Будь готовий! – Не можеш знати, коли яку задачу прийдеться тобі виконати – для того кождої хвилини будь на все готовий, як ця звірина, що безвпинно глядить кругом себе, сторожить уха, втягає носом воздух, слідить за всім, що моглоб її грозити небезпекою, готова кождої хвилини до оборони.

Будь і ти все готовий до оборони, але будь готовий і до виконання цих обовязків, які на тебе вкладають твої пластові закони.

Ця готовість, це бистрота, що є першим, головним кличем Пласту, це справність тіла, – отже мязнів і життєвих органів і духа, отже чинностей мозку.

Подані тут вказівки мають саме на меті розбудження та скріплення справности чинностей мозку.

На першім місци цих чинностей стоїть память, могутня сила в життєвій борбі людини.

Славні великі мужі всіх часів і націй відзначувалися бистротою памяти і цему дарови природи завдячували у великій мірі свою духову силу.

Правда – чоловік приносить вже з собою на світ більше або менше бистру або лиху память, але так як слабі мязи, як що вони здорові, можна відповідною поживою та розумним постепенним вправлюванням скріпити, так також бистрота памяти – якщо причина її ослабленн не лежить в органічній хибі або недузі мозку – дасться в значній мірі збільшити систематичними розбуджуванням та вправлюваннм чинностей мозкових клітин.

Хоч як воно дивним здається, все таки лишається правдивим, що цивілізація зі штукою читання і писаня приносить людині шкоду для її природної бистроти памяти.

У людей, що не вміють читати і пистаи, або у яких ця штука задля малого вишколення та недостаточних технічних середників находить лише мале практичне примінення, память значно більше чутка і справна, чим у людей, що цею штукою, виробленою технічно до досконалости, вповні володіють. Це ясне і природне.

Такий мешканець африканської путині або американської прерії та азійського степу, або хочби й наш бідний неграмотний мужик, може все, що протягом життя бачить, чує та проживає, лише в памяти записати і лише з памяти дальше переказати, підчас коли людина цивілізована й образована не має конечної потреби непружувати память, бо може все, що хоче задержати в памяти і передати до відома инших, точно записати і в письмі на віки утревалити.

Тимто діється, що людина письменна письмом заступає працю памяти, а ця невправлювана лінивіє і слабне.

Розуміється, що для вдержання або скріплення бистроти памяти не пожертвуємо всіх цих инших превелеких користей, які дає нам знання туки читання і писаннч; противно, мусимо старатися присвоїти собі цю штуку в якнайбільшій досконалости. Але не належить уживати її без потреби, для самої вигоди замість памяти, бо вскорі станемо її невільниками і не зможемо без неї обійтися, так як слабі мязи хворого або старця не можуть обійтися без помочи палиці яко підпори.

Коли отже хочеш вдержати память свіжою або скріпити її бистроту, не привикай до записування всего і до невільничого користування у всім своїм записником, а противно, учися задержувати все, що бачиш і чуєш та що тобі треба знати, в памяти або – як звичайно кажемо – „в голові”.

Необхідним до цего є зосереджування уваги на все, що дорогою змислів доходить до нашої свідомости і що мозок наш має задержати, а саме на це, що передає йому зір і слух.

Треба вправлюватися глядіти на все і слухати всего, що нам треба запамятати, уважно, себто бистро, з гадкою й волею задержати його в памяти.

Коли отже хочемо запамятати це, що хтось говорить, мусимо не тільки (як це дієся звичайно при записуванню) чути, й то точно чути поодинокі слова, але ще бачити і рух уст і вираз очей та чертів лиця і ілюструючі мову рухи тіла, щоби вхопити цілість і зміст висказуваних гадок та щоби до нашої свідомости перейшли не поодинокі слова, а гадки і зміст бесіди в цілости і відбилися там неначе на фотографічній плиті виразно й точно.

Таксамо, коли маємо запамятати щось написане, мусимо зосередити увагу в рівній мірі на зовнішну форму, себ-то на висказані тими словами гадки письма; длятого великим улекшенням для задержання в памяти письма є, коли його відчитується голосно та зі зрозумінням другій особі або таки собі самому.

Мірою такого уважного слухання або читання буде, коли зможемо це, що почуємо або відчитаємо опісля якнайточніше з памяти повторити. До цего „репродуковання” треба память якнайпильніше постепенно вправлювати, а це вправлювання рівнозначне з раціональним виучуванням „на память” зі слуху і з письма, яке є найліпшим „тренінгом” памяти.

Отже виучуймо на память в поданий тут спосіб при кождій нагоді все, що під яким небудь оглядом може бути корисним або хочби лишень інтересним, чи його чуємо чи читаємо, чи це проза, поезія, музика, чи це більша в одну цілість обнята скількість гадок чи лиш одна гадка для себе, фраза, сентенція, цитат і пр., чи при нагоді шкільної науки чи позашкільної лектури, гутірки, забави, сходин, обходів і пр., навіть при нагоді розривок та прогульок.

Часто лучається, що бистрота памяти вироблюється вже з природи одностороноо, себ-то лише в певнім означенім напрямі. Говоримо тоді про память локальну, що вяжеться з місцем певного змислового вражіння, память фізіогномій або осіб, память чисел, імен і т. п.

Кого природа обдарувала такою – сказатиб – спеціяльною памятю, цей має легкий спосіб поширення цеї природної бистроти памяти через лучення тих змислових вражінь, які лекше врізуються в його память, з усіма иншими. Так прим. хтось, що бистро памятає місце, де щось чув або бачив, потребує лише відсвіжити в памяти – неначе викликати „перед очі” – це місце, щоби рівночасно пригадати собі це, що там чув або бачив. Коливін отже схоче задержати в памяти якенебудь змислове вражіння, то треба йому це вражіння лише свідомости тісно і живо получити а місцем, де воно зродилось, – на прим. якусь перечитану в книжці гадку з місцем, де вона в книжці на даній сторінці находиться. Те само дається відповідно примінити до всіх инших „спеціяльних” памятей.

Зокрема вражіння зору врізуються в память з більшою легкістю, ніж инші. Тому значним улекшенням для запамятання чогось написаного є, коли поодинокі маркантні слова та цілі фрази, що творять неначе стовпи або рами, в які вбудований зміст писання, при нагоді читання і – сказатиб – проковтування мозком назначимо, отже підчеркнемо на переміну кількома ріжними барвами, які що певний відступ, н. пр. Що сторінка, можуть знова повтарятися. В цей спосіб лучимо приступнійші  для памяти вражіння зору (поодиноких барв) з перечитаними словами і їх змістом, який лекше відновиться в памяти, коли в дусі викличемо перед очі почерзі та в тім самім виді (порядку) образ поодиноких барвних черт. (Таким самим помічним способом, опертим на лученню вражінь є приміром загально звісне і уживане звязування вузлика у хустинки до носа).

Як із цього, що було сказано, слідує, памятати щось, значить: задержати якесь змислове вражіння в свідомости, „в голові”, та вміти відновити його в свідомости після волі або потреби (пригадати собі).

Це довільне відновлення минулого вражіння зовсім не є річю так легкою, як здавалобся; є це окрема здібність, якою не кождий мозок в однаковій мірі обділений і яку знова треба відповідно вправляти, коли мається її скріпити або донести до досконалости. При цьому треба знати, ощ природні границі цеї здібности у чоловіка сягають дуже далеко, бо на основі дослідів науки аж до першого року життя, значить, чоловік протягом життя може памятати і пригадати собі змислові вражіння ще з першого року свого життя.

Подаю одну таку вправу, яка саме має на меті вироблення здібности репродукування пережитих вражінь.

Іде о це, щоби кождого дня в означеній порі, прим. вечір в ліжку перед заспанням, зосередити на кілька хвилин гадки в цім напрямі, щоби йдучи гадками взад від цеї хвилі пригадати собі якнайточніше.

Коли поглянемо на мапу то побачимо, що галицька Україна має для туристики дуже щасливе географічне положення.

Вздовж цілдого краю тягнуться чудові „сині Карпати”, як каже федькович.

Ціла придніпрянська Україна не має гір, хиба далеко на сході часть Кавказу і полудневу часть Криму, обі ці области о етнографічно мішанім населенню.

Так отже наші Карпати мусять стати головним туристичним тренером Соборної України.

Та крім гірської туритсики маємо у нас по цілій Україні, а з окрема в Галичині, чудові місця до так званої плоської туристики.

Якже ж нам братися до туристики і як її у нас, дома, виконувати?

До основних обовязків кождого громадянина, а з окрема кождого Пластуна належить знання і любов Вітчини.

Що ви любите свій рідний край, цього я певний, та чи любите ви його лише любовю вище згаданого Гуцула, чи радше любите його, як лицарі Краси, ще й любовю того, що для краси і знання наражує життя?

Бо любити можна лише це, що добре знається. А чи знаєте ви свій край?

З жалем приходиться мені за вас відповісти, що ні.

А карй цей чудовий! До нас приїзжають всякі чужинці, любуються красою наших гір, красою наших краєвидів, церквей, красою всіх цих річей, для яких ми самі не маємо належитого зрозуміння.

Так приміром у всіх польських підручниках найдете признання, що Східна Галичина куди краща від Західної. І воно щира правда, лиш вона нам не знана, бо ми її не бачимо.

Ви з часта читаєте про красу Вененії, про Татри і Закопане, а чи багато ви вже читали про нашу Чорногору і Горгани? Ви читали вже певно про „Морське око”, але про „Несамовите-озеро” – або про „Шибене-озеро” в нашій Чорногорі, та про багато инших прегарних озер ви нічого не знаєте. Вас вчать по школах про світової слави печеру в Постойні (Adelsberg) в Країні з її сталактитами, а не вчать вас нічого про наші славні печери в Кривчу і Більчу золотім, в повіті борщівськім, повні лабіринтів і коридорів з кристалічного гіпсу і алябастру, які тягнуться милями, а яких доси ніхто з наших людий не прослідив, але з яких може до 40 скринь всяких дуже гарних і важних збірок вивезли чужі люде до Кракова, куди впрочім помандрувала також найдена 1898 р. в ріці Збручи славна на всю Славинщину статуя бога Святовида. А чи бачили ви вже славні скали в Бубнищу, Розгірчу і Уричі, тисовий ліс в Княздворі коло Коломиї, кедрові ліси в Горганах, степ Панталихи і тисячі инших подібних творів природи, чи чули ви про них? Чи чули ви про цвіт „омегу”, що росте лише на нашій чорногорі, а якого непостидалабися ніяка оранжерія, або чи знаєте ви, що це таке „жереп”?

Йдім ще дальше! Хто з вас не чув про водопад Ніягари? А чи багато з вас бачили водопад Манявки, Бухтовець, Громітний, Жонки, водопад Пруту під Говірлею і в Яремчу?

Хто з вас чув вже коли про гейзер недалеко Шкла біля Яворова? І таких запитів можна поставити тисячі.

Але мало цього, бо чи знаєте ви приміром хочби й це, як називається найвищий верх нашої Чорногори?

Тут вже певон обиджені скажете, що таких знаєте це, бо це й в шкільних підручниках написане.

Та я вам скажу, що ви й цього не знаєте, бо цей верх у всіх майже книжках названий „Говерлею”, хоч він по правді називається „Говірля”. – Правда, з книжок цього вам не навчитися! Але колиб ви були на долині під говірлею в часі, як горою йде вітер і буря, ви почулиб, як Говірля гуде, шумить, а газда, що пасе вівці на полонині, сказавби вам, що вона „говорить”.

Та це лише дрібний доказ нашого загального незнання рідного краю, бо у військових мапах находимо і присвоюємо собі тисяці таких перекручених назв! Ось вам ще одна:

Над Космачем є гора Пожеретуль; так зветься вона з румунська, та на мапах вона означена з польська як „Boze ratoj”.

Ізза недостачі місця годі мені над цим ширше розводитись, тому лише загально скажу, що кождий наш присілок, кожде село і містечко, має щось цікавого. Треба одначе за цим пошукати і на цьому розумітися, бо та сама річ, яка в одному місци є найвизначнішою, є може зівсім незнакомою і цікавою в усіх инших місцях.

Надходять вакації, ви переведіть їх під кличем прогульок и краєзнавства.

Хто з вас може, нехай іде в гори, хто ні, хай робить прогульки у своїй найблищій околиці, а кождий найде тисячі і тисячі чудових річей.

На одно одначе памятайте, а саме що прогулька сама собою не є цілію туристики і не вистарчає, а з кождою прогулькою слід лучити краєзнавство.

Та краєзнавство, це дуже складне знання: історія, ґеоґрафія, етноґрафія, археольоґія, ґеольоґія, архітектура, мистецтво, всі галузи наук природничих, і богатьох инших складаються на поняття краєзнавства.

Отже збирайте на прогульці все, що вам попаде в руки, всякі мінерали, мотилі, грущі і инші комахи, всякого рода зілля, всякі предмети людового здібництва (писанки, вишивки, мережки, гафти, килими, вироби гончарські і кафлярські, домашні знаряди всякого рода і пр), всякі старі книжки і образи і пр. і пр.

За старими річами шукайте по старих людях, по дзвіницях і церковних піддашах. Хто може нехай робить світляні знимки краєвидів, старих церквей, дзвіниць, кплиць, хрестів, домів, могил, скель, хат, сільських типів в народних одежах та всяких памяток.

По можности збирайте по два-три окази; оден оден задержите для свойої збірки, а  прочі віддасте до пластового, або якого иншого нашого музея.

Досліджуйте і записуйте точно місцеві назви гір, верхів, піль, урочищ, городищ, цвинтарів, та пр., а з усіх прогульок ведіть точні записки (дневнички).

Як поводитися на прогульках, найдете описане в книжці Дра О. Тисовського „Життя в Пласті”, а що й як треба збирати, подане в книжці Дра І. Свенціцького: „Про музей і музейництво”.

Коли підете такими прогульками по Краю раз і другий і третій, вмить зродиться у вас замилування до цих прогульок, та бажання пізнавати що раз нові околиці, і ви самі не спостережетеся, коли станете правдивими спортовцями-туристами. Щойно тоді зрозумієте, длячого люде ходять по недоступних скалах, та вибирають собі найтящі стежки і бездорожжа шукаючи за красою.

В українській частині Галичини, нема таких гір, де грозилаби небезпека для життя. Всеж таки куданебудь йдемо, треба нам памятати про своє здоровля. І ще одно: вибираючись шукати за красою, поступайте розумно і обережно, щоби якій злій людині не дати приводу до вряження вам пакости а то й шкоди.