Прийшов час Свят Весни, а далі — табори, прогуляннн, час літнього пластування… І що вартий був би табір чи свято, чи зустріч, чи мандрівка, — без пластової ватри?

Тож — під час літа будемо й ми свою ватру мати. В мій знайдете, Дорогі Подруги й Друзі, багато цікавого, що може здасться Вам колись, щоб збудувати новий спосіб ватри чи заспівати на ній нову пісню, заграти новий скеч, пустити нову «ракету»…

Уяви собі: твої друзі зібралися навкруги ватри. Ти, як великий чарівник, виходиш перед ватру, вимовляєш кілька слів таємничого риту¬алу, робиш кілька таємних рухів — і ватра сама запалюється!

Якщо маєш охоту, можеш дуже легко сам такі чари зробити, Ось кілька способів:

1. Електричний.

Дістань трохи сталевого (не мідяного!) або ще краще — такого, якого уживають на електричні кухонки, дроту. У шма¬ток дощини вбий два цвяхи, між ними (рис. 1.) проведи сталевий тонкий дріт, але так, щоб він був обкручений довкола головок кількох великих «кухонних» сірників. Дістань теж і грубший мідяний дріт (може бути такий, як його вживають при прокладанні електричних проводів у домах, або скручений з багатьох мідяних дро¬тиків, ізольований, як при електричних лямпах або апаратах), замотай два кінці на цвяхи, реш¬ту проведи до батерії (великої, найкраще на 6 вольтів, як її вживають у сильних електричних ліхтарях).

Усе, що потрібно ще зробити, це прилучити два дроти до батерії. Електричний струм розгріє дротик і запалить сірники, які в свою чергу підпалять ватру.

Для певности зроби кілька експериментів дома, чи твоя апаратура справно діє, щоб не довелось тобі засоромитись при ватрі, якщо не станеться так, як хотілося б.

2. «Вогонь з неба».

Цей спосіб можна вжи¬вати тільки тоді, як недалеко ватри є високе дерево з густим гіллям. Між ватрою та деревом простягаємо рівний Дріт, на такій висоті, щоб ніхто за нього смерком не зачепив головою. (Рис. 2). В тому місці, де дріт увіходить у ват¬ру, робимо гніздо з легко запального матеріялу (сухого листя, чатиння тощо), а другий кінець дроту прив’язуємо до дерева (стовбура) так, щоб між гілками можна було заховатися тому, що буде запалювати ватру. Дріт перед прикріплен¬ням до дерева протягаємо через звичайну шпулю від.ниток, до якої дротом причеплюємо клу¬бок звинених ганчірок, напоєних нафтою змі¬шаною з бензиною.

Як прийде час запалити ватру, помічник на дереві підпалює клубок з ганчірками та спускає його по дроті в сторону ватри. Силою гравітації шпулька з клубком ізсунеться по дроті аж до ватри (дерево все мусить бути вище ватри), прийде до гнізда й підпалить ватру.

На сірники наклади сухих трісок, соснини та іншого легкозапального матеріялу і це все поклади в середи«у ватри. Гарно замаскуй, щоб не було видно ні дощини із сірниками, ні дротів (можеш ізольовані дроти закопати і повести аж до того місця при ватрі, де твій помічний «за¬палить» вогонь).

Коли різниця висоти між точкою причепу дроту на дереві і точкою причепу дроту при ватрі не є великою, для певности можна вжити відміну цього способу. Тоді причеплюємо стрілу з лука (рис. 3) на двох шпулях, через які протяг¬нено дріт, а до стріли причеплюємо дротом клу¬бок, напоєний запальной речовиною. У відповідний момент клубок підпалюємо й стрілу вистрілюємо з лука.

3. Палаюча свічка.

Цей спосіб найпростіший. На шмат дощинки причеплюємо кусник свічки (рис. 4). У металевій бляшанці вирізуємо от¬вір з котрогось боку такої величини, щоб крізь нього вільно просунулася наша дощинка із свіч-кою. (Рис. 5). Бляшанку прибиваємо до другої дощини малими цвяшками та вкладаємо в неї малу дощинку із свічкою. Це все ховаємо в се¬редині ватри так, щоб, як висунемо шнурком дощину із св ічкою, вона запалила гніздо із су¬хих гілок, листя і т. п. Свічку запалюємо, коли ще біля ватри нікого немає. Свічка буде горіти деякий час (треба так ватру замаскувати, щоб не було видно, що в середині горить свічка). Як треба буде ватру підпалити, просто висуваємо свічку, легко потягаючи за шнурок. Свічка під¬палить гніздо, а від того запалиться й ціла ватра.