Уже з підготовки до 1-ої проби “Скобиного крила” Ти знаєш, як правильно розпалювати вогонь і ставити найзвичайніші підпори для казанка чи іншого посуду, в якому вариться страву. В кам’янистому терені це буде де­кілька рівних камінних плит чи бльоків, покладених рів­нобіжно. В лісі це будуть два короткі, грубі поліна си­рого дереіва, покладені одне побіч одного, або два розга­лужені вгорі стовпці, вбиті в землю, з поземним дрючком для вішання казанка. На цих на швидку руч збудованих спорудженнях можна зовсім добре куховарити. Але коли дозволяє час, мож«а їх поліпшити, збудувати триваліше, придумати потрібні додаткові спорудження тощо.

Наприклад, коли кухня з дерев’яних стояків, можеш її “обмурувати” так, щоб вітер спрямовував полум’я вгору, під повішені казани. Можеш зробити різні вішаки. Це може бути прямий кусень дерева з кілками вбитими у просвердлені дірки, можуть бути дві дерев’яні “ключ­ки”, зв’язані водно, або одна ключка з понарізуваними на рівному кінці зубцями для вішання казанка. На тако­му дерев’яному вішаку можна вішати одразу дві посудини, вкладаючи меншу в більшу, наповнену водою, щоб страва не пригоріла.

Коли є багато каміння, можна кухню змурувати, вживаючи глини чи землі для заповнювання щілин. У глинястому ґрунті можна на спадистому терені викопа­ти кухню в землі так, щоб можна було обійтись без ві­шаків.

Крім цього, можна спорудити з підхожого матеріялу стіл, вішак на посуд і ін. Тут широке поле для вияву Твоєї помисловости. Придумуй сам, як найкраще і най- практичніше можна влаштуватись та виконати роботу в кожних інакших умовах.

Звичайно, коли на мандрівці цілий гурток, тоді при­значаємо двох до куховарського діла: одного, більш до­свідченого, на “кухаря”, а другого на помічника, голов­не завдання якого заготовляти паливо й підтримувати вогонь відповідно до вказівок “кухаря”. Крім цього, до­помагаючи в усьому і спостерігаючи, “помічник” наби­рає куховарської вмілости.

Завдання кухаря — устійнити з провідником манд­рівки і з інтендантом “меню” і зварити на передбачений у програмі дня час їжу для цілого гуртка. На мандрівці цілим гуртком не годиться, щоб кожний куховарив тіль­ки для себе, хібащо для особливої вправи в куховаренні був у програмі винятково передбачений на це час. Гур­ток — це ніби одна сім’я. Спільно й однаково харчуємо­ся на мандрівці, чим Бог послав.

Важливе завдання кухарів поводитись ощадно з хар­чами, тобто зварити якраз стільки, скільки треба для гуртка, не замало, але й не забагато. Харчі обраховані на час Вашої мандрівки. К’оли хоч і шачну, але у вели­кій кількості зварену страву треба викинути, може гур­ток при кінці мандрівки опинитись у дуже скрутному становищі.

А тепер: що і як варимо на мандрівці? Це залежить в першу чергу від того, якою околицею мандруєте. Коли проходите ‘близько осель, де можна дістати свіжі продук­ти, як молоко, яйця, м’ясо, городина, овочі, тоді Ваше “меню” не повинно набагато різнитись від домашнього. Очевидно, не буде воно, може, таке багате й вибагливо приготоване, але мусить бути поживне й смачне. Та зваж одну для нас, пластунів, основну оправу: ми, пластуючи, готуємось до тверділого життя, до умов, коли треба да­вати собі раду самим. Тож не годиться нам для вигоди й лінивства ікористати з готового харчу в консервах, якого тепер усюди так багато у різних видах, хіба з та­ких харчі®, які нам конче потрібні, а в іншому виді їх не можемо дістати чи зготовити. Тож не купуємо гото­вих юшок, вареного м’яса, вареної городини тощо, бо тоді ми не вправлялись би в куховарстві, а тільки в під- гріванні кимсь іншиїм зготовлених страв. Та й не велика була б у цьому штука. Інше діло в таборах, де йдеться про прохарчування великої кількосте молоді, а не про нашу заправу в цій ділянці пластування. Тож треба нам, мандруючи, набирати досвіду у справжньому варенні. На сніданок молоко з якоюсь кашою або саме, какао, чай, яйця. Для цього купуємо (а в потребі печемо) хліб, масло, повидло (це останнє консервоване). На обід чи вечерю варимо юшку з м’ясом або городиною чи борщ, печемо чи варимо картоплю, кашу заправлену салом, м’ясо тощо. Досвідчений у куховарстві пластун може почастувата нас навіть блинцями чи рижом із ягодами, або варенням та іншим десертом.

Не маємо змоги подати Тобі в цьому підручнику куховарських приписів. Дістань добру й багату на різні потрави куховарську книжку (видану в Україні) п. н. “Українські страви”. Навчись удома варити хоч одну – дві страви, заки виберешся в мандрівку і спробуєш на собі і своїх друзях з гуртка своєї куховарської здібно­сте.

Інше буде “меню”, коли в околиці, де будете про­ходити, не буде людських осель. Тоді ввесь харч у як­найбільш сухому й легкому стані доведеться Вам нести з собою. Все мусить бути до подробиць продумане перед мандрівкою, бо інакше будете терпіти недостаток, а то й голод. Крім того, що міститься у Ваших наплечниках, можете розраховувати ще на упольовану (якщо дозво­лено) звірину, зловлену рибу, назбирані ягоди чи гри­би тощо. Так ягоди, як і гриби можеш їсти тільки тоді, коли немає сумніву, що вони їстивні й не отруйні.

Мандрівники придумали особливі куховарські при­писи. Наприклад, можна спекти птицю, обліпивши її ра­зом із пір’ям глиною, у ямці з жаром і приском. Можна опекти рибу, прибивши її, уздовж розкраяну, до дошки і поставивши близько жару.

Хліб можна пекти в посудині в ямці з жаром і при­ском, або пекти своєрідні бублики (“обарінки”), обвивши валок тіста довкола кілка та поставивши його побіля жару.

Можна зладити рожен і пекти на ньому птицю чи куски порізаного м’яса. Усі цікаві приписи разом із рисунками найдеш у книжці англійською мовою п. н. “The Outdoor Picture Cookbook”, автора В. Jones-a, досвідченого мандрівника й кухаря, або в інших подіб­них виданнях.

І, до речі кажучи, добрим кухарем мусить стати кожний, кому доводиться з обов’язку перебувати серед природи (лісники, дослідники природи і ін.). Кожний з них хоче смачно з’їсти, а немає звичайно, крім нього, ні­кого, хто б його міг у куховарстві виручити — тож “на­вчить біда ворожити”.

Але ми, пластуни, не хочемо, щоб аж біда нас учи­ла. Ми готуємось завчасу давати собі раду самі, тим біль­ше, що куховарство на лоні природи це справжня при­ємність, зайняття, яке дає нам вдоволення і признання від друзів. Тому робимо це завжди охоче й весело.