Як знати шлях

Червоношкірі індіанські розвідники називали того, хто добре вмів віднаходити шлях у чужому краї, “патфайндер”, тобто шукачем дороги. Одержати таке ім’я було великою почестю.

Не один новак-жовтодзюб заблукав у степу чи в лісі, і його вже ніколи більше не бачили, бо він не знав мистецтва пластування, ані не володів тим, що називають “око для країни” (тобто орієнтацією).

Через край Матабелів воза тягнуло вісім мулів

Через край Матабелів воза тягнуло вісім мулів

Так раз загубився чоловік, їдучи через країну Матабелів, коли відійшов від воза на кілька кроків у гущавину під час того, як міняли мулів. Коли віз був уже готовий до дороги, візники гукали за ним в усіх можливих напрямках і шукали його. Йшли за його слідами так далеко, як тільки могли, дуже важкою місцевістю тієї країни, але не знайшли його. Вкінці віз не міг довше ждати й вирушив у дорогу, але інші далі шукали. За кілька тижнів знайшли його, вже мертвого, яких п’ятнадцять миль від того місця, де він покинув воза.

НЕ ЗАБЛУКАЙ!

Часто трапляється, що, мандруючи сам-один по гущавинах, перестаєш зважати на напрям, у якому йдеш. Ти часто міняєш напрям, щоб обійти звалене дерево, скелю чи іншу перешкоду і, перейшовши її, не пускаєшся знов точно в тому самому напрямі. Людина чомусь схильна повертати направо; внаслідок того тобі здається, що йдеш прямо, а воно зовсім не так. Якщо не слідкуєш за сонцем, компасом чи орієнтаційними знаками, дуже правдоподібно переконаєшся, що ходиш кругом у великому колі.

В такому випадку жовтодзюб, побачивши, що збився з правильного шляху, відразу тратить голову і хвилюється. Він звичайно кидається бігти, замість – що більш доцільне – змусити себе до спокою і взятись за корисне завдання – йти по своїх слідах назад: якщо йому в цьому не пощастить, він повинен назбирати хмизу й давати вогняні знаки для тих, що його шукатимуть.

Найважливіша річ – узагалі не заблукати!

Зверни увагу на напрям! Вирушаючи на прогулянку чи на стежу, визнач напрям за допомогою компаса. Зверни також увагу на напрям вітру; це може тобі дуже допомогти, особливо коли не маєш компаса, або коли не світить сонце.

Кожний старий пластун, як тільки вийде ранком надвір, звертає увагу на те, куди віє вітер.

Коли при дуже легкому леготі хочеш переконатися, куди віє вітер, підкинь вгору сухої трави або піднеси догори пригорщу легкого пилу й висип його; можеш теж зволожити великий палець і виставити його на вітер: з того боку, звідки віє вітер, почуєш холод.

Уживання орієнтаційних знаків. Далі ти повинен звернути увагу на всі найважливіші орієнтаційні знаки, за допомогою яких можеш знайти дорогу.

Такими знаками в околиці можуть бути горбки чи помітні вежі, церковні бані, особливі дерева, скелі, ворота, вали, мости, взагалі – всі пункти, що дадуть тобі можливість знайти шлях назад або вказати його іншим. Коли ти, вирушаючи, запам’ятаєш такі знаки, завжди зможеш з їх допомогою знайти дорогу назад. Але не забудь придивитись до них і з другого боку, коли пройдеш попри них, щоб могти їх упізнати і на зворотній дорозі.

Це все виявляється корисним також і тоді, коли приїдеш поїздом до чужого міста. У хвилину, коли виходиш зі станції, зверни увагу, де знаходиться сонце або куди йде дим. Зверни теж увагу на орієнтаційні знаки, що ними будуть у тому випадку помітні будинки, церкви, комини фабрик, назви вулиць і крамниць, щоб, пройшовши навіть багато вулиць, ти міг вернутися і знайти без труднощів дорогу назад до станції. Це дуже легка справа, коли ти маєш трохи навиків, а проте багато людей блудять у незнаному місті, як тільки минуть кілька поворотів.

Зосередься на своєму завданні! Коли ти служиш за провідника іншим, йди попереду них і зверни увагу і всі свої думки на те, що саме робиш. Бо ти маєш іти за дуже незначними не раз знаками і коли ти розмовляєш і думаєш про інші речі, легко їх можеш проґавити. Старі пластуни – це звичайно дуже мовчазні люди; причина цього у звичці зосереджувати всю свою увагу на те, що саме роблять.

Дуже часто жовтодзюб, що вперше вийшов на мандрівку, думає, що провідний пластун почуває себе самотнім; тому й вихоплюється, щоб іти чи їхати разом з провідником, і починає балачку, поки той своєю поведінкою не дасть йому зрозуміти, що він йому до щастя не конче потрібний.

На малих пароплавах побачиш напис: “Не розмовляй із керманичем!” Те саме стосується і пластуна, що веде інших.

Гутірка при ватрі ч.5. Життя серед природи.
 Пластування для хлопців. – Івано-Франківськ, 1999. – С. 62-64.

Напишіть відгук