Народився він 24 грудня 1876 р. у Новому Бузі, Миколаївської области (Херсонщина), в селянській родині. Там закінчив Сп. Черкасенко народню школу і здобув середню освіту в російській учительській семінарії.
В 1895 р. займає Сп. Черкасенко посаду учителя на шахтарських селищах Донбасу, де. виступає самовпевнено, точно за вказівками своїх учителів із семінарії і розмову веде “только на літературном язьіке” (тобто по-російському — Редакція). Але тут переконується він, що діти його не розуміють чи не хочуть розуміти. Бачить, що тут є більшість українців, які говорять точно такою мовою, якою говорять і там дома у його батьків. Щойно тепер бачить цей глибокий антагонізм між авдиторією семінарії та практичним життям учителя на селі. Настає у житті Сп. Черкасенка період роздумування, період тяжких вагань.
Це вагання нарешті розрішив один щасливий випадок. Одного дня зайшов Сп. Черкасенко до хати одного із своїх учнів. Коли так роздивляється по хаті, нараз впадають йому у вічі дві книги, що лежали на шафі. За дозволом батька свого учня, бере ці книги в руки і переглядає їх. Одна була “Кобзар” Тараса Шевченка, а друга — “Збірник поезій” М. Чернявського. Позичив він ці книги додому, де з великим зацікавленням кілька разів ці книги перечитав і був дуже здивований, що “простою мовою” можна творити такі високо мистецькі твори. Та ще більше був здивований тому, що упродовж кількох років ні один з його учителів ні разу не згадав імен цих двох великих поетів, що могли написати такі оригінально клясичні поезії. Цих двох книг вистачило для того, щоб серце українського селянського сина почало знову бити ритмом його народу.
За кілька років після того, переходить Черкасенко учителювати до Донбасу (Юзівські Рудники), де крім праці у школі він з ентузїязмом студіює українську історію, літературу, фолкльор та культуру взагалі. Він докладно перестудіював твори М. Костомарова, П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, Марка Вовчка та інших українських письменників та поетів. Черкасенко стає обуреним, що наші вороги сміють твердити, що наша мова не надається до нічого.
Із такими поглядами зосереджує Сп. Черкасенко круг себе українських селян і робітників та познайомлює їх із славним минулим свого народу та його високою культурою. Ця праця з народом тішила його і люди собі його полюбили. Така праця учителя з народом царським поліцаям не дуже була до вподоби. Напередодні революції в 1905 р. переведено у Черкасенка домовий обшук, його арештовано і нарешті звільнено з посади. Але його радо приміщує у своєму театрі Микола Садовський як культурного референта та касира.
Із прибуттям до Києва, Черкасенко, крім праці в театрі, стрімголов кидається у вир тодішнього культурного і національного життя. Тут стається він щирим співробітником газети “Рада”, а крім того ще співпрацює в редакціях інших українських журналів, у яких містить свої оповідання, вірші та інші публікації. Самостійні збірники Черкасенка появляються щойно у 1909 р., а саме — збірник поезій “Хвилини”, а після нього цикл оповідань “На шахті”. Тоді знову його засуджують, але поет уже загартований революціонер, лицар без страху. По виході із тюрми ще з більшою енергією реагує на кожну подію свіжим враженням, які підписує — П. Стах, Провінціал чи іншим псевдонімом. У цьому часі були написані і його найславніші твори: “Казка старого млина”, “Про що тирса шелестіла” та інші. Велику заслугу перед батьківщиною він здобув за створення Т-ва “Українська Школа”, яке під головуванням Софії Русової видавало підручники всіх дисциплін. Сам Черкасенко в рамцях цього Т-ва видав кілька підручників і так само редагував єдиний тоді педагогічний журнал “Світло”.
***
Коли в 1922 р. Спиридон Черкасенко опинився в Ужгороді на Закарпаттю, то знову, як колись у Києві, починає свою кар’єру в театрі М. Садовського. Разом з Марійкою Підгірянкою видають тут для шкільної молоді популярні журнали: “Пчілку”, “Віночок” та “Наш рідний край”. Ці часописи були на високому культурному рівні і відіграли основну ролю в освідомлюванні молоді Карпатської України.
Крім того, Сп. Черкасенко ще співробітничав у пластових журналах — “Пласт” та “Ватра”. До цих журналів він не тільки що написав кілька оповідань та віршів із пластового життя, гле тут він помістив і низку перекладів зі світової скавтової літератури, особливо популяризував твори Т. Ернеста-Сітона. Тут він створив і опублікував так добре всім пластунам відому пластову пісню, так званий “Гимн закарпатських пластунів” — “Гей, пластуни! Гей, юнаки!..” Написав і кілька п’єс для пластунів та української молоді взагалі: “Вечірний гість”, “Лісові чари” та інші. Багато творів із пластового життя поміщав і в “Студенському Вістнику” в Празі, в якому пл. сен. Михайло Бажанський редагував окрему Пластову Трибуну.
І так уже многранна діяльність Спиридона Черкасенка поширюється ще на дальшу політичну і культурну ділянки.
Роки 1938-39 були особливо для Сп. Черкасенка роками повних контрастів та життєвої трагедії, що глибоко врились у чутливе серце українського лірика і скорочували його і так уже знівечене життя.
Смертельний удар в його серце був вцілений 15 березня 1939 р., коли мадярські гонведи, що пішли тоді на збройний підбій посталої тоді карпато-української держави, закатували тисячі українських героїв, між якими був і єдиний син Спиридона Черкасенка.
За 10 місяців, після цієї трагічної події, не стало й великого поета. Помер 18 лютого 1940 році в лікарні у Празі і був похований на православному відділі Ольшанського цвинтаря.
Спиридон Черкасенко був щирий патріот свого народу і до останнього зідхання працював для нього. Був то дійсний муж праці, правдивий каменяр. Ми збережемо його світлу пам’ять найкраще тим, коли його цінні твори будемо читати з такою любов’ю, з якою їх великий поет і письменник писав!