«Думайте наперед, як можете помогти своїй імперії». — Бейден-Пауел.

Це було стимулом Бейден-Пауела, коли він творив орден модернього лицарства під назвою „Скавтінґ”. Скавтінґ повстав в добі, коли анґлійська корона сліпила своїм блеском увесь світ. Коли сонце не заходило в тій імперії. І якщо генерал Байден-Пауел вічно повторяв: „Вітчина на першім місці — я сам на другім”¹ — то не тяжко догадатись про основне завдання тих лєґіонів, які він створив. Вони мали своєю відданістю закріпити здобуті границі і задержати той стан в посіданню шляхом навязання якнайтісніших приятельських відносин зі сусідніми країнами та витворенням братерського співжиття з підданими. Бо „патріот, що направду хоче помогти свойому краєві, мусить ширше брати патріотизм ніж той, що тільки свій край величає. В теперішніх часах добробут і спокій краю не залежить виключно тільки від його орґанізації в нутрі власних границь, але від його відносин з іншими краями і сусідами”.². Так розумів патріотизм творець світового скавтінґу. І це є основна мета засновання скавтінґу. Він – основоположник світового руху молоді — вибирає всю есенцію зі законів середньовічного лицарства, бере ті перші і найвищі закони про обов’язки супроти Батьківщини — синів сходячого сонця-самураїв — і творить живі та сильні духом закони людини 20 ст.

Для нашого суспільства в ту добу — дух цеї орґанізації був майже незрозумілий. На овидах нашої країни зоріли тоді ідеї, що своєю широчиною і незрозумілістю задурманювали уми. Це була доба, де на ввипередки спішили служити якомусь абстрактному — всесвітньому братерству, в той час, як пошматована Батьківщина лежала „при битій дорозі”. Але тоді не розуміли, що до всесвітньої родини йдеться через повний розвиток і абсолютну незалежність своєї нації, тому також, перебираючи таку наскрізь життєву ідею скавтування на наш ґрунт, — мимохіть мусіли пристосовувати до наших специфічних обставин. Ця ідея служби для людства і тут відіграла свою ролю. У нас тоді не числилися з тим, що хто не сповнив елементарного обовязку супроти себе не має права віддавати себе на послуги іншим. „Людяність, людство не є абстрактія. Нема людства без народів, нема понад народами, тому чинна любов до свого народу є запорукою людяности” сказав президент Т. Ґ. Масарик до пластунів підчас І. словянського Джемборі.

Але не можна було чекати аж доки не дозріє наше суспільство до зрозуміння тих ідей. І коли закони стають незмінними, то їх інтерпретація міняється в залежности від доби і людей, які живуть серед даних обставин. Так і в нас: пластові закони остали і до нині ті самі, а нашою метою є: розслідити, як з бігом часу й підчас діяння у нас пластової ідеї змінялась постепенно інтерпретація пластових законів та поглядів на завдання Пласту.

Вже в самих початках на завдання Пласту дивилися ріжно.

Тоді були слідні три напрямки. Один з орґанізаторів, І. Чмола, розумів Пласт, як військово-підготовчі відділи. „Гуртки пластові вчилися під проводом І. Чмоли стріляти з кріса й револьвера, сиґналізувати, стежити й робити далекі військові марші з вправами”.³). П. Франко звертав більшу увагу на фізичне виховання а д-р О. Тисовський прикладав найбільшу увагу на виховання міцних характерів; він і дав орґанізаційну схему Пластові, опрацьовуючи перший підручник „Пласт”, що вийшов 1913 р. В законі найбільшу увагу звертається на виховання характерів, бо „Пласт має на ціли зорґанізувати молодіж, яка свідомо змагає до скріплення народнього організму через виховання себе”⁴). Д-р О. Тисовський пристосовує наш пластовий закон до наших обставин та укладає його так, щоби виправити нашу вдачу. Вводить цілком нові точки, яких і в анґлійському законі нема, як: точний, совісний, пильний, справедливий. Під точкою „братерський і приятельський” розуміє, що „пластун уважає себе братом усіх інших законних пластунів, помагає другим. Такою помочю з окрема треба пластунові вважати кожду працю для добра, розвитку й скріплення власного народу, очевидно без сліпої ненависти до інших народів”. Дальше читаємо: тобі не вільно бути засліпленим ворогом іншого народу… але культуру і добрі прикмети в інших народів, ти як пластун-піонір культури мусиш шанувати, зберігати й попирати”⁵.

Такого пояснення правдоподібно вимагав дух часу. Але д-р О. Тисовський заявляє, що „пластунами можуть стати лиш молодці, що рвуться до лету заким ї крила підросли”). І це є та многомовна замітка, що оправдує пізніші зміни в інтерпретації пластових законів.

Назрівали події, що сколихнули основами цілого світу. Народи виступали до перегонів. „Молодці, що рвалися до лету” тягнули за собою увесь загал. „Пластові гуртки, відповідно ведені з ясно означеною ціллю, відбиратимуть самостійній Україні характер утопії фрази… Це буде одним кроком вперед до реалізації. Вага і значіння Пласту в тім саме, що він буде школою жовнірів України”⁶) писалося в пресі української молоді. Бо ж „молодіж є немов зеркалом в якім відбиваються всі течії, що ворушать загал; вона переживає всі події інтензивніше, як решта суспільности. Вона заанґажовується — все одно, чи се корисно, чи некорисно для неї — в життя дня. От і тепер молодіж відчула, в яку сторону покотиться колесо історії, вона пізнала, які наші найближчі завдання. Ця хвиля виявила ясно, що ми мусимо зорганізувати в найкоротшому часі нашу мілітарну силу. Коли ми не хочемо дати себе поховати живцем, коли не хочемо остати вічними рабами, так ми мусимо виявити свою силу, показати, що ми зуміємо ту силу відповідно використати. Це зрозуміла, а радше відчула молодіж і її одиниці з поміж неї почали орґанізувати пластові гуртки, думаючи в той спосіб приготовити будучих жовнірів а ще більше провідників, скажім старшин. Люди, що виходили б з тих гуртків, мали зорганізувати нашу національну армію, стати її провідниками”⁷). Аж дивно стає, що вже в 1913 р. так відважно а рівночасно так правильно дивились на завдання Пласту.

Треба не забувати, що то були часи, коли наше суспільство з погордою відносилось до всякої мілітаризації. Це ще більше підчеркує значіння цеї статті. „Під звуки завзятих зусиль боротьби” українські пластуни складають Україні обіти на вірність. Майже всі голосяться до української армії. „Молодших прийшлося відправити, бо ще були майже діти” — пише М. Заклинський. Про чортківських пише так: „Чортківські пластуни перевели тоді з гарним вислідом маневри в повіті, а на здвизі викликали захоплення серед учасників — збудувавши миттю на площі вправ шатра”⁸). Пластуни пішли в бій, щоб сповнити свій найвищий обов’язок. В боротьбі за державність падали і вкривали своїми могилами степи України. І в тій же боротьбі виковувались нові люди, нові громадяни – державники. Перетоплювались ті хиткі ще колись і боязливі характери на сталеві, виступали тоді з пожарищ боротьби не раби, а вільні, нескуті душею молодці з гордо піднесеним чолом. Та встоятись не було сили”… Упав скровавлений Велит на згарищах руїни. В народі запанувала зневіра.

На руїнах програної відновлюється пластова орґанізація. Це є доба масового повоєнного вступу в ряди пластунів. Тоді Пласт поширився на цілу Західну Україну. Поволи гояться рани національного орґанізму.

В повоєнних виданнях бачимо вже, що національна сторінка підчеркується спеціяльно. На всіх землях рівнобіжно заявляються про єдність думки. О. Яремченко пише виразно: „Галицькі провідники Пласту, котрий прийняв свою назву од Кубанців, мають усе памятати, що здобутки їхньої праці знайдуть приложення не лише біля Карпат а й на самому сході України. Тому в своїх виданнях вони мусять уникати слів незрозумілих поза Галичиною і зєднати життя пласту ниткою історичної традиції з піонерською діяльністю кубанських прадідів”.

І на Закарпаттю, де національна свідомість не мала змоги виступити так виразно, як на інших землях, є виразно зазначено у II. точці пл. закону, що „пластун вірний син своєї вітчини і гідний син свого народу”⁹

В підручнику „Життя в Пласті” ще 1921 р. було сказано, що „Основною прикметою характеру пластуна є почуття особистої і народньої чести”, що „з нас сподіється Пласт і цілий україпський нарід дістати нових — провідників народніх мас, що відживають після предовгої недолі до життя, до могучости, до слави”. Але і це на довго не могло вистарчати ні задовольнити. З низів домагаються радикалізації у поглядах на національне виховання в пластових законах. Наступають масово та атакують пластові закони. Майже у всіх пластових виданнях дуже гостро домагаються зміни пл. законів. Пишуть прямо: „Пласт повинен бути сторожем відвічного святого вогню, що палає в грудях нації… чуєте багато балаканини про братерскість, приятелькість і т. п. а за те брак найважнішої точки про вірність Батьківщині”. Той же автор пропонує, щоб бодай точно переложити анґлійський закон, як це зробили у Самборі ще в 1913 p., де прийнято закон з 10 точок. Друга точка закона виглядала так: „Пластун є вірний своїй Батьківщині і не вагається навіть життя положити за неї”. Автор пише далі, що „ми хочемо нашій пластовій орґанізації надати якийсь інтернаціональний характер – тепер, коли нація корчиться під чужим пястуком — інтернаціональний характер!” Заявляє: „Ми хочемо привчитися до совісного сповнювання обовязків, хочемо винищити між нами самолюбство, а всі свої сили віддати своєму краєви”¹⁰.

І ця доба має рішаюче значіння на різьблення пластової думки — творення духових прикмет. Цей час можемо вважати ренесансом нашої державницької думки, відродженням традиції і сили, це є доба „відновлення найвищих ідеалів — правди, добра та краси в життю нації”. Це доба під звуком вічного невдоволення — здобутим: її визнавці вбачають радість лише в безнастанному вдосконаленні, в нестримних бажаннях розросту. Ця филя несла на своїх хребтах юнаків, що настирливо голосяться до слова. Настає період, коли провід перебирають ті, що виховувались в Пласті. Це є ті, що на очах їх творилась держава, це ті, що бачили, як на вежі Льва — города маяв злото-блакитний прапор. Тому в них інші потреби і стремління. Це є період переоцінки цінностей.

На ту добу припадає також творення нових формацій старшого пластунства, їх з’їздів, резолюцій, кристалізації пл. ідеольоґії. Пласт стає своєрідною школою державницько-національних стремлінь. Тоді і люди з поза Пласту почали добачати, що філософія життя відбивається у світогляді Пласту, який ставляє понад все „тріюмф перемоги над небезпекою”, для якого щастя не є тільки пасивне, але, який його здобуває”. Той-же сам автор звертається дальше до пластунів: „Ви є ті, що кохаєте вітер, простір і поля. Що кидаєте „тут” для „там”, що ідете вдалину. Памятайте, що не лиш вам, але й нації бракує простору, свіжого вітру, який розвіяв би моральну задуху. „Мій край перед усім” — се девіза здорових націй світа, їх святий національний еґоїзм і одна з перших девіз вашої організації”¹¹. Так, це є від тепер перший наш пластовий девіз!

Пласт, як орґанізація молоді, що перетворюється в скорому часі в рух молоді, розгортається у всій широчині.

На з’їздах Укр. Уладу Старших Пластунів (УУСП) видвигають, що „В Пласті повинно звернутися більше уваги на національне виховання. Без нього пластуни, хоч посідатимуть інші пластові прикмети, не принесуть для нації бажаних користей. Тоді інші, що в тому напрямі виховані, переберуть всю ініціятиву в свої руки і попрямують вперід на зустріч злотому сонці Батьківщини, а пластуни лишуться позаду і будуть хиба других в їх прямуванні доганяти”¹².

І Пласт не міг погодитися на підрядну ролю. Якщо хотів вести перед, мусів обхопити своїм змістом всі вимоги життя, мусів сам бути життям.

Пластуни вдачно полємізують зі всіма закидами, що летять на Пласт. Вони бистро вирішують питання про „Службу Пласту для народу і людства”, як найрішучіше відкидають усякі пацифістичні, інтернаціональні додатки до Пласту. „Хочби вони походили й від самого Бейдена-Пауела, бо це тільки зверхна обгортка, з якою до лиця тільки такій світовій владарці, як Анґлія, яка у неї зовсім не закриває собою суті – природньої експанзії, гону вперед до опанування світа”¹³. Врешті ясно ставлять і справу нашої участи у Інтернаціональному Скавтовому Союзі та наших офіційних виступів на Джемборі. Дрот так розуміє подібні наші участи: „Добудь приятелю суверенну державу (бачиш „суверенну” т. зн. таку, з якою ми мусимо говорити все безпосередньо) тоді назвем тебе народом, приймем тебе в гостину і приїдемо до тебе в гості. І (це в нас чорне на білім!), говоритимем тільки з тобою, з паном, а ніколи з твоєю челяддю, бо челядь вдоволена чи невдоволена, послушна чи не послушна, це твоя приватна річ, а ми скавти джентильмени в приватні справи не мішаємося, в сальоні про службу не говоримо, від неї взагалі держимося здалека, осторонь, пощо нам клопотів, неприємностей”¹⁴. Отже ми те не доросли, бо „службу людству становить дальший по патріотизмі степень служби… служити і працювати для людства можуть і повинні тільки ті, що забезпечили вже свою власну вітчину. Хтож цього не вчинив, не повинен свої сили тратити на дальший степень служби. Це згідне з цілим світоглядом Бі-Пі (Анґлійське скорочення імені Бейден Пауеля). Що більше, як би Бі-Пі знав серед як догідних обставин ми своєї вітчини не забезпечили, то повинен би сказати: „Панове, Вас до ІСС не приймемо, бо Ви, чи Ваші батьки не вміли, чи не хотіли служити своїй Вітчині, а се Пласт накладає як найважніший обовязок. — То й не можете служити людству. Як ви до свого прим. табору не приймаєте прихильників, але вимагаєте вже певного знання і вмілостей, так і ми Вас не можемо приняти до Інтер. Скавтового табору, бо не маєте потрібного цензусу”¹⁵. Так тверезо почали дивитися українські пластуни на міжнародне братерство. І так Пласт випливає на чисті води. В нас вже нема нічого незрозумілого, щоби вносило роздвоєння в пластову ідеольоґію. Перше і найважніше завдання — віддати всі свої сили і здібності на створення „суверенної і соборної Держави — не як скінченості— тільки, як засобу доладніше й бистріше, знаходити розвоєві дороги”¹⁶

В пласт. підручниках пл. закони починають розуміти троха інакше, чим перед десяткою літ. Те, що 7. точка пл. закону (після д-р О. Тисовського) каже, що український пластун „є братерський і приятельський” — розуміють, що „в першу чергу супроти усіх українців, в дальшу чергу супроти усіх тих народів, які у відношенню до українського народу є справедливими і не бажають нашого”. Тут вже є ясне виелємінування займанців українських земель. „Пласт є улад молоді для патріотичного всестороннього виховання. Згуртовані в пл. Уладі пластуни виховують самі себе всесторонньо на добрих укр. громадян, на силу великого 45 мільйонового українського народу і майбутньої Української Держави” 16). Вимоги до ІІІ. пл. проби йдуть ще дальше, стараються „щоби виховати… в напрямі розбудови Україн. Пласт. Уладу: для добра й потуги майбутньої Української Держави”. А пластуни скоби мають сповнити „наш обовязок на становищі, на якому не поставилоб нас життя, як слідує карним воякам, по нашим силам і знанню як найліпше — до останнього віддиху віддані Великій Справі”¹⁷.

Так ми прийшли до періоду, коли Укр. Пласт. Улад: стає на одиноко правильний шлях та на з’їзді УУСП 18 — 19 грудня 1926 р. виносить слідуючі резолюції, які 18-19 лютня 1927р. були затверджені Верховною Пластовою Командою у Львові та доповнені дальшими з’їздами УУСП:

І.

1. Український Пластовий Улад є новітня лицарська організація для переведення в життя пл. ідеалів правди, добра та краси а першим її завданям є служити ідеалам Української Нації. Найвищим ідеалом Укр. Нації уважаємо створення закріплення самостійної, суверенної, соборної Укр. Держави.

2. УПУ гуртує в собі молодь, яка всі набуті чесноти пл. закону й усі теоретичні та практичні вмілости вихісновує для осягнення найвищого ідеалу Укр. Нації. Працюючи над здійсненням національних і пл. ідеалів Пласт поширяє їх серед свойого громадянства і розбудовує в цьому напрямі його активність, а саме: а) частини УПУ вносять в громадянство молодече завзяття і порив до реалізації державницьких хотінь та потребу знищення всяких орієнтацій на посторонні сили як проказу на національному орґанізмі а на їх місце вносять орґанізацію власних сил; б) у своїй громадянсько-політичній праці частини УПУ відкидають зайву чутливість а руководяться на рівні — кріпкою волею та твердим розумом.

3. Частини УПУ визнають загально людські ідеали, що обосновуються на християнській етиці, хоч вповні можливим до здійснення вважають їх щойно в своїй незалежній суверенній Державі. Боротьбу за свої ідеали вважають за тверду конечність, але ведуть її після засади пл. етики, що спирається на трьох сущих обов’язках пластових.

4. УПУ є організація національна, апартінна, тому його члени можуть бути членами лиш тих політичних груп, які стоять на становищі найвищого ідеалу Укр. Нації та які до здійснення своїх програм уживають метод згідних з основами пл. етики.

ІІ.

1. Апартійність УУСП УПУ, а зокрема УУСП є як цілість орґанізацією апартійною. Приналежність до політичних партій поодиноких членів УУСП є нормована Ідеольоґією УУСП.

2. Ціли УПУ і ціли УУСП.

УПУ має за завдання виховати юнака на громадянина шляхом виховання його характеру, волі та інтелєкту зі спіціяльним узглядненням національного виховання. Засобами до осягнення намічених цілей ювляються всі методи пластового виховання оперті на пластовому законі.

Ціли УУСП випливають з цілей УПУ. УУСП має дати провідників до виховання юнацтва у всіх можливих і доступних ділянках, як рівнож провідників у громадянськім житті. Зокрема УУСП має завершити виховання своїх членів і доповнити його в ділянці суспільно-національній. УУСП має зберегти традицію з часів визвольних змагань. В кінці УУСП має дбати про товариське співжиття своїх членів. Намічені ціли осягає УУСП шляхом діяльности в товариствах, в легальних виявах.

3. УУСП визнає, що найважнішим шляхом здобуття української державности є революційна боротьба. Визнаючи її найважнішим чинником сильні характери — УУСП впливає на її вигляд через виховання в своїх кадрах членів.

4. Форми організаційні. Куріні УУСП задержують дотеперішню зовнішню форму своєї орґанізації. Внутрішня орґанізація побудована на взорах Курінів юнацьких.

УП Молодь ідучи шляхом лицарської традиції державнотворчого будівництва України, що своєю світлістю вела Українську Націю продовж довгих віків до могутности і пановання, обєднує і виховує українську молодь згуртовану в УПУ по думці слідуючих національних основ:

Нація постає шляхом сціплення в нероздільну історичну спільність суспільно-культурних, реліґійних і політичних потреб і хотінь живучих, померших і тих що прийдуть.

Основною клітиною національного орґанізму є сімя, оперта на етичних основах християнської реліґії. Члени сімї кермуються у всіх своїх працях найглибшими національними почуваннями для величі і могутности Нації та відчувають відповідальність за її майбутню і минулу долю в обличні грядучи поколінь.

Член Нації стає корисним для її розвою і могутности, коли стремить до найвищого розвою своїх моральних і духових цінностей, а тим і своєї нації, та у випадку національної війни затяжної чи імманентної зуміє скласти їх враз зі своєю вільністю і життям на жертівнику активної боротьби за могутність Нації.

Мірою живучости і могутности Нації є її діюча воля керувати своїми суспільними, культурними, реліґійними і політичними справами та осягнувши свою державну незалежність — керувати історією людства на рівні з іншими державними націями.

—X—

В архіві Союзу Українських Пластунів Еміґрантів п. ч. 132-16 в обіжнику ВПК, що вийшов від Секретаріяту п. ч. 173-16, стоїть: „Резолюції після затвердження їх Верховною Пластовою Командою мають для нас Силу закона”.

Союз Українських Пластунів Еміґрантів, по розвязанні УПУ в краю, перебирає весь тягар зовнішнього представництва та репрезентації Українського Пластового Уладу. На свому 4-ому зїзді змінив Український пластовий Закон на взір англійського, і 2. точка звучить так: „Пластун вірний син своєї Батьківщини й гідний син свого народу”, та схвалив пл. Присягу в новій редакції. Текст такий: „Присягаю на свою честь, що: 1. Любитиму свою Батьківщину, свій нарід і в кожному часі їм буду служити. 2. Душею і тілом буду завжди готов помагати ближньому. 3. Буду поводитися згідно з Пластовим законом”.

Від самих початків свого існовання аж до нині Союз Українських Пластунів Еміґрантів провадить свою працю по лінії ідеольоґії Укр. Пласт. Уладу, вважаючи її одиноко правильною.