Умілість уживання топографічних (польових) мап

До першої пластової проби Тобі треба було вміти орудувати компасом, находити північ різними способами та в різний час і знати умовні знаки на топографічних мапах. Це дає Тобі вже деяку підставу до того, щоб на мандрівці, постійно вживаючи мапи, набути досвіду в устійнюванні свого місця в дорозі, а вслід за тим самопевности в розшукуванні доброго напряму мандрівки, не розпитуючи зустрічних людей тощо. Легше орієнтуватись в околиці, де багато доріг, фабрик, церков і інших об’єктів, позначених на маті.

Але коли Ваша мандрівка відбувається в терені, де цих об’єктів мало, тоді треба Тобі вміти найти своє місце, відчитувати т. зв. рельєф терену (горби й долини) на мапі і порівнювати з околицею. Горби й долини, усю будову або рельєф терену позначається на географічних матах (наприклад, у шкільному атлясі) щораз то темнішими брунатно-червоними (гори) або зеленими (долини) кольорами.

На топографічних мапах позначують рельєф терену звичайно:

  • поземними лініями, т. зв. ізогіпсами, що з’єднують на мапі пункти однакової висоти понад рівень моря;
  • рисками, які показують напрям і крутість схилу (дивись рисунок);
  • котами, тобто числовим відміченням висоти понад рівень моря важливих пунктів на мапі. Вони бувають двох родів: дуже точні, визначені за допомогою тригонометрії (зображені малим трикутником на мапі), і менш точні, визначені барометром (мале кільце з чотирма рисками).

Vmilis't'_vzhyvannya_topmap_Drota_1

Щоб краще зрозуміти зображення рельєфу терену ізогіпсами, уяви собі або таки справді -виконай для вправи модель частини терену, складений з грубих аркушів картону.

Vmilis't'_vzhyvannya_topmap_Drota_2

Коли зрівняєш гострі заломи, тоді з’єднання між окремими аркушами картону будуть творити оті лінії, що їх бачиш на топографічній мапі. По деякій вправі — її можемо набути на сходинах, розглядаючи мапу та описуючи уявлену мандрівку — кожний з нас, поглянувши на мапу, зразу пізнає, де терен підноситься, де опадає, з котрого боку гора стрімкіша тощо. Рельєф терену, яким збираємось проходити, завжди вивчаємо перед мандрівкою, бо від нього залежить, як довго нам доведеться мандрувати, як скласти програму дня, чого нам сподіватися в дорозі тощо.

Щоб добре опанувати всю техніку й читання топографічних мап, Ваш гурток повинен набути на власність відповідний підручник, ось хоч би “Maps and Survey”, А. R. Hinks (МасМіllan Со.), або  “Surveying Merit Badge Pamphlet ” (Boy Scouts of America), і перейти матеріял, передбачений вимогами проби, до якої готуєтесь. Тут подамо Тобі тільки кілька вказівок, як користуватись топографічною мапою, відповідаючи на такі питання:

ЩО ЗНАЧИТЬ “ЗОРІЄНТУВАТИ МАПУ” І ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ?

Зорієнтувати мапу — значить покласти її так, щоб позначені на ній сторони світу відповідали дійсності. Інакше, щоб північ на малі (що завжди є на її верхньому краю) була звернена справді на північ.

Vmilis't'_vzhyvannya_topmap_Drota_3

Послуговуючись компасом, зроби це так: Поклади карту на якомусь рівному місці. Для цього може послужити плаский великий камінь, стятий пень дерева або таки суха, тверда й рівна земля. Тепер поклади компас на лінію, якою обведена мапа зі східнього (правий) або західнього (лівий) боку так, щоб лінія північ-иівдень на компасі покривала цю лінію на мапі.

Тепер повертай мапу разом і з компасом так, щоб магнетна стрілка покрила лінію північ-південь на компасі (враховуючи магнетичне відхилення-деклінацію для даної країни, дивись уступ про сторони світу).

Аж тепер можеш порівнювати мапу з тереном, шукати особливих об’єктів, позначених на мапі, і так визначувати місце, де перебуваєш.

ЯК ЗНАЙТИ СВОЄ МІСЦЕ НА МАПІ?

Якщо Ти зорієнтував мапу і перебуваєш на якомусь виразному пункті, наприклад, на схрещенні чи розгалуженні доріг, коло церкви чи іншого будинку, позначеного на малі, тоді, коли Ти знаєш, де північ, Твоє місце на мапі вже тим самим визначене. Інша справа, коли тільки здалеку бачиш один чи два пункти, які можеш напевно розпізнати і знайти їх на мапі. Твоє місце хоч приблизно відоме, але ще докладно не означене, а це може Тебе і Твоїх друзів змилити в дальшому напрямі мандрівки.

Vmilis't'_vzhyvannya_topmap_Drota_4

На далекому горизонті Ти бачиш два виразні пункти, позначені на мапі. Це може бути церква і вершок найвищої в околиці гори, позначений цифрою на мапі. Тоді на зорієнтованій мапі шукаєш уявленої лінії, що сполучає даний об’єкт у терені, наприклад, церковну вежу, з його означенням на мапі, і зазначаєш легко олівцем її продовження в напрямі Твого положення. Те саме робиш з другим об’єктом. Де перетнуться на мапі ці дві лінії, там Ти тепер знаходишся. При тому може виявитись, що дорога, по якій Ви тепер ідете, неправильна. Побіч, у деякому віддаленні, пролягає друга дорога, якої Ви не помітили, а якою Вам треба було йти.

 

ПЛАСТОВИЙ БІГ І ХІД НАВПРОСТЕЦЬ

Така пригода може на мандрівці легко трапитися. Це може мати деколи прикрі наслідки. Ось Вам треба було на умовлений час бути в даному місці, щоб зустрінути інших пластунів. Може, це був кінцевий пункт Вашої мандрівки, і Ви поспішали до поїзду чи автобусу. Коли Ви змилили дорогу, а хочете надолужити втрачений час, треба рішатись: або вернутись на правильну дорогу, але прискорити хід, або скоротити дорогу, ідучи, коли це можливо, навпростець. Щоб скористати на часі, а не втомитись, ми знаємо добрий і випробуваний спосіб: біжимо пластовим бігом. Як це робимо? На наказ провідника мандрівки: “Пластовим бігом руш”, ідемо 30 або 40 кроків звичайним пластовим кроком, а потім таку саму кількість кроків біжимо, вертаємось до звичайного маршу і т. д.

Якби ми бігли довгий час звичайним бігом без перерви, то часто не змогли б осягнути нашої мети на час. За короткий час бігу висунулись би наперед найсильніші юнаки, гурток розтягнувся б на довгій віддалі. Юнаки могли б навіть розгубитись, бо найслабші залишилися б далеко позаду, а всі були б докраю втомлені і виснажені і, може, не добігши до мети, мусіли б сісти й відпочивати.

Пластовим бігом ми можемо бігти довший час без утоми і скористати 25% або 1/4 на часі. Тобто, коли звичайним ходом нам треба було б іти до даної мети, наприклад, 1 годину, то пластовим бігом ми пройдемо ту саму віддаль за 45 хвилин. Таким робом гурток завжди залишається в цілості, юнаки тримаються разом і можуть у потребі один одному допомогти. Все ж таки гурток кори стає на часі і без утоми може надолужити втрату і бути на час в означеному місці.

Коли ми вирішимо йти навпростець, хоч би й тереном закритим, як ліс, кущі тощо, тоді інше діло. Перш за все мусимо добре розглянути й устійнити якнайдокладніше напрям, в якому нам треба посуватися по прямій лінії до нашої мети, не зважаючи на наявні доріжки, стежки і менші перешкоди.

Коли добре знаємо напрям, тоді, залежно від умов, вибираємо собі не менше ніж два якісь добре видні ближчі або дальші “посередні пункти”, що лежать на цій лінії, як дерева, кущі, горбики, заглибини в терені тощо. Крім цього, запам’ятовуємо або в потребі зазначаємо наш вихідний пункт так, щоб ми його могли добре пізнати з першого і другого посереднього пункту. Тоді швидким1 кроком, а в потребі й пластовим бігом посуваємося по так визначеній лінії, маючи на увазі завжди наш вихідний і перший посередній пункт. Коли дійдемо до нього, перевіряємо наш напрям і вибираємо ще один дальший посередній пункт і т. д., аж поки пройдемо намічену трасу по пряімій лінії. У відкритому чи менше залісеному терені зможемо посуватися швидше. В лісі треба нам іти поволі, обережно перевіряючи, чи йдемо справді по наміченій прямій лінії. Коли між окремими посередніми пунктами трапляється якась тяжка до поборення перешкода, як багно, малий ставок, дуже густі кущі тощо, тоді треба її обійти. Від наступного посереднього пункту треба продовжувати марш по наміченій лінії.

Оприлюднено в Без категорії

Умілість користуватись друкованими планами їзди

В умовах розвиненої цивілізації в новітні часи рідко коли можна пуститись у дальшу мандрівку назустріч з природою безпосередньо з міста. Завжди доведеться їхати до точки вимаршу різними засобами новітнього транспорту, не раз на велику віддаль. В житті доведеться теж кожному подорожувати на дальші віддалі залізницею, автобусом, кораблем чи літаком.

Тож Тобі, кандидатові на пластуна скоба, треба вміти заплянувати собі подорожі різними родами транспорту як у державі, у якій живеш, так і поза її межами.

Для цього мусиш навчитися користатися друкованими плянами їзди. В європейських державах, де залізницями чи автобусними лініями управляє держава, існують пляни їзди для цілого руху даного транспорту, видані однією книжкою з докладним поясненням. У державах Північної Америки кожна транспортова компанія видає власні пляни їзди. їх можна безкоштовно одержати в агенціях автобусових, залізничних, літунських чи корабельних ліній.

Хто вміє заздалегідь скласти собі цілу подорож з докладним часом виїзду, сполучень різних ліній засобів транспорту, приїзду на місце тощо, той ніколи не запізниться до поїзду чи літака ні не пропустить вигідного сполучення; його не зустрінуть жадні несподіванки і труднощі. Він може не раз теж порадити чи допомогти іншим, яким важко дати собі раду, бо користатися друкованими плянами їзди недосвідченій людині не так то й легко.

Оприлюднено в Без категорії

Чому компас вказує на північ?

У більшості пластових таборів ставлять дивні „енігми”, значиться клясичні питання, які видаються цілком прості, але на які мало людей має правильні відповіді, чи взагалі, рідко хто колись застановляється над такими запитами. А це справді шкода, бо це лиш показує наскільки ми часто принимаемо за самозрозуміле факти чи феномени, які в дійсності мають складні принципи та закони, що ними керують.

Цьогорічна Лісова Школа теж кинула у пластовий світ таке дивне питання: що, властиво, спричинює магнетичний полюс кругом землі? Ми усі мали змогу експериментувати із компасом, і напевно нераз переконалися, із більшим чи меншим успіхом (особливо меншим підчас лисячого бігу!), що його стрілка завжди вказує на північ. Але чому вона завжди вперто туди повертається? Учасники ЛІІГ89 дуже швидко відповіли: „Та очевидно тому, що на півночі є магнетичний полюс”. Нажаль така відповідь не задоволила булаву ЛШ, і одного вечора, коли табір (крім завзятих героїв у ,,білому шатрі”) поринув у тихий сон, а булава куняла у штабі, виринуло це питання: що спричиняє магнетичний полюс кругом землі? Це дещо ,,збило з пантелику” команданта, Павла Небесного, бо ж він, як і булавний Славко Ґалуґа, інженер, і ще до того інженер електрики. Довго думали, і в таку пізню пору вискакували різні гіпотези (деякі з них були дійсно дивні і ще більше неймовірні.)

Найпростіша відповідь була така: на північнім полюсі є великі поклади заліза, і вони спричиняють магнетичне притягання компасових стрілок з цілої земської кулі. Гм, цікава гіпотеза. Значиться, коли магнетичне поле є досить сильне, щоби спрямовувати компаси десь в Аргентині, то такий сильний магнетичний полюс прямо би зривав компаси з руки пластунів північної Канади. Дальше: магнетичне притягання повинно би тоді бути спрямоване векторіяльно просто в напрям покладів заліза, значиться в Аргентині чи Австралії компасові стрілки повинні би бути спрямовані вниз, до землі, прямо в лінії крізь землю в сторону північних покладів заліза. Проте пластуни з Аргентини мене запевнювали, що так не є, і що стрілки їхних компасів лежать поз- емо, а не стирчать якось вниз. Отже, щось тут не грає з тими покладами заліза.

Щоби забити останний цвях у трумну цеї гіпотези, наведу ще один факт. Ми усі знаємо, що магнетичний полюс „мандрує” по півночі кулі земської, і ефект цього феномену ми бачимо у зміні магнетичного відхилення з року на рік. Іншими словами, в додаток до магнетичного відхилення, топографічні карти теж нам вказують наскільки це магнетичне відхилення міняється кожного року (збільшується чи зменшується відносно правдивої півночі, залежно від нашого положення на кулі земській.) Отже з того виходить, що магнетичний полюс міняє своє положення там на вершку ґльобуса!

А хто його пересуває? Наші пластуни-комедіянти зараз же запропонують, що це якесь плем’я ескімосів кожного року викопує зпід снігу ці поклади заліза, ладує їх на саночки запряжені у кілька пар псів, та перевозить цей супер-магнет в інше місце на півночі, і тоді його знову закопує у сніг аж до наступного року. Гм, справді, вже трохи надто смішно стає.

І закінчилася Лісова Школа, і роз’їхалися усі додому, і далі ніхто не мав відповіді на це питання. Проте Славко Ґалуга недавно надіслав мені листа: ,,Маю відповідь на славне питання ЛШ 89! Прочитай собі”, і разом з листом була залучена фотокопія із якоїсь книжки фізики. Ось і пояснення.

Геомагнетизм — це наука про магнетичний полюс землі, чи взагалі будь якого космічного тіла. Ґеомагнетичний полюс складається із двох частин; перша частина є внутрішня (спричинене внутрішнім складом самої кулі земської), і є вдесятеро разів сильніша від другої частини, зовнішньої (спричиненої елєктромагнетичним струмом іоносфери.) Перша частина, внутрішня, є спричинена різницею в обороті земної шкаралупи (поверхні) в порівнанні до розтопленого, рідкого нутра планети. Ага! Ось і відповідь. Значиться, розтоплене ядро планети обертається дещо відмінно від поверхні землі, і це спричинює елєктромагнетичний полюс, який спрямовує компаси в одну сторону. Тому, що обі фази, плинне ядро і застигла шкаралупа, є динамічні у своїй поведінці, отже це спричинює мандрування північного полюса, а це виявляється у формі змін магнетичного відхилення.

В додаток до цього, соняшні заворушення, виявлені соняшними плямами, мають вплив на силу магнетичного полюса землі, і можуть навіть спричинити тимчасову зміну у напрямі позитивного і негативного напряму полюса. І дійсно, в історії нашої землі були зміни у напрямі півночі, значиться північ („позитивна” сторона полюса) обмінювалася із півднем („негативною” стороною полюса.) Гм, цікаво би було щойно тоді побачити висліди лисячого бігу коли раптом компас би вказував північ там, де повинен бути південь. Згадаймо теж, що ці тимчасові зміни в напрямі магнетичного полюса є спричинені раптовим надлетом соняшних протонів та електронів у зовнішну земну атмосферу. Подібне бомбардування земної іоносфери спричиняє „північне сяйво”, коли атоми кисню (О2), водня (Н2) і азоту (N2) є зекситовані обстрілом цих електромагнетичних частинок.

Отже наступний раз коли ви загубитеся на лисячому бігу, або на мандрівці зайдете за компасом не туди, куди треба було, пам’ятайте, що все зможете зіпхати вину на тимчасове раптове вивернення магнетичного полюса. Коли докладно вияснете виховникові сам принцип магнетичного полюса, включно із іоносферою, протонами, північним сяйвом та азотом, вірте мені, не будете мати жодної кари. Навпаки, напевно одержите псевдо „таборового Айнштайна”, і принаймні порядне признання, якщо не відзначення, у таборовому звіті.

А для тих, що шукають нової еніґми, ось запит: чи треба намочувати шнури у воді перед тим, що будете в’язати в’язання на піонерські споруди? Вказівка для розв’язки: чи шнурок корчиться чи напухає коли є мокрий, і що станеться коли він висохне?

Оприлюднено в Без категорії

Топографічні карти (мапи)

Якщо Ваш гурток вибирається в мандрівку, то перш за все треба вирішити, куди йти, що там хочете оглянути, яким теренам будете мандрувати, якою дорогою йти, якою вертатися та скільки на це треба часу.

Для цього необхідна добра польова карта, а Вам треба теж вміти її “читати”, тобто розуміти всі знаки, що на такій карті находяться, і взагалі привчатися нею користуватися. Це не така проста справа, як могло б здаватися. Існує окрема ділянка науки — картографія, і Вам треба ступнево впродовж юнацького пластування пізнавати те, що може пластунові в мандрівці пригодитися. До першої пластової проби мусиш пізнати:

  1. Які карти (мапи) надаються для вжитку на пластових мандрівках.
  2. Що таке поділка і як нею користуватися.
  3. Що означають різні знаки на польових картах.

Ти знаєш, що в незнайомому місті вживаємо мап того міста, де можна найти кожну вулицю, парк чи головні будинки. Газолінові (бензинові) станції роздають даром мапи, на яких докладно позначені всі роди доріг, віддалі поміж містами тощо. Але в кожній країні є ще інші, дуже докладні карти, на яких найдеш не тільки всі шляхи, міста, села, хутори, але й ріки, потоки, поля, багна, ліси, садки, а також зображені дуже докладно гори й долини. Такі мапи звуться топографічні, і вони найбільше надаються для нашого вжитку. Хто вміє їх добре “читати”, той може докладно описати, яким тереном буде мандрувати, так немов би вже там колись був. Це дуже важливе, бо ми, пластуни, йдемо в мандрівку звичайно у малозаселені околиці, і немає там кого питати про дорогу та інші деталі. Зрештою, це й не є нашим звичаєм. Ми даємо собі раду самі.

Топографічні мапи чи карти в кожній країні трохи різні. Тому, залежно від того, в якій країні живе чи радше хоче мандрувати Твій гурток, треба завчасу придбати таку мапу й основно познайомитися з нею.

Кожна мапа буде мати зазначену поділку, тобто означення, скільки разів віддалення, представлені на карті, менші від справжньої віддалі в терені. В Европі бувають такі поділки: 1:200 000, 1:100.000, 1:75 000 або й 1:25 000. Це означає, що один центиметр на карті уявляє собою, наприклад, сто тисяч таких пентаметрів, тобто 1 кілометр дійсної віддалі в терені і т. п.

У країнах, де міряють віддалі цалями (інчами), ярдами, милями тощо, вживають поділки 1:50 000, 1:62 500 і ін. У другому випадку (1:62 500) один цаль буде уявляти собою приблизно одну милю, бо миля має 1,760 англійських ярдів або 63,360 цалів (інчів). Знати поділку дуже важлива справа, бо тоді можеш вирахувати віддаль, яку треба пройти, а тим самим вирахувати час, запланувати нічліги тощо. Так, як поділка, різняться де в чому в різних країнах також способи означування різних предметів у терені: шляхів, гір і ін. Але на кожній топографічній карті Ти найдеш значення поодиноких умовних знаків, уживаних літер, скорочень тощо.

Для прикладу подаємо табличку таких знаків, яких уживають на топографічних картах у США і в Канаді.

Kartohrafiya_Drota_Umovni_znaky_1 Kartohrafiya_Drota_Umovni_znaky_2

Знаючи поділку й знаки, спробуйте заздалегідь у домівці заплянувати собі малу мандрівку. При тому допоможе Вам Ваш друг впорядник.

Пізніше, коли будете вибиратись на довші мандрівки, буде потрібно Вам ще більше відомостей з картографії. Про них розкажемо у дальших розділах.

Оприлюднено в Без категорії

Польові нариси мап

Не раз може трапитися, що для проведення якоїсь вправи або для складення докладного звіту з певного терену чи пройденої дороги треба Тобі накреслити нарис мапи або польовий шкіц.

Він повинен бути точний, ясний і доцільний, тобто містити тільки те, що в даному разі потрібне.

Щоб добре накреслити такий нарис, потрібне Тобі деяке приладдя, а саме:

  1. Тонка дощечка розміром піваркуша або цілого аркуша паперу, клямри для притримування паперу. Можна для цього теж ужити креслярських кнопок (“шпанівок”).
  2. Компас по змозі з приладом, щоб можна його прикріпити до дощечки. Ставимо його так, щоб пряма північ-південь була рівнобіжна до прямовисного берега дощечки.
  3. Коротка лінійка з дрібною поділкою.
  4. Декілька аркушів паперу, гумка до витирання, м’який олівець, по змозі циркуль і кутомір.

Рисунок починаємо від устійнення поділки, яку подаємо в числах (наприклад, 1:1000) і врисовуємо її внизу нарису. Існують такі головні способи рисування польових шкіців:

ШКІЦ “НА ОКО” (З ОДНОЇ ТОЧКИ СПОСТЕРІГАННЯ)

Папір, на якому готуємось рисувати шкіц, складаємо тричі через середину і так творимо вісім ліній, що променисто розходяться з одної точки. Ця точка пересічі буде наше становище.

Кладемо папір на дощечку, орієнтуємо її горішнім берегом до півночі і починаємо шкіцування. Націлюємось у терен через кожну лінію та врисовуємо на -папір ті предмети, які лежать в напрямі її продовження або побіч нього, оцінюючи віддаль до цих предметів “на око”.

Шкіц

Таким способом дістаємо швидкий, побіжний нарис терену.

ШКІЦ З ДВОХ СТАНОВИЩ

За підставу нарису приймаємо якусь пряму лінію в теремі: стежку, дорогу, паркан, рів тощо. Відмірюємо кроками віддаль між вибраними двома точками спостерігання на обох кінцях цієї лінії. Орієнтуємо нашу шкіцову дощечку і врисовуємо на ній цю нашу підставу нарису в поділці, в якій рисуємо шкіц, і вписуємо її довжину.

Шкіц з двох точок

Тоді йдемо на одне зі становищ, орієнтуємо дощечку та націлюємо на предмети в терені, які хочемо мати на рисунку, прикладаючи на папір лінійку. Напрям кожного бажаного предмету врисовуємо на шкіц без точного означення його віддалі. Тоді переходимо на друге становище і, знову зорієнтувавши дощечку, націлюємо на ті самі предмети. Точка пересічі напрямних ліній на один і той самий предмет дасть нам його положення і віддаль у поділці, в якій врисована підстава шкіцу. Доповнюючи шкіц способом “на око” та відповідним описом, маємо вже докладніший плян спостеріганого відтинку терену.

ШКІЦ ЗА ЗРАЗКОМ МІРНИКІВ

Шкіц

Фахові мірники, що виконують докладні поміри і пляни, вживають звичайно такого способу:

Витичують довільну пряму лінію (а в потребі трикутник чи многокутник), що творить підставу поміру.

Тоді до кожного пункту чи предмету, який має бути врисований у плян, проводять прямовисну лінію (під кутом 90°) до цієї підстави. Віддаль від початку підстави до точки пересічі її з прямовисною і віддаль даного пункту від підстави по прямовисній означають точно його положення.

Мірники виконують такі поміри дуже докладно, вживаючи відповідних приладів для мірення, визначування прямих кутів тощо. Ми можемо, виконуючи такий шкіц, міряти віддалі кроками, а прямий кут визначати “на око”.

ШКІЦ ПІД ЧАС ПОХОДУ

Щоб не відмірювати віддалі кроками, треба устійнити швидкість ходи і знати, яку віддаль проходимо впродовж однієї чи більше хвилин. Нарис подробиць терену, що їх зустрічаємо по дорозі, робимо “на око”; зміни напряму означуємо напрямними кутами.

Шкіц

НАРИС ДОРОГИ З МАПИ

У потребі перешкіцовуємо з мапи все потрібне для того, щоб дійти на місце призначення, міряючи напрямні кути за допомогою кутоміра. Це потрібне особливо тоді, коли маємо частково або в цілості йти навпростець від одного до другого характеристичного пункту в терені. При марші за напрямними кутами, зміряними на мапі, треба завжди пам’ятати про магнетичне відхилення і враховувати його, устійнюючи напрям у терені.

Шкіц

ОЦІНКА ВІДДАЛІ “НА ОКО”

Дуже потрібне при шкіцуванні терену добре оцінювання “на око” віддалей. Для цього потрібні вправа і досвід. Треба пам’ятати, що залежно- від умов ми деколи оцінюємо віддаль замалу, а деколи завелику.

“Заблизько” бачимо предмети:

  • по дощі або у вологі дні, коли в повітрі багато водяної пари;
  • освітлені предмети на темному тлі;
  • на тлі одностайної барви, наприклад, лану збіжжя, води, піску;
  • предмети на схилі гори, тим більше, чим -вище міститься предмет;
  • у дощ або сніговію предмети видаються більшими;
  • коли маємо за собою сонце.

“Задалеко” здаються нам предмети:

  • у сухі дні, під час довготривалої погоди;
  • смерком або якщо предмети є в тіні, наприклад, у лісі, в мрячні, понурі дні;
  • якщо колір предмету зливається зі своїм довкіллям;
  • коли дивимось напроти сонця;
  • якщо спостерігаємо лежачи або навколішки.

Добрий спосіб оцінювати не надто далекі віддалі за допомогою власної руки. Робимо це ось як:

  • Випрямивши руку, дивимось на даний предмет через вершок вказівного пальця правим (або лівим) оком.
  • Зберігаючи в цьому положенні руку і пальця, приплющуємо праве (ліве) око і дивимось в тому ж напрямі другим оком.

Шкіц

  • Бачимо, що палець вказує тепер не на предмет, до якого оцінюємо віддаль, але на точку віддалену від нього трохи вліво (або вправо).
  • Тому, що віддаль поперечну до лінії нашого зору (А) легше нам оцінити, оцінюємо її та множимо на 10. Вислід дасть нам приблизну віддаль даного предмету.

Правильність цього рахунку легко довести на основі подібносте трикутників, бо віддаль від наших очей до кінця нашої випрямленої руки звичайно вдесятеро більша, ніж віддаль наших очей одне від одного (а).

Оприлюднено в Без категорії

Новий спосіб орієнтації в терені

Новий спосіб орієнтації в терені, тобто знайдення напрямку, винайшов 16-літній скавт, Роберт Овендаф, студент Дордж Мейсон Гай Скул у Фале Чирч, Вірджінії. Винахід Овендафа дуже простий, але точний. Його провірили науковим способом два професори математики, два астрономи. Його правдивість також потвердили електронні цифрові машини “комп’ютори”. Також 50 тисяч спроб у терені показали, що ця метода успішніша від орієнтації при помочі компаса. Пересічне відхилення є 8°, а рідко коли більше від 30°. Його досліди виявили деякі помилки, що їх зробила навіть Енциклопедія Брітаніка у відомостях про соняшні годинники. Редакція цієї енциклопедії плянує ці помилки справити при помочі Роберта Овендафа.

Цим винаходом зацікавлені вчені Міністерства Оборони і Департамент Цивільної Оборони. Під час гурагану «Карла» в Тексасі просили Роберта Овендафа доставити друковані інструкції своєї методи для жертов та рятівничих команд.

Людина, яка перебуває в лісі, полі чи в горах, потребує простої, але докладної методи, щоб зорієнтуватися. Не завжди навіть компас може допомогти знайти правильний напрям, бо металевий предмет у землі може відхилити стрілку від правильного північного напряму. Моряцький спосіб орієнтації при помочі точного годинника може допустити помилку на 30°. Це значить відхилення півмилі на одну милю маршу. Досить скомплікований і не дуже точний спосіб, що його вживають скавти при помочі соняшного годиника, вимагає довшого часу і багато терпеливости.

Роберт Овендаф винайшов новий спосіб, щоб визначити напрям при помочі тіні. Хто потребує хутко і докладно визначити напрям, нехай уживає ось такого способу:

На рівному полі встромити в землю патик заввишки 4 стопи.

Маленьким патичком зазначити кінець тіні, що її кидає патик.

Пождати деякий час (вистачить 15 хв.), щоб тінь посунулась на кілька інчів.

Тоді встромлюємо другий патичок.

Ці два пункти сполучуємо прямою лінією. Вона біжить «захід-схід».

Novyj_sposib_orie'ntuvannya_1 Novyj_sposib_orie'ntuvannya_2

Від патика рисуємо рівну лінію на 90 градусів до першої лінії. Лінію, яка біжить від патика, продовжуємо і значимо стрілкою, яка показує на північ. По правій руці, коли ми звернені обличчям до північного знаку, буде СХІД, а по лівій ЗАХІД. Коли ми перебуваємо на південній півкулі, тоді стрілка вказує на південь, а не на північ.

Крім того, що метода Овендафа допомагає нам знайти сторони світу, вона також допомагає визначити напрям у терені. (На останній діяграмі показано, як визначувати північ в ранішніх годинах. На двох перших діяграмах показано, як робити це по полудні).

Оприлюднено в Без категорії

Гурткові вправи в знаходженні дороги

Користуйся напрямками на компасі, коли тільки можеш, як напр.: “Пв-3. ріг кімнати”, “С. сторона таборища” тощо.

Вправляй марш за напрямками на компасі. Визнач напрям, напр.: Пв.-С. Визнач якийсь пункт у терені в тому напрямі, напр. дерево, горбок, скелю тощо; але цей орієнтаційний пункт не повинен бути надто далеко. Дійшовши до того пункту, визнач собі знов новий пункт, що до нього треба йти.

Пізніше вправляйся в марші за градусами, замість за напрямками (сторонами світу).

Вправляйся в знаходженні сторін світу за допомогою годинника та по зорях.

Вишли свої гуртки за напрямками на компасі кожний іншим шляхом так, щоб зійшлися в означений час на місці збірки.

Якщо можеш – визнач сузір’я на північному небі. Навчись упізнавати Великий Віз і Полярну Зорю та Оріона.

Нічний марш можна вправляти і вдень, зав’язуючи очі перев’язкою з чорної матерії різної товщини. Палицею можна користуватися.

Користуйся картами даної місцевості, щоб навчитися читати їх та знаходити за ними дорогу.

ІГРИ В ЗНАХОДЖЕННІ ДОРОГИ

Йди за картою! Висилаємо гурток з картою в чуже місто або в невідоме місце незнаної околиці. Там гурток відкриває запечатаний наказ, де сказано, в якому він місці і куди має йти. Кожен пластун має вести по черезі гурток, скажімо сім хвилин, якщо їдуть чимось, або п’ятнадцять хвилин, якщо йдуть пішки. Кожен пластун шукає дороги виключно за картою; за вміння читати карту дають бали.

Гірське пластування. На світанку висилають трьох пластунів-“зайців”, щоб сховались у горах. По сніданку група “псів” вирушає, щоб знайти “зайців” до означеної години, скажімо – до 4 пополудні. Коли “пси” знайдуть їх, хоч би тільки за допомогою бінокля, то виграють тоді, коли кожен “пес” точно визначить, котрого “зайця” він знайшов. Простір ловів мусить бути визначений; хто перейде границі, випадає з гри.

Похід в пущу. Організуй похід в пущу. Кожен пластун несе своє спорядження і харчі, зв’язані у вузлик, на голові. Йдуть гусаком; провідник іде яких 200 ярдів попереду, щоб показувати шлях за допомогою пластових знаків. Будуйте мости над річками або пороми на озері; промощуйте собі шлях через трясовиння за допомогою в’язанок ріщя.

Щоб навчити кожного пластуна індивідуально відчути напрямок і віддаль, посилай кожного в різні напрями з якимсь наказом, напр.: “Иди дві милі на Пв-пв-с. Напиши точний звіт, куди ти дійшов та додай до нього начерк карти для пояснення. Принеси звіт якнайшвидше”. За допомогою точної карти чи іншим способом перевір, чи дуже він помилився щодо напряму й відстані в даному наказі.

Вишли пластунів парами, щоб змагалися між собою. Кожна пара виходить іншим шляхом і має дійти до того самого точно визначеного місця, шукаючи шляху за картою; до мети мають дійти так, щоб друга пара їх не побачила.

Це розвиває вміння читати карти, привчає спостерігати в терені, виробляє вміння ховатися, бути сторожким тощо. Для оцінки часу: Вишли пластунів у різні напрями, кожного з наказом на папері, за скільки хвилин він має повернутися, напр., один за сім хвилин, інший за десять тощо. Запиши точно час його відходу, а опісля час його приходу. Мусиш взяти з нього слово честі, що він не буде керуватися годинником чи голосом дзвонів.

Знайди північ! Розстав пластунів на тридцять ярдів одного від одного. Кожен має покласти свою палицю на землю в напрямі, який уважає за точну північ (чи південь), не користуючись ніяким інструментом.

Після того відступає на три кроки від своєї палиці. Роз’ємний суддя порівнює кожну палицю з компасом. Виграє пластун, що його палиця найближче до північного напряму. Це корисна гра не тільки в сонячний день, але й уночі чи в хмарний день.

Нічна стежа. Пластуни можуть вправляти слух і зір уночі, діючи як стійки, що стоять на місці чи проходжуються, тоді, коли інші пластуни пробують до них підкрастися. Коли стійка почує якийсь звук, відразу кличе чи свище. Пластун, що підкрадається, мусить негайно зачаїтися і спокійно прилягти.

Роз’ємний суддя підходить до стійки й питає пластуна, з якої сторони він чув звук. Коли стійка покаже правильний напрям, виграє. Коли пластун підкрадеться повзком аж на п’ятнадцять ярдів до стійки, не виказавши себе, залишає на тому місці на землі якийсь предмет, напр. хусточку, і відповзає назад. Тоді кричить, щоб стійка покликала роз’ємного суддю, а коли він прийде, пластун з’ясовує цілу справу. Цю гру можна проводити також удень, зав’язуючи стійці очі.

Сторони світу. Вісім палиць укладають на землі у зорю зі спільним осередком; одна з них вказує точно на північ.

На зовнішньому кінці кожної палиці стає один пластун, що являє таким чином одну з вісьмох головних сторін світу на компасі.

Провідник кличе тепер дві сторони, напр.: Пд-с і Пв, і відповідні пластуни міняють негайно свої місця. Щоб змінити свої місця, вони не сміють переступити палиці, але повинні обійти грачів ширшим колом. Хто покине своє місце, або лиш завагається – втрачає бали. Коли втратить три бали – випадає з гри.

Коли гру продовжувати, можуть залишитися вільні місця. Це утруднює гру пластунам, що ще залишились.

Щоб утруднити гру, можна взяти шістнадцять сторін світу.

Коли граємо в хаті, сторони світу можна нарисувати крейдою. на долівці.

Тривога: лови злодія! Ранком вивішують червону ганчірку в таборі або кімнаті. Роз’ємний суддя ходить від одного пластуна до другого і під час їх праці шепче їм на вухо: “В таборі злодій”. А одному каже: “В таборі злодій: цей злодій – ти! Зелений Верх” (або якесь інше добре знане місце на віддалі якої милі від табору). Пластун тепер знає, що він має вкрасти червону ганчірку впродовж найближчих трьох годин і прорватися з нею до Зеленого Верха. Ніхто інший не знає, хто саме буде злодієм, куди він буде втікати й коли він украде ганчірку. Нараз хтось запримітив, що червону ганчірку вкрадено. Знімає тривогу і всі відразу залишають свою працю та кидаються переслідувати злодія. Пластун, що здобуде ганчірку або хоч шматок з неї – виграє. Якщо це нікому не вдасться – виграє злодій. Він мусить мати ганчірку прив’язану на шиї, а не сміє тримати її в кишені чи інакше її заховати. (Подібно до “Ворожого шпига” з “Книги лісівництва” Е. Сетона-Томпсона).

Карта околиці. Як тільки поставимо табір, перша річ, що її треба зробити – це пізнати околицю кругом табору: це найкращий предмет гурткових змагань.

Кожний гуртковий провідник дістає аркуш паперу, на якому повинен зробити начерк карти околиці приблизно на дві милі кругом табору. Він розсилає своїх пластунів у всіх напрямках, щоб виміряли і принесли повідомлення про всі важливі пункти: шляхи, залізниці, річки тощо; при тому на найважчі напрямки гуртковий вибирає найкращих пластунів. Кожний гуртковий робить начерк карти виключно на основі повідомлень своїх пластунів.

Гурток, що його провідник принесе найкращу карту в найкоротшому часі – виграє.

Оприлюднено в Без категорії

Вживання компаса

Я певний, що ти знаєш про те, що стрілка компаса крутиться кругом, поки не усталиться в одному означеному напрямі.

Якщо б ти йшов у тому напрямі, що його показує один кінчик стрілки, ти зайшов би на місце на північ від Канади, віддалене яких 1400 миль від північного полюса. Причина цього в тому, що там зосереджена могутня магнетична сила. Це та сила, що притягає до себе північне вістря стрілки компаса й велить їй вказувати на “магнетичну північ”. Збоку “магнетичної півночі”, що її вказує твій компас, є ще інша північ – “північний полюс” як вершок землі. Це та дійсна північ, і тому її називають “справжня північ”.

Північ – це тільки один напрям компаса. Кожен моряк знає напам’ять ще й інші напрями компаса, і це повинен знати теж і пластун. Я розповідав багато про північ, а це тому, що ми звичайно означуємо північ як вихідний напрям. Так робимо для нашої вигоди, так само добре ми могли б користуватися й півднем.

Дослідники рідко користуються напрямами сторін світу на компасі. Вони звичайно вживають замість того градусів на компасі, бо це далеко точніше.

Компас

Коли поглянеш на поділку компаса, побачиш, що вона не тільки розділена на сторони світу; вона означена ще й числами, що йдуть в напрямі стрілок годинника від “0” на півночі кругом знов до півночі, що має також число “360”. Так то кожний напрямок можна подати як сторону світу або відповідним числом градусів. Так, напр., схід є 90 градусів, південь – 180°, захід – 270° і так далі. Замість казати південний схід (ПдСх), ми можемо сказати – 135°.

Як компас допоміг мені у кар’єрі. Вміння правильно користуватися компасом допомогло мені добре почати військову кар’єру. Це було так:

Мене екзаменували разом з кількома іншими молодими офіцерами з мірництва. Ми мали відчитати компас з означеного пункту, звідти до другого пункту, а з нього до третього. Коли це зроблено вірно, останнє відчитання мало завести нас точно на те ж саме місце, звідки ми вийшли.

Треба надзвичайної уваги, щоб з компаса відчитати точний напрям

Треба надзвичайної уваги, щоб з компаса відчитати точний напрям

Але щоб правильно відчитати, треба надзвичайної уважності. Якщо ти відчитаєш напрям на компасі з помилкою не більшою, як на ширину волосинки, ти не матимеш успіху. І тільки один з нашої групи був досить точний, щоб мати успіх: знаєте, хто це був?

Моя скромна особа!

Завдяки цьому і добрим оцінкам з інших предметів я дістав аванс з особливою нагородою, і це дозволило мені купити собі коня – найкращого, якого я будь-коли мав.

Оприлюднено в Без категорії

Як знати шлях

Червоношкірі індіанські розвідники називали того, хто добре вмів віднаходити шлях у чужому краї, “патфайндер”, тобто шукачем дороги. Одержати таке ім’я було великою почестю.

Не один новак-жовтодзюб заблукав у степу чи в лісі, і його вже ніколи більше не бачили, бо він не знав мистецтва пластування, ані не володів тим, що називають “око для країни” (тобто орієнтацією).

Через край Матабелів воза тягнуло вісім мулів

Через край Матабелів воза тягнуло вісім мулів

Так раз загубився чоловік, їдучи через країну Матабелів, коли відійшов від воза на кілька кроків у гущавину під час того, як міняли мулів. Коли віз був уже готовий до дороги, візники гукали за ним в усіх можливих напрямках і шукали його. Йшли за його слідами так далеко, як тільки могли, дуже важкою місцевістю тієї країни, але не знайшли його. Вкінці віз не міг довше ждати й вирушив у дорогу, але інші далі шукали. За кілька тижнів знайшли його, вже мертвого, яких п’ятнадцять миль від того місця, де він покинув воза.

НЕ ЗАБЛУКАЙ!

Часто трапляється, що, мандруючи сам-один по гущавинах, перестаєш зважати на напрям, у якому йдеш. Ти часто міняєш напрям, щоб обійти звалене дерево, скелю чи іншу перешкоду і, перейшовши її, не пускаєшся знов точно в тому самому напрямі. Людина чомусь схильна повертати направо; внаслідок того тобі здається, що йдеш прямо, а воно зовсім не так. Якщо не слідкуєш за сонцем, компасом чи орієнтаційними знаками, дуже правдоподібно переконаєшся, що ходиш кругом у великому колі.

В такому випадку жовтодзюб, побачивши, що збився з правильного шляху, відразу тратить голову і хвилюється. Він звичайно кидається бігти, замість – що більш доцільне – змусити себе до спокою і взятись за корисне завдання – йти по своїх слідах назад: якщо йому в цьому не пощастить, він повинен назбирати хмизу й давати вогняні знаки для тих, що його шукатимуть.

Найважливіша річ – узагалі не заблукати!

Зверни увагу на напрям! Вирушаючи на прогулянку чи на стежу, визнач напрям за допомогою компаса. Зверни також увагу на напрям вітру; це може тобі дуже допомогти, особливо коли не маєш компаса, або коли не світить сонце.

Кожний старий пластун, як тільки вийде ранком надвір, звертає увагу на те, куди віє вітер.

Коли при дуже легкому леготі хочеш переконатися, куди віє вітер, підкинь вгору сухої трави або піднеси догори пригорщу легкого пилу й висип його; можеш теж зволожити великий палець і виставити його на вітер: з того боку, звідки віє вітер, почуєш холод.

Уживання орієнтаційних знаків. Далі ти повинен звернути увагу на всі найважливіші орієнтаційні знаки, за допомогою яких можеш знайти дорогу.

Такими знаками в околиці можуть бути горбки чи помітні вежі, церковні бані, особливі дерева, скелі, ворота, вали, мости, взагалі – всі пункти, що дадуть тобі можливість знайти шлях назад або вказати його іншим. Коли ти, вирушаючи, запам’ятаєш такі знаки, завжди зможеш з їх допомогою знайти дорогу назад. Але не забудь придивитись до них і з другого боку, коли пройдеш попри них, щоб могти їх упізнати і на зворотній дорозі.

Це все виявляється корисним також і тоді, коли приїдеш поїздом до чужого міста. У хвилину, коли виходиш зі станції, зверни увагу, де знаходиться сонце або куди йде дим. Зверни теж увагу на орієнтаційні знаки, що ними будуть у тому випадку помітні будинки, церкви, комини фабрик, назви вулиць і крамниць, щоб, пройшовши навіть багато вулиць, ти міг вернутися і знайти без труднощів дорогу назад до станції. Це дуже легка справа, коли ти маєш трохи навиків, а проте багато людей блудять у незнаному місті, як тільки минуть кілька поворотів.

Зосередься на своєму завданні! Коли ти служиш за провідника іншим, йди попереду них і зверни увагу і всі свої думки на те, що саме робиш. Бо ти маєш іти за дуже незначними не раз знаками і коли ти розмовляєш і думаєш про інші речі, легко їх можеш проґавити. Старі пластуни – це звичайно дуже мовчазні люди; причина цього у звичці зосереджувати всю свою увагу на те, що саме роблять.

Дуже часто жовтодзюб, що вперше вийшов на мандрівку, думає, що провідний пластун почуває себе самотнім; тому й вихоплюється, щоб іти чи їхати разом з провідником, і починає балачку, поки той своєю поведінкою не дасть йому зрозуміти, що він йому до щастя не конче потрібний.

На малих пароплавах побачиш напис: “Не розмовляй із керманичем!” Те саме стосується і пластуна, що веде інших.

Оприлюднено в Без категорії

Визначення півночі по зорях

Різним групам зір надано назви тому, що вони начебто свого роду образи, подібні до людей чи звірят.

Дві зорі Великого Воза вкажуть нам Полярну Зорю

Дві зорі Великого Воза вкажуть нам Полярну Зорю

Великий Віз або Велику Ведмедицю легко знайти. Він має вигляд воза (з чотирма колесами й дишлем). Знання цього сузір’я для пластуна дуже корисне, бо в північній частині світу воно показує на північ. Великий Віз ще творить вигнену лінію (“дишель”) – це хвіст Великої Ведмедиці. Це єдиний відомий мені ведмідь з довгим хвостом.

Полярна зоря. Дві зорі Великого Воза, звані “вказівними” (задні колеса), вказують на Північну чи пак Полярну Зорю. А це остання зоря у “дишлі” Малого Воза (Малої Ведмедиці). Всі зорі й сузір’я вночі повертаються кругом, тільки Полярна Зоря непорушно стоїть на півночі.

Оріон. Інше сузір’я чи констеляція зір – це ніби чоловік із мечем і поясом, і називається Оріон. Його легко впізнати по трьох зорях в одній лінії, що творять “пояс”, і по трьох інших менших зорях зовсім близько від перших, що творять “меч”, теж в одній лінії, але в іншому напрямі. Дві зорі по правій і лівій стороні понижче меча – це “ноги” Оріона, а дві зорі поміж раменами творять “голову”.

Пряма вздовж Оріона вказує на північ або на Полярну Зорю

Пряма вздовж Оріона вказує на північ або на Полярну Зорю

Зулуси називають пояс і меч Оріона “інґолубу”, тобто три поросята, переслідувані трьома псами. Масайці з Східної Африки кажуть, що три зорі в поясі Оріона – це три парубки, що за ними йдуть три старі панни. Як бачите, всі пластуни знають Оріона, хоч і під різними назвами.

Велике значення Оріона в тому, що, орієнтуючись на нього, ти завжди можеш сказати, де знаходиться Північна чи Полярна Зоря, а видно його й у південній частині світу.

Коли ти, тримаючи палицю проти небосхилу, сполучиш нею середню зорю пояса Оріона з серединою його голови, то лінія в продовженні твоєї палиці протне дві великі зорі та врешті натрапить на третю – Північну чи Полярну Зорю.

Південний Хрест. У південній частині світу, в Південній Африці, Південній Америці, Новій Зеландії і в Австралії не видно Великого Воза. Тут Південний Хрест показує на південь (див. рисунок).

На південній півкулі правильний напрям покаже нам Південний Хрест

На південній півкулі правильний напрям покаже нам Південний Хрест

Коли ти поведеш оком у тому самому напрямі, як іде довше рамено хреста, але но відстань втричі більшу від того рамена (лінія “А” на рисунку), ти знайдеш пункт, що є точно півднем.

Або коли ти уявиш собі лінію поміж двома “поділками” й іншу лінію, прямовисну до тієї першої (лінія “Б” на рисунку), то вона протне лінію в продовженні довшого рамена хреста (лінію “А”) в пункті, де знаходиться точно південь.

Оприлюднено в Без категорії