Знання не лише дерев, а загалам рослин, належить, сказати б, до питомих умілостей пластуна помічати швидко довкілля. Людина без здатности помічати дуже погано відрізняє дерева, а про зела то нема що й говорити. В неї дуб “дуже подібний” до ясеня, а береза до каштана. Це тому, що така людина ні дуба, ні ясеня, ні берези, ні каштана не знає, отже, вони їй власне цим одні до одних подібні. Не годилось би пластунові не вміти відрізняти родів дерев у лісі, у тому лісі, в якому він, пластун, почуває себе в своєму середовищі. Не йдеться так про саму назву, бо її легко вивчити, але він мусить безпомилково помічати ріжниці між деревами у вигляді листків, галузок, пуп’янків, кори, квітів, овочів, насіння, а то й загального вигляду деревини. Адже пластун не вчиться того з книжки, наче віршика напам’ять. Він має це завжди перед очима, він має це кожної хвилини просто в своїх руках. Йому це треба знати, бо не раз доведеться завдяки тому знанню пізнати дорогу, якою йшов або має йти. Завдяки тому знанню він визнається в місцевості, в її вологості, в її корисних чи некорисних для себе прикметах. Він же заздалегідь знає, що в такому й такому лісі росте, що можна в ньому найти потрібне чи корисне, а що може бути некорисне чи навіть небезпечне. Пластун знає, що потрібне й придатне йому можна зробити і з якої деревини чи з якої її частини. Одначе, чи то лише про дерева йдеться? Адже пластунові треба знати, з яких кущів чи зел можна їсти овочі, листки, квіти, як їх до їжі приготувати, якими рослинами можна лікуватися, а знову ж які рослини небезпечні, отруйні чи спричиняють якісь недуги. Можна сміятися із середневічних ворожбитів чи ворожок, але насправді, то власне ‘пластун повинен бути таким новітнім ворожбитом і під час своїх виправ лісами, полями, лугами назбирати досвіду про вартість, значення й безліч цікавих подробиць із життя рослин, досвіду, що йому позавидують певно ті, які хоч і ходять по світі, але мало, а насправді нічого про цей цікавий світ не знають. Вимога проби знати яких там декілька дерев — це лише натяк, що досвідченому пластунові треба знати ліс і все, що цей ліс творить. А ті, що собою той ліс творять, дерева, зела, тварини, ‘повинні знати теж його, того пластуна, їхнього приятеля, перш за все тому, що він ні лісові самому, ні ‘його мешканцям кривди не зробить, бо вони його добрі знайомі. Треба, отже, пластунові розвідувачеві, а далі й скобові щораз більше знайомитися з тими мовчазними, а проте важливими для всіх нашими співмешканцями, що їх звемо рослинами. Не можливо нам у цьому підручникові дати Тобі вичерпний науковий матеріял для засвоєння потрібного знання. Тобі треба добути його, особливо цікавлячись тією ділянкою шкільної науки, і при кожній нагоді перебування серед природи доповнювати його на практичних прикладах і живих зразках. Ти і Твої друзі з гуртка можете під час мандрівок збирати зразки листків, кори, насіння, прикрашувати гарно оформленими шматками різного дерева Вашу домівку, виготовляти природознавчі гурткові альбоми тощо. Все ж таки, хоч би тільки для доказу, що кожне дерево має своєрідний вигляд, та для зображення, які великі бувають між ними ріжниці, даємо ілюстрації-сильветки найбільш відомих мешканців наших лісів, форми їх листків тощо.
Вони і близькі їх свояки ростуть в українському кліматі або в інших країнах світу, де клімат не дуже від нашого відрізняється.
Такі ж цікаві й корисні для пластуна й інші, менші розмірами мешканці лісу. З гнучкої ліщини можна зробити лук чи палицю. Лісковими горіхами в осінню пору можна й поживитись. Кущі малини й ожини ваблять до себе смаковитими ягодами у літній час. Але якби довелося проходити ними навпростець, не обійшлось би без подертої одежі чи покривавлених колін, бо колючки в них гострі й тверді.
Суниці й чорниці (“афини”, “борівки”) не раз доповняють “меню” мандрівників як добірний десерт, але досвідчений пластун добре вміє відрізняти їх від “вовчих ягід” і інших неїстивних чи навіть отруйних пород. Гриби, як боровики, маслюки, рижики чи підпеньки, теж добра й поживна страва. Але подібні виглядом, а навіть смаком їхні близькі свояки можуть недосвідчених мандрівників отруїти. Тому чим краще пластун-маддрівник визнається серед рослин, кущів і дерев, тим легше, певніше й безпечніше минає йому час, тим більше він чується на мандрівці, навіть у невідомій околиці, як “у себе вдома” або серед своїх добрих знайомих.
При нагоді нашої застанови над корисним знанням дерев і рослин годиться ще відзначити, що вони відограють немалу ролю в поезії та піснях кожного народу. Це особливо можна сказати про українську народню пісню і твори наших поетів.
У кожному співанику українських народніх пісень Ти найдеш пісні, у яких згадується про. зеленого дуба, про явора над водою, про червону калину, про ліщину, про тополю, березу, вербу і багато інших.
Про ці дерева Ти найдеш згадки і в творах Шевченка, Франка, Лесі Українки та інших славнозвісних українських поетів.
Те ж саме можна сказати й про інші рослини, особливо квіти. Співаємо в піснях про барвінок, зелену руту, сині волошки, фіялки, бузок, айстри та про інші квіти, що століттями прикрашують українські села, поля й ліси.
Ці дерева й квіти стали складовою частиною українського краєвиду, зрослися з побутом і культурою народу і тому творять разом з ним і його землею одне ціле. З особливо великою любов’ю оспівана калина з її .червоними китицями ягідок та червоний польовий мак.
“Червона калина”, “маків цвіт” і жовтий цвіт соняшника стали символами української землі. їх уважають рослинними емблемами України.
Наші поселенці занесли рідні квітки, рослини й дерева у різні країни світу. Де тільки клімат на це.дозволяє, вони плекають різні породи вишень, черешень, яблунь та інших овочевих дерев, городи прикрашують соняшниками, мальвами, пахучою м’ятою, гвоздиками, барвінком і іншими милими квітками та рослинами.
По них часто можна пізнати, де живе наш народ: як на рідній землі, так і в далекому Сибірі, Канаді, США і інших країнах поселення.
Тож годиться нам, пластунам, (пізнати всі ці оспівані народньою поезією — і тому українські — дерева й рослини.