Лицарськість супроти інших

“Колись, у давні дні, як ще лицар сміливий сидів на коні…” – це був чудовий образ, як у сталь закутий вершник над’їжджав зеленими лісами у своїй блискучій зброї, з щитом і ратищем, маючи пір’ям, виграваючи своїм баским бойовим конем, досить міцним, щоб нести такий тягар, та повним вогню, щоб кинутись на ворога. А побіч нього – його джура, молодий юнак, його помічник і товариш, що теж одного дня стане лицарем.

А далі за ним – його дружина, гурток зброєносців, відважних і завзятих войовників, готових іти за своїм лицарем хоч і на смерть, якщо буде потреба. Це були тверді, вільні хуторяни давніх днів, що завдяки своїй відвазі й відданості своєму лицареві вибороли для своєї батьківщини не одну блискучу перемогу.

Під час миру, коли не треба було воювати, лицар щодня виїздив верхи, щоб пошукати нагоди для доброго вчинку для когось, що потребував допомоги, а особливо для жінок чи дітей, що могли опинитись у скрутному становищі. Коли він саме робив такі добрі вчинки, його звали “мандрівним лицарем”. Його дружинники, само собою, робили те ж саме, що й їхній провідник; зброєносці були теж завжди готові допомагати своєю дужою правицею тим, хто потребує.

Лицарі давніх днів – це були гурткові провідники, а їх зброєносці – пластуни.

Ви, гурткові й пластуни, дуже подібні до лицарів і їхніх дружинників, особливо коли понад усе ставите свою честь і робите все, що в ваших силах, щоб допомогти тим, хто в біді або потребує допомоги. Ваше гасло “Будь готов!”, а гасло лицарів було подібне: “Будь завжди готов!”.

Лицарство – тобто лицарський орден – було засноване яких 1.500 років тому в Англії королем Артуром.

По смерті свого батька, короля Юдера Пендреґона, він жив у свого дядька, і ніхто не знав, хто буде королем. Він сам не знав, що він був сином померлого короля.

Тоді на цвинтарі знайшли великий камінь з встромленим мечем і з написом:

“Хто витягне з каменя цей меч, той стане повноправним королем усієї Англії”.

Всі найзнатніші лорди пробували витягнути меч, але ніхто не міг його зрушити.

Того дня відбувався турнір, і на ньому мав боротись і син Артурового дядька. Коли він прибув на площу Гор, побачив, що забув свій меч удома, і тоді послав Артура, щоб приніс меч. Артур не міг знайти меча і пригадав собі меч на цвинтарі. Він пішов туди, зразу витягнув його з каменя та поніс своєму братові. Після турніру Артур знову застромив меч у камінь. І знов усі пробували його витягнути, але не могли його зрушити. А коли Артур спробував, витягнув його зовсім легко. Тоді його проголосили королем.

Потім він зібрав багато лицарів і залюбки сідав з ними за великий круглий стіл; так і назвали їх “лицарями круглого стола”.

Св. Юрій. Їхнім патроном був св. Юрій, бо він єдиний з усіх святих був вершником. Він – патрон кавалерії і особливий святий Англії.

Бистрий і жвавий пластун наслідує щодня Святого Юра - свого патрона

Бистрий і жвавий пластун наслідує щодня Святого Юра – свого патрона

Він теж патрон пластунів в усьому світі. Тому пластуни повинні знати його історію.

Св. Юрій народився в Кападокії р. 303 перед Христом. Коли йому було сімнадцять років, став вояком кавалерії і швидко вславився хоробрістю.

При одній нагоді заїхав до містечка Селем, побіч якого жив змій; йому щодня давали пожерти одного громадянина, призначеного жеребом.

Того дня, коли прибув св. Юрій, жереб випав на доньку короля Клеолінду. Св. Юрій вирішив, що вона не має вмерти; він пішов боротись зі змієм, що жив недалеко на багнах, і вбив його.

Св. Юрій був прикладом того, яким має бути пластун:

Коли він опинявся перед труднощами чи небезпекою, хоч яка велика вона не видавалась – навіть у вигляді змія -, він не поступився їй і не злякався її, але виступив проти неї з усією силою, яку він і його кінь могли кинути в бій. Хоч невідповідно озброєний на таке змагання, бо мав тільки ратище, він кинувся у бій, зробив усе, що було в його силах, і кінець-кінцем успішно поборов труднощі, з якими ніхто не мав відваги змагатися.

Саме так пластун повинен братися до труднощів чи небезпек, однаково, якими великими чи страхітливими вони йому не видавались би, і хоч як погано озброєним не був би він до цього бою.

Він повинен виступити сміливо і з довір’ям; намагаючись побороти труднощі, він повинен ужити всіх своїх сил, які тільки має, – і напевне матиме успіх.

День св. Юрія 23 квітня (у нас 6 травня. Примітка перекладача). В цей день всі добрі пластуни ставлять собі окремим завданням задуматися над Присягою і Пластовим Законом. Пам’ятай про те найближчого 23 квітня і пошли привіти братам пластунам у всьому світі.

Лицарський кодекс. Лицарський закон наказував так:

“Будь завжди приготований, завжди при зброї, крім хіба нічного відпочинку.
До чого б ти не брався, прагни здобути честь і добре ім’я – своєю чесністю.
Обороняй убогих і немічних.
Допомагай тим, що самі оборонитися не можуть.
Не роби нічого такого, що завдає комусь шкоди чи зневаги.
Будь готовий обороняти свою батьківщину.
Охотніше працюй за честь, ніж за зиск.
Ніколи не ламай своєї обіцянки.
Честь батьківщини борони своїм життям.
Краще чесно помри, ніж маєш ганебно жити.
Лицарство вимагає, щоб юнацтво вишколювалося радісно й охоче виконувало найтяжчі й найпідрядніші завдання та творило добро іншим людям”.

Ось вам перші правила, з яких починали давні лицарі і від яких виходить і сьогоднішній Пластовий Закон.

Лицар (чи пластун) повсякчасно джентльмен. Дуже багато людей уявляє собі, що джентльмен мусить мати багато грошей. Гроші не визначають джентльмена. Джентльмен – кожний, хто дотримується шляхетних правил лицарів.

Безкорисність. Капітан Джон Сміт, давній англійський шукач пригод, був дуже твердим горіхом: він воював у всіх частинах світу й був порубаний, як решето; але все ж в його грудях було добре, ласкаве серце.

Він був чудовим прикладом пластуна, який важко деінде знайти. Він залюбки, між іншим, казав: “Ми народилися не для себе, але щоб іншим добро творити”. І він дотримувався цього все своє життя; він був найбезкориснішою людиною.

Самопосвята. Один із найкращих зразків самопосвяти – це вчинок капітана Лоренса Оутса, що брав участь в останній експедиції Скота до Південного полюса.

Їх невелика група, здобувши полюс 18 січня 1912, з гірким розчаруванням побачила, що Роальд Амундсен, норвезький дослідник, випередив їх на кілька тижнів.

Капітан Лоренс Оутс виявив під час останньої мандрівки Скота до Південного Полюса велику відвагу. Він загинув, щоб друзі могли жити

Капітан Лоренс Оутс виявив під час останньої мандрівки Скота до Південного Полюса велику відвагу. Він загинув, щоб друзі могли жити

В зворотній дорозі ця група дуже страждала від надмірного холоду і жахливої негоди. Люди все більше тратили сили. Один з них, підстаршина Івенс, помер.

Тоді Оутс відморозив собі руки й ноги. Він терпів страшні муки без нарікань, але дедалі більше усвідомлював, що він стає тягарем для інших. Він знав, що навіть коли б він міг далі змагатися, то буде тільки затримувати своїх друзів; якщо б він помер, було б менше одного рота для прохарчування, і інші могли б ще мати надію дістатися до найближчої бази з харчами.

І він одного ранку випав з шатра у велику завірюху – і зник. Більше ніхто його не бачив. Він віддав своє життя, щоб друзі могли жити.

На нещастя, героїчна самопосвята Оутса не врятувала його друзів. Страждаючи від голоду й морозу, всі вони померли. Там знайшла їх кілька місяців пізніше рятівнича дружина; вони всі немов спали у своїх шатрах.

Також хлопці можуть виявити такий геройський дух.

Вісімнадцятирічний юнак на ім’я Кюрі побачив малу дівчинку, яка гралася на залізничних рейках біля Кляйдбенку, а на неї мчав поїзд. Він намагався рятувати її, але, поранений при футбольній грі, шкутильгав і не встиг її віднести. Потяг захопив їх обох, і вони загинули.

Проте мужня спроба Кюрі – справжній зразок лицарства. Це була самопосвята при спробі врятувати дитину.

Знаємо вже тисячі випадків, де пластуни мужньо рятували життя.

Добросердечність. “Добросердечність і ввічливість – це великі чесноти”, – каже старе іспанське прислів’я. А ще інше каже: “Роби послугу, не зважаючи на те, кому її робиш”, тобто будь добрий для кожного, великого й малого, багатого й убогого.

Пластун з усіх сил допомагає іншим, особливо старшим і дітям. Щодня робить хоч один добрий вчинок

Пластун з усіх сил допомагає іншим, особливо старшим і дітям. Щодня робить хоч один добрий вчинок

Важливою прикметою лицаря було те, що він завжди був добрий і робив добрі вчинки для людей. Він так гадав: “Кожний мусить умерти, але ти повинен зробити щось добре, ще поки прийде твій час. А тому, що ти не знаєш, коли тобі, може, доведеться вмерти, тому й повинен зараз братися до того”.

Так само і з пластунами: одна з наших обіцянок наказує нам повсякчасно допомагати іншим. Байдуже, яке б мале не було це добре діло, хай би ти тільки допоміг старій .жінці підняти в’язанку або перепровадив дитину через переповнену вулицю чи вкинув монету до скриньки вбогих.

Щось добре треба зробити щодня у своєму житті. Відразу сьогодні берися здійснювати це правило і ніколи про нього не забувай у подальших днях твого життя. Пам’ятай, що вузол на твоїй хустині та на твоїй пластовій відзнаці – це пригадка, що маєш зробити добрий вчинок, і роби добрі вчинки не тільки своїм друзям, але й чужим.

Щедрість. Деякі люди люблять накопичувати гроші й ніколи не втрачати їх. Воно добре бути ощадним, але так само добре давати гроші, де треба – це й одна з цілей, для яких гроші ощаджуємо.

Коли даєш пожертви, вважай, щоб не зробив помилки і не давав без потреби. Напр., тобі дуже легко й зручно дати на вулиці гріш жебракові, але ти не повинен цього робити, бо цей жебрак у дев’ятдесятдев’ятьох випадках на сто – ганебний старий ошуканець; даючи йому гріш, ти заохочуєш його й інших таких, як він, продовжувати своє ремесло. А тим часом можуть бути – і, мабуть, таки й є – сотні вбогих і нещасних людей, що приховуються, що їх ти ніколи не побачиш і що для них цей гріш міг би бути справжнім благословенням. Добродійні організації знають, де їх шукати і хто вони такі, і коли ти даси їм свій гріш, вони вкладуть його у відповідні руки замість тебе.

Не треба бути багатим, щоб давати пожертви. Не один лицар був убогим чоловіком. Колись деякі з них носили як свою відзнаку двох лицарів на одному коні; це означало, що вони завбогі, щоб кожний міг мати власного коня.

Датки “на могоричі” – це дуже погана справа.

Куди б ти не пішов, люди чекають, що дістануть “на могорич” за виконання найдрібніших справ, що вони повинні б робити зі звичайної доброї волі. Пластун ніколи не прийме нічого “на могорич”, хіба заплату за виконану працю. Деколи важко відмовити, коли дають, але не для пластуна. Йому треба тільки сказати: “Дякую дуже, але я пластун, а наші закони не дозволяють приймати щось за добрий вчинок”.

Датки “на могорич” попсують твоє ставлення до людей.

Не можеш приязно співпрацювати з людиною, коли думаєш про те, скільки дістанеш “на могорич” від неї, або коли він думає про те, скільки має дати тобі “на могорич”. А тим часом все, що пластун робить для інших, треба робити приязно.

Ось зразок того, що може зробити відмова прийняти “на могорич” за добрий вчинок:

Організація скаутів Америки налічує тепер майже два мільйони скаутів.

Це не мале число, а початок тому дав своїм вчинком один англійський скаут у Лондоні в р. 1909. Цей пластун запропонував як свій щоденний добрий вчинок, що покаже дорогу одному добродієві. Коли цей чужинець хотів заплатити за те, пластун сказав: “Ні, дякую, пане. Я пластун”.

“Пластун? Що це таке?” Цей добродій ніколи ще не чув нічого про пластунів. Він розпитував хлопця, а опісля відвідав Головну Скаутську Квартиру в Лондоні, де ознайомився з усім, що міг тільки довідатися про пластунів.

Це був американець.

Він повернувся до Америки з оповіданням про чудове братерство пластунів, готових робити добрі вчинки кожному, що в потребі, але не беруть за те винагороди.

Ця ідея швидко прийнялася в Америці, і курені почали виростати по цілих США. Тепер там майже стільки пластунів, як в усьому світі поза США.

І це був наслідок допомоги без думки на заплату.

Я одержав багато листів, повних подиву з пластунів за їх добрі вчинки та відмову прийняти за те щось “на могорич”. Мені дуже приємно це почути, пластуни!

Очевидно, інша річ – заплата за виконану працю: ви маєте цілковите право її прийняти.

Дружність. Велика різниця між людиною природи і мешканцем міста в тому, що перший ходить у сорочці з короткими рукавами, а другий – у защепленому на всі ґудзики піджаку. Перший – відкритий і відразу милий з кожним, тоді як міщух скоріш звик закутуватися перед своїми ближніми у піджак, і треба довго його витягати, поки стане дружнім. Вільні звички, природні й невимушені, людини з лісів чи з відкритих просторів цей “піджак” відкидають, і життя стає приємніше для всього довкілля.

Пластун - "приятель всього світу" і "брат всіх інших пластунів". "Найкращий спосіб знайти собі приятеля - бути комусь приятелем".

Пластун – “приятель всього світу” і “брат всіх інших пластунів”. “Найкращий спосіб знайти собі приятеля – бути комусь приятелем”.

Пластун-юнак має пам’ятати, що він, немов Кім, “приятель цілого світу”. Тільки нехай тебе дружність не доведе до немудрої звички витрачати тяжко здобуті заощадження на частування могоричем своїх друзів!

Наш Пластовий Закон каже: “пластун – брат кожного іншого пластуна”. Це дуже гарно проявилося, коли на наше Джемборі зійшлися разом тисячі пластунів зі сорока різних чужих країн. Хлопці переконалися, що вони, хоч належали до різних націй, здебільшого дуже подібні у своїх забаганках і забавах і можуть бути веселими, добрими друзями одні з одними.

Бажаю вам, пластуни, тримати цю дружбу та зробити її ще ширшою і міцнішою. Це можете зробити, листуючись з братами-пластунами в чужині, відвідуючи їх чи запрошуючи відвідати ваші табори.

З того матимете радість ви і вони. Але більше, ніж те: воно зародить дружбу між вами; і коли пізніше поміж різними краями постануть непорозуміння, тоді вони не схочуть відразу починати війну, але обговорять справи як друзі та будуть прагнути погодитися без жорстокості і негідного міряння сил у боротьбі.

Ввічливість. Про одну пригоду Юлія Цезаря, що може бути зразком ввічливості, розповідали звичайно лицарі. Раз запросив Цезаря на вечерю убогий селянин і подав йому миску пересоленої городини, думаючи, що саме така годиться для високого офіцера. Цезар був до тієї міри ввічливий, що з’їв повну миску того добра і вдавав, що йому смакує, хоч у роті пекло й у горло не йшло.

Коли в Іспанії запитаєш когось про дорогу, він не тільки покаже тобі її, але скине капелюх, поклониться і скаже, що для нього буде великою приємністю показати тобі її, і він піде з тобою, поки не виведе на правильну дорогу. За те не візьме винагороди.

Француз, звертаючись до чужого, скидає капелюх, навіть коли питає поліциста про дорогу.

Голландські рибалки, великі й жилаві, йдучи дорогою, займають цілу вулицю. Але коли надходить чужинець, вони стають по одній стороні й, усміхаючись, скидають шапки, коли він проходить повз них.

Одна пані оповідала мені, що раз у західноканадійському містечку зустріла групу ковбоїв, що з диким виглядом ішли вулицею. Вона дуже перелякалась, але коли вони підійшли ближче, стали по одній стороні вулиці, з найбільшою пошаною зняли капелюхи й звільнили жінці дорогу.

Лицарське ставлення до жінок. Давні лицарі особливо вважали на пошану й ввічливість до жінок.

Таким зразком шляхетного лицаря є сер Найґел Лорінґ у книжці “Біле товариство”. Хоч дуже малий і майже сліпий від якогось вапна, що ним засипав йому очі ворог ще на початку його кар’єри, він був надзвичайно хоробрий і водночас дуже скромний та готовий допомагати іншим.

Але передусім з пошаною ставився до жінок. Він мав велику й погану жінку, проте завжди хвалив її красу й чесноту та був готовий викликати до бою кожного, хто в тому сумнівався б. До вбогих жінок, старих чи молодих, він теж був завжди лицарський і повний охоти допомогти їм. Ось так повинен поводитися і пластун.

Король Артур, що укладав закони лицарства, був сам лицарський до жінок. Раз до його зали вбігла дівчина, кличучи на допомогу. Ії волосся спливало брудом, руки подряпані ожиною, одягнена була в лахміття. З неї так познущалась банда розбійників, котра плюндрувала країну й нищила все, що потрапляло до рук. Король Артур скочив на коня і сам вирушив до криївки розбійників, наражаючи своє життя. Він розгромив їх у боротьбі так, що більше не могли вже непокоїти його народу.

Коли пластун іде з жінкою чи з дитиною, повинен завжди йти з правого боку, щоб його права рука була вільна захищати їх. На вулицях у місті це правило може мінятися: чоловік повинен іти з того боку, що ближче вуличного руху, щоб захищати жінку чи дитину від несподіваних випадків, бризків болота тощо.

Зустрівшись з жінкою чи дитиною, чоловік повинен, зрозуміло, завжди поступитися їм дорогою, навіть коли б йому довелося зійти з хідника.

Так само під час їзди в переповненому автобусі чи залізничному вагоні чоловік, гідний цієї назви, ніколи не дозволить, щоб жінка стояла, а він сидів. Він негайно дасть місце жінці і сам стоятиме. Як пластун ти мусиш перший подати добрий приклад і перший у вагоні маєш так зробити. А коли це робиш, роби радо, з усміхом, щоб жінка не думала, що ти сердишся за те, що мусив так поступити.

Коли ти на вулиці, дивись, чи не треба допомогти якійсь жінці чи дитині. Добру нагоду для того маєш тоді, напр., коли вони хочуть дістатися на той бік вулиці або знайти дорогу, покликати візника чи спинити автобус. Коли їх побачиш, іди й відразу допоможи – та не приймай ніякої винагороди.

Раз я бачив хлопця, як допоміг пані зійти з воза; коли він зачинив за нею двері, вона повернулася, щоб дати йому якийсь гріш; але він доторкнувся своєї шапки і, усміхаючись, сказав: “Ні, дякую, пані; це мій обов’язок”, і пішов. Я стиснув йому руку, бо я відчув, що хоч він і не вишколювався, то все ж був пластуном від природи своєю вдачею.

Ось таку ввічливість хотілось би бачити частіше поміж хлопцями.

Коли трапиться якийсь нещасний випадок, чоловіки й хлопці, напевне, подбають, щоб перше жінки й діти вийшли з небезпеки, і аж тоді подумають про себе. Варто відзначити, які дбайливі заходи роблять при аварії корабля, щоб рятувати жінок, дітей і старих, і аж опісля рятують чоловіків.

Щодо жінок мусиш бути ввічливий щохвилі. Коли сидиш, а до кімнати ввійде жінка, встань і дивись, чи не можеш їй чимсь допомогти, поки знов сядеш.

Не витрачай часу з дівчиною, що в її товаристві не радо бачила б тебе твоя мати чи сестра. Не залицяйся до дівчини, якщо не думаєш з нею одружитися. Не женися, поки не можеш утримувати жінки і дітей.

Дякую! І ось, дивись! Дуже важлива подробиця, про яку дуже часто забувають, але якої справжній пластун ніколи не занехає: подякувати за кожну ласкавість, що її тобі зробили. Подарунок ще не твій, поки за нього не подякуєш. Ти не закінчив ще свого табору, навіть якщо вже спакував увесь виряд і вичистив площу, поки не подякував власникові за вживання, а Богові за те, що дав тобі такий гарний час.

ГУРТКОВІ ВПРАВИ В ЛИЦАРСТВІ

Гуртковий може багато зробити, щоб заохотити до добрих вчинків, якщо буде вчасно спонукати до них (тільки не забагато!) і якщо при нагоді спитає пластунів, які добрі вчинки зробили наостанку. Вийшовши з гуртком на прогулянку, гуртковий може підказувати думки щодо індивідуальних і гурткових добрих вчинків. Але запам’ятай собі: НАЙБІЛЬШЕ ДІЄ ВЛАСНИЙ ПРИКЛАД ГУРТКОВОГО!

Доручи кожному пластунові зав’язати собі щоранку вузол на хустині на пригадування, що має зробити щоденний добрий вчинок, поки це не стане його звичкою.

Розповідай про добрі вчинки, які хлопець може зробити у своєму щоденному житті. Посипати піском замерзлу дорогу, де легко людям сковзнутись, відкинути шкірку з помаранчі чи банана з хідника, бо через них можна впасти, допомагати старим, дбати за чистоту вулиці, усуваючи клаптики паперу, добути їжу для вбогих дітей.

ОПІСЛЯ ЗРОБИ ДЕЩО З ТОГО! Доручи пластунам запросити незнайомого хлопця, щоб був їхнім гостем при вечірніх іграх, оповіданні, таборових гутірках тощо.

ІГРИ

“Мандрівні лицарі”. Пластуни виходять поодинці, парами чи й гуртками. Якщо це в місті, шукають жінки чи дитини, що потребує допомоги. Тоді вертаються і звітують на свою честь, що вони зробили. Якщо це на селі, повинні зайти до якоїсь хати і поспитати, чи не треба там щось зробити – без винагороди. Те ж саме можна зробити при змаганнях, званих “змагання у добрих вчинках”.

Гутірка при ватрі ч.20. Пластування для хлопців. – Івано-Франківськ, 1999. – С. 227-238.

Напишіть відгук