Буває на мандрівці, що Ти й Твої друзі скінчили вже всі денні зайняття, а тут надходить погідний літній вечір, і Вам залишається ще досить часу до нічного опочинку.

Сонце сховалось уже за гущавину лісу, ще тільки рожеві хмари на заході змагаються із сутінками темрявою ночі. Надходить пора, коли хочеться розтлити во¬гонь, не для варення страви, бо вечеря вже давно від¬булася, але на те, щоб продовжити день, щоб сісти дружнім колом у мерехтливому сяйві, і погуторити, поспівати, помріяти чи повеселитись.

Вогонь у нічній темряві має завжди свій особливий чар. Коли розпалиться більшу — як звуть карпатські верховинці — ватру, коли полум’я весело палахкотить і кидає високо в темінь ночі рої яскравих іскор, коли вітрець, весело граючись, творить дивні, мінливі форми з полум’я й диму, «ас усіх захоплює краса й сила цієї стихії, .цього опанованого людиною “чуда природи” — вогню. Оця краса й сила вогню розбуджує нашу уяву, створює веселий, дружній настрій, тісніше гуртує нас своїм блиском і теплом в одну ‘близьку пластову сім’ю.

І тоді, по мовчазній хвилині розпалювання ватри, без особливих приготувань розвивається цікава, дружня, раз весела, то знову поважна розмова й “програма”.

Ось, наприклад, юнак з пластовим псевдом “Ведмідь” починає розказувати свою нинішню пригоду, як на нього несподівано напав рій диких бджіл. “Сміхун” поважно завважує, що, мабуть, розумні бджоли зразу пізнали його ведмежу шкуру й охоту поласувати медом.

Сипляться дотепи на тему підпухлого ведмежого ока, «а тему погоні бджоляного війська, що так хоробро виступило до бою з “переважаючим” — біда лише, що тільки ‘вагою, а не відвагою — ворогом.

Сміються всі з опису ведмежого відступу аж до таборової кухні, де кухар з ополоником в одній, а з димучою головешкою у другій руці “прибув на допо¬могу” і зупинив дальшу погоню бджоляної армії.

Починається дискусія, як це дивно, що бджоли, не зважаючи на небезпеку, а то й певну смерть, стають до бою в обороні своєї спільноти.

Гуртковий філософ “Сковорідка” (прозвали його так через нахил до філософування, а також через те, що залюбки носить на мандрівці сковорідку, бо дуже любить жарене сало) порівнює “розум” бджіл з розу¬мом людини.

Хтось інший пригадує оповідання свого дядька про те, як три стрільці з його сотні зупинили наступ цілого куреня ворожого війська. А коли він кінчає і кожний мовчки задивлюється у вогняні язики ватри, “Грайко , вдаривши в струни гітари, починає бадьору пісню “Орли готові вже до лету…” І коли всі співають цю пластову пісню:

“Понад хмари полинем
Наїздогони вітрам…”,

то віриться, що ті молоді друзі таки справді думають здійснити свій задум:

“На Вкраїну ми кинем
Поклик волі степам…”

Несподівано чотири юнаки потайки змовились і ви¬ступають з показом веселого “лицарського турніру”: два менші ростом; — “лицарі”, а два сильніші несуть їх на своїх раменах, неначе лицарські “верхівці”.

На честь переможця, що приневолив свого против¬ника “злізти з коня”, “Грайко” пропонує заспівати стрілецьку пісню “Не сміє бути в нас страху, ні жадної три¬воги, бо ми є лицарі грізні “Залізної Остроги’…” Знову сипляться жарти, оповідання…

Непомітно, безжурно минає веселий час. Хотілось би ще ось так гуторити, бавитися до пізньої ночі.

Та провідник мандрівки нагадує, що завтра чекає гурток дальша намічена програма, чекають юнаків нові переживання і пригоди, нова наснага. Гурток мусить по¬казати, що справді “Орли готові вже до лету” — як це в пісні співалося.

Тож на наказ провідника юнаки творять дружнє ко¬ло довкола ватри, що догоряє, і лунає мрійливий спів-молитва:

Ніч вже йде… За верхи Ясне сонце зайшло. Юнаки! Тихо спіть без тривог… З нами Бог!

Ось так може виглядати гурткова ватра. Вона, як і сходини, це зустріч тільки членів гуртка. Не може бути на ній сторонніх людей, які сподівались би побачити якусь імпрезу чи показ наших уміл остей. На неї тільки винятково запрошуємо особливих приятелів гуртка, які разом з мами беруть у ній участь.

Ватри, на яких буває більше гостей, відбуваються при нагоді більших пластових імпрез і зустрічей під го¬лим небом. Вони вимагають старанної, підготованої про¬грами.

Програми ж гурткової ватри заздалегідь не плянуємо. Вона буває якраз найкращою тоді, коли все відбувається несподівано й невимушене, коли “програма” твориться природним розвитком подій, настрою і роз-мови.

Не раз таку ватру без особливої програми, прове¬дену в колі найближчих друзів, згадують пластуни ці¬ле життя.

При ній твориться тривке пластове братерство, по¬стають задуми й рішення, що, буває, важать на цілому дальшому житті як окремих пластунів, так і цілого гуртка.