До першої пластової проби Тобі треба було вміти орудувати компасом, находити північ різними способами та в різний час і знати умовні знаки на топографічних мапах. Це дає Тобі вже деяку підставу до того, щоб на мандрівці, постійно вживаючи мапи, набути досвіду в устійнюванні свого місця в дорозі, а вслід за тим самопевности в розшукуванні доброго напряму мандрівки, не розпитуючи зустрічних людей тощо. Легше орієнтуватись в околиці, де багато доріг, фабрик, церков і інших об’єктів, позначених на маті.

Але коли Ваша мандрівка відбувається в терені, де цих об’єктів мало, тоді треба Тобі вміти найти своє місце, відчитувати т. зв. рельєф терену (горби й долини) на мапі і порівнювати з околицею. Горби й долини, усю будову або рельєф терену позначається на географічних матах (наприклад, у шкільному атлясі) щораз то темнішими брунатно-червоними (гори) або зеленими (долини) кольорами.

На топографічних мапах позначують рельєф терену звичайно:

• поземними лініями, т. зв. ізогіпсами, що з’єднують на мапі пункти однакової висоти понад рівень моря;
• рисками, які показують напрям і крутість схилу (дивись рисунок);
• котами, тобто числовим відміченням висоти понад рівень моря важливих пунктів на мапі. Вони бувають двох родів: дуже точні, визначені за допомогою тригонометрії (зображені малим трикутником на мапі), і менш точні, визначені барометром (мале кільце з чотирма рисками).

Щоб краще зрозуміти зображення рельєфу терену ізогіпсами, уяви собі або таки справді -виконай для вправи модель частини терену, складений з грубих аркушів картону.

Коли зрівняєш гострі заломи, тоді з’єднання між окремими аркушами картону будуть творити оті лінії, що їх бачиш на топографічній мапі. По деякій вправі — її можемо набути на сходинах, розглядаючи мапу та описуючи уявлену мандрівку — кожний з нас, поглянувши на мапу, зразу пізнає, де терен підноситься, де опадає, з котрого боку гора стрімкіша тощо. Рельєф терену, яким збираємось проходити, завжди вивчаємо перед мандрівкою, бо від нього залежить, як довго нам доведеться мандрувати, як скласти програму дня, чого нам сподіватися в дорозі тощо.

Щоб добре опанувати всю техніку й читання топографічних мап, Ваш гурток повинен набути на власність відповідний підручник, ось хоч би “Maps and Survey”, А. R. Hinks (МасМіllan Со.), або  “Surveying Merit Badge Pamphlet ” (Boy Scouts of America), і перейти матеріял, передбачений вимогами проби, до якої готуєтесь. Тут подамо Тобі тільки кілька вказівок, як користуватись топографічною мапою, відповідаючи на такі питання:

ЩО ЗНАЧИТЬ “ЗОРІЄНТУВАТИ МАПУ” І ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ?

Зорієнтувати мапу — значить покласти її так, щоб позначені на ній сторони світу відповідали дійсності. Інакше, щоб північ на малі (що завжди є на її верхньому краю) була звернена справді на північ.

Послуговуючись компасом, зроби це так: Поклади карту на якомусь рівному місці. Для цього може послужити плаский великий камінь, стятий пень дерева або таки суха, тверда й рівна земля. Тепер поклади компас на лінію, якою обведена мапа зі східнього (правий) або західнього (лівий) боку так, щоб лінія північ-иівдень на компасі покривала цю лінію на мапі.

Тепер повертай мапу разом і з компасом так, щоб магнетна стрілка покрила лінію північ-південь на компасі (враховуючи магнетичне відхилення-деклінацію для даної країни, дивись уступ про сторони світу).

Аж тепер можеш порівнювати мапу з тереном, шукати особливих об’єктів, позначених на мапі, і так визначувати місце, де перебуваєш.

ЯК ЗНАЙТИ СВОЄ МІСЦЕ НА МАПІ?

Якщо Ти зорієнтував мапу і перебуваєш на якомусь виразному пункті, наприклад, на схрещенні чи розгалуженні доріг, коло церкви чи іншого будинку, позначеного на малі, тоді, коли Ти знаєш, де північ, Твоє місце на мапі вже тим самим визначене. Інша справа, коли тільки здалеку бачиш один чи два пункти, які можеш напевно розпізнати і знайти їх на мапі. Твоє місце хоч приблизно відоме, але ще докладно не означене, а це може Тебе і Твоїх друзів змилити в дальшому напрямі мандрівки.

На далекому горизонті Ти бачиш два виразні пункти, позначені на мапі. Це може бути церква і вершок найвищої в околиці гори, позначений цифрою на мапі. Тоді на зорієнтованій мапі шукаєш уявленої лінії, що сполучає даний об’єкт у терені, наприклад, церковну вежу, з його означенням на мапі, і зазначаєш легко олівцем її продовження в напрямі Твого положення. Те саме робиш з другим об’єктом. Де перетнуться на мапі ці дві лінії, там Ти тепер знаходишся. При тому може виявитись, що дорога, по якій Ви тепер ідете, неправильна. Побіч, у деякому віддаленні, пролягає друга дорога, якої Ви не помітили, а якою Вам треба було йти.

 

ПЛАСТОВИЙ БІГ І ХІД НАВПРОСТЕЦЬ

Така пригода може на мандрівці легко трапитися. Це може мати деколи прикрі наслідки. Ось Вам треба було на умовлений час бути в даному місці, щоб зустрінути інших пластунів. Може, це був кінцевий пункт Вашої мандрівки, і Ви поспішали до поїзду чи автобусу. Коли Ви змилили дорогу, а хочете надолужити втрачений час, треба рішатись: або вернутись на правильну дорогу, але прискорити хід, або скоротити дорогу, ідучи, коли це можливо, навпростець. Щоб скористати на часі, а не втомитись, ми знаємо добрий і випробуваний спосіб: біжимо пластовим бігом. Як це робимо? На наказ провідника мандрівки: “Пластовим бігом руш”, ідемо 30 або 40 кроків звичайним пластовим кроком, а потім таку саму кількість кроків біжимо, вертаємось до звичайного маршу і т. д.

Якби ми бігли довгий час звичайним бігом без перерви, то часто не змогли б осягнути нашої мети на час. За короткий час бігу висунулись би наперед найсильніші юнаки, гурток розтягнувся б на довгій віддалі. Юнаки могли б навіть розгубитись, бо найслабші залишилися б далеко позаду, а всі були б докраю втомлені і виснажені і, може, не добігши до мети, мусіли б сісти й відпочивати.

Пластовим бігом ми можемо бігти довший час без утоми і скористати 25% або 1/4 на часі. Тобто, коли звичайним ходом нам треба було б іти до даної мети, наприклад, 1 годину, то пластовим бігом ми пройдемо ту саму віддаль за 45 хвилин. Таким робом гурток завжди залишається в цілості, юнаки тримаються разом і можуть у потребі один одному допомогти. Все ж таки гурток кори стає на часі і без утоми може надолужити втрату і бути на час в означеному місці.

Коли ми вирішимо йти навпростець, хоч би й тереном закритим, як ліс, кущі тощо, тоді інше діло. Перш за все мусимо добре розглянути й устійнити якнайдокладніше напрям, в якому нам треба посуватися по прямій лінії до нашої мети, не зважаючи на наявні доріжки, стежки і менші перешкоди.

Коли добре знаємо напрям, тоді, залежно від умов, вибираємо собі не менше ніж два якісь добре видні ближчі або дальші “посередні пункти”, що лежать на цій лінії, як дерева, кущі, горбики, заглибини в терені тощо. Крім цього, запам’ятовуємо або в потребі зазначаємо наш вихідний пункт так, щоб ми його могли добре пізнати з першого і другого посереднього пункту. Тоді швидким1 кроком, а в потребі й пластовим бігом посуваємося по так визначеній лінії, маючи на увазі завжди наш вихідний і перший посередній пункт. Коли дійдемо до нього, перевіряємо наш напрям і вибираємо ще один дальший посередній пункт і т. д., аж поки пройдемо намічену трасу по пряімій лінії. У відкритому чи менше залісеному терені зможемо посуватися швидше. В лісі треба нам іти поволі, обережно перевіряючи, чи йдемо справді по наміченій прямій лінії. Коли між окремими посередніми пунктами трапляється якась тяжка до поборення перешкода, як багно, малий ставок, дуже густі кущі тощо, тоді треба її обійти. Від наступного посереднього пункту треба продовжувати марш по наміченій лінії.