Знакування семафором, що відбувається через вимахування руками під різним кутом, можна ще легше навчитися. Поодинокі букви творимо так, що плечами укладаємо під різним кутом одне до одного. Але ці кути мусиш точно зберігати. Рисунок показує знаки так, як їх бачить “одержувач”. На рисунку воно виглядає трохи складне, але коли почнеш ці знаки вживати, побачиш, що це зовсім проста річ.
Знак
Значення і застосування
VE, VE, VE або АЛЛА
Заклик, зазив.
К
Готов! Давай! (У відповідь на VE, якщо готов приймати депешу).
Q
Чекай! (У відповідь на VE, якщо не готов приймати депеші).
Т або Е (Морз) С або А (Семафор)
Загальна відповідь (відповідь на всі сигнали, якщо інакше не усталено).
8 пунктів8 Е (Семафор)
Помилка! (Коли зроблено помилку при висиланні).
AR
Кінець депеші.
В
Прийняв у порядку! (Відповідь на AR).
Держачи два прапорці під різним кутом один до одного, одержимо поодинокі букви семафору
“Передавач” мусить завжди звернутися обличчям у сторону станції, якій висилає знаки. Увагу приймальної станції звернеш на себе “закликом” VE-VE-VE або АААА. Коли приймаюча станція готова, дає знак “Давай” К. Якщо вона не готова, дає знак Q, що означає “Почекай”.
Коли приймальна станція відчитала слово правильно, дає Е або Т (в морзівській абетці) або С чи А (семафором). Якщо по якомусь слові немає відповіді, висилальна станція знає, що приймальна станція його не відчитала, і тому повторює його так довго, доки не одержить на нього відповідь.
Якщо хочеш висилати числа, вживаєш звичайних морзівських чисел, але в семафорі передаємо їх відповідними буквами. Для контролю приймальна станція висилає їх назад.
Кінець слова відзначаємо короткою перервою у знакуванні світлом чи звуком або – при знакуванні прапорцем – опускаємо його перед себе вниз.
Закінчуємо депешу знаком “кінець депеші” AR. Приймальна станція відповідає знаком “підтвердження отримання” R, якщо цілу депешу правильно прийняла.
Коли вже вивчиш морзівську абетку чи семафор, мусиш ще вправлятися. Від пластуна не вимагають, щоб висилав довгі депеші або на велику віддаль чи великою швидкістю. Все, що від тебе вимагають – це знати дуже добре абетку та вміти читати й висилати прості речення чи слова. Роби все якнайкраще, щоб тою депешу було легше читати, коли тобі доведеться висилати її через велике поле або з одного верха на другий.
Якщо хочеш написати звістку так, щоб не всі могли її відчитати, вживай морзівської абетки чи семафора замість звичайних букв, її зовсім легко відчитає хтось із твоїх друзів, хто знає знакування.
Пластун мусить уміти дуже зручно передавати таємні вісті з одного місця на інше та сигналізувати один одному.
Перед облогою Мейфкінґу, що про неї я розповідав у моїй першій гутірці, я одержав таємну звістку від якогось незнаного приятеля з Трансвалю про ворожі плани, число ворожих вояків, коней і рушниць. Ці вісті прийшли в дуже малому листі, скрученому у маленьку кульку, не більшу від піґулки, вложеному у вузьку щілинку грубої палиці і закритому там воском. Цю палицю невідомий приятель дав тубільцеві й доручив йому тільки піти до Мейфкінґу й передати мені палицю як подарунок. Коли чорний тубілець приніс мені палицю і сказав, що її передає білий, я – розуміється – здогадався, що в ній мусить бути щось особливе, і швидко знайшов захованого листа.
Раз одержав я таємного листа від іншого приятеля. Він написав його по-гіндустанськи, але англійськими буквами. Всі, що його читали, були вражені мовою, якою він був написаний, але для мене він був ясний, як день.
Австралійські тубільці часто вживають вогняних сигналів, щоб передавати вістки
Коли ми висилали листи з Мейфкінґу під час облоги, ми давали їх тубільцям, що вміли пробратися поміж бурськими стежами. А коли вже пробрались через лінію стеж, бури уважали їх за своїх і не звертали вже більше на них уваги. Вони переносили вісті так: листи писали ми на тонкому папері, кілька листів звивали тісно в маленьку кульку, а опісля завивали в шматок станіолю, що в нього пакують чай. Пластун-тубілець міг нести кілька таких кульок у руці або на шиї на нитці. Коли він бачив, що наближається небезпека і його може спіймати ворог, запам’ятовував собі якийсь орієнтаційний пункт біля себе й кидав усі кульки на землю, де вони виглядали як малі камінці. Тоді він сміло йшов далі. Коли ворог його затримав, нічого вже при ньому не знайшов.
Посланець перечікував поблизу день чи два, поки повітря не стало “чисте”, а тоді повертався на місце, де орієнтаційний знак указував йому на заховані листи. “Орієнтаційний знак” – це, запам’ятайте собі, будь-який предмет, дерево, горбок, скеля чи інша подробиця, що служить пластунові за вказівника і що його легко помітити й запам’ятати.
ЗНАКУВАННЯ
Знакування потрібно знати. Це гарна забава – вміти знакувати до свого товариша через вулицю так, що інші не розуміють, про що ви один з одним говорите. Я сам переконався, що це дійсно корисна річ для підтримування зв’язку з приятелем у пущі – раз, коли ми були на віддалених горбках, іншим разом, коли ми знаходились на протилежних берегах великої річки, і один з нас мав передати другому важливі вісті.
СИГНАЛЬНІ ВОГНІ
Пластуни всіх країн користуються вогнем як засобом для знакування: вдень димом, а вночі полум’ям.
Знаки димом. Три великі стовпи диму в повільному чергуванні означають: “небезпека”. Чергування малих стовпів диму означає: “Збірка, ходи сюди!” Один довгий стовп диму означає: “Стій”.
Щоб зробити вогонь з димом, розпали його звичайним способом, підкладаючи багато тонких і сухих трісок і ріщя, а коли добре розпалиться, підложи зелених галузок чи трави або вогкого сіна, щоб зробити дим.
В Африці передають вісті з села до села особливими барабанами
Прикрий вогонь вогким покривалом. Щоб випустити стовп диму, зніми на хвилину покривало, а опісля прикрий вогонь знову. Величина стовпа диму залежить від того, на який час відкриєш вогонь. Щоб мати малий стовп диму, підійми покривало на дві секунди, а опісля прикрий вогонь знову на вісім секунд. Щоб дістати великий стовп диму, підійми покривало на яких шість хвилин.
Світляні сиґнали. Довге чи коротке світло вночі означає те саме, що вищенаведені димові сиґнали вдень.
Зроби яскравий вогонь з сухих трісок і ріщя так, щоб полум’я було якнайясніше.
Два пластуни тримають перед вогнем покривало, тобто поміж вогнем і тими, кому даємо знаки, так, щоб ці твої друзі не бачили полум’я, поки ти того не захочеш. Тоді підіймеш покривало на дві хвилини – коротке світло, або на шість – довге світло; поміж поодинокими світляними сигналами прикриваєш вогонь на чотири хвилини.
ЗВУКОВІ СИҐНАЛИ
В американській громадянській війні розвідників старшина капітан Клаурі хотів застерегти велику частину своєї армії, що ворог збирається несподівано напасти на неї вночі. Але він не міг дістатися до своїх друзів, бо поміж ними була річка, що її годі було перейти, а до того ще й шаліла буря з дощем.ґ
Що ти зробив би на місці капітана Клаурі?
Ось інший рід “барабана” для сигналізування, уживаний тубільцями в Африці
Йому прийшла до голови добра думка. Він узяв залізничний паровіз, що стояв неподалік. Розпалив у ньому вогонь, щоб дістати пару, і тоді почав подавати свистком довгі й короткі знаки морзівською абеткою. Його друзі швидко почули і зрозуміли ці знаки і відповіли йому звуками рога. Тоді він подав їм звістку з засторогою; вони її відчитали і відповідно до того зробили все потрібне. Так то їх військова частина – двадцять тисяч людей – уникнула несподіваного нападу.
Деякі племена тубільців в Африці передають звістку одні одним за допомогою ударів барабана. Інші вживають дерев’яних воєнних ґонґів.
НАКАЗИ Й СИГНАЛИ
Гуртковий провідник часто має свисток на шнурку чи линвочці. Ось такі накази й сиґнали ти мусиш знати, щоб міг їх уживати у своєму гуртку:
Словесні накази:
“Збірка” (в лаві).
“Струнко” (стояти випрямлено).
“Спочинь” (стояти вільно).
“Свобідно – сідай” (сидіти чи лежати, не покидаючи лави).
“Розхід” (розбігтись з лави).
“Праворуч” (чи “ліворуч”; кожний пластун повертається у відповідному напрямі).
“Гурток праворуч” (ліворуч) (Гурток повертається у відповідному напрямі; пластуни зберігають лаву).
“Ходом руш” (йти моторним кроком, починаючи лівою ногою).
“Бігом руш” (бігти жвавим кроком, рамена звисають свобідно).
“Пластовий крок” (яких 50 кроків іти й бігти напереміну).
Знаки свистком. Коли виховник хоче скликати курінь, свище “Пластове гасло” або особливе курінне гасло.
Тоді гурткові скликають гуртковими гаслами свої гуртки і бігом приводять їх до виховника.
Ось деякі сиґнали свистком для пластових ігор у терені;
1. Один довгий свист означає “Тихо”, “Струнко”, “Увага на мій найближчий сиґнал”.
2. Чергування повільних довгих свистів означає “Вирушай”, “Йди далі” або “Вперед”, “Розтягнути лаву”, “Розсипатись”.
3. Чергування коротких гострих свистів значить “Збірка”, “Єднай”, “Зійтись”, “В лаву”.
4. Чергування коротких і довгих свистів напереміну означає: “Тривога”, “Увага”, “Будь готов”, “Зайняти тривожні становища”.
5. Трьома короткими свистами і одним довгим після них виховник кличе до себе гурткових: “Гурткові до мене”.
Кожного сигналу треба слухатись негайно, бігом, якомога швидше, байдуже, яке б завдання ти тоді не виконував.
Сиґнали рукою. Ось сиґнали рукою, що їх може робити гуртковий також своїм гуртковим прапорцем:
Кивати рукою кілька разів перед обличчям збоку набік, або махати прапорцем поземо збоку набік перед обличчям означає: “Ні”, “Ніщо не сталося”, “Як досі”.
Руку або прапорець тримати високо вгору й повільно хитати збоку набік, як далеко рам’я засягне, значить: “Розтягнути лаву”, “Йти далі вперед”, “Розсипатись”.
Руку або прапорець тримати високо вгору й швидко хитати збоку набік, як далеко плече засягне, означає: “Єднати”, “Збірка”, “Ходи сюди”.
Рука або прапорець показують в один бік, означає: “Йти в цьому напрямі”.
Руку, затиснену в кулак, або прапорець кілька разів раптово підняти вгору й опустити вниз: “Бігом”.
Руку або прапорець тримати витягнені над головою, означає: “Стій”.
Коли провідник дає наказ чи повідомлення якомусь пластунові, що знаходиться трохи далі, тоді цей пластун повинен – якщо добре чує, що йому кажуть, – тримати руку підняту до висоти голови так довго, поки провідник видає наказ. Коли ж він не чує добре, тоді стоїть спокійно, не даючи ніякого знаку. Тоді провідник повторює голосніше або дає знак пластунові, щоб підійшов ближче. Встановіть собі свої власні сиґнали для інших наказів у вашому гуртку.
ГУРТКОВІ ВПРАВИ В ЗНАКУВАННІ
Для вправ у знакуванні англійці вживають ось такого прислів’я: “The guick brown fox jumps over the lazy dog”. “Швидкий бурий лис скаче через лінивого пса”. В ньому знайдемо всі букви абетки
Вправляйся в розведенні, запалюванні й уживанні вогню для сигналів димом чи полум’ям.
Вправляй сиґнали свистком і впорядові накази.
Влаштовуй змагання в гуртку в затаюванні депеші якійсь особі: Дай кожному пластунові клаптик паперу і дозволь йому заховати його. З’єднай пластунів у пари: один з них ховає папірець, другий його має шукати. Опісля зміни ролі. Пластун, що його папірця найдовше не могли знайти, виграє.
Кожен гурток вигадує свій власний таємний код. Інші гуртки стараються його відшифрувати.
Гуртки влаштовують змагання у вигадуванні найдотепнішого способу передавати депешу морзівською абеткою, не вживаючи для того особливого приладдя.
Всі вправи в знакуванні мають бути, по змозі, зовсім правдиві. Від самого початку треба висилати й приймати поодинокі депеші на якнайбільшу віддаль, найкраще надворі.
ГРА В ПЕРЕДАВАННІ ПОВІДОМЛЕННЯ
Перенести звістку. Одного пластуна призначають на посланця, який має перенести звістку до “оточеного” міста – це можуть бути село, хутір чи окремий дім або й хтось в означеному місці. Посланець має на плечах кольорову ганчірку принаймні завдовжки дві стопи, і з нею він мусить дістатися до своєї мети.
Ворожа облога має йому перешкодити перенести звістку, але не сміє вступити на простір, призначений для оборонців, тобто яких 300 ярдів навколо обложеного місця; межі треба визначити наперед. Кожного облягаючого, що його роз’ємний суддя знайде в тому просторі, будуть уважати за вбитого оборонцями.
В давніх часах уживали своїх особливих сигналів. Такий, як на рисунку, в усіх часах означав: “Увага”
Щоб спіймати посланця, треба стягти ганчірку з його плечей. Вороги знають, що він вирушає в означений час з означеного пункту – коло одної англ. милі від оточеного місця – і можуть уживати довільних засобів, щоб його спіймати, але не сміють бути свідками його відходу з означеного пункту.
Гру можна влаштувати в місті, вибираючи два будинки як вихідний пункт і оточене місце, а посланець може довільно перебиратися і маскуватися (але не за жінку!), однак завжди він мусить мати на плечах згадану ганчірку.
Наші пластові вправи в полі відбуваються нераз на такому великому просторі, що ні розмовою, ні окликами вже не можемо порозумітися одні з одними.
Найновіші технічні винаходи — переносні малі радіостанції, що ними користуються модерні армії, щоправда, дуже вигідні, легкі й практичні, бо може їх одна людина вмістити в наплечнику, але ними не завжди можемо послуговуватися і не можемо залишатися безпорадними, коли таких приладів не маємо. Тоді залишається порозуміння свистком або знаками, що їк видно з віддалі.
Буває нераз, що в різний час поодиноко приходимо в те саме місце, але не можемо зупинятися чи ждати на інших, а хочемо порозумітися в якійсь справі. Тому кожний пластун, який бере участь у польовій вправі чи в пластовій мандрівці, повинен добре знати наші умовлені знаки, щоб він сам з нами або ми з ним могли порозумітися, повідомити про щось, видати наказ, пересторогу тощо.
Для слуху знаки надаємо свистком, відповідно чергуючи довгі й короткі свисти. Тут на рисунку означуємо довгі свисти рисками, короткі — крапками, а перерви між ними — скісними рисками.
Для зору уживаємо якогось широкого кусника полотна, паперу або хустинки, чи навіть шапки. Мусить лише бути щось видне здалека. Вночі вживаємо ліхтариків, смолоскипів тощо. Знаки для зору робимо правою рукою, зовсім випростованою. Для того стаємо на високому місці. На означення “риски” починаємо вести прапорець, хустинку, ліхтарик чи інший предмет з лівого боку над головою й рисуємо ним пласку довгу вісімку до правого боку. “Крапку” означає така сама вісімка, але коротка, лише над головою. Між знаками зупиняємося на хвилинку (1/2 віддиху). Перерву означуємо так, що зупиняємо прапорець чи інший предмет, яким даємо знаки, у вихідному положенні трохи довше.
Інакші є знову знаки, що їх залишаємо як рисунки на землі або на дереві чи на іншому догідному, але не дуже відразу видному місці.
Врешті бувають знаки рукою під час походу, якщо йдеться про те, щоб усе відбувалося тихцем, без свистів чи накликувань.
ЗНАКИ СВИСТКОМ, ПРАПОРЦЕМ АБО СВІТЛОМ
ЗНАКИ В ТЕРЕНІ
Знаки, які залишаємо тим, що йдуть за нами, залежні від того, в якому терені мандруємо. Там, де є відкрита земля або пісок, знаки можемо “рисувати”, а там, де багато каміння, укладаємо з нього відповідний знак. В лісі вживаємо до цього гілок чи кусків дерева, а в степу трави. Тому той самий знак у різному терені буде виглядати інакше.
Американець Самуель Морз винайшов у 1832 році азбуку, якою можна порозуміватися дуже різними способами. Нею можна написати листа або “говорити” світлом, свищиком чи сурмою, прапорцем, дзвінком, телеграфічним чи радієвим апаратом, димом ватри, вистукувати молотком чи бубном, а навіть, таємно потискаючи руку свого друга чи сусіда, непомітно для оточення “розмовляти”.
Ця азбука складається з крапок і рисок або коротких і довгих звукових чи світляних знаків, частих або рідких ударів бубна, молотка тощо. Вона, як кожний геніальний винахід, зразу прийнялася на цілому світі й загально відома під назвою “міжнародня азбука Морза”.
Не зважаючи на великий поступ і поширений ужиток радіотелефону, — її і подібних інших т. зв. “кодів” постійно вживають кожна армія, фльота чи літунство, телеграфічні і радієві агенції, залізниця, пошта — взагалі всі, кому залежить на швидкій, певній і точній передачі вісток. Для всіх, хто живе серед природи, і для мандрівників її знання корисне й важливе, бо часто стає в пригоді, коли немає іншої можливосте порозумітися.
Тому й для нас, пластунів, це знання корисне, особливо для передавання наказів чи вісток під час теренових вправ, на мандрівках, у яких бере участь більше гуртків тощо. Воно заступає нам часто телефон чи Інші модерні засоби, не завжди нам доступні. Вмілість порозумітись на віддаль скріпляє нашу самопевність і готовість допомогти іншим. Тому, що азбука Морза в загальному вжитку, то вміло нею користуючись, можемо зробити якесь важливе добре діло, передаючи вістку в потребі. Ось про яку пригоду оповідав один пластун:
ПРИГОДА НА СКРАЮ ПРАЛІСУ
“Ми були у мандрівному таборі в гористій околиці. Перед нами був ще тільки один день до кінцевого пункту, звідки ми мали від’їхати поїздом додому, а за нами великі простори лісу і гір. Нам лишалось ще тільки перейти міст через досить широку ріку та пройти ще декілька миль до близької залізничної станції.
Під вечір ми спинились перед мостом і вирішили розбити табір і переночувати, користаючи з нагоди, що близько моста на краю лісу була оселя лісничого. Там ми сподівались дістати харчів, яких уже починало нам бракувати.
Вночі зірвалась сильна буря, з гір із грюкотом надійшла велика повінь, і коли ми по бурхливій безсонній ночі вранці виглянули з нашого шатра, виявилось, що вода зірвала міст. Примушені потребою ми пішли до лісника, щоб дістати дещо харчу, і довідались від його дружини, що він лежить тяжко поранений телеграфічним стовпом, що впав на нього. Конче потрібний лікар, а телефонічна сполука перервана.
Одночасно по другому боці ріки почалась повільна дія залізничників, що розглядали шкоду, але переправлятись через ріку не було у них негайної потреби. Тоді ми зразу рішили нав’язати контакт азбукою Морза, бо ріка була заширока, щоб почути голос. Наша депеша звучала:
“S.O.S. Негайно потрібний лікар і транспорт до лікарні. Життя лісника в небезпеці”.
Ми мусіли повторити її тричі, але вкінці нас зрозуміли і відповіли зав’язаною на дрючку білою хустиною: “Вістку прийнято, негайно даємо знати до централі”.
За годину надлетів гелікоптер державного керівництва лісів, забрав пораненого лісника, якому треба було трансфузії крови, а що було ще досить місця, то й нас. Ми були раніше вдома, ніж сподівались”.
МИ МОЖЕМО РОЗМОВЛЯТИ З РАДІОАМАТОРАМИ ЦІЛОГО СВІТУ
Тепер існує багато приватних короткохвилевих радіотелеграфічних надавально-відбиральних станцій. З дозволу державної влади, який не тяжко дістати, можна нав’язати контакт з різними радіоаматорами по цілому світі саме міжнародньою азбукою Морза.
Для цього треба придбати або самому зробити дуже простий і дешевий апарат, навчитись приймати азбуку Морза не у формі рисок і крапок, але в формі довших і коротших звуків, та скласти легкий іспит, навіть кореспонденційним способом.
Тоді можемо ми, пластуни, розмовляти з нашими друзями й іншими радіоаматорами в усьому світі!
Але ще цінніше те, що кожний з нас у потребі зможе виконувати службу радіотелеграфіста для далеко важливіших цілей.
МІЖНАРОДНА МОРЗІВСЬКА АЗБУКА
ПРИСТОСУВАННЯ МОРЗІВСЬКОЇ АЗБУКИ ДО УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Кожна мова має свої особливості, і тому Морзівська азбука потребує доповнень для пересилання відомостей рідною мовою. Українська азбука має на сім букв більше, ніж латинська. З цієї причини довелося деякі букви доповнити, залишаючи всі інші такими, як у міжнародній Морзівській азбуці.
Щоб легше запам’ятати букви, пластуни (члени обласного табору на Соколі 1929 р.) придумали для кожної букви слово, що починається з неї і в якому голосний “о” означає риску, а всі інші голосні — крапку.
Ось так виглядає українська азбука, писана знаками Морзе:
Знаки цифр вживаємо в українській мові ті ж самі, як в Міжнародному коді
Комунікаційні знаки:
При надаванні вісток Морзівською азбукою вживаємо таких загальноприйнятих знаків:
AAAA –– Заклик! Готуйсь прийняти вістку!
K –– Я готовий, подавай
Q або AS –– Чекай, я ще не готовий
T або E –– Прийняв слово (знак).
EEEEEEEE –– Помилка, скресли слово (знак)
AAA –– Крапка.
AR –– Кінець депеші.
R –– Прийняв у порядку! (Відповідь на АR).
Крім загальноприйнятих комунікаційних знаків, у різних країнах і в різних мовах уживають умовних скорочень, подаючи перші букви відповідних слів, сиґналізуючи їх разом як один знак, а також виконуючи прапорцем або світлом умовлений, особливий рух.
В Пласті вживаємо, наприклад, таких додаткових знаків:
ПТ –– Повтори слово, я не розумів!
ПВ –– Повільніше надавай!
СК –– Скоріше надавай!
ЧМ –– Чужа мова.
ШИ –– Шифроване письмо
ЗМ –– Зміни місце, я не бачу
ШИФРОВАНЕ ПИСЬМО
Щоб утруднити чи внеможливити противникові відчитати листа чи іншим способом передану вістку, можемо вжити шифру, тобто тайної азбуки.
За підставу шифру беремо вірш чи інший текст, про який знають тільки втаємничені особи. Букви тексту означаємо порядковими цифрами і ними творимо шифроване письмо. Для прикладу візьмім за підставу шифру пластовий гимн:
Як бачимо, на означення тієї самої букви маємо кілька цифр. Це утруднює не втаємниченим відгадати зміст зашифрованої вістки. Так ось вістку “ми йдемо додому” можна подати, вживаючи повшцого шифру, числами: (31, 11) (30, 35, 46, 40, 24) (35, 43, 35, 62, 59, 48) або теж (59, 51) (30, 35, 46, 31, 62) (35, 60, 35, 43, 40, 5) і т. д. Текст мусить бути такий довгий, щоб у ньому були всі букви, потрібні для надання зашифрованої вістки.
СИГНАЛІЗУВАННЯ ПРАПОРЦЕМ
Так, як існують деякі ріжниці в азбуці, та. у різних країнах бувають дещо відмінні способи передавання вісток, передусім прапорцем. У Пласті маємо такі правила при надаванні вісток Морзівською азбукою, вживаючи прапорця:
1) Правильні розміри прапорця для сигналізування Морзівською азбукою є 60х60 цм. (24”х24”). Такий прапорець прив’язують до пластової палиці або такого ж довгого дрючка. Ним надають депеші на дальшу віддаль. На коротші віддалі можемо вживати меншого прапорця, розміру 45×45 цм. (18”х18”), який прикріплюємо до палички 60-75 цм. (24” — 30”) завдовжки.
2) Колір прапорця повинен різко виступати на тлі, на якому даємо знаки. Найпрактичніші прапорці біло- червоні, бо їх легко спостерігати як на зеленому тлі лісу, так і на ясному тлі неба чи снігу.
3) При сигналізуванні більшим прапорцем уживаємо обох рук. У вихідній поставі тримаємо лівою рукою кінець палиці на висоті нашого пояса, а правою палицю «а висоті наших рамен. Ліва рука повинна тримати кінець палиці під час надавання вістки постійно на тому самому місці, а правою виконуємо рухи: крапки і риски.
Вживаючи прапорця менших розмірів, тримаємо його правою рукою, а ліву для вигоди закладаємо за плечі на висоті пояса. У вихідній поставі випрямлену праву руку, яка заступає довший дрючок, підносимо з прапорцем понад голову і, починаючи зліва, надаємо крапки і риски.
4) Крапку означає помах прапорцем над головою зліва вправо у формі т. зв. “вісімки” (кут приблизно 60°). Риску означає подібний помах зліва вправо, при чому прапорець сягає майже до землі (кут приблизно 170°). Для прикладу, які можуть бути ріжниці «в способі надавання депеш, треба згадати, що у США крапку означає помах (вісімка) вправо, а риску помах (вісімка) вліво від надаючого.
Крапки й риски тієї самої букви надаємо одну за одною, безперервним рухом. Поміж буквам» робимо короткі перерви, затримуючи прапорець у вихідній поставі. По кожному наданому слові спускаємо прапорець прямо перед собою вниз, полотнищем додолу.
Є ще спосіб надавати Морзівські знаки двома прапорцями. Один прапорець, триманий горизонтально, означає крапку, два прапорці — риску.
5) Стежа, що надає або приймає депешу, складається з трьох пластунів. При надаванні один орудує прапорцем, другий диктує окремі букви з заздалегідь написаної депеші, третій спостерігає далековидом стежу, що приймає.
При відбиранні один спостерігає далековидом знаки і диктує, кажучи по відчитаній букві “буква”, по скінченому слові “слово”, а по скінченій депеші “кінець”. Другий записує, розділюючи букви одною доземою рискою, а слова двома такими рисками. Третій готовий вжити прапорець у кожний час, наприклад, надаючи знак “не розумію”, “повільніше”, “повтори” і ін.
Якщо Тобі і Твоїм друзям доведеться надавати вістку, тоді зваж, де найкраще стати, щоб знаки були виразні. Дивись, щоб Ти був звернений лицем прямо до тих, що приймають депешу.
Пригадай букву, поки почнеш її надавати. На першому місці став добре і правильне надання букви, на другому окорість пересилання. Коли записуєш, не дивись «а висилаючих депешу, а слухай того, хто відчитує й диктує. Словом, кожний з Вас трьох мусить зосередити свою увагу на тій частині завдання, що на нього випала, і співпрацювати з двома іншими.
Морзівську азбуку і різні способи її вживання можемо вправляти як на сходинах в домівці, так і на вільному повітрі. Згідно з вимогами проби “Скобиного хвату” пластуни розвідувачі мусять нею вміти вільно орудувати.
