Бейден Пауел залишав скавтовій молоді свій заповіт:

“Я вірю, що Бог нас на цей світ посилає, люби ми були щасливі і тішилися життям. Але це щастя не приходить з багацтвом, з успіхом у карієрі і не полягає в пустому самовдоволенні. Один із кроків до щастя є здоров’я і сила фізична, вони дадуть вам, юнакам, можливість бути корисними, а як станете мужами — будете могли користуватися повним життям.”

Леся Українка розпучливими словами пише про утрачене здоров’я: “Ох, борці, як би ви знали, що то є безсилі руки! Шо то є — лежати тихо, мов сумний розбиток долі і на ласку здатись бурі та чужій сназі і волі.”

Життя у місті, серед Фабричних димів, затьмареного неба, сірих мурів і брудних вулиць, ніяк не пособляють здоров’ю людини. Тому повинні ми використовувати всі можливості, щоби вийти у простір і чисту, незайману природу. а наше тіло фізично скріплювати при допомозі проруху і спорту.

Можливості до цього дає школа, але передовсім заняття в Пласті, через мандрівки і табори. Пластові заняття пов’язують фізичне і духове здоров’я в одну гармонійну цілість, про що пригадують нам дві точки пластового Закону: “Пластун дбає про своє здоров’я” і “Пластун любить красу і природу”.

Від віків людина стремить до фізичної і духової досконалості: в програму олімпійських ігрищ в старинній Греції, входили не тільки спортові змагання в швидкості, зручності і силі, але також мистецькі пописи в поезії і музиці.

Дух людини наставлений на це, щоби подивляти гарне, шляхетне і досконале.

Молодь вихована в модерній цивілізації, головно по містах щораз більше цю природну духовість затрачує. Занечищене, задимлене повітря, сірі, незугарні мури хмаро-сягів, брудні завулки — забивають у душі людини почуття краси і любов до Людини, перетворюють її на непривітне і байдуже сотворіння.

Пласт старається вирвати вас з цього нелюдського середовища і дає вам змогу в гурті ваших друзів розвивати в собі ті забуті прикмети. Через спортові заняття, ігри та мандрівки ви скріплюєте тіло, воно стає кращим і здоровішим. Здоров’я дає життєрадісність і вдоволення з життя.

Ви не мусите затроювати вашого тіла штучними середниками: куренням, алькоголем, наркотиками, щоби осягнути вдоволення і відпружєння. Штучні середники ніколи не зроблять вас щасливими. Їх дія короткотривала і нищить клітини вашого мозгу та послаблюють тіло. Ваш настрій повинен випливати з позитивного наставлення до світа, що вас окружає. “У кого серце добром налите” — він не потребує себе і других обманювати неприродними засобами.

Вдоволення і радість ви повинні черпати з життя в природі.

Ба, навіть і в місті можна знайти багато гарного і цікавого, як схочете за цим пошукати. Життя в природі пластуни назвали “лісовою школою”. В ній ви вчитеся пізнавати багатий і незвичайний світ, що вам недоступний в місті.

Ви вперше маєте нагоду зустрічати сходяче сонце, вдивлятися в багацтво форм перепливаючих по небі хмаринок, стаєте віч на віч з грозою-бурею.

До вас приходять в гості лісові звірята, босоніж відчуваєте холод роси на траві, з почуттям розкоші скачете в холодну воду гірського озера, ваші спрагнені.уста насолоджуються соком дикої малини.

І ви відчуваєте у собі дивну зміну — ви стаєте ліпші, сильніші, починаєте цікавитися речами новими, гарними, чистими і незайманими людською безсердечною рукою.

Не одному з вас не хочеться повертатися до міста, бо підсвідомо відчуваєте тут близкість вашого Творця. Ваше тіло в природі кріпшає, м’язи тужіють, спина випростовується, а проста, невибаглива страва ліпше смакує як міські ласощі.

Тому гартуйте тіло і ушляхотнюйте духа. Шукайте за красою і добром. Для вас світ все відкритий. Втікайте “зі сірих мурів міст” — “у мандри”, “на ясні зорі тихі води”, “до гір, що синіють на обріїв крузі”, як це співаєте в пластових піснях.