У прикладах сходин Ти пізнав декілька ігор і това­риських забав. Але це тільки кілька зразків з великого вибору прерізних ігор, яких можна навчитися чи то від інших пластунів, чи то з журналів і книжок для молоді. Тепер легко можна дістати на книжковому ринку багато гарних, ілюстрованих видань з цієї ділянки, різ­ними .мовами та у великому виборі.

Ігри це таке улюблене зайняття молоді всього світу, так багато різних родів і відмін їх буває, що можна на­віть поділити їх на групи. Так розрізняємо відповідно до того, де їх відбуваємо, ігри в кімнаті або на віль­ному повітрі. І одні, і другі бувають “тихі” — тобто такі, що ними не перешкоджаємо іншим, або “гамірні”, що вимагають відокремленого місця й свободи. Бувають ігри короткі, що їх можемо вплести у різноманітну програму сходин, або довгі, що на них мусимо завжди передбачити потрібний час.

Гра різниться від забави тим, що забава має на меті весело й культурно провести час, а гра завжди має завдання ще й виробляти у нас якісь прикмети духа й тіла або навчити нас чогось потрібного нам у пласту­ванні та в щоденному житті.

Тому можемо поділити ігри ще на такі, що мають на увазі виробити у грачів якусь особливу прикмету або вмілість, як ось ігри, що виробляють наші змисли, нашу пам’ять, фізичну силу і вправність (спортові), нашу спо­стережливість, дотеп або ознайомлюють нас із різними відомостями з українознавства чи вмілостями для пла­стових проб тощо.

Маючи на увазі цей поділ ігор, наші потреби під­готувати ту чи іншу точку з пластової проби, до якої готуємось, пору року, місце й час, підбираємо ігри для наших сходин, прогулянок, мандрівок, зустрічей тощо. Повторяючи їх у різних відмінах, самі переконуємось, наскільки вони помогли нам опанувати бажану ділян­ку знання чи виробили ту чи іншу бажану вмілість.

(…) Відповідно до потреб можна і треба застосовувати й переробляти найдені у підручниках ігри так, щоб для нас вони в даний час найбільше підходили.

А перш за все треба Тобі пам’ятати, що кожну гру і товариську забаву можемо провести по-пластовому так, як це ми з’ясували у правилах Великої Гри (дивись IV розділ нашої книжки), і тоді вона нам справді вдається та дасть користь, або можемо її якоюсь непластовою поведінкою одиниці чи цілого гуртка зіпсувати, а собі й іншим спричинити багато неприємностей чи клопоту. Тож запам’ятай собі це юнацьке гасло:

“Чесний змаг і чесна гра — це ознака пластуна”

В часі першої світової війни зустрівся одного разу ж повітрі славний німецький літун Ріхтгофен з англійським противником. Змісця розпочався бій, один одного почав обстрілювати скорострілом. Нараз англієць запримітив, що противник перестав стріля­ти, бо з якоїсь причини затявся скоростріл. А літак Ріхтгофена був загально знаний, отож англієць зняв, з ким має діло. Побачивши, що Ріхтгоіен став безборонний, – він завернув свого літака й відлетів. Лі­тун перервав наступ у тому моменті, коли спостеріг, що противник не має рівних з ним шансів. Це є – чесна гра.

Подібних прикладів маємо багато з часів середновіччя. Тоді боротьба велася здебільшого в фор­мі двобою на шаблі. Коли трапилося одному з войовників, що йому в часі бою зломилася шабля, против­ник відкладав і свою шаблю. – Це є чесна гра.

Наш лицарський князь Святослав завжди пові­домляв: «Іду на вас», – коли вирушав проти когось війною. А під Ґрунвальдом, де зустрілись Герман­ські хрестоносці зі слав’янською коаліцією, обидві лави рушили до бою щойно після того, як трубачі дали знак до наступу. І це є чесна гра. (Варта пригадати при цій нагоді, що побіду виріши­ли “руські полки” – з Галичини, Волині й Поділля і військовий геній Витовта!).

Правила чесної гри мали створити умовини жит­тя і боротьби – гідні людини, мали навіть у боротьбі дати змогу борцеві – бути людиною. Вони давали всім партнерам боротьби – рівні шанси, значить рів­ні права на виграну, хоронили їх перед підступом, несподіваним заскоченням і всяким обманом.

Друга, світова війна внесла в боротьбу зовсім інші методи. Вони довели до того, що людина стала почуватися, немов звірина серед дикого степу, цько­вана і тровлена з усіх сторін найбільш дикими за­собами боротьби. Тепер людина ні хвилини не чуєть­ся певною, ніколи не знає, коли й звідки вдарить на неї ворог. Життя у таких умовинах стає нестерпним.

Дух, з якого зродились оці методи, на жаль, не минув і нашої країни. Під його впливом і в українському житті завелись методи протилежні правилам чесної гри. Як довго шаліла війна, – гук гармат і вибухи бомб заглушували здоровий голос протесту проти вродження у наше життя тих “модерних” методів боротьби, які перемінювали людську спільноту – в стадо вовків.

Війна скінчилася, а ми опинилися на вигнанні. Але вовчі методи у нас не перевелися. Та тут вони показались подвійно небезпечними й ще більш злочинними, ніж це було в краю, умовини життя на еміґрації – такі важкі й повні небезпек для нас, – як національної спільноти, – що тільки тоді зможемо не датись їм і зберегти себе, як окремішню національну групу, – коли будемо всі разом, як одна ве­лика сім’я, як спільнота тісно спаяна, під кожним оглядом солідарна, з високо-етичним рівнем життя. А кромі того наші люди зіпхані в великих масах по та­борах – а таборовий побут ще більше степенує ці не­безпеки. Щоб можна було по-людському жити в таких людських муравлищах, якими є табори, мусять у всіх людських взаєминах, – так у приват­ному, як і громадському житті, – запанувати методи чесної гри.

І оце щораз голосніше чути з усіх усюдів про­тест проти вовчих прийомів. Щораз загальнішою стаз туга за людськими умовинами життя – і боротьби. А разом з тим щораз рішучіше лунає категорична вимо­га чесної гри в усьому громадському житті, а в гро­мадській боротьбі зокрема.

Сьогодні кожному ясно, що наш рятунок тільки в тому, якщо потрапимо зорганізуватись у рямках одної цупко зв’язаної спільноти, яка буде жити од­нією думкою, одним змаганням і однією надією. І ясно дальше, що такої спільноти  вовчими прийомами  ми не створимо, – тіль­ки одиноко   методами чесної гри.

Тими методами чесної гри став сильним англій­ський нарід; вони стали підставою англійської ім­перії. Тими методами швейцарці розбудували також і свій добробут – у гористому, убогому краю, і під­несли його на найвищий рівень в Европі. Подібно й у шведів. Бо тут і там – методи чесної гри стали пе­редумовою для здійснення національної солідарности. А ця знов уможливила влаштувати життя, якого їм мо­же позаздрити кожний інший нарід.

Щоб наглядно показати, що значить чесна гра, уявіть собі м’ячеві змагання, але такі, де гра ве­деться без правил, де кожний грач грає, як сам захоче, грає “дико” і вовчими методами змагає до ці­лі. Десь, пригадую, – така гра вже була. Вона, оче­видно, не дійшла до кінця, а вислідом було, – що кількох грачів знесли з грища з поломаними ногами, один мав зломане ребро, кілька, інших мали теж по­важні ушкодження. А кілько було перепалок, сварок, рукопашних розправ – поміж глядачами! Змагання покінчилося одним великим скандалом!

А тепер уявіть собі, що все життя народу – це одно велике змагання на величезному грищі. Які бу­дуть висліди, коли змагання відбувається   дикими методами вовчої гри? Кожний іде до своєї цілі, – як уміє і може:  один – по трупах своїх противників, другий – пістолем промощує собі шлях, інший знов – кулаками й широкими ліктями, цей – воює брехнею та обманом, той – скликає найбільших злочинців проти свого суперника, ще інший – кличе чужинців на, поміч твоїй власних братів, а тамтой – доносами та зрадою купує собі протекцію у ворогів народу!  Ото було б позорище! Аж страшно подумати, що таке  видовище мав би дати український нарід на еміграції!

А це могло б легко статися, якщо загаді грома­дянства бездільно приглядатимесь, як паношаться у нашому житті вовчі прийоми. І коли сьогодні вимога чесної гри стає неначе гаслом оздоровлення, – то ми схильні добачати в тому пробудження інстинкту са­мозбереження народу.

Чесна гра – це школа громадської постави. Діточа ігра й спорт – є підставою державницького ви­ховання – якраз завдяки тому, – що вони дають пер­шу заправу в методах чесної гри.

В Англії ігра й спорт належать до головних та найвизначніших засобів виховання державних мужів. Бо спорт не тільки гартує тіло й розвиває фізичні сили, але дає крім того речі без порівняння вартніші: формує громадянина, дисциплінує його духа, заставляє його шанувати правила гри – й тимсамим – вже в молодечому віці – привчає майбутнього грома­дянина – респектувати закони. А що найцінніше: за­правляє його в чистих і чесних методах гри – а роз­виває в ньому погорду до нешляхетних і нелицарських засобів поступовання.

Тільки в атмосфері чесної гри міг скристалізуватись той тип, що є гордістю англійської раси й, рівночасно її силою: англійський джентельмен. Бо це тип людини, що панує над кожним своїм рухом і кож­ним порухом свого почування, – а тому вміє панува­ти й над другими!

А пригадаймо собі, яким благословенством була чесна гра для старинньої Геллади. Неодин раз призадумувались дослідники над її таємницею: звідки та­кий високий підйом всього життя, звідки така буйна творчість, що досягнула висот, яких й досі людство не перевищило? – Розв’язка загадки в тому, що старинний грек сприймав усе життя, як аґон-змаг ігру. Життя для нього – це змаг за найкращий осяг, а змаг-агон можливий тільки в атмосфері чесної гри, яка дає кожному рівні шанси дійти до цілі. Коли одного разу на олімпійських ігрищах одному бігунові зсунулась перев’язка з бедер, то всі інші учасники змагу дістали наказ скинути свої перев’язки, шоб усі мали рівні шанси в бігу до мети. Сприймання ці­лого життя як змаг-аґон і методи чесної гри випов­нили все життя такою динамікою, що це дало змогу гелленському генієві досягти божеських висот творчости. Чесна гра.між філософами – дала  Плятона й Аристотеля, між драматургами – Айсхіля і Софокля, між мистцяии – Філія і Праксітеля, між реторамй Демостена й плеяду софістів, між  політиками – ці­лий ряд мужів великого формату.

Одною з хворіб нашого національного організму є отягання нашого життєвого рівня вниз. А еміґраційний побут ще більше сприяє тому спиханню на дно. Замало серед нас амбіцій підносити народний стиль вгору, ушляхетнювати методи людських взаємин і, як треба, – громадської боротьби. Бо боротьба – є одним з проявів життя, вона є стимулом поступу та культури. Але боротьба внутрі одного громадянства тільки тоді є будуючим чинником, коли вона ведеть­ся методами чесної гри. В іншому випадкові бороть­ба зроджує зародки  розкладу  й  руїни. Ушляхетнення методів нашого громадського жит­тя – це передумова української сили на чужині.

В тому відношенні Пластовий Улад має сповнити історичне   завдання. Вже ідеоло­гічні підстави нашого руху зобов’язують пластунів до активности в тому напрямі.  Пластова організація дає найвідповідніше середовище для плекання та здійснювання у практичному житті – методів чесної гри. Пластові провідники мусять придумати таку сис­тему пластового виховання, щоб вщіпити пластунам відразу до тих вовчих прийомів, що розпаношуються у нашому емігрантському середовищі. З пластових ря­дів мусить залунати рішучий голос протесту проти звироднілих методів громадського життя і політичної боротьби.

Ці ігри більше складні за попередні. Вони вимага­ють заздалегідь докладного плянування і приготуван­ня. Теренові ігри є дуже популярні в пластуванню своїм пригодництвом і своєю романтикою. Цінною характери­стикою їх е вплив на вироблення ініціятивности і провідництва.

У плянуванню теренових ігор беремо до уваги:

Пори року. Найчастіше теренові ігри проводиться лі­том, рідше — весною та осінню, і дуже рідко зимою.

Терен. Треба бутУ добре ознайомленим із місцевістю, де плянуємо провести гру.

Час. Спочатку починаємо з коротких, одногодинних ігор. Потім переходимо до двогодинних ігор і т. д. Де­які теренові ігри можна опрацювати на цілий день, а то й на два дні (такі ігри рекомендується для пла­стунів скобів).

Назви. Найкраще тереновим іграм давати історичні назви. Цим ми надаємо більшу привабливість.

Виряд. Потрібно мати топографічну мапу даної мі-сцевости і повний виряд, відповідно до вимог тієї гри і пори року.

Правила гри. Потрібно виготовити їх завчасу. При­клади:

1. Кожна гра мусить мати однаково опрацьовані функції для обох груп (наприклад: атаки і обо­рони). Ніколи не давати перевагу одній із груп, б — Для розрізнення „ворожих” груп найкраще вжи­вати барвні пов’язки на руках або ,,латки” на плечах.
2. Установити методу „полону” чи „вбивства”. На­приклад, через відірвання пов’язки чи „латки”.

Перебіг гри. Беремо до уваги наступне:

1. Обидві групи учасників гри мусять дорівнювати одна одній.
2. Визначити вихідні пункти, пункти зустрічі з „во­рогом” і кінцевий пункт збірки обох груп.
3. Устійнити час початку і кінця гри.
4. Для більшої цікавости ще можна передати про­відникам груп завчасу приготовлені інформації в заклеєних ковертах. У визначений час провід­ники відкривають коверти і знайомляться із змі­стом гри, метою гри, правилами і вимогами. Мож­на додати ще шкіц місця теренової гри, або по­дати азимути, при помочі яких провідник зможе визначити маршрут по мапі. (Цю, більш складну, форму гри рекомендується застосовувати до пластунів, які або приготовля­ються до третьої пластової проби, або вже мають третю пл. пробу. Іншими словами – застосувати до пластунів, які мають добрий досвід і вишкіл).

„Полювання на оленя”

Гуртковий — це олень. Він не ховається, але або стоїть, або рухається в колі, промір якого е 20 кроків

(для відміни гри ,,олень” може стояти або рухатися на одному місці). Пластуни стоять довкола „оленя” на від­далі 100-200 метрів (ярдів). На поданий знак пластуни вирушають, щоб знайти ,,оленя” і непомітно підкрастися до нього. Коли гуртковий побачить когось із пластунів, викликує його ім’я, і той виходить із гри. По 15-20-30 хвилинах гуртковий подає сиґнал, що грі кінець. Всі встають на тому місці, до якого дійшли. Виграє най­ближчий.

Цю гру можна проробити в іншій формі, а саме: „олень” має зав’язані очі. Тоді пластуни-мисливці стоять

від нього на віддалі 50-ох кроків. Час гри тоді скоро­чується до 10-15 хвилин.

„Рохвідування за ворогом”

За місце править частина терену чи міста розміром з квадратну милю (або 2 кілометри) і з визначеними ме­жами.

Один гурток (або півгуртка) — це „ворог”. Він ви­рушає першим і ховається в межах визначених кордо­ном. Другий гурток (або друга частина півгуртка) виру­шає 15 хвилин пізніше і намагається розшукати ворога. Другий гурток (або півгуртка) можуть діяти всіляко, на­віть розсипатись одинцем, те саме відноситься і до „во­рога”. Але одні і другі звітують своїм провідникам (або гуртковим) про рух протилежної групи.

Коли другий гурток за визначений час (наприклад, одної години) не розшукає „ворога”, то „ворог” виграє.

Пластуни з обох груп записують імена бачених пла­стунів із протилежної групи. За кожного баченого одер­жують 2 пункти.

„Облава партизанів”

Розвідувачі доносять, що в лісі, в точно визначенім терені, сховалась група ворожих партизанів кількістю 5-7 людей.

Курінь одержує доручення виловити їх. Провідник вправи розділяє своїх на менші відділи, кожному відді­лові доручає перешукати визначений відтинок терену, забезпечуючи його мапою, шкіцом із напрямними кутами маршу або іншими деталями, як час вимаршу, особливі доручення тощо.

З усіх боків одночасно починається наступ, перстень облави затіснюється.

Усі учасники гри одягнені однаково, особливих від­знак не мають, одначе кожен член одної і другої сторони носить на рукаві нитку кольору своєї групи. Взятому в полон або „вбитому” учасникові гри зривають нитку, і він випадає з гри. Його відводять на умовлене місце.

Члени облави порозуміваються між. собою прийня­тим гаслом. Поклик і відклик слід вимінювати з близь­кої віддалі, щоб не підслухали його супротивники, бо тоді легко могтимуть прослизнутися поміж чатами об­лави.

Партизани є добрі й проворні розвідувачі. Вони вмі­ють добре ховатися, непомітно просмикнутися, стара­ються використати кожну тактичну помилку облави, бо знають, що на кожний оклик „стій”, звернений в їх бік, мусить кожний учасник стати. Утікати, обдурювати, мов­ляв, „я свій, чого чіпляєшся” — не вільно, бо можна цим пошкодити своїм і знищити цілу вправу.

Вправа може тільки тоді добре вдатися, коли буде збережена між учасниками: глибока тиша, щоб навіть птах не сполохати. Це стосується взагалі всіх польових ігор.

Виграє облава, якщо переловить усіх партизанів або якщо тільки один втече від неї; у кожному іншому ви­падку виграють партизани.

Терен вправи, простір кількох квадратових кіло­метрів, мусить мати багато природних схованок (гайків, хащів, ровів, ям).

За зловлення провідника партизанів 4 пункти, за зловлення звичайного партизана 2 пункти..

Кожний партизан, що висмикнувся, виграє 3 пункти.

„Оборона Січі”

Більша група — це „татари”, які здобувають Січ. Менша група — це „запорожці”, які обороняють Січ. Відношення між групами 1 до 2.

Січ представляє хоруговка, від якої на віддалі 50-100 кроків розміщені чати. Кошовий Січі не має права наблизитися до хоруговки ближче, ніж 20 кроків. Довко­ла хоруговки хащі, природні заслони терену.

Чатам не вільно змінити становища, хібащо на на­каз кошового.

Гурток розвідувачів досліджує околицю, стежить за рухами ворога, що наступає, і про все доносить кошо­вому, який на основі цих вісток пересуває чати.

Чати недоторканні, треба їх оберігатися, але можна переловлювати гінців, що їх висилає кошовий до чат, і так перешкодити у його зв’язку з чатами.

Січ тоді здобута, коли хоч один „татарин” дійде до хоруговки. Гра триває 1-2 год.

Пункти обчисляються так само, як і при вправі ч. 3.

„Фронтові лінії”

Два курені в кількості 40-60 людей, рівні силою, роз­ташовуються на віддалі 1-2 кілометрів один напроти од­ного або під кутом. Провідники пробоєвих гуртків виси­лають розвідувачів, що мають розвідати про становище чат противника, про розміщення хоруговок, про рухи пробоевого гуртка. З нарисом становища ворога верта­ються (якщо їх не переловлять) до свого гуртка. Почи-

нається наступ, або приготовляється у певній віддалі від хоруговок засідка. Тих, що наступають, переловлюють чати противника. Якщо хтось прокрадеться через лінію ворожих чат, — забирає тільки одну хоруговку і з нею вертається до своїх, прокравшись ще раз через лінію во­рожих чат.

Чатам не вільно наблизитися до хоруговок на ближ­чу віддаль, як 200 кроків, але вільно посилати до булави пробоєвого гуртка гінців із проханням допомоги.

Чати недоторканні, не мають жадних бойових від­знак, але гонець, що поспішає до відділу, дістає бойову відзнаку і тоді втрачає недоторканність, значить, можна його „вбити” (зловити).

Для гри мусять бути точно визначені межі і терен.

Гра триває дві години.

Пункти: убитий (роззброєний) противник — 2 пунк­ти, гонець — 2 пункти, здобута хоруговка — 5 пунктів; втрачений ігрець — 1 мінус. Виграє група, що втратить менше хоруговок, менше членів, отже здобуде більше пунктів.

Цю гру можна ускладнити, даючи особливі доручен­ня поодиноким гурткам, наприклад, збудувати кладку через річку і дістатись до ворога з боку, звідки він най­менше сподівається нападу чи підходу, виконати нарис становищ противника відповідно до вимог картографії, переслати депешу в даному часі та умовленими засобами (семафором або Морзівською абеткою — хоруговкою чи світлом) до провідника даної групи тощо.

Щоб осягнути найвищий юнацький ступінь — ста­ти пластуном скобом, треба виявити здібність і вмілість розумно керувати більшою групою пластунів, наприклад, цілим пластовим куренем. Дехто має для цього особливий талант, а декому треба поборотись із власною несміли­вістю, надмірною скромністю, нерішучістю тощо, щоб на­бути потрібної провідникові самопевности. Одначе, як казав славний французький полководець Наполеон: “Кож­ний вояк носить маршальську булаву у своєму наплечнику” — тобто кожний може стати полководцем-провідником. Зокрема це можна сказати про кожного пластуна. Хто засвоїв прикмети, окреслені пластовим законом, у кого розвинуте почуття осо’бистої і національної чести, хто по-пластовому зарадний, передбачає наслідки з при­чин, хто обережний, але бистрий у своїх рішеннях, сло­вом — хто є справжнім, добрим пластуном, той має всі підстави, щоб бути добрим провідником чи то серед своїх молодших віком або досвідом друзів, чи в дальшо­му житті серед інших умов і іншого довкілля.

У Пласті виробляємо й випробовуємо свої провід­ницькі здібності спершу серед своїх друзів у гуртку, а далі в курені чи інших з’єднаннях юнацьких гуртків у таборах, на мандрівках чи зустрічах.

Особливо доброю нагодою є теренові ігри і вправи.

Завданням теренових ігор і вправ є розвивати пла­стові прикмети й умілості серед веселих і цікавих пригод на лоні природи. Придумуючи для теренових ігор ситуації немов би на якійсь війні в обороні рідної землі (виділення наше – ред.), вчимося стеження, маскування, підходження, сигналізації, піонер­ства, картограсзії. Виробляємо сміливість, швидкість рі­шення, хитрість, зарадність і інші прикмети, що прида­дуться нам колись у житті і в службі рідній спільноті.

Твоє діло як провідника теренової гри є:

1. Добре зрозуміти завдання;
2. Швидко і правильно оцінити положення своєї і противної сторони в терені і можливості його використати;
3. Дати ясні і доцільні накази для поодиноких гурт­ків, груп чи стеж;
4. Провіряючи і спрямовуючи їхню дію, дальшими наказами довести до перемоги своєї групи й успішного проведення гри;
5. Перед початком теренової гри навчити всіх учас­ників обов’язкових правил, а впродовж цілої гри дотримуватись цих правил, хоч би це мало не­корисно відбитись на висліді для Твоєї групи — тобто дотримуватись чесности в грі.

Для зображення, як можуть виглядати теренові ігри, подаємо тут декілька їх прикладів.

Облава.  Розвідувачі доносять, що в лісі, в точно визначенім терені, сховалась група ворожих партизанів кількістю 5-7 людей. Курінь одержує доручення виловити їх. Провідник вправи розділяє своїх на менші відділи, кожному відді­лові доручає перешукати визначений відтинок терену, забезпечуючи його мапою, шкіцом з напрямними ку­тами маршу або іншими деталями, як час вимаршу, особли­ві доручення тощо.

З усіх боків одночасно починається наступ, пер­стень облави затіснюється.

Всі учасники гри одягнені однаково, особливих від­знак не мають, одначе кожен член одної і другої сторо­ни носить на рукаві нитку кольору своєї групи. Взя­тому в полон або “вбитому” учасникові гри зривають нитку, і він випадає з гри. Його відводять на умовлене місце.

Члени облави порозуміваються між собою при­йнятим гаслом. Зов і відзов слід вимінювати з близької віддалі, щоб не підслухали його противники, бо тоді легко могтимуть прослизнутися поміж чатами облави.

Партизани є добрі й проворні розвідувачі. Вони вміють добре ховатися, непомітно просмикнутися, ста­раються використати кожну тактичну помилку облави, бо знають, що на кожний оклик “стій”, звернений в їх бік, мусить кожний учасник стати. Утікати, обдурювати, мовляв, “я свій, чого чепляєшся” — не вільно, бо мож­на цим пошкодити своїм і знищити цілу вправу.

Вправа може тільки тоді добре вдатися, коли буде збережена між учасниками вправи глибока тиша, щоб навіть птиці не сполохати. Це стосується взагалі всіх польових ігор.

Виграє облава, якщо переловить усіх партизанів або якщо тільки один втече від «еї; у кожному іншому випадку виграють партизани.

Терен вправи, простір кількох квадратових кіло­метрів, мусить мати багато природних схованок (гайків, хащів, ровів, ям).

За зловлення провідника партизанів 4 пункти, за зловлення звичайного партизана 2 пункти.

Кожний партизан, що висмикнувся, виграє 3 пункти. 

Оборона твердині. Більша партія здобуває, менша боронить (відно­шення 100:50). Твердиню представляє хоруговка, від якої на віддалі 50-100 кроків розміщені чати. Комен­дант твердині не має права наблизитися до хоруговки на ближчу віддаль, як 20 кроків. Довкола хоруговки хащі, природні заслони терену.

Чатам не вільно змінити становища, хібащо на на­каз коменданта.

Гурток розвідувачів досліджує околицю, стежить за рухами ворога, що наступає, і про все доносить ко­мендантові, який на основі цих вісток пересуває чати.

Чати недоторканні, треба їх оберігатися, але можна переловлювати гінців, що їх висилає комендант до чат, і так перешкодити у його зв’язку з чатами.

Твердиня тоді здобута, коли хоч один противник дійде до хоруговки. Гра триває 1-2 год.

Пункти обчисляються так само, як і при вправі ч. 1.

Чия візьме? Два курені в кількості 40-60 людей, рівні силою, розташовуються на віддалі 1 – 2 кілометрів один на­проти одного або під кутом. Розташовуються так:

Провідники пробоєвих гуртків висилають розвідувачів, що мають розвідати про становище чат противника, про розміщення! хоруговок, про рухи- пробоєвого гуртка. З нарисом становища ворога вертаються (якщо їх не переловлять) до свого гуртка. Починається наступ, або приготовляється у певній віддалі від хоруговок засідка. Тих, що наступають, переловлюють чати противника. Якщо хтось прокрадеться через лінію ворожих чат, — забирає тільки одну хоруговку і з нею вертається до своїх, прокравшись ще раз через лінію ворожих чат.

Чатам не вільно наблизитися до хоруговок на ближ­чу віддаль, як 200 кроків, але вільно посилати до бу­лави пробоєвого гуртка гінців з проханням допомоги.

Чати недоторканні, не мають жадних бойових від­знак, але гонець, що поспішає до відділу, дістає бойову ідзнаку і тоді втрачає недоторканність, значить, можна його “вбити” (зловити).

Для гри мусять бути точно визначені межі і терен.

Гра триває дві години.

Пункти: убитий (роззброєний) противник 2 пункти, гонець 2 пункти, здобута хоруговка 5 пунктів; втраче­ний ігрець — 1 мінус.

Виграє партія, що втратить менше хоруговок, менше членів, отже здобуде більше пунктів.

Теренові ігри можна ускладнити, даючи особливі доручення поодиноким гурткам, наприклад, збудувати кладку через річку і дістатись до ворога з боку, звідки він найменше сподівається нападу чи підходу, викона­ти нарис становищ противника відповідно до вимог картографії, переслати депешу в даному часі й умовле­ними засобами (семафором або Морзівською абеткою — хоруговкою чи світлом) до провідника даної групи тощо.

Щоб тереновій грі надати характеру справжньої події, можна її провадити без попередження всіх учас­ників, а втаємничити тільки кількох провідників.

“Козаки і татари” (1 год.). Новообраний провідник при допомозі впорядника проводить малу теренову гру. На середині поляни зазначуємо сухими галузками, камінням, хоруговками або іншим матеріялом “станицю” — чотирикутник величи­ною 5х5 кроків. Гурток ділимо на дві стежі: “козаків” і “татар”. Стежа “козаків” боронить станицю й має зав­дання вишукати й виловити “татар”, що ховаються в кущах довкола поляни, в межах дозволеного терену гри.

Коли вже всі “татари” заховалися і їх провідник закличе “готов”, “козаки” виходять зі станиці, щоб їх обережно підійти і спіймати, залишаючи в станиці тільки одного вартового. Він мусить бути внутрі станиці впро­довж цілої гри.

Кожний “татарин”, якого підгляне, дожене й до­торкнеться рукою “козак”, вважається полоненим. Йо­го приводить до станиці той, хто його спіймав, і зали­шає під опікою вартового. Полоненого “татарина” може визволити його друг, коли скористає з неуваги варто­вого й інших “козаків” і доторкнеться його рукою, підкравшись або пробігаючи через станицю. Цей “рятів­ник” може попасти теж у полон, коли вартовий дотор­кнеться його рукою, але тільки на терені самої станині. Гра кінчається, коли всі “татари” попадуть у полон або коли промине призначений час.

Гра вимагає багато бистрої уваги, сприту, скорого бігу й негайного рішення. Це добра заправа до дальших тяжчих завдань, але тільки тоді, коли ведеться справді по-пластовому.