повторністю вчить новака чи юнака корисности й альтруїзму.

Не забуваймо, що клич помагати другим й ідея щоденного доброго діла мають у пластовій системі преважне значення. В практиці вони інколи неначе в тіні великих кличів служби Богові й Батьківщині. Та, проте, вони суттєві та необхідні для Пласту. Вони зрештою і згідні з двома першими, в повній гармонії з ними і сповняють їх.

Українця, що приїзджає з Краю на чужину вдаряє ввічі ось який прикрий і сумний факт: українська молодь, що зросла на еміграції, ча­сто говорить між собою чужою мо­вою. Не хочу тут шукати чиєїсь ви­ни, а тільки ствердити сумну дій­сність. Батьки, що працюють поза домом, посилають дітей на день до чужих шкіл і захоронок, де дітвора ввесь час говорить чужою мовою. Коли ж батьки вернуться ввечері з праці, з вигідности самі також го­ворять з дітьми по чужому. Тому нічого дивного, що такі діти тільки з величезними зусиллями можуть уживати рідної мови. Ці, деколи майже непоборні, труднощі зовсім відбирають їм охоту говорити рід­ною мовою. Які наслідки цього, кожному відомо.

Тому вимога до батьків: говоріть завжди й всюди з своїми, дітьми тіль­ки українською мовою.

А до пластунів, тих передовиків української дітвори й молоді, за­клик:

Памятайте, що в Рідному. Краю ти­сячі українських дітей, помимо частих заборон і погроз займанців (в школі, урядах і т. д.) наражаючись на великі неприємності, уживають тільки рідної мови.

Пластуни, памятайте, що наша українська мова одна з найкращих на світі. Памятайте, що вона є мо­вою народу, що покликаний відігра­ти велику ролю в історії світу.

Тому всюди там, де не мусите го­ворити по чужому, говоріть тільки по українськи, тимбільше, що ніхто за це не буде вас переслідувати. Будьте горді, коли нею говорите! За вашим прикладом підуть і інші українські діти, що ще до Пласту не належать. В цей спосіб слова Пла­стового Гимну, в якому співаєте:

«Пласт наша гордість і мрія,
Для Вітчини це наш труд…»

не будуть для вас пустим звуком.

Прикмети пластуна з’ясовані в нашому Пластовому Законі. Правила, зібрані в ньому, є переданням давніх лицарських законів, а тепер уже тривалими основами культурного світу, згідними з християнською етикою, ідеалами, в ім’я яких ведеться від найдавніших часів боротьба благородности з варварством. За при­кладом давніх борців усіх народів, піднялися ми, пла­стуни, як новітні українські лицарі, щоб іти самим і ве­сти інших до перемоги тих ідеалів. У тому поході стаємо здисципліновано й вірно в допомогу найкращим нама­ганням найбільших геніїв усіх народів. Це ми, пластуни, підіймаємо стяг ясного лицарства в ім’я українського народу і його борців за правду й волю, за добро й кра­су, за право людини до свобідного життя. Ось правила нашого закону й розуміння їх:

1. Пластун словний. Раз даного слова дотримує, не зважаючи на пере­пони.
2. Пластун сумлінний. Кожне діло, за яке добровільно взявся, виконує по змозі  якнайліпше.
3. Пластун точний. Реченця, визначеного для початку чи кінця якогось зайняття чи виконання якогось завдання, дотриму­ється точно.
4. Пластун ощадний. Без потреби й користи не витрачає ні гроша, ні ча­су, ні енергії, а що йому залишиться, зберігає на таку хвилину, коли буде потрібно.
5. Пластун справедливий. Він безсторонньо й без вагання признає й віддає кожному все, що кому належить. У кожному зма­ганні він дотримується засади “чесної гри”.
6. Пластун увічливий. Він допомагає в чесній справі, де до цього нагода, відступає кому слід першість і гарно поводиться з усіма, а особливо зі старшими віком та з жінками. Його ввічливість не сміє робити враження пони­ження, бо це незгідне з поняттям лицарськости.
7. Пластун братерський і доброзичливий. Він почуває себе братом усіх пластунів, а то й скав-тів чужих народів, і приятелем усіх чесних людей, а теж тварин і рослин. Він не дошкуляє нікому, не кривдить живої істоти, навпаки, намагається кож­ній живій істоті в потребі прийти з допомогою. Зо­крема працює відповідно до своїх сил для добра, скріплення і розвитку власного народу, без сліпої ненависти до загалу членів іншої національної спіль­ноти. Оцю свою допомогу дає безкорисно, без по­ниження будь-кого і без уваги на політичні чи ві­росповідні різниці. Його допомога торкається ви­ключно моральних та ідейних справ або загрожен-ня здоров’я чи життя. Він не обов’язаний помагати чужим у справах політичних, національних і осо­бистої користи, а в ніякому випадку не вільно йому перейти межі особистої чи національної гідности.
8. Пластун зрівноважений. Він не діє ніколи під впливом хвилевих настроїв, як гніву, розпачі тощо. Коли він почуває себе ображеним, шукає поради й допомоги у пластової старшини і боронить своєї чести способом згідним із законами держави. В небезпеці життя вільно йому в межах державного карного закону боронитися, як уміє й може.
9. Пластун корисний. Він займається тим, що приносить чесну і справжню користь йому самому або іншим. Він теж цінить і шанує пращо інших. Він визнає значення праці в такій черзі: 1. праця для розвитку всього люд­ства; 2. праця для власного народу; 3. праця для себе самого.
10. Пластун слухняний пластовій старшині. Він слухається пластової старшини згідно з обо-в’язуючими правильниками. Після сумлінного ви­конання наказу йому вільно, за окремим дозволом, обоснованими замітами висловити критичну гадку щодо доцільности цього наказу. Не вільно вико­нати наказу, який без сумніву був би незгідний з пластовим законом.
11. Пластун пильний. Він ніколи не пропускає нагоди навчитися чи дові­датися чогось корисного для розвитку свого духа, своєї працездатносте чи чогось, що скріплює його довір’я у власні сили.
12. Пластун дбає про своє здоров’я. Він шанує й плекає його як цінність загалу і як передумову своєї працездатности. Він не вживає ніяких отрут, не віддається ніяким налогам, зокре­ма не п’є алькогольних напитків і не курить тютюну. Загалом не робить нічого, що могло б підірвати його молоді сили або спиняти їх розвиток. Він підприємчивий, енергійний і вірить у власні сили.
13. Пластун любить красу і дбає про неї. Він намагається пособляти красі оточення своїм виглядом, одіжжю, своїми вчинками й мовою, пі­знаючи прийняті правила доброї й гарної поведін­ки, гарної української мови, і поширяє це знання словом і добрим прикладом.
14. Пластун завжди доброї гадки. Він не розгублюється й не попадає в розпач на­віть у найважчих умовах. Він завжди погідний, схиль­ний до веселости, а в небезпеці відважний.

Отже  коротко повторимо. Пластун є:

• У своїх ділах словний, сумлінний, точний і ощад­ний.
• У поведінці супроти інших справедливий, ввічливий, братерський,  доброзичливий  та  зрівноважений.
• Для добра України і Пласту корисний, слухняний і здоровий.
• Для цілого оточення дбайливий про красу й завжди погідного настрою.

До 1-ої пластової проби Ти мусиш не тільки знати прикмети доброго пластуна, але й упродовж пробного часу докласти всіх зусиль, щоб справді згідно з точками пластового закону поступати і ці прикмети собі за­своювати. Точно дотримуючись правил пластового за­кону впродовж дальшого пластування, будуємо наш характер.

Пластова система, Закон, гасла — дуже прості, легко зрозумілі. А проте криється в них глибокий зміст. В них свого роду практична життєва філософія, свій світогляд, спертий на вірі в життя, оптимізмі, ідеалізмі, альтруїзмі, життєрадісності. Але ці, може по суті філософічні поняття, окреслені зовсім простими, навіть практичними вказівками цілої пластової системи. З них перша: Пластун є вірний Богові. Глибиною свого змісту поставлена вона на чоло Головних Обов’язків пластуна. В ній передусім ідеалістичний погляд на світ: той каже вірити в Духа, який діє й рішає в історії людства; у вищий змисл життя, як той, що під владою матерії; у Провидіння, що над нами; у Творця всього світу.

Пласт вимагає релігійности й виховує для неї. Бо він цінить її силу, що дає життю глибину, гармонійність і моральні основи. Але Пласт не подає самої науки релігії; не вказує прямих шляхів служби Богові. Це діло Церкви, якої членом кожний окремий пластун. Пласт не робить різниці між визнаннями, не ставить вище одного над друге. Навпаки, він вимагає від своїх членів повного пошанівку для кожного релігійного визнання; пластун має віддати таку шану другому визнанню, якої домагається від других для свого. Пласт не дозволяє теж на релігійну пропаґанду на зібраннях пластунів різних Церков. Отже Пласт не вчить релігії, для цього він не покликаний. Але він, цілим своїм вихованням, створює основу релігійних почувань. Він вимагає активної релігійности за вказівкою своєї Церкви і послуху Їй. І він учить відчувати й подивляти красу й могутність Божого твору — Природи; він учить радіти світом і життям. Та понад усе, він учить любити й цінити Божий твір — Людину. Він робить усе, щоб піднести її на висоти, кріпити її духа й тіло, помогти їй сповнити Творцем дане призначення. Він згідний з Божою наукою, коли каже й учить любити активно батьківщину, помагати ближньому, бути чесним, корисним громадянином чи бути все усміхненим і доброї гадки. Так ось Пласт по-своєму вчить жити з Богом; він виховує людину для Бога. І в цьому суть.

Союз Брітанських Скавтів.

1. Честі скавта треба довіряти.

Коли скавт каже «На мою честь воно є так», то це значить, що воно так є, саме так, немов би він зложив найбільш святкову присягу.

Подібно, коли скавтський провідник скаже скавтові «Я довіряю твоїй честі, що ти це зробиш», то скавт зобов’язаний виконати наказ по своїй найкращій змозі і не дати себе нічим відвести від такого виконання.

Якщо б скавт мав сплямити свою честь, говорячи неправду, або не виконуючи точно наказу, як це доручено зробити йому на його честь, можна від нього домагатися, щоб віддав скавтську відзнаку і більш ніколи її не носив. Від нього можна теж зажадати, щоб перестав бути скавтом.

2. Скавт вірний королеві, своїй батьківщині, своїм скавтським провідникам, своїм батькам; своїм службодавцям і своїм підлеглим.

Він мусить стояти при них у добру чи злу годину, проти кожного, хто є їхнім ворогом або хто тільки погано про них говорить.

3.  Обов’язок скавта — бути корисним і помагати іншим.

І він має виконувати передусім свій обов’язок, навіть хочби для того він мав зректися своєї власної приємности, вигоди, чи безпеки. Коли важко рішити, котру з двох речей виконати, він повинен спитати сам себе: «Що є моїм обов’язком?» тобто «Що корисніше для інших?» — і саме те зробити. Він мусить бути готовим у кожну пору рятувати життя чи допомогти раненим. І він мусить старатися робити все, що в його силі, щоб зробити щодня комусь хоч один добрий вчинок.

4. Скавт — приятель усіх і брат кожного іншого скавта без різниці його клясової приналежности.

І так, коли скавт зустріне іншого скавта, хоча б навіть чужого, він має до нього заговорити й допомогти йому як тільки може, чи у виконуванні обов’язку, що той його саме виконує, чи даючи йому поживу або, по змозі, щонебудь інше, чого він міг би потребувати. Скавт ніколи не є СНОБОМ – Снобом, є той, хто погорджує іншим тому, що він бідніший, або, будучи бідним, дивиться кривим оком на іншого, бо він багатий. Скавт приймає іншу людину такою, якою вона є, і поводиться найкраще з нею. «Кіма» прозвали «Малим приятелем цілого світу», і це — ім’я, на яке повинен заслужити собі кожний скавт.

5. Скавт лицарський.

Значить він ввічливий для всіх, — зокрема для жінок і дітей, для старих, інвалідів, калік і т. п. І тому не годиться брати ніякої нагороди за свою поміч чи лицарськість.

6. Скавт — приятель тварин.

Він повинен хоронити їх, поскільки це можливо, від страждання та не вбивати без потреби ніякої тварини, бо вона одно з Божих творінь. Вбивати тварини для поживи і тварин-шкідників — дозволене.

7. Скавт слухняний без застереження наказам своїх батьків, гурткового чи скавтмастра.

Навіть, коли він одержить наказ, який йому не до вподоби, має повестися як вояк чи моряк, має поступити так, як поступив би супроти свого капітана дружини копаного м’яча, — він мусить його всетаки виконати, бо це його обов’язок; виконавши обов’язок, він може прийти і висловити будьякі завваження проти нього, але він мусить виконати наказ негайно. Це — дисципліна.

8. Скавт посміхається і посвистує серед усіх труднощів.

Коли скавт отримає наказ, має його виконати радо й охоче, а не повільно, немовби йшов на шибеницю.

Скавти ніколи не нарікають на труднощі, не жаліються один на одного, ані не воркочуть, коли їх виведуть з рівноваги, але посвистують і з усмішкою беруться дальше за діло.

Коли ти саме спізниш поїзд або коли тобі хтось наступить на твій «улюблений» нагніток, тим не сказано, що скавт має такі речі, як нагнітки, — або серед інших докучливих обставин ти повинен себе негайно змусити до усміху і засвистати тоді якусь пісеньку, а почуватимеш себе добре.

9. Скавт ощадний.

Значить він щадить кожний можливий сотик і вкладає його до банку, щоб мати гроші на удержання себе, коли лишиться без праці, і таким способом не стати тягарем для інших або, щоб мати гроші для інших, коли б вони того потребували.

10. Скавт чистий у думці, слові й ділі.

Значить він дивиться з погордою на нерозумних молодиків, що говорять негарні речі, і не піддасться спокусі самому говорити, думати чи робити щонебудь гидке.

Скавт чистий, ясної думки й мужній.

Скавтський закон

Організація Американський Скавтів

1. Скавт гідний довір’я. Честі скавта треба довір’яти. Якщо б він мав сплямити свою честь, говорячи неправду, обманюючи або не виконуючи точно даного доручення, коли це довірено йому на його честь, то можна вимагати від нього звороту його скавтської відзнаки.

2. Скавт вірний. Він вірний усім, кому належиться вірність: своєму скавтському провідникові, своєму домові й батькам та рідному краєві.

3. Скавт готовий помагати. Він мусить бути готовим повсякчасно рятувати життя людям у біді, помагати раненим і брати участь у домашніх обов’язках. Він мусить щодня виконати для когонебудь хоч один добрий вчинок.

4. Скавт приятельський. Він — приятель усіх і брат кожного іншого скавта.

5. Скавт лицарський. Він ввічливий для всіх, зокрема для жінок, дітей, старих, слабих і безпомічних. За свою поміч чи лицарськість він не сміє брати заплати.

6. Скавт добрий (ласкавий). Він — приятель тварин. Він не заб’є ані не зробить без потреби кривди ніякому живому створінню, але, навпаки, старатиметься хоронити та берегти кожне життя, що не приносить шкоди.

7. Скавт слухняний. Він слухняний своїм батькам, скавтмастрові, гуртковому і кожній іншій належно встановленій владі.

8. Скавт життєрадісний. Скавт всміхається, коли тільки може. Слухає наказів скоро й радо. Ніколи не тікає від обов’язків і не нарікає на труднощі.

9. Скавт ощадний. Він не нищить свавільно майна. Працює щиро, не марнує нічого й використовує якнайкраще кожну свою нагоду. Він щадить свій гріш так, щоб сам міг платити свої витрати, щоб бути щедрим для тих, що в потребі, і помічним у слушних випадках. Він може працювати за заплату, але ніколи не бере грошей за свою ввічливість або добрий вчинок.

10. Скавт сміливий. Він має відвагу дивитися ввічі небезпеці, не зважаючи на страх, і стояти за правду проти підлесливости друзів або глуму і погроз ворогів; невдача не ломить його.

11. Скавт чистий. Він зберігає чистоту тіла і думки, стоїть за чистоту в^: розмові, чесну боротьбу, чисті звичаї та пристає з чистою громадою.

12. Скавт побожний. Він повний пошани до Бога. Він ревний у своїх релігійних обов’язках і шанує переконання інших у справах звичаїв і релігії.