Наші пластові вправи в полі відбуваються нераз на такому великому просторі, що ні розмовою, ні окликами вже не можемо порозумітися одні з одними.
Найновіші технічні винаходи — переносні малі радіостанції, що ними користуються модерні армії, щоправда, дуже вигідні, легкі й практичні, бо може їх одна людина вмістити в наплечнику, але ними не завжди можемо послуговуватися і не можемо залишатися безпорадними, коли таких приладів не маємо. Тоді залишається порозуміння свистком або знаками, що їк видно з віддалі.
Буває нераз, що в різний час поодиноко приходимо в те саме місце, але не можемо зупинятися чи ждати на інших, а хочемо порозумітися в якійсь справі. Тому кожний пластун, який бере участь у польовій вправі чи в пластовій мандрівці, повинен добре знати наші умовлені знаки, щоб він сам з нами або ми з ним могли порозумітися, повідомити про щось, видати наказ, пересторогу тощо.
Для слуху знаки надаємо свистком, відповідно чергуючи довгі й короткі свисти. Тут на рисунку означуємо довгі свисти рисками, короткі — крапками, а перерви між ними — скісними рисками.
Для зору уживаємо якогось широкого кусника полотна, паперу або хустинки, чи навіть шапки. Мусить лише бути щось видне здалека. Вночі вживаємо ліхтариків, смолоскипів тощо. Знаки для зору робимо правою рукою, зовсім випростованою. Для того стаємо на високому місці. На означення “риски” починаємо вести прапорець, хустинку, ліхтарик чи інший предмет з лівого боку над головою й рисуємо ним пласку довгу вісімку до правого боку. “Крапку” означає така сама вісімка, але коротка, лише над головою. Між знаками зупиняємося на хвилинку (1/2 віддиху). Перерву означуємо так, що зупиняємо прапорець чи інший предмет, яким даємо знаки, у вихідному положенні трохи довше.
Інакші є знову знаки, що їх залишаємо як рисунки на землі або на дереві чи на іншому догідному, але не дуже відразу видному місці.
Врешті бувають знаки рукою під час походу, якщо йдеться про те, щоб усе відбувалося тихцем, без свистів чи накликувань.
ЗНАКИ СВИСТКОМ, ПРАПОРЦЕМ АБО СВІТЛОМ
ЗНАКИ В ТЕРЕНІ
Знаки, які залишаємо тим, що йдуть за нами, залежні від того, в якому терені мандруємо. Там, де є відкрита земля або пісок, знаки можемо “рисувати”, а там, де багато каміння, укладаємо з нього відповідний знак. В лісі вживаємо до цього гілок чи кусків дерева, а в степу трави. Тому той самий знак у різному терені буде виглядати інакше.
