Як Тобі вже відомо, патроном усього українського Пласту є св. Юрій (дивись стор. 114). Але і кожний пластовий курінь, що складається з кількох гуртків, вибирає собі свого патрона. На першій курінній раді, що рішає оснування куреня, схвалюємо на внесок одного з членів більшістю голосів, кого хотіли б ми мати патроном нашого куреня. Звичайно буває це якась визначна постать з минулого України, вдачею і ділами близька ідеям Пласту. Але може ним бути також менше відома людина, не вписана на сторінки історії, все ж таки гідна бути патроном пластового куреня. Буває в житті чимало людей з криштальними, зразковими характерами, що працю всього свого життя посвячують своїм ближнім, своїй рідній спільноті. їх звуть героями будня. Нам годиться славити їхнє ім’я, а їх чесне життя ставити як приклад гідний наслідування.
Серед нашого народу було в безперервному, довговічному змаганні за волю безліч героїв, що, виконуючи свої обов’язки перед нацією, віддали найвищу жертву: жертву свого життя. Між ними було чимало пластунів.
Усі вони заслуговують на те, щоб їх ім’я виписати золотими буквами на нашому стягу, щоб приклад їх посвяти і стійкости у боротьбі зі злом завжди світив нам у нашій самовиховній праці.
Не можемо приймати за патрона особу, хоч би й дуже визначну, але ще живу. Наш вибір затверджує крайовий комендант пластунів.
Життєпис нашого патрона, списаний приступно і ядерно на основі історичних джерел і підручників або зізнань очевидців, вивчаємо всі дуже докладно. Нам треба вміти з пам’яті, в кожний час, пояснити, чому наш курінь носить ім’я цієї славної людини, виписане на нашому курінному стягу. Цю нашу готовість мусим-о довести вже при перевірці першої пластової проби.
Про нашого найбільшого національного Героя пише польський історик Др. Людвик Кубаля:
«Був це чоловік під кождим зглядом надзвичайної міри – перерастав людей високо даровитих до цьої степени, що входив в не збагнуті области.
…Умів укрити свої наміри, в ріщаючих хвилях не вагався; – всюди могуча воля і залізна рука.
Ця його рішучість получена з вродженою бистротою, виробленою і випробуваною в важних спробах і надзвичайних пригодах життя, позволяла йому в найбільших злиднях зберечи спокій ума і свобідне володіння розумом. Не тратив ціли з очий і не було такого тяжкого положіння, з якого не зумівби видобутися з пожитком для себе.
«Rebus in ardnis audax et providaus» говорено про нього в Польщі.
…Непевність внутрішнього дня і небезпеки, які його зі всюди окружали, були джерелом його гідної подиву енергії і бистроти; відси чуйність, зручність в доборі людей і вибір за кожної зміни умовин, відси ці можливі відрухи, скільки разів вітрив нещирість і зраду. В безнастанній боротьбі між життям і смертю не знав відпочинку і півсередників, не вагався, не відволікав: під впливом самоохоронного інстинкту ішов дорогою найслабшого опору туди, відки бачив найбільший хосен і безпеку. Загальне русло обставин не підривало його, не вивертало, не несло колодою ані не лишало корінякою на мілині, – бо воно сягало йому ледви по коліни.
В попереднім числі часопису «Пластун» появилася интересна загадка на тему: «Кого мож назвати найдавнійшим руським пластуном?» яка мене зацікавила и тому пару словами відповім на цю тему.
В нашім найдавнійшім літописі описуєся малого хлопця, котрий виратував Київ. Короткий зміст цего уступа є слідуючий:
В Х-ім віці підчас пановання Святослава напали на Київ Печеніги. Святослав був в Болгарії, а в Київі була єго мамка Ольга з внуками. Печеніги облягли Київ, а в Київі зачали люде голодувати. На другій стороні Дніпра находилася одна часть руського війська, але з Київа не міг ніхто вийти, щоби покликати то військо на поміч.
Аж ось найшовся між Київлянами один хлопець (отрок), котрий рішився перейти через військо Печенігів и переправитися через Дніпро, щоби покликати поміч. Сей хлопець переодягнувся по печеніжському, узяв водила и переходячи поміж Печенігами питався що хвилі по печеніжськи, чи не бачили його коня? Йому відповідали що ні и він ишов питаючи далі. Так дійшов до Дніпра, скочив в воду и зачав плисти на другий бік. Зобачивши те, зачали Печеніги його переслідувати, но не вдіяли йому нічого. Щасливо дістався він до своих и переповів їм, що конечно мусять освободити Київ. Ті другого дня рано, напали на Печенігів и прогнали їх. Так причинився малий хлопець до освободженя Київа від ворогів.
Сего малого «отрока» й можемо назвати першим руським пластуном. Правда, пласту не знали ще в десятому віці на Руси, але діло того малого хлопця було в нинішному розумінні – пластове.
Підчас великої небезпеки, що грозила його отчині, рішаєся він скоро переправитися на другу сторону и тим захоронити милу отчину?! Чи вже це не пригадує одважний характер пластуна? Свій плян виконує він, добре обдумавши. Щоб його добре виконати, він вже мусів уміти говорити по печеніжськи тай мусів уміти добре пливти, коли важився переплисти Дніпро Коло Київа. Чи й це не пригадує нам доброго пластуна? (Наука чужих мов и спорт). Є він и гідним сином своєї отчини и вірним сином свого народу, бо за цей нарід и за свою отчину, він готов и життя віддати!
На жаль, не знаємо имени того, котрого можемо назвати першим руським пластуном, але його діло не згине в нашій памяти!
