Сильно, красно, обережно, бистро! – вітаємо себе ми, українські пластуни, нашим символічним кличем «Скоб!».

1.

Сильно, Друзі! Сила, ба­чите, була б у нас, у народі, бо нас багато, багато, — якби одність. Кожний май свою гадку, бо­рони її, коли чесна, переконуй інших, але не барикадуй нею доро­ги до одности. Коли твоя думка добра, то вона однаково остоїться, переможе, якщо буде народ, одність, сила. Але ж тям: Важли­ва лиш думка твоя, не ти сам. Ти сам не є ніякою силою, ні деся­ток вас, ні сотня, ні тисяча оди­ниць, підмовлених тобою для тво­єї чи їхньої матеріяльної користи. Твоя думка мусить знайтися в їх­ніх душах, мусить стати не твоєю думкою, а їхньою прикметою їх­ньої душі. Тоді ви є силою. Ваша розумна щира одність є силою.

2.

Краса була б у нас, Друзі, якби пошана її. Пошана нашої ча­рівної мови, — мови, що сама в пісню складається. Наша мова, не калічена чужинецькими добавка­ми для вигоди злінивілого мозку, не споганювана байдужною неохайністю несумлінних писарів, мова наших мистців слова нашого незабутнього генія, зберігана в її кристальній чистоті. Якби дбайли­вість, добра воля, відповідаль­ність. А наш народний одяг, а наше народне мистецтво, наші звичаї, наш обряд, а наше — о, є в нас тієї красй багато. Ще лиш краса б у відношенні лю­дини до людини, будь вона й ін­шої, але теж чесної думки. Красою ж можна ворога перемогти.

3.

А обережно. Обережно — не боязко, лиш — не без уваги, не без надуми, не без проглянення, що потому, що далі, який кінець. Не щобудь, і не будь-як, і не для цікавости або пока­зу себе, не надто вперто і не го­ловою в мур, щоб, мовляв, моя бу­ла верхом. І не без загублення розумної цілі. Пластова прикмета — насторожені змисли й ум. Озна­ка наполоханої тварини — біг на­осліп, хочби і в загладу.

4.

А бистро, Друзі! Не гая­тись, не відкладати, не спізнюва­тися, бо ми в багатьох справах спізнені. З Пластом, Богу дякувати, – ні; ми не спізнилися. Ми бистро пішли й ідемо вперед. Що не легко нам тепер у сві­ті , – не Пласту вина, тільки ба­гато, багато інших спізнень. Оста­немося надалі напереді. Помиля­тися — людська річ, але помилки бистро направляти — пластова річ. Ідеального порядку відразу не збудуємо, але не гаймося буду­вати бистро, як найліпше біль­шість із нас думає. Вся цивіліза­ція росте направками, а скільки, подумайте, довершили. Зате куль­тура, як самі знаєте, спізняється; ще люди не погодилися, кого називати культурним, а кого – ди­куном… Отже, будуймо, напра­вляймо і бистро далі вперед.