Бути вірним Богові

Пластова система, Закон, гасла — дуже прості, легко зрозумілі. А проте криється в них глибокий зміст. В них свого роду практична життєва філософія, свій світогляд, спертий на вірі в життя, оптимізмі, ідеалізмі, альтруїзмі, життєрадісності. Але ці, може по суті філософічні поняття, окреслені зовсім простими, навіть практичними вказівками цілої пластової системи. З них перша: Пластун є вірний Богові. Глибиною свого змісту поставлена вона на чоло Головних Обов’язків пластуна. В ній передусім ідеалістичний погляд на світ: той каже вірити в Духа, який діє й рішає в історії людства; у вищий змисл життя, як той, що під владою матерії; у Провидіння, що над нами; у Творця всього світу.

Пласт вимагає релігійности й виховує для неї. Бо він цінить її силу, що дає життю глибину, гармонійність і моральні основи. Але Пласт не подає самої науки релігії; не вказує прямих шляхів служби Богові. Це діло Церкви, якої членом кожний окремий пластун. Пласт не робить різниці між визнаннями, не ставить вище одного над друге. Навпаки, він вимагає від своїх членів повного пошанівку для кожного релігійного визнання; пластун має віддати таку шану другому визнанню, якої домагається від других для свого. Пласт не дозволяє теж на релігійну пропаґанду на зібраннях пластунів різних Церков. Отже Пласт не вчить релігії, для цього він не покликаний. Але він, цілим своїм вихованням, створює основу релігійних почувань. Він вимагає активної релігійности за вказівкою своєї Церкви і послуху Їй. І він учить відчувати й подивляти красу й могутність Божого твору — Природи; він учить радіти світом і життям. Та понад усе, він учить любити й цінити Божий твір — Людину. Він робить усе, щоб піднести її на висоти, кріпити її духа й тіло, помогти їй сповнити Творцем дане призначення. Він згідний з Божою наукою, коли каже й учить любити активно батьківщину, помагати ближньому, бути чесним, корисним громадянином чи бути все усміхненим і доброї гадки. Так ось Пласт по-своєму вчить жити з Богом; він виховує людину для Бога. І в цьому суть.

Оприлюднено в Без категорії

Вірність Богові

Споконвіку виховним ідеалом було досконалення людини. Щоб спрямувати себе на шлях досконалення, людина мусить плекати в собі релігійність, яка проявляється у духовій силі людини і змушує її боротись із злом, спонукує любити Бога і ближнього, допомагає усвідомляти гріхи, викликає потребу спокути, — коротко сказавши: нагороджує людину тією найдосконалішою універсальною любов’ю, яка включає і християнську любов до ворога, а яку Тієр де Шарден називає „величною емоцією”, що є в основі буття. Розвиток духа йде поруч із творчою еволюцією і моральним поступом, що віддзеркалюється у культурі, релігійності, мистецтві, філософії, етиці, — в усьому, що дає життю „вічну” реальність, невмирущість краси і добра.

Ідеал пластунів покривається із ідеалом християн, бож вони прямують до перемоги добра над злом, бувши сильними релігійно та національно індивідуальностями, вони стають носіями глибокого етосу любови, краси, правди, волі. Етос, тобто найвище духове піднесення, настає тоді, коли добро перемагає і перетворює антагоністичні сили у щораз то вищі моральні вартості. Сили етосу пливуть із життя, із змагання до святости, у якій людина здійснює своє властиве призначення. Прямування до досконалости, моральна краса людини черпається із боротьби із злом, із страждання. Бо життя християнина і пластуна чи творчого мистця — це постійне зусилля, самодисципліна, а її нема без напруги, без болю.

„Хто не жив посеред бурі,
Той ціни не знає силі,
Той не знає, як людині
Боротьба і праця милі”.

„Щастя — то зрада, будь тому рада, — тим воно гарне, що вічно летить!” Ось таку глибоку інтерпретацію боротьби, праці і щастя подає Леся Українка. Тільки у боротьбі, у змаганні настає той високий тонус духового життя, що в людській мові популярно називається щастям. Його можна переживати тільки в перспективі вічности і трансцендентного духового світу, у перспективі християнської інтерпретації життя і смерти. Із такої інтерпретації вічности людина здібна зрікатися життя заради духової цінности, що має позачасове значення. Цим пояснюється факт, що людина віддає своє життя за ідеали.

Такі є основи християнської та інших наближених до неї ідеологій. На ній побудований Пласт. Ширення добра, допомога іншим — це одна з основних заповідей Христової віри, яка наказує „любити ближнього, як самого себе”, а одночасно це і вимога до пластуна — робити щоденно „добрі вчинки”. Пластовий закон спонукує задумуватись над своїми хибами, а церква навчає нас усвідомлювати свої гріхи та очищуватись від них. В обох випадках потрібно втручатись у свої думки і почування, унапрямлювати їх до ідеалу, робити лад у своїй душі.

Цих кілька думок, позбираних із різних творів великих мислителів, які є інтерпретацією основних понять у людському житті, навела я тут на те, щоб ще раз ствердити, якою широкою, всеохопливою базою є ідейні основи Пласту. Вони завжди були і є та і далі будуть актуальними, поки людина житиме на землі.

Любов ближнього, а в найширшому християнському розумінні любов до людства, покривається із любов’ю до свого народу, що є частиною того людства, вона прямує до досконалення ближніх. Поєднання ідеалів любови Бога, ближнього, тобто Батьківщини, і є суттю релігійности, досконалення. Цих понять не слід роз’єднувати, бо тоді це не була б повнота буття і творчої любови. Тому то багато філософів твердять, що християнство — це найаристократичніша з релігій. Ідеали висловлені Христовими притчами доказують, якими виїмково вузькими є стежки до Царства Божого. Тому так тяжко християнству в усій повноті здійснюватись у житті людей.

Оприлюднено в Без категорії

Пластова молитва «Отче Наш»

Отче наш, Отче наш, Отче наш!
Ти, котрий єси на небі,
Нехай святиться ім’я Твоє, Отче наш!
Нехай прийде царство Твоє,
Нехай буде воля Твоя,
Як на небі, так і на землі, Отче наш!
Хліб щоденний наш,
Дай сьогодні нам
І прости нам провини наші,
Як і ми їх прощаємо
Довжникам нашим.
Отче наш, Отче наш, Отче наш!
І не введи нас у спокусу
Але ізбави нас від лукавого, Отче наш!

Оприлюднено в Без категорії

Пластова молитва «Царю Небесний»

Виконуючи резолюцію 1-их Зборів КУПО в реліґійних справах, Головна Пластова Булава встановила низше наведену пісню «Царю небесний», як загально вживану в Пласті молитву, яку співають завжди там, де за нашим звичаєм спільно молимося. Зокрема цю молитву співа­ється в усіх Пластових таборах зранку і в вечері. Пісні – молитви «Боже Великий, Творче всесвіту» і «Боже, вислухай благання» вживаємо при реліґійному відзначенні національних свят.

ЦАРЮ НЕБЕСНИЙ

Царю Небесний, Джерело світла,
Твоїм промінням встели нам шлях,
Щоб в душах наших радість розквітла,
Щоб запалала віра в серцях.

Царю Небесний, Всесильний Боже,
Мудрість і силу й ласку нам дай,
Щоб подолати діло вороже,
Визволить рідний, батьківський Край.

Царю Небесний, Боже Єдиний,
Будь нам зорею в ночі трівог,
Знаком, що з нами в кожну хвилину
Сила і Правда, з нами наш Бог.

Царю Небесний

Царю Небесний

Оприлюднено в Без категорії

Молитва пластунів

Дурбак ТарасЦя молитва була вперше розміщена в пластовому журналі для виховників «В дорогу з юнацтвом» (ч. 4 за 1960 рік) в «Хвилині провідника», автором якої був пластун сеніор Тарас Дурбак «Щепа», підписаний лише літерою Щ. Вдруге ця молитва, яку Т. Дурбак переробив із збірника «Скавтмастер’с Мініт» Бой-скавтів Америки, була розміщена у «Матеріялах для вишколу впорядників УПЮ» за 1976 р. Далі текст передруковувався у пластовому журналі «Юнак» (1980), а звідти у «Співанику Лицаря» (2004).

Великий Боже, молимо Тебе, щоб Ти зробив нас гідними довір’я — бо є такі, що довіряють нам.
Зроби нас сумлінними — бо нашою сумлінністю ми осягнемо наші найвищі ідеали.
Вчи нас братерськости й приятельськости — бо є багато таких, що потребують приятелів.
Дай нам нагоду виказати нашу чемність — чемність, це м’який килим на долівці життя.
Зроби нас корисними — ліси й поля є повні Твоїх сотворінь.
Поможи нам бути здисциплінованими — бо успіх осягає лише той, хто перше навчиться слухняности.
Зроби, щоб ми все були доброї гадки — бо життєрадісність це наче зелена трава серед каміння при дорозі.
Вправляй нас в ощадності — ощадні звички вможливлюють нам бу¬ти щедрими для тих, що потребують.
Хай будемо відважні, відважні в темноті й відважні серед дня — але збережи нас, щоб ми не зловживали цією відвагою.
Поможи нам бути чистими — в думці, в розмові, в ділах; і щоб ми все пам’ятали, що наші тіла є сотворені на Твій образ.
Понад усе, Отче, поможи нам бути повними пошани — не лише су¬проти Тебе, але супроти всего, що Ти сотворив. Поможи нам бути вірними Україні та готовими на всі її потреби.
Ми просимо Твоєї опіки у всіх наших проханнях і дай, щоб ми ніколи не забували про пластову присягу, що ми її добровільно зло¬жили. Амінь.

(Виголошено по сходинах, що відбулися підчас Страстного Тижня.)

Оприлюднено в Без категорії

Молитва

Я чув таку молитву:

Бірчак— Міцні груди дай мені, великий, всемогучий Боже, нездобутні для брехні, обману й підлоти, могутні й сильні, як скеля над берегом моря. Кріпкі хвилі розбурханого, гнівного моря бють громами об них, вони ж пишаються могутні, сильні, нездобуті!

— І дай мені, сильний, всемогучий Боже, буйні крила й високий лет вірла. Буйними крилами щоб прошиб я чорні хмари й високим летом щоб знісся я до сонця, своїм цілим єством щоб вхопив ясного проміння і надію щоб я зніс на землю про близький день нашого повстання!

— І дай мені ясний розум, що вміє відрізнити річ велику від малої. Щоб за велику у бій я йшов крива­вий, за малу щоб я і не бився. І охоту дай до праці, щоб ніщо не мало сили знеохотити мене без огляду на невдачі усі і на ворогів усіх. І дай запал який має поет в хвилині творення й витри­валість малої мурашки, що десять разів впаде і знову піднесеться до праці!

— І дай мені, Боже… Та я це до­бре знаю, що Ти хоч сильний, всемогучий, для мене чудес не поробиш жодних!

— Добре я це знаю, що не даси мені грудей кріпких, як скеля з ґраніту — а даси мені слабкі, людські груди, а я сам мушу взяти молот тяжкої буденщини і серед болів, не­вдач та вагань сам мушу викувати міцні, сильні груди!

— І те добре знаю, що й не даси мені ні буйного лету, ні могучих крил, щоб линув я до сонця і проміння на­дії на землю щоб зносив. Ні! Я сам мушу навчитися добре ходити по землі і ось тут, на землі, посеред людської злоби і невдач мушу я сам кувати свої груди в сталь, аж викре­шу в них віру, щоб самі світили, як ясне сонце посеред хмар на небі.

— І я вірю, о, в це я кріпко вірю, що й ясного розуму не зішлеш Ти мені готового з небес, а я сам мушу його здобувати, блудячи по шляхах життя. І ні охоти до праці, ні запалу, ні пильности даром не даси мені! Як мала мурашка мушу я сам падати і знову здійматися вгору. І падаючи і здіймаючися вгору, день-в-день, в тяжкій праці посеред невдач, осмія­ний людьми і битий, мушу я сам це все собі здобути — у поті й крові.

— А це моє спізнання хай початком буде моєї сили й могутности!

Оприлюднено в Без категорії

Як себе поводити в церкві

Сторінки з plast_chirch

Більшість людей іде в храм, бо бажає душею звернутися до Бога, бо шукає тут притул­ку від бур земних, усвідомлює свій гріх і бажає його позбу­тися. Тому до відвідання хра­му треба себе готувати: по до­розі до церкви читати молит­ву. У храм слід направлятися з добром у серці, не маючи ні на кого зла і простивши воро­гів своїх.

Переступаючи поріг храму, пам’ятайте про те, що входите у Дім Божий, і розмови, сміх, шум тут недоречні. Ввійшов­ши у церкву, потрібно зупини­тися біля дверей, тричі покло­нитися до землі, а у свята, ко­ли в церкві багато людей, со­творити поясний поклін. При цьому вимовляються молитви: «Боже, милостивим будь мені, грішному», «Боже, очисти ме­не грішного і помилуй мене», «Сотворюй мене, Господи, прости мене».

За кожною з цих лаконічних молитов йде поклін.

У храмі ми перш за все бачимо вівтар, розміщений на підвищенні. Тут знаходиться і найсвятіше місце — святий престол. Так зветься чотири­кутний стіл, особливим чином освячений. Предмети на  пре­столі — священні, і доторкатися до престолу, цілувати йо­го можуть тільки священнослужителі. Ввійшовши в храм, прийнято прикладатися до ікони,  яка лежить на аналої по­середині Церкви. За бажанням можна ставити свічки перед тим   чи іншим образом — це наша мала жертва Церкві. Під час служби в православних храмах стоять, але для хворих і старих робиться виняток.

Приймаючи благословення єпископа чи священика, ми приймаємо благословення Церкви.

Звичай цілувати руку єпископа (чи священика) нагадує нам про те, що ця рука тримала Святу Чашу.

Існує правило приходити до Літургії натщесерце, навіть якщо ми в цей день не прича­щаємось. Коли запізнюємося на службу чи йдемо задовго до її закінчення, то цим проявляємо неповагу до таїнства. Під час Богослужіння по хра­му не ходять і не йдуть з ньо­го без крайньої необхідності.

Це — такий гріх, про який треба повідомляти священику на сповіді.

У Церкві треба не забувати про тих, хто стоїть поруч — не заважати їм, якщо тісно, пропускати вперед дітей, ста­риків. Коли бачите, що хтось порушує порядок у храмі, лі­пше утриматися від зауважень. Пояснити людині недоречність поведінки можна після служби.

У Церкві здавна існував звичай, коли людина ставила свічку — символ нашого   молитвенного благоговіння перед Господом. Свічки, як відомо, ставлять за упокій і за  здравіє. Перші Прийнято ставити перед розп’яттям або на ок­ремому столику, який   назива­ється панахидним, інші — перед будь-якою іконою. Перш, ніж поставити свічку,   треба перехреститися і сотворити поклін.

І, напевно, усім відо­мо, що чоловіки знаходяться в храмі без головного убору, а жінки — з  покритою головою. Однак для жінок це правило не носить характеру стро­гого обов’язку     і в наші дні його не завжди дотримуються.

Оприлюднено в Без категорії