Одноденні прогулянки

Прогулянки є дуже різноманітні. Вони можуть бути піші, можуть бути плавбою човнами, їздою роверами, їз­дою на лещатах, лаженням по скелях, як також всіля­кими спортовими зайняттями та іграми. Прогулянки да­ють фізичну витривалість і є доброю заправою до ман­дрівництва.

ПЛЯНУВАННЯ

Час тривання: цілий день або щонайменше півдня.

Пори року: на прогулянки надаються всі чотири пори року. Весняні прогулянки — це добра заправа до мандрівних таборів; осінні — це заправа до лещатарства.

Повідомлення: від ініціятиви до реалізації прогу­лянки може пройти один або два тижні. Учасники і бать­ки повинні бути повідомлені заздалегідь про реченець. Коли прогулянка така, що не може відбутись у дощову погоду, тоді треба мати запасну дату.

Тема прогулянки: пластова прогулянка повинна мати якусь тему і мету, щоб дати почуття осягу і задово­лення. Темою прогулянки може бути:

  • природа (обсервація тварин, пізнавання дерев і рос­лин, знайти джерело потічка тощо);
  • історія (відвідини церков, старовинних будинків, му­зеїв, старих поселень і укріплень);
  • поміри (рисування мап ргки, берегу озера, шукання нової дороги, нового місця на табір);г. містерія (шукання схованої речі, слідження, сиґналізація повідомлень, перша поміч, мандрівка вночі, шукання загубленого);
  • піонерство (ставлення шатра, будова кухні);
  • відвідини (фабрик, електрівень, інституцій, летовища, пристані);
  • мистецтво (рисування краєвиду, фотографія, колек­ція камінців);
  • дружба (відвідини таборів, знайомих, зустріч з ін­шим гуртком, відвідини хворих);
  • спеціяльності (вправи в лаженні по скелях, канойкарство, лещатарство, прогулянки ковзанами по рі­ках, роверові прогулянки).

Траса: однією з цілей прогулянки є мандрівка се­ред природи. Трасу треба вибирати серед лісів, горбів, уздовж рік або потоків чи понад озером. Дорога повинна бути різноманітна. Довжина траси на цілоденну прогу­лянку може бути 10-15 миль, залежно від заправи уча­сників. Довжину траси треба пристосувати до найслаб-ших учасників. Трасу треба плянувати із топографіч­них мап.

1947_Chyslo_21_var

ПІДГОТОВА

Провід: гуртковими прогулянками проводить гуртковий, а курінними — курінний. На тяжких і не­безпечних прогулянках провідником повинна бути лю­дина зріла і досвідчена (наприклад — виховник, зв’яз­ковий, досвідчений старший пластун або сеньйор). Про­від прогулянки повинен складатися з таких членів: провідник і задня стежа; коли потрібно, можуть бути ви­брані або призначені інші діловоди, як от інтендант, ку­хар, провідник траси, санітар.

Організація: провідник розподіляє всі функції, зв’язані із підготовою, поміж усіх часників прогулянки. Він також мусить провірити перед вимаршем, чи ці зав­дання учасники виконали задовільно.

Виряд

Одяг у літі:

  • Черевики: міцні із твердою підошвою; кращі е високі че­ревики, ніж півчеревики.
  • Шкарпетки: грубі, бавовняні або вовняні; добра є також комбінація: тяжкі бавовняні шкарпетки і грубі вов­няні поверху.
  • Спідній одяг: підштанці, підсорочник.
  • Верхній одяг: пластовий однострій або одяг спортового стилю (штани і сорочка).
  • Вітрівка: тонка, непродувна.
  • Светер: середньої грубини з рукавами.
  • Дощовик: довгий по коліна, справді непромокальний.
  • Шапка: легка — проти дощу, вітру і сонця.

Одяг у зимі:

  • Черевики: високі з твердою підошвою.
  • Шкарпетки: тонкі бавовняні на голу ногу, грубі вовняні поверху.
  • Спідній одяг: довгі підштанці, підсорочник.
  • Верхній одяг: довгі штани (спортові або лещатарські), пластова або спортова сорочка.
  • Вітрівка: тонка, непродувна.
  • Светер: грубий із довгими рукавами. Замість тонкої вітрівки і светра можна взяти ватовану лещатарську вітрівку.
  • Рукавиці: теплі, на один палець.
  • Наушники: теплі, вовняні.
  • Шапка: вовняна, може мати навушники.

Інший виряд:

Наплечник: малий, непромокальний (у наплечник паку­ється частину одягу, наприклад — светер, дощовик, як також інші підручні речі та харчі).

Менажка: легка, алюмінійова, найкраща у формі ринки; ложка, ніж, виделка — легкі, алюмінійові. Пляшка на воду або термос.

Спільний виряд: казан, аптечка, мапа, компас, сірники, ключ до консерв.

Харч

На мандрівках типове харчування таке: снідання (у хаті), обід (на прогулянці), вечеря (у хаті).

Обід може бути зимний або теплий. Найпрактичніше індивідуальне харчування. Коли обставини на це не до­зволяють, то спільне харчування, як ось зварення супу або чаю; це дуже побажане.

Зимний харч:

Кількість — 4 або б сандвічів на особу. Сандвічі із хліба, ковбаси, сиру або з інших продуктів, що не хутко псуються.

Городина — редька, помідори, селера, огірки, морква і зелена паприка.

Овочі — яблука, сливки, банани, помаранчі, родзинки тощо.

Напитки — соки з яблук, помаранч, ананасів, грейпфру­тів. Зимний чай із цитриною або теплий із термосу, води содові у металевих пушках.

Теплий харч:

На прогулянку найвигіднішими є порошковані супи. Величина казана повинна бути приблизно пів кварти (пів літри) на учасника.

Вода до варення мусить бути чиста і повинна кипіти щонайменше 10 хвилин для стерилізації перед тим, як укидати суп або чай. Коли їдемо на прогулянку в око­лицю, де нема води, а плянуемо зварити суп, тоді треба купити консерви, що мають готовий розпущений суп (ГАБІТАНТ), а не концентрат.

ПРОВЕДЕННЯ ПРОГУЛЯНКИ

Інформація: перед вимаршем провідник повинен поінформувати всіх учасників про плян прогулянки, трасу, місце приходу і час закриття прогулянки.

Відхід: із збірного пункту (наприклад, з домівки, хати котрогось учасника, станції автобусу або трамваю). На спізнених не чекати довше ніж 5 хвилин. Цей час ви­користати для інформації про трасу, розподіл виряду.

Хід: провідник веде прогулянку сам. Учасники ідуть гусаком або двійками і не розтягаються. Задня сте-жа іде остання та вважає, щоб ніхто не загубився, а коли треба, трьома довгими свистками може затримати цілу прогулянку.

Темпо: спочатку, першої півгодини, хід повинен бути повільний, щоб учасники мали нагоду „розходи­тись”. Опісля хід стає нормальний (2-3 милі на годину). Іти треба постійно і довгим кроком. Під гору зменшувати довжину кроку, але старатись затримати однаковий ритм ходу.

Відпочинки: коли траса тяжка, то можна відпо­чивати щогодини 5-10 хвилин.

Головний відпочинок: повинен відбутись у поло­вині дороги. Коли прогулянка гірська, тоді відпочинокповинен бути на вереї гори. Місце на відпочинок повинно бути затишне від вітру і вигідне до варення.

Загублені: на прогулянці ніхто з учасників не по­винен загубитися. Коли когось бракує, прогулянку треба затримати і загубленого знайти. При невдачі треба вер­нутися назад до місця відходу і перешукати цілу трасу.

Прихід: старатися прийти до мети на означений час так, як запляновано. Плянове проведення і закін­чення прогулянки спричинюється до почуття осягу і за­доволення всіх учасників.

Оприлюднено в Без категорії

Ідемо на прогулянку!

Прощайте нам, хатні пороги,
Нам душно в сірих мурах міст,
Нас манять в даль святі дороги,
Лісів зелена благовість.

Нас, пластунів, все манить дорога. Із замкнених просторів міських вулиць хочемо вийти у вільні простори, у зелень лісів, вийти на далекі шляхи, що поведуть нас у незнане, цікаве. Мандруємо у гурті наших найближчих друзів чи подруг. Се наш гурток, мандруючи весело, співаючи бадьорих пісень, ідучи крок у крок, переживаючи пригоди, поборюючи виринаючі на шляху труднощі, негоди, набирає гарту, витривалости. Взаємно помагаючи собі, вчиться співпрацювати, дружньо виконуючи працю для добра усього гурта, затіснює вузли дружби. Радісно, легко стає на душі, стільки запалу зроджується до нових шукань, нової праці.

Коби лиш почати! А “засмакувавши” у мандрівці, будемо шукати все нових обріїв. Тож починаймо!

Отже, куди нам іти і якою дорогою? Починаймо від найближчого. Хочемо пізнати зелені простори у нашому місті чи кругом нього, хочемо пізнати красу природи, а може теж у холодніші дні саме місто і красу його архитектури та історичних пам’яток.

Ідемо у природу, хочемо пізнати рослинний та звіриний світ кругом нас. Та якою не була б ціль нашої прогулянки, усе се розвиває наше помічання, поширює кругозір, викликає нові зацікавлення.

Закутків природи багато у кожному місті, доріг багато біжить із нього. Може се бути міський чи заміський парк, ліс вздовж гостинця поза містом, стежки резерватів чи і значений туристичний шлях, що пробігає в околиці нашого міста. Вкінці фарма знайомого українця, який дозволив завитати до нього і потаборити, може і два дні, або теж стейтовий парк із площами для таборування, де стейтова сторожа дає безпеку відбути прогулянку із нічлігом. Усюди великі можливості, лиш розшукати, розпитати за ними…

Вже само плянування скільки дає радости! Але заплянуймо добре і дбайливо, бо від доброї підготовки залежить половина успіху нашої прогулянки. Розуміється, що для підготовки більшої мандрівки зужиємо більше часу, але навіть найкоротшу прогулянку мусимо підготовити добрим плянуванням.

Зразу мусимо договоритися в гуртку:

  1. куди хочемо іти, якою дорогою і коли;
  2. де зійдемося, в якій годині і коли плянуємо поворот;
  3. як розплянуємо прогулянку, які заняття хочемо перевести на ній і яке приладдя треба нам взяти для того;
  4. як нам убратися, який виряд кожному треба мати із собою;
  5. які гроші треба нам придбати на спільні видатки;
  6. чи крім дозволу батьків кожному із нас треба ще придбати дозвіл власника поляни, лісу і т.п. куди ідемо, спитати теж чи можна збирати ріща і палити вогонь.

Коли наш гурток ще не має досвіду у плянуванні прогулянки, треба йому порадитися виховниці, зв’язкової, чи кого іншого, досвідченого у тому, щоб не наплянувати чогось, що не дасться зреалізувати. Невдачна спроба могла б знеохотити. Тому просім про вказівки та поправки наших плянів.

Коли найкраще іти? Мабуть в суботу, бо тоді маємо цілий день для використання. Починаймо якнайраніше, зн. збірку зробім о год. 7 рано, а найдальше в год. 8. Виходім в дорогу зараз після провірки приявности і виряду. Не чекаймо на тих пізних, бо се мучить усіх, а другим разом вони вже напевно будуть точно на збірці. Поворот назначім на час, коли ще ясно, і хай кожний скаже дома, коли вернеться. Треба старатися на сей визначений час вернутися, щоби не наражати батьків на непотрібне нервування. Добре теж умовитися і сказати батькам, на який телефон дамо знати у випадку конечного опізнення повороту.

Коли хочемо іти в неділю, тоді мусимо забезпечити собі участь у Богослужбі, найранішій, розуміється, яка відправляється.

Оголошення про прогулянку найкраще вивісити заздалегідь у домівці, подаючи час збірки і повороту, конечний виряд і інші вимоги, які ставимо до учасників прогулянки. Зазнанім ясно, що не беремо хворих чи тих, що почуваються хворими, біль горла, простуда, болі шлунка і т.п.

Усталюємо програму прогулянки і розділюємо її підготовку поміж усіх членів. Залежно від програми усталюємо опісля індивідуальний і збірний виряд. Програму можемо достосувати до програми проб чи іспитів вмілости, до яких готовимось. Отже, що ж може бути програмою нашої прогулянки — може різні обсерваційні гри, чи “підглядання” природи, звірят, пташок, комах та їхнього життя. Або вправи у картографії і орієнтації, у сиґналізації або теж лиш кілька рухових гор на полянці під час відпочинку. Або ставлення вогнища і варення у полі, чи тяжчі вправи у піонірці, будова мостика, шаласу і т.п. Вкінці прогулянку можемо теж заплянувати у формі теренового маршу…. Пісні бадьорі, похідні виберіть у пл. співанику…

Трасу і довжину вибираємо залежно від віку і заправи учасників прогулянки. Теж добираємо її відповідно до занять, які маємо перевести — прим. підходження — залісений терен, картографія — більш від критий, слідження, хід за знаками — не надто залюднена околиця. Починаємо від коротших трас, опісля їх постепенно збільшуємо. Не запляновуймо на початок затяжких, бо змучення не дасть утіхи із самої прогулянки. Добре, коли кожну трасу перед прогулянкою перейде провідник, виховник та побачить усі її можливості і труднощі.

Трасу визначуємо, розуміється, при помочі компасу і карти. Карту мусимо добре простудіювати, знайти на ній місце, куди прямуємо, обчислити віддаль, знайти найкращу дорогу, щоб туди дійти, підібрати ту найспокійнішу, щоб не було великого автомобілевого руху, а може теж визначити її навпростець, провіривши, чи немає по дорозі спеціяльних перешкод, прим. багна, культивоване поле, широка річка, великі нерівності терену і т.п.

Про компас і карту вже дещо знаємо, але вживати їх з користю навчимося саме на прогулянці і перед нею, підготовляючи її…

Як іти? — Крок наш мусить бути легкий і зрівноважений. Треба ставати на цілу стопу (тоді осередок тяготи на цілій стопі, тому добре задержуємо рівновагу), ноги ставити рівно пальцями вперед, а не на боки. Крок рівний, вирівняний до спроможностей усіх (зважати на “найкоротші” ноги), один “надає” крок, при тому треба нам старатися вивчати видовжувати наш крок. Коли ідемо під гору, то угинаємо ноги легко в колінах — тоді гейби гаками зачіпаємося все вище і вище. Коли сходимо у долину, теж легко пригинаємо ноги в колінах, щоби іти гейби “на ресорах”, тоді не стрясаємо собі голови, хід наш є елястичний. Найкраще іти малими групами зн. гуртком біля 10, коли ідемо більшою групою прим. курінем, тоді ділимо його на гуртки із своїми провідниками. Іти треба нам рівномірно, напереді іде провідник, що знаходить дорогу і надає крок цілости. На переді повинні йти слабші, дальше сильніші і на кінці виховник. Не дозволяти, щоби перші спішили, залишаючи задніх далеко позаду, чи навіть розгублюючи тих, що не вспівають. Коли переходимо потік чи іншу перешкоду, тоді чекаємо, аж останні перейдуть і тоді щойно усі починаємо іти дальше. Те саме, коли стаємо по дорозі на короткий відпочинок. Відпочивати треба заки виступить більше змучення і краще відпочивати коротко, а частіше, чим чекати довше на довший відпочинок. Іти дальше тоді, коли відпочили вже ті, що найбільш мучаться. Змучений не може добре уважати на свої рухи, легко тратить рівновагу і тоді не важко про випадок. Коли відпочиваємо коротко, то стоячи; ноги розставляємо ширше і стаємо лицем до пройденої дороги, наплечник можемо оперти об дерево чи камінь. Коли зупиняємося на довше, тоді найкраще відпічнемо, коли положимося плоско, підкладаючи щось під плечі, і піднесемо ноги догори, опираючи їх на дереві чи камені. Під час відпочинку можемо заспівати якусь спокійну пісню, або теж хтось може оповісти якусь пригоду чи спомин із мандрівки. Можемо теж зайняти увагу спокійними грами, прим. хто за 5 хвилин завважить найбільше звуків у природі, або, приглядаючися хмарам, зложить найцікавіше уявлене оповідання про те, що своїми формами нагадують хмари, або теж один викликує, що бачить якесь дерево, усі шукають його очима, хто побачить, підносить руку.

Як вберемося і що візьмемо із собою? Основною частиною виряду на прогулянці чи мандрівці є вбрання ніг зн. передовсім черевики… Пластові штанці найвигідніші для ходи, юначки можуть теж іти у пл. спідничках, хто боїться подряпань, може взяти довгі штани. Пл. сорочка чи легка спортова сорочка чи блюзочка, із закоченими рукавами, светер, вітрівка чи непромокальний плащ — се все, що потребуємо. Беремо теж беретку як накриття голови, юначки теж люблять часом брати легку шапочку чи хустинку на голову проти сонця. В зимі беремо теплішу куртку і теплі рукавиці, а сорочку можемо взяти флянелеву. Але мусимо тямити, що все, що не вдіваємо на себе, маємо вложити до наплечника чи на меншій прогулянці до торбини, перекинутої через рям’я чи прикріпленої до пояса. Руки все залишити вільними, се дає свободу рухів і зручніший хід.

Із збірного виряду передовсім не можемо забути аптечки, із дезинфекційними засобами і перев’язочним матеріялом. Дальше складаємо виряд залежно від програми прогулянки. На кожній прогулянці треба нам компасу і карт, шнурків, ножа, записника, олівця, сірників, а дальше можемо, мати сокирку, казан, хоруговки до сиґналізації, м’яч чи вкінці підручник природознавства.

Сірники добре забезпечити від вогкости. Ось способи: вмочити кожний сірник у 2/3 починаючи із кінця до запалювання, у розтоплену парафіну (не загарячу!), або теж покрити лякером до нігтів. Можна теж загорнути цілу коробку у папір і вмочити у парафіну.

Хто любить брати із собою запас води, то може легко може зробити собі ізолятор, що задержить температуру води; пляшку завиваємо у кілька верстов газетного паперу, що діє як ізолятор, і вкладаємо тісно у відповідний полотняний мішечок.

Виряд перевіряемо все на збірці перед вимаршем на прогулянку.

Який харч візьмемо на прогулянку? Прохарчування може бути індивідуальне або збірне, спільне. Спільне, або хоч складане, все корисніше, бо усі разом дбають про нього і усі їдять те саме. Тому краще умовитися, що кожний принесе, чи теж закупити спільно, а кошти розділити поміж усіх. Кількість і якість харчу залежна від довжини і роду прогулянки. Коли ідемо на коротку прогулянку, то візьмемо лиш хліб із м’ясом, сиром, салатою і овочі для заспокоєння спраги. Коли ж плянуємо варення у полі, тоді беремо кашу чи риж, теж можемо взяти готові сухі зупи у станіолевих мішечках чи чай або какао (тоді беремо малу пушечку конденсованого молока). Можемо теж взяти м’ясо і спечи його у алюмінієвій фолії (із куском бараболі і моркви). Добре теж взяти бараболю і спечи її у жарі. Ось і добрий перепис: взяти довгу білу бараболю, надкроїти її з одного кінця і вижолобити всередині так, щоби вмістити туди ковбаску чи кусок бекону або сира. Закрити кінець відрізаним куском і завинути бараболю у воскований папір. Відгорнути жар, вложити бараболю в гарячий пісок чи землю. Печи 3/4 год. до 1 год. Можна теж вложити бараболю у бляшанку, всипати гарячий пісок чи землю і вложити у жар.

Хліб найкраще держиться свіжим житній, разовий. Теж беремо овочі, сушені овочі — родзинки, морелі, сливки; шоколяду, овочеві цукерки, кекси. Треба уважати, щоби не брати гостро заправлених речей, які викликують опісля спрагу. Добре взяти порошок до роблення лімоняди, можна теж самому його заздалегідь приготувати — напоюючи цукор цитриновим соком та висушивши його. Мусимо теж звернути увагу на добре опакування харчів, щоб донести їх смачними і незіпсованими. Вживати треба до опакування якнайбільше воскованого паперу, для деяких харчів теж станіолю, все опісля вкладати у мішечки полотенчі чи теж плястиксові. Можемо теж уживати для дечого плястикових коробок. Масло держиться краще змішане із сиром і обов’язково вложене у коробку. Не брати консерв, бо вони дуже важкі. Пакуючи, вкладати тяжчі речі на спід наплечника, від плечей вложити щось м’якого прим. светер.

Правила поведінки і безпеки на прогулянці — треба нам подумати і обговорити, як будемо поводитися під час прогулянки. Багато вказівок для цього маємо у нашому Пластовому Законі. Мусимо подумати, що зробимо, коли наша дорога випаде через чужу посілість, управне поле, як будемо заховуватися у лісі, чи будемо зривати квітки, як залишимо місце, де ми відпочивали чи таборували.

Теж треба нам поговорити, які правила безпеки треба перестерігати нам на прогулянці. Ось важніші:

  1. Іти завсіди лівою стороною дороги, проти руху. В місті все лиш хідниками, правою стороною, переходити вулицю лиш на зеленім світлі. Уважати при переході автових і залізничних доріг. Коли мусимо іти у темряві, добре як кожний почепить щось білого на себе, треба нам теж мати кілька електричних лямпок.
  2. Не їжмо овочів, ягід, яких напевно не знаємо, щоби не попасти на трійливі. Вважаймо на трійливі рослини і дерева, що викликують об’яви попарення.
  3. Не пиймо багато води, краще гризти сухі овочі прим. сливку, се заспокоює спрагу. А передовсім не пиймо води, щодо якої ми не є певні, що вона чиста. Навчімся очищувати воду. Пиймо небагато і поволі, щоби не наразитися на болі шлунка.
  4. Вважаймо, як несемо гострі предмети, ніж, сокирку. Держім їх у покрівцях!

Мандрівництво

Що робити, щоби не розгубитися по дорозі? — Перше найважніше правило се — нікому не вільно віддалятися без дозволу провідника. Коли маємо вирушати в дорогу, усі відчислюють і кожний запам’ятовує своє число. Провідник чи визначений для ведення по трасі стає на переді, дальше уставляють усі, звичайно гусаком, у порядку, який визначить провідник (звичайно слабші на початку, сильніші при кінці) і на самому кінці виховник. Кожний тямить, хто іде перед ним і хто за ним, і в сей спосіб взаємно уважають на себе. Що якийсь час, прим. під час короткої зупинки для відпочинку, провідник починає відчисляти і кожний за порядком викликає своє число і провідник уважає чи усі числа відгукнулися. Коли доведеться нам із-за якихсь причин іти потемки незнаним чи трудним тереном, тоді найкраще, коли усі держаться за руки. Добре є теж що якийсь час приставати і обернувшися приглянутися відтинкові шляху, який ми перейшли. Се особливо важне, коли маємо вертатися тою самою дорогою. Вона все трохи інакше виглядає, коли її бачимо з противного напряму. Можемо теж умовити знак свистком (кожний має свисток!), яким провідник усіх скликає або загублений дає знати про себе. Найкраще не віддалятися від групи, навіть для виконання визначеного завдання, одинцем, а лиш вдвійку.

Коли ж трапиться, що ми таки цілою групою заблудили, змилили дорогу, тоді нам не вільно “тратити голови”, а треба спокійно сісти і розглянути ситуацію. Різно можемо порадити собі:

  1. Вернутися тою самою дорогою до місця, в якому ми певні, що були ще на добрій дорозі.
  2. Шукати іншої дороги до місця нашого призначення при помочі орієнтації компасом і картою.
  3. У найгіршому разі іти вздовж річки чи високих електричних стовпів, які все ведуть до якоїсь оселі.

Коли висилаємо розвідчиків для прослідження дороги, тоді все їх мусить іти двоє і вони все мусять бачити слідуючих за собою і вкінці цілу групу. Не можна переривати зорового контакту. Вкінці як вже вечір зближається і ми не маємо виглядів дійти до якогось знаного пункту, тоді годину перед сумерком стаємо і приготовляємося до нічлігу. Треба нам підібрати сухе місце, очистити його, збудувати заслону від вітру з матеріялу, який є під рукою, прим. звалене дерево, корінь, галуззя, і під її обороною збудувати вогнище, назбирати доволі ріща і грубших колод, щоби вдержати вогонь через цілу ніч, визначити стійку, що піддержувати буде вогонь, устроїти усім лежанки (із папороті, чатиння і т.п.) довкруги вогню. Рано при світлі і сонці з новою бадьорістю напевно віднайдемо властиву дорогу.

Прогулянка не починається для нас у хвилі вимаршу і кінчиться часом повороту домів. Із її плянуванням і переведенням получені для нас цікаві заняття на сходинах перед і після неї. Перед нею обговорюємо переведення її і вивчаємо все, що придасться нам на ній — вправи в орієнтації, читання карти, сиґналізація, в’язання вузлів, вправи у першій допомозі, може теж знайдемо якийсь цікавий перепис страви і чи її приготовлювання на прогулянці. Після неї обговорюємо, як нам дійсно вдалося перевести наш плян, які наші досягнення та які блуди, що треба нам краще приготовити на другий раз, виготовляємо теж плян нашої траси із описом усяких можливостей — може другий гурток скористає із нашого досвіду, — підмічуємо, яких правил поведінки на прогулянці ми навчилися, яких правил безпеки навчили нас випадки на нашій прогулянці і… запляновуємо наступну прогулянку!

Оприлюднено в Без категорії

Гутірки

Як проводити пластову гутірку? У першій мірі провідник гутірки (чи це гуртковий, упорядник, зв’язковий або якийнебудь член гуртка) повинен знати, „що це таке гутірка”.

nac-0157

Гутірка — це спосіб виміни думок, вражень, поглядів і знання в обмеженій групі людей (найменше чотири особи і не більше, ніж число членів гуртка). Гутірка не є виклад або лекція, де викладач подає слухачам дані про певну ділянку, не зважаючи на їхні зауваги і погляди. Гутірка є многостороння розмова між учасниками на певну тему і з певного метою. Усі присутні повинні по черзі взяти активну участь у гутірці на протязі призначеного часу, висловити свої думки, зауваги чи запити та щось додати до суті гутірки.

Коротко — гутірка є виміна думок у гурті на певну тему, а провідник гутірки не є викладачем, а тільки веде гутірку в напрямі призначеної мети і теми.

Мета гутірки Питання: нащо провадити гутірки, що вони дають, кому з того і яка користь?

При допомозі гутірок виробляється вмілість логічного думання, висловлювання думок чи поглядів, як також виробляється ефектовну комунікацію (взаємнення) між одиницями. Крім того, виробляється вмілість інтенсивно слухати, аналізувати суперечні думки і погляди та відрізняти факти від фантазії. Очевидно, із часом також виробляється вмілість культурно дискутувати.

Гуторення (активна участь у гутірці) дає провідницьке знання юнакам, що мають провідницькі здібності. Вони виробляють умілість передавати, заохочувати, переконувати та (інколи) прямо захоплювати своїми ідеями, думками або метою певного завдання друзів у гуртку, а навіть переконати і схилити на свій бік опонентів. Дальшою метою гутірки є з’єднати думки гуртка, передати гурткові знання чи захопити гурток до дії. Хоча це все можна осягнути писаним словом, але гутірка безмежно більш ефективна тому, що слухачі є наставлені сприймати певні думки і можуть відразу на них реагувати. Тому, що вони сприймають почуту думку майже в той сам час, дуже важливо, щоб думка була ясна і не витворювала подвійного розуміння чи многосторонньої інтерпретації. У випадку двозначности думки не тільки тратиться нагода передати її слухачам, але навіть є небезпека негативної реакції. Думка мусить бути ясна, речення короткі і послідовні. (Методика висловлення думок є окремою темою, і її не будемо тут порушувати.)

Загально кажучи, метою гутірки є виміна думок між одиницями та вироблення ефективної провідницької вмілости взаємнення з іншими.

Роди гутірок Гутірки поділяються на кілька родів, залежно від даної мети, тематики та методики проведення. Для пластового вжитку обмежимося до таких родів:

  1. Інформативна гутірка — ціль гутірки є поширити поміж членами гуртка знання у певній ділянці, наприклад, про ракети і лети у простори. У такій гутірці розмова спирається на фактах, а не на думках і поглядах одиниць, що їх висловлюють.
  2. Дискусійна гутірка — ціль гутірки є подати суперечні думки на тему, де факти не є знані або не устійнені. Також у випадку філософічної теми проводимо дискусійну гутірку.
  3. Вишкільна гутірка — ціль гутірки є систематичне вироблення певного знання.
  4. Організаційна гутірка — ціль гутірки є подати певну нову думку чи пропозицію щодо діяльности і ефектовно переконати більшість слухачів про її доцільність. Це конечно мусить бути проведене однією гутіркою, щоб тоді винести певну ухвалу.

Підготовка до гутірки. Провідник гутірки є сам гуртковий або призначений член гуртка.

Тема гутірки — усталена, як також завдання або мета гутірки. Найкраще виготовити річний плян і розкласти гутірки так, щоб була, де потрібна, тяглість тем. Такий плян дозволяє добре підготовити тяжчий матеріял або запросити доповідачів для більш технічних тем.

Гуртковий мусить знати зацікавлення членів гуртка та орієнтуватись, як вони будуть реагувати під час гутірки.

Перша гутірка повинна бути підготована на добре знану тему, щоб легко можна втягнути всіх членів до участи. Темою може бути нещодавна цікава подія, що була описана в газетах. У випадку, коли гуртковий не мав нагоди запізнатись краще з усіма членами гуртка або коли є багато нових членів, тоді можна призначити першу гутірку для плянування гутірок і добору різних тем. Таку гутірку треба почати, піддаючи кілька тем, і тоді дати нагоду присутнім висловити свої думки і пропозиції на інші додаткові теми.

Підготовка, звичайно, залежить також від роду гутірки. На деякі інформативні гутірки часом треба дістати сторонніх спеціялістів у ділянці, яку члени гуртка не могли б самі відповідно роз’яснити. У такому випадку також важливо, щоб члени гуртка підготовились загально до цієї теми, щоб могли хоча висловити думки чи доповнити певні деталі. Звичайно, треба пригадати сторонньому доповідачеві, що пластова гутірка не є виклад, навіть про суто технічні справи. Провідник гутірки мусить вичути ситуацію і спрямувати розмову на більш загальну сторінку такої теми.

Для дискусійних гутірок можна в деяких ситуаціях підібрати одиниць, що зможуть оборонити і супротивний погляд.

Час від часу треба проводити спонтанні дискусії без підготовки на суперечні теми, щоб виробляти швидкість реакції в дискусії.

Вишкільні гутірки приготовляємо заздалегідь і чергуємо провідників гутірки, як також конечно мати секретаря для записування важливіших ухвал і висновків та щоб мати тяглість теми.

Організаційні гутірки також готуємо подібно, як вишкільні, тільки всі факти слід подавати коротко, щоб можна було зробити висновок та ухвалу при кінці гутірки.

Завдання провідника гутірки. Провідник гутірки плянує всі деталі на визначену тему і готує відповідні матеріали, як також запрошує спеціялістів-доповідачів. Якщо є незнайомі особи у групі (гуртку), то він їх представляє. Він ясно визначає тему і засяг гутірки; призначає секретаря, який записує учасників гутірки, важливіші висновки та ухвали, щоб пізніше їх можна використати (виконати); старається заохотити всіх членів до активної участи, стримує одиниць, що хочуть домінувати в дискусії; сам бере участь, але не повчає групу; спрямовує дискусію до теми, стримує одиниць, що заходять у подробиці і розтягають дискусію; підсумовує важливіші кроки чи стадії гутірки; стримує емоційних дискутантів; при кінці гутірки підсумовує важливіші висновки та ухвали. Провідник мусить дотримуватись призначеного часу і навіть мусить закрити гутірку, хоч тема і не вичерпана. Така дисципліна є важлива для ділових, успішних гутірок.

Проведення гутірки. Гутірка мусить бути проведена у свобідній атмосфері, щоб одиниці могли висловлювати свої думки хоч і свобідно, але спокійно і неемоційно.

Провідник подає тему і підготовляє слухачів-учасників коротким вступом, згадуючи мету гутірки.

Триматись теми — це найважливіше завдання провідника гутірки, як уже було згадано попередньо.

Треба зацікавити учасників питаннями, а навіть, коли треба, до певної міри провокувати ними. Якщо учасники не звикли до гутірок і мало мають досвіду, провідник має укладати питання так, щоб відповідь не була тільки „так” або „ні”. Наприклад, для відкриття гуторення: „Який твій погляд або досвід у цій ділянці?” Або: „Порадь, про які факти ще нам треба довідатися, щоб краще зрозуміти цю справу?” тощо.

Для унапрямлення дискусії можна поставити таке питання: „До чого ми дійшли у відношенні до нашої мети в цій розмові?” А для осягнення висновку можна запитати: „Якщо ми думаємо провести цю ухвалу в дійсність, які наслідки вона матиме для нашого гуртка?”

У випадку, коли гутірка стає діялогом між двома більш аґресивними учасниками, провідник повинен перервати і запитати третю особу про її погляд на дану тему. Так затягаємо інших до гутірки і обриваємо обмежену розмову дискутантів.

Успіх гутірки полягає в осягненні висновків та ухвал усіма присутніми, навіть і тими, що тільки слухали. Тому провідник мусить упевнитись, що всі зрозуміли суть гутірки, слідкували за дискусією та зробили відповідний висновок. Залежно від роду гутірки, не всі можуть дійти до того самого висновку.

Підсумовуючи висновки гутірки, провідник зможе зорієнтуватись, як більшість зареаґувала на гутірку та чи дозволяє час на додаткові зівваження, щоб суть гутірки була для всіх цілковито ясна.

Оцінка проведення гутріки. Вертаючись до мети гутірки, стверджуємо, що помтуп у виховннні пластунів полягає на провіренні їхнього розвитку і вироблення вмілостей. Гутріка є спосіб вироблення вмілости взаємнень з іншими особами, і поступ можжна і треба провірити по певнім часі (6-12 місяців), вертаючись до певної теми, що не мала твердих висновків і була тяжкою для зрозуміння. Пороці та сама тема буде цілковито інакше представлена, якщо зроблено справжній поступ у гуторенні.

Оприлюднено в Без категорії

Гутірка

Найтрудніша для впорядника точка в програмі – це гутірка. І тому заки застановитись над її переведенням, треба здати собі справу з того, що це слово означає. У відміну від „доповіді” або „відчиту”, які ми нераз чуємо на більших імпрезах, академіях, з’їздах, які вимагають основного опрацювання та можуть тривати годину чи більше, характер гутірки визначає саме походження цього слова від „гуторити”. Себто це має бути наперед обдумана, на окреслену тему переведена, цікава і недовга (10-15 хвилин) розмова, яку веде впорядник, але всі можуть, а навіть повинні брати в ній участь, навіть із спільним висновком як її закінченням.

Признаю, це не легка справа, особливо для молодої людини, бо вимагає досвіду й т.зв. „рутини”. Але направду це вдячний труд для кожного впорядника і впорядниці таку вмілість (інтересно провадити розмову) у собі розвивати, без огляду на свої природні – більші чи менші – дані. З досвіду тверджу вповні свідомо, що можна у цьому зробити великий, несподіваний для себе самого поступ, а вміння цікаво вести розмову придасться кожному в різних життьових умовах і спричиняється до життьового успіху. Така нагода саме трапляється кожному з виховників та виховниць.

Zahalne_Zhyttya_v_Plasti

Передумова: знання того, що хочемо заторкнути у гутірці. Звичайно недописує нам пам’ять, і хоч приготуємо зміст і знаємо його, забуваємо сказати в даному моменті те, що хотіли. Тому треба приготовити принаймні на початку нашого „тренінґу” диспозицію на невеличкому шматку паперу, себто виписати головні точки гутірки.

В ніякому випадку не повинні ми в юнацькому гуртку робити „відчити” – себто відчитувати приготований текст, чи то оригінальний, чи з книжки, бо це вже не буде гутірка. Можна одначе в гутірку вставити якийсь короткий „цитат” з відповідної книжки, чи статті.

Сама техніка читання, без уваги на інтересний зміст, може молоді перш за все нагадувати школу, від якої врешті решт, хоч на пластових сходинах хоче відпочити, і призводить до логічних висновків, що „це не є ніяка штука”, чим обнижує в очах молоді „вартість” впорядника, якого хотіла б бачити первовзором і досконалістю, а вкінці – „нудить” самою монотонністю, яка часто при читанні буває.

Гутірка – справжня гутірка – це питомий ПЛАСТОВИЙ засіб, щоб молодь втягати в розмову, розвивати здатність висловлювати свою думку, призвичаювати до відважного виступу, а крім цього вона дає молоді почуття перебування у „своїм” товаристві і свобідної, але гідної поведінки між друзями, а не в школі, чи на доповіді, де треба мовчки й пасивно вислухати все до кінця. Але основне завдання гутірки це виробляти у молоді погляд на різні цікаві для неї справи і проблеми, ступнєво розбудовувати і скріплювати її світогляд на основі ідейних заложень Пласту.

Новацькі виховники мають до деякої міри (бо розказування казок – це теж не абияке „мистецтво”) полегшену справу, з огляду на широку дитячо-казкову літературу, а ще й тому, що казки звичайно писані в формі легкої розповіді.

Але юнацький виховник або виховниця мусить черпати матеріяли нераз з поважних джерел – і тоді приходиться їм самим обдумувати інтересну форму гутірки. І тут „поле до попису”, бо на жаль, якийсь шабльон, якийсь „стандарт” у формі гутірки годі запроваджувати. Кожний має своє „я” – свій власний ориґінальний підхід і спосіб, і так повинно бути. Для прикладу можливих форм ведення гутірки подаємо при кінці цього видання гри гутірки на різні теми.

Теми гутірок обумовлені станом пластового знання й ступенів членів гуртка їхньою підготовкою до дальшої проби та рамовим пляном діяльности коша і станиці. Для їхнього устійнення і підготови впорядник за допомогою зв’язкового складає собі плян праці гуртка на 3 чи більше місяців – так, щоб до часу передбаченої перевірки пластової проби члени гуртка мали змогу обзнайомитися з матеріялом, поданим у вимогах проби, одночасно беручи до уваги передбачений рамовий плян діяльности, чи якісь інші найважніші справи і проблеми дня.

Оприлюднено в Без категорії

Як підготовити й перевести гутірку?

Гутірка, це один із засобів передачі реферату слухачам, в цьому випадку, співбесідникам. Коли підготовляємо гутірку, мусимо мати завжди на увазі дві справи:

  1. реферат — це є те, про що маємо говорити,
  2. спосіб передачі наших думок слухачам.

Так і будемо з окрема про ці дві справи говорити. Хто хоче зладити реферат, мусить перш за все передумати його зміст, мусить рішитися яку тему вибрати. Не кожна тема надається на гутірку. Може бути тема за важка й непопулярна. Тому, коли маємо перевести гутірку, то вибір теми буде для нас найпершим і найважнішим завданням. Вона мусить бути популярна, цікава, достосована до позему знання слухачів. До теми треба підшукати наголовок, який уже сам собою позволяє виробити собі думку, про що в рефераті буде мова. Кожня річ, що її в рефераті заторкуємо, мусить мати своє узасаднення, бо тільки в такому плановому узасадненні кожної справи, дійсний зміст реферату виступить вірно і вправно. З кожної думки мусить вийти якийсь висновок, що буде завершенням реферату й вислідом усього сказаного.

nac-0220

А тепер приходить на чергу саме уложення реферату. Зібраний матеріял треба відповідно уложити, вибираючи з нього найбільш потрібне до заповідженої в наголовку теми. Не розводитися широко над знаними річами, бож це не цікавить слухачів. Уникати треба всього, що основно не з’ясовує справи, ані не робить її лекше зрозумілою. Неможна багато часу посвячувати справам побічним, замотуючи головну думку.

Складаючи плян реферату, поділимо його на:

  1. вступ,
  2. розвинення самої теми,
  3. висновок.

Вступ

Як введення до самої теми, це короткий начерк про те про що буде балачка, та подання джерел, матеріялів, що ними користується референт. Вступ мусить бути якнайкоротший.

Розвинення самої теми

Тут говоримо про причини подій, про переживання людей, про яких буде мова. Для кращого зрозуміння слід цю частину поділити на відповідні розділи. В обговоренні подій треба брати під увагу всі моменти, — додатні і відємні. Треба наводити думки людей обзнайомлених з обговорюваною темою, та все що промовляє за і проти обговорюваних подій; слід уникати зайвого, щоб не мішати ясного погляду на тему, — бо ж завданням кожнього реферату є провести якусь думку, чи оборонити якийсь погляд.

Висновок

Це заключення теми. Тут треба заподати найкращу розвязку, що випливає з наведених причин, мотивів та переживань. Треба говорити завсіди ясно, зрозуміло та приступно, уживаючи простих речень та ядерних висловів.

Реферат мусить підносити на дусі слухачів, має розвивати їх ум, змушувати до думання, та поглиблювати їхнє знання. В рефераті не треба нікого з присутніх особисто вражувати та навіть заторкувати, але заховувати такт і міру. Перед остаточним виступом слід ще раз прочитати написане і з’ясувати цілість свойому другові, щоб спільно вирішити сумнівні питання.

Гутірку слід переводити з людьми передовсім тоді, коли вони, або незнають письма і через те неможуть користати з друкованого слова, або мало письменні і читання для них затяжка справа, або немають змоги набути книжки. Гутірку слід переводити теж тоді, коли члени цікавляться особливо одною справою, але це вже має характер гутірки — дискусії, що в ній дискутанти не завжди йдуть за думкою дискутанта — референта. Тут ще замало підготовити реферат, тут треба ще докладно обдумати поодинокі його точки.

Нас цікавить передовсім такий спосіб ведення гутірки, — коли ми передаємо реферат слухачам у формі співрозмови. Це робиться звичайно для більшого зацікавлення слухачів темою, для зрозуміння й запам’ятання поданого матеріялу. Це є мовби вільна розмова членів між собою. Гутірку можна переводити такими способами:

  • читаючи чи виголошуючи реферат, відразу втягати читачів в балачку,
  • по виголошеному рефераті вести з членами балачку на цю тему,
  • у формі запитів і пояснень передати членам зміст реферату.

Найтяжча справа, це вміле ставлення присутнім таких питань, що були б для них зрозумілі, підходили б до теми, розяснювали її й доводили до бажаних висновків. При ставленні питань треба дбати про те, щоб не томити слухачів. Нераз і сам докладчик повинен дати відповідь на поставлене ним самим питання, щоби слухачам обяснити хід думок. Питання слід звертати до всіх присутніх — обговорювана тема мусить усіх зацікавити, всіх заставити над нею думати. На гутірці мають усі змогу відповідати. Тому треба уникати співбесідування з одним і тим самим слухачем впродовж цілої гутірки, бо це томить і знеохочує других. Питання і відповіді повинні бути уложені по черзі своєї важности, а докладчик повинен постепенно подавати дальший зміст теми, вияснювати її, узасаднювати прикладами, чи домагатися прикладів від слухачів. Тимто й гутірка повинна тривати довше чим звичайний реферат (30-50 хвилин).

Дуже важною і великою допомогою в переведенні гутірки є плястичні образи, — демонстрації влучними прикладами, картини, начерки, документи та книжки. Ці засоби мають в переведенні гутірки далеко більше значіння, чим при виголошенні чи відчитанні реферату. Наприкінці слід згадати, що підготовка докладчика до переведення гутірки мусить бути далеко основніша, глибша, як до реферату.

Він не тільки мусить підготовити старанно тему гутірки, але має вміти подати її у формі співрозмови, — мусить намітити собі ті точки, що їх має подати слухачам у формі реферату й ті, що їх має подати у формі питань. Докладчик має передумати, як оформити такі питання, та як їх ставляти, щоб відповіді на них збігалися з наміченою ціллю. Попри це докладчик не забуде, що питання поставленні ясно — дають ясні відповіді. Треба теж заховати такт і міру супроти своїх співбесідників. Навіть при найкращій підготовці гутірки, коли референтові бракує такту й цього ніжного, підсвідомого, що можна, а чого не можна, то гутірка може не вдатися. Намічену тему слід вміло розяснювати слухачам так, щоб вони річ зрозуміли, а у висліді, давали влучні відповіді на поставлені питання. Через увесь час гутірки треба старатися вдержати співбесідників у повному зацікавленні до теми, та вчити їх думати. Тому такі гутірки виробляють у слухачів-співбесідннкш розвиток та активність думки, а слідом за тим і — чинів.

Оприлюднено в Без категорії

Елементи пластових сходин

Маєш труднощі з програмою сходин? Хто їх не мав і не має?

Плянування сходин є, здається, найчастіше опрацьовуваною темою в Пласті. Я читав на цю тему ряд добрих статтей, навіть книжечок. Здавалось би, що вже нічого нового, а головно цікавого не можна написати. Та часом хочеться щось трошки перелицювати, подати з іншого підходу. Може цей інший порядок плянування сходин припаде комусь ліпше до вподоби й поможе йому перевести цікаві сходини.

Ось шість елементів успішних сходин:

1. Інструктаж у пластуванню. Під цим розуміємо введення у якусь пластову прикмету або пластову вмілість, що поможе стати нам ліпшими пластунами. Тут належить все те, що маєш у твоїй виховній програмі. Цю частину можеш перевести в ріжних формах:

  • Слово, але коротке й змістовне. Вживай до цего таблиці, рисунків, образків. Як маєш епідіяскоп чи кіновий прожектор -використовуй їх. Запроси якогось чужого, але доброго промовця і обзнакомленого з темою. Ніколи не читай, говори з пам’яти!
  • Гутірка. Підготуй тему, для її представлення зужий найбільше 3 хвилини часу. Умовся з двома-трьома юнаками, щоби „вскочили” в дискусію з „єретичними” думками. Це викличе реакцію і зацікавлення. Не переривай диспутантам, але пильнуй, щоби говорили коротко, не повторювали аргументів, і не відходили від теми. На закінчення зреасумуй коротко й закінчи. Конклюзія конечна.
  • Демонстрація. Багато тем можна найкраще вияснити практичною демонстрацією. Радше показуй, чим говори. Нпр. пакування наплечника, роблення полевого ліжка і т.п.
  • Драматизація. Деякі теми вимагають дещо драматичного забарвлення, нпр. безпечний спосіб уживання сокири, перша допомога.

2. Пластування у практиці. Це практичне виказання, що юнаки опанували пластові вміння і знають, як їх застосувати: виказують бистрість у орієнтації і скорість у дії, обсервують і витягають відповідні внески, вживають змислів, мають засіб практичних умілостей. Це робимо найчастіше у формі гор, які мають на меті ці речі розвинути й закріпити, а теж у формі змагань, індивідуальних чи групових.

Тут належить теж впоряд. Привчаймо юнацтво реаґувати на німі знаки руками. Воно розвиває чуйність і обсервацію.

Zahalne_Plastuny_jdut_sharoyu

Пам’ятаймо, що найкраще навчитися: зробити це самому!

3. Веселе. Додає ріжнородности до програми сходин, а теж виховує почуття збірноти й викликає ентузіязм. Використовуйте до цего:

  • Розривкові гри – з натиском на фізичний рух і веселість.
  • Спів. Веселі й серіозні пісні, нові й старі. Веди живо, підготов усі добре.
  • Кличі – гурткові або курінні, на таборі (примір „ракета”). Хай видумують все щось нового. Це виладовує енергію, але рівночасно вироблює єдність і дає настрій.
  • Оповідання з життя. Запрошуй до цего добрих балакунів зпоміж пластунів або з поза Пласту. Розповіді мають бути короткі, але дійсно цікаві й добре передані.

4. Надхнення. Ріжні засоби для унагляднення юнакам ідейних підстав Пласту в життєвих умовинах:

  • Церемонії. Відкриття й закриття сходин, заприсяження, піднесення у ступенях, відзначення, введення в уряд – повинні відбуватися торжественно з добре підготованим церемоніялом.
  • Присяга, закон. Принагідне рецитування цілости чи частин пластової присяги чи пластового закона – головно при святочних нагодах.
  • Мінута виховника. Коротке й повне надхнення слово виховника перед закінченням сходин.

5. Порядкові справи. Не забудь полагодити їх на кожних сходинах. Але старайся витратити на це якнайменше часу,

  • Стверди приязність.
  • Відчитання протоколу з попередних сходин, головно рішень і плянів до виконання.
  • Перевірка чистоти, однострою і відзнак.
  • Повідомлення й накази. Подавай коротко, конкретно, ясно. Оминай несуттєвих пояснень. По проголошенню – провір, чи всі вислухали й зрозуміли. Виклич одного чи іншого юнака, щоби повторив.

6. Врешті останній елемент – це плянування. Воно рідко є в програмі сходин, але без цього ніякі сходини на можуть бути успішні. Присвячуй цему багато уваги. Раз в рік присвяти одні сходини в цілости плянуванню. Це найважніші сходини.

Перед кожними курінними сходинами повинні відбутися сходини Ради Гурткових з приявністю усіх впорядників, для усталення програми сходин і визначення виконавців поодиноких точок. Перед сходинами гуртка впорядник повинен усе усталити їх програму з гуртковим.

Попробуйте будувати програму сходин так, щоб усі ці елементи були в них заступлені.

Це не значить, що кожний елемент буде репрезентований окремим зайняттям. Багато зайнять можуть мати в собі декілька елементів.

Оприлюднено в Без категорії

Гутірки

Попри тему [гутірки] треба зясувати собі:

  • яка ціль гутірки, а в звязку з цим
  • які повинні бути висновки та
  • як її перевести, щоб до визначених висновків дійти.

Гутірки можуть бути на загальні або на дрібні-актуальні теми. Останні більше підходять до загалу, лекше ними зацікавити молодь, але остаточні висновки повинні бути все по змозі синтетичні. Іншими словами, все треба витягнути з них „загальну науку”.

Щоб гутірка всіх зацікавила, мусить бути:

  1. цікава тема,
  2. багато інтересних ілюстрацій та прикладів.

Головно це останнє дуже важне.

nac-0159

В гутірці мусять брати участь усі. Робиться це в той спосіб, що гуртковий починає якимсь добрим прикладом і коротким його обговоренням, а інші члени докидають свої міркування та дальші приклади. Якщо вони мовчали б, то гуртковий розворушить їх і приневолить взяти участь в гутірці відповідно дібраними прикладами. Часом мовчанка спричинена труднощами для пересічного хлопця думати без приготовання на місці про якусь справу та творити собі про неї на місці погляд. Об це нераз розбиваються дискусії на найцікавіші теми. Нераз треба уможливити членам як-так приготовитись до гутірки, запізнати їх наперед з темою, а може й з диспозицією гутірки.

Дуже добрі гутірки знайдете в книжці Мердіна п.н. „Як здобути щастя”, „Воля й успіх” (ця остання є в нашій бібліотеці – ред.). Із цих знаменитих книжок користайте якнайбільше.

Оприлюднено в Без категорії

50 років від появи „Молодого Життя”

У  лютому 1921 року появився у Львові, на західніх   землях   уперше   журнал   пластового юнацтва п. н. “Молоде Життя”.   Скромна об­кладинка з пластовим знаменом, сірий, пога­ний папір — ось так виглядало це перше чис­ло пластового журналу, що “крізь бурі і не­годи” виходив під цією назвою, хоча з довги­ми перервами аж до 1959 року.

Першим його відповідальним редактором був Степан Тисовський, брат д-ра Олександра Тисовського — Основника Пласту, а після йо­го передвчасної смерти відповідальність пере­брав проф. Володимир Кузьмович.

Два перші роки журнал, як єдиний пла­стовий журнал, дає статті на виховні теми, хроніку пластового життя, матеріяли до пла­стових іспитів, вказівки, дещо з пластової творчости. У першому числі находимо вірш молодої пластунки Христини Очеретної з полку ім. кн. Ярославни, що починається так:

“Глядіть, як сяють блиском надії
Завзяті лиця дружини,
Бож в Тобі, Пласте, щастя і мрії
Нової духом людини…”

У  тому числі є також стаття на тему “Як виробляється характер” і хроніка “Із нашого життя”. У цій хроніці і в дальших числах вже точно подавані всі пластові події,    як напр. участь   пластунів   у Йорданському   Святі   на львівському ринку, що було завжди особливо величне. В одному з перших чисел пластун Б. Окпиш описує свої враження з мандрівки на. Маківку, що її провели коші зі Львова і Стрия. А далі щораз частіше находимо в хроніці до­кази переслідування Українського Пласту по­льською владою, читаємо, як пластунки носи­ли їсти політичним в’язням і як пластуни тримали стійку біля Божого Гробу. У перших чи­слах “Молодого Життя” находимо прихильні оцінки праці Пласту таких письменниць, як Константина Малицька і Катря Гриневичева. а у десятиріччя Пласту пише привіт Пластові голова Т-ва “Просвіта” Михайло Галущинський.

Обкладинка останнього числа "Молодого життя"

Обкладинка останнього числа “Молодого життя”

У 1924 році починається другий період ви­давання “Молодого Життя”, коли редакцією займаються молоді, повні творчих задумів пла­стуни. Тоді “Молоде Життя” перетворюється у всебічний журнал пластової молоді з числен­ними літературними спробами. На сторінках зміненого форматом, а теж і змістом “Моло­дого Життя” від 1924-го до 1930-го року пи­шуть такі пізніші поети і публіцисти, як Бог­дан Кравців, Юрій Косач, Т. Довгаль, В. Янів, Є. Ю. Пеленський, П. Ісаїв, Е. Жарський, А. П’ясецький. Головним редактором від 1926 ро­ку стає Богдан Кравців.

Із розв’язанням Українського Пласту поль­ською владою 1930 року “Молоде Життя” пе­рестає появлятися. В часі нелегальної дії Пла­сту місце “Молодого Життя” заступає журнал “На сліді”, а відтак “Дорога” під редакцією теперішнього Начального Пластуна Юрія Старосольського, як теж якийсь час ред. Богдана Гошовського.

Але коли після закінчення Другої світової війни відновляється легальна дія Пласту, “Мо­лоде Життя” знову стає журналом пластової молоді і виходить спершу неточно в роках 1951-54, а відтак уже правильно як місячник  під редакцією невтомного пл. сен. Богдана Кравцева. Соте число “Молодого Життя” бачить світло денне вже на новому місці поселення, а це в Детройті в США, під редакцією пл. сен. Є. Кульчицького. Знову змінений формат, знову цей журнал служить якийсь час, як і на початку віднови у Німеччині, усім трьом уладам, значить — новацтву, юнацтву і старшому пластунству.

Від 1954 року бачимо нові зміни у вида­ванні і редакції, яку ще раз перебирає пл. сен. Богдан Кравців. “Молоде Життя” стає жу­рналом лише для пластового юнацтва, а “Го­туйсь” виконує завдання як журнал для УПН.

У 1959 році фінансові та видавничі труднощі вривають появу “Молодого Життя”, так сказа­ти патетично “на завжди”. Така добре відома назва, що роками була тісно пов’язана з Пла­стом, залишається спершу для пластового ви­давництва, а відтак для пластової кооперативи.

Аж у 1963 році народжується новими си­лами і з новими задумами місячник для пла­стового юнацтва під назвою “Юнак”. І йому вже за рік буде двадцять років “життя” — але в порівнянні з “Молодим Життям” — “Юнак” ще молодик і далеко не переходив стільки “бур та негод”, як його попередник.

Яка шкода, що не можемо нашим теперіш­нім читачам “Юнака” показати зразки чисел “Молодого Життя” з уcix його п’ятьох періо­дів появи. Скільки там цікавого і досі акту­ального матеріялу, скільки думок і молодечо­го пориву. Але чи захопив би цей журнал сьо­годнішніх вибагливих молодих читачів? Чи промовила б до них глибока віра і оптимізм покійного вже поета і пластуна Богдана Кравцева, що писав у “Молодому Житті”: “Я вірю, що колись з нами на Велику Стрічу прийдуть тисячі. Своїм захопленням запалимо серця тих, між якими йдемо, збудимо їхню приспану мо­лодість. Бож ми молоді і хочемо всім дати те, чого й ми бажаємо: сили, сонця і волі!”…

Оприлюднено в Без категорії

Пластове видавництво

Знак видавництва «Український Пласт» у Празі

Знак видавництва «Український Пласт» у Празі

Пласт завжди дбав про видавничу діяльність. Перші по­чини пластової преси були ще перед 1914 р. У 1921 р. почав виходити журнал “Молоде життя”. Органом нелегального Пласту (1930-1939) був журнал “Вогні”, за часів німецької оку­пації — “В дорогу”; у періоді Ді-Пі таборів пл. журнали “На сліді” і “Молоде життя” (1946 — 1959). На еміграції після другої світової війни видавнича діяльність Пласту була найінтенсивніша, зокрема в періоді 1957-71. У  1948 р. постало в-во “Молоде життя”, яке, крім видавання юнацького журналу під цією ж назвою, фірмувало низку наукових праць, публі­кацій НТШ, а серед них як головне видання — Енциклопедія Українознавства (EУ). Вона стала необхідним матеріялом для членства Пласту в діяспорі. Інші видання — це: “Нарис сучас­ної української літературної мови” Юрія Шереха, Альманах Фізичної Культури та цілий ряд інших публікацій, пов’язаних з Пластом чи то тематикою, чи тим, що їх автори були пла­стуни.

В-во “Молоде життя” при видаванні EУ натрапляло на великі труднощі — редакційні й фінансові. Їх  допомагали поконувати пластуни, зокрема Курінь “Лісові Чорти”. При ви­даванні гаслової ЕУ/2 фінансову кризу вдалося побороти при допомозі т. зв. Акції-С (допомога Сарселеві), яку започатку­вав актив Пласту під проводом Кекилії Паліїв і яка знайшла позитивний відгомін в українському громадянстві. Акція ця й досі забезпечує фондами появу й закінчення EУ/2.

Після розпорошення членства Пласту в різних країнах ще пекучішою стала потреба журналів для окремих уладів — новацтва, юнацтва і дорослого членства. Спроба перенести з Мюнхену В-во МЖ до США чи Канади не була успішна, хоч були інтенсивні заходи. Фірма МЖ в Мюнхені, власність Пла­сту, згідно з вимогами німецького закону мусіла перетворитися на одноособову фірму в-ва МЖ. Фірмував її пл. сен. Володи­мир Козак (1954-63), а згодом пл. сен. Атанас Фіголь (до 1971), з тим, що формальні її власники підлягали повному контролеві пластових проводів.

Пластові журнали.

Ілюстрований місячник для новацтва почав виходити в 1945 р. в Німеччині. По короткій перерві при переселенні член­ства почав виходити з 1954 р. в Нью-Йорку “Готуйсь”, а з січ­нем 1971 р. появляється в Торонті. Журнал виконує важливу функцію сполучника поміж новацтвом у 6-ох країнах, допо­магає внховникам матеріялами — літературними на актуаль­ні теми, перекладами і спонукує дітвору до творчости. В жур­налі, крім літературного матеріялу, сторінки: мовних ігор, сто­рінки для малят, хроніка, листування, майстеркування, рисунки-малюнки, дитяча творчість — т. зв. “перші спроби”. Досі вийшло 255 чисел “Готуйсь” (до кінця 1978 p.).

“Юнак” (попередня назва “Молоде життя”) — це ілю­стрований місячник. Виходив в 194649 pp. в Німеччині, 1950 р. в Канаді, в 1951-59 у США, а в 1963 р. відновив появу в Ка­наді, де виходить і досі.

Журнал інформує про життя і працю юнацтва, об’єднує пластову молодь, у ньому завжди “спроби молодого пера”, до­писи до хроніки, рецензії на прочитані книжки, на нові му­зичні платівки, репортажі з мандрівок тощо. Колишні юнаки — співробітники “Юнака” зі своєю творчістю вийшли вже на сторінки “Сучасности” та загальногромадської преси. Особли­во жвава літературна діяльність юнацтва під проводом Дмитра Нитченка в Мел5орні. Загально відомі молоді поети — Кате­рина Горбач, Роман Бабовал, Любомир Госейко та інші — де­бютували в “Юнаку”. “Юнак” користується популярністю серед громадянства, має добрі оцінки за зміст і вигляд. У ньо­му є перегляд громадської активности юнацтва, рівня україно­знавства, національного вироблення нашої молоді. Досі поя­вилося 183 числа “Юнака” (до кінця 1978 p.).

“Пл. Шлях” — квартальник, журнал дорослого членства Пласту і Пластприяту. Він почав виходити ще у Львові 1930 p., появлявся з перервами в Німеччині, а в 1966 році відновив появу в Торонті й виходить досі. Вийшло досі 55 чисел. У них віддзеркалене не тільки життя і праця Пласту, але й зміст “ідеологічного наплечника”, з яким мандрували пластуни по Україні, мандрують тепер у 6-ох країнах світу. В журналі знайдемо підсумовування і підтверджування пластових ідеалів, ви­несених з України, які однаково, хоч тепер при дуже відмін­них обставинах, правлять пластунам за дороговкази на всіх життєвих закрутах. (…)

Оприлюднено в Без категорії

Різноманітність пластових ігор

У прикладах сходин Ти пізнав декілька ігор і това­риських забав. Але це тільки кілька зразків з великого вибору прерізних ігор, яких можна навчитися чи то від інших пластунів, чи то з журналів і книжок для молоді. Тепер легко можна дістати на книжковому ринку багато гарних, ілюстрованих видань з цієї ділянки, різ­ними .мовами та у великому виборі.

Ігри це таке улюблене зайняття молоді всього світу, так багато різних родів і відмін їх буває, що можна на­віть поділити їх на групи. Так розрізняємо відповідно до того, де їх відбуваємо, ігри в кімнаті або на віль­ному повітрі. І одні, і другі бувають “тихі” — тобто такі, що ними не перешкоджаємо іншим, або “гамірні”, що вимагають відокремленого місця й свободи. Бувають ігри короткі, що їх можемо вплести у різноманітну програму сходин, або довгі, що на них мусимо завжди передбачити потрібний час.

Гра різниться від забави тим, що забава має на меті весело й культурно провести час, а гра завжди має завдання ще й виробляти у нас якісь прикмети духа й тіла або навчити нас чогось потрібного нам у пласту­ванні та в щоденному житті.

Тому можемо поділити ігри ще на такі, що мають на увазі виробити у грачів якусь особливу прикмету або вмілість, як ось ігри, що виробляють наші змисли, нашу пам’ять, фізичну силу і вправність (спортові), нашу спо­стережливість, дотеп або ознайомлюють нас із різними відомостями з українознавства чи вмілостями для пла­стових проб тощо.

Маючи на увазі цей поділ ігор, наші потреби під­готувати ту чи іншу точку з пластової проби, до якої готуємось, пору року, місце й час, підбираємо ігри для наших сходин, прогулянок, мандрівок, зустрічей тощо. Повторяючи їх у різних відмінах, самі переконуємось, наскільки вони помогли нам опанувати бажану ділян­ку знання чи виробили ту чи іншу бажану вмілість.

(…) Відповідно до потреб можна і треба застосовувати й переробляти найдені у підручниках ігри так, щоб для нас вони в даний час найбільше підходили.

А перш за все треба Тобі пам’ятати, що кожну гру і товариську забаву можемо провести по-пластовому так, як це ми з’ясували у правилах Великої Гри (дивись IV розділ нашої книжки), і тоді вона нам справді вдається та дасть користь, або можемо її якоюсь непластовою поведінкою одиниці чи цілого гуртка зіпсувати, а собі й іншим спричинити багато неприємностей чи клопоту. Тож запам’ятай собі це юнацьке гасло:

“Чесний змаг і чесна гра — це ознака пластуна”

Оприлюднено в Без категорії