Пластуни, шануйте рідну мову!

Українця, що приїзджає з Краю на чужину вдаряє ввічі ось який прикрий і сумний факт: українська молодь, що зросла на еміграції, ча­сто говорить між собою чужою мо­вою. Не хочу тут шукати чиєїсь ви­ни, а тільки ствердити сумну дій­сність. Батьки, що працюють поза домом, посилають дітей на день до чужих шкіл і захоронок, де дітвора ввесь час говорить чужою мовою. Коли ж батьки вернуться ввечері з праці, з вигідности самі також го­ворять з дітьми по чужому. Тому нічого дивного, що такі діти тільки з величезними зусиллями можуть уживати рідної мови. Ці, деколи майже непоборні, труднощі зовсім відбирають їм охоту говорити рід­ною мовою. Які наслідки цього, кожному відомо.

Тому вимога до батьків: говоріть завжди й всюди з своїми, дітьми тіль­ки українською мовою.

А до пластунів, тих передовиків української дітвори й молоді, за­клик:

Памятайте, що в Рідному. Краю ти­сячі українських дітей, помимо частих заборон і погроз займанців (в школі, урядах і т. д.) наражаючись на великі неприємності, уживають тільки рідної мови.

Пластуни, памятайте, що наша українська мова одна з найкращих на світі. Памятайте, що вона є мо­вою народу, що покликаний відігра­ти велику ролю в історії світу.

Тому всюди там, де не мусите го­ворити по чужому, говоріть тільки по українськи, тимбільше, що ніхто за це не буде вас переслідувати. Будьте горді, коли нею говорите! За вашим прикладом підуть і інші українські діти, що ще до Пласту не належать. В цей спосіб слова Пла­стового Гимну, в якому співаєте:

«Пласт наша гордість і мрія,
Для Вітчини це наш труд…»

не будуть для вас пустим звуком.

Оприлюднено в Без категорії

Думки про мову

Мова — це засіб закодованого, символічно-абстрактною порозуміння питомого людині. Як система порозуміння, мова є витвором суспільно-культурної еволюції на протязі тисячоліть. Розвиток мови має пряме відношення до інших питомо людсь­ких спроможностей, як наприклад розвиток інтелекту та по­чуттєвого дозрівання. В свою чергу розвиток інтелекту та до­зрівання почуттів має пряме відношення до різних психоло­гічних та суспільних чинників нашого буття.

Основною функцією мови є виміна інформації або знання. Відомим є факт, що для дитини вивчення мови є природ­нім, біологічним процесом. Неврофізіологічна структура лю­дини уможливлює їй говорити мовою світу, одначе розговірна мова розвивається завжди у суспільно-психологічному середо­вищі й спілкуванні з батьками, ріднею й оточенням. Дитина набуває мову природньо, якщо середовище, у якому вона живе, користується даною мовою як засобом порозуміння і передання культурних надбань (Гюстон, 1972).

Якщо дитина вивчає в цей сам час дві мови, відносне опану­вання однієї, або другої мови правдоподібно є вислідом по­чуттєвих і суспільних чинників.

В додатку до засобу порозуміння, мова є зберігачем куль­турних та наукових надбань народу і віддзеркаленням його етосу. Тенденція дітей вивчати й уживати мову, яку вони часті­ше чують, створює різні проблеми серед другого покоління емі­грантів. Занепад рідної розговірної мови є часто пов’язаний із занепадом почуття національно-етнічної окремішности. Числен­ні статті й публікації вказують на занепад розговірної україн­ської мови в ЗСА й Канаді (Андерсон 1976, Боцюрків 1971, Га­лич 1976, Головінський 1967, 1976, Ісаїв 1976, Тесля 1968).

У ЗСА живе приблизно два мільйони людей українсь­кого походження, а у Канаді 580,660. Одначе під час перепису населення в 1970-му році, тільки 249,351 громадян ЗСА заявили, що їхньою матірною мовою є українська мова.

Боцюрків (1971) проаналізував цікавий запитник виго­товлений для канадійських студентів українського походження. Серед, роджених в Канаді, 4% заявили що вони українці, 43,2% назвали себе українцями-канадцями, а 52,8% канадцями. Поміж тими, що були роджені поза Канадою, 15.9% назвали себе українцями. Повищі дані вказують на вагу мови як чин­ника національно-етнічного самозбереження.

Сумне явище, що занепад питомої нашої мови в діаспорі часто випливає з багатьох чинників пов’язаних неувагою, бра­ком сильної волі а й нашим недбальством.

Використана література:

  • Гюстон, Г. С. Огляд Психолінгвістики. Париж, 1972 Андерсон, А. В. Зміни української тотожности в Саскачевані В. Ісаїв, В. (ред.) Українці в Американському та Канадсь­кому Суспільствах. Джерсі Сіті, 1976. Боцюрків, Б. Етнічна ідентифікація і наставлення універ­ситетських студентів українського походження: висліди анкет­ного дослідження в Албертському університеті. Слов’яни в Ка­наді. Отава, 1971.
  • Галич, В. Українські американці (1865-1918). В. Ісаїв, В. (ред.) Українці в американському та канадському суспільствах. Джерсі Сіти, 1976.
  • Головінський, І. Мова як чинник національного самозбе­реження. Пластовий Шлях, 1967, 4 (15).
  • Головінський, І. Психологічна аналіза процесу денаціо­налізації. Пластовий Шлях, 1976, 4 (51).
Оприлюднено в Без категорії